ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Закріплені в Конституції України правові основи для утворення, розвитку і захисту громадянського суспільства в Україні створюють реальні можливості для захисту прав людини і громадянина, що наразі є найгострішою проблемою української дійсності. Створення, формування правової держави, побудова громадянського суспільства в нашій державі неможливі без надійного правового захисту кожної особи, забезпечення прав і свобод громадянина. Права і свободи людини і громадянина не існують ізольовано, вони знаходяться в тісному зв'язку і взаємозалежності з багатьма правовими і соціальними інститутами, постійно дають про себе знати в нашому повсякденному житті і діяльності, спілкуванні з іншими людьми.

Особливо гостро стоять проблеми дотримання прав і законних інтересів громадян, що опинилися в місцях позбавлення волі, скарги і листи від яких надходять до органів законодавчої і виконавчої влади. Позбавлені свободи громадяни скаржаться на умови перебування у колоніях, слідчих ізоляторах, на тортури і знущання з боку працівників правоохоронних органів. Світова громадськість постійно звертає увагу на порушення в Україні життєво важливих прав людей, які тимчасово або довічно позбавлені свободи. Через грубі порушення прав людини і громадянина Україна займає четверте місце в світі за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини.

Назріла необхідність вивести державу на якісно новий ступінь діяльності по забезпеченню прав людини і громадянина. Належить немало зробити на законодавчому і організаційному рівні. Негайним є завдання переходу до більш конструктивної і змістовної побудови цілісної системи правозабезпечення в Україні.

Існування високого рівня рецидивної злочинності серед звільнених від відбування покарання (близько 40 %) свідчить про те, що поставлені перед кримінально-виконавчим законодавством мета і завдання не вдається досягти без відповідних втрат, як це було передбачено законодавцем. Однією з обставин, що прямо впливає на зростання і високий рівень рецидивної злочинності, є недосконалість правових норм, які визначають правовий статус засуджених, що відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Правовий статус засудженого є досить складним соціально-правовим явищем і виступає як сукупність передбачених різними галузями законодавства України прав і обов'язків засудженого під час виконання і відбування кримінального покарання.

Загальне визначення поняття правового становища засуджених, втілене у законодавстві і яке фактично проіснувало до 1 січня 2004 р., до вступу в силу нового Кримінально-виконавчого кодексу України 2003 р., не можна було визнати бездоганним. Потрібно відзначити, що актуальність теоретичної розробки і нормативного забезпечення поняття правового статусу засуджених зберігається і дотепер. Актуальність аналізу змісту правового статусу обумовлюється, перш за все, прийняттям у 2003 р. нового Кримінально-виконавчого кодексу України, норми якого інакше трактують багато аспектів цього правового інституту, необхідністю проведення порівняльно-правового аналізу з кримінально-виконавчими кодексами інших країн і відповідності його міжнародно-правовим стандартам.

Зміст правового статусу засуджених викликає певні складнощі в науці кримінально-виконавчого права, оскільки, по-перше, відсутня єдність думок у загальній теорії права з ряду найважливіших аспектів теорії правового становища осіб і ступенем нерозробленості вихідних положень, що характеризують поняття «спеціального правового статусу (становища) особи» як міжгалузевої проблеми; по-друге, на відміну від правових статусів інших категорій громадян України, специфіка правового статусу засуджених пов’язана, перш за все, з реалізацією заходів державного примусу в його найгостріших формах (застосування кримінального покарання). Таким чином, зв'язок і взаємозумовленість правового статусу особи, громадянина і правового регулювання, застосування покарання до конкретної особи, громадянина вивчена ще недостатньо. І, в результаті цього, у літературі з кримінально-виконавчого права є суперечливі міркування, які не відповідають загальновизнаним положенням загальної теорії права.

Ретельна регламентація правового статусу засуджених є важливим інструментом їх правового виховання, прищеплювання поваги до закону, правилам співжиття, оскільки дотримання прав, неухильне виконання обов'язків формує у них правильні правові уявлення, виховує звичку виконання вимог закону.

Ці обставини зумовили необхідність проведення узагальнення теоретичного і емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій, що мають місце, і обґрунтування на цій підставі способів вирішення проблем правового статусу засуджених до позбавлення волі.

Вказані фактори визначили актуальність теми обраного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на науковій програмі Національного університету внутрішніх справ, складеної на виконання Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2002-2005 рр., тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.