ПРОЦЕСУАЛЬНІ АКТИ-ДОКУМЕНТИ У АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, апробація результатів дисертації та публікації.

У першому розділі «Сутність процесуальних актів-документів у адміністративному судочинстві, їх класифікація та загальна характеристика» визначається поняття процесуального акта-документа в адміністративному судочинстві, формулюються вимоги до таких актів, здійснюється класифікація актів.

У підрозділі 1.1. «Поняття процесуального акта-документа в адміністративному судочинстві» досліджується сутність та зміст відповідної категорії. На основі аналізу наукових поглядів щодо сутності адміністративно-процесуальних відносин, відносин у сфері відправлення адміністративного судочинства, адміністративного процесу визначено, що відносини у сфері відправлення адміністративного судочинства відрізняються від інших відносин у сфері публічного управління підставами виникнення, принципами здійснення, процесуальним порядком реалізації. Наявність такої різниці постає підставою твердження про те, що процесуальні акти-документи у адміністративному судочинстві не можна віднести до управлінських, а отже, і понятійний апарат, що склався у науці адміністративного права, не може повною мірою бути використаний для визначення їх сутності. Теоретичний доробок щодо сутності рішень у сфері публічного управління може бути використаний тільки у тій частині, яка стосується загальноправових категорій, а саме – рішення як форма певної діяльності, зокрема – як зовнішнє вираження процесуальних дій.

Процесуальні форми в адміністративному судочинстві визначено як способи зовнішнього вираження окремих процесуальних дій адміністративного суду, встановлені законом.

Виділено дві групи процесуальних форм адміністративного судочинства: форми, які відображають умови діловодства зі справи адміністративної юрисдикції в цілому (наприклад, журнал реєстрації позовних заяв) та процесуальні форми документів у адміністративному судочинстві. Серед останньої групи виділено дві підгрупи форм: акти-документи та організаційні акти. До організаційних віднесено акти, функціональне призначення яких – забезпечення здійснення судового адміністративного провадження (наприклад, документи, які посвідчують повноваження представників, експертів тощо).

У підрозділі 1.2. «Вимоги до процесуальних актів-документів у адміністративному судочинстві» доведено, що з розвитком судового адміністративного процесу поступово склалось три способи документування судового засідання: технічне, письмове, допоміжне, виконане як у судовому засіданні, так і поза його межами з метою закріплення усіх дій, які виконані в усній формі. Фіксування у судовому адміністративному процесі являє собою регламентований процес запису інформації на папері чи технічному носієві, реалізація якого забезпечує йому юридичну силу і здійснюється за правилами, встановленими КАС України.

На підставі аналізу наукових поглядів на такі категорії юридичного процесу як «зміст» і «форма» визначено, що під процесуальною формою акта адміністративного судочинства розуміється регламентований законодавством порядок оформлення процесуальних дій у процесі відправлення адміністративного судочинства, яким визначені вимоги до реквізитів, самого тексту акта, послідовності викладення тексту та його розташування у документі. Доведено, що процесуальна форма акта адміністративного судочинства являє собою один з головних елементів судового адміністративного провадження.

Процесуальні акти у судовому адміністративному провадженні є, насамперед, документами, за допомогою яких здійснюється документування процесуальних дій. Виходячи з теоретичних положень щодо сутності документа, сформульовані вимоги до процесуальних актів-документів у адміністративному судочинстві. Вимоги поділено на дві групи – загальні та особливі. Загальні – характерні для будь-якого документа, незалежно від наявності юридичних наслідків прийняття. Особливими визначені вимоги, характерні тільки для документів, які мають юридичне значення.

У підрозділі 1.3. «Класифікація процесуальних актів-документів у адміністративному судочинстві» підкреслено, що класифікація має важливе теоретичне значення, оскільки дозволяє з’ясувати сутність кожного процесуального акта-документа, систематизувати їх та встановити доцільність використання саме тієї форми, яка визначена КАС України. Обґрунтовується доцільність поділу процесуальних актів-документів за такими критеріями: а) структура судового адміністративного процесу, б) суб’єкт процесу, в) категорія адміністративної справи, в) функціональне призначення. За критерієм структури процесу акти-документи поділяються на: а) акти, що приймаються при здійсненні провадження у суді першої інстанції; б) акти, що приймаються при перегляді судових рішень. У межах другої групи актів виділено чотири підгрупи: а) акти апеляційного провадження; б) акти касаційного провадження; в) акти провадження за винятковими обставинами; г) акти провадження за нововиявленими обставинами. Залежно від суб’єкта судового адміністративного процесу процесуальні акти-документи поділяються на ті, що приймає: а) суд; б) особи, які беруть участь у справі; в) органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб; г) інші учасники адміністративного процесу (крім судового розпорядника та перекладача). Ще однією ознакою для класифікації процесуальних актів-документів визначено категорію адміністративної справи. Категорії адміністративних справ можна виділити за ст. 17 КАС України, котра встановлює компетенцію адміністративних судів. За функціональним призначенням процесуальні акти-документи класифіковані на: а) правозахисні; б) правореалізаційні; в) допоміжні; г) проміжні; д) виконавчі; е) інформаційні.

У підрозділі 1.4. «Характеристика процесуальних актів-документів у адміністративному судочинстві» досліджено процесуальні акти-документи у адміністративному судочинстві, що охоплені класифікацією за функціональним призначенням. При характеристиці кожного з видів враховано взаємозв’язок та взаємообумовленість процесуальної форми і змісту акта-документа, що визначає його правові якості, а також відмінності у сутності і найменуванні актів-документів.

У другому розділі «Процесуальні акти-документи на стадії провадження в адміністративному суді першої інстанції» піддано аналізові історичні передумови та світовий досвід запровадження адміністративного позову, поглиблено визначення адміністративного позову та його ознаки, вивчено процесуальні акти-документи, що приймаються у процесі розгляду та вирішення адміністративної справи.

У підрозділі 2.1. «Історичні передумови та світовий досвід запровадження адміністративного позову» досліджено історію становлення та запровадження адміністративного позову. Аналіз історії формування позовного провадження у публічно-правовій сфері, дослідження особливостей правового регулювання процесуальних відносин у деяких зарубіжних країнах свідчить про наступне. Передумовою запровадження адміністративного позову як юридичної підстави здійснення судового захисту суб’єктивних прав у публічно-правовій сфері є становлення та розвиток демократичних засад державного будівництва і формування, у зв’язку з цим, юридичних інститутів з метою забезпечення противаги імперативному пануванню публічної адміністрації. Одним з таких інститутів є адміністративна юстиція. Історичний досвід становлення адміністративної юстиції та досвід урегулювання відносин у сфері її діяльності свідчить, що найбільш дієвим способом захисту суб’єктивних прав у публічно-правових відносинах є судовий захист, здійснюваний спеціалізованими судовими установами. Такий захист здійснюється або шляхом позовного провадження, або поданням скарги, яка розглядається судом у порядку, передбаченому для вирішення спорів у публічно-правовій сфері, а процесуальний порядок розгляду регламентований нормативно-правовим актом на рівні закону. Скарга як форма звернення до суду застосовується у тих країнах, де суд виконує здебільшого контрольні повноваження.

У підрозділі 2.2. «Адміністративний позов, його ознаки та структура» зазначено, що застосування в КАС України терміна «позов» відповідає історично сформованому підходу до судового провадження. Право на позов є найдавнішим правовим інститутом. У класичному римському праві він був передбачений едиктом судового магістрату засобом досягнення через судовий процес рішення, яке відповідало інтересам певної особи. На відміну від позову, зміст скарги полягає у наявності вимоги про поновлення прав і законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об’єднань громадян, підприємств, посадових осіб. Формулювання такого змісту випливає з норми ч. 3 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян». Виходячи з цього змісту, можна зазначити, що сутність скарги правовідновлююча. Про наявність такої сутності скарги як форми звернення до суду свідчить аналіз світового досвіду діяльності інституту адміністративної юстиції.

Виділено матеріально-правову і процесуальну складові адміністративного позову. Матеріально-правову складову відображають предмет і зміст позову. Процесуальну складову – такі елементи як: підстава, реквізити, сторони. Сформульовані загальні та особливі ознаки адміністративного позову. Загальні – ті, які характеризують адміністративний позов як процесуальний акт-документ у адміністративному судочинстві, особливі – ті, які дозволяють виділити його серед інших процесуальних актів-документів. 

У розділі 2.3 «Процесуальні акти-документи, що приймаються у процесі розгляду адміністративної справи» аналізуються форма і зміст відповідних актів. Встановлено, що кожен вид процесуальних актів-документів, які приймаються (оформлюються) під час здійснення провадження у суді першої інстанції, має свої особливості, обумовлені їх місцем і роллю у провадженні. Наявність цих особливостей дозволяє виділяти зазначені процесуальні акти-документи за ознаками форми та суб’єкта прийняття: а) ухвали, що приймає тільки суд; б) заяви та клопотання, що складаються учасниками провадження; в) журнал судового засідання, висновки та протокол про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення. Ухвали, які приймає адміністративний суд, поділено на чотири групи: а) процесуальні ухвали; б) ухвали як окремий документ; в) окремі ухвали; г) ухвали.

На стадії судового розгляду справи адміністративної юрисдикції оформлюються і інші процесуальні акти-документи: клопотання, заява, висновок, постанова тощо. Надано відповідні визначення. Процесуальні акти-документи мають право оформлювати чи приймати інші учасники судового адміністративного процесу. Під такими процесуальними актами-документами маються на увазі журнал судового засідання, висновки та протокол про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення.

У підрозділі 2.4. «Судові рішення та вимоги до них» вивчено надбання науки цивільного права та процесу стосовно змісту судових рішень і здійснено аналіз судових рішень в адміністративному судочинстві із врахуванням цих надбань та особливостей судового адміністративного провадження. У науці цивільного права судові рішення сприймаються як: а) акт правосуддя (М. Г. Авдюков, Є. Г. Пушкар); б) результат реалізації відповідних процесуальних прав та обов’язків суду, в якому знаходить відображення воля держави (М. А. Гурвіч); в) акт завершення діяльності суду, спрямованої на захист прав, свобод, законних інтересів (Є. Г. Пушкар). М. Г. Авдюков наголошував на невідривній єдності форми та змісту судового рішення. Узагальнення наукових позицій дозволило дійти висновку про їх актуальність і стосовно рішення з адміністративних справ.

Адміністративний суд першої інстанції приймає рішення у двох формах – постанова і ухвала.

Вимоги до судового рішення поділені на дві групи: ті, що встановлені КАС України, і ті, що відповідають правилам юридичної техніки. КАС України встановлено такі вимоги: законність і обґрунтованість (ст. 159), ухвалення у суворій відповідності із визначеним процесуальним порядком (ст. 160), дотримання процесуальної форми (ст. 158) та змісту (ст. 163), винесення у межах компетенції адміністративного суду (ст.ст. 161, 162), мотивувальна та резолютивна частини мають ґрунтуватись на матеріальних і процесуальних нормах, чинних на час вчинення окремої процесуальної дії (випливає з норми ч. 2 ст. 5), оприлюднення у встановленому порядку (ст. 167). Стосовно юридичної техніки, правилам якої має відповідати судове рішення адміністративного суду першої інстанції, зазначені такі положення: а) конкретність і вичерпна повнота постанови; логіка викладення і зв’язок положень між собою; відсутність суперечностей, прогалин і колізій; ясність, простота і зрозумілість термінів, що застосовуються; відсутність словесних штампів, застарілих виразів, рідкісних слів, емоційно забарвлених термінів; стислість і компактність викладення; скорочення зайвих дублювань; б) викладення предмета адміністративного позову та сутності позовних вимог; у постанові повинні бути вирішені усі питання позовної заяви; не повинна містити винятків і відсилань; регулювання має бути однотипним і одноманітним; норми, положення більш загального характеру повинні розміщуватись на початку постанови; в) наявність реквізитів, які відображають предмет регулювання, сферу дії, юридичну силу. Постанова повинна мати видову і власну назву, посилання на орган, який його видав, дату і місце прийняття, номер і підпис уповноваженої особи. Серед вимог до судового рішення головною є вимога законності і обґрунтованості судового рішення.

У третьому розділі «Процесуальні акти-документи у апеляційному та касаційному провадженнях та у процесі виконання судових рішень» досліджено сутність та зміст процесуальних актів-документів на стадії перегляду судових рішень та у процесі їх виконання.

У підрозділі 3.1. «Процесуальні акти-документи у апеляційному та касаційному провадженнях» підкреслено, що теоретичні аспекти дослідження процесуальної форми і змісту апеляційної та апеляційної та касаційної скарги є досить новими поняттями в юридичній літературі, і формування їх продовжується дотепер. Доведено, що процесуальними актами-документами з адміністративних справ у апеляційному провадженні слід назвати систему офіційних актів, які закріплюють процесуальні дії апеляційного адміністративного суду та інших учасників апеляційного провадження на кожній його стадії (етапі), приймаються з дотриманням необхідної процесуальної форми та змісту у процесі нового (повторного) розгляду і перевирішення справи судом апеляційної інстанції з метою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. Процесуальні акти-документи у апеляційному судовому провадженні систематизовані за ознаками суб’єкта прийняття на ті, що приймає: 1) колегія суддів у складі трьох суддів; 2) особи, які беруть участь у справі (сторони – позивач та відповідач, треті особи, представники сторін та третіх осіб); 3) органи та особи, яким законом надано права захищати права, свободи та інтереси інших осіб; 4) інші учасники апеляційного провадження.

Процесуальні акти-документи у касаційному провадженні складають систему актів, відмінну за сутністю від процесуальних актів-документів, які приймаються при здійсненні провадження в адміністративному суді першої та апеляційної інстанцій. Процесуальними актами-документами з адміністративних справ у касаційному провадженні визначено систему офіційних актів із встановленими законом формою та змістом відповідних тим процесуальним діям, які виникають на підставі цього акта або передують його прийняттю у касаційному провадженні, закріплюють процесуальні дії у процесі перевірки судом касаційної інстанції законності і обґрунтованості судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У розділі 3.2. «Процесуальні акти-документи у процесі виконання судових рішень» розглядаються процесуальні питання, пов’язані із виконанням судових рішень в адміністративних справах, регламентовані нормами Розділу V КАС України. 

Процесуальними актами-документами, які оформлюються у процесі виконання судових рішень, фіксуються необхідні процесуальні дії. Вони мають юридичне значення і тому до них застосовуються усі ті вимоги, які ставляться до таких актів-документів: а) у них знаходить відображення об’єктивна дійсність з виконання судового рішення через певну інформацію; б) така інформація фіксується адекватними засобами і способами (технічними, письмовими тощо); в) фіксування здійснюється на носієві інформації, відповідному до способу фіксування. Процесуальними актами-документами, які складаються у процесі виконання судових рішень, названі акти, які мають юридичне значення, закріплюють процесуальні дії з виконання судових рішень, приймаються з дотриманням необхідної процесуальної форми та змісту. Їх основними видами виділені: виконавчий лист; дублікат виконавчого листа; мирова угода, укладена між сторонами виконавчого провадження; заява; ухвала; подання державного виконавця.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання визначення сутності і змісту процесуальних актів-документів у адміністративному судочинстві, у результаті чого отримані такі найважливіші результати:

1. Процесуальні акти-документи у адміністративному судочинстві – це система офіційних актів, які закріплюють процесуальні дії суду та інших учасників судового адміністративного процесу на кожній його стадії (етапі), приймаються з дотриманням необхідної процесуальної форми та змісту з метою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. Особливостями, які відрізняють ці акти від інших актів-документів, прийнятих у процесі здійснення провадження у цивільних, господарських чи кримінальних справах, визначено: прийняття уповноваженим органом держави – адміністративним судом; обов’язковий характер для суб’єктів – учасників правовідносин; індивідуальний характер та формальна визначеність; відсутність поширення дії на відносини, які виникають після прийняття; можуть бути оскаржені у передбаченому КАС України порядку.

2. Вимоги до процесуальних актів-документів у адміністративному судочинстві поділено на дві групи: загальні та особливі. Загальними названі вимоги, які притаманні усім актам-документам, незалежно від того, мають вони юридичне значення чи ні. Особливими визначені ті, які характерні для актів, що мають юридичне значення. До загальних вимог віднесено: а) відображення у документі явищ об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини через інформацію; б) відображення зазначеної інформації шляхом фіксування адекватними способами та засобами (письмово або графічно, за допомогою технічних засобів аудіо-, відеофіксування, шляхом використання комп’ютерної техніки тощо); в) фіксування здійснюється на носієві, відповідному тому способу фіксування, який використовується – на папері, фотоплівці, електронному носієві тощо. Особливі вимоги доповнюють загальні і ними є: а) форма акта визначена КАС України; б) зміст акта відповідний певній процесуальній дії; в) наявні відомості щодо органу чи особи, яка уповноважена щодо прийняття такого акта, реквізитів акта тощо; г) прийняття (оформлення) акта уповноваженою особою.

3. Адміністративний позов – вимога заінтересованої особи, звернена до адміністративного суду, про здійснення правосуддя у адміністративній справі на захист своїх прав, свобод та інтересів, порушених у публічно-правових відносинах або вимогу суб’єкта владних повноважень про усунення перешкод реалізації компетенції на захист об’єктивного права. Кожен вид процесуальних актів-документів, які приймаються (оформлюються) під час здійснення провадження у суді першої інстанції, має свої особливості, обумовлені їх місцем і роллю у провадженні. Ознаками судового рішення визначені: а) його прийняттям завершується процесуальна діяльність суду щодо вирішення справи по суті; б) являє собою акт правосуддя, спрямований на захист порушеного чи оспорюваного суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу сторін спірного правовідношення; в) має встановлені законодавством форму і зміст, що взаємозв’язані і взаємообумовлені. Адміністративний суд першої інстанції приймає рішення у двох формах – постанова і ухвала. Постанова характеризується тим, що: а) є формою рішення адміністративного суду; б) ця форма тільки письмова; в) ухвалюється іменем України; г) нею вирішується вимоги адміністративного позову по суті. Основними ознаками ухвали адміністративного суду першої інстанції є таке: а) це форма рішення суду; б) ця форма може бути двох видів – письмова або усна; в) виноситься стосовно процедурних питань розгляду адміністративної справи. Складний зміст судового рішення, яке містить чотири частини – вступну, описову, мотивувальну та резолютивну – обумовлює системність рішення: як обґрунтованого акта правосуддя та процесуального акта-документа, яким закріплюється результат процесуального порядку розгляду адміністративної справи.

4. Удосконалення правового регулювання форми та змісту процесуальних актів-документів у адміністративному судочинстві доцільно здійснити за такими напрямками:

– встановлення правил складання документів шляхом закріплення прийомів і способів юридичної техніки. Вони можуть бути зведені у три групи: 1) правила викладення правових норм в акті; 2) правила викладення змісту і структури акта; 3) правила зовнішнього оформлення акта;

– закріплення форми кожного акта-документа відповідних вимог до них, способу викладення – письмового чи усного, порядку фіксації інформації у кожному акті із використанням прийомів і засобів юридичної техніки;

– закріплення необхідності зазначення форми судового засідання у вступній частині судового рішення – відкритого чи закритого;

– встановлення вимог повноти, визначеності, ясності і точності судового рішення;

– удосконалення процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано права захищати права, свободи та інтереси інших осіб у апеляційному провадженні, що стосується і повноважень з оформлення ними відповідних процесуальних актів-документів;

– уніфікація процедур фіксування судового адміністративного процесу шляхом формування єдиної для усіх адміністративних судів комп’ютерної програми ведення журналу судового засідання. Її можна було би назвати «Журнал».

Розроблено й обґрунтовано конкретні пропозиції щодо внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 21.07.2005 р. № 84.