ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ПІДЛІТКІВ З РОЗУМОВОЮ ВІДСТАЛІСТЮ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження. Висвітлено теоретико-методологічні основи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи. Подано дані щодо апробації роботи та її впровадження у практику.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади сучасного стану досліджень емоційно-вольової саморегуляції підлітків з розумовою відсталістю» – проаналізовано основні теоретико-методологічні підходи до дослідження проблеми емоційно-вольової саморегуляції підлітків з розумовою відсталістю, визначено поняття «емоційно-вольова саморегуляція», описано стан її дослідження в сучасній спеціальній психології та особливості її формування в підлітків із розумовою відсталістю.

За результатами теоретичного аналізу визначено основні етапи дослідження проблеми розумової відсталості, які умовно диференціюються на протонауковий та науковий. Протонауковий етап здебільшого представлений філософськими поглядами на природу розумової відсталості й характеризується містичними поглядами на її причини та наслідки. Науковий етап характеризується зростаючим інтересом вчених і практиків педагогічних, дефектологічних, медичних і психологічних наукових галузей до проблеми розумової відсталості.

Традиційно розумова відсталість розглядалася як аномальний розвиток особистості (Л. Виготський, Г. Дульнєв, Л. Занков, К. Лебединська, О. Лурія, Л. Нейман, М. Постовська, М. Певзнер, Ж. Шиф та інші). Відповідно і проблеми становлення особистості підлітка з розумовою відсталістю вивчалися з позицій визнання домінантності впливу патологічної інертності основних нервових процесів, що детермінує полярність поведінкових проявів, недостатню розвиненість пізнавальної діяльності, низьку мотивацію до реалізації діяльності, слабкість вольових процесів, недиференційовану «Я-концепцію». Найбільш характерними особистісними рисами підлітків визначалися слабкість, нервовість (яка під впливом негативних ситуацій набуває форм дратівливості, негативізму тощо), відсутність стійких інтересів.

Теоретичний аналіз проблеми саморегуляції дав можливість виявити основні напрями її дослідження в психології: як процесу адаптації особистості до навколишнього світу (В. Антонов, О. Баликін, Л. Виготський, А. Степнов та інші); як процесу зміни систем життєдіяльності особистості (О. Конопкін, А. Семенцов, В. Хмелько та інші); як внутрішньої регуляції поведінки особистості або свідомого управління своєю поведінкою (Б. Зейгарник, Л. Коган, Е. Мазур, Є. Титова, А. Холмогорова та інші).

Виявлення змісту емоційно-вольової саморегуляції здійснювалося шляхом визначення: єдності соціальних і психологічних проявів особистості (І. Дубровіна); взаємозв’язку мотиваційної та регуляторної сфер (В. Котило, Є. Суботський, Г. Якобсон та інші); зв’язку саморегуляції з мораллю та інтелектом (В. Чудновський); як системи, що здатна до самовдосконалення (І. Павлов); як специфічної особливості самоконтролю (Л. Виготський, А. Висоцький, В. Іванников, В. Калін, В. Котирло, В. Лебединський, К. Левін, О. Лурія, Ю. Максименко, Л. Метієва, С. Рубінштейн, В. Селіванов, У. Ульєнкова, О. Хохліна та інші); як підсистеми регуляції особистості (Л. Аболін, П. Анохін, М. Бернштейн, А. Волков, О. Дашкевич, Б. Зейгарник, О. Конопкін, Д. Леонтьєв, О. Лурія, Ю. Миславський, Ж. Піаже, Є. Хомська, О. Шаров, С. Якобсон та інші); як елементу морального розвитку та вчинку особистості (І. Бех, І. Кон, С. Рубінштейн, М. Савчин, В. Татенко, І. Чеснокова, В. Ядов, П. Якобсон та інші); як елементу рефлексії (В. Давидов, А. Зак, Б. Зейгарник, К. Поливанов та інші); як системно-організованого процесу внутрішньої психічної активності особистості (А. Бандура, О. Конопкін, Є. Пенькова та інші).

Д. Ельконін, О. Запорожець, О. Конопкін, О. Осадько, О. Осницький, У. Ульєнкова, С. Чорнобровкіна, Т. Шульга досліджували емоційно-вольову саморегуляцію з позицій діяльнісного підходу. Відповідно до методології цього підходу її структура передбачає сформованість таких складових, як прийняття суб’єктом мети, моделювання значущих умов, створення програми виконавчих дій, системи суб’єктивних критеріїв у досягненні мети, оцінки результатів і прийняття рішення особистістю про корекцію системи діяльності. Саморегуляція визначається часовими межами реалізації, вона зумовлюється конкретним актом поведінки та завершується чітким усвідомленням досягнутого результату. Провідними механізмами емоційно-вольової саморегуляції є: самоконтроль (Г. Никифоров); спілкування та активність особистості (Ю. Миславський); рівень домагань, ціннісні орієнтації, локус контроль, мотивація схвалення, потреба в досягненні успіху (Т. Кириченко); самоспостереження, самооцінка та самозвіт (А. Бандура).

Із позицій функціонального підходу (П. Анохін) емоційно-вольова саморегуляція виконує низку специфічних функцій, що впливають на ефективність функціонування особистості підлітка з розумовою відсталістю. Це функції: контролю; узгодження потреб і дій щодо їх досягнення; переключення емоційної активності шляхом координації дій і поведінки; регуляції активності, дій і вчинків, формування яких у підлітків із розумовою відсталістю здійснюється специфічно. З’ясовано, що емоційно-вольова саморегуляція та специфіка її формування в підлітковому віці не виступала предметом окремих досліджень як в загальній, так і в спеціальній психології. Тому вирішення проблем функціонування емоційно-вольової саморегуляції вимагає виявлення чинників і умов її формування засобами психодіагностики та розроблення технологій упередження та подолання її порушень у підлітковому віці.

За результатами теоретичного аналізу встановлено, що досить широко в спеціальній психології досліджено особливості пізнавальної діяльності та психофізіологічні основи її реалізації в підлітків із розумовою відсталістю. Відтак, емоційно-вольова саморегуляція підлітків з розумовою відсталістю формується як під впливом загальних особливостей їх психічної діяльності, так і під впливом специфічних особливостей.

У другому розділі – «Психодіагностичний комплекс дослідження чинників та умов формування емоційно-вольової саморегуляції підлітків з розумовою відсталістю» – розроблено систему діагностики емоційного, когнітивного та вольового компонентів емоційно-вольової саморегуляції та визначено умови й чинники її формування в підлітків із розумовою відсталістю. Здійснено порівняльний аналіз стану сформованості емоційно-вольової саморегуляції в підлітків із розумовою відсталістю та в підлітків зі збереженим інтелектом.

Експериментальне дослідження полягало у визначенні чинників емоційно-вольової саморегуляції підлітків з розумовою відсталістю та виявленні умов її ефективного формування в підлітків, що були охоплені дослідженням. Констатація чинників здійснювалася відповідно до розробленої структурно-функціональної моделі емоційно-вольової саморегуляції (рис. 1). Експериментальну вибірку склало 214 осіб: з них 98 осіб – підлітки з розумовою відсталістю (ЕГ1), 116 осіб – підлітки зі збереженим інтелектом (ЕГ2).

За результатами психодіагностики було досліджено особливості емоційного, когнітивного та вольового компонентів емоційно-вольової саморегуляції підлітків з розумовою відсталістю (табл. 1). Так, дослідження емоційного компоненту за показниками стану сформованості здібностей до розпізнавання та диференціації емоцій було встановлено на високому (ЕГ1 – 4%; ЕГ2 – 41%), середньому (ЕГ1 – 71%; ЕГ2 – 54%) та низькому (ЕГ1 – 25%; ЕГ2 – 5%) рівнях. Для підлітків з розумовою відсталістю є характерною: вибірковість у розумінні емоцій та здатності до ідентифікації та аналізу емоційних станів інших людей (3 – 4 емоційних стани); сформованість здатності до визначення, оцінки та співставлення емоцій із власним досвідом, недостатньо сформована здатність до вербалізації й аналізу базових емоцій (4 – 5 емоцій). Встановлено, що емоційно-вольова саморегуляція підлітків із розумовою відсталістю за показниками емоційного компоненту визначається недостатньо сформованою здатністю до розпізнавання емоцій, низькою емоційною диференціацією.

Когнітивний компонент емоційно-вольової саморегуляції визначався через показники сформованості емоційного інтелекту та емпатії. Результати дослідження дали можливість констатувати, що у 88% підлітків ЕГ1 низький рівень сформованості когнітивного компоненту, у 11,8% – середній та у 0,2% – низький. Відповідно, 16% підлітків ЕГ2 має високий рівень сформованих показників, 71% – середній та 13% – низький рівні. Загальний рівень емоційного інтелекту в підлітків ЕГ1 визначено на низькому рівні стану сформованості за такими його складовими, як: емоційна усвідомленість (90%), управління власними емоціями (80%), емпатія (80%). У досліджуваних з ЕГ2 виявлено загальний рівень емоційного інтелекту: середній рівень емоційної усвідомленості (55%), управління власними емоціями (45%), емпатію (45%). Було встановлено, що найрозвиненішою формою емпатії в підлітків із розумовою відсталістю є інтуїтивна (42%), найнижчою є раціональна емпатія (21%).

Отже, у підлітків ЕГ2 найбільш сформованою є емоційна емпатія (51%), в них констатовано низький рівень інтуїтивної емпатії (24%). Для підлітків ЕГ1 характерною є розвинена здатність до ідентифікації емоційних станів (середній рівень виявлено у 75% та низький – у 25% досліджуваних). У підлітків ЕГ2 цей показник сформований на високому рівні (55%). Дослідження здатності до вияву емпатії констатовано на високому рівні у 75% підлітків ЕГ1, у підлітків ЕГ2 цей показник на високому рівні виявлено лише в 45%. Когнітивний компонент підлітків з розумовою відсталістю визначається сформованістю: провідної модальності емоції – гніву; низькою диференціацією образу «Я»; низькою адаптованістю підлітків до нових стимулів; ситуативністю в усвідомленій регуляції психічних процесів (уваги та сприйняття); недостатньою опосередкованістю міжособистісних контактів і комунікативних здібностей; частковою здатністю до вияву емпатії; недостатньо усвідомленою здатністю до ідентифікації з оточуючими та дистанціювання від них.

Вольовий компонент емоційно-вольової саморегуляції визначався за показниками сформованості: особистісних рис (акцентуації, невротизації), мотивації, здатності до контролю. Цей компонент у 53% ЕГ1 сформований на низькому рівні, у 40% підлітків ЕГ2 – на середньому рівні. Так, показники мотивації у 60% досліджуваних підлітків ЕГ1 здебільшого сформовані на низькому рівні, у 40% на середньому. У 60% досліджуваних підлітків ЕГ1 показники мотивації представлені на високому рівні, у 30% – на середньому та в 10% – на низькому.

Дослідження стану сформованості здатності до контролю у підлітків ЕГ1 виявлено на низькому рівні (80%). Для них є характерною недостатня сформованість послідовності суджень і планування, наявність невротизації та патологічних проявів, а також недостатня сформованість здатності до соціальної адаптації. Підліткам з розумовою відсталістю характерним є: високий рівень сугестивності (вступають у відношення «підкорення» більш сильним одноліткам); низький рівень сформованості рефлексії, самоаналізу, самоконтролю; високий рівень емоційної нестабільності та вразливості; ситуативно обумовлену неврівноваженість основних нервових процесів.

За показниками вольового компоненту виявлено, що підліткам з розумовою відсталістю притаманною є: низька мотивація; недостатньо сформована послідовність використання суджень і планування діяльності; невротизація (високий рівень конфліктності, що впливає на порушення у міжособистісному спілкуванні та соціальну адаптацію, тривожність, невпевненість, песимізм, підвищена емотивність, амбівалентність емоційних