Прогнозування та попередження передчасного розриву плодових оболонок у ВІЛ-інфікованих вагітних з метою профілактики інтранатального інфікування плода

Краткое содержание

Об’єкт, методи та методологія дослідження. В процесі виконання роботи було комплексно обстежено 162 вагітні та роділлі, з них 132 жінки ВІЛ-інфіковані, народжені ними діти. Всі жінки були розділені на 4 групи: І група (контрольна) – 30 жінок із своєчасним відходженням вод без явної акушерської, інфекційної та соматичної патології; ІІ групу склали 40 ВІЛ-інфікованих жінок із своєчасним відходженням вод, з БВ; ІІІ групу склали 40 ВІЛ-інфікованих жінок з ПРПО в терміні вагітності 36–40 тижнів в анамнезі, вагітність яких перебігала на тлі БВ; ІVгрупу склали 52 ВІЛ-інфіковані вагітні з БВ, яким проводилось профілактичне лікування БВ для попередження ПРПО з метою профілактики вертикальної трансмісії ВІЛ-інфекції від матері до дитини; 1 підгрупу (ІV1) склали 25 ВІЛ-інфікованих вагітних з БВ, яким БВ проводилось за загальноприйнятою методикою згідно рекомендацій ВОЗ та МОЗ України (2 % кліндаміцину-гелю (один повний аплікатор (5г) інтравагінально на ніч впродовж 7 днів); 2 підгрупу (ІV2) склали 27 ВІЛ-інфікованих вагітних із БВ, яким проводилось комплексне лікування БВ за нашою методикою у 32–38 тижнів вагітності.

Проведені дослідження носили поетапний характер та виконувались по розробленому нами загальному алгоритму, що суттєво підвищило частоту лабораторного підтвердження клінічного діагнозу та забезпечило ефективність запропонованого автором етіотропного та патогенетичного лікування.

Способом етіотропного та патогенетичного лікування БВ була методика застосування комплексу препаратів «Мератин-комбі» у вигляді піхвових таблеток та «Лактовіт форте» у вигляді желатинових капсул для застосування per os та per vaginum: І-й етап лікування включав застосування препарату «Мератин-комбі» на ніч у піхву 10 днів. ІІ-й етап лікування включав застосування препарату «Лактовіт форте» 2 капсули 2 рази на день per os та 1 капсула на ніч per vaginum впродовж 10 днів.

Умовно всі проведені методи були розділені нами на клінічні та лабораторні. Клінічні дослідження включали: гінекологічне обстеження; визначення реакції вмісту піхви; амінотест (реакція із гідроокисом калію); виявлення летких амінів; піхвова термометрія. Лабораторні дослідження включали: мікробіологічні дослідження піхви (вивчення анаеробної мікрофлори; вивчення аеробної мікрофлори; виділення Gardnerella vaginalis); кількісний аналіз мікрофлори піхви; імунологічні методи дослідження (вивчення стану місцевого імунітету); біохімічні методи дослідження; методи діагностики передчасного розриву плодових оболонок при доношеній вагітності (виявлення «лусочок» епідермісу плода у свіжих препаратах, за методикою Буржуа; феномен кристалізації за методикою Нейгауса).

Визначення реакції вмісту піхви – рН-метрію вмісту піхви в області заднього склепіння виконували за допомогою паперових смужок рН (pHydrion, Lyphan, США зі шкалою вимірювання від 4,3 до 6,1 та Merсk, США, із відповідним розподілом від 3,8 до 5,4). Амінотест проводили під час гінекологічного огляду. Оцінку результатів проводили напівкількісним методом. Проведення мікробіологічного дослідження передбачало передусім вивчення біоценозу піхви (видового та кількісного складу) у вагітних з БВ для виявлення етіологічних особливостей цього захворювання при ВІЛ-інфекції. Вивчення місцевого імунітету проводилось нами при первинному обстеженні, після проведеного лікування у контрольній групі та групі порівняння, та незадовго до пологів (32–38тижнів вагітності). Методом радіальної імунодифузії досліджували наступні показники місцевого імунітету: SIgA, IgA, IgG, IgM піхвового секрету. Клініко-імунологічні обстеження периферичної крові включали визначення показників лімфо-лейкоцитарної формули (абсолютну кількість лейкоцитів, відносну кількість юних, палочкоядерних та сегментоядерних нейтрофілів, базофілів, еозинофілів, лімфоцитів та моноцитів), лейкоцитарний індекс інтоксикації, загальний пул, відносну кількість Т-лімфоцитів, відносну кількість активних Т-лімфоцитів, і на їх основі вираховувати ефекторний індекс. Досліджувалась відносна кількість Т-хелперів (теофілінрезистентних) та
Т-супресорів (теофілінчутливих) клітин і за результатами цих даних визначали імунорегуляторний індекс.

Для оцінки стану гуморальної ланки системи імунітету визначали відносну кількість В-лімфоцитів, концентрацію у периферичній крові імуноглобулінів основних класів (IgM, IgA, IgG), концентрацію в крові циркулюючих імунних комплексів (ЦІК). З метою визначення імуноглобулінсекреторної функції
В-лімфоцитів вираховували коефіцієнт співвідношення концентрації імуноглобуліну відповідного класу до кількості В-лімфоцитів.

Про стан факторів та механізмів неспецифічої резистентності організму судили за відносною кількістю О-лімфоцитів, фагоцитарною активністю поліморфноядерних лейкоцитів, фагоцитарною активністю фагоцитуючих клітин (НСТ-тестом спонтанним), а також за титрами нормальних (природніх) антитіл і системи комплементу.

Протеолітичну активність досліджуваних біотопів визначали використовуючи азоальбумін, азоказеїн та азокол. Рівень дієнових кон’югатів визначали за методом В. Б. Гаврилова, М. І. Мішкорудної (1983), малонового альдегіду – за методом І.Д. Стальної, Т. Г. Гарішвілі.

Активність супероксиддисмутази досліджували за методом С. Чеварі та співавторів (1985), каталази – спектрофотометрично за методикою М. А. Королюк та співавторів (1988), глутатіонпероксидази – за методикою І. Ф. Мещишена (1991).

Визначення пероксидної модифікації білків проводили спектрофотометрично на «СФ – 44» (Мещишен І. Ф., 1998). Імунно-лабораторне обстеження вагітних та роділь включало визначення: 1) абсолютної кількості лімфоцитів у х10/л;
2) відносної кількості Т-, В- і О-лімфоцитів; 3) активних Т-лімфоцитів (Та);
4) ефекторного індекса (Еі); 5) відносної кількості Т-супресорів та Т-хелперів;
6) встановлення імунорегуляторного індекса (ІРІ); 7) вмісту імуноглобулінів основних класів М, G, А у сироватці крові; 8) рівня циркулюючих імунних комплексів (ЦІК); 9) фагоцитарної активності (ФА) нейтрофільних гранулоцитів;
10) фагоцитарного індексу (ФІ); 11) титру комплемента; 12) титру нормальних антитіл.

Діагностика ПРПО проводилась нами у ВІЛ-інфікованих вагітних жінок при доношеній або майже доношеній вагітності, гестаційний період яких протікав на тлі БВ, та поступили на пологи у відділення інфекційного акушерства 4-го пологового будинку.

За допомогою проведених клініко-епідеміологічних досліджень вивчалась частота виникнення бактеріального вагінозу у ВІЛ-інфікованих вагітних, розроблені критерії ризику ПРПО на тлі БВ у вагітних з ВІЛ, що детермінована закономірністю та випадковістю.

Для отримання математично-статистичної інформації на основі отриманих даних, проведена двоетапна робота: 1-й етап – проводили збір інформації за допомогою спеціально розробленого банку даних, що дозволило отримати масиви даних; 2-й етап – математично-статистична обробка масивів даних. Статистичний аналіз отриманих даних проводився за методикою варіаційної статистики з визначенням середніх величин (x), середньої похибки (Sх), середньоквадратичного відхилення (δ). Ймовірність кожного показника визначали за статистичним критерієм Ст’юдента.

Результати досліджень та їх обговорення.

Більшість жінок досліджуваних груп з них були у віці 21–30 років і склали 83,33 % в І, 67,5 % в ІІ, 82,5 % в ІІІ та 76,8 % в ІV групах. Щодо шляхів інфікування ВІЛ, у другій групі 62,50±7,65 % жінок інфікувалось статевим шляхом від своїх партнерів, у порівнянні з ІІІ та ІV групами відповідно – 72,50±7,06 % та 67,31±6,51 % випадків. 80,00±6,32 % ВІЛ-позитивних жінок з ПРПО, вагітність яких протікала на тлі БВ мали ранній початок сексуального життя (до 16-ти років), часті зміни партнерів, випадкові статеві зносини. Ін’єкційний шлях інфікування ВІЛ у вагітних ІІ-ї групи має місце у 27,50±7,06 % випадків, у порівнянні із ІІІ-ю групою – 37,50±7,65 % та ІV-ю – 32,69±6,51 %. У досліджуваних групах, відповідно,
18 (45,00±7,87 %), 21 (52,50±7,90 %) та 25 (48,08±6,93 %) жінок регулярно вживали алкоголь та курили впродовж всієї вагітності.

Ефективність проведення комплексної антенатальної допомоги ВІЛ-інфікованим вагітним прямо пропорційно залежить від терміну вагітності, в який стала жінка на облік в жіночу консультацію. У другому триместрі спостерігались 60 і більше відсотка жінок обстежених груп. Із третього триместру вагітності жіночу консультацію відвідували 15,00±5,65 % ІІ-ї групи, 35,00±7,54 % ІІІ-ї групи ВІЛ-інфікованих вагітних жінок та 13,46±4,73 % жінок, яким було проведено профілактичне лікування. Близько 10 % ВІЛ-позитивних вагітних жінок жіночу консультацію взагалі не відвідували та про свій позитивний ВІЛ-статус дізнались лише при госпіталізації в інфекційне акушерське відділення. Перебіг ВІЛ-інфекції у жінок досліджуваних груп, згідно заключення лікарів-інфекціоністів, відповідав стадії безсимптомного носійства або стадії лімфаденопатії.

Аналізуючи особливості перебігу вагітності та вивчаючи фактори ризику виникнення ПРПО, слід відмітити, що у ВІЛ – інфікованих жінок з БВ та у жінок з ПРПО найчастіше зустрічається анемія вагітних, що складає 57,50±7,82 % у ІІ-й групі, 65,00±7,54 % у ВІЛ-позитивних жінок з ПРПО та 51,92±6,93 % у жінок, яким було проведено профілактичне лікування.

Загроза переривання вагітності в різні терміни гестації у групі ВІЛ-інфікованих вагітних із своєчасним відходження навколоплідних вод мала місце у 19 (47,50±7,90 %) вагітних, у порівнянні з групою, де відбувся ПРПО –
23 (57,50±7,82 %). Інші фактори ризику розвитку ПРПО майже в однаковій кількості зустрічалися у ВІЛ-позитивних жінок з своєчасним відходженням навколоплідних вод, у ВІЛ-позитивних жінок з ПРПО, вагітність яких протікала на тлі БВ та у жінок, яким було проведено профілактичне лікування. Відсоток запальних захворювань жіночих статевих органів у ВІЛ-позитивних жінок обстежених груп становив 32,50±7,41 %, 37,50±7,65 % та 30,77±6,40 % відповідно. Плацентарна недостатність мала місце у 27,50±7,06 % випадків вагітних ІІ-ї та 37,50±7,65 % ІІІ-ї досліджуваних груп.

ЗВУР та гіпотрофія плода поєднані з недостатністю в системі мати-плацента-плід спостерігались у ІІ-й групі у 25,00±6,85 % та 30,00±7,25 % у ІІІ-й групі відповідно. Серед ін’єкційних наркоманок обох досліджуваних груп ФПН поєднана із гіпотрофією плода мала місце у 100 % випадків.

Усі ВІЛ-інфіковані вагітні, які перебували на обліку з приводу вагітності в міському центрі СНІДу, з метою профілактики трансмісії ВІЛ від матері до дитини отримували антиретровірусну терапію з 28 тижнів вагітності. При госпіталізації в пологовий будинок на руках мали препарат для попередження трансмісії ВІЛ у пологах. Не отримували профілактичний курс ретровіру група ВІЛ-інфікованих вагітних, що не спостерігались у жіночій консультації та ті, у яких наступили передчасні пологи. Дана група жінок у пологах отримували профілактичний курс вірамуну – 200 мг на початку пологів.

Пологами через природні пологові шляхи вагітність закінчилась у 85,61 % ВІЛ-інфікованих жінок обстежених груп. Розродження шляхом кесарського розтину проводилось тільки за акушерськими показниками, згідно з тактикою розродження роділь з ВІЛ, прийнятою в Україні. Частота проведення кесарських розтинів становила 14,39 %. Частота операцій кесарського розтину була найвища у групі ВІЛ-інфікованих жінок з ПРПО, вагітність яких перебігала на тлі БВ, і становила 22,50±6,60 %, що в 2,25 рази вище, ніж у ІІ групі та у 3,37 рази більше ніж у І групі. В післяпологовому періоді субіонволюція матки мала місце у 5 породіль ІІ групи , відповідно 7-ми ІІІ групи та у 3-х ІVгруп. Метроендометрит – відповідно у 2 породіль ІІ-ї групи, 3- ІІІ, у 2-х ІVгруп.

Основними патологічними станами у немовлят, які були народжені ВІЛ-інфікованими жінками були енцефалопатія (І – 3,33±3,28 %, ІІ – 17,50±6,01 %,
ІІІ – 22,50±6,60 %, ІV – 5,77±3,23 %) та патологічна жовтяниця з гепатоспленомегалією (І – 6,67±4,55 %, ІІ – 12,50±5,23 %, ІІІ – 17,50±6,01 %, ІV – 11,54±4,43 %). Порівнюючи всі обстежені групи слід відмітити, що у групі немовлят, які народилися від ВІЛ-інфікованих жінок, яким було проведено комплекс профілактичного лікування найменше зустрічалися запальні захворювання .

Бактеріоскопія проводилась для визначення ступеня контамінації та колонізації слизової оболонки піхви. При БВ у ІІ та ІІІ групах спостерігається збільшення кількості лейкоцитів у полі зору (р<0,001), але, у більшості випадків, на відміну від вагініту, ці лейкоцити мало активні, функціонально пасивні клітини; явища фагоцитозу у них порушені і проявляються незавершеністю та відсутністю лізису мікробних тіл; виявлені «ключові клітини»; кількість лактобактерій значно нижча: 27,50±7,06 % ІІІ та 17,50±6,01 % ІV груп (р<0,001). Mobiluncus spp. виявлялись у 30,00±7,25 % ІІ групи та 77,50±6,60 % ІІІ, відповідно. Серед аеробів, факультативних анаеробів та мікроаерофілів переважали мікроорганізми кишкового походження- ентеробактерії (E.colli, Enterobacter sp.). Gardnerella vaginalis нами була знайдена у 21(52,50±7,90 %) ІІ та у 19(47,50±7,90 %) ІІІ групи, причому у всіх випадках гарднерела висівалась у асоціаціях із облігатними безспоровими та факультативними анаеробними мікроорганізмами (р<0,001, n=110). Відмічалось зниження Lactobacillus sp. із 96,67±3,28 % у І групі до 27,50±7,06 % та 25,00±6,85 % відповідно у групах обстежених ВІЛ-позитивних жінок з БВ (р<0,001). Зменшувалась також кількість жінок у яких були виділені Bifidobacterium sp. (р<0,001). Таким чином, у біотопі слизової піхви значно зменшувалась кількість молочнокислих бактерій, які забезпечують гомеостаз внутрішнього середовища піхви. Серед ідентифікованих анаеробів у ІІ та ІІІ групах домінували бактероїди (30,00±7,25 % та 42,50±7,82 % випадків відповідно), анаеробні грампозитивні коки (пептококи – у 15,00±5,65 % та 17,50±6,01 % відповідно; пептострептококи – 67,50±7,41 % та 75,00±6,85 %, відповідно) (р<0,001, n=110). Propionibacterium sp. висівались (у 22,50±6,60 % та 25,00±6,85 % випадків відповідно), які більш характерні для біоценозу шкіри. Ця знахідка може бути пояснена інтенсивною колонізацією біотопу піхви після зникнення лактобацил та порушеннями мікроекологічної рівноваги. У ВІЛ-інфікованих жінок з БВ спостерігається зменшення популяційного рівня аеробів та факультативних анаеробів (S.epidermidis, S.aureus, E.coli) на фоні значного підвищення популяційного рівня Enterobacter sp., G.vaginalis та Corinebacterium sp.(р<0,001, n=110), спостерігаються асоціації умовно-патогенних мікроорганізмів, що в сумі дають підвищення популяційного рівня мікробного засівання.

Показники лейко-лімфоцитарної формули у контрольній групі відповідають звичайним показникам жінок нашого регіону. У ІІІ групі на 7,87 % зменшується абсолютна кількість лейкоцитів; збільшується на 19,78 % відносна кількість паличкоядерних нейтрофілів, на 7,60 % – сегментоядерних нейтрофілів та зростає на 12,11 % ЛІІ. Разом з тим, спостерігається тенденція до зменшення на 20,34 % відносної кількості лімфоцитів та на 17,84% – моноцитів. При вивченні стану клітинної ланки системи імунітету характерним для жінок ІІІ групи є значне зростання ефекторного індексу, що засвідчує про активацію Т-лімфоцитів по відношенню до антигенів вірусу імунодефіциту. Значне зниження відносної кількості Т-хелперів засвідчує про обмежене розпізнання. Підвищення рівня
Т-супресорів підтверджує думку про підвищену інтоксикацію організму. Показники клітинної ланки системи імунітету роділь ІІІ групи наближаються до показників
ІІ групи. Має місце тенденція до зростання ефекторного індексу у жінок з ПРПО, а також до більш вираженого зниження абсолютної кількості Т-хелперів та імунорегуляторного індексу, що засвідчує про більш глибокі ураження клітинного імунітету у ІІІ групі у порівнянні з ІІ. ПРПО виникає на фоні значного зменшення відносної кількості Тh-лімфоцитів, вираженого зростання ефекторного індексу та подразнення імунорегуляторної функції Т-лімфоцитів. Оскільки лімфоцити CD4 координують роботу імунної системи, їх загибель і порушення функції клітин, що залишилися, сильно послаблюють імунну систему. При вивченні стану гуморальної ланки системи імунітету у ІІІ та ІІ групах показники збігаються: спостерігається тенденція до збільшення відносної кількості В-лімфоцитів, характерне значне збільшення концентрації IgM, IgА та IgG у плазмі крові.

При дослідженні місцевого імунітету у ІІІ групі спостерігається підвищення концентрації IgM та IgG у вмісті піхви, на фоні характерного зниження імуноглобулінів класу А, в тому числі секреторного його компоненту (р<0,05, n=110); знижується концентрація комплементу (С₃), що корелює із зниженням IgА; рівень трансферину у вмісті піхви був значно вищим ніж у контролі.

При вивченні змін перекисного окислення ліпідів та необмеженого протеолізу у тканинах плодових оболонок у ІІ групі вміст дієнових коньюгатів у тканинах плодових оболонок у 2,37 рази вище, ніж у контролі, а при ПРПО у 2,4 рази вище за контрольні дані (р<0,001, n =110). Вірогідної різниці за цим показником між ІІ та ІІІ групами нами не знайдено (n=80). Рівень малонового альдегіду також зростав (відповідно у 1,91 та 1,83 рази (р<0,001, n =80), що свідчить про високу інтенсивність процесів перекисного окислення ліпідів у тканинах плодових оболонок. Адекватної активації систем антирадикального захисту не відбувалося. Активність супероксиддисмутази у ІІ групі залишалася на рівні контрольних величин (р>0,05), а при ПРПО навіть зменшувалась на 22,86 % (р>0,05), активність каталази також практично не змінювалась, хоча мала деяку тенденцію до збільшення (р>0,05, n=70). Активність глутатіонпероксидази у жінок ІІ групи мала також недостовірну тенденцію до збільшення (р>0,05), а ІІІ групі спостерігалость значне зменшення цього показника у 1,5 рази . Активація процесів ліпопероксидації у тканинах плодових оболонок при БВ на тлі ВІЛ супроводжувалася збільшенням протеолітичної деградації низькомолекулярних білків. У ІІ групі лізис азоальбуміну у тканинах плодових оболонок збільшувався у 2,45 рази, а у ІІІ групі – у 2,73 рази (р<0,001). Лізис азоказеїну також підвищувався у 2,95 та 3,12 рази відповідно (р<0,001), що свідчить про значне підвищення інтенсивності протеолізу високомолекулярних білків. Колагеназна активність тканин плодових оболонок збільшувалася у ІІ групі у 3,32 рази, у ІІІ групі – у 3,52 рази: лізис азоколу зростав з 0,019±Е₄₄₀ /г до 0,063±Е₄₄₀ /г та 0,067± Е₄₄₀ /г тканини за годину відповідно (р<0,001,
n =110); вміст білка у тканинах плодових оболонок зменшився у ІІ групі на 43,15 %, у порівнянні з ІІІ – на 47,56 % (р<0,001). Порівняльний аналіз інтенсивності процесів перекисного окислення ліпідів, активності ферментів антирадикального захисту, систем протеолізу та вмісту білка у тканинах плодових оболонок у ІІІ та ІІ групі достовірних різниць показників, що їх характеризують, не виявив (р>0,05).

Для оцінки ефективності запропонованого нами способу лікування вивчали видовий склад та популяційний рівень мікрофлори піхви у 52 ВІЛ-інфікованих жінок вагітність яких перебігала на тлі бактеріального вагінозу у терміні вагітності від 32 до 38 тижнів до і після проведеного лікування. До і після проведеного лікування вивчався видовий склад та популяційний рівень мікробного пейзажу слизової оболонки піхви вагітних жінок.

Після проведеного курсу загальноприйнятого лікування кількість аеробних та факультативно анаеробних мікроорганізмів зменшилася до 23, а облігатно анаеробних до 38 штамів, які за видовим складом майже не відрізнялася від складу вмісту слизової у ВІЛ-позитивних жінок до лікування. Використання запропонованої нами комбінації лікарських засобів сприяло зниженню популяційного рівня G.vaginalis у 2,73 рази (р<0,001), в порівнянні з загальноприйнятим лікуванням, коли популяційний рівень G.vaginalis зменшувався у 1,87 рази (р<0,001) і практично не відрізнявся від контрольних даних (р>0,05). Спостерігалось також зниження популяційного рівня облігатно анаеробних мікроорганізмів : Propionibacterium sp. у 4,65 рази (р<0,001), проти 3,07 разів – при типовому лікуванні (р<0,001); Peptostreptococcus sp. – у 2,48 та 2,40 рази, відповідно (р<0,01, р<0,01); Bacteroides sp. – у 2,07 та 1,58 рази, відповідно (р<0,05, р<0,01); Bacteroides fragilis – у 2,41 та 2,34 рази, відповідно (р<0,001). На цьому фоні спостерігалось збільшення у 2,53 рази популяційного рівня Lactobacillus sp., (р<0,001), в той час, коли після загальноприйнятого лікування рівень Lactobacillus sp. підвищувався лише на 32,36 % (р<0,05).У групі IV2 відмічена тенденція до деякого збільшення рівня Staph.epidermidis, Staph.aureus, E.coli у вмісті слизової заднього склепіння, тобто відбувалося досить швидке відновлення мікробіоценозу піхви.

Після запропонованого нами лікування рівень дієнових коньюгатів зменшувався у 2,20 рази (р<0,001), у той час, у порівнянні з групою IV1 – 32,99 % (р<0,001). Рівень малонового альдегіду також ефективно зменшувався: у 1,88 (р<0,001) та 1,54 рази відповідно (р<0,001) і не відрізнявся від контрольних даних (р>0,05). Зниження тканинного вмісту продуктів перекисного окислення ліпідів не супроводжувалось підвищенням активності ферментів протирадикального захисту. Рівень супероксиддисмутазної, каталазної та глутатіонперокстдазної реакції в тканинах плодових оболонок вірогідно не відрізнявся від контрольної групи (р>0,05). Зменшувалась протеолітична деградація низько- та високомолекулярних білків, а особливо колагену: інтенсивність лізису азоальбуміну зменшувалась у 2,61 рази (р<0,001) проти 1,75 разу відповідно, при типовому лікування (р<0,001); азоказеїну – у 2,80 рази (р<0,001); проти 2,03 разів, відповідно,(р<0,001); азоколу – у 3,76 рази (р<0,001), що призвело, до збільшення кількості білка у тканинах плодових оболонок на 79,22 %, проти підвищення на 47,79 % при загальноприйнятому лікуванні, і майже не відрізнялись від контрольних даних (р>0,05).

Ефективність попередження вертикальної трансмісії можна оцінити за допомогою визначення та порівняння рівня інфікування дітей різних груп дослідження. Нами проаналізовано дані, щодо ВІЛ-статусу дітей груп досліджень, які на момент завершення наукової роботи досягли 18-ти місячного віку. Кількість таких дітей становила 107 (81,06±3,41 %) немовлят, серед них 37 немовлят, які народились від ВІЛ-позитивних жінок ІІ групи, 34- ІІІ групи та 36 немовлят від ВІЛ-інфікованих жінок, яким було проведено профілактичне лікування бактеріального вагінозу. Крім цього, немовлята народжені ВІЛ-позитивними жінками ІV групи були розділені на дві підгрупи: І-ша – немовлята, матерям яких було проведене лікування бактеріального вагінозу за загальноприйнятою методикою та ІІ-га – немовлята, лікування БВ у матерів було проведене за нашою методикою. Кількість немовлят у даних підгрупах становила 15 та 21 дітей відповідно. Позитивний ВІЛ статус було діагностовано у 4 (10,81±5,10 %) немовлят ІІ групи, 7 (20,59±6,93 %) – ІІІ групи та у 3((8,33±4,61 %) – ІV групи (2 немовлят (13,33±8,78 %) І підгрупи
та 1 (4,76±4,65 %) ІІ підгрупи).

ВИСНОВКИ

1.      У ВІЛ-інфікованих вагітних із ПРПО перебіг вагітності супроводжується високою частотою ускладнень, серед яких переважають: анемія вагітних – 65 %, загроза переривання вагітності – 57,5 %, хронічна фетоплацентарна недостатність – 37,5 % випадків, що суттєво впливає на формування затримки розвитку та гіпотрофії плода. Серед патології пологів у роділь з ВІЛ-інфекцією найбільш характерними є: несвоєчасний вилив навколоплодових вод – ранній у 57,5 % та передчасний у 42,5 %; аномалії пологової діяльності, переважно у вигляді слабкості пологової діяльності, – 17,5 %, що призводить до збільшення тривалості безводного проміжку, загальної тривалості пологів, збільшення часу контакту плода з кров’ю та пологовими шляхами матері, та, як наслідок, до значного підвищення ризику антенатальної трансмісії ВІЛ-інфекції від матері до дитини.

2.      Видовий склад мікрофлори слизової піхви у ВІЛ-інфікованих жінок з БВ характеризується значним порушенням мікроекологічного пейзажу піхви, якому притаманно збільшення числа видів умовно-патогенної мікрофлори у 3,2 рази з перевагою облігатних анаеробних мікроорганізмів. При цьому, підвищення генерації анаеробів супроводжується зниженням частоти виділення молочнокислих бактерій у 4,3 рази, особливо лактобактерій.

3.      ПРПО у ВІЛ-інфікованих жінок, вагітність яких перебігає на тлі БВ, виникає на фоні значних змін клітинної та гуморальної ланок імунітету з порушеннями механізмів неспецифічного та специфічного імунного протиінфекційного захисту і характерними змінами у системі місцевого імунітету: значно зростає відносна кількість О-лімфоцитів 51,70±2,20 % (р<0,001), що можливо засвідчує про підвищену неспецифічну (природну) та антитілозалежну клітинну цитотоксичність. Крім цього має місце тенденція до зниження фагоцитарної активності поліморфноядерних лейкоцитів – 65,29±1,11 % (р<0,001), ступеня кисневозалежних механізмів бактерицидної активності – 4,71±0,32 % (р>0,05) і захоплюючої здатності фагоцитуючих клітин – 14,65±0,77 % (р>0,05) .

4.      У ВІЛ-інфікованих жінок вагітність яких перебігає на тлі БВ у тканинах плодових оболонок відбувається суттєве підвищення інтенсивності процесів перекисного окислення ліпідів у 2,4 рази за відсутності адекватної захисної реакції з боку ферментів антирадикального захисту, що супроводжується активацією процесів необмеженого протеолізу (особливо протеолітичної деградації колагену) у 3,12 рази та призводить до зменшення кількості білка у них на 47,56 %.

5.      Застосування у комплексній терапії ВІЛ-інфікованих жінок запропонованого способу призводить до ефективної санації біотопу піхви, нормалізації мікробного пейзажу, та, як наслідок, до зменшення інтенсивності перекисного окислення ліпідів та явищ необмеженого протеолізу у плодових оболонках ВІЛ-інфікованих вагітних, що супроводжується збільшенням вмісту у них білка до контрольних величин.

6.      Використання запропонованого способу у комплексному лікуванні бактеріального вагінозу у ВІЛ-інфікованих жінок призводить до зменшення частоти ПРПО у 2,46 рази, зниження тривалості безводного проміжку з 9,26 год. (р<0,001) до 4,34 год. (р<0,001), загальної тривалості пологів та часу контакту плода із пологовими шляхами матері. Зменшується об’єм крововтрати з 473,21 мл до 354,84 мл та відсоток акушерського травматизму з 25,00 % до 13,46 %, а також кількість пологів, що вимагають завершення оперативним шляхом у 1,95 рази. Крім того, слід відмітити, що запропонований нами спосіб лікування даної патології у ВІЛ-позитивних жінок позитивно впливає на загальний стан новонароджених та приводить до зниження відсотку виникнення ускладнень перебігу неонатального періоду з 12,9 % до 6,1 %. Він є доцільним і дозволяє знизити ризик інтранатального інфікування плода вірусом імунодефіциту людини у 2,5 рази.