ПРОБЛЕМА ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ ОСВІТИ У РЕСПУБЛІЦІ ПОЛЬЩА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність дослідження; сформульовано об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження; розкрито його методологічну, теоретичну і джерельну базу; наукову новизну; теоретичне і практичне значення; особистий внесок здобувача; наведено відомості про впровадження й апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – «Полікультурна освіта як соціальна і педагогічна проблема в Республіці Польща» – проаналізовано соціально-економічні трансформації у Польщі в кінці ХХ – на початку ХХІ століття; охарактеризовано основні напрями реформування освіти в Республіці Польща; розкрито передумови дослідження і впровадження концепцій полікультурної освіти в Республіці Польща.

Соціально-економічні трансформації в Республіці Польща в кінці ХХ – на початку ХХІ століття відбувалися на ґрунті суспільно-політичних змін у польському суспільстві. До кінця 80-х років ХХ століття в Польщі проводилась національно-центрична, монокультурна політика. Після проголошення Польщі Республікою у 1989 році провідними принципами державної політики стали повага до прав людини, політичний і культурний плюралізм, децентралізація влади й демократизація суспільного устрою.

Після вступу до Європейського Союзу в 2004 році Урядом Республіки Польща було прийнято нормативні документи, в яких особлива увага зверталась на освіту національних меншин, етнічних груп та іммігрантів.

Суспільно-політичні реформи викликали реформування й польської системи освіти. Її основними напрямами стали: децентралізація системи управління освітою (передача дошкільних та шкільних закладів місцевим органам самоуправління), демократизація освіти, автономія навчальних закладів (розвиток сектора недержавних закладів, збільшення кількості студентів, надання можливості викладачам самим обирати навчальні програми та підручники і включати регіональний компонент у зміст освітніх програм), інформатизація і модернізація системи освіти (заміна трансформаційно-репродуктивної моделі педагогіки на критично-креативну), звернення уваги на поліетнічність Польщі і, як наслідок, зростання кількості навчальних закладів для національних меншин та етнічних груп. Їх кількість у 1990 – 2011 рр. зросла від 120 до 621 (основні школи), від 112 до 229 (гімназії) та від 7 до 25 (післягімназійні школи). Одним із напрямів модернізації польської системи освіти було усуспільнення освіти, що означало вирівнювання освітніх шансів для різних верств населення, підвищення рівня освіти через поширення середньої та вищої освіти, підготовку молоді до активної й відповідальної участі в суспільному, культурному та економічному житті як у локальному, так і в глобальному середовищі. Особлива увага стала приділятися вивченню іноземних мов. Сьогодні 44 % польського суспільства знає англійську, німецьку або російську мови, 33 % володіє двома мовами, а 80 % студентів розмовляють англійською.  

У розділі подано історичні, суспільно-політичні, соціально-економічні та освітньо-культурні передумови впровадження засад полікультурної освіти в навчальні заклади Республіки Польща. До історичних віднесено історичну полікультурність Польщі, оскільки до Другої світової війни національні меншини та етнічні групи складали 1/3 від усього населення Польщі. До суспільно-політичних передумов віднесено вступ Республіки Польща до ЄС, ратифікацію юридичних актів щодо національних меншин, іммігрантів (біженців, репатріантів), підписання «Європейської карти меншин або регіональних мов», створення «Комісії у справах національних та етнічних меншин», зростання активності національних меншин та етнічних груп. До соціально-економічних віднесено стрімкий економічний ріст країни, внаслідок чого відбулося збільшення кількості іммігрантів, репатріантів, біженців у Польщі і зросла увага до їх соціальних та освітніх проблем. До освітньо-культурних віднесено збільшення кількості шкіл для національних та етнічних меншин, двомовних шкіл або міжшкільних відділів з навчанням рідною мовою (білоруською, литовською, німецькою, українською тощо), розробку «Стратегій розвитку освіти національних меншин (німецької, литовської, української, циганської)», активізацію освітньо-просвітницької діяльності меншин, а також діяльності регіональних груп у прикордонних регіонах Польщі.

У процесі дослідження визначено основні етапи запровадження ідей полікультурної освіти в Республіці Польща. Перший етап (1989 – 1999 рр.) характеризується прийняттям концепції загальної освіти з урахуванням європейських норм прав дитини, протидією маргіналізації осіб і суспільних груп,  демократизацією й децентралізацією освіти, поділом шкіл на державні та недержавні, реформуванням змісту і структури шкільної і вищої освіти, введенням альтернативних навчальних програм, визнанням права вчителя на вибір форм і методів навчання, швидким пристосуванням до змін на ринку праці, зростанням кількості шкіл для національних меншин і шкіл з двомовним навчанням. Другий етап (1999 – 2004 рр.) характеризується впровадженням дисциплін полікультурного спрямування у навчальний процес середніх і вищих навчальних закладів. Водночас немає загальної програми з полікультурної освіти, у шкільних підручниках мало звертається уваги на зміст полікультурної освіти. Третій етап (2004 – 2009 рр.) характеризується тим, що Урядом Республіки Польща розробляються «Стратегії розвитку освіти національних меншин», напрями розвитку освіти до 2020 року. Зростає кількість програм, курсів, тренінгів, науково-педагогічної літератури з регіональної, полікультурної та міжкультурної освіти на засадах міждисциплінарної інтеграції та особистісно-орієнтованого навчання. Серед польської молоді також зростає кількість учасників міжнародних програм. Відбувається «глокалізація» польської системи освіти (звернення уваги на вимоги глобальної і водночас локальної освіти). Четвертий етап (з 2009 р. і дотепер) характеризується удосконаленням моделей полікультурної та міжкультурної освіти.

У другому розділі – «Основні напрями наукового дослідження і практичної реалізації ідеї полікультурної освіти в Республіці Польща» – визначено основні дефініції дослідження проблеми полікультурної освіти в Республіці Польща, охарактеризовано педагогічні дослідження проблеми полікультурної освіти,  проаналізовано освітні практики впровадження полікультурного підходу в сучасну освіту Польщі, розкрито проблему полікультурності польського пограниччя.

У розділі проаналізовано поняття, які використовуються у польській педагогічній теорії з проблеми полікультурної освіти, а саме: культура, освіта, едукація, полікультурність, міжкультурність, полікультурна освіта, міжкультурна освіта. Аналіз польської педагогічної літератури показав, що зміст поняття «культура» у польських джерелах є близьким за значенням до українського. Наголошено на відмінності між змістом польських термінів «edukacja» й «oświata»: перший означає «освіта», а другий – «освіта, просвітництво». У словосполученнях, які стосуються полікультурної освіти (міжкультурної, регіональної), вживається термін «edukacja» (wielokulturowa, międzykulturowa, regionalna), термін «oświata» у таких словосполученнях не використовується.

«Полікультурність» у польській науковій літературі розглядається як безконфліктне існування поряд зі своєю спільнотою представників різних культур; «міжкультурність» розглядається як неперервний процес діалогу культур, форма збереження власної ідентичності в умовах глобалізації, прагнення пізнавати інші культури (Є. Нікіторович).

У дисертації розкрито відмінність у трактуванні понять «полікультурна освіта» і «міжкультурна освіта» польськими педагогами. Полікультурна освіта розглядається як модель освітньої діяльності, що спрямована на задоволення потреб різних культурних груп, які проживають у певному середовищі; як процес, пов’язаний із загальною реформою шкільної освіти і освітою для етнічних груп та іноземців, що відкидає расизм та інші форми дискримінації (Т. Левовицький, Є. Нікіторович). Полікультурна освіта може призводити до м’якої асиміляції національної меншості або до м’якої ізоляції різноманітних груп, а також безконфліктного переселення членів цих груп до держав, із яких вони походять (Т. Левовицький). Полікультурна освіта, залежно від політики, стосунків між групами, мотивації, способів реалізації, робить доступними знання про інші культури, формує толерантність щодо відмінних груп. Ця освіта закріплює схему співіснування різних груп та їх культур «поряд із собою». За сприятливих умов це зближує, а за інших – ізолює групи й культури (Т. Левовицький).

 Міжкультурна освіта польськими дослідниками розуміється як концепція і сфера суспільної, культурної, освітньої діяльності, яка спрямована на взаємне пізнання й збагачення культур і людей, які творять ці культури (Т. Левовицький); взаємодія осіб і груп, закладів, організацій, товариств і громадськості, що сприяють такому розвитку людини, який зробить її свідомим і творчим членом родинної, локальної, регіональної, релігійної, національної, континентальної, культурної і глобальної спільноти, а також сприятиме активній самореалізації особи й формуванню власної ідентичності (Є. Нікіторович, А. Цудовська).

Наукові дослідження з проблеми полікультурної та міжкультурної освіти класифікуються як:  функціональні (порівнюють культурні системи або їх елементи), структурні (протиставляють і порівнюють конструкції культурних систем, указують на зміни й трансформацію певних структур або їх складників), власне міжкультурні (наголошують на відмінності культур, їх багатстві порівняно з асиміляційними процесами та явищами нової етнічності) (Є. Нікіторович).

Основними напрямами дослідження полікультурної освіти в Республіці Польща є такі: дослідження змісту полікультурної та міжкультурної освіти, освіти пограниччя в контексті полікультурності і міжкультурності, актуальних проблем регіональної освіти як складової полікультурної освіти; аналіз проблем міжкультурної педагогіки як навчальної дисципліни на різних напрямах навчання, проблем освіти культурних, національних меншин та етнічних груп в Польщі, польських меншин за кордоном, освіти іммігрантів, біженців і репатріантів в Польщі; аналіз досвіду полікультурної освіти в інших країнах; формування міжкультурної та полікультурної компетенції педагогів; розвиток двомовної освіти; формування ідентичності (культурної, етнічної, полікультурної, міжкультурної); розвиток системи освіти в полікультурному середовищі Польщі (вивчення проблем культурної відмінності в навчальних закладах, аналіз змісту і методики навчання полікультурної й міжкультурної освіти, пристосування шкільних та вузівських програм до проблем полікультурної й міжкультурної освіти); навчання міжкультурного діалогу; розробка акультураційних тренінгів;  підготовка молоді до життя в полікультурному середовищі, учителів і вихователів до роботи в полікультурній школі виховання толерантності у польської молоді щодо інших культурно відмінних груп.

Основними польськими центрами, в яких проводяться дослідження, пов’язані з полікультурною, міжкультурною і регіональною освітою, є Центр «Пограниччя мистецтв, культур, національностей» (м. Сейни), Білостоцький університет, Сілезький університет, а також Вища педагогічна школа Спілки польських учителів у Варшаві. Цими закладами організовано систематичні міждисциплінарні дослідження, результатом яких є проведення міжнародних науково-педагогічних конференцій і семінарів, видання науково-педагогічної літератури з проблеми полікультурної і міжкультурної освіти. Польськими педагогами організовано науково-дослідну групу з досліджень проблем педагогіки культури і міжкультурної освіти при Комітеті педагогічних наук Польської академії наук, «Товариство підтримки розвитку міжкультурної педагогіки» (керівник – Т. Левовицький), Інститут психології міжкультурних відносин у Вищій школі соціальної педагогіки (керівник – П. Боський).

 Під «системою полікультурної освіти» польські вчені розуміють логічний та функціональний зв’язок трьох складових: суб’єктів, процесів (навчання, учіння, самовиховання, соціалізації, інтеграції, асиміляції, толерантності), а також засобів навчання (мета, зміст, методи). Основними формами полікультурної освіти в Польщі є формальна (дошкільна, шкільна, вища та післядипломна) і неформальна (центри, студентські товариства і гуртки, інтеграційні табори) полікультурна освіта.

Показано, що в польській науково-педагогічній літературі виділяються два підходи до вивчення іншої культури. Згідно з першим підходом вказується на відмінність між культурами, у другому звертається увага на те, що є спільним, універсальним для людей. Готуючи навчальну програму з полікультурної освіти, педагог сам обирає необхідний підхід.

Полікультурна освіта в Польщі здійснюється за такими етапами: вивчення власної культури; вивчення інших культур; осмислення сутності  культури, причин й наслідків створення стереотипів і упереджень; взаємний досвід і співпраця (І. Чернієвська).

У дошкільних закладах Республіки Польща навчання основ полікультурної освіти здійснюється за допомогою різних форм переказу: словесного (вербальна комунікація, забави); німого (артефакти, невербальна комунікація); лінеарного (графічні форми переказу, книжки, комікси, преса); аудитивного (звуки, радіо); аудіовізуального (створення образів, телебачення); мультимедійного (комп’ютер, Інтернет, комп’ютерні ігри, освітні програми); методу проектів,  а також навчання за допомогою пластики, музики і театру.

У середніх навчальних закладах (формальна і неформальна освіта): засади полікультурної освіти запроваджено у шкільні програми, в яких переважає міждисциплінарний підхід; організовано двомовне навчання, «інтегроване мовно-предметне навчання», інтеграційну освіту (навчання у класах з дітьми з обмеженими можливостями), освіту національних меншин, етнічних груп, репатріантів, іммігрантів, біженців, а також просвітницьку діяльність серед молоді про ці групи. Особлива увага приділяється позашкільним заходам, а саме – розробці проектів, пов’язаних з проблемою полікультурності, роботі інтеграційних таборів (таборів для польських дітей і дітей-іммігрантів), участі школярів у міжнародних програмах за обміном.

У вищих навчальних закладах запроваджуються такі навчальні дисципліни полікультурного змісту: «Полікультурна і міжкультурна освіта» (Білостоцький університет), «Міжнародна і міжкультурна комунікація» (Вроцлавський університет), «Національні меншини в європейських політичних системах» (Університет імені Марії Склодовської-Кюрі) і такі навчальні курси: «Культурні відмінності і полікультурність» (Інститут соціології Ягеллонського університету), «Суспільна полікультурність: теорія і практика» (Інститут економіки та управління Ягеллонського університету) тощо. В університетах організовано центри, студентські товариства і гуртки з «полікультурної і міжкультурної освіти», наприкінці навчального курсу здійснюється педагогічна практика за даною тематикою. Студенти розробляють і реалізують педагогічні проекти для вчителів або для дітей і молоді, беруть участь у акультураційних тренінгах, у міжнародних проектах та конференціях з проблеми полікультурної і міжкультурної освіти, у міжнародних програмах, наприклад, «Еразмус», «Евридика», «Леонардо да Вінчі» тощо. Особлива увага приділяється поглибленому вивченню як іноземних мов, так і регіональної мови й культури.

У системі післядипломної освіти  для вчителів розроблено практичні посібники для роботи в полікультурному середовищі, організовано методичні курси, семінари і конференції з цієї тематики (наприклад, запроваджено курси «Антропологія культури і знання про культурну відмінність Польщі», «Освіта і полікультурність», «Робота в умовах полікультурності», «Методика роботи в класі з культурно різнорідними дітьми», «Способи передачі знань про меншини і про полікультурність», «Допомога в подоланні бар’єрів у культурно відмінної дитини», «У пошуку національної, регіональної та європейської ідентичності» тощо). В освіті дорослих полікультурна тематика відображена в роботі Університетів Третього Віку.

Аналіз освіти національних меншин та етнічних груп показав, що в освіті меншин використовуються такі форми інституалізованої освіти, як державні школи з навчанням мовою цієї меншини, школи з вивченням мови меншини як предмета, школи з факультативним навчанням мови меншини, суботньо-недільні школи з навчанням мови меншини, недержавні (приватні, суспільні) школи для меншин, конфесійні (при костелі) школи з навчанням мови меншини. Проаналізовано освіту української, білоруської, німецької, литовської та циганської спільнот; розглянуто «систему циганських асистентів» – осіб циганського походження, які є посередниками між учителями і дітьми, що допомагають циганам у вирішенні різних освітніх проблем. Вивчення освіти біженців, репатріантів та іммігрантів показало, що для них організовано роботу спеціальних освітніх центрів, інтеграційних проектів або таборів. У польських школах організовано роботу перекладачів-посередників, менторів (допомога однокласників дитині-іноземцю).

Зазначено, що головною тезою у навчанні полікультурності в Республіці Польща є не тільки пізнання інших культур і толерантне до них ставлення, але й уміння презентувати власну культуру, що розкрито у дослідженні на прикладі роботи Школи польської мови й культури (м. Цешин) і польських освітніх центрів і фондів, як-от: «Допомога полякам на Сході» («Pomoc polakam na Wschodie»), «Полонія» («Polonia»), «Польський центр учителів» (PCN), «Центральний осередок удосконалення вчителів» (CODN), які сприяють навчанню мови і культури Полонії (поляків або осіб польського походження, які живуть за кордоном). Проаналізовано освітні програми для польських та іноземних студентів: «Навчальні тури в Польщу» («Study Tours to Poland») та «Еразмус».

У дисертації проаналізовано полікультурність польського пограниччя. Сьогодні декілька польських університетів (Вроцлавський, Варшавський, Сілезький, Білостоцький) систематично проводять інтердисциплінарні дослідження щодо полікультурної освіти на пограниччі. Показано зв’язок регіональної та полікультурної освіти: регіональна освіта розглядається як своєрідна форма полікультурної освіти (М. Кубішин), перша ланка міжкультурної освіти (Є. Нікіторович). Польські педагоги (П. Гжибовський, Б. Грабовська) пропонують різні моделі регіональної освіти – від регіоналізації навчання шляхом навчання через окремий предмет – до комплексних освітніх програм. Вибір оптимального шляху розвитку регіональної та міжкультурної освіти здійснюється окремо для кожного з регіонів залежно від його потреб. Упровадження ідей полікультурної освіти у навчальні заклади окремих регіонів Республіки Польща розглянуто на прикладі освіти кашубської етнічної групи.

У третьому розділі – «Впровадження досвіду полікультурної освіти Республіки Польща в систему освіти України» – розглянуто основні напрями дослідження та реалізації проблеми полікультурності в Україні; здійснено порівняльну характеристику дефініцій з проблеми полікультурної освіти у польських та українських наукових педагогічних дослідженнях; запропоновано напрями впровадження досвіду полікультурної освіти Польщі в систему освіти України.

Теоретичний аналіз вітчизняних педагогічних джерел показав, що проблема полікультурної освіти в Україні досліджується за такими напрямами:  дослідження теоретико-методологічних засад полікультурної освіти, сутності і змісту полікультурного виховання; аналіз розвитку освіти в умовах полікультурного глобалізованого світу, полікультурної освіти за кордоном, історії розвитку полікультурної освіти в Україні; дослідження полікультурності регіонів, зокрема, Закарпаття і Кримського регіону; здійснення мовної політики в освіті та навчання мовами національних меншин України;  двомовне навчання як реалізація принципу полікультурності; запровадження засад полікультурності в систему середньої і вищої освіти України; формування полікультурної компетентності різних вікових груп; професійна підготовка студентів у контексті полікультурного освітнього простору; формування полікультурної особистості вчителя; реалізація принципу полікультурності в навчанні іноземних мов; використання сучасних інформаційних технологій для організації міжкультурного спілкування.

Теоретичний аналіз наукового тезауруса проблеми полікультурної освіти показав, що, в основному, українські та польські терміни є близькими за змістом. Найістотнішу відмінність в українській та польській педагогічній науці становить різниця між змістом понять «полікультурність» і «міжкультурність», «полікультурна освіта» і «міжкультурна освіта». У розділі здійснено порівняльну характеристику дефініцій з проблеми полікультурної освіти у польських та українських наукових педагогічних розвідках. Розкрито зміст таких польських педагогічних понять, як міжцивілізаційна освіта, амальгамація, андрагогіка міжкультурної освіти,  глокальна освіта, асертивність, міжкультурна адаптація, культурний асимілятор та ін. Проаналізовано англійські терміни, які вживаються в польській міжкультурній педагогіці: «handicap» (англ. вирівнювання шансів), «mobbing» (англ. нападати натовпом, юрмитися). Виділено декілька підгруп понять ідентичності, що вживаються в польських наукових дослідженнях: культурна, міжкультурна, полікультурна, регіональна, суспільна.

Виділено запропоновані українськими вченими терміни, польських відповідників яких не існує: полікультурний світогляд, полікультурна компетентність, бікультурна особистість, культурна маргінальна особистість, лінгвокультурне середовище, полікультурна освітня установа.

Показано, що для українських і польських педагогів спільним є розуміння необхідності запровадження засад полікультурності в систему освіти на основі міждисциплінарного та системного підходів, проте не існує єдиної системи полікультурної освіти, немає координації між освітніми закладами, навчальні підручники не висвітлюють ідеї полікультурності.

У розділі запропоновано напрями застосування досвіду полікультурної освіти Республіки Польща в українській системі освіти, а саме – правовий, теоретико-методологічний, методичний, інформаційний, організаційний, психолого-педагогічний.

Правовий напрям передбачає розробку «Стратегій розвитку освіти окремої меншини», прийняття нормативних документів щодо впровадження засад полікультурної освіти в українські навчальні заклади. Теоретико-методологічний напрям передбачає ґрунтовне вивчення і порівняння термінів з полікультурної освіти, які вживаються у різних країнах. Науково-методичний напрям передбачає розробку моделі неперервної полікультурної освіти в Україні. Організаційний напрям спрямовується на запровадження засад полікультурної освіти в навчальні програми на всіх освітніх рівнях (від дошкільної до вищої, післядипломної та освіти дорослих). Інформаційний напрям передбачає поширення міжкультурної та полікультурної освіти за допомогою навчальних закладів та засобів масової інформації, запровадження засад полікультурної та міжкультурної освіти з використанням інформаційних технологій, розробку освітніх порталів з полікультурної і міжкультурної освіти в мережі Інтернет, участь молоді і педагогів у міжнародних програмах з полікультурної і міжкультурної освіти, організацію роботи Шкіл з української мови і культури для іноземців. Психолого-педагогічний напрям передбачає використання міждисциплінарного підходу при навчанні полікультурності.

Аналіз концепцій полікультурної освіти, які сьогодні реалізуються в Республіці Польща, показав, що в країні розроблено модель системи освіти, яка відповідає можливостям, потребам і прагненням сучасного демократичного суспільства. У Польщі створено всі передумови для розвитку та поширення полікультурної та міжкультурної освіти, що сприяє формуванню полікультурної особистості громадянина Республіки Польща як представника європейської спільноти.