Проблеми обрання та оскарження запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в досудовому провадженні по кримінальній справі

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Суттєвим кроком на шляху становлення демократичних засад кримінального судочинства в Україні стало закріплення на законодавчому рівні нового, наближеного до міжнародних стандартів порядку обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження його строків. Разом з тим, статистика свідчить, що цей запобіжний захід невиправдано широко використовується на практиці (близько 40 тисяч). Враховуючи, що він суттєво обмежує конституційне право кожного на свободу та особисту недоторканність, актуальною є проблема обмеження його застосування виключно випадками, коли іншими запобіжними заходами досягнути завдань кримінального судочинства взагалі неможливо. Вбачається, що вона може бути вирішена як шляхом удосконалення чинного правового механізму застосування даного запобіжного заходу, так і коригуванням з цією метою сучасної правозастосовної практики.

Проблеми застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту були предметом численних наукових досліджень і в останні роки привертають все більшу увагу. Вони досліджувалися у роботах українських та російських вчених: Ю.П. Аленіна, В.Д. Бринцева, Н.В. Буланової, Т.В. Варфоломеєвої, І.М. Гуткіна, Л.М. Давиденка, В.А. Давидова, З.Д. Єнікєєва, В.С. Зеленецького, З.З. Зінатулліна, П.М. Каркача, В.Г. Клочкова, О.В. Кондратьєва, Ф.М. Кудіна, Ю.Д. Лівшиця, В.Т. Маляренка, В.І. Мариніва, В.О. Михайлова, В.Т. Нора, І.Л. Петрухіна, П.П. Пилипчука, С.М. Стахівського, Ю.І. Стецовського, І.Л. Трунова, Л.К. Трунової, А.Р. Туманянц, О.О. Чувільова, В.П. Шибіко, О.Г. Шило, М.Є. Шумила та інших науковців і практичних працівників.

Незважаючи на велику кількість наукових досліджень, ряд питань, пов’язаних з обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, залишився поза спеціальним дослідженням, інші не одержали в теорії і на практиці однозначного вирішення і мають дискусійний характер. Не підлягала системному вивченню практика вищестоящих судів з перевірки законності та обґрунтованості рішень судів першої інстанції щодо застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Зазначене обумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження, її комплексного аналізу з позицій захисту прав людини в кримінальному процесі, а також забезпечення ефективної діяльності органів досудового розслідування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (номер державної реєстрації 0186.0.099031). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою академії протоколом № 10 від 21.04. 2006 р.

Мета і задачі дисертаційного дослідження. Основною метою дослідження є визначення недоліків, негативних тенденцій, які мають місце при застосуванні та оскарженні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на досудовому провадженні по кримінальній справі, запропонування у зв’язку з цим науково-практичної моделі правомірного обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту із забезпеченням як прав осіб, щодо яких обирається цей запобіжний захід, так й інших учасників кримінального судочинства.

Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішення таких завдань:

-     визначити сучасний стан наукової розробки проблеми застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту;

-     виявити суттєві недоліки, що допускаються як органами досудового слідства, так і судом першої інстанції при вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту;

-     проаналізувати чинне законодавство та практику органів досудового розслідування й суду, пов’язані із застосуванням даного запобіжного заходу;

- на підставі здійсненого дослідження запропонувати науково-практичну модель застосування до обвинуваченого (підозрюваного) цього запобіжного заходу, в якій збалансовані інтереси всіх учасників кримінального судочинства.

Об'єктом дисертаційного дослідження є система кримінально-процесуальних відносин, які виникають під час провадження при вирішенні питання щодо обрання та оскарження застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Предметом дисертаційного дослідження є вивчення кримінально-процесуального законодавства, що регулює порядок обрання та оскарження запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також слідчо-судової практики з метою підвищення ефективності застосування законодавства в цій сфері, приведення його у відповідність з міжнародними стандартами забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.

Методи дослідження. Для досягнення вказаної мети були використані: загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також спеціальні методи дослідження: історико-правовий, порівняльно-правовий, системно-структурний, статистичний, соціологічний та інші.

Історико-правовий метод дозволив простежити розвиток тих чи інших нормативних положень та наукових поглядів у часі. До порівняльно-правового методу необхідно було звернутися при аналізі поглядів вчених, співставленні окремих положень кримінально-процесуального законодавства України та інших країн з метою використання позитивного досвіду у сфері застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Системно-структурний метод дозволив розробити науково-практичну модель діяльності суду у процесі прийняття рішення щодо застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту у тісному зв’язку з такими кримінально-процесуальними принципами, як змагальність, забезпечення підозрюваному (обвинуваченому) права на захист тощо. Статистичний метод використаний у процесі аналізу статистичної інформації щодо діяльності органів дізнання, слідчих, прокурорів, суддів у справах цієї категорії з тим, щоб запропонувати адекватні пропозиції по вдосконаленню відповідних норм кримінально-процесуального права. Соціологічний метод мав місце при вивченні практики застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в досудовому провадженні по кримінальній справі. При цьому зазначені методи дослідження використовувалися у роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність наукових результатів.

Нормативна основа дисертації: Конституція України, міжнародно-правові акти, які визначають стандарти захисту прав і законних інтересів громадян при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, національне кримінально-процесуальне законодавство та законодавство зарубіжних країн, рішення Європейського суду з прав людини, постанови Пленуму Верховного Суду України, рішення Конституційного Суду України, відомчі нормативно-правові акти.

Теоретичну основу дисертації становили праці вітчизняних та зарубіжних процесуалістів у галузі загальної теорії права, адміністративного права, адміністративного процесу, кримінального права, кримінального процесу, криміналістики.

Емпіричною базою дослідження є дані офіційної статистики, а також дані, отримані в результаті узагальнення 300 кримінальних справ, у яких вирішувалося питання щодо застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що у даній дисертації по-новому, з урахуванням сучасних тенденцій розвитку вітчизняного і зарубіжного кримінально-процесуального права досліджені проблеми застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в досудовому провадженні по кримінальній справі та процесуальний порядок оскарження рішення суду щодо його обрання, а також продовження строку тримання під вартою.

До найбільш значущих результатів, що містять наукову новизну дисертаційного дослідження і виносяться на захист, слід віднести такі положення:

1. Запропоновано новий підхід до визначення підстав застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, які в роботі класифікуються на кримінально-правові, кримінально-процесуальні й фактичні.

2. Розроблено авторське визначення предмета доказування при обранні запобіжного заходу тримання під вартою як сукупності обставин, установлення яких необхідно для винесення законної й обґрунто­ваної постанови судді про застосу­вання до особи цього запобіжного за­ходу. Наводяться аргументи щодо необхідності включення до структури предмета доказування обставин, що підлягають обов’язковому доказуванню (дані про злочин, у вчиненні якого підозрюється, обвинува­чується особа, та обставини, пов’язані з необхідністю обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту), і факультативних обста­вин (дані про особу, щодо якої обирається цей запобіжний захід, тощо).

3. Пропонується закріпити в Кримінально-процесуальному кодексі України (далі – КПК) положення про те, що взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п’ять років. Це дозволить знизити кількість арештів і надасть більш гуманного характеру здійснюваній кримінально-процесуальній політиці.

4. Визначена архітектоніка подання слідчого до суду про обрання до обвинуваченого (підозрюваного) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Обґрунтована необхідність винесення прокурором постанови за результатами розгляду матеріалів, зібраних органами досудового слідства, щодо доцільності обрання обвинуваченому (підозрюваному) даного запобіжного заходу. У постанові вказуються правові мотиви та фактичні підстави прийнятого рішення.

5. Сформульовано кримінально-процесуальний механізм захисту інтересів потерпілого у разі відмови прокурора дати згоду на подання слідчого про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. В такому разі потерпілому доцільно надати право звертатися до суду з питанням про обрання до обвинуваченого (підозрюваного) цього запобіжного заходу.

6. Робиться висновок щодо необхідності закріплення на законодавчому рівні переліку обов’язкових додатків до подання органу дізнання, слідчого, прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

7. Підтримано думку, що при розгляді питання про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту доцільно проводити закрите судове засідання, оскільки це сприятиме зберіганню таємниці досудового слідства. Вважаємо, що ст.165² КПК необхідно доповнити положенням, згідно з яким відповідне подання має розглядатися у закритому судовому засіданні, в якому повинна брати участь як сторона обвинувачення, так і сторона захисту.

8. Вперше визначена специфіка процесуального положення учасників цього судового розгляду. Запропонована їх класифікація на обов’язкових (прокурор, особа, щодо якої обирається цей запобіжний захід, захисник), факультативних – участь яких може бути необхідною для дослідження обставин, які мають значення для вирішення питання про застосування даного запобіжного заходу (особа, у провадженні якої перебуває справа, особа, яка здійснювала затримання, потерпілий, свідок), і ситуативних учасників – участь яких обумовлена особливостями суб’єкта злочину (перекладач, представники органів опіки й піклування, батьки та ін.). Наведені додаткові аргументи щодо необхідності обов’язкової участі захисника у даному судовому засіданні.

9. Розвинута ідея про те, що предметом судового розгляду при вирішенні питання про обрання до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту є наявність зазначених у поданні підстав (кримінально-правових, кримінально-процесуальних і фактичних) для його застосування.

10. Обґрунтована доцільність надання права суду досліджувати докази (наприклад, викликати свідків, коли у процесі розгляду подання суддя дійде переконання, що саме вони можуть повідомити дані, на підставі яких суд винесе правомірне рішення щодо застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту).

11. Зазначається, що при встановленні суддею підстав для зміни кримінально-правової кваліфікації злочину на статтю Кримінального кодексу України (або іншу частину статті), яка передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, йому слід надати право приймати рішення про зміну кваліфікації злочину і відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. При встановленні судом відсутності ознак складу злочину в діях підозрюваного, обвинуваченого, судді доцільно надати право виносити постанову про закриття провадження по кримінальній справі і відмову в обранні даного запобіжного заходу. 

У дисертаційному дослідженні виявлена правова сутність рішень, які приймаються судом у зв’язку з наданням подання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, таких як: 1) обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; 2) відмова в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; 3) закриття провадження за поданням у разі, коли після закінчення строків тимчасового затримання орган дізнання, слідчий або прокурор не порушили питання про розгляд подання по суті; 4) обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою; 5) надання дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою; 6) продовження строку затримання; 7) повернення подання прокуророві без розгляду; 8) окрема постанова в порядку ст. 232 КПК; 9) відкладення розгляду подання. Крім того, виходячи з наведеної пропозиції щодо доцільності надання судді права при наявності відповідних підстав змінювати кваліфікацію злочину та закривати провадження по кримінальній справі, суддя прийматиме також рішення 1) про зміну кваліфікації злочину і відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; 2) про закриття провадження по кримінальній справі і відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

12. Отримав подальшого розвитку процесуальний порядок продовження судом строку затримання до 10 (15) діб у випадках, коли необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого, з’ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення, або надати іншим особам можливості внести визначену судом заставу. У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність повідомлення про прийняте рішення осіб, інтересів яких воно стосується. Крім того, конкретизовані обставини, які підлягають дослідженню суддею у разі, коли є сумніви щодо необхідності обрання особі запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, у зв’язку з чим продовжується строк затримання.

13. Запропонована архітектоніка подання слідчого (прокурора) до суду про продовження строку тримання під вартою. Його обґрунтування має комплексний характер і повинно включати підстави застосування і причини збереження даного запобіжного заходу, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, виконані у зв’язку з розслідуванням по справі слідчі дії, а також ті дії, які ще необхідно виконати для встановлення обставин, що мають значення по справі. У випадку направлення до суду необґрунтованого подання, суддя повинен виносити постанову про відмову в продовженні строку тримання під вартою.

14. Робиться висновок щодо необхідності внесення змін до ч.3 ст. 165³ КПК, якими передбачити обов’язкову участь обвинуваченого у судовому засіданні при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою.

15. З’ясована специфіка процесуального положення осіб, які беруть участь у процесі оскарження рішення суду щодо застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строку тримання під вартою. Обґрунтована доцільність надання права апеляційного оскарження цих рішень суду також потерпілому, свідку та іншим особам, інтересів яких вони стосуються. Пропонується в окремих випадках збільшити передбачений законом строк розгляду апеляції до 3 діб у зв’язку з необхідністю виклику свідків, надання доказів тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в актуальності порушених проблем та пропозицій щодо їх оптимального вирішення. Одержані результати можуть бути використані: а) у науково-дослідницькій сфері – для подальших досліджень кримінально-процесуальних проблем у сфері обрання та оскарження запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; б) у законотворчій діяльності – висновки і пропозиції дисертанта можуть бути враховані при внесенні змін та доповнень до чинного кримінально-процесуального законодавства, при доопрацюванні проекту нового КПК України; в) у правозастосовній діяльності органів досудового слідства, прокурорів, суддів; г) у навчальному процесі – при підготовці навчальних посібників, підручників, курсів лекцій, методичних вказівок, а також при вивченні відповідних розділів кримінально-процесуального права.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена та обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту. Основні наукові положення, результати та висновки дисертації доповідалися на науково-практичних конференціях «Нове законодавство України та питання його застосування» (Харків, 26-27 грудня 2003 р.), «Актуальні проблеми правознавства» (Харків, 2004 р.), «Право обвинуваченого на кваліфікований захист та його забезпечення» (Харків – Київ, 1-2 грудня 2005 р.), а також на засіданнях кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені автором у п’яти статтях, які опубліковано у фахових наукових виданнях, та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (350 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження – 215 с. (основний зміст становить 185 с.).