ПРАВОВИЙ СТАТУС ТА РЕЖИМ ЧОРНОМОРСЬКИХ ПРОТОК

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, її зв'язок з науковими програмами, планами, визначається мета і завдання, об’єкт і предмет, а також методологія дослідження, розкривається наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення, подаються відомості про апробацію і публікацію основних положень дисертації, її структура та обсяг.

Перший розділ дисертаційної роботи «Основні тенденції розвитку міжнародно-правової регламентації морського судноплавства у Чорноморських протоках», що складається з двох підрозділів, присвячений історії розвитку основних правових режимів використання Чорноморських проток у ХVІІ-ХІХ століттях, а також питанням класифікації Чорноморських проток.

У підрозділі 1.1. «Основні правові режими використання Чорноморських проток у ХVІІ-ХІХ століттях» досліджуються еволюція розвитку правового режиму використання та регулювання Чорноморських проток. Наведено історичний аналіз зародження і розвитку основних правових режимів використання Чорноморських проток з найдавніших часів до сьогодення. Проаналізовано наукові праці та міжнародно-правові акти у сфері режиму використання Чорноморських проток у ХVІІ-ХІХ століттях. Аналізуються причини виникнення проблемних питань в сфері використання проток, подається розлогий історичний матеріал про найбільш відомі документи, які регулювали режим судноплавства в Чорноморських протоках в цей історичний період.

Автором досліджується процес формування режиму
Чорноморських проток. Проводиться періодизація в історії становлення
режиму Чорноморських проток, зазначається, що на початковому етапі спочатку Римська, а потім Візантійська імперії в повному обсязі застосовували до даного простору формулу «Mare nostrum» («Наше море»).

Наступний етап у формуванні статусу і режиму використання Чорноморських проток визначається автором в період феодалізму коли акваторія Чорного моря стає найбільш яскравим прикладом середньовічного «Mare clausum» («Закритого моря»).

На думку автора, черговий етап в історії формування статусу та режиму
використання Чорноморських проток настає з моменту укладення Кучук-Кайнарджійського мирного договору 1774 р., згідно з положеннями якого Чорноморський басейн більше не був внутрішнім, патримоніальним регіоном припроливної держави; тепер його режим регулювався нормами міжнародного права, в тому числі двосторонніми/багатосторонніми угодами і законодавством Російської і Оттоманської імперій, які на той момент були, по суті, єдиними
прибережними державами.

Наступний етап визначається автором з моменту укладення Ункяр-Іскелесійського договору (1833 р.), відповідно до положень якого Чорноморський басейн визнавався закритим, внутрішнім басейном Росії і Туреччини. Одночасно з зобов'язанням свободи проходу російських торгових суден і військових кораблів через Чорноморські протоки, Туреччина їх закривала для військових кораблів неприбережних держав. Разом з тим, наступний етап настає з моменту укладення Лондонських
конвенцій 1840-1841 рр. (Лондонський трактат щодо проток від 15 липня 1840 р. та Лондонська конвенція про протоки від 13 липня 1841р.), після яких режим Чорноморського басейну встановлюється і регулюється за допомогою укладення багатосторонніх угод за участю також і неприбережних держав.

Черговим етапом в історії формування статусу та режиму використання Чорноморських проток автор пропонує вважати 1856 рік, коли був підписаний Паризький мирний договір (Паризький трактат). Положення про Протоки були прийняті та принцип об’єктивного правового режиму Чорного моря було започатковано. Таким чином Чорне море повинно бути відкритим для торгових суден, але закрите для військових. З того часу правовий статус Чорноморських проток став ґрунтуватися на двох міжнародних договорах: Паризькому договорі від 18 березня 1856 р. і Лондонській конвенції від 13 березня 1871 р.

У підрозділі 1.2. «Чорноморські протоки: питання класифікації». Досліджується суть і співвідношення понять «правовий статус» і «правовий режим» в доктрині міжнародного права, положеннях Конвенції Монтре 1936 р. і Конвенції ООН 1982 р. Автором робиться висновок про те, що дані поняття хоча і тісно пов'язані між собою, але не рівнозначні, що знайшло своє відображення, зокрема в п. 1 ст. 34 Конвенції ООН 1982 р. У дослідженні наголошується, що до теперішнього часу не існує загальновизнаного визначення міжнародних проток, як немає і вичерпного офіційного переліку міжнародних проток. У зв'язку з цим доктрина міжнародного права з початку XX ст. робила спроби вироблення критеріїв для віднесення тих чи інших проток до міжнародних. Щодо правового режиму, який буде здійснюватися в тій чи іншій міжнародній протоці, то він залежить від його географічного положення (види морських просторів, які вони з'єднують) і критерію юридичної природи складових протоки вод (внутрішні морські води, територіальне море, відкрите море).

В підрозділі дано авторське визначення поняття «Чорноморські протоки» під якими слід розуміти протоки Босфор, Дарданелли і з’єднуюче їх Мармурове море, а також Керченську протоку. Зазначається, що незважаючи на прийняття причорноморськими державами великої кількості національних нормативних актів, а також укладання двосторонніх угод, виникає цілий ряд проблем з питань класифікації та делімітації морських просторів Азово-Чорноморського басейну.

Аналіз відповідності національних норм деяких держав положенням Конвенції ООН з морського права 1982 року дозволяє стверджувати, що існує потреба у більш чіткому дотриманні Конвенції ООН з морського права 1982 року причорноморськими державами, особливо тими, законодавство яких перебуває на стадії формування. Аналізуються питання судноплавства в Чорноморських протоках, які знайшли відображення в доктрині міжнародного права, в рішеннях Міжнародного суду ООН, закріплені в Конвенції Монтре 1936 р., Конвенції ООН з морського права 1982 р. Конвенції про територіальне море та прилеглу зону 1958 р., резолюціях Міжнародної морської організації, ряді інших міжнародних документів, а також в національних нормах законодавства держав, які межують з протоками. Однак проблеми, пов'язані із забезпеченням свободи судноплавства в Чорноморських протоках, не тільки не вичерпали себе, але і продовжують залишатися актуальними, і є предметом для дискусій на міжнародному рівні, в тому числі в доктрині міжнародного права.

У розділі 2 «Міжнародно-правове регулювання використання Чорноморських проток» досліджуються основні етапи формування сучасного статусу проток Босфор та Дарданелли в ХХ столітті, визначається режим судноплавства у зазначених протоках, а також дається аналіз міжнародно-правовим стандартам щодо морського судноплавства в зонах Босфор та Дарданелли. Особлива увага приділяється питанню визначення статусу Керченської протоки. Розглядається українсько-російське співробітництво щодо визначення статусу Керченської протоки. Аналізуються основні підходи щодо делімітації морського простору у зоні Керченської протоки та правові стандарти щодо морського судноплавства у Керченській протоці.

У підрозділі 2.1. «Основні етапи формування сучасного статусу проток Босфор та Дарданелли» зазначається, що специфіка правового режиму Чорного моря полягає в особливому порядку проходу в Чорне море і виходу з нього через Чорноморські протоки. Основу правового режиму Чорноморських проток регламентують положення Конвенції про Чорноморські протоки 1936 року та національні акти Туреччини. У роботі зазначається, що цей режим зазнає постійної модифікації внаслідок політичних, економічних, геополітичних та екологічних змін, що спричиняють негативні наслідки як економічного, так і значного екологічного характеру. Найважливіший елемент Конвенції про Чорноморські протоки 1936 року – поєднання повної свободи міжнародного торгового судноплавства з певними перевагами у правах для чорноморських держав у сфері військового – і досі є актуальним. Аналіз причин та наслідків введення у дію внутрішніх актів Туреччини стосовно судноплавства у Чорноморських протоках дає можливість визначити в цьому аспекті тенденцію розвитку міжнародного судноплавства в акваторії Чорного моря.

Показано, що формування статусу та режиму використання Чорноморських проток на сучасному етапі регулює Конвенція про режим Проток (Конвенція Монтре 1936 р.) основна увага приділяється проходу в Чорне море і перебуванню в ньому військових кораблів нечорноморських держав, встановлюючи ряд обмежень по якісним, кількісним і тимчасовим характеристикам. Таким чином, нормативно закріплюється особливий міжнародно-правовий статус Чорноморських проток і привілеї прибережних держав, встановлені з урахуванням ряду обставин історичного і геополітичного характеру, притаманних лише даному району Світового океану.

У підрозділі 2.2. «Режим судноплавства у Босфорі та Дарданеллах» розглядається режим судноплавства в Босфорі та Дарданеллах з урахування наявних міжнародного правових документів. Дається аналіз позицій фахівців, які досліджують проблеми судноплавства в протоках Босфор та Дарданелли.

Виявлено, що сучасні тенденції обмеження свободи судноплавства в окремих регіонах Світового океану, в тому числі в Чорноморських протоках, викликають необхідність вивчення практики застосування положень Частини III Конвенції ООН з морського права 1982 р., спеціальних конвенцій та угод, що регулюють судноплавство в міжнародних протоках, а також норм законодавства держав, що межують з протоками.

Зазначається що Конвенція ООН 1982 р. передбачає ряд міжнародно-правових обов’язків, які є гарантіями від нанесення шкоди державам, що межують з протоками, суднами і літальними апаратами, які здійснюють транзитний прохід через протоку. Різні положення цієї Конвенції встановлюють правову основу для прийняття і введення в законодавство держав загальноприйнятих норм і стандартів, що забезпечують безпеку судноплавства. Функції Міжнародної морської організації (ІМО) щодо розробки та затвердження таких норм і стандартів роблять ІМО компетентною міжнародною організацією, через яку відбувається створення і прийняття міжнародно-правових норм. Її вимоги щодо безпеки судноплавства конкретизовані в спеціальних міжнародно-правових актах: Міжнародна конвенція з охорони людського життя на морі (СОЛАС-74/78), Міжнародна конвенція про вантажну марку 1966 р., Міжнародні правила попередження зіткнення суден у морі (МППСС-72) та ряд інших.

Виявлено необхідність під егідою ІМО, при активній участі Туреччини, а також при підтримці всіх зацікавлених сторін, розробити нові правила безпечного судноплавства в турецьких протоках, які б враховували інтереси всіх країн, як прибережних, так і тих, що беруть участь в судноплавстві в цьому регіоні.

Також автор відзначає неправомірність будь-яких односторонніх
дій Туреччини, які посилюють режим судноплавства у Протоках (маються на увазі регламенти щодо здійснення судноплавства у Протоках 1994, 1998 рр., Інструкція 2002 р. щодо застосуванню Регламенту 1998 р., Закон Туреччини № 5312 від 03.03.2005 р.), що вводять, по суті, дозвільний порядок судноплавства у Протоках для окремих категорій суден, які повинні вживатися узгоджено всіма зацікавленими державами, з урахуванням їх особливих інтересів, в ключі
загальновизнаних принципів міжнародного права – принципу міжнародного співробітництва та принципу сумлінного виконання міжнародних
зобов'язань.

Автор зазначає, що з тих пір, як була підписана Конвенція Монтре 1936 р., минуло більше 70 років і тому її положення не можуть відповідати в повному обсязі вимогам міжнародного співтовариства щодо забезпечення свободи судноплавства в даних протоках у зв'язку з об'єктивно зміненими умовами судноплавства. Однак односторонні заходи, які вживаються в цьому напрямі призводять до конфліктів інтересів держав, що межують з протоками та міжнародного судноплавства, що в цілому негативно позначається як на розвитку морської перевізної і торгівельної діяльності, так і на транзитних інтересах. Наявність міжнародних договорів, що регулюють правовий режим судноплавства в Чорноморських протоках вказує на те, що предмет правового регулювання перебуває у сфері міжнародного, але не внутрішньодержавного права. У зв'язку з цим дані відносини можуть бути врегульовані в рамках змін і доповнень до Конвенції Монтре 1936 р. державами-учасницями цієї конвенції, рішеннями ІМО, погодженими рішеннями держав чорноморського регіонів, що не суперечать загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права

У підрозділі 2.3. «Основні напрямки визначення статусу Керченської протоки» досліджується історія формування міжнародно-правового статусу Азовського моря та Керченської протоки. На основі аналізу
вітчизняної та зарубіжної доктрини автором робиться висновок про те, що
протягом тривалого історичного періоду Азовське море, яке оточене з
усіх боків територією прибережної держави і з'єднується із Світовим
океаном протокою, береги якої належать прибережній державі, розглядалося в якості внутрішнього моря спочатку Російської Імперії, а потім і
СРСР.

В даний час Азовське море і Керченська протока увійшли до складу
територій двох прибережних держав, як історичні внутрішні води України та Росії, що закріплено положеннями низки двосторонніх угод. Далі автором досліджується даний режим спільних історичних внутрішніх вод, аналізується українсько-російський переговорний процес щодо визначення зон юрисдикції в Азовському морі та Керченській протоці.

Що ж стосується Керченської протоки, то його делімітація, на думку автора, не може бути здійснена без справедливого розмежування тих ділянок вод, де проходить основний судноплавний шлях, яким є Керч-Єнікальський канал. Також в ході дослідження автор приходить до висновку, що Керч-Єнікальський канал, як основна судноплавна частина Керченської протоки і штучна гідротехнічна споруда, повинна знаходитися в спільному українсько-російському управлінні у формі міждержавної організації. Домовленість про створення такої організації з метою здійснення спільного регулювання руху суден у протоці (можливо, у формі акціонерного товариства) міститься у Спільній Заяві президентів України та Росії щодо Азовського моря і Керченської протоки 2003 р.

Показано те, що в першу чергу необхідно дійти консенсусу стосовно лінії проходження кордону між Україною та Росією у Керченській протоці, в подальшому закріпити договірним шляхом принципові положення щодо торгівельного судноплавства та військового мореплавства. Запропоновано положення, які доцільно включити у майбутній договір щодо режиму Керченської протоки. Також розглядаються правові аспекти ситуації, що виникла навколо коси Тузла, сторонами якої були Україна та Росія.

У розділі 3 «Перспективні правові моделі правового режиму Чорноморських проток» досліджуються особливості правової регламентації морського судноплавства, насамперед причорноморських держав, в протоках Босфор та Дарданелли, а також розглядається міжнародно-правове співробітництво України та Росії щодо режиму судноплавства у Керченській протоці, а також правові підходи інших причорноморських держав в сфері використання Чорноморських проток.

У підрозділі 3.1. «Правова регламентація морського судноплавства в протоках Босфор та Дарданелли (практика Туреччини)» дисертант переходить до аналізу законодавства Туреччини в галузі регулювання та використання Чорноморських проток. Особливо важливим вбачається те, що регулювання проходження проток Босфор та Дарданелли регламентується міжнародною Конвенцією Монтре 1936 р., але на практиці регламентація судноплавства здійснюється Туреччиною в односторонньому порядку, хоча деякі положення турецького регламенту і можна визнати правильними і обґрунтованими.

Автором встановлено, що для вирішення питань, пов’язаних із судноплавством у Чорноморських протоках, необхідна зважена і доброзичлива позиція як Туреччини, так і зацікавлених у цьому причорноморських країн. А їх вирішення можливе шляхом багатосторонніх і обґрунтованих переговорів із ухваленням оптимальних рішень, що відповідають інтересам цих держав. Питання, пов’язані з транзитом через протоки, мають життєво важливе значення для економіки, політики, взаємостосунків і майбутнього країн цього регіону. Для подолання нинішніх труднощів у протоках, необхідно прийняти ряд наступних рішень.

Перше рішення стосується Регламенту 1998 р., яким Туреччина оголосила про введення аналогічних правил судноплавства в протоках, обстановка була розряджена, коли Туреччина зробила заяву, що ці правила стосуються лише тих іноземних суден, які заходять у турецькі порти, а не йдуть транзитом через протоки. Це і нині було б найпростішим рішенням питання. Як альтернативу можна було б провести серію двосторонніх або багатосторонніх робочих консультацій для обговорення спірних положень Регламенту 1998 р., які, на думку великої групи країн, розходяться з Конвенцією Монтре 1936 р. і з правилами і рекомендаціями ІМО, після чого Туреччина змінила б своє законодавство відповідно до домовленості. Друге – ввести механізм регулярних консультацій по поліпшенню умов судноплавства і охорони морського середовища в протоках.

У підрозділі 3.2. «Міжнародно-правове співробітництво України та Росії щодо режиму судноплавства у Керченській протоці (перспективи)» розглядається зміст міжнародно-правових питань у сфері співробітництва України та Росії щодо режиму судноплавства у Керченській протоці. Автором встановлено, що однією з передумов ефективної реалізації державної морської політики є юридично оформлені морські кордони, розв’язання проблем, пов’язаних з правовим статусом і регламентацією використання морських просторів Азово-Чорноморського басейну, а також забезпечення свободи судноплавства по міжнародних морських шляхах. Пов’язані з цим проблеми дуже актуальні для багатьох держав, й особливо для України. Нинішня неврегульованість статусу Азовського моря призводить до фактично безконтрольної господарської діяльності.

Автором акцентовано увагу на тому, що станом на січень 2009 року Україні та Росії вдалось лише погодити проходження серединної лінії в Азовському морі. Пошук компромісів в питанні делімітації Керченської протоки не зрушив з місця, але при цьому Україна заявила про готовність шукати компроміси у господарських питаннях. Таким чином, Росії та Україні вдалося відвернути ескалацію у двосторонніх відносинах у спорі про делімітацію Азово-Керченської акваторії, в тому числі у питанні щодо належності острова Коса Тузла, і перевести цей спір у русло переговорів, тобто вирішувати його мирними засобами згідно з міжнародним правом.

У підрозділі 3.3. «Правові підходи інших причорноморських держав» аналізуються особливості і проблеми співучасті держав у використанні Чорноморських проток. Показано, що використання Чорноморських проток Босфор і Дарданелли Туреччиною та іншими державами врегульовано міжнародно-правовими нормами, насамперед підписаною в Монтре Конвенцією про режим чорноморських проток від 20 липня 1936 року, та де-факто внутрішнім законодавством Туреччини, яка вводить нові правила користування протоками, які не завжди відповідають Конвенції 1936 року.

Розглядається законодавство інших причорноморських держав, таких як Румунія, Болгарія, Грузія, що регулює діяльність щодо використання і збереження просторів Азово-Чорноморського басейну. За результатами дослідження автором робиться висновок про його відповідність, в цілому, положенням Конвенції ООН 1982 року.

Відповідність конвенційним вимогам виявлено і в ході вивчення законодавства, яке регулює діяльність у морських просторах, що знаходяться під суверенітетом і юрисдикцією Туреччини, при тому, що дана держава не
є учасником Конвенції ООН з морського права 1982 р. Всі інші чорноморські
держави є учасниками Конвенції 1982 р.

Виявлено, що прибережні до Чорного моря держави, як безпосередньо,
так і через міжнародні регіональні організації, успішно співпрацюють в питаннях вивчення, збереження і експлуатації ресурсів та навколишнього середовища Чорного моря. У той же час автором відзначається відсутність ефективного регіонального механізму у формі угоди щодо регіональної організації по збереженню і керуванню біоресурсами Азово-Чорноморського басейну. Способом вирішення питання може стати більш тісне співробітництво прибережних держав у питаннях збереження, захисту та використання навколишнього середовища Азово-чорноморського регіону.