ПРИБУТКОВІСТЬ ВИРОБНИЦТВА МОЛОКА ТА ЕКОНОМІЧНІ ВАЖЕЛІ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі «Науково-теоретичні основи прибутковості виробництва молока» розкрито еволюцію й узагальнено сучасні досягнення економічної науки в дослідженні категорій «прибуток» та «прибутковість», проаналізовано існуючі підходи до визначення прибутковості, узагальнено зарубіжний досвід розвитку молочного скотарства й теоретично обґрунтовано об’єктивну необхідність забезпечення прибутковості виробництва молока.

Оскільки поняття «прибутковість» є похідним від категорії «прибуток», то було досліджено еволюцію економічної природи прибутку й з’ясовано, що цей термін виник в античний період (згадується в трактатах «Артхашастра» й «Гуань-Цзи»), а формування наукової теорії прибутку започатковано меркантилістами й фізіократами. При розгляді теоретичних засад прибутку новизною відзначається здійснений екскурс у генезис вказаного поняття від першого згадування в ІV-ІІІ ст. до н. е., коли він розглядався як вигода, користь, надлишок над вартістю й більше стосувався сфери обміну, до сучасного етапу, який характеризується широким розмаїттям підходів до трактування цього терміна. З певною мірою узагальнення існуючих напрацювань виділено такі основні теорії прибутку як: компенсаційна, функціональна, факторна, трудова, психологічна. Компаративний аналіз цих теорій свідчить, що кожна із них хоч і має право на існування, проте є однобічною, оскільки самі по собі окремо ні ризик, ні монополія та інновації, чи окремі фактори виробництва не є джерелом формування прибутку.

Результати аналізу дефініцій прибутку свідчать, що головною відмінністю між ними є глибина проникнення в економічний зміст та контекст дослідження, а також виявлено тенденцію до трактування цієї категорії з кількісної точки зору як різниці між доходами й витратами. Інтегрування наявних підходів у цілісному тлумаченні досліджуваного поняття можливе на основі системного підходу, використання якого дозволило запропонувати визначення прибутку з позицій теорії факторів виробництва та фізіократичної концепції. Як об’єктивна категорія прибуток створюється в сфері виробництва та реалізується в процесі обміну.

Не зважаючи на широку вживаність, категорія прибутковості, як і прибутку, не здобула загальноприйнятого визначення у фаховій літературі. Результати аналізу точок зору різних авторів унаочнюють низку суперечностей у розумінні економічної сутності цього поняття. Запропоновані формулювання прибутковості найчастіше пов’язують її з рентабельністю й дохідністю, нерідко ці поняття вживаються як тотожні. У дослідженні прибутковість розглядається як економічна категорія, що характеризує ступінь кінцевої економічної ефективності використання ресурсів та успішності менеджменту, за якої підприємство за рахунок виручки від реалізації продукції повністю відшкодовує витрати на її виробництво та реалізацію й одержує прибуток як основне джерело відтворення й матеріального стимулювання персоналу. Таке визначення дало змогу розмежувати поняття прибутковості, яке в широкому розумінні за змістом є ширшим, ніж термін «рентабельність», оскільки остання є лише одним із показників прибутковості. Між ними існує такий же зв’язок, як між частковим і загальним: часткове – це рентабельність, загальне – прибутковість.

Критичний аналіз підходів щодо співвідношення понять «прибутковість» і «дохідність» дає підстави вважати помилковим їх ототожнення, бо діяльність може бути дохідною, але не прибутковою. Методологічно вимірювальна система показників прибутковості має базуватися на принципах: забезпечення чіткого економічного змісту показників і співставності їх у часі та просторі; досягнення термінологічної узгодженості; системності й відповідності запитам користувачів; повноти й точності відображення критерію ефективності; автономності; відповідності між прибутком і факторами, що зумовили його одержання; зручності у використанні; комплексності; адаптивності (гнучкості); адекватності.

Обґрунтована вимірювальна система показників прибутковості включає часткові (допоміжні) показники, які свідчать про прибутковість того чи іншого застосованого й виробничо спожитого ресурсу, та узагальнюючі показники, спираючись на які, слід робити кінцеві висновки (рівень рентабельності, норма прибутку, маса прибутку на 1 голову худоби). З огляду на те, що узагальнюючих показників кілька, то, за інших рівних умов, при вимірюванні прибутковості виробництва молока пріоритет слід надавати показнику маси прибутку на корову.

З метою об’єктивнішого вимірювання прибутковості виробництва молока запропоновано, на відміну від чинної методики визначення собівартості молока, враховувати: а) приплід, оцінений за ринковими цінами; б) гній – за ринковою вартістю еквівалентної кількості діючої речовини мінеральних добрив; в) суму нарахованої на корів амортизації; г) приріст корів, оцінений за ринковими цінами.

Узагальнення досвіду країн близького зарубіжжя свідчить про те, що Україна значно поступається Білорусі та Росії за рівнем розвитку молочного скотарства, як і його прибутковістю, тому необхідно спрямовувати зусилля не тільки на розробку державних програм, а й на реальне їх виконання, передусім, на пошук джерел фінансування запланованих заходів. Спираючись на іноземний досвід, обґрунтовано стратегічне бачення розвитку молочного скотарства в Україні.

Аргументуючи об’єктивну необхідність і важливість забезпечення прибуткового виробництва молока, доведена необхідність врахування таких концептуальних положень: переосмислення місця й ролі прибутку в напрямі визнання його не лише метою діяльності конкретного підприємства, а й у контексті задоволення інтересів трудового колективу, господарюючих суб’єктів першої та третьої сфер АПК, засновників, співвласників, акціонерів, держави та суспільних інтересів; визнання концепції багатофункціональності й необхідності забезпечення сталого розвитку як сільського господарства в цілому, так і молочного скотарства зокрема, яке, як ніяка інша галузь, органічно вписується в теоретичні постулати цієї концепції; підвищення прибутковості виробництва є найважливішою об’єктивно необхідною умовою освоєння інноваційно-випереджувальної постіндустріальної моделі розвитку досліджуваної галузі.

У другому розділі «Сучасний стан і проблеми прибутковості виробництва молока в сільськогосподарських підприємствах» визначено й проаналізовано основні тенденції розвитку та формування прибутковості виробництва молока в сільськогосподарських підприємствах України та Чернігівської області, виявлено особливості й перспективи розвитку молочного скотарства в агрохолдингах.

Процеси, які відбулися в молочному скотарстві сільгосппідприємств, не відповідають логіці їх реформування, яка мала б бути спрямована на збереження наявного виробничого потенціалу галузі. Насправді ж відбувся тотальний занепад цієї галузі, в результаті чого вона опинилася в кризовому стані. Зміст кризи можна охарактеризувати хоча б тим, що впродовж 1990-2010 рр. через порушення закону вартості, що призвело до суцільної збитковості виробництва молока, в усіх категоріях господарств відбулося трикратне скорочення поголів’я корів та двократне зменшення обсягів виробництва молока, а в підприємствах ситуація є значно гіршою. Поряд із цим не поліпшилося становище в господарствах населення, навіть попри те, що ними в 2010 р. вироблялося понад 80 % молока. Споживання молока й молочних продуктів з розрахунку на одного пересічного споживача в Україні скоротилося з 373 кг у 1990 р. до 206 кг у 2010 р.

Сільгосппідприємства Чернігівської області в останні роки забезпечували прибуткове виробництво молока, досягаючи тим самим певних конкурентних переваг порівняно з його виробниками в інших регіонах країни. Основним чинником при цьому виступає більш низький рівень собівартості молока. Але разом з тим, виявлено величезні відмінності не тільки в окремих підприємствах, а навіть і значні коливання в їх групах, сформованих за певними ознаками (табл. 1).

Значна диференціація підприємств за основними показниками прибутковості свідчить про несталість розвитку переважної більшості з них і спонукає їх до використання створеного в попередні роки виробничо-ресурсного потенціалу, можливості якого поступово скорочуються, тобто, по суті, відбувається звужене відтворення молочного скотарства. При здійсненні аналізу прибутковості виробництва молока в якості об’єктів поглибленого дослідження було визначено коло підприємств з різною успішністю господарювання: високоприбуткові, посередні та збиткові за результатами реалізації молока (табл. 2).

Встановлено, що відмінності в прибутковості виробництва формувалися в основному під впливом різного рівня інтенсивності й концентрації виробництва молока. Водночас прибутковим підприємствам притаманна значно вища ціна реалізації та рівень товарності, що, скоріше всього, вказує на високу якість виробленого молока. Провідне місце у формуванні високоприбуткового виробництва молока займає рівень менеджменту на підприємстві, тобто професіоналізм керівника і його здатність вміло організовувати виробництво.