ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ СУДОВО-ПРАВОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ (1991-2004 рр.)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Конституційне закріплення принципу верховенства права суттєво підвищує авторитет судових органів як важливого засобу забезпечення, гарантування та охорони  права і закону. Це, у свою чергу, обумовлює актуальність дослідження проблем розвитку та вдосконалення судової системи держави.

Забезпечення належного функціонування та подальшого розвитку судової системи України  відповідно до міжнародних стандартів здійснення правосуддя  потребує теоретичного осмислення  питань реалізації судово-правової реформи. Такі дослідження є необхідними для вивчення і подальшого врахування  проблем, які виникають у процесі здійснення реформи. Як результат можуть бути  запропоновані можливі шляхи подальшого реформування судової влади.

Хоч за часів незалежності нашої держави Верховна Рада України і прийняла багато законів, які спрямовані на підвищення ефективності здійснення правосуддя в Україні, але, на жаль, актуальною залишається проблема їх практичного втілення. Це обумовлює необхідність прийняття Концепції подальшого реформування судово-правової системи, що, в свою чергу, визначає  важливість комплексного теоретичного та практичного аналізу  реформування правосуддя за останній період, а саме 1991-2004 років.

Крім того, дослідження багатогранного процесу становлення та функціонування судової системи України за останні роки дає підстави констатувати,  що судово-правова реформа в нашій державі на сучасному історичному етапі ще далеко не завершена.  Одним із визначальних факторів такої ситуації є потреба розвитку наукової теорії, що визначає необхідність глибокого аналітичного осмислення і системного узагальнення теоретичних і практичних питань у цій сфері. На нашу думку, практичне вирішення проблем  здійснення судово-правової реформи може дати результат у тому випадку, якщо достатньою мірою будуть враховуватися досвід та історія розвитку судочинства, а також практика застосування нормативно-правової бази у сфері здійснення правосуддя в Україні.

Зазначене обумовлює можливість виокремити такі аргументи актуальності дослідження:

 необхідність створення та розвитку системних теоретичних та практичних знань про судово-правову діяльність в аспекті виявлення проблемних питань її здійснення та реформування з часу проголошення незалежності України;

 потреба завершення реформування судово-правової системи в Україні зумовлює необхідність аналітичного осмислення і системного узагальнення проблемних питань  реалізації реформи. Необхідно звернути увагу на те, що подальше підвищення ефективності правосуддя об'єктивно потребує визначення шляхів попередження можливих проблем у майбутньому. Одним із напрямків такої діяльності є врахування досвіду правозастування у цій сфері;

 теоретичний та практичний аналіз проблем реалізації судово-правової реформи, що є цінним також з точки зору вироблення конкретних пропозицій щодо визначення особливостей правового регулювання окремих інститутів судово-правової системи України;

 узагальнення питань реформування судово-правової системи протягом 1991-2004 років та аналіз правових досліджень з цієї тематики, які доводять, що важливість наукової розробки проблем реалізації судово-правової реформи відповідає потребам практики.

 Актуальність теми обумовлюється також  відсутністю комплексного дослідження проблем розвитку законодавства, що регулює відносини у сфері здійснення правосуддя в Україні протягом 1991-2004 років. В окремих наукових працях фрагментарно досліджуються  питання реалізації судово-правової реформи.

Саме ці обставини, на думку автора, свідчать про актуальність обраної теми дослідження, про її науково-теоретичне та практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана тема обрана  відповідно до основних напрямків державно-правової реформи в Україні. Дослідження проведено відповідно до науково-дослідної програми кафедри конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету Ужгородського національного університету, підготовленої згідно з планом наукових досліджень комплексної програми, що розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована в Державному реєстрі за № 0198U0007793.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Ужгородського національного університету від 24 квітня 2005 року протокол №3. 

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз теоретичних та практичних проблем реалізації судово-правової реформи в Україні в період 1991-2004 років в розрізі становлення ефективного правосуддя, яке відповідає міжнародним стандартам захисту прав та інтересів людини і громадянина.

Зазначена мета обумовила постановку і розв’язання наступних завдань:

- висвітлити історичні особливості формування концептуальних напрямків здійснення судово-правової реформи в Україні, в тому числі, охарактеризувати завдання, які мали бути реалізовані в ході реформи;

- охарактеризувати теоретико-правові особливості внесення перших змін до законодавства  відповідно до засад, визначених Концепцією судово-правової реформи (затверджена Постановою Верховною Радою України 28 квітня 1992 року); на базі аналізу нормативно-правових актів розглянути закономірності системних нормативно-правових перетворень на першому етапі реформи (1991-1996 рр.)   у сфері організації судової системи, прокуратури, адвокатури, нотаріату, а також стану реформування процесуального законодавства;

- обґрунтувати закономірності та фактори проведення судово-правової реформи після прийняття Конституції України 1996 року, а також  практичні проблеми, які постали в умовах необхідності приведення законодавства у відповідність до положень, закріплених Основним законом;

- здійснити теоретико-правовий аналіз проектів нової редакції Закону “Про судоустрій України”, які пропонувались у період дії Перехідних положень Конституції України; з'ясувати недоліки положень даних законопроектів;

- з'ясувати об'єктивні причини проведення “малої” судової реформи; визначити правові проблеми, які не були вирішені в процесі проведення “малої” судової реформи;

- розкрити теоретичний зміст реформ, здійснених після прийняття нового Закону “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року, а також обґрунтувати їхню результативність; визначити альтернативні шляхи вирішення проблем апеляційного та касаційного провадження, розвитку інституту суддівського самоврядування, матеріально-технічного забезпечення суддівської діяльності, правового регулювання діяльності Державної судової адміністрації;

-  визначити подальші напрями реформування судово-правової системи України, виявити проблемні питання правового регулювання окремих інститутів, які потребують негайного вирішення  найближчим часом;

- обґрунтувати загальні висновки та сформулювати конкретні пропозиції щодо подолання існуючих правових та організаційних проблем судово-правової реформи в Україні.

Об'єкт дослідження - правові та організаційні відносини у сфері реалізації судово-правової реформи в Україні в період від проголошення незалежності України по 2004 рік.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми реалізації судово-правової реформи в Україні, сутність реформування судово-правової системи, шляхи приведення законодавства України до міжнародних стандартів у сфері захисту прав та свобод людини і громадянина.

Складовими частинами предмета дисертаційного дослідження стали питання визначення концептуальних напрямків здійснення реформи судової системи; здійснення правосуддя; з'ясування закономірностей законодавчого та організаційного забезпечення судово-правової реформи в Україні; визначення проблемних питань, які повинні були  вирішуватись у ході проведення реформи, зокрема, в законодавстві про судоустрій, правовому статусі правоохоронних інституцій, а також у процесуальному законодавстві. Автор включає до предмета дослідження поряд з теоретичними й практичні проблеми судово-правової реформи, які виникали й вирішувалися в процесі її реалізації.

Методи дослідження. Дисертація виконана на основі використання комплексу філософських, загальнонаукових і спеціальних наукових методів дослідження.

Зокрема, застосування філософських методів пізнання  надало можливість розглянути нормативно-правове регулювання організації та діяльності правосуддя в його розвитку і виявити причинну обумовленість такого розвитку.

Застосування методу функціонального аналізу дозволило сформувати уявлення щодо проблемних питань у здійсненні правосуддя в Україні.

За допомогою історико-правового методу дисертантові вдалося з'ясувати ґенезу судово-правової реформи протягом 1991-2004 років. Зокрема, він застосовувався для аналізу правових змін у правовому регулюванні судоустрою, здійснення правосуддя, діяльності правоохоронних органів.

Тема дослідження зумовлює широке використання порівняльно-правового методу, що дозволило порівняти елементи судово-правової системи у різні періоди реформи.

За допомогою системно-структурного підходу визначено місце та роль у судово-правовій системі окремих правоохоронних інституцій, таких як спеціалізовані суди, Верховний Суд України, прокуратура.

Застосування статистичного методу дозволило порівняти статистичні дані про діяльність правоохоронних органів у різні періоди їх діяльності. Метод узагальнення дав можливість визначити подальші шляхи подолання проблем у реалізації судово-правової реформи.

Теоретичну основу дослідження складають праці вітчизняних учених-правознавців В.І. Андрейцева, С.В. Бобровник, В.Ф. Бойка, В.Д. Бринцева,             Т.В. Варфоломеєвої, Р.А. Калюжного, В.О. Котюка, С.Л. Лисенкова,                               В.Т. Маляренка, О.Г. Мурашина, Д.М. Притики, П.М. Рабіновича,  А.О. Селіванова,  В.Є. Скоморохи, О.Ф. Скакун,  А.А. Стрижака, М.І. Титова, В.М. Шаповала,                    В.І. Шишкіна, С.Г. Шумського та ін.

Наукова новизна дисертаційних результатів визначається тим, що в ній, завдяки сукупності теоретичних та практичних узагальнень, зроблених на основі історичних даних про закономірності та особливості становлення і розвитку законодавства у сфері  організації та здійснення правосуддя, вперше в юридичній літературі здійснено комплексне наукове дослідження на монографічному рівні, яке розкриває сутність проблем реалізації судово-правової реформи в Україні в період від проголошення незалежності України до кінця 2004 року.

Наукову новизну даної дисертації і особистий внесок автора в дослідження теми складають положення, рекомендації та висновки, що містяться в роботі, які прямо чи опосередковано впливають на вдосконалення процесу проведення судово-правової реформи в Україні.

 Основні наукові результати дослідження, які відображають особистий внесок автора у проблему, такі:

1) уперше здійснено комплексне історико-правове дослідження проблем реалізації судово-правової реформи в Україні в період від проголошення незалежності до кінця 2004 року, дано  теоретичну характеристику їх, а також    обґрунтовано можливі шляхи розв’язання існуючих проблем;

2) виявлено та комплексно досліджено закономірності становлення законодавства про судово-правову систему, зокрема, щодо організації судової системи, судового провадження, статусу суддів, питання визначення шляхів реформування прокуратури, органів юстиції, правового регулювання діяльності органів попереднього розслідування, визначення нової ролі і місця адвокатури;

3) зроблено висновок про необхідність підготовки і внесення на розгляд Верховної Ради України Концепції становлення судово-правової системи громадянського суспільства та правової держави як методологічної основи системного вдосконалення правових відносин у сфері здійснення правосуддя;

4) вперше систематизовано реалізовані державою протягом досліджуваного періоду організаційно-правові заходи, спрямовані на здійснення, а також подолання проблем у реалізації судово-правової реформи в Україні;

5) обґрунтовано пропозиції щодо подальших шляхів здійснення реформування судово-правової системи України, зокрема,  уніфікації законодавства про судоустрій шляхом прийняття Кодексу правосуддя; удосконалення структури загальних судів і виокремлення в окремі судові ланки кримінального та цивільного судів; необхідності прийняття відповідних змін до процесуальних кодексів з метою забезпечення належної участі народу в процесі здійснення правосуддя;

6) визначено правові проблеми, які не були вирішені в процесі проведення «малої» судової реформи;

7) виявлено проблемні питання правового регулювання інституту суддівського самоврядування, діяльності Державної судової адміністрації.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що  висновки та пропозиції, викладені в дисертаційному дослідженні, сприятимуть більш глибокому розумінню проблемних питань реалізації судово-правової реформи в Україні в період 1991-2004 років, а також виробленню відповідних способів розв’язання цих проблем і запровадження їх у законодавстві України. Крім того, результати дисертаційного дослідження можуть знайти застосування у таких сферах:

1) науковій – для дослідження проблем теорії та практики реформування судово-правової системи в Україні;

2) правотворчій – у подальшому використанні законодавчими та іншими правотворчими органами влади з метою законодавчого забезпечення  вдосконалення судово-правової системи, зокрема, реорганізації судів загальної юрисдикції і створення окремої системи кримінального та цивільного суду, вдосконалення інституту народних засідателів та присяжних, завершення формування адміністративно-процесуального законодавства;

3) навчально-методичній – у навчальному процесі при підготовці фахівців-юристів, зокрема, в процесі викладання курсу навчальних дисциплін з історії держави та права України, конституційного права України, теорії держави та права, а також спецкурсів, що торкаються проблем функціонування судової системи України. Крім цього, вони можуть бути враховані при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з історії держави та права України.

Апробація результатів дисертації. Положення та висновки наукового дослідження обговорювались на засіданнях кафедри конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету Ужгородського національного університету. Теоретичні висновки дисертації були оприлюднені у доповідях та викладені у тезах наступних  науково-практичних конференцій: XI регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні” ( м. Львів, 3-4 лютого 2005року); науково-практичній конференції «Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського союзу» (м. Ірпінь, 11-13 квітня 2004 року); науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету Ужгородського національного університету (м. Ужгород, 25 лютого 2004 року).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації  відображені в шести наукових статтях, які опубліковані у виданнях, що визнані ВАК України як фахові з юридичних наук.

Структура дисертації визначається метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел (180 найменування). Повний обсяг дисертації становить 192 сторінок, у тому числі 176 сторінок основного тексту.