ПРОБЛЕМА ХРИСТИЯНСЬКИХ ГУМАНІСТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ДУМЦІ (ДР. ПОЛ. ХІХ СТ. – ПОЧ. ХХ СТ.)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, подано відомості про публікації, апробацію та структуру роботи.

У першому розділі – „Християнські гуманістичні цінності у вітчизняній педагогічній думці др. пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст. як науково-теоретична та історико-педагогічна проблема” - представлено результати аналізу історіографії досліджуваної проблеми; визначено сутність категорії „цінності” як об’єкта наукового дослідження у психолого-педагогічній науці; уточнено типологію християнських гуманістичних цінностей з точки зору педагогічної науки. Всебічний аналіз досліджуваної проблеми ґрунтується на компаративному зверненні до праць вітчизняних та зарубіжних педагогів-науковців, християнських теологів та філософів, аналізі джерел біблійних текстів, нормативно-правової бази системи освіти України.

Джерела дослідження класифіковано за хронологічним та проблемно-тематичним підходами: перший – із урахуванням послідовності зміни наукової думки, концепцій, поглядів та ідей, що дозволяє виявити закономірності накопичення та поглиблення історико-педагогічних знань з досліджуваної проблеми; другий – окреслює категоріально-понятійний апарат дослідження, визначає місце християнських гуманістичних цінностей у вітчизняній педагогічній думці др. пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст.

Проаналізовано методологічні напрями формування наукового інтересу до зазначеної проблеми: історико-педагогічний, філософсько-релігієзнавчий, психолого-педагогічний та теологічний, у результаті чого встановлено, що християнські гуманістичні цінності активно досліджувалися як педагогічне явище. У своїх працях видатні педагоги др. пол. ХІХ ст. (К. Ушинський, П. Юркевич, М. Драгоманов, М. Костомаров та інші) та початку ХХ ст. (Б. Грінченко, І. Франко, М. Грушевський, Я. Чепіга, С. Русова та інші) окреслили методи, прийоми та засоби формування християнських гуманістичних цінностей у школі.

На основі системного історико-педагогічного аналізу книг християнського віровчення та культу Закону Божого, Святого Письма та катехізму християнської церкви виявлено сутнісну складову досліджуваного поняття.

З’ясовано, що наприкінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст. науковцями проаналізовано виховні та освітні теорії вітчизняних педагогів у контексті християнської догматики та історичні умови їх формування, розкрито проблеми організації педагогічної праці вчителів народних шкіл та особливості діяльності церковнопарафіяльних шкіл у системі початкової освіти зазначеного періоду, досліджено взаємодію християнства та педагогіки, роль церкви у формуванні громадянського суспільства в Україні, проблему законодавчого співвідношення релігійного навчання та виховання, аксіологічну природу релігії та питання виховання гуманістичних цінностей учнів та місця християнської етики у системі сучасної освіти України. Зауважено, що у зазначених роботах здійснено лише фрагментарний аналіз проблеми формування християнських гуманістичних цінностей на території України.

У результаті наукового пошуку здійснено категоріально-понятійний аналіз проблеми дослідження, визначено сутність категорій „цінність”, „чеснота”, „моральний ідеал”, „національний виховний ідеал”, „гуманістична цінність”, „християнська гуманістичні цінність”. Виокремлено такі значення поняття цінність, як: 1) суспільний ідеал або сформоване суспільною свідомістю уявлення про морально-етичні якості у різних сферах громадського життя. Обґрунтовано думку, що у такому розумінні цінності можуть тлумачитися як загальнолюдські, „вічні” (істина, краса, справедливість) і конкретно-історичні (патріархат, рівність, демократія); 2) об’єктивна наявність надбань матеріальної й духовної культури і прояв людських учинків, що є втіленням суспільних ціннісних ідеалів; 3) джерело мотивації поведінки людини, враховуючи які визначено дефеніцію цінності як нормативно-оцінну категорію моральної свідомості особистості, що формується в процесі її практично-дієвого ставлення до світу і виступає ідеалом поведінки. Підгрунттям цінності визначено людські чесноти, які розуміються як утверджені позиції або сталі схильності, що спрямовують людські вчинки та впорядковують пристрасті (бажання).

Визначено гуманістичну цінність як світоглядну орієнтацію особистості, яка полягає у ставленні до іншої людини, самої себе, суспільства та природного довкілля з позиції морального ідеалу. Моральний ідеал особистості визначається як система моральних вимог, що спонукає до досконалості (саморозвитку та самовиховання). У християнстві таким моральним ідеалом є Бог, у педагогіці - система загальнолюдських цінностей, що складають ідеал морально досконалої особистості.

Установлено, що загальнолюдські цінності визнаються людьми як абсолютні (довершені) і складають моральний ідеал особистості, притаманний всьому людству. У результаті системного історико-педагогічного аналізу виявлено, що основу загальнолюдських цінностей складають саме християнські цінності, які сприймаються як ідеальна сутність, даність, джерелом якої виступають заповіді Декалогу.

У результаті аналізу сучасних класифікацій цінностей відповідно до різних ознак (за способом сприймання, за сутністю, за суб’єкт-суб’єктним відношенням), доведено, що християнська аксіологія ґрунтується на чотирьох людських чеснотах (розсудливість, справедливість, мужність, поміркованість), трьох Божих (віра, надія, любов) та заповідях Декалогу. Божі чесноти визначаються джерелом ціннісної мотивації людини, ідеалом, до якого вона має прагнути у всіх сферах її життєдільяності, зокрема, в процесі освіти.

Виходячи з базових категорій та типології цінностей, визначено християнську гуманістичну цінність з точки зору педагогічної науки як значущу суспільно-особистісну характеристику людини, яка спрямовує систему її світоглядних орієнтирів на моральні ідеали, пов’язані із людськими та Божими чеснотами. Виокремлено шість змістовно значущих груп християнських гуманістичних цінностей: життя (життя людини, здоров’я, природа), людина (любов, добро, спілкування, щастя, гуманність), пізнання (інформація, знання, культура, засоби самовираження), краса (мистецтво, творчість, саморозвиток та самовиховання, почуття прекрасного, естетика побуту та праці), праця (засіб існування, джерело пізнання, радість творчості, можливість самореалізації, професія) та Батьківщина (мир, гарантія безпеки, свобода, права людини, національна самосвідомість, соціальна справедливість). З’ясовано, що засадничими цінностями у цих групах є любов та добро. Всі інші цінності є похідними від цих базових (радість, мир і милосердя; доброзичливість, добропорядність, справедливість, чесність, толерантність, гуманність тощо).

Доведено, що християнські гуманістичні цінності є невід’ємною складовою аксіологічного підходу до виховання і складають зміст моральної концепції виховання, яка спирається на:

-                   чесноти (справедливість, сміливість, правдивість, щирість, любов до ближнього, вірність, довіра, скромність, відданість);

-                   головні людські цінності, які визначають етичну поведінку особистості (істина, добропорядність, свобода, відповідальність);

-        моральні цінності другого порядку (здатність ділитися з іншими своїми духовними надбаннями).

У другому розділі - „Історичні умови формування християнських гуманістичних цінностей у др. пол. ХІХ ст. - на поч. ХХ ст.” - окреслено основні етапи розвитку вітчизняної педагогічної думки та визначено критерії відбору персоналій у межах досліджуваної проблеми.

На основі проведеного аналізу соціально-економічних, культурних та освітніх умов формування християнських гуманістичних цінностей у вітчизняній педагогічній думці др. пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст. з'ясовано про орієнтацію цього періоду розвитку школи на релігійно-моральне виховання особистості, яка усвідомлює свою приналежність до української нації. Зазначене передбачало пошук оптимальної моделі освіти, визначення нових завдань та пріорітетів щодо розробки відповідних методів аксіологічного виховання особистості. Основними принципами, на яких базувалася система освіти України окресленого періоду, стали її загальність, обов’язковість та безкоштовність, рівноправність незалежно від соціального становища та віросповідання. За цих умов одвічна проблема духовності особистості, її самовиховання і саморозвитку, зростання етичної культури як неодмінної умови соціального і етичного оздоровлення суспільства набувала все більшої актуальності.

Доведено, що необхідність формування нової ціннісної парадигми виховання у досліджуваний період обумовлювалася ще й тим, що на поч. XIX ст. в Україні назріла потреба у створенні школи для народу, яка б не лише забезпечувала засвоєння знань із різних галузей, а й формувала національно-патріотичну свідомість українців. У зв’язку з цим, на різних етапах розвитку вітчизняної педагогічної думки виникали різні суперечності та тенденції, пов’язані із формуванням християнської аксіологічної проблематики вітчизняної педагогічної думки др. пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст.:

1. На етапі формування просвітницьких ідей у контексті побудови вітчизняної системи освіти на засадах християнських гуманістичних цінностей (1860-1895 рр.) виникла суперечність між прихильниками західноєвропейської освіченості, які відстоювали право особистості на самореалізацію, та громадсько-педагогічними діячами – прихильниками самобутнього історичного шляху розвитку народу.

2. На етапі формування національно-патріотичного виховного ідеалу школи на основі християнських гуманістичних цінностей (1895-1917 рр.) вітчизняними педагогами вже була запропонована його модель, яка потребувала нормативно-правового забезпечення.

Отже, на визначених етапах простежується чітка тенденція до збереження християнської аксіологічної складової освіти шляхом вивчення обов’язкового предмету Закону Божого. Зазначено, що вже на поч. XX ст. в Україні провідна громадськість вимагала викладати Закон Божий рідною мовою.

З’ясовано, зі змінами у політичному житті України на поч. ХХ ст. (революція, громадянська війна) посилилися ідеологічна боротьба за національні пріоритети у культурно-освітній сфері на користь української мови та національної школи. Відповідно, трансформувалися і цінності, які визначали виховний ідеал вітчизняної педагогічної думки досліджуваного періоду. Патріотизм та духовність визначалися головними цінностями системи освіти, метою виховання – формування національно-патріотичної свідомості. Основою нової національної школи стали стрижневі християнські цінності – любов та добро, а також похідні від них – честь та обов’язок людини щодо свого народу, любов до Вітчизни, працелюбність, гордість за приналежність до української нації.

З урахуванням історико-хронологічного та тематично-ціннісного критеріїв, здійснено вибір вітчизняних педагогів зазначеного періоду, які визначали процес формування християнських гуманістичних цінностей необхідною умовою розбудови системи освіти в Україні. Так, до цих груп історичних персоналій за першим критерієм було віднесено таких вітчизняних педагогів др. пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст. : М. Драгоманова, М. Костомарова, Б. Грінченка, І. Франка, М. Грушевського та ін. За другим критерієм - педагогів, у творчому доробку яких широко представлені методи та засоби формування християнських гуманістичних цінностей у досліджуваний період: П. Юркевич, К. Ушинський, Я. Чепіга, С. Русова та ін. Такий поділ дозволив виокремити основні компоненти освітньо-просвітницької діяльності педагогів др. пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст. з позицій християнської аксіології: мету – задоволення освітніх потреб українського народу  у контексті християнської гуманістичної ціннісної парадигми та національно-патріотичної свідомості; результат – запровадження відповідних форм і методів формування християнських гуманістичних цінностей на основі традицій української культури, менталітету. Обґрунтовано визначені компоненти з урахуванням історичних, соціально-економічних, культурних та освітніх умов, які впливали на формування ціннісної парадигми освіти. Зазначено, що суперечності та тенденції освітнього процесу були пов’язані із ціннісним визначенням історичного шляху розвитку українського народу, змістом християнських гуманістичних цінностей як базовим компонентом формування моральної свідомості особистості, а також метою освітнього процесу та діяльністю вітчизняних педагогів відповідно до неї.

У третьому розділі - „Зміст та методи формування християнських гуманістичних цінностей у др. пол. ХІХ ст. - на поч. ХХ ст.” - охарактеризовано просвітницькі християнські аксіологічні ідеї вітчизняних педагогів др. пол. ХІХ ст. та виокремлено християнську ціннісну складову вітчизняної педагогічної думки поч. ХХ ст.

Представлено освітньо-просвітницьку діяльність П. Юркевича, К. Ушинського, М. Драгоманова, І. Франка, М. Грушевського, Я. Чепіги, С. Русової, які обґрунтували перспективи розвитку вітчизняної освіти з орієнтацією на ціннісні категорії любові, добра та гуманності на засадах українських національних традицій.

Обґрунтовано вибір мети виховання та його ціннісної спрямованості вітчизняними педагогами з урахуванням освітньої політики царату в Україні у др. пол. ХІХ ст., яка характеризувалася знищенням національної культури, загостренням боротьби за національну школу, появою нових педагогічних ідей щодо вибору пріоритетів розбудови української школи. Доведено, що вітчизняні педагоги др. пол. ХІХ ст. були прихильниками етнографічно-культурницької, народницької парадигми освіти і дотримувалися поглядів натурфілософії – єдності людини і природи, людини і Бога. Спільною цінністю, що об’єднала освітні реформаторські течії цього періоду визнавалася цінність любові – моральна категорія, якій властиве безумовне прийняття людини з усіма її перевагами і недоліками, правом бути самою собою. З точки зору педагогічної науки, цінність любові - це характеристика педагогічної свідомості вчителя, якому притаманне розуміння, співпереживання, співчуття, бажання допомогти дитині у її розвитку. Вітчизняними педагогами досліджуваного періоду цінність любові визначається як діяльна участь у житті вихованця з метою розвитку його особистісних якостей, формування знань з різних галузей науки, ціннісної орієнтації на розбудову української держави.

Ціннісна категорія добра визначена як позитивна безкорислива мотивація до предметно-перетворювальної діяльності з метою зміни рис чи властивостей об’єкта на краще. Для вітчизняних педагогів досліджуваного періоду цінність добра визначалася  внутрішньою потребою людини у прагненні до ідеалу любові через позитивно-ціннісне ставлення до життя й діяльності на основі поваги до свого народу, його звичаїв та традицій. Відповідно до цього, метою виховання визначався розвиток душі дитини („життєвої сили” – активної творчої сутності), а формою і способом існування - вроджене прагнення до свідомої і вільної діяльності

Ціннісна категорія гуманності постає як світоглядна орієнтація особистості, яка полягає у ставленні до іншої людини, самого себе, суспільства та природного довкілля з позиції морального ідеалу любові та добра. Доведено, що у вітчизняній педагогічній думці досліджуваного періоду тлумачення цінності гуманності визначалося у контексті поняття корисності та необхідності виховання у високому сенсі любові до дитини – громадянина держави та патріота Батьківщини. Таке розуміння гуманності обумовлювалося тим, що вітчизняні педагоги др. пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст. були прихильниками нового погляду на людину, розуміючи її сутність у внутрішній потребі усвідомлення етнокультурної ідентичності у процесі національно-патріотичного виховання. У зв’язку з цим, на поч. ХХ ст. педагогічна теорія і практика формує новий тип людської особистості – багатогранної, вільної, незалежної від догм і традицій, що передбачає розвинене почуття власної гідності у стосунках із сучасниками й попередниками в історії.

Основною умовою формування християнських гуманістичних цінностей визначено змістовну трудову діяльність дитини, формою – трудову вільну школу, в якій особистість реалізує можливість формування загальнолюдських цінностей, етико-естетичної системи сприйняття світу і самих себе, поєднання суспільного й особистого в духовному житті людини. Визначено взаємозв’язок та взаємозалежність між: самодостатністю особистості та громади, нації; відповідальністю за сім’ю, вулицю, місто та край, країну; любов’ю до рідної землі та свого народу, Батьківщини. Обґрунтовано думку про необхідність прищеплювати учням моральні якості та моральні цінності засобами історії, української культури, народознавства, гуманного ставлення до вчителя, батьків, інших людей.

Обгрунтовано думку, що гуманістична спрямованість діяльності вітчизняних педагогів ґрунтувалась на засадах української народної педагогіки і зумовила пояснення важливої істини – практика народного виховання передбачає формування у школяра моральних оцінок з позицій любові й добра та випливає з почуття доброчесності, справедливості, шляхетності у контексті уявлення про національні цінності, цілісну народну духовність, національний та загальнолюдський розвиток.

Доведено, що методами формування християнських гуманістичних цінностей у вітчизняній педагогічній думці др. пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст. були : навчання рідною (українською) мовою, релігійне навчання, вплив на свідомість вихованця, привчання, вправляння, власний приклад вихователя; засвоєння зразків художньої літератури, представлених у навчальних книгах і підібраних відповідно до вікових особливостей дітей і вимог дидактики; праця як форма духовної діяльності людини, формування досвіду суспільної поведінки та її стимулювання, створення виховних ситуацій, у результаті чого учні переживають нові гуманістично спрямовані почуття, що стають основою виникнення нових думок, мотивів поведінки та подолання власних недоліків.

З’ясовано, що засобами формування християнських гуманістичних цінностей вітчизняні педагоги вважали : створення народної національної трудової школи на засадах гармонійно розвивальної стратегії впливу, яка здійснюється за умов відкритого діалогу педагогів і вихованців; виховання морально-емоційної культури взаємовідносин; формування в учнів емоційно-ціннісного досвіду розуміння унікальності людини; створення матеріально-технічних умов для такого перебігу педагогічного процесу, який сприяє вихованню гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної, із розвинутим почуттям власної гідності й поваги до іншої людини. Наголошено на важливості трудового виховання школярів, спрямованого на формування системи якостей, необхідних для їх ефективної майбутньої трудової діяльності.

Систематизовано погляди вітчизняних педагогів щодо визначення основ розвитку християнських гуманістичних цінностей – самосвідомості особистості, що асоціюється з такими поняттями як: серце (П. Юркевич), душа (К. Ушинський, Я. Чепіга), національна самоідентичність (І. Франко, М. Драгоманов, М. Грушевський, С. Русова). Зазначено, що у результаті системного педагогічного впливу у вихованців мають сформуватися базові цінності любові та добра і похідні від них – любов до Батьківщини, народу, його мови та культури, вольова рішучість, патріотизм, етнічна спільність, працьовитість, відповідальність, взаємодопомога, довіра, доброзичливість, діалогічність, терпимість, милосердя, благородність, великодушність, людяність, сердечність, співчутливість, толерантність тощо. Обґрунтовано думку про необхідність виховання дітей у контексті усвідомлення важливості побудови майбутнього України на основі врахування її культурної та історичної спадщини. Наголошено на важливості посилення виховної роботи сучасної школи із урахуванням морально-духовного, фізичного й трудового напрямів виховання учнів з метою формування їх християнської гуманістичної аксіологічної ситеми життєвих орієнтирів.