ПРОБЛЕМИ ОСУДНОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблеми, пов’язані з інститутами Загальної частини кримінального права, завжди звертали увагу науковців. Особливої актуальності вони набули після прийняття нового Кримінального кодексу України. Питання визначення осудності і неосудності, щодо яких не вироблено одностайного підходу, посідає серед цих проблем одне із центральних місць. Теоретичний і практичний інтерес до них обумовлено зверненням до найбільш складної сторони суспільного життя й соціальної діяльності людей – їх здатності бути винними і кримінально відповідальними за свідому й вольову кримінально карану поведінку.

Сучасний етап розвитку суспільства вимагає більш глибокого вивчення індивідуальних характеристик особистості, особливого ставлення до людини, її життя і здоров’я, честі й гідності, недоторканності й безпеки, які відповідно до ст. 3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю.

Людина і громадянин виступають активними учасниками суспільних відносин. У їх свідомості відбиваються явища об’єктивної реальності, які згодом знаходять своє вираження в певній поведінці.

Основним інструментом, завдяки якому можна прослідкувати, яким чином під час вчинення злочину зовнішній вплив переходить у внутрішній, відбивається на психіці і стає регулятором поведінки й діяльності “нормального” індивіда, є осудність.

Неосудність, у свою чергу, виступає обставиною, що характеризує поведінку психічно хворої людини або людини, в якої спостерігався тимчасовий розлад психічної діяльності при вчиненні злочину. У таких випадках вона втрачає здатність вибору варіанту поведінки, а остання детермінується хворобливим сприйняттям дійсності.

Інститути осудності і неосудності повинні розглядатися комплексно, в сукупності й нерозривно. Так, осудність виступає суб’єктивною передумовою винності і кримінальної відповідальності, неосудність – обставиною, що виключає можливість особи бути суб’єктом злочину, вину і кримінальну відповідальність за вчинене діяння. Вивчення цих явищ саме в нерозривному зв’язку дає змогу продовжити поглиблене їх опрацювання в комплексному й міждисциплінарному аспектах і втілити отримані результати у практику.

Актуальність подальшої теоретичної розробки вчення про осудність і неосудність обумовлюється тим, що осудність виступає визначальним природним елементом можливості особи бути суб’єктом злочину, винною у його вчиненні й підлягати кримінальній відповідальності за злочинне діяння. Вона є реалізацією основного принципу кримінального права – суб’єктивного ставлення у вину. Існуючий підхід до визначення осудності та її характеристики лише з огляду на стан особи під час вчинення злочину себе вичерпав і вже не задовольняє потреб практики. Порушена проблема потребує врахування таких індивідуальних особливостей особистості, як темперамент, спрямованість, характер та ін.

Звертає на себе увагу недостатня теоретична розробка питань осудності й неосудності. Аналіз юридичної літератури, окремих монографічних досліджень, наукових праць свідчить про необхідність детального, більш глибокого вивчення цих правових і психологічних явищ як юристами, так і психіатрами й психологами на міждисциплінарному рівні. У дослідженнях, присвячених окремим питанням, пов’язаним із проблемами осудності й неосудності, ці явища розглядають як окремі категорії, що не дозволяє повно й широко висвітлити їх різноманітні психологічні та правові аспекти.

Разом із тим суттєвий внесок у вирішення проблем, які стосуються вчення про осудність і неосудність, кримінальної відповідальності осіб з психічними розладами й аномаліями, а також неповнолітніх, зробили своїми працями такі вчені, як Ю.М. Антонян, М.І. Бажанов, М.М. Баженов, Т.К. Бєлокобильська, Ю.С. Богомягков, С.В. Бородін, М.В. Виноградов, А.А. Герцензон, А.Ф. Зелінський, В.Х. Кандинський, І.І. Карпець, Ф.В. Кондратьєв, В.М. Кудрявцев, В.І. Курляндський, Н.Ф. Кузнєцова, Н.С. Лєйкіна, В.А. Ломако, Д.Р. Лунц, Р.І. Михєєв, Н.А. Мирошниченко, Г.В. Морозов, А.А. Музика, В.С. Орлов, М.М. Паше-Озерский, В.Б. Первомайський, Б.А. Протченко, В.П. Сербський, М.С. Таганцев, В.С. Трахтеров, С.І. Тихенко, В.М. Трубников, Н.І. Фелінська, О.Є. Фрейєров, І.К. Шахріманьян, Б.В. Шостакович, С.П. Щерба та багато інших.

Відповідні положення їх робіт і становлять теоретичне підґрунтя даного дослідження.

Демократичні перетворення у процесі побудови правової держави, створення громадянського суспільства, прагнення до індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання, розвиток юридичної і психіатричної наук, досягнення психологічної доктрини виявили низку теоретичних і прикладних проблем, які ще не знайшли свого відбиття в сучасній спеціальній юридичній і психологічній літературі.

Подальші пошуки вирішення проблем осудності і неосудності, суміжних з нею питань неодмінно служитиме на користь правотворчій і правозастосовчій діяльності, дозволить удосконалити заходи по боротьбі зі злочинністю й попередженню вчинення суспільно небезпечних діянь неосудними особами.

Викладене свідчить, що дослідження проблеми, порушеної в цій науковій роботі, є актуальним як для теорії кримінального права, так і для вдосконалення положень законодавства про кримінальну відповідальність і практики його застосування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ МВС України у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 р., а також Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002-2005 роки, затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. Вона базується на положеннях Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки (п. 1.4.), схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р., протокол № 3. Дослідження виконано згідно з основними напрямками, визначеними Указом Президента України № 143 від 18 лютого 2002 р. “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” (п. 1) та Наказом МВС України № 356 від 11 травня 2001 р. “Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 років” (п. 7).