ПРОБЛЕМИ РОЗМЕЖУВАННЯ СУДОВОЇ ЮРИСДИКЦІЇ ТА ВИЗНАЧЕННЯ КОМПЕТЕНЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Метою судово-правової та інших соціальних реформ, що здійснюються в Україні, є формування демократичної правової держави, де гідність особи, її здоров’я, права і свободи, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю та гарантуються Конституцією України. Визнання нашою країною міжнародних стандартів у галузі захисту прав людини потребує відповідного юридичного механізму забезпечення їх захисту, що обумовлює доцільність запровадження в Україні адміністративного судочинства.

Одним з основних принципів побудови системи судочинства є принцип спеціалізації, який одночасно виступає гарантією реалізації таких засад здійснення правосуддя, як доступність і компетентність. Запровадження спеціалізації судів, зокрема формування системи адміністративних судів, упродовж усього періоду здійснення в Україні судової реформи визнається одним з її пріоритетних напрямів.

У той же час ефективне функціонування адміністративного судочинства в Україні є неможливим без чіткого розподілу компетенції між судами адміністративної та інших юрисдикцій як тими, що також належать до загальної юрисдикції, так і судом конституційної юрисдикції. На сьогодні це завдання розв’язано лише частково на законодавчому рівні. Зокрема, статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) визначено адміністративну юрисдикцію та компетенцію адміністративних судів, статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України визначено компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ, статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено справи, підвідомчі господарським судам, статтею 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено повноваження Конституційного Суду України. Проте практика застосування відповідних положень нормативних актів свідчить про недостатню чіткість запропонованої законодавцем моделі визначення компетенції судів, важливість вироблення якої не викликає сумніву, адже неправильне визначення виду судочинства, в якому підлягає розгляду справа, тягне за собою скасування судового рішення та закриття провадження у справі. Після закриття справи позивачеві необхідно звертатись із такою ж позовною заявою, але до суду іншої юрисдикції. Це тягне за собою тривалий розгляд справи та нерозв’язання спору в розумний строк, що є порушенням права громадянина на справедливий розгляд справи та свідчить про неефективність судового захисту в Україні.

Правильне розмежування судових юрисдикцій та, зокрема, визначення компетенції адміністративних судів сприятиме посиленню гарантій забезпечення дотримання принципу законності та реалізації принципу доступності судочинства в адміністративних судах.

Необхідність чіткого розмежування судових юрисдикцій та правильного визначення компетенції адміністративних судів обумовлює потребу в науковому осмисленні цієї проблеми та вироблення відповідних методологічних засад для її практичного розв’язання з подальшим законодавчим закріпленням цих засад у процесуальних нормах.

Зазначене особливо підкреслює необхідність концептуального, заснованого на сучасній методології підходу до вирішення досліджуваних проблем та обумовлює актуальність цього дисертаційного дослідження.