| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, теоретико-методологічні засади й методи, висвітлено наукову новизну, практичне значення дисертації, подано інформацію щодо апробації та впровадження одержаних результатів.
У першому розділі – „Теоретико-методологічні засади дослідження особливостей відображення проблеми контролю навчальних досягнень школярів на сторінках періодичних фахових видань України в другій пол. ХХ ст.” – узагальнено погляди науковців на проблему контролю навчальних досягнень школярів, уточнено сутність поняття „контроль навчальних досягнень учнів”, визначено теоретико-методологічні засади та методику дослідження, подано характеристику його джерельної бази, обґрунтовано періодизацію висвітлення проблеми контролю навчальних досягнень учнів на сторінках українських фахових періодичних видань у другій половині ХХ ст.
На основі аналізу наукових праць В. Аванесова, І. Перовського, С. Архангельського, П. Підкасистого, В. Сластьоніна поняття „контроль навчальних досягнень учнів” тлумачиться як інформаційно-констатувальна, діагностично-навчальна й рефлексивна взаємодія учасників педагогічного процесу, орієнтована на його вдосконалення й формування стійких навичок самоаналізу та самоконтролю навчальної діяльності. У сучасній педагогіці при визначенні навчальних досягнень учнів особливу увагу звертають на характеристики відповіді учня (фрагментарна, повна, обґрунтована, творча тощо), якість знань (правильність, повнота, осмисленість, глибина, дієвість, системність тощо), сформованість загальнонавчальних та предметних умінь і навичок, рівень оволодіння розумовими операціями, досвід творчої діяльності, самостійність оцінних суджень (Н. Волкова, А. Кузьминський, П. Підкасистий, С. Смирнова та ін.). як сукупності знань, умінь та навичок, якими оволодіває школяр під час навчання (П. Зінченко, В. Ляудіс, Н. Тализіна).
У процесі аналізу особливостей висвітлення проблеми контролю навчальних досягнень учнів на сторінках фахових періодичних видань ми спиралися на загальні принципи пізнання, діалектичний, системний, комплексний, критичний, історичний, математико-статистичний підходи, методологічні вимоги до історико-педагогічного дослідження. У такому контексті контроль навчальних досягнень розглянуто як систему з певною структурою та взаємозв’язками між її елементами (мета, об’єкт, суб’єкт, зміст, форми, методи, види, функції контролю тощо).
Згідно з діалектичним підходом висвітлення контролю навчальних досягнень учнів на сторінках фахових періодичних видань як педагогічне явище розглядалося в його розвитку, що вимагало простеження динаміки змін уявлень про сутність і організацію цього компонента навчального процесу та практику його застосування. Це дозволило зафіксувати моменти переходу кількісних змін у якісні на кожному з етапів висвітлення проблеми контролю навчальних досягнень учнів на сторінках фахових періодичних видань. Застосування критичного підходу дозволило відокремити значущу інформацію, яка містилась у періодичних виданнях, від випадкової, кон’юнктурної та політично заангажованої, а опора на історичний підхід – обґрунтувати наявність якісно відмінних етапів та визначити загальні тенденції відображення проблеми контролю на сторінках фахової періодичної літератури.
Комплексний підхід вимагав вивчення предмета дослідження з використанням різноманітних джерел, серед яких: першоджерела – статті в періодичних фахових виданнях, монографії, дисертації, нормативні документи щодо проблеми контролю навчальних досягнень учнів. Такий підхід дозволив задовольнити вимогу щодо об’єктивності отриманої інформації.
Головним джерелом для дослідження стали статті в періодичних фахових виданнях другої половини ХХ ст. На відміну від сучасного трактування поняття наукового фахового видання як такого, у межах нашого дослідження поняття фахового видання трактовано як таке, що орієнтовано на коло читачів певної професії, фаху. Найбільший обсяг необхідної інформації було отримано на основі аналізу змісту провідного педагогічного часопису України – „Радянська/Рідна школа”.
Вивчення методичних листів, інструкцій, постанов з’їздів КПРС тощо надало інформацію, що характеризує практику організації освітнього процесу в школі загалом та особливості контролю навчальних досягнень учнів зокрема. Важливим джерелом були монографії, дисертації й автореферати другої половини ХХ ст. з проблеми контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів.
Першоджерела проаналізовано за параметрами, сформованими з урахуванням результатів досліджень О. Адаменко, О. Бондар, В. Курила:
1) склад авторів публікацій (працівники міністерства освіти, науково-дослідних установ, ВНЗ, системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, керівники закладів освіти різного рівня, учителі, аспіранти та ін.);
2) вид публікації (передова, науково-теоретичні, опис передового досвіду, аналіз та узагальнення досвіду, стаття-рецензія, повідомлення про наради, конференції тощо);
3) тематика публікацій (сутність, мета, завдання, функції, вимоги, пропозиції щодо вдосконалення контролю; переваги та недоліки існуючих форм, видів і методів контролю навчальних досягнень школярів, вимоги до вчителя щодо здійснення контролю; вимоги до учня в процесі контролю; звернення до історичного та зарубіжного досвіду контролю тощо).
Сукупність змін у названих параметрах, а також у загальній кількості публікацій з питань контролю навчальних досягнень школярів та в системі освіти стала критерієм для виокремлення якісно відмінних етапів у висвітленні проблеми контролю навчальних досягнень учнів на сторінках фахових періодичних видань другої половини ХХ ст.:
І етап (1950 – 1963 рр.) – домінування на сторінках фахових періодичних видань опису проблем, пов’язаних з усним опитуванням;
ІІ етап (1964 – 1971 рр.) – концентрації уваги авторів публікацій на питаннях упровадження програмованого контролю та тестування в шкільну практику;
ІІІ етап (1972 – 1983 рр.) – превалювання статей, пов’язаних з систематизацією та узагальненням накопиченого практичного досвіду щодо програмованого контролю навчальних досягнень учнів;
IV етап (1984 – 1999 рр.) – відображення на сторінках фахових періодичних видань проблем, пов’язаних з широким користуванням різноманітними методами контролю навчальних досягнень учнів.
У другому розділі – „Висвітлення проблеми контролю навчальних досягнень школярів на сторінках українських фахових періодичних видань у другій пол. ХХ ст.” – досліджено особливості кожного з виокремлених етапів та описано загальні тенденції висвітлення контролю навчальних досягнень на сторінках фахових періодичних видань.
На основі аналізу першоджерел установлено, що у вітчизняній педагогіці досліджуваного періоду проблема контролю навчальних досягнень учнів розглядалася не лише з різних боків (у статтях висвітлено питання змісту контролю, його функцій, видів, методики проведення, мети, особливості роботи педагога для найбільшої ефективності контролю, діяльність учня та ін.), а й різними категоріями авторів, починаючи від учителів до працівників Міністерства освіти. Проблеми контролю відображено в статтях різних видів – передових, науково-теоретичних, опису передового досвіду тощо.
На основі аналізу публікацій фахових видань другої половини ХХ ст. виокремлено специфічні (притаманні лише окремому етапу висвітлення проблеми контролю навчальних досягнень учнів), спільні (які притаманні кільком етапам) та загальні (притаманні всім етапам) риси.
На першому з виділених етапів (1950 – 1963 рр.) проблемі контролю навчальних досягнень на сторінках фахових періодичних видань приділяли увагу в першу чергу вчителі. Їхня частка серед авторів статей, надрукованих в українських фахових педагогічних виданнях, становить 76,5 %. Інші автори працювали в педагогічних та
вчительських інститутах (13,5 %), були науковими співробітниками науково-дослідних організацій (4,2 %), керівниками закладів освіти різного рівня (3,4 %). Статті мали переважно характер опису та узагальнення передового досвіду (66,4 %), частка статей науково-теоретичної спрямованості дорівнювала 15,1 %, характер відгуків та рецензій мали 12,6 % статей. У статтях, у першу чергу, розглянуто види, методи та форми контролю навчальних досягнень учнів, причому перевагу віддано усному опитуванню; значну увагу приділено опису шляхів реалізації індивідуального підходу вчителя до учня під час усного опитування; висунуто вимоги до підготовки вчителя до усного опитування учнів, відзначено нестачу відповідних дидактичних матеріалів, затверджених Міністерством освіти (С. Близнюк, О. Борисова, А. Бугай, Ю. Горбенко та ін.).
Визначені особливості дали підстави вважати цей етап етапом домінування на сторінках фахових періодичних видань опису проблем, пов’язаних з усним опитуванням.
На другому етапі (1964 – 1971 рр.) частка вчителів серед авторів статей, присвячених контролю, знизилася до 50,6 %. Частка авторів – співробітників науково-дослідних установ склала 9,7 %, викладачів ВНЗ – 9,3 %, керівників закладів освіти – 4,6 %. Характерною особливістю цього етапу стало суттєве збільшення частки „інших” авторів (з 0,8 % на попередньому етапі до 18,2 %), до яких ми зарахували науковців, які напряму не пов’язані з педагогікою (інженери, винахідники та ін.), а також суттєве зростання й частки статей категорії „інші” (з 0,8 % до 10,8 %), присвячені питанням технічної реалізації ідей програмованого навчання. Частка статей опису передового досвіду становила 67,2 %. Науково-теоретичний характер мали 9,7 % публікацій. Статті-відгуки або рецензії складали 6,6 % від загальної кількості публікацій з питань контролю навчальних досягнень учнів.
Установлено, що в періодиці цього етапу з’явилися публікації, пов’язані з першими намаганнями впровадити тестові методи перевірки знань; описи електронних приладів для контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів. Автори статей акцентували увагу на об’єктах оцінювання, активно обговорювали шкали оцінок та способи кількісного узагальнення результатів перевірки рівня навчальних досягнень учнів. Мало місце прагнення авторів статей поєднувати програмований контроль з традиційними методами перевірки знань, умінь та навичок учнів; у публікаціях зроблено акцент на взаємозв’язок між контролем і оцінюванням знань, умінь, навичок учнів та результатом зусиль самого вчителя (П. Дишлевий, В. Коваленко, В. Лозова, М. Маланюк, М. Ржецький та ін.).
Виявлені зміни в параметрах, за якими проаналізовано статті, дали підстави вважати 1964 – 1971 рр. етапом концентрації уваги авторів публікацій на питаннях упровадження програмованого контролю та тестування в шкільну практику.
На третьому етапі (1972 – 1983 рр.) відбулося збільшення серед авторів публікацій з питань контролю навчальних досягнень школярів частки працівників ВНЗ (з 9,3 % до 19,4 %), працівників відділів освіти та Міністерства освіти (з 1,2 % до 1,4 %), майже половина (51,9 %) авторів публікацій – учителі. Збільшився відсоток статей науково-теоретичного характеру (майже на 45,0 %). Автори статей цього етапу по-новому підійшли до визначення навчальних досягнень учнів: крім знань, умінь та навичок з відповідних навчальних дисциплін, навчальні досягнення, на їхню думку, передбачають зростання інтелектуальних умінь та навичок школярів; програмований контроль висвітлено на цьому етапі як складник системи контролю, яка є ефективною тільки в поєднанні з традиційними методами контролю; автори статей наголошували на необхідності створення максимально комфортних психологічних умов на уроці для оптимізації контролю засвоєння знань учнів (В. Марков, О. Мовчан, О. Полосенко, С. Сухорський та ін.). На етапі з 1972 по 1983 рр. дослідники переглядають значення оцінки, яка має бути засобом усвідомлюваного стимулювання навчальної діяльності. Науковці робили спробу поєднання вимог масовості, систематичності та врахування індивідуальних особливостей кожного учня під час контролю. Цей етап ознаменувався появою статей про новий вид контролю – тематичний.
Отже, на третьому етапі (1972 – 1983 рр.) на шпальтах української фахової періодики превалювали статті, пов’язані з систематизацією та узагальненням накопиченого практичного досвіду щодо програмованого контролю навчальних досягнень учнів.
На четвертому з виділених етапів (1984 – 1999 рр.) значно урізноманітнився порівняно з попередніми етапами склад авторів публікацій: збільшився відсоток авторів, які були працівниками відділів освіти (3,1 %), системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (2, 5%), міністерства освіти (2,0 %), учителі (41,2 %), працівники ВНЗ (33,0 %) аспіранти (1,7 %) та ін. Відбулося урізноманітнення й видів публікацій. Серед них – статті-рецензії, статті-відгуки на попередні статті, повідомлення й звіти про конференції, повідомлення про проведення та звіти з нарад тощо. Саме на цьому етапі все частіше писали про особливе значення самостійності й розвитку пізнавальних сил учнів, необхідність формування в них здатності до самоосвіти й постійного вдосконалення практичних умінь і навичок. Самостійність та усвідомленість засвоєння вивченого матеріалу стали одним з головних критеріїв оцінки навчальних досягнень на етапі 1984 – 1999 рр. Головною метою контролю автори статей четвертого етапу досліджуваного періоду стали визнавати об’єктивний аналіз ходу вивчення й засвоєння учнями програмового матеріалу, поліпшення організації навчальних занять і посилення відповідальності школярів за якість самостійної роботи. Автори статей четвертого етапу відзначали, що на той час склалася ситуація, при якій мала місце „девальвація шкільної оцінки”, що означало недостатню надійність оцінок в атестаті, завищення оцінок. Саме на це звертали увагу А. Безсмертний, М. Борисов, Е. Волков, К. Делікатний, В. Спірін. Усе це певною мірою й призвело до переходу у 2000 році до 12-бальної системи оцінювання.
Отже, четвертий з виділених етапів (1984 – 1999 рр.) відзначався відображенням на сторінках фахових періодичних видань проблем, пов’язаних з широким користуванням різноманітними методами контролю навчальних досягнень учнів.
Спільними рисами кількох етапів є те, що:
· переважна більшість статей стосовно питання контролю навчальних досягнень учнів першого та другого з виокремлених етапів мала характер узагальнення передового досвіду;
· під навчальними досягненнями автори статей першого й другого етапів розуміли знання, уміння та навички учнів;
· автори статей першого та другого етапів акцентували увагу на усній перевірці навчальних досягнень;
· питанню програмованого контролю приділяли увагу автори публікацій другого та третього етапу. Проте на третьому етапі спостерігався певний спад активності в дослідженнях проблем програмованого навчання;
· автори статей другого, третього та четвертого етапів перевагами тестового контролю вважали: можливість заощаджувати час для перевірки знань учнів, що особливо важливо й для вчителя, і для учнів; можливість статистичного опрацювання результатів перевірки; зменшення кількості суб’єктивних чинників оцінювання тощо;
· на думку авторів статей другого етапу, контроль повинен сприяти активізації пізнавальної діяльності учнів, міцному засвоєнню знань, практичних умінь та навичок. Цю ж думку стали активно просувати в межах ідеї суб’єктного ставлення до учнів автори публікацій четвертого етапу;
· у статтях другого та четвертого етапів увагу приділено критеріям і нормам оцінювання, а також питанням обліку успішності. У статтях на цих етапах ішлося про те, що оцінки мають відповідати фактичному рівню знань учня й не повинні завищуватися для так званого „заохочення” або занижуватися для „стимулювання” до навчання. Автори статей другого етапу вперше заговорили про недоліки п’ятибальної шкали оцінювання навчальних досягнень, а крапку в цьому питанні поставили дослідники четвертого етапу, обґрунтувавши та ввівши нову шкалу оцінок – дванадцятибальну.
Загальними тенденціями досліджуваного періоду були: постійна увага авторів періодичних фахових видань до проблеми контролю як важливої ланки навчання; постійний пошук нових шляхів у її вирішенні; представлення на сторінках педагогічних журналів й опису педагогічного досвіду, і результатів теоретичних досліджень; циклічність у висвітленні різноманітних аспектів контролю; зростання частки публікацій, авторами яких є працівники ВНЗ; акцентування уваги на питаннях індивідуального підходу до контролю навчальних досягнень; поступове поглиблення розуміння сутності навчальних досягнень школярів, публікація звітів про розгляд актуальних аспектів проблеми контролю на конференціях, нарадах, семінарах.
|
