| Краткое содержание: | У Вступі сформульовано головну мету та основні завдання дослідження, обґрунтовано його актуальність і новизну, практичну цінність і теоретичне значення, визначено методи дослідження, зв’язок дисертаційної теми з науковими програмами та планами, подано основні положення, які виносяться на захист.
У першому розділі дисертаційного дослідження “Теоретичні засади дослідження густативних прикметників” на основі вивчення та аналізу наукової літератури викладено основні питання теорії лексичної семантики, серед яких – питання мовної та концептуальної картин світу, поняття “концепт”, “слово” (“лексема”), “семема” та “сема”. Особливу увагу зосереджено на розгляді теорії семантичного поля, розумінні термінів лексико-семантична група (ЛСГ), лексико-семантичний варіант (ЛСВ), які стали теоретичною базою дослідження густативних номінацій у творах Плавта, Горація та Петронія. Розглянуто різні підходи до вивчення значення слова. Звернено увагу на можливість приналежності до ЛСГ прикметників смаку лише окремих ЛСВ як первинно емпірійних, так і раціональних ад’єктивів, що стало основою твердження про можливість встановлення відношень лише контекстуальної синонімії між членами густативної ЛСГ.
Важливе місце відведено також висвітленню поняття синонімії та визначенню критеріїв синонімії густативних лексем з урахуванням їхньої психофізіологічної основи та культурного аспекту їхньої семантики, оскільки смакові явища та лексеми, які дають їх дескриптивну оцінку, є предметом дослідження не лише лінгвістики, а й інших дисциплін, зокрема, психології, фізіології, культурології тощо. Тому для вивчення густативних лексем та дослідження критеріїв їхньої синонімії логічним є застосування мультидисциплінарного підходу, враховуючи який, синонімічну структуру ЛСГ смаку подано у вигляді двох рядів контекстуальних синонімів з диференційною густативною ознакою – негативна або позитивна характеристика.
У другому розділі “Синестезія як джерело розвитку семантики густативних та негустативних лексем” звернено увагу на історію дослідження явища синестезії від античності до сучасності. Перші спроби пояснити взаємозв’язки між різними органами чуття можна знайти ще у творах античних авторів (Клейдем, Демокріт, Платон, Арістотель).
Незважаючи на те, що синестезія стала об’єктом досліджень науковців ще століття тому, на сучасному етапі не існує єдиної узагальненої теорії щодо згаданого феномену, адже його вивчення не вийшло за межі початкової дескрипції.
На сучасному етапі розвитку науки ще донедавна явище синестезії було предметом досліджень переважно фізіологів і психологів (С.В.Кравков, С.Л.Рубінштейн, А.Р.Лурія), які зосереджували увагу на психофізіологічних основах феномену синестезії. Однак на сьогодні більшість вчених дійшли спільної думки, що явище синестезії слід розглядати не лише в психологічному, а й у мовному аспектах (Н.Д.Арутюнова, В.Г.Гак, М.В.Нікітін, А.А.Леонтьев, С.Вільямс, Г.Стерн, Дж.Вільямс).
Лінгвістам не вдалося дійти спільної думки щодо визначення поняття синестезії в мові. Згадане явище трактується в лінгвістичній літературі по-різному. Більшість мовознавців вважає, що основною ознакою синестезії є перенесення значення з однієї сфери відчуття в іншу, тобто ознака предмета, яка сприймається одним з відчуттів, використовується для характеристики денотата, який має ознаки, що сприймаються іншим органом чуття (В.Г.Гак, Н.Д.Арутюнова, Г.Пауль, С.В.Воронін, С.Ульман, Дж.Вільямс, Б.Уорф) (синестезія у вужчому значенні).
Широке визначення синестезії (синестезія у ширшому значенні) належить авторам, які визначають її як перехід значення слова зі сфери фізичних відчуттів до психічної сфери. Оскільки за основу ми взяли твердження, що лексеми в результаті синестезії можуть розширювати свою семантику не лише в межах сенсорних сфер, а й набувати також емоційно-оцінних значень, то логічним є твердження, що у синестетичних переносах у їх вужчому та ширшому значеннях у ролі “спільного знаменника” може виступати емоційний чинник. Позитивним чи негативним емоційним забарвленням відзначається кожна сенсорна лексема зі збереженням його і під час синестетичного переходу до іншої сфери. Однак роль емоційного чинника на цьому не обмежується – у синестезії (в її ширшому розумінні) емоційно-оцінне значення синестетичної лексеми виходить на перший план і постає самостійним кінцевим елементом ланцюжка синестетичного перенесення “відчуття – емоція”. Тобто, синестетичними можна вважати переноси значення сенсорних лексем до сфери психологічних процесів (розвиток емоційно-оцінного аспекту семантики тощо) в результаті переходу лексеми до вищих рівнів сенсоріуму (відчуття – аналіз відчуття). Тому у нашому дослідженні користуватимемося терміном “синестезія” у аспекті його ширшого лінгвістичного розуміння.
Важливим є питання, які дескрипції смакової ознаки слід вважати первинними, а які такими, що розвинули густативний аспект семантики внаслідок синестетичних переходів їхніх ЛСВ до ЛСГ смаку, а також питання щодо початкового значення первинно негустативних лексем.
Вважаємо, що для визначення початкового значення первинно несенсорних лексем, які отримали вторинне густативне забарвлення, слід враховувати не лише фізіопсихологічний, а й культурологічний аспект явищ, що описуються згаданими номінаціями (наприклад, лексеми – назви місцевостей, де вироблялися вина, з урахуванням культурологічного аспекту їх вживання відносимо до назв сортів вина та вважаємо їх такими, що містять густативні характеристики, притаманні зазначеним сортам вина).
Праці Дж.Вільямса та С.Ульмана відіграли значну роль в аналізі процесів синестезії, хоча згадані дослідники не охопили усіх її аспектів. На нашу думку, теорії С.Ульмана та Дж.Вільямса можна прийняти за основу дослідження, оскільки тези аналізованих авторів підтверджені й іншими дослідниками синестезії в різних мовах (Т.В.Майданова, Т.Р.Степанян, А.А.Капанова, В.Г.Гак). Таке використання дає змогу підтвердити чи заперечити їхні погляди на матеріалі густативних лексем у латинській мові.
У другому підрозділі другого розділу дисертації висвітлено вживання первинно густативних прикметників для опису продуктів харчування.
Враховуючи фізіологічну основу лексем, які описують смакові ознаки, до первинно густативних номінацій слід зачислити лексеми, які описують чотири фізіологічні аспекти смаку – солодкий (dulcis), кислий (acidus), гіркий (amarus), солоний (salsus) та їхні нюанси.
Враховуючи культурологічний аспект дескрипцій смаку в античності до первинно густативних прикметників можна віднести також лексему mellitus – медовий, яка є гіпонімом домінанти dulcis, пов’язаним з дескрипцією ознаки солодкості з позиції античного еталона солодкого смаку – меду, та лексему piperatus – перчений, яка дає опис додаткової смакової ознаки (наявність перцю у страві).
У творах Плавта густативними дескрипціями виступають лексеми dulcis, amarus та salsus, Горацій вживає густативні ЛСВ первинно смакових лексем dulcis, mellitus, amarus та acidus, а Петроній вживає у власне густативному значенні лише лексему piperatus.
Гіперонімом по відношенню до усіх фізіологічно первинних густативних дескрипцій може виступати лексема edulis –- їстивний (смачний), адже опис смакових характеристик є необхідним лише при визнанні придатності продукту для споживання.
На основі аналізу прикладів можна стверджувати, що оцінний компонент семантики, який простежується у первинно густативних лексемах вже на рівні опису власне смакових характеристик навіть на ранньому етапі розвитку латинської мови (у творах Плавта), з її розвитком набуває все важливішого значення. У класичній латині оцінне значення виступає у семантиці аналізованих термінів нарівні з власне густативним (у творах Горація), а на посткласичному етапі розвитку латинської мови навіть витісняє власне смаковий елемент (у творах Петронія). Однак синестезія у семантиці первинно густативних прикметників, які описують продукти харчування, ще не відбувається, оскільки акцент у цій термінологічній сфері ставиться саме на власне смакових їхніх значеннях з урахуванням уже започаткованих додаткових оцінних компонентів.
Факт, що оцінний компонент у семантиці первинно густативних номінацій з’являється ще на рівні опису власне густативних ознак (фізіологічному рівні), вказує на пов’язаність синестезії на рівні фізіопсихологічних процесів та її відображення у мові.
У третьому підрозділі важливе місце відведено аналізу розвитку густативних значень у негустативних лексемах, який стає можливим завдяки синестезії. Зокрема увага акцентується на тезі щодо поповнення ЛСГ смаку як первинно сенсорними (синестезія у її вужчому значенні), так і несенсорними (синестезія у її ширшому значенні) номінаціями внаслідок синестетичних переходів.
Первинні несмакові лексеми, які внаслідок явища синестезії розширюють свою семантику на опис густативних ознак продуктів харчування у творах Плавта, Горація та Петронія, можна поділити на:
1) такі, що перейшли в результаті явища синестезії до густативної ЛСГ з різних негустативних ЛСГ, а саме:
а) лексеми, які перейшли до густативної ЛСГ зі сфери оцінних понять:
У Плавта це – lepidus, probus, у Горація – suavis, pulcher, melior, potior, optimus, tenuis, simplex, recens, malus, vilis, secundus, у Петронія – lautus, mirificus, corruptus, peior, vilis. Тобто зазначені терміни не містять денотативного сенсорного значення, а переходять у сферу смаку завдяки оцінному компоненту своєї семантики;
б) первинно сенсорні лексеми, які отримали внаслідок синестетичного переходу вторинне густативне значення (терміни acer, asper та mollis, які перейшли зі сфери дотику, та лексеми pinguis, opimus та candidus, первинне значення яких міститься у візуальній сфері);
в) лексеми rancidus, adustus, fumosus, foetidus, що описують одночасно густативні та одоративні ознаки. За своєю природою вони є синкретичними, що підтверджує факт тісних не лише фізіологічних, а й психологічних і лінгвістичних синестетичних зв’язків сфер смаку та запаху. Особливістю відображення одоративних та густативних ознак засобами латинської мови є настільки тісний зв’язок лексем, які описують згадані сенсорні явища, що частина номінацій є не лише синестетичною, а й синкретичною.
Особливістю усіх аналізованих номінацій є виділення оцінного компонента їхньої семантики. Оцінка первинно негустативними номінаціями смакової ознаки (як позитивної чи негативної) стала основою їхніх синестетичних переходів до ЛСГ смаку, що підтверджує нашу тезу про необхідність вивчення явища синестезії в його ширшому мовному значенні. Тому аналізовані лексеми (як первинно сенсорні, так і несенсорні) доцільно класифікувати не на основі фізіологічного критерію “достатня чи недостатня / надмірна кількість (сила) ознаки”, який не є доцільним для первинно несенсорних лексем, а базуючись на психологічному критерії “позитивна / негативна характеристика ознаки”.
Важливе місце у другому розділі посідає висвітлення питання ойнографічної лексики як частини ЛСГ смаку.
У складі аналізованих лексем, які служать дескрипціями вина, є як первинно густативні денотати, так і лексеми, які розширили свою семантику завдяки синестезії на опис густативної ознаки. Особливістю частини зазначеної групи лексики (назв сортів вина) є важливість розкриття їхньої семантики з урахуванням культурного контексту, адже зазначені лексеми збуджували стійкі густативні асоціації в античного читача, які відсутні у сучасного читача, необізнаного зі смаковими характеристиками певних сортів античних вин.
Класифікація та опис вин проводилися багатьма античними авторами; однак одним з найдетальніших античних джерел про вино є твір Атенея з Навкратіса “Deipnosophistai” – “Мудреці на бенкеті”. Автор, враховуючи всю попередню літературну та культурну традицію, пов’язану з виноробством, ділить вина відповідно до:
1) смаку; 2) міцності; 3) віку; 4) кольору; 5) консистенції.
Сьогодні вчені вважають за доцільне виокремити серед густативних дескрипцій вина групи лексем, що об’єднуються на основі дескрипції ознаки:
1) солодкість; 2) кислість; 3) гіркота (терпкість); 4) вік; 5) запах; 6) оцінні лексеми.
Тобто врахування критеріїв класифікації густативних ознак вин античними авторами дає змогу зазначити таке:
– античний критерій “смак” – відповідає сучасним критеріям “солодкість”, “кислість”, “гіркота (терпкість)”;
– усі інші критерії класифікації ойнографічних дескрипцій античними авторами (міцність, вік, колір, консистенція) відносимо до первинно негустативних дескрипцій, які несуть додаткову смакову інформацію.
Зокрема, специфікою ойнографічної лексики з точки зору античності є зачислення до групи дескрипцій, що внаслідок явища синестезії набули додаткової (оцінної) густативної характеристики, ад’єктивів, які дають хроматичну характеристику вин, та вилучення з неї лексем, які описують їхні одоративні особливості.
Враховуючи фізіологічне підґрунтя смаку та виділення вже на рівні опису власне густативних ознак у досліджуваних лексемах оцінного компонента семантики, прикметники, що описують густативний аспект вин, можна класифікувати за критерієм “позитивна / негативна характеристика густативної ознаки” з урахуванням фізіологічної основи густативної ознаки (критерію “достатня чи надмірна / недостатня сила (кількість) ознаки”).
У творах Плавта, Горація та Петронія часто зустрічаються також назви конкретних видів (сортів) вина (у творах Плавта – грецькі сорти вин (Lesbium, Chium, Leucadium, Thasium);у творах Горація – грецькі та римські сорти (Lesbium, Chium, Fale um, Caecubum, Albanum, Sabinum, Calenum, Formianum, Massicum, Coum); у творах Петронія – римські та іспанські сорти (Fale um, Hispanum), які займають особливе місце серед ойнографічної лексики, оскільки їх можна віднести до позитивно чи негативно забарвлених первинно негустативних лексем лише за умови володіння інформацією щодо їхніх смакових характеристик, тобто враховуючи культурологічний аспект досліджень густативних лексем.
Найчастіше у поєднанні з номінаціями, що позначають вино, виступають первісно негустативні оцінні лексеми (notus, superbus, salsus (Graecus) та ойнографічні терміни на позначення міцності вина (lenis, modicus, ardens, fortis), його віку (vetus, mustus, ho us, bimus, quadrimus, quinquennis), кольору (albus, ater), смаку (dulcis, acer, acidus, acerbus) та консистенції (liquidus).
Cпільною для лексем, які описують власне густативні ознаки вина, та первинно смакових дескрипцій, які несуть додаткову густативну інформацію, є їхня оцінна (позитивна чи негативна) характеристика смакової ознаки.
У п’ятому підрозділі розглянуто розвиток негустативних значень у номінаціях смаку, який підтверджує тезу щодо двобічної взаємодії ЛСГ смаку та негустативних ЛСГ внаслідок синестезії.
Номінації dulcis, acidus, amarus набувають у творах Плавта, Горація та Петронія низки негустативних значень: dulcis – приємний, acidus та amarus – неприємний для характеристики здебільшого аудіальних явищ: dulcem strepitum (Hor.Carm.4,3,18) – приємний звук, acido cantico (Petr.Satyr.31,5,2) – неприємним співом, amaras historias (Hor.Serm.1,3,88) – неприємні повідомлення. Здійснення синестетичних переходів згаданих базових прикметників смаку до інших ЛСГ здійснюється на основі оцінного компонента їх семантики, процес виділення якого простежується в аналізованих термінах ще в їх первинному густативному значенні.
На основі аналізу ЛСГ смаку у творах Плавта, Горація та Петронія було підтверджено висунуту тезу щодо синестетичних взаємозв’язків ЛСГ прикметників смаку як із сенсорними (переходи тактильних та візуальних лексем до густативної ЛСГ, лексем смаку до аудіальної ЛСГ та синестетично-синкретичні зв’язки одоративної та густативної ЛСГ), так і з несенсорними (оцінна лексика) ЛСГ.
Отже, спільним критерієм, який характеризує як первинно густативні, так і початково несмакові прикметники, що описують концепт смаку, є критерій оцінки.
У третьому розділі “Контекстуальна дистрибуція густативних лексем у поєднанні з іменниками різних тематичних груп” особливу увагу приділено дослідженню прикметників смаку у поєднанні з назвами продуктів харчування, вина, рослин та їхніх частин. Тут висвітлено особливості вживання у поєднанні зі згаданими іменниками первинно густативних номінацій і первинно несмакових лексем, які ввійшли до ЛСГ смаку внаслідок синестетичних переходів.
Прикметники смаку, які виступають у творах досліджуваних авторів у поєднанні з іменниками, що означають назви рослин та їхніх частин, є нечисленними. Аналізовані автори описують смакові характеристики рослин та їхніх частин, оскільки зазначені рослини вживалися як складова частина страв.
У творах Плавта, Горація та Петронія густативні лексеми вживаються як для опису їжі загалом, так і страв та продуктів харчування зокрема. Густативні ад’єктиви для дескрипції рослин та їх частин як складових страв простежуються лише в творах Горація.
У досліджуваних текстах Плавта, Горація та Петронія знаходимо як позитивно забарвлені, так і негативно забарвлені прикметники смаку.
Позитивно забарвленими термінами, які поєднуються з номінаціями на позначення страв і продуктів харчування, є:
1) у комедіях Плавта: dulcis, salsus, pinguis, mollis, lepidus, probus;
2) у творах Горація: dulcis, mellitus, suavis, pinguis, pulcher, melior, potior, optimus, opimus, tenuis, simplex, fumosus, recens, adustus, rancidus;
3) у “Сатириконі” Петронія: piperatus, lautus, mirificus, mollis, pinguis.
Негативно забарвлені лексеми, які вжито з назвами страв та продуктів харчування: salsus, asper, foetidus (у комедіях Плавта); non edulis, malus, vilis, adustus, secundus, iners (у творах Горація); mollis, corruptus, peior, vilis, candidus (у “Сатириконі” Петронія).
На основі дослідження прикметників смаку в творах усіх трьох авторів було виявлено, що в аналізованих контекстах реалізуються густативні ЛСВ як первинно густативних, так і початково несмакових лексем, які в результаті синестезії розвинули свою семантику на опис та оцінку смакової ознаки, що свідчить про важливість оцінного аспекту семантики прикметників смаку впродовж усього періоду розвитку латинської мови.
У третьому розділі дисертації висвітлено також питання вживання прикметників смаку в описах назв вин. Зокрема Плавт, Горацій та Петроній вживають значну кількість іменників на позначення вина та його сортів, яким надають густативної характеристики.
Субстантивовані назви вина несуть у своїй семантиці густативний аспект, відомий античному читачеві, а, отже, часто не вимагають додаткової смакової характеристики. Тому з ними часто поєднуються первинно негустативні лексеми, які отримують в умовах контексту значення смаку.
Плавт, Горацій та Петроній, описуючи назви напоїв, використовували як первинно смакові, так і початково негустативні лексеми.
У третьому підрозділі дисертації чимало уваги приділено також поєднанню густативних лексем з іменниками інших тематичних груп, де розглядається контекстуальна дистрибуція негустативних ЛСВ первинно смакових прикметників у поєднанні з іменниками певних тематичних груп.
У поєднанні з іменниками інших (негустативних) тематичних груп згадані номінації смаку реалізують своє вторинне значення шляхом переходу до сфер аудіальних та оцінних понять. Так, оцінне значення лексеми dulcis автори розкривають, характеризуючи (даючи оцінку) певних осіб. Наприклад, Плавт вустами свого героя називає дівчину dulciculus caseus (Plaut.Poenul. 390) – приємний сир. У поєднанні з іменниками на позначення аудіальних явищ номінація dulcis реалізує своє значення “приємний на слух”:
У Плавта – orationem dulcem (Plaut. Poenul. 968) – приємну промову;
у Горація – dulci sono (Hor.Carm. 2, 13, 38 ) – приємним звуком;
у Петронія – dulcis sonus (Petr. Satyr.127, 5, 2) – приємний звук.
Отже, прикметники смаку беруть участь у моделюванні несмакового фрагменту мовної картини світу.
У четвертому розділі “Особливості ієрархічної структури лексико-семантичної групи прикметників смаку” увагу приділено структурі густативної ЛСГ у світлі ієрархічних взаємозв’язків її членів, адже входження до складу ЛСГ смаку внаслідок синестезії нових номінацій спричиняє перебудову ієрархічної структури аналізованої ЛСГ на основі оцінного компонента семантики її членів.
Лексеми dulcis (mellitus), amarus, acidus, salsus у їхніх власне густативних значеннях є гіпонімами однієї номінації (edulis), тобто знаходяться на одній лексико-семантичній площині, однак у різних контекстах лексеми dulcis (mellitus), amarus, acidus, salsus можуть слугувати як синонімами, так і антонімами.
У творах аналізованих авторів первинно густативні лексеми dulcis (mellitus), amarus, acidus, salsus вступають у синонімічно-антонімічні відношення. Вторинне оцінне значення первинних номінацій смаку (на відміну від денотативного сенсорного значення лексем на рівні опису власне смакових характеристик) дозволяє намітити певну тенденцію у формуванні структури контекстуальних синонімічно-антонімічних зв’язків в межах ЛСГ смаку на основі оцінної ознаки “позитивна / негативна характеристика ознаки”, враховуючи фізіологічну основу первісно густативних лексем та суб’єктивну позицію автора.
Отже, цілком логічно оцінна семантика розглядається як основа формування ієрархічних зв’язків густативної ЛСГ. Тобто субститутами стосовно прикметників смаку можна вважати лексеми, семантика яких певним чином орієнтована на оцінку (різного ступеня узагальнення).
На основі семантики оцінні номінації було поділено на два види:
1) загальнооцінні (такі, що дають загальну оцінку якості (зазначений вид у творах аналізованих авторів представлено лексемами bonus (lautus, mirificus, optimus, melior, potior), malus (peior) – Н.Т.)
2) частково оцінні (лексеми suavis, pulcher etc – Н.Т.), в основу яких входить додатковий компонент, який належить до структури оцінки.
ЛСГ смаку, яка є відносно нечисленною, значно розширює свої функціональні можливості завдяки розвитку оцінного компонента і, отже, вступає у структурні взаємозв’язки з іншими частинами лексичної системи.
Виділення оцінного аспекту семантики номінацій сприяє системно-структурній кристалізації лексики. Зазначена думка підтверджується і на матеріалі густативних лексем у творах Плавта, Горація та Петронія. Наприклад, в аспекті гіперогіпонімічних зв’язків унаслідок явища синестезії в межах ЛСГ смаку відбуваються зміни. В системі структурних зв’язків прикметників смаку з іншими ЛСГ виникає можливість взаємодії названих лексем з оцінною лексикою загального характеру (хороший / поганий, приємний / неприємний). Тобто номінації, які дають загальну позитивну чи негативну характеристику ознаки, виступають в ролі гіперонімів, що беруть участь в організації густативних номінацій як окремої ЛСГ. Оцінні лексеми спеціалізують оцінку, яку вони виражають, та в результаті явища субституції закріплюють її за певним аспектом (наприклад, смаком).
ЛСГ прикметників смаку взаємодіє з іншими складовими лексичної системи (іншими ЛСГ) як по горизонталі, так і по вертикалі. Зокрема взаємодія густативної та негустативних ЛСГ проходить внаслідок синестезії, яка на мовному рівні відображається у семантичних процесах, що йдуть горизонтально – переходи лексем в межах сенсорної сфери, та вертикально – взаємозв’язки густативної ЛСГ зі сферою оцінних понять.
ВИСНОВКИ
На підставі проведеного дослідження, яке дало змогу всебічно висвітлити особливості семантики прикметників смаку, враховуючи їх психофізіологічну основу та синестетичні взаємозв’язки з іншими структурними частинами лексичної системи латинської мови на матеріалі творів Плавта, Горація та Петронія, сформульовано такі висновки:
1. Квантитативне збільшення ЛСГ смаку відбувається за рахунок переходів до її складу густативних ЛСВ первинно несмакових лексем.
2. Перехід ЛСВ первинно негустативних номінацій до ЛСГ смаку відбувається під впливом синестезії як з інших сенсорних ЛСГ (явище синестезії у вужчому значенні), так і з несенсорних сфер (синестезія в її ширшому значенні).
Процеси синестезії у її вужчому значенні є можливими лише на рівні психології та фізіології, тобто у семантичному значенні лексеми повинна міститися вказівка на фізіологічне відчуття чи фізіологічне підґрунтя оцінки.
Синестезія у ширшому значенні можлива у всьому обсязі ЛСГ, оскільки синестетичні переходи у ширшому значенні стосуються номінацій як сенсорних, так і несенсорних ЛСГ.
3. Синестетичні зв’язки ЛСГ смаку з іншими ЛСГ є двосторонніми, оскільки первинні номінації смаку розширюють свою семантику за рахунок негустативних ЛСВ.
4. Оскільки вже на рівні опису власне смакової ознаки у членів ЛСГ смаку можливо виявити оцінний аспект їхньої семантики, а також враховуючи розширення лексичного складу ЛСГ смаку за допомогою синестезії (в її ширшому значенні) за рахунок частково оцінних або власне оцінних лексем, основою класифікації номінацій, які входять до складу густативної ЛСГ, визнано критерій позитивної / негативної оцінки.
5. Густативне значення початково негустативних лексем розкривається в умовах контекстуальної дистрибуції, тому, враховуючи фізіопсихологічне підґрунтя смакових відчуттів та суб’єктивну позицію кожного автора, на основі критерію “позитивна / негативна оцінка” створено класифікацію членів ЛСГ смаку у вигляді двох синонімічних рядів лексем. Позитивно забарвлені густативні лексеми: у Плавта – це dulcis, salsus, mollis, lepidus, probus, vetus, albus, Lesbium, Chium, Leucadium, Thasium; у Горація – dulcis, mellitus, suavis, edulis, pinguis, pulcher, melior, potior, optimus, opimus, tenuis, simplex, fumosus, recens, adustus, rancidus, lenis, modicus, vetus, mustus, ho us, bimus, quadrimus, quinquennis, liquidus, notus, superbus, Fale um, Albanum, Chium, Coum, Sabinum, Calenum, Formianum, Massicum; у Петронія – piperatus, lautus, mirificus, mollis, pinguis, ho us, Fale um, Hispanum. Негативно забарвлені густативні лексеми: salsus, acidus, acerbus, asper, pinguis, foetidus, ater (у Плавта); amarus, acidus, malus, vilis, adustus, secundus, iners, ardens, fortis, vetus, salsus (Graecus), Massicum (у Горація), mollis, corruptus, peior, vilis, candidus (у Петронія).
Серед густативних лексем у творах Плавта, Горація та Петронія є значна кількість оцінних номінацій: у Плавта – dulcis, lepidus, probus; у Горація – dulcis, suavis, pulcher, melior, potior, optimus, tenuis, simplex, modicus, notus, superbus, malus, vilis, acer, secundus, iners, fortis; у Петронія – dulcis, lautus, mirificus, corruptus, peior, vilis.
Тобто вже на ранньому етапі розвитку латинської мови (у творах Плавта) спостерігається як розвиток оцінного аспекту семантики власне густативних лексем, так і вживання оцінних номінацій для позитивної чи негативної характеристики смакових ознак. Ця тенденція найяскравіше простежується у період “золотої латини” (у творах Горація). На пізньому етапі розвитку латинської мови (у творах Петронія) на перший план для характеристики густативної ознаки предметів виходять оцінні лексеми.
Густативне значення серед первинних номінацій смаку зберігає лише лексема piperatus, що пояснюється її досить пізньою появою в латинській мові – за короткий період свого функціонування вона не встигла втратити первинно густативного та набути оцінного значення.
6. Стрижнева лексема кожного синонімічного ряду визначалася за найбільшою частотністю її вживання, оскільки до складу ЛСГ смаку внаслідок синестезії зачислено ЛСВ як первинно смакових, так і початково негустативних лексем на основі їхньої контекстуальної дистрибуції, що унеможливлює визначення їхніх синонімічних взаємовідношень на основі компонентного аналізу. Стрижневою лексемою синонімічного ряду на позначення позитивної характеристики смакової ознаки було визнано номінацію dulcis, а у синонімічному ряді лексем, що дають негативну характеристику смакового відчуття – лексему acer.
7. Поповнення густативної ЛСГ внаслідок явища синестезії спричинило перебудову ієрархічної вертикалі в межах аналізованої ЛСГ. У ЛСГ прикметників смаку, яка відображала лише фізіологічно первинні густативні характеристики, семантична вертикаль була дворівневою – гіперонімом слугувала лексема edulis, а номінації на позначення основних смакових відчуттів (dulcis, amarus, acidus, salsus) виступали співгіпонімами. Внаслідок процесу синестезії до складу ЛСГ смаку ввійшли лексеми, у семантиці переважної більшості яких можна виявити аспект оцінки, який і покладено в основу переформування семантичної вертикалі густативної ЛСГ. Семантична ієрархія ЛСГ смаку вертикально на основі критерію оцінки переформувалася у трирівневу:
перший рівень – рівень фізіології (перцептивний). Сюди належать лексеми, як первинно густативні, так і ті, у семантиці яких розвинувся густативний компонент, однак спільною характеристикою, за якою усі згадані номінації належать до перцептивного рівня, є опис ними фізіологічного аспекту смакової ознаки;
другий рівень – рівень психології (частково оцінний). До нього належать частково оцінні лексеми, які описують смакове відчуття;
третій рівень – рівень філософії (власне оцінний), до якого належать власне оцінні лексеми на позначення понять “позитивне / негативне”.
Визначено також, що психологічний (частково оцінний) рівень у ЛСГ смаку є найбільш навантаженим як кількісно, так і семантично.
8. Семантичний обсяг ЛСГ смаку можна поділити на три шари (рівні). Центром цієї моделі є стрижневі лексеми dulcis та acer, які розташовані на другому рівні. Густативна ЛСГ пов’язана з лексичною системою за допомогою синестетичних зв’язків з іншими ЛСГ. Тобто ЛСГ прикметників смаку є стійкою структурою, в центрі якої на другому (психологічному) рівні знаходяться стрижневі ядерні лексеми acer та dulcis.
9. Набір ад’єктивів (як первинно смакових, так і початково негустативних), які описують концепт смаку у творах кожного з аналізованих авторів, лише частково збігається. На перший план виходить позиція суб’єкта оцінки – саме він з урахуванням власної системи таксономії творить вторинну картину світу, основою якої є принцип антропоцентричності. Однак зв’язок між об’єктивною (фізичною) та суб’єктивною (вторинною) картинами світу зберігається, незважаючи на протиставлення дескриптивної семантики, яка лише описує властивості об’єктивного світу, та оцінної семантики, яка дає їх оцінку стосовно певних критеріїв суб’єкта. Оцінне значення лексем, що описують об’єкти реального світу, базується на їх фізичних (об’єктивних) властивостях, які, однак, оцінюються відповідно до суб’єктивних критеріїв конкретного індивіда. Отже, основні категорії оцінки стосуються як фізіологічного, так і психологічного аспектів густативних ознак.
Терміни з оцінним значенням слугують важливим джерелом поповнення ЛСГ смаку. Причиною цього процесу є незначна кількість власне густативних лексем. Оскільки за допомогою сенсорної системи людина розрізняє значно більше нюансів смакового відчуття, ніж існує лексем для їхнього мовного вираження, то постає необхідність опису отриманих фізіологічних відчуттів за допомогою інших лексем. Частково під час опису смакових ознак на допомогу приходить лексика з інших сенсорних ЛСГ (явище синестезії в її вузькому розумінні), однак інші (негустативні) сенсорні ад’єктиви також не є численними, що зумовлює необхідність долучення до опису густативних явищ і несенсорної (оцінної) лексики.
Концепт “задоволення” слугує тією ланкою, яка об’єднує фізіологічний (перцептивний) та психологічний (оцінний) рівні опису концепту смаку в межах ЛСГ смаку.
Критерій задоволення є також спільним для психологічного та філософського рівнів дескрипції концепту смаку, адже смак у філософському розумінні є задоволенням на основі міри.
Отож, концепт “задоволення” є базовим поняттям у формуванні структури ЛСГ прикметників смаку. Його приналежність до семантичного рівня психології підтверджує висунуту нами тезу щодо центрального положення психологічного рівня в межах ЛСГ смаку та виділення в межах згаданого рівня стрижневих густативних лексем.
Отже, основою відображення у мовній картині світу концепту смаку на фізіологічному, психологічному та філософському рівнях можна вважати суб’єктивну оцінку на основі міри.
Проведене дослідження прикметників смаку підтверджує ефективність системного підходу до вивчення мовних явищ з урахуванням їхньої психофізіологічної основи, що відкриває широкі перспективи для подальшого ґрунтовного висвітлення не лише лексико-семантичних особливостей прикметників смаку, а й інших мовних феноменів.
Застосований у дисертаційному дослідженні інтердисциплінарний підхід відкриває перспективи для використання його результатів в інших галузях науки – фізіології, психології, культурології та у розробці новітніх технологій пошуку інформації в Інтернеті у світлі лінгвістичної теорії структуризації інформаційного кіберпростору у вигляді взаємопов'язаних семантичних полів.
|
