| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовується актуальність теми, сформульовано мету і завдання, об’єкт та предмет дослідження, характеризується джерельна база, визначаються методи дослідження, розкривається наукова новизна, практичне і теоретичне значення роботи, зазначено особистий внесок здобувача, апробацію основних результатів.
Розділ 1. Простопініє І. Бокшая-Й. Малинича: джерела та проблематика досліджень. Здійснюється огляд літератури та окреслюється проблематика досліджень Простопінія.
1.1. Простопініє Бокшая-Малинича в дослідженнях науковців. Проаналізовано і систематизовано основні публікації, в яких розглядаються питання історії створення Простопінія (Федір Стешко), простежується історіографія досліджень церковного співу на Закарпатті (Атанасій В. Пекар), подаються відгуки та коментарі дослідників Еґона Веллеса, Івана Ґарднера, о.Степана Папа, Мирона Федоріва щодо напівів Простопінія, які визначили потребу їх більш детальних досліджень. Вивчення Простопінія проводили у 70 – 80-х роках XX ст. дослідники Мирослав Антонович, Стефан Рейнольдс, Джоан Рокасальво, які порівнюючи, зокрема, подобні та самогласні стихири, а також частково ірмоси (Дж. Рокасальво) встановлюють зв’язки Простопінія з Ірмологіонами. Вагомим поповненням джерельної бази для досліджень церковної монодії на Закарпатті є публікації Ю. Ясіновського. У фундаментальній праці „Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої XVII – XVIII століть” зафіксовано 1111 позицій рукописних пам’яток, з яких більше сорока походять з теренів Закарпаття та Східної Словаччини і є важливим джерельним матеріалом досліджень церковно-пісенної культури краю. Огляд літератури, ознайомлення з різними точками зору та висновками дослідників, незначний обсяг досі опрацьованого музичного матеріалу визначає необхідність подальших досліджень напівів Простопінія у контексті української ірмолойної традиції.
1.2. Основні напрямки дисертаційної роботи. Специфіка оновленої музичної стилістики в напівах Простопінія зумовила необхідність зосередити увагу на тих факторах, які сприяли розвитку церковної монодії на Закарпатті, що підтверджується збереженням значної кількості джерельного матеріалу – рукописних Ірмологіонів, які широко використовувались в богослужбовій практиці та помітними зрушеннями в розвитку освіти і культури на Закарпатті у XVIII ст. У цьому контексті один із напрямків – виявлення і уточнення зв’язків у змісті, структурі, репертутарі Простопінія та Ірмологіонів XVII – XIX ст.
У пошуку підходів до аналізу напівів Простопінія визначено, що застосований у працях попередників метод лише паралельного зіставлення (у вигляді „партитури”) зразків з Ірмологіонів та з Простопінія не може дати чіткої відповіді щодо характеру видозмін у напівах Простопінія, оскільки не враховується структурних особливостей музичного матеріалу, не простежуються зв’язки з рукописними Ірмологіонами. А тому ми розмежовуємо аналіз напівів Простопінія та Ірмологіонів на два етапи: початковий – це аналіз музичного матеріалу певного жанру з Простопінія, а наступний – зіставлення цих результатів з ірмолойним матеріалом. Такий підхід забезпечує результативність висновків щодо особливостей трансформацій у напівах Простопінія.
В аналізі опираємось на методику О. Цалай-Якименко, яка виявила часомірні принципи метричної організації у сакральних напівах, застосовуємо засоби часомірної метрики як визначального фактора у формотворенні монодії. На цьому етапі концентруємо увагу на виявленні видозмін у музично-текстовій фактурі, визначаємо характер варіативності в мелодико-ритмічних зворотах, вказуємо на особливості трансформацій у Простопінії базових ірмолойних напівів. На прикладах новоутворень, фактурного оновлення напівів у Простопінії простежуємо зв’язок з аналогогічними ірмолойними зразками, визначаємо метричні параметри на рівні піввіршів, музично-віршових рядків та строф. Це дозволяє встановити і підтвердити стабільність метричного фактору навіть при значних видозмінах у напівах Простопінія та розкриває значимість формотворчого аспекту аналізу. Таким чином, окреслені напрямки наших аналітичних підходів ґрунтуються на комплексному системному дослідженні як історико-культурних процесів, так і музичної текстології монодії, що забезпечує достовірність отриманих висновків.
Розділ 2. Ірмологіон у церковно-пісенній культурі Закарпаття. Увагу концентруємо на заходах єпископату щодо збереження традиційного для України східного типу обрядовості; простежуємо процес поширення Ірмологіонів у богослужбовій практиці монастирів, у парафіяльних осередках, навчальних закладах; визначаються зв’язки з первинною київською церковно-пісенною традицією.
2.1. Мукачівські єпископи в розвитку освіти та збереженні східної обрядовості. У підрозділі мова йде про освітні реформи Австрійського уряду в другій половині XVIIІ ст., заходи Мукачівських єпископів щодо розвитку освіти та збереження східного обряду, зокрема Йосифа де Камеліса (1689–1706), Михаїла-Мануїла Ольшавського (1743–1767), Івана Брадача (1768–1772), Андрія Бачинського (1772–1809).
На ниві освітніх і релігійних реформ виділяються досягнення єпископа М.-М. Ольшавського, який заснував Мукачівську богословську школу (1744), сприяв розвитку шкіл з рідною мовою навчання. Важливим документом, що засвідчує увагу до церковного співу, є „Правила Мукачівської школи” (“Regulae pro Scholis Mukacsiensibus”), затверджені Ольшавським, у яких визначено вимоги до вступників, які повинні володіти скорописним письмом, добре читати, знати репертуарний курс Ірмологіона. Обов’язковою формою навчальної практики в Мукачівській школі був крилосний, антифонний спів, у якому брали участь майбутні священики та дяки.
Значне піднесення культури та освіти відбувається в час пастирсько-просвітницької діяльності Андрія Бачинського. Відзначаємо важливість заснування у Відні семінарії (1775) для греко-католицьких єпархій, реформування освіти, що пов’язано з виходом в Угорщині закону „Ratio educationis” (1777), який передбачав формування нової системи навчальних закладів. Під впливом просвітницьких ідей на кінець XVIII ст. цісарський двір змінює ставлення до ролі церкви і духовенства. Внаслідок цього А. Бачинський підписує ряд угод з Угорською намісницькою радою, які вирішували питання матеріального забезпечення духовенства, сприяли піднесенню загального соціального статусу священика та дякоучителя (півцоучителя). Єпископ опікувався мистецьким рухом, розбудовою нових кам’яних церков, євангелізацією народу, сприяв розвитку всенародного церковного співу. Задля збереження cхідної обрядовості та протидіючи асиміляційним процесам, він визначає першочергові завдання для молоді – оволодіння рідною мовою, релігією та церковним співом. А.Бачинський підняв на вищий щабель освіту в краї, заснував в Ужгороді єпархіальну семінарію (1778), учительську семінарію (1794), яка готувала дякоучителів для початкових шкіл, піклувався про організацію шкіл при церквах, в намісницьких округах, що сприяло утвердженню духовності, християнської етики і моралі та закладало міцний фундамент подальшого розвитку церковно-співочої культури на Закарпатті.
2.2. Монастирі – важливі центри освіти і церковно-пісенних традицій. Давні традиції церковного співу плекаються в монастирях Закарпаття, серед яких виділяються Мукачівський, Грушівський, Углянський та Краснобрідський (нині у Словаччині), а також значна частина інших монастирів, заснованих у кін. XVII – на поч. XVIII ст.: Імстичівський, Бедевлянський, Боронявський, Маріяповчанський та інші. При монастирях діяли школи, працювали освічені монахи, видатні церковні та громадські діячі, складались літописи, зосереджувалась значна кількість богословської та богослужбової літератури, переписувались книги, в тому числі Ірмологіони.
Виховання монахів регулювалося „правилами”, у яких містилися приписи щодо культури співу та чинності богослужбових відправ. Церковний спів стає предметом уваги Арсенія Коцака (ігумен, викладач у монастирських школах, автор п’яти граматик церковно-слов’янської мови). У своїх працях А. Коцак розглядає мистецьку сторону співу, звертає увагу на особливості засвоєння системи осмогласся, для монахів склав віршовані правила, в яких концентрує увагу на особливостях співу на Утрені, Вечірні та Літургії. З’ясовано, що в монастирській практиці на Закарпатті зберігався антифонний спосіб виконання богослужбових відправ, використовувались рукописні та друковані Ірмологіони, зокрема Львівський (1709), Почаївські (1766, 1775, 1794) у Мукачівському і Маріяповчанському монастирях, що засвідчує важливу роль цих осередків у збереженні давніх традицій ірмолойного співу.
2.3. Рукописні та друковані Ірмологіони у богослужбовій та навчальній практиці на Закарпатті. Здійснений аналіз покрайніх записів Ірмологіонів, віднайдені нові рукописні пам’ятки окреслюють поширення збірників у парафіяльних осередках Закарпаття та Східної Словаччини, використання їх у навчальній та богослужбовій практиці. Важливий джерельний матеріал дають публікації Ю. Яворського, І. Панькевича, В. Саханєєва, В. Микитася, покрайні записи з рукописних Ірмологіонів, які зібрав та опрацював Ю. Ясіновський.
У розвитку церковної монодії на Закарпатті у XVIIІ – поч. XIX ст. важлива роль належала дякоучителям, які переписували Ірмологіони, використовували їх для навчання церковного співу. Яскравим представником низової інтелігенції на Закарпатті та Східній Словаччині є дякоучитель, художник-графік, фольклорист Іван Югасевич-Склярський (1741–1814), який займався літературною діяльністю, вивчав побут і звичаї народу, усну народну творчість, упорядковував пісенники, календарі, переписав значну кількість рукописних книг, в тому числі 38 Ірмологіонів, що вказує на активні культуротворчі процеси того часу, поширення традиційної монодії на Закарпатті.
Поряд із рукописними Ірмологіонами на Закарпатті були широко задіяні їх друковані видання – львівські (1700, 1709, 1757 рр.), почаївські (1766, 1775 та 1794 рр). Опрацьований нами зміст маргінальних записів у друкованих Ірмологіонах з Наукової бібліотеки УжНУ, фондів ЗКМ, а також Ірмологіонів, які сьогодні зберігаються на крилосах при церквах, засвідчує функціонування цих збірників тривалий час у навчальній практиці Ужгородської духовної семінарії, півцоучительської семінарії, у богослужбовій практиці парафіяльних осередків протягом XVIII – XIX ст. Прикладом міцності традицій релігійної культури на Закарпатті є унікальні записи, своєрідна хроніка зберігання і використання Ірмологіона 1700 року протягом двох століть в родині Мешко (з 1738 по 1933 рік), де професія священика і дякоучителя була традиційною.
2.4. Поширення київської ірмолойної традиції в церковному співі на Закарпатті. За дослідженнями Ю.Ясіновського, збережені на Закарпатті рукописні Ірмологіони за своїм змістом, структурними особливостями, палеографічними ознаками і художнім оформленням виявляють тісні взаємозв’язки із загальноукраїнською ірмолойною традицією. У процесі становлення української ренесансно-барокової музичної культури у XVII ст. відбувалося оновлення нашого традиційного, зокрема ірмолойного співу, завдяки запозиченням зразків новогрецького, балканослов’янського церковно-співочого репертуару. Саме в рукописних Ірмологіонах XVII–XVIII ст., що використовувались на Закарпатті та Східній Словаччині, збереглися числені напіви з позначками „руський”, „київський”, „болгарський”, „грецький”. Особливо часто подаються київського напіву: Бог Господь, кондак Пресвятій Богородиці Взбранной воєводі, Хвалітє імя Господнє, Всеношне бденіє, О Тебі радується, Літургія. Серед болгарських напівів – стихири 5 неділі великого посту Ність царство Божиє, Воскресни Божє, канон на В’їхання, подобні на Господи воззвах. Крім того у церковно-співочій практиці використовувались варіанти острозьких напівів, яскравим прикладом чого є задостойник О тебі радується, який поширився в загальноукраїнському просторі, в тому числі на Закарпатті.
Переконливим свідченням зв’язків з Києвом як культурним і релігійним центром України є відомості про навчання вихідців із Закарпаття у Києво-Могилянській академії, поширення у краї значної кількості київських друкованих видань богословської та богослужбової літератури, практикування спеціальних подорожей прочанами, монахами-василіанами (зокрема за дорученням єп. А. Бачинського) для освоєння окремих відправ у Києво-Печерському монастирі (1792 р.)
Розділ 3. Уклад, репертуар, зв’язки Простопінія та Ірмологіонів. У розділі простежуються зв’язки Простопінія та рукописних і друкованих Ірмологіонів на основі порівняння їх укладу та репертуару.
3.1. Рукописні Ірмологіони на Закарпатті : структура, зміст, репертуар. Порівняльний аналіз змісту, структурних особливостей рукописних Ірмологіонів XVII – поч. XIX ст., які використовувались у богослужбовій практиці на Закарпатті (зберігаються у фондах НБ УжНУ та ЗКМ), а також Ірмологіонів, переписаних І. Югасевичем у 1784–85, 1806, 1809, 1811–12 рр., засвідчують домінування календарно-мінейного структурного типу, уклад якого був більш зручним для дяківської практики, тоді як жанрово-тематичний, грецький та гласовий типи побудови Ірмологіонів трапляються рідше. Це відзеркалює запити церковно-співочої практики та орієнтацію дякоучителів на календарно-мінейний тип збірника.
Проведені спостереження над змістом рукописних Ірмолоїв XVIІ – поч. XIX ст. вказують не лише на стабільність репертуару ірмосів (воскресних, Тріоді та Мінеї), а також на чітку тенденцію до їх зменшення. Про це свідчить, зокрема, відсутність столпових ірмосів для будніх днів тижня, ірмосів з канонів Григорію Двоєслову, ап. Андрею (6 гл.), св. Апостолам (8 гл.), трипіснця на Повечір’ї Різдва Христового, що спостерігаємо і в рукописних Ірмологіонах І. Югасевича 1806, 1809, 1811–12 рр. Наші висновки щодо стабільності репертуару в закарпатських Ірмолоях XVIІ–XVIII століть вказують на тісний зв’язок із загальноукраїнською ірмолойною традицією, що підтверджується результатами комп’ютерної бази даних „Ірмос” („Репертуар української та білоруської сакральної монодії” – http: www. il.ichistory. org).
3.2. Простопініє Бокшая-Малинича – різновид Ірмологіона локальної церковно-співочої традиції. Порівняння структури, змісту, репертуару Простопінія та друкованих Ірмологіонів 1757 та 1794 років дозволило виявити їх зв’язок. Однак, у Простопінії, на відміну від укладу Ірмологіонів напіви Вечірні, Утрені та Літургій склали окремі розділи. З’ясовано спільність окремих жанрів співочого репертуару Осмогласника (напіви Бог Господь, тропар, прокімни, ірмоси воскресного канона, подобні стихирам) у Простопінії та Ірмологіоні 1794 р. Саме у цьому Ірмологіоні після степенних антифонів, наводяться вказівки про те, що піснеспіви Всякоє диханіє, Свят Господь Бог наш, Алілуя потрібно співати на зразок прокімна. За нашими спостереженнями у Простопінії вказані напіви мають у кожному з гласів Октоїха спільну мелодичну основу, що пов’язуємо з практичними вказівками почаївського видання. Відзначимо, що у Простопінії відсутні окремі піснеспіви подобних, досить масштабні композиції догматів, які були обов’язковими у рукописних і стародрукованих Ірмологіонах.
Значне місце в Простопінії займають ірмоси Тріоді та Мінеї (4-6 розділи), укладені за канонами, що характерно, зокрема, для календарно-мінейного структурного типу рукописних Ірмологіонів. Включення до Простопінія парастасу, похорону, чину священства, варіантів співів трьох Літургій засвідчує намагання укладачів охопити практично весь необхідний богослужбово-співочий репертуар, зокрема той, що передавався в усній формі. Отже, здійснені спостереження над особливостями структури та змісту Простопінія додатково підтверджує тісний та безпосередній його зв’язок з рукописними і друкованими Ірмологіонами.
Розділ 4. Напіви Простопінія на тлі рукописних та друкованих Ірмологіонів (збереження, трансформації, новації). На прикладі значної кількості зразків осмогласного циклу ірмосів воскресного канону, ірмосів Тріоді та Мінеї, окремих напівів з Літургії Напередосвячених Дарів, задостойника О Тебі радується з Літургії Василія Великого, Херувимської з Літургії Йоана Златоустого з рукописних і друкованих Ірмологіонів XVII–XIX ст. простежуємо за видозмінами у напівах Простопінія; залучаємо також Осмогласник Каллістрата (1769 р.) з молдовського монастиря в Драгомирні, задля розширення джерельного матеріалу та охоплення більшого часового простору.
4.1. Ірмоси воскресного (недільного) канону з Простопінія – зразок збереження та оновлення ірмолойних напівів. Серед ірмосів протягом року найчастіше виконувались воскресні ірмоси. Враховуючи їх використання в багатьох інших канонах (зокрема, богородичних, чи святкових канонах Мінеї), відзначаємо, що музична сторона ірмосів зазнавала різноманітних впливів. У Простопінії та Ірмологіонах найбільше спільного виявлено в музичному матеріалі ірмоса 1- ї пісні воскресних канонів 1-3 гл., частково 4-5 гл., тоді як у наступних ірмосах (3-9 пісень) цих же канонів у Простопінії з’являються нові ритмо-мелодичні варіанти.
Тісний зв’язок мелоритміки в напівах Простопінія та Ірмологіонів виявляємо в усіх воскресних ірмосах, тоді як відмінності зумовлені, зокрема, переважанням речитативності при розспівуванні деяких текстів ( найбільше в ірмосах 4 гл.) Застосування речитативу, на противагу мелізматичному викладу в мелоритміці Ірмологіонів, показує, що у Простопінії запозичено переважно лише початкові та заключні мотиви з аналогічних ірмолойних зразків. Розспівування текстів за типом будови – початок-рецитація-каденція дослідник монодії І.Ґарднер відносить до нормативів саме київського напіву та звертає увагу на придатність такої моделі для розспівування найрізноманітніших текстів, на практичну зручність цієї моделі. Переважно за такою формулою виникають нові варіанти мелодико-ритмічних зворотів у Простопінії.
Широкий спектр відмінностей у воскресних ірмосах Простопінія зумовлений і комбінацією декількох варіантів мелозворотів, на основі яких розспівується текст (ірмоси 5-6 гл.). Однак, при таких змінах у музично-віршових рядках переважно зберігалась їх форма та метрична будова: наприклад, у початковому рядку „ність свят, яко же Ти, Господи, Боже мой” з ірмоса 3 пісні воскресного канона 6 гл. При внутрішній перемінності та різних масштабах долей у віршових структурах, тут залишається незмінною часомірна модель рядка: в Ірмологіоні 1709 р. це – (5+6+8) h = 19, у почаївському Ірмологіоні 1794 р. – (6+6+7) = 19, Ірмологіонах Югасевича – (6+6+7) h = 19, у Простопінії 1906 р. – (6+5+8) q = 19. Зазнає оновлення ірмолойна мелоритміка у Простопінії також внаслідок періодичного повторення мелозворотів (у ірмосах 6 гл.), в яких у закінченнях домінує ритмічна модель, що завершується двома половинними (q h h ), яка наповнює ірмоси своєрідною ритмічною пульсацією (це типове заключне коліно 13-складового вірша: 5+5+3 у колядках і щедрівках).
Нами з’ясовано, що формування музичного матеріалу в ірмосах Простопінія відбувалось і під впливом структури відповідних богослужбових текстів; простежується і певний зв’язок із будовою строф у народних піснях. Підтвердженням цього є виявлена закономірність структурування мелоритмічних зворотів в ірмосах 7 гл. Простопінія (ірмос 1 пісні – A-B-C-В-D-Е (с+в) ; ірмос 3 пісні – A-B-C-B-С1-С2-Е (с+в) і т.д.), де повторюєтья матеріал В між A–C–D–Е. З одного боку, така будова відповідає структурам, типовим для текстів стихир, чи пісні Пасхального канону, де чергуються ірмос – приспів – тропар – приспів і т.д. З іншого – така послідовність нагадує давні пісенні колядкові форми, де чергується 10-складовий вірш з рефреном (5+5)+3, (5+5)+3 й при тому постійно оновлюється текст заспіву A-B-C-B-D-В. Проте в напівах ірмосів змінюється якраз музична складова. Аналіз засвідчує зв’язок Простопінія та Ірмологіонів на рівні окремих мотивів.
На фоні принципового збереження ірмолойної мелоритміки в каноні 8 гл. виявляємо більш виразний зв’язок Простопінія з Ірмологіонами І.Югасевича. Це точно збережені речитативні форми музично-віршових рядків в ірмосах 6-7 пісень та помітна спільність мелоритміки в ірмосах Простопінія та почаївського Ірмологіона 1794 р. Відзначимо, що у багатьох випадках у Простопінії зафіксовано спрощені мелоритмічні варіанти напівів, у яких зберігалась метрична форма ірмолойного словесно-музичного піввірша чи вірша. Виявлені впливи народнопісенних ритмоінтонацій (зрідка й угорських), не лише оновлювали і збагачували музичну лексику напівів, але й надавали їм локальних ознак та своєрідної характерності.
4.2. Видозміни в ірмосах канонів рухомих і нерухомих свят Простопінія. Порівняльний аналіз ірмосів з Тріоді та Мінеї (у 14 канонах) виявив, в основному, тотожність мелоритмічних форм у напівах з Простопінія та з почаївського Ірмологіона 1794 р. Найбільш помітні зміни простежуються в ірмосах канонів Різдва Христового, Богоявлення, Стрітення, Пасхи та Вознесіння Господнього. Показовим є оновлення музичного матеріалу в ірмосах Різдва Христового: у них розспівування текстів відбувається на основі двох поспівок-зворотів, або їх варіантів (наприклад, в ірмосі 1 пісні – А-В-А1-В1-А2-В2). Подібна періодичність не властива строгому ірмолойному стилю. Порівнюючи композиційну структуру ірмоса 1-ї пісні з Простопінія та з рукописного Ірмологіона І. Югасевича 1809 року, ми виявили аналогічну закономірність їх метричної будови. В ірмосі з Простопінія наступні параметри піввіршів у рядках – А-В (6+5) h, А1-В1 (6++5+) h, А2-В2 (6++4+) h, тоді як в Ірмологіоні відповідно (7+7) w, (7+6) w, (6+4+) w. Однак, у Простопінії відбувається спрощення мелоритміки, інтонаційні зміни призводять до загострення тяжінь, що формує іншу ладову модель у порівнянні з ірмолойними зразками. При таких змінах дивовижну стабільність демонструють саме часово-метричні параметри музично-віршових рядків, які виступають головним фактором формотворення в напівах. Саме ця залежність підтверджує тісний зв’язок ірмоса з Простопінія та його аналога з Ірмологіонів.
Аналогічна картина структурування музичного матеріалу в каноні Богоявленню (2 гл.) з Простопінія (ірмос 1 пісні – А-В-А-С-В1; ірмос 3 пісні – А-В-А-В-С-В1; і т. д.), що засвідчує їх неспівпадання з відповідними ірмолойними моделями при спільності мелоритміки окремих мотивів. Спостерігаються в напівах Простопінія новації народнопісенного походження, які у давніх ірмолойних записах фіксували за допомогою релятивних бемолів, як наприклад, в рукописному Ірмологіоні 1634-50 рр. (№8465 фондів ЗКМ) та друкованому Ірмологіоні 1709 р.
Слід відзначити, що у збережених на Закарпатті рукописних Ірмологіонах ми не знаходимо нотованих ірмосів канона Пасхи (у друкованому Ірмологіоні 1709 р. записувався лише їх текст, виняток складає нотований приспів „Ангел вопіяше” та ірмос 9 пісні болгарського напіву), а тому здавна їх виконували за сформованими тут місцевими церковно-співочими традиціями. У процесі дослідження встановлено безпосередній зв’язок Простопінія з молдово-волоською традицією монодичного сакрального співу. Порівнюючи структуру музично-віршових рядків ірмоса 1-ї пісні канона Пасхи з Простопінія та з Осмогласника Каллістрата (1769 р.) з молдовського монастиря в Драгомирні, ми виявили майже тотожну метроритміку у піввіршах. Метрична схема ірмоса з Осмогласника Каллістрата : 1-а строфа – (4+4) + 5; 2-а строфа – (4+5) + (6+5) + 6 (приспів) є близька до аналогу „Простопінія” 1-а строфа – (4+5) + 5 ; 2-а строфа – (4++4+) + (4++4+) + 6+ .
Отже, при значних мелодико-ритмічних видозмінах в ірмосах Простопінія, зумовлених усною традицією їх виконання на Закарпатті, порівнянно з ірмолойними аналогами всеж їх єдність зберігається на рівні метричних параметрів, в архітектоніці просторової форми, завдяки тотожності їх часово-метричних моделей. Вцілому музичний матеріал ірмосів з Простопінія демонструє оновлення музичної мови традиційних ірмолойних напівів, при збереженні типових мелоритмічних зворотів для розспівування словесних текстів.
4.3. Спільне та відмінне у напівах Літургії Напередосвячених Дарів з Простопінія та з Ірмологіонів. На фоні виразної варіантності мелоритміки при розспівувані строф 140 псалму („Да ісправится молитва моя”, „Господи, возвах к Тебі” та ін.) у друкованих Ірмологіонах 1709 та 1757 рр., в Ірмологіонах Югасевича збереглася стабільною метрична структура музично-віршових рядків. Здійснені порівняння вказують на тотожність музичного матеріалу в Простопінії та друкованому Ірмологіоні 1794 р. Однак, у місцевій практиці відбувається скорочення напівів, що, очевидно, зумовлено і загальною тенденцією до зменшення часових рамок виконання Літургії. Так, на відміну від аналогічних зразків з Ірмологіонів, у Простопінії подано два варіанти розспівування строфи „Да ісправится”. Один – розгорнутої мелізматичної фактури, що відповідає зразку із почаївського видання, інший – більш стислий, силабічного викладу, у якому виявляємо паралель до напіву Алилуя з Літургії Напередосвячених Дарів з рукописного Ірмологіона кін. XIX ст, а також близькість до мелодики давньої щедрівки „Ой, гордопишний пан-господарю”. Саме використання більш простого за структурою напіву зумовлене практичною потребою забезпечити можливість колективного співу парафіян, оскільки під час служби відбувається антифонне виконання цього псалма між священиком та „ликом” – присутніми християнами.
Інші напіви Літургії з Простопінія демонструють стислі форми при розспівуванні текстів, лаконізм виразових засобів як у мелоритміці, так і композиції. Так, для напіву „Нині сили небесния” у Простопінії використано короткі мелоритмічні звороти, тоді як в Ірмологіонах тут домінує мелізматична, розспівна фактура, мелос широкого дихання. Водночас у Простопінії варіанти мелоритмічних зворотів, що застосовані у причаснику „Вкусите и оувидите” вказують на близькість з ритмікою народних пісень, а в розспівуванні текстів „Отче наш”, „О імені Господні”, „Буди імя Господнє” використано короткі фрази із сугубої ектенії, у яких виявляємо прямий зв’язок з Ірмологіоном 1794 року.
Таким чином, стиснення композиції та звуження музичного матеріалу у напівах Літургії Напередосвячених Дарів Простопінія засвідчують факт закріплення в усній церковно-співочій практиці спрощених форм напівів, які з мелоритмічного боку виявляють спільність з ірмолойними напівами, а також спорідненість з фольклорними пісенними зразками. Це сприяло їх легшому запам’ятовуванню, забезпечувало доступність для колективного всенародного церковного виконання.
|
