ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. За роки державної незалежності України введено до наукового обігу багато фактів, імен, явищ, які з різних причин випали з поля зору вчених або висвітлювалися неповно. У тому числі поза увагою залишалася багатогранна спадщина українського вченого Памфіла Даниловича Юркевича (1827-1874), який присвятив чимало праць філософським і загальнотеоретичним проблемам права і держави.

П.Д. Юркевич народився в Полтавській губернії (село Липляве Золотоношського повіту) у сім’ї священика, одержав освіту в Полтавській семінарії, закінчив Київську духовну академію (1851), де був залишений на посаді "наставника по класу філософічних наук", а згодом став екстраординарним професором (1858). Запрошений на посаду професора кафедри філософії Московського університету (1861), він читав курси лекцій з філософії, філософії права, історії філософії, логіки, педагогіки, психології.

Ряд праць П.Д. Юркевича з філософської тематики публікувалися, а з правової тематики донедавна не були відомі дослідникам і дотепер ще предметно не проаналізовані у вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі. Довгий час не підозрювали про існування рукописів П.Д. Юркевича, перевезених після його смерті з Москви до Києва одним із його братів (імовірніше на все, В.Д. Юркевичем). У даний час ці матеріали зберігаються в Інституті рукописів Центральної наукової бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Фонд П.Д. Юркевича дуже значний – понад сто одиниць зберігання, у тому числі тексти й програми лекційних курсів, конспекти, нотатки, виписки з книг, переклади, щоденники (російською і німецькою мовами) і документи мислителя. Серед збережених матеріалів – рукопис під назвою "Історія філософії права" (255 аркушів) і "Вступ до історії філософії права" (24 сторінки). Завдяки старанням М.Л. Ткачук, їх було опубліковано в другій половині 1990-х рр. Нове видання збірника робіт П.Д. Юркевича (Філософія права. Філософський щоденник. – К., 2000), істотно розширене за рахунок праць філософсько-правової спрямованості, підготовлено зусиллями авторського колективу під керівництвом Р. Пича і Н. Лука.

Введення до наукового обігу максимально повного фактичного матеріалу відкрило досі невідомий аспект наукових інтересів П.Д. Юркевича, яким є філософія права, історія політичних і правових вчень (історія філософії права). Аналіз проблем права і держави в його працях дає можливість вийти на новий рівень пізнання світогляду українського мислителя, представити цю постать усебічно – і як філософа, і як правознавця, – реконструювати всю творчу спадщину П.Д. Юркевича, а не обмежуватися суто філософськими дослідженнями, яких за останні 20 років ученими-філософами проведено немало (А. Арістова, Г. Боровська, С. Вильчинський, М. Громов, В. Думцев, С. Єлістратов, М. Запорожець, В. Ільїн, Л. Кудрик, О. Левченкова та ін.). Без праводержавознавчого спеціального аналізу, який проводиться вперше, не може бути повним уявлення про внесок вченого в науку. Автор віддає належне значення фраґментам, присвяченим П.Д. Юркевичу, що містяться у статтях О. Мироненка: вони слугували певним поштовхом до написання цієї роботи.

Дослідження проблем права і держави у творчій спадщині П.Д. Юркевича в контексті сучасності – це й осягнення формування і розвитку самої філософської та правової думки, це й актуалізація питання про зв’язки української філософсько-правової думки з іншими слов’янськими доктринами права, західними і східними вченнями, тобто з інтелектуальним надбанням людства в процесі багатовікової еволюції.

Актуальність даного дослідження також полягає у нагромадженні знань про Київську філософсько-правову школу (П.Д. Юркевич, Є.М. Трубецький, П.І. Новгородцев, Є.В. Спекторський, М.О. Бердяєв, П.Б. Вишеславцев, О.С. Ященко та ін.), незаслужено забуту в радянський час із відомих причин. Ця школа ставила за мету пошуки цілісного універсального світогляду, вільного від однобічності та недоліків як європейського раціоналізму (де розум уже у своїй "практичній" іпостасі виявився безсилим побудувати необхідне і всезагальне моральне законодавство), так і емпірізму. А з цього неминуче випливали й інші завдання, що ставили перед собою українські філософи права: дати оцінку явищам правового життя з погляду вищих розумно-етичних, "божественних" зачинів, указати ідеали й принципи, до яких повинне прагнути і якими має керуватися у своєму бутті право.

Пізнання філософсько-правової частини інтелектуальної спадщини П.Д. Юркевича особливо цінне сьогодні, коли право стоїть перед вибором форм свого виживання в умовах процесів глобалізації сучасного світу, коли для всебічного вивчення права потрібне привнесення в нього філософської, соціологічної та етичної теорій, коли постає питання про співвіднесення філософії права із загальною теорією права і держави. Відродження філософсько-правової думки сприяє світоглядно-методологічному забезпеченню праводержавознавства, є важливою передумовою цілеспрямованого формування правової культури особи, суспільства, побудови правової держави.

Отже, можна констатувати нагальність потреби та можливість (наявність джерельної бази, піднесення значення філософії права) дослідження філософсько-правової концепції П.Д. Юркевича, пізнання значення колишніх трансцендентних учень про право і державу для сьогодення.

Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до п. 1. 1 "Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки".