РАННЄ ПРОГНОЗУВАННЯ ТРУДНОЩІВ У НАВЧАННІ ДОШКІЛЬНИКІВ З ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ

Краткое содержание

 У вступі обґрунтовуються актуальність та вибір теми, визначається її мета, об’єкт, предмет, методика, гіпотеза, висвітлюються методологічна основа дослідження, наукова новизна, теоретична та практична значущість роботи, відображена апробація і впровадження здобутих результатів дослідження, наводяться дані про структуру роботи.

У першому розділі «Проблема раннього прогнозування труднощів у навчанні» систематизовано наукові дані з питань методології наукового прогнозування, прогнозової спрямованості психолого-педагогічних досліджень, опрацьовано засади власного наукового підходу до проблеми раннього прогнозування труднощів у навчанні дітей раннього і молодшого віку з ДЦП.

Аналіз досліджень, спрямованих на розробку проблеми прогнозування (Бестужев-Лада І.В., Садовський В.І., Мотрошилова Н.В.), дозволив з’ясувати, що всі роботи переважно стосуються таких прикладних галузей, як промисловість, політика, економіка, синоптика, біологія, медицина. В системі освіти лишається недостатньо розробленим методологічний інструментарій прогнозової діяльності (засади, принципи, засоби); тому можна константувати, що саму проблему прогнозування у психолого-педагогічній галузі розроблено недостатньо.

Узагальнення результатів наукових досліджень з питань методології прогнозування в психолого-педагогічній теорії і практиці (Г.Мюнстерберг, Ж.Піаже, Л.С.Виготський, І.В.Бестужев-Лада) дозволило встановити, що досягнення достовірності наукового прогнозування труднощів у навчанні можливе за дотримання таких умов: 1) надійність наукових критеріїв прогнозової діяльності; 2) надійність психологічних вимірів за методом тестів (взаємоузгодження цілей і засобів, дослідження значення та сфери застосування тестів, урахуванні психолого-педагогічних умов проведення тестування). Все це забезпечує точність прогнозу на підставі процедури оцінювання. Доведено, що прогнозування за результатами висновків наукової діагностики можливе (за Л.С.Виготським) за умови здійснення переходу від симптоматичного оцінювання до діагностики психічних функцій, які визначають внутрішній перебіг самого процесу розвитку.

Підґрунтя будь-якої діяльності (у тому числі – і навчально-пізнавальної), її зовнішній і внутрішній плани становлять інваріантні операційні одиниці (О.Р.Лурія, І.М.Філімонов), серед яких ми особливого значення надаємо сукцесивним і симультанним синтетичним структурам, універсальний зміст яких визначає їхню прогнозову силу

Міждисциплінарний підхід до проблеми синтетичних структур дозволив з’ясувати їх місце і значення в парадигмі кожної з наук. Так, засобами нейропсихології (Т.В.Ахутіна, О.Р.Лурія, Е.Г.Симерницька, Є.Д.Хомська) визначено кортикальні умови для функціонування двох глобальних різновидів діяльності: передні (чоло-скронєві) відділи кори головного мозку відповідають за єдність цілеспрямованої діяльності та інтеграцію задуму; вони «укладають» ряд збуджень, що йдуть один за одним у сукцесивну схему, сприяють збереженню єдності цілеспрямованої діяльності і забезпечують її плавність. Задні ж (потилично-тім’яні) забезпечують складну роботу інтеграції пізнавального досвіду, виокремлюючи суттєві ознаки предметів та зв’язки між ними у системи узагальнень, поєднують деталі в єдине осмислене ціле.

Дослідження механізмів творення різних рівнів дій (синергії, просторового поля, предметної дії) засобами класичної психофізіології (М.О.Бернштейн) дозволило здійснити чітке розмежування сукцесивних та симультанних синтезів як чинників, що організують різні групи дій: сукцесивні синтези визначають швидкість та темп для активного реагування, ритмічну динаміку і відповідають за смислово-причинну послідовність активних дій; симультанні структури забезпечують упорядкованість і виділення суттєвого.

У контексті нейропсихології важливим є урахування принципу гетерохронності розвитку, який означає, що різні структури і функції дозрівають з різною швидкістю і досягають повної зрілості на різних етапах розвитку. Від цієї загальної динаміки розвитку відхиляються індивідуальні варіації, що виявляються у нерівномірності розвитку функцій у дитини: одні функції прискорено розвинені у порівнянні з однолітками, інші – уповільнено. Механізм функціональної нерівномірності розвитку визначається індивідуальною програмою і факторами середовища, тоді як гетерогенія залежить від видової генетичної програми.