ПУШКО-ЦИБУЛЯК Єлизавета Михайлівна ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ: ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ АСПЕКТ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробленості, сформульовано мету та визначено завдання, об’єкт і предмет, теоретико-методологічні засади дослідження, його наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію, структуру та обсяг роботи.
У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади державного контролю на регіональному рівні” – досліджено теоретичні підходи до визначення поняття державного контролю на регіональному рівні в науковій літературі; узагальнено та вдосконалено класифікацію видів контролю; здійснено порівняльний аналіз законодавчого забезпечення щодо організації державного контролю на регіональному рівні.
На основі аналізу доведено, що недостатньо дослідженими є питання структури державного контролю на регіональному рівні та особливостей його здійснення місцевими державними адміністраціями. З’ясовано, що в науці державного управління ще не сформовано цілісної теорії державного контролю на регіональному рівні, що призводить до різного тлумачення його змісту. Уточнено визначення поняття “державний контроль на регіональному рівні”, відповідно до якого контроль розглядається як одна з функцій державного управління, що забезпечує дотримання на регіональному рівні Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів, ефективне використання державного майна, фінансових та інших ресурсів, надання якісних публічних послуг населенню, захист прав і свобод громадян, а його основне призначення полягає в сприянні реалізації політики держави на регіональному рівні.
За результатами аналізу класифікації видів державного контролю в Україні та у 18 країнах світу (США, Франція, Росія та ін.) систематизовано класифікацію видів контролю за різними параметрами. Запропоновано класифікацію видів контролю залежно від сфер суспільно-господарського буття підконтрольних об’єктів, які діють на регіональному рівні, а саме: фінансовий (бюджетний, банківський, валютний, фіскальний, митний, податковий, казначейський бухгалтерський, касовий, фондовий, фондового ринку і цінних паперів, страхової діяльності тощо); економічний (антимонопольний, ринковий нагляд, якості продукції, ліцензійний, виробничий); сільськогосподарський (ветеринарний, фіто, захисту рослин); технічний (метрологічний, транспортний); енергетичний; безпеки і захисту (пожежний, гірничий нагляд, охорони праці, автодорожній, авіапростору, акваторій, цивільного захист); природоохоронний (екологічний, земельний, водний, надр, лісовий); соціальний (субсидіарний, зайнятості, тимчасової непрацездатності); суспільно-комунікаційний та інформаційний (радіочастот, телерадіомовлення); санітарно-епідеміологічний; управління (адміністративний, організаційний, статутний, персоналу, контроль намірів, рішень, дій, наслідків, маркетинговий); архітектурно-будівельний тощо.
У контексті децентралізації влади з метою підвищення якості управління та надання публічних послуг запропоновано розглянути державний контроль на регіональному рівні як контроль управління, що передбачає оцінювання діяльності органів місцевого самоврядування, та визначено його складові:
 контроль намірів, що передбачає дослідження обґрунтованості, доцільності рішень, дій на етапі їх планування та прийняття;
 контроль відповідності, що передбачає дослідження відповідності рішень, дій Конституції України та законам України, нормативам, стандартам, пріоритетам та програмам і стратегіям тощо;
 контроль виконання, що передбачає дослідження дотримання у процесі виконання рішень параметрів, заданих при прийнятті рішень;
 контроль досягнення, що передбачає дослідження повноти та рівня результативності соціального, економічного (тощо) ефектів порівняно з параметрами, заданими при прийнятті рішення.
Доведено, що зміни в законодавстві, що регулює питання контрольної діяльності, не забезпечують ефективність системи контролю на регіональному рівні, не усувають дублювання функцій, особливо щодо фінансового контролю, контролю якості та безпеки. Обґрунтовано необхідність нормативно-правового забезпечення реалізації положень Концепції реформування місцевого самоврядування в частині визначення механізмів державного контролю за відповідністю Конституції України та законам України рішень органів місцевого самоврядування та якістю надання населенню публічних послуг. Окреслено важливість перспектив розвитку законодавства про державний контроль, а саме прийняття: Закону України “Про основні засади державного контролю на регіональному рівні в Україні” та Концепції реформування системи контролю на регіональному рівні.
У другому розділі – “Організаційна система здійснення державного контролю органами влади на регіональному рівні” – досліджено правову основу контрольних повноважень органів виконавчої влади на регіональному рівні, проблеми комплексності контролю, особливості здійснення контролю місцевими державними адміністраціями, запропоновано структуру механізму координації контрольної діяльності на регіональному рівні.
Доведено, що організаційна система державного контролю на регіональному рівні включає значну кількість елементів, частина яких практично не взаємодіє між собою. Функціонування органів контролю на регіональному рівні залишається безсистемним, із дублюванням функцій за відсутності узгодженості, взаємодії, координації, відповідальності, прозорості та гласності. Виходячи з аналізу та характеристики суб’єктно-об’єктних відносин державного контролю в регіонах запропоновано підхід до поділу контролюючих органів за групами, де: до першої групи віднесено територіальні підрозділи так званих спеціальних контролюючих органів, для яких контроль є основною функцією та які здійснюють багатофункціональний міжгалузевий контроль: Рахункова палата України, Державна фіскальна служба України, Державна фінансова інспекція України, Фонд державного майна України, Національний банк України; до другої групи – територіальні підрозділи контролюючих органів, наділених повноваженнями силового характеру: Прокуратура, Служба безпеки, Міністерство внутрішніх справ України тощо; до третьої – територіальні підрозділи інших державних органів: міністерств, державних комітетів; до четвертої – місцеві державні органи в рамках своєї компетенції: місцеві державні адміністрації; до п’ятої – ті органи, чиї контрольні повноваження направлені на гарантування безпеки життєдіяльності фізичних та юридичних осіб і які забезпечують вузькопрофільний контроль: захисту прав неповнолітніх; захисту прав споживачів, системи пожежного нагляду, санітарно-епідеміологічного нагляду, екологічної та енергетичної безпеки тощо.
За результатами порівняльного аналізу законів України: “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації” з’ясовано, що місцеві органи влади наділені повноваженнями здійснювати контрольні функції в різних сферах господарювання на певних територіях та доведено відсутність методологічного забезпечення і механізму реалізації положень цих законів.
Установлено, що у сфері діяльності органів місцевого самоврядування державний контроль є зовнішнім і в умовах децентралізації влади потребує переосмислення принципів його функціонування та призначення. Обґрунтовано перспективу запровадження механізмів контролю місцевих державних адміністрацій за рішеннями органів місцевого самоврядування на предмет їх відповідності Конституції України і законам України та якості надання населенню публічних послуг шляхом проведення галузевих експертиз проектів рішень (юридичної, економічної, фінансової, екологічної, будівельної тощо).