ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ МОЛОДІ У МИСТЕЦЬКО-ЛІТЕРАТУРНІЙ СПАДЩИНІ О. П. ДОВЖЕНКА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, розкрита актуальність і доцільність її розробки, визначені мета, завдання, об’єкт, предмет дослідження, охарактеризовані методи та джерельна база дослідження, висвітлена наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наведені відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі „Історико-теоретичні основи формування громадянськості” розглянуті питання формування громадянськості як пріоритетного напряму системи сучасного українського виховання; на основі вивчення та узагальнення філософських, історико-педагогічних, літературознавчих джерел здійснений аналіз досвіду впровадження громадянського виховання в ретроспекції становлення державності та громадянського суспільства; розкрита ідея формування громадянськості молоді  в рецепції авторів теоретико-методологічних засад сучасності.

У розділі констатується, що проблема громадянського виховання молоді стала об’єктом особливої уваги та обговорення в сучасному українському суспільстві, темою наукового пошуку серед педагогічної громадськості. В історії педагогіки прослідковуються системність і постійність поглядів українських прогресивних діячів-педагогів на громадянське виховання. Це зумовлено соціальним замовленням сформувати молоде покоління громадян з розвиненим почуттям громадянської відповідальності та гідності, правовою самосвідомістю, демократичністю поглядів і переконань. У компетенції саме таких особистостей розбудова України, що конституційно закріпила за собою статус демократичної, правової, незалежної держави. Визначено, що педагогічний фактор є вирішальним у набутті рис громадянськості, оскільки саме через загальноосвітні навчально-виховні заклади відбувається становлення всього підростаючого покоління.

На основі аналізу досліджень з питань формування громадянськості розкрито багатоаспектність поняття „громадянськість”, форми, методи, засоби виховання цього феномену. Виявлено як спільні підходи до розв’язання проблеми, так і суттєві відмінності, зумовлені національною специфікою, традиціями, рівнем демократизації суспільства тощо.

Простежуючи еволюцію розв’язання проблеми громадянськості та громадянського виховання на різних етапах історичного розвитку людства, з’ясовано, що прогресивні представники світових і вітчизняного суспільств уважали формування громадянськості структуротворчою основою виховання наступних поколінь.

Становлення національної та громадянської свідомості в Україні починається вже в Київській Русі, проте повно й системно складові українського громадянсько зорієнтованого виховання викристалізувалися у період козаччини (суверенність України, свобода окремої людини, потреба й уможливлення кожного до захисту рідної мови, освіти, культури, віри). З кінця ХVІ ст. вирішальну роль в утвердженні ідеї української державності, громадянської самосвідомості відігравали братства та створені ними школи. Яскравим зразком вияву громадянськості була діяльність і науково-педагогічна спадщина П. Могили, інших представників духовної та інтелектуальної еліти України ХVІІІ ст.: І. Борецького, І. Галятовського, І. Гізеля, П. Гулака-Артемовського, М. Смотрицького, С. Полоцького, Ф. Прокоповича, Є. Славинецького, гетьманів Б. Хмельницького, І. Самойловича та ін.

 Система педагогічних поглядів філософа-просвітителя ХVІІІ ст. Г. Сковороди пройнята ідеями громадянськості та народності, формування у підростаючого покоління рис національної та всепланетарної свідомості.

У період українського національного відродження були об’єднані ідеєю патріотизму, українобудування діяльність і творчість таких прогресивних громадсько-політичних, літературних діячів, представників педагогічної думки, як Б. Грінченко П. Гулак, Леся Українка, Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш та ін.

Умови життя українського народу в кінці ХІХ – початку ХХ ст. визначили в інтелектуальної еліти України того періоду чіткість національно свідомої позиції й тверде переконання в тому, що розквіт українського шкільництва, освіти й науки, педагогічної й національної культури, становлення громадянської ідеї можливі тільки в умовах самостійної Української держави (В. Винниченко, М. Грушевський, І. Огієнко, Д. Дорошенко, С. Русова та ін.).

У спадщині та діяльності прогресивних педагогів ХХ ст. Г. Ващенка, А. Макаренка, В. Сухомлинського, І. Ткаченка, О. Захаренка чітко простежується ідея формування громадянськості молоді та важливості громадянського виховання в системі всебічного розвитку гармонійної, національно свідомої особистості. Створена ними гуманістична педагогіка утверджує істинність доброти, толерантності, проголошує рівноправні та взаємоповажні стосунки між людьми, ґрунтується на положенні про безумовну цінність людини, її індивідуальну свободу і гідність, що є стержнем політичних, соціальних, духовно-моральних громадянських педагогічних цінностей демократичного суспільства.

Для розуміння сутності громадянськості як глобального філософсько-соціально-психологічного та педагогічного феномену це поняття означене через аналіз джерел з різних наук. Громадянськість як категорія культурно-історична, соціальна та освітня вміщує у собі, як мінімум, три ключові проблемні поля: співвідношення „внутрішнього” і „зовнішнього”, індивідуального та колективного, особистісного та суспільного чинників формування соціально активної людини.

Так, у багатьох гуманітарних науках під громадянськістю розуміється інтегративна якість особистості, яка дає можливість людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною (С. Гончаренко, Л. Озадовська, Н. Поліщук та ін.).

У філософському трактуванні наголос робиться на морально-етичному аспекті громадянськості, на наближенні свідомості суспільства до розуміння таких життєво важливих ідеалів, як відповідальність, гідність, гуманність, совість тощо (Л. Архангельський, Л. Бєляєва, Е. Ільєнков, А. Титаренко).

У педагогічній науковій літературі громадянськість розглядається як комплекс соціально значущих якостей особистості, інтегративна особистісна властивість, що визначається високим рівнем моральної та правової культури (І. Бех, М. Боришевський, Р. Гурова, О. Сухомлинська та ін.).

На основі аналізу та узагальнення наведених вище тверджень нами запропоноване власне бачення феномену громадянськості як світоглядно-психологічної характеристики особистості, що формується у контексті засвоєння нею загальнолюдських та національних духовно-моральних цінностей.

Ретроспективний аналіз дослідження проблеми громадянськості особистості дає можливість стверджувати, що це багатокомпонентний процес, спрямований на формування таких складових, як:  національна свідомість, патріотизм, готовність виконувати свої громадянські обовязки, громадянська гідність, глибока пошана до рідної мови, волелюбність, толерантність; знання і розуміння історії свого народу; сприйняття та реалізація в практичній діяльності загальнолюдських, національних, моральних цінностей тощо.

На етапі проголошення декларації про широку демократизацію освіти і виховання важливість виділення означених складових системи формування громадянськості зумовлює розширення бази дослідження цього питання. Серед чинників, що цілеспрямовано впливають на формування громадянськості як інтегративної властивості особистості, виокремлюється діяльність і творчість видатних персоналій. Соціокультурні детермінанти, взяті в їх історичній динаміці, визначають і особливості виховних цілей, шляхи, способи їх реалізації. Особистість О. Довженка – громадянина-митця, натхненника педагогічно зорієнтованої ідейності, його подвижницька діяльність і творча спадщина є невичерпним джерелом виховання нової генерації української молоді, відповідальної за розбудову своєї держави.

У другому розділі „Концептуальність і тенденції громадянськості в творчій спадщині та діяльності О. П. Довженка” проаналізовані соціокультурні умови становлення особистості О. Довженка як письменника-громадянина; розкриті громадянські мотиви творчості митця на основі аналізу його мистецько-художніх творів; систематизовані виховні ідеї мистецької спадщини та діяльності О. Довженка, що стало підставою до обґрунтування моделі громадянськості.

Визначені першоджерела формування світогляду О. Довженка: мальовнича краса придеснянської природи, виховання в сім’ї, вплив народного середовища, в якому з дитинства засвоювалися звичаї, традиції українського народу, розвивалися людяність, духовність письменника.

Розвиток світогляду О. Довженка співвідноситься з часом, коли найвидатніші діячі української культури кінця ХІХ – початку ХХ ст. оцінювали внесок в освіту, культуру попередніх генерацій, усвідомлюючи себе їх спадкоємцями. На формування художньо-громадянського світобачення подвижника О. Довженка вплинула атмосфера державного і культурного відродження України 1920-х років, а також реалії подальшої негативної їх трансформації в 30-ті роки ХХ ст.

Вивчення життєвого шляху О. Довженка засвідчило, що беручи активну участь у громадсько-політичному житті держави, він пізнавав істинність громадянськості, патріотизму, людинолюбства „зсередини” різних прошарків суспільства, належачи до них у певні періоди свого життя. Проте у своїй творчості він акцентував увагу на аналізі почуттів патріотизму, відповідальності, громадянськості, людської гідності, людяності, чесності, порядності. Герої, наділені такими духовно-моральними якостями, саме і є джерелом громадянського виховання учнівської молоді в сучасних умовах. Інтереси О. Довженка до людини, її громадянського ідеалу, потреби впливати на його формування зростали разом із розширенням світогляду подвижника, ідеї жити для людей, оберігати їх від деформаційних впливів ідеологізованого оточення.

Проблематика творів О. Довженка різноманітна і має глибоке філософсько-педагогічне підґрунтя. Із цієї позиції був здійснений відбір та класифікація літературних творів О. Довженка, вивчався вплив самої постаті письменника на учнів, колег, широкий загал його шанувальників. „Світ та людина в ньому”, „вибір мети життя”, „сенс життя і праці” – головні ідеї, які співставляються, синтезуються митцем, поєднуючи особистісне і загальнолюдське. Герої його творів керуються національними інтересами, визначають сенс свого життя в усвідомленні національної честі і гідності, підготовці до подолання життєвих труднощів, захисті рідного народу і країни, відродженні вільного і незалежного життя. Уже в перших своїх кінокартинах („Звенигора”, „Земля”) О. Довженко засвідчив свідому громадянську позицію, глибоко національну спрямованість власного світогляду.

На підставі вивчення та аналізу творів письменника зроблений висновок, що найбільш яскраво громадянська тематика відображена у воєнний період творчості О. Довженка, в кінопрозі та безпосередніх виступах митця перед бійцями на фронті. Він одним із перших у філософсько-педагогічному аспекті осмислює причину таких вчинків, як: зрада і кара (оповідання „Відступник”, „Незабутнє”, кіноповість „Україна в огні”): відсутність громадянськості, національний нігілізм, повна занедбаність громадянсько-патріотичного виховання, а тому і відсутність громадянської самоідентифікації українців – саме ці обставини зумовили легкість асиміляції, зради Батьківщині. Однак разом з тим митець акцентує увагу, що війна стала рубежем, що перетворює народ, змушує його консолідуватися, проявити найкращі риси національного характеру.

Виокремлено ідеї та тенденції громадянського виховання післявоєнних кіноповістей „Зачарована Десна” і „Поема про море”, у яких чітко проглядає мотив любові та, водночас, стурбованості й відповідальності митця за долю своєї Землі, рідної України. Як засвідчує аналіз цих творів, серед життєвих принципів О. Довженка домінантними залишаються людяність і доброта, а визначальні проблеми: збереження духовності, пам’яток старовини, охорона архітектурних споруд, формування відповідного ставлення молоді до культурно-історичних цінностей, – сформульовані як пріоритетні завдання громадянського виховання.

Вивчення та аналіз щоденників О. Довженка засвідчили його чітку громадянську позицію та основу подвижницької діяльності як найвищий вираз патріотизму, мужності, відповідальності, гуманізму; ціннісне сприйняття світу.

Проведене дослідження творчої спадщини О. Довженка, його життєвої позиції дає можливість стверджувати, що вони мають ще не використаний потенціал пізнавально-емоційного впливу на формування громадянськості молоді в умовах українського державотворення. Йдеться про структуру громадянськості як інтегративної сукупності пізнавального, емоційного та поведінкового компонентів, що включає: громадянську самосвідомість; громадянську гідність; почуття громадянської відповідальності; громадянський обов’язок; громадянську мужність.

Таким чином, актуалізована педагогічна проблема системного використання творчої спадщини О. Довженка в організації цілеспрямованого виховання молоді.

У третьому розділі „Творчість О. П. Довженка в системі формування громадянських ідеалів молоді” проаналізовані педагогічні погляди О. Довженка, розкрита його позиція щодо ролі вчителя в суспільному житті, який організовує і спрямовує процес громадянського виховання учнів; визначені педагогічні чинники системного використання літературно-мистецької спадщини О. Довженка в системі формування громадянськості молоді.

Вивчено біографічні відомості про митця, які становлять значний інтерес для вирішення поставленого завдання дослідження. Педагогічний талант О. Довженка на посаді викладача Київського кіноінституту (30-ті рр. ХХ ст.) виявлявся у виборі цікавих та різноманітних тем для занять, пов’язаних не лише з режисурою, а й з історією, архітектурою, живописом. Як професор ВДІК(у), О. Довженко з уважністю ставився до запитань студентів, охоче радив, як краще виконати задану роботу, давав серйозні й відповідальні доручення, – на рефлексивному рівні виявляв знання основ педагогічної майстерності.

Ідеал учителя, за О. Довженком, це „народний” учитель, який є зразком і предметом наслідування для дитини, достойний, авторитетний, пошанований батьками. Проте, слід зазначити, таке розуміння ідеалу не завжди співвідноситься з реальним станом речей; із місцем, яке визначає для вчителя державна ідеологія з наявною обмеженістю педагогічної та громадянської ініціативи. О. Довженко виступав проти „принизливого” становища учительства в державі, вимагаючи відразу після війни категорично змінити всю систему шкільного і дошкільного виховання, надати їй пріоритетного державного значення. Адже саме учитель, педагог є носієм громадянськості через особисту позицію та професійну діяльність.

Акцентовано увагу на аксіологічні смисли українства, патріотизму, громадянськості та їх відокремлення від ідеологічно зорієнтованих освітньо-виховних цінностей. Ця ідея є актуальною і в сучасних умовах розбудови незалежної Української держави, зміни ціннісних орієнтирів, актуалізації проблеми громадянського виховання, зокрема засобами художньої літератури, прикладом діяльності визначних постатей національної української культури.

Аналіз навчально-методичної документації, яка визначає зміст і послідовність вивчення літературних творів О. Довженка в школі, засвідчує відсутність системи у використанні суспільно-літературної спадщини митця, зокрема з метою громадянського виховання. Так, у програмі з української літератури для загальноосвітніх навчальних закладів на вивчення творчості О. Довженка відводиться незначна кількість годин, що спричиняє поверхове, фрагментарне ознайомлення з особистістю і творчістю митця. Прослідковано, що позакласна виховна робота, її зміст, форми, а також методи визначаються вчителем або класним організатором стихійно, безсистемно.

Критичний аналіз стану вивчення творчої спадщини О. Довженка, обґрунтування обраної моделі формування громадянськості дали можливість визначити педагогічні чинники системного використання художньо-виховного потенціалу творів митця в практиці навчально-виховної роботи сучасної школи. По-перше, це реалізація принципів використання творчої спадщини митця з метою формування громадянськості особистості, а саме:

1) пріоритетність української національної ідеї у вихованні, що постає з громадянсько-державних вимог, закріплених у Конституції України, Національній доктрині розвитку освіти щодо формування громадянина України;

2) етнізація, що передбачає наповнення виховання спрямованим на формування національної свідомості і національної гідності змістом, відчуття належності до свого народу, його культури, формування національної ментальності, зокрема через вивчення кращих зразків української художньої літератури;

3) гуманізм, що у контексті громадянського виховання означає пріоритетність ідеї вільного творчого розвитку особистості, співвідношення освітніх вимог із можливостями і природними здібностями дитини;

4) неперервність – вивчення художньо-мистецької спадщини О. Довженка протягом всього періоду навчання в школі. Йдеться про забезпечення системи і логіки реалізації завдань громадянського виховання, а також координацію завдань для роботи в класі і в позакласні години;

5) культуровідповідність – розкриття культурних надбань українського народу через внесок О. Довженка в національну та світову культуру, зокрема формування громадянської культури особистості;

6) активність і самодіяльність учнів у навчально-виховному процесі, використання активних емоційно-забарвлених методів впливу на учнів, організація їх практичної суспільно корисної діяльності;

7) врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів при визначенні змісту, форм, методів, засобів роботи з літературними творами митця.

Вивчення досвіду роботи шкіл з використання художньо-мистецької спадщини О. Довженка засвідчило, що модель та сформульовані принципи визначають підходи до організації виховної роботи з учнями як чинники громадянського виховання. Це, перш за все, конкретні умови школи, яка презентує гуманістичну діалогічну модель діяльності, що забезпечує співробітництво і взаєморозуміння між учителем і учнями. На змістовому рівні – надання більшої ваги предметам соціально-гуманітарного циклу, широкий вибір альтернативної літератури, активна робота вихованців у проблемних гуртках, об’єднаннях за інтересами, у студіях у позанавчальний час; на функціональному рівні – запровадження новітніх технологій виховання, методів активної творчої діяльності учнів.