РАМАЗАНОВА УЛЯНА ВАСИЛІВНА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, розкрито зміст і стан наукового опрацювання проблеми; визначено зв’язок з науковими програмами, планами і темами; охарактеризовано мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані щодо їх апробації та впровадження, а також стосовно публікацій, структури та обсягу роботи.
Розділ 1 «Теоретико-правові засади громадських об’єднань» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Поняття та ознаки громадських об’єднань» особливу увагу приділено змісту правової категорії «об’єднання», під яким автор розуміє формування людей, що згрупувалися на базі спільності інтересів, мети, програми дій із ціллю забезпечення та захисту власних прав та інтересів. Водночас, дисертант уважає, що поняття громадське об’єднання та громадська організація є родо-видові категорії, де громадське об’єднання це родова категорія, а громадська організація – видова. При чому, під громадською організацією розуміється недержавне утворення, що засноване на добровільному членстві, самоврядуванні, із власною матеріальною базою, яке має суворо упорядковану структуру та мету діяльності, направлену на задоволення особистих потреб та інтересів і діє на підставі статуту; водночас, громадське об’єднання – добровільне самоврядне утворення фізичних осіб та/або юридичних осіб, з метою реалізації та захисту власних прав, свобод та інтересів, що мають різні форми громадської активності (спілки, організації, партії, дружини).
Акцентовано увагу на категорії «політична партія», відповідно сформульовано авторську дефініцію, під якою розуміється особлива форма громадського об’єднання, що зареєстрована, згідно із законодавством України, як добровільне утворення, метою якого є сприяння формуванню й вираженню політичної волі громадян через своїх представників у публічній адміністрації та здобуття, впливу й здійснення політичної влади в країні.
У підрозділі 1.2. «Види та особливості громадських об’єднань» розроблено та запропоновано класифікацію громадських об’єднань: 1) за організаційно-правовими ознаками; 2) за статусом та територією діяльності можна виділити об’єднання громадян; 3) за суб’єктом функціонування (або за характером діяльності); 4) за ступенем участі в державно-політичному житті.
У результаті проведеного аналізу законодавства та наукових позицій щодо особливостей громадських об’єднань автором з’ясовано: по-перше, що засновниками громадських об’єднань можуть виступати юридичні особи приватного права, яким надано, так зване вторинне право на свободу об’єднання (через створення інших юридичних осіб і колективне членство); по-друге, громадське об’єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу, де громадське об’єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою котрого не є отримання прибутку; по-третє, громадські об’єднання можуть захищати не лише інтереси своїх членів, а й будь-які інтереси, які вони вважають суспільно важливим; по-четверте, відсутність державного контролю над статутною діяльністю громадських об’єднань; по-п’яте, громадським об’єднанням зі статусом юридичної особи надано право здійснювати підприємницьку діяльність, якщо це передбачено статутом громадського об’єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об’єднання і сприяє її досягненню.
У підрозділі 1.3. «Принципи утворення та діяльності громадських об’єднань» встановлено, що під принципами слід розуміти основні ідеї, вихідні положення, які виражають головні вимоги щодо діючої системи соціально-правових норм. Водночас, під принципами діяльності розуміються керівні, найголовніші начала, ідеї, що відображають закономірності розвитку тієї чи іншої діяльності, яка характеризує природу та сутність відповідної діяльності й визначає її направленість. Крім того, у праці дійшли висновку, що під поняттям «принципи утворення та діяльності громадських об’єднань» слід розуміти основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, відображають їх сутність та діяльність із забезпечення прав і свобод громадян і закріплюються в Конституції та чинному законодавстві України. У результаті наукового дослідження принципів автором було запропоновано розмежування їх на загальні та спеціальні.
Розділ 2 «Юридичний зміст та структура адміністративно-правового статусу громадських об’єднань» складається із чотирьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Природа адміністративно-правового статусу об’єднання громадян» зауважено, що правовий статус є складовою частиною соціального статусу, що визначає правове становище суб’єкта права щодо інших суб’єктів права, має офіційне визнання з боку держави, формальну визначеність, характеризується системністю, стабільністю та обумовлений існуючою системою суспільних відносин. Дисертантом сформульовано риси правового статусу, якими є: по-перше, правовий статус є складовою частиною соціального статусу; по-друге, правовий статус є юридичною категорію, що визначає правову позицію (становище) суб’єкта права у взаємовідносинах з іншими суб’єктами незалежно від його участі в конкретних правовідносинах. Наділення того чи іншого суб’єкта права правовим статусом відображає становище щодо інших суб’єктів права; по-третє, правовий статус є мірою правового зв’язку суб’єкта права з іншими суб’єктами, уключає усі відносини (зв’язки) суб’єкта права; по-четверте, зазначена категорія відображає індивідуальні особливості суб’єктів права, та відображає їх реальний стан в системі різноманітних відносин у конкретних умовах; по-п’яте, правовий статус має офіційне визнання з боку держави; по-шосте, правовий статус характеризується формальною визначеністю, тобто існує нерозривний зв’язок правового статусу суб’єктів та права. Акцентується увага на тому, що правовий статус суб’єкта права в суспільстві юридично оформлюється державою; по-сьоме, правовий статус характеризується системністю, тобто, уключає певні елементи, пов’язані між собою (зокрема, права та обов’язки); по-восьме, правовий статус за терміном дії має безстроковий характер (точніше, відповідає строку існування норм права) і, відповідно, є стабільним, тривалим; по-дев’яте, правовий статус суб’єкта права не є однаковим у різних історичних умовах, він зумовлений існуючою системою суспільних відносин правового статусу під яким, автор розуміє сукупність правових приписів та норм, що юридично закріплюють становище суб’єктів у державі та суспільстві, визначають їх права й обов’язки в суспільних відносинах, особливості їх створення та функціонування.
Автором запропоновано власне визначення поняття категорії «правовий статус громадських об’єднань» – сукупність правових приписів та норм, що юридично закріплюють становище громадських об’єднань у державі та суспільстві, визначають їх права і обов’язки в суспільних відносинах, особливості організації та функціонування, а також гарантії їх діяльності. Водночас, під адміністративно-правовим статусом громадських об’єднань дисертантом розуміється комплекс правових положень та принципів, що законодавчо встановлюють права та обов’язки громадських об’єднань згідно з нормативними моделями їх поведінки в суспільстві.
У підрозділі 2.2. «Особливості утворення та реєстрації громадських об’єднань» доведено, що колективне членство – це участь у тій чи іншій діяльності юридичних осіб, їх структурних підрозділів, трудових колективів, творчих колективів, ініціативних груп, інших суб’єктів, що відповідно до чинного законодавства України можуть набувати колективне членство в громадських організаціях, які поділяють основну мету та завдання, беруть участь у їх реалізації або реалізують свої права та обов’язки через власних представників. Сформульовано, що юридична особа приватного права є організація, яка створена, шляхом об’єднання осіб (учасників), зареєстрована та діє на підставі модельного статуту (котрий після його прийняття учасниками стає установчим документом), затвердженого Кабінетом Міністрів України й наділена цивільними правами та обов’язками (цивільна правоздатність).
Обґрунтовано порядок створення та легалізації окремих видів громадських організацій. Так, державна реєстрація творчих спілок має бути не факультативною ознакою, а обов’язковою й творча спілка не матиме права існувати без легалізації. Небажання творчої спілки реєструватися як юридична особа повинно бути наслідком будь-якого обмеження її прав, якщо такі права не властиві тільки юридичним особам. Щодо порядку створення громадських організацій цієї категорії населення зазначено проблему обмеження реалізації права національних меншин на свободу об’єднання в частині створення організації з всеукраїнським статусом, діяльність яких поширюється на територію всієї країни і які мають місцеві осередки в більшій частині областей. А це водночас значно обмежує права національних меншин, оскільки дисперсне розселення не охоплює більшість адміністративно-територіальних одиниць зазначеного рівня, отже, є перепоною в створенні організації, діяльність якої поширювалася би на всю територію України. Запропоновано розширити реалізацію права національних меншин на свободу об’єднання в частині створення організації із всеукраїнським статусом.
У підрозділі 2.3. «Права та обов’язки громадських об’єднань» розглянуто основоположні ідеї та закономірності, на яких ґрунтується зазначений феномен. Автором запропоновано «права особи» розглядати в широкому та вузькому розумінні. Водночас, з’ясовано, що суб’єктивне право – це передбачена нормами права міра можливої поведінки, що належить уповноваженій особі, метою якої є задоволення особистих інтересів та потреб, і яка забезпечується відповідними юридичними обов’язками інших (зобов’язаних) осіб, користуватися відповідними соціальними благами, а при потребі звертатися до компетентних органів публічної адміністрації за захистом. Дисертантом сформульовано поняття суб’єктивні права у сфері публічного управління як надана й гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливої (дозволеної) поведінки в правовідносинах, яка забезпечена кореспондуючим обов’язком іншого суб’єкта правовідносин.
Автор запропонував поняття прав громадських об’єднань, що є наданою і гарантованою державою мірою дозволеної поведінки членів громадських об’єднань, яка закріплена в адміністративно-правових нормах та забезпечена державним примусом. Запропоновано класифікацію прав громадських об’єднань за такими критеріями: загальні права; управлінські права; політичні права та спеціальні права громадських об’єднань.
У підрозділі 2.4. «Відповідальність громадських об’єднань» доведено, що під соціальною відповідальністю необхідно розуміти обов’язок суб’єктів суспільних відносин дотримуватися вимог соціальних норм, що реалізується в їхній правомірній поведінці, а у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає приписам цих норм та порушує громадський порядок, – накладення на винуватого суб’єкта обмежень особистого або майнового характеру. Водночас, соціальна відповідальність громадських об’єднань є обов’язок суб’єктів дотримуватися вимог соціальних норм, що реалізується в правомірній поведінці громадських об’єднань, а у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає приписам цих норм та порушує громадський порядок, – накладення на винуватого суб’єкта обмежень особистого або майнового характеру.
Автор виділяє моральну відповідальність: самих громадських об’єднань; членів громадських об’єднань; лідерів, керівників громадських об’єднань та доводить, що моральна відповідальність це обов’язок суб’єкта взаємодії моральних принципів, норм, вимог, традицій у своїй поведінці та діяльності передбачити наслідки кожного свого вчинку щодо дотримання суспільного й індивідуального блага, користі та гармонізації умов морального прогресу й прагнення запобігти можливому негативному ходу подій.
Відзначено, що під юридичною відповідальністю розуміється феномен соціальної дійсності, котра полягає у встановленні чинним законодавством негативних наслідків вчиненого правопорушення, настання яких викликає гарантовану можливість застосування до винної особи заходів державного примусу. Одночасно, визначено, що юридична відповідальність громадських об’єднань – це форма державного примусу, що виразилася в обов’язку членів громадських об’єднань зазнавати несприятливі наслідки за порушення вимог, передбачених нормою права.
Унесено пропозицію щодо необхідності наступних змін та доповнень, а саме: до ст. 186-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення: «за обмеження в правах чи переслідування громадян у зв’язку з належністю чи неналежністю до політичних партій – передбачена адміністративна відповідальність як накладення штрафу від 30 до 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за необґрунтовану відмову в реєстрації політичної партії – передбачена адміністративна відповідальність як накладення штрафу від 20 до 120 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за надання політичній партії будь-яких переваг чи обмеження передбачених законом прав політичної партії та її
членів – передбачена адміністративна відповідальність як накладення штрафу від 20 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за порушення закону при використанні символіки політичної партії – передбачена адміністративна відповідальність як накладення штрафу від 20 до 130 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за заподіяння матеріальної чи моральної шкоди політичній
партії – передбачена адміністративна відповідальність як накладення штрафу від 50 до 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за утворення воєнізованих формувань – передбачена адміністративна відповідальність як адміністративний арешт від 5 до 15 діб; за неподання звіту про використання бюджетних коштів, інших матеріальних цінностей, наданих молодіжним, дитячим громадським організаціям та їх спілкам або нецільове використання таких цінностей, отримання їх з порушенням законодавства винні особи – передбачена адміністративна відповідальність як накладення штрафу від 50 до 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за порушення законодавства про громадські спілки, які своїми діями або бездіяльністю перешкоджають законній діяльності громадських спілок – передбачена адміністративна відповідальність як накладення штрафу від 50 до 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян».
Розділ 3 «Взаємодія громадських об’єднань з органами внутрішніх справ» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Взаємодія громадських організацій з органами внутрішніх справ» доведено, що взаємодія – це динамічне явище, яке проявляється в активному впливі суб’єктів відносин один на одного, у результаті якого відбувається взаємна зміна взаємодіючих сторін. Отже, взаємодія у контексті права – це врегульована нормативно-правовими актами діяльність двох і більше суб’єктів, яка характеризується рівністю чи підпорядкованістю таких суб’єктів, узгодженістю за часом, місцем та цілями.
Автором запропоновано поняття взаємодії громадських організацій з органами внутрішніх справ, яка являє собою передбачену законами та підзаконними актами, узгоджену за своїми цілями, завданнями діяльність усіх суб’єктів щодо попередження правопорушень, котра спрямована на недопущення виникнення причин та умов правопорушень, їх профілактику, налагодження зв’язків із населенням і громадськістю, розробку спільних заходів із профілактики правопорушень у країні з найменшими витратами сил, засобів і часу.
За даними Управління зв’язків з громадськістю МВС України взаємодія громадських організацій є досить ефективною діяльністю щодо виявлення та профілактики адміністративних проступків та злочинів. Так, у 2010 році при зазначеній взаємодії було виявлено 846 правопорушень та 19 злочинів, у 2011 році – 921 правопорушення та 20 злочинів, у 2012 році – 992 правопорушення та 24 злочини, у першому кварталі 2013 року – 229 правопорушень та 8 злочинів .
У результаті проведеного аналізу нормативно-правової бази у сфері адміністративно-правового статусу громадських об’єднань автор прийшов до висновку про доцільність створення спільного територіального підрозділу внутрішніх справ, а саме: Координаційну раду з питань спільної діяльності органів внутрішніх справ і громадських організацій, яка б безпосередньо спрямовувала, координувала й контролювала діяльність таких організацій, проводила нагляд за забезпеченням охорони громадського порядку. За даними проведеного інтерв’ювання працівників органів внутрішніх справ та членів громадських об’єднань 88,3 % підтримують створення зазначеного суб’єкта. Таким чином, у цьому напрямку, автором розроблено та запропоновано прийняти на рівні МВС України «Концепцію правової та спеціальної підготовки громадян, які виявили бажання стати членами громадських організацій та котрі взаємодіють з органами внутрішніх справ», у якій має бути визначено: завдання підготовки, перелік обов’язкових знань й навичок, якими повинні оволодіти громадяни; принципи навчання, на яких вона повинна базуватися; терміни, форми й методи навчання; місце можливого проведення занять; перелік служб та підрозділів, посадових осіб, які в обов’язковому порядку повинні проводити заплановані заняття; порядок прийняття заліків.
З метою удосконалення нормативно-правової бази та для більш детального роз’яснення повноважень членів громадських організацій, автор запропонував викласти перелік адміністративних правопорушень у п. 4 ч. 3 ст. 13 «Обов’язки й права членів громадських формувань з охорони громадського порядку й державного кордону» Закону України «Про участь громадян у охороні громадського порядку й державного кордону», у такій редакції: «складати протоколи про адміністративні проступки за порушення вимог законодавства про порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів; порушення правил тримання собак і котів; торгівлю з рук у невстановлених місцях; куріння тютюнових виробів у заборонених місцях; розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв на виробництві; публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку в Збройних Силах України тощо».
У підрозділі 3.2. «Взаємодія громадських спілок з органами внутрішніх справ» доведено, що відмінність взаємодії громадських організацій та громадських спілок із органами внутрішніх справ, полягає у тому, що засновниками громадських організацій та членами (учасниками) можуть бути тільки фізичні особи, а засновниками громадських спілок можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об’єднання зі статусом юридичної особи. Членами (учасниками) громадської спілки також можуть бути фізичні особи, які досягли 18 років та не визнані судом недієздатними. Таким чином, громадська спілка спочатку засновується юридичними особами приватного права, а потім її членами (учасниками) можуть стати і фізичні особи (проте вони повинні досягти 18 років та не бути визнаними судом недієздатними). Засновниками, і членами (учасниками) громадської організації можуть бути тільки фізичні особи.
Відзначено, що взаємодія органів внутрішніх справ з громадськими спілками проявляється в процесі взаємовпливу й використанням можливостей один одного для досягнення власних цілей. При цьому визначено, що ознаками зазначеної взаємодії є: по-перше, взаємодія між предметами (явищами) виникає там і тоді, де і коли їх взаємозв’язок об’єднано спільною ціллю; по-друге, взаємодія виявляється не тільки в безперервному впливі один на одного, а також і у використанні взаємодіючими сторонами можливостей один одного для досягнення власних цілей.
Разом з тим, основними формами взаємодії органів внутрішніх справ і громадських спілок під час здійснення адміністративних функцій визначено: спільний аналіз стану адміністративно-правової охорони громадського порядку; взаємний обмін інформацією про проведену роботу; планування спільних заходів; інструктаж і навчання членів громадських спілок формам і методам боротьби з адміністративними правопорушеннями; спільне патрулювання і проведення інших заходів для адміністративно-правової охорони громадського порядку; надання громадським спілкам методичної допомоги в плануванні й обліку їх роботи; обмін позитивним досвідом роботи з попередження та профілактики адміністративних правопорушень; проведення інформаційно-пропагандистських акцій; організація шефства над освітніми закладами, в яких навчаються діти загиблих співробітників внутрішніх справ; проведення благодійних акцій з надання допомоги соціально вразливим групам населення (дітям-сиротам, інвалідам).