Примак В.Д. Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб

Краткое содержание

У вступі викладено загальну характеристику роботи, обґрунтовано її актуальність, визначено мету та завдання, об’єкт і предмет дослідження, а також основні методологічні підходи до наукового опрацювання проблеми цивільно-правової відповідальності юридичних осіб, зазначено науково-теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію.

Розділ 1 “Суть і функції цивільно-правової відповідальності” присвячений розгляду основних категорій і методологічних підходів, що використовуються в процесі пізнання цивільно-правової відповідальності та у нормах відповідного інституту цивільного права.

У підрозділі 1.1. “Суть цивільно-правової відповідальності” викладено позицію автора щодо необхідності підходити до розгляду цивільно-правової відповідальності водночас з погляду забезпечення цивільного правопорядку, захисту цивільних прав та інтересів кредитора, а також з точки зору впливу на боржника. При цьому залежно від обраного ракурсу дослідження змінюватимуться й конкретні характеристики цивільної відповідальності. Незмінно присутніми залишатимуться лише ті з них, які характеризують цивільну відповідальність як засіб фактичного відновлення порушеного майнового стану кредитора (потерпілого) та / або справедливої компенсації завданої йому немайнової (моральної) шкоди.

У всіх випадках цивільно-правова відповідальність постає як санкція, тобто правовий наслідок порушення чужого суб’єктивного цивільного права. Вона настає винятково за наявності передбачених у законі чи договорі (щодо врахування вини) умов і втілюється у покладанні на зобов’язану особу суб’єктивного цивільного обов’язку з відшкодування завданої кредиторові (потерпілому) шкоди. Цей обов’язок випливає з порушеного обов’язку в регулятивних правовідносинах, але не збігається з останнім за своїм змістом. Зміст цивільної відповідальності зумовлює такий її зв’язок з державним примусом, коли, з одного боку, реалізація цієї відповідальності забезпечується можливістю застосування відповідних примусових заходів, а з іншого – передбачає можливість добровільного відшкодування завданої шкоди. Правовим засобом, за допомогою якого здійснюється застосування цивільної відповідальності, є конкретна міра відповідальності – відшкодування збитків, сплата неустойки, втрата завдатку чи сплата його подвійної суми, сплата процентів за порушення грошового зобов’язання.

У підрозділі 1.2. “Функції цивільної відповідальності юридичних осіб” функції цивільно-правової відповідальності розглядаються як найбільш істотні й сталі характеристики її правового впливу, що відображають його системність і спрямування на досягнення визначених законодавцем цілей правового регулювання. Істотність означає здатність регулювати поведінку учасників цивільних відносин у бажаному напрямку через безпосередній вплив на їх інтереси, сталість пов’язана з об’єктивними чинниками забезпечення постійного вияву функцій цивільної відповідальності, системність віддзеркалює взаємопов’язаність функцій та їх сумісний вияв. Змістовну визначеність функцій цивільної відповідальності зумовлено особливостями методу цивільного права, засадами цивільного законодавства та регулятивними можливостями правових засобів, які застосовуються з метою відшкодування (компенсації) завданої кредиторові (потерпілому) шкоди.

Цивільно-правова відповідальність виконує лише дві – забезпечувальну і компенсаційну функцію. З них об’єктивно гарантованою механізмом цивільно-правової відповідальності є тільки компенсаційна функція, тоді як реалізація забезпечувальної функції у її вузькому розумінні – як запобіжної щодо вчинення правопорушень – залежить переважно від суб’єктивних чинників (таких як особисте ставлення боржника до приписів закону й умов договору).

Розділ 2 “Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб як вияв їх цивільної правосуб’єктності” присвячений аналізу тих ознак юридичної особи, які визначають особливості її правового статусу як суб’єкта цивільної відповідальності, а також виявленню взаємозв’язків між зазначеними ознаками, правосуб’єктністю юридичної особи та її відповідальністю за цивільні правопорушення.

У підрозділі 2.1. “Взаємозумовленість механізму цивільної відповідальності та конститутивних ознак юридичної особи” здатність юридичної особи бути суб’єктом цивільно-правової відповідальності розглядається як інтегрований вияв цивільної правосуб’єктності юридичної особи, в якому концентруються властивості її правоздатності, дієздатності та деліктоздатності.  Обґрунтовується думка, що передумовами виникнення і наступної реалізації цивільно-правової відповідальності юридичної особи є наявність у неї реальних матеріальних можливостей для повноцінного вияву всіх тих юридичних властивостей, що становлять зміст цивільної правосуб’єктності, та закріплення зазначених властивостей у встановленому законом порядку через проведення процедури державної реєстрації юридичної особи. Соціальною передумовою правосуб’єктності юридичної особи, що уможливлює її участь у відносинах цивільної відповідальності на місці боржника, є такий рівень організаційної єдності організації, який зумовлює наявність у неї належних можливостей для здійснення власного волевиявлення, в тому числі – при вчиненні протиправних дій чи бездіяльності та дій, спрямованих на фактичне відшкодування завданої кредиторові (потерпілому) майнової чи немайнової (моральної) шкоди. Економічною передумовою цивільно-правової відповідальності юридичної особи є її майнова відокремленість (що найчастіше постає як майнова забезпеченість функціонування і відповідальності юридичної особи), яка найповніше втілюється в обов’язку суб’єкта відповідальності підтримувати у передбачених законом випадках належний обсяг власного майна, на яке може бути звернене стягнення за позовами кредиторів.

Підрозділ 2.2. “Цивільна відповідальність юридичних осіб як вияв їх правоздатності”. Абстрактний обов’язок відшкодувати завдану іншій особі договірну чи недоговірну шкоду є невід’ємною складовою змісту правоздатності юридичної особи. Цивільна правоздатність, своєю чергою, може бути розглянута як абсолютне цивільне право, що надається юридичній особі з моменту її реєстрації. У зв’язку з цим факт винного вчинення юридичною особою цивільного правопорушення постає як зловживання наданим їй суб’єктивним цивільним правом, а цивільна відповідальність – як правовий наслідок порушення встановлених законом меж здійснення правоздатності юридичної особи.

Підрозділ 2.3. “Цивільна відповідальність юридичних осіб як вияв їх дієздатності”. Цивільна дієздатність юридичної особи як боржника в сфері відносин цивільної відповідальності виявляється у зв’язку з вчиненням певних дій чи бездіяльності: 1) органами юридичної особи; 2) її працівниками при виконанні ними своїх службових обов’язків; 3) підрядниками при виконанні ними протиправних вказівок юридичної особи – замовника; 4) учасниками юридичної особи в передбачених законом випадках. Конкретні форми вияву дієздатності юридичної особи при набутті нею цивільних обов’язків з відшкодування завданої третім особам шкоди визначаються тими функціями, що покладені на певну особу, орган юридичної особи чи її структурний підрозділ в рамках внутрішньої організаційної єдності юридичної особи, а також її можливостями своєю волею визначати дії підрядника або контрольованої юридичної особи – безпосередніх заподіювачів шкоди.

У підрозділі 2.4. “Особливості змісту деліктоздатності юридичних осіб” обґрунтовано думку, що зміст деліктоздатності юридичної особи не припускає її розгляду як елементу дієздатності. Натомість деліктоздатність юридичної особи доцільно  розглядати як юридично закріплену і матеріально забезпечену здатність забезпечити реалізацію компенсаційної функції цивільно-правової відповідальності. Оскільки виділення деліктоздатності як окремої юридичної можливості юридичної особи має сенс винятково з точки зору майнової забезпеченості її відповідальності, то можна говорити про різні рівні деліктоздатності окремих видів юридичних осіб.

Розділ 3 “Види юридичних осіб за Цивільним кодексом України та особливості їх цивільної відповідальності”.

Підрозділ 3.1. “Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб публічного права”. Необхідність закріплення особливого правового статусу юридичних осіб публічного права як суб’єктів цивільної відповідальності зумовлюється суспільним інтересом щодо забезпечення сталого функціонування органів публічної влади та інших найбільш важливих для забезпечення національної безпеки й життєдіяльності суспільства організацій, наділених статусом юридичної особи. Публічно-правовими підставами субсидіарної відповідальності засновників юридичних осіб публічного права слід вважати необхідність створення гарантій для безперешкодного здійснення публічних (владних та інших особливо значимих для суспільства) функцій, виконання яких покладене на ці юридичні особи. Відповідною гарантією у сфері приватного права постає субсидіарна відповідальність засновників юридичних осіб публічного права – цивільно-правовий засіб, який унеможливлює звернення стягнення на майно, що забезпечує виконання публічними юридичними особами публічно-правових функцій. У зв’язку з цим обґрунтованим є встановлення такого режиму відповідальності щодо державних і комунальних установ, а також казенних підприємств.

Пропонується виділяти такі приватноправові підстави субсидіарної відповідальності засновників юридичних осіб публічного права: а) низький рівень майнової відокремленості та організаційної самостійності публічних юридичних осіб, зумовлений, насамперед, належністю їх засновникам права власності на майно, закріплене за цими юридичними особами, а також всього комплексу прав вищого органу управління; б) відсутність законодавчо встановлених вимог щодо підтримання мінімального обсягу майнових активів публічних юридичних осіб та непоширення на них дії законодавства про банкрутство.

У підрозділі 3.2. “Цивільно-правова відповідальність підприємницьких юридичних осіб” ідеться про необхідність урахування чинника здійснення господарської діяльності при визначенні спеціальних умов цивільно-правової відповідальності та вимог щодо майнового забезпечення виконання юридичними особами обов’язків з відшкодування завданої ними шкоди. Дисертантом підтримано і додатково аргументовано науковий підхід щодо доцільності виключення вини суб’єкта господарювання зі складу умов цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, пов’язаних зі здійсненням господарської (підприємницької) діяльності, незалежно від того, здійснюється ця діяльність підприємницькими чи непідприємницькими товариствами, публічними чи приватними юридичними особами, установами тощо.

Обґрунтовано необхідність запровадження щодо юридичних осіб, для яких господарська діяльність є основною, нормативних вимог з формування і підтримання певного розміру майнових фондів гарантування вимог кредиторів (статутного або складеного капіталу, пайового фонду), враховуючи й ті юридичні особи, для яких відсутність зазначеної вимоги компенсується субсидіарною відповідальністю їх учасників за боргами товариства всім належним таким учасникам майном.

У підрозділі 3.3. “Цивільно-правова відповідальність контрольованих юридичних осіб” висловлені міркування щодо вдосконалення захисту цивільних прав та інтересів кредиторів контрольованих юридичних осіб (дочірніх підприємств зокрема) від недобросовісних дій такого роду учасників цивільних відносин та пов’язаних з ними суб’єктів вирішального впливу. З огляду на це цивільне законодавство має містити певні критерії правомірності договорів, у яких беруть участь контрольована і контролююча юридичні особи, а також визначати умови й межі майнової відповідальності суб’єктів вирішального впливу за боргами цієї юридичної особи у тому разі, коли формування та виявлення її волі здійснювалося під вирішальним впливом зазначених осіб.

У підрозділі 3.4. “Цивільно-правова відповідальність непідприємницьких юридичних осіб” на підставі розгляду майнових і організаційно-управлінських відносин непідприємницьких юридичних осіб та їх учасників (засновників) показано, що максимально повне втілення майнової відокремленості та організаційної самостійності цих юридичних осіб передбачає відсутність будь-яких майнових прав і обмеження організаційно-управлінських прав (“одна особа – один голос”) їх учасників, засновників. Відсутність у засновників передбачених ЦК установ також і права брати участь в управлінні ними виключає допустимість законодавчого запровадження будь-якої форми їх додаткової відповідальності. І навпаки, наявність у учасників, засновників юридичної особи водночас і майнових, і організаційно-управлінських прав щодо неї, а особливо наявність чинників кореляції обсягу цих прав зумовлює доцільність розгляду питання про запровадження їх додаткової відповідальності за зобов’язаннями відповідних юридичних осіб.