ПРОЗА МІЯДЗАВИ КЕНДЗІ: АРХЕТИПНІ ДЖЕРЕЛА АВТОРСЬКОГО МІФУ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета та завдання, у загальних рисах розкривається методична база, наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Психоаналіз як метод тлумачення при дослідженні художнього тексту” характеризуються можливості психоаналітичного підходу при дослідженні художньої літератури, розглядаються класичний фройдівський та реформований Юнґівський психоаналіз, а також детально аналізується жанр казки як один із різновидів архетипної історії. Окрім того, у розділі розглядаються наукові позиції вчених із зазначеної проблематики, зокрема, висвітлюються погляди японських літературознавців, які застосовували психоаналітичні методи при дослідженні прозової спадщини Міядзави Кендзі.

У підрозділі 1.1. “Класичний психоаналіз З. Фройда: підстава нетрадиційної літературної герменевтики” розглядаються засоби та можливості так званого “класичного” психоаналізу при дослідженні творів художньої літератури; особлива увага приділяється можливостям застосування цього методу для вивчення прозової спадщини Міядзави Кендзі.

Відповідно до вчення Фройда, кожна людина бере участь у несвідомому процесі. Основою цього процесу є несвідомі бажання, мета яких – отримати задоволення. В дитинстві людина реалізує ці бажання через гру, яка, будучи несерйозною для дорослих, є дуже серйозною для дитини. З віком цей, “інфантильний”, етап переходить в інший, відмінний зовні, але принципово подібний за своїм внутрішнім змістом: несвідомі бажання реалізуються через сни та фантазії.

Таким чином, тлумачення сновидінь закладає основи для тлумачення художнього твору, у якому, однак, важливу роль виконує свідомий елемент, виступаючи упорядником спонтанних художніх образів.

Прикладом застосування цього методу при аналізі творів Міядзави Кендзі є роботи японського дослідника Мацуди Сіро, в яких він, розглядаючи твір “Вечір залізницею чумацького Шляху”, визначає едіпальний комплекс як основу даного твору. Неприязнь головного героя Джованні до матері Мацуда Сіро характеризує як “ненависть через їжу”: в дитинстві Джованні не мав достатньо їжі, тому зараз він не хоче принести їй молока. Протиріччя між свідомою установкою (любов до матері) та несвідомою (ненависть до неї) визначає внутрішній конфлікт персонажа.

У підрозділі 1.2. “Аналітична психологія К.-Ґ. Юнґа як основа інтерпретаційної методики при дослідженні архетипної історії” простежується перехід від дещо догматичного фройдівського психоаналізу до позицій глибинної психології К.-Ґ. Юнґа, а також розглядаються нові можливості, які ми отримуємо, застосовуючи юнґівські методи при дослідженні художнього твору Міядзави Кендзі.

Недоліком Фройдівського підходу є однобічність аналізу, звуження сфери дослідження до меж індивідуального несвідомого. Підхід, запропонований К.-Ґ. Юнґом, збільшує можливості дослідника, дозволяє прослідкувати вплив колективного несвідомого.

Юнґ запровадив в обіг поняття індивідуації для позначення процесу психічного розвитку індивіда. Оскільки центром психіки для Юнґа є архетип самості, то самореалізація особистості відбувається через заглиблення у надра колективної підсвідомості.

Найголовнішою особливістю такого методу є відмова від “демонізації” несвідомого начала.

Застосування Юнґівських методів при дослідженні художньої літератури є цілком виправданим, оскільки Юнґ сам приділяв значну увагу дослідженню художньої літератури. Слід, проте, розуміти обмеженість цього методу при дослідженні літературної спадщини певного письменника (зокрема, і Міядзави Кендзі), адже він дозволяє проаналізувати лише ту сферу мистецтва, яка стосується процесу художнього образотворення, але зовсім не ту, яка є складовою частиною сутності мистецтва.

Однією з найвідоміших послідовників Юнґа є Марія Луїза фон Франц, яка розвинула його ідеї, застосовуючи їх при дослідженні казок. Вона вважає, що казки є найбільш цінним матеріалом для дослідження психічних процесів колективного несвідомого, яке у них відображається безпосередньо і тому найбільш доступно для спостереження та дослідження. Застосування такого підходу при розгляді авторських казок Міядзави Кендзі може допомогти простежити та розглянути особливості цих процесів на японському ґрунті. Але при цьому слід пам’ятати, що архетип, проходячи крізь призму свідомих установок індивіда, втрачає універсальність та набуває індивідуального характеру. При дослідженні авторських казок це особливо важливо, оскільки треба вміти розрізняти універсальні архетипні мотиви, з одного боку, та індивідуальні несвідомі установки автора (в даному випадку, Міядзави Кендзі), з іншого.

На думку фон Франц, казка є закритою системою і виражає сутнісне психічне значення, яке зберігається у мотивах та сюжетах і може бути розкрито при їх дослідженні. Цей феномен, на який вказує фон Франц, Юнґ назвав самістю. На думку Юнґа, самість містить у собі весь психічний зміст особистості, і вона також виступає регулюючим центром колективного несвідомого. Кожен народ має свої способи взаємодії з цією психічною реальністю, і вони – ці способи – виражаються у казці.

Дивно те, що до цього часу методи архетипного аналізу не застосовувались при дослідженні творчості Міядзави Кендзі, хоча казка – найбільш продуктивний прозовий жанр цього письменника. Застосування такого методу дослідження дає змогу простежити специфічні японські способи взаємодії з самістю, з іншого боку, – визначити свідому роль автора у формуванні символічної реальності.

У підрозділі 1.3. “Казка як різновид архетипної історії в художній літературі, історія та методи дослідження: європейська та японська традиції” розглядається жанр казки як один з різновидів архетипної історії, визначається різниця між казкою фольклорною та казкою авторською (відповідно до тих категорій, які є важливими для архетипного аналізу), визначається місце авторських казок Міядзави Кендзі у межах цього жанру.

Спираючись на теоретичні дослідження авторитетних науковців, зокрема М.-Л. фон Франц, показується доцільність застосування методів архетипного аналізу при дослідженні прозової спадщини Міядзави Кендзі.

У другому розділі “Реалізація архетипу героя у прозі Міядзави Кендзі” розглядаються особливості реалізації архетипу героя у прозових творах Міядзави Кендзі, аналізуються шляхи його взаємодії з іншими архетипами, що разом формують авторський міф. Зокрема, визначається роль та функція обох складових амбівалентної пари немовля-герой, аналізуються характерні особливості героя у творах Міядзави Кендзі, показана роль супутників героя (мудрий старець та трікстер) при розгортанні архетипної історії.

У підрозділі 2.1. “Генологічні аспекти прозової спадщини Міядзави Кендзі” розглядаються окремі генологічні аспекти прозової спадщини автора, проводяться паралелі між творами Міядзави Кендзі та іншими жанрами японської літератури, які визначаємо як “архетипні історії”: простежується структурний зв'язок між аналізованими творами та японськими фольклорними казками і, крім того, з таким суто японським специфічним жанром як цукурімоноґатарі – фантастичний сюжет, початкові та заключні формули, наявність наскрізного сюжету, фабула якого ніби “обіймає” додаткові тощо. Особлива увага приділяється функціонуванню специфічних початкових та заключних формул в аналізованих творах.