РАННІЙ ПЕРІОД КОМПОЗИТОРСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ ЯК ФЕНОМЕН ЕВОЛЮЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність теми, окреслено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну дисертації, її практичне значення, подано огляд наукових джерел, відомості щодо апробації результатів дисертації та публікацій автора.

Розділ 1. Ранній віковий період як соціокультурний та психокреативний феномен: міждисциплінарний дискурc присвячений дослідженню складного та багатовимірного феномену раннього віку, світу дитинства як особливого психосоціального явища, що являє собою предмет міждисциплінарної галузі знань. Категорія дитинства розглядається як культурно-історичний феномен, що трактується у залежності від вікового символізму, системи уявлень і образів, в яких культура різних епох  сприймає, осмислює і легітимізує життєвий шлях індивіда і вікову стратифікацію суспільства.

У підрозділі 1.1. Хронологічна структура раннього вікового періоду вагоме місце займає проблема періодизації життєвого шляху в аспекті психічного розвитку людини. Вік як одна з категорій диференціації часового вектору людського життя дозволяє адекватно інтерпретувати закономірності фізичного і ментального розвитку особистості митця.     

Симптоматично, що ряд дослідників – Д. Бромлей, Д. Ельконін, Е. Еріксон, В. Квінн, Г. Крайг здебільшого обмежуються лише періодизацією дитячого віку. Одне з пояснень такої ситуації пропонує І. Кон, який вважає, що після періоду отроцтва ментальні новоутворення кожного вікового етапу є результатом прямого культурного впливу, який важко інтерпретувати. Питання хронологічного розмежування   підліткового періоду і юності, юності і зрілості донині залишаються відкритими. Юність розглядається не лише як вікова, але й як соціальна категорія. Можливо, саме тому автори відомих періодизацій окреслюють різні вікові межі і дефініції юності: К. Ушинський – 16-23 (молодіжний період), Д. Бромлей – 18-21 (рання зрілість або пізня юність), Б. Ананьєв – 18-21 (рання дорослість). Констатується, що загальноприйняті хронологічні параметри періоду юнацтва  охоплюють  віковий інтервал між 16-17 та 24-25 роками.

У підрозділі 1.2. Історико-культурна символізація дитинства і юності порушуються питання історичної еволюції ментального вмісту раннього віку, його поняттєвого апарату, становлення комплексу методологічних підходів до вивчення проблем фізичного та психічного розвитку дитини. Констатується, що інтерес до дитинства і юності як  вельми значущих вікових фаз практично не спостерігався до XVIII століття, натомість ХIХ століття культурологи вважають добою своєрідного „культу” дитини, коли відбувається усвідомлення дитячо-юнацького періоду не як преамбули до дорослого життя, а як самодостатнього світу, що має свої морально-етичні виміри. У XX столітті розпочинається системне дослідження феномену дитинства, формується окрема наукова галузь – дитяча психологія, що покликана досліджувати особливості початкового етапу формування свідомості індивідуума. Цілком зрозумілим стає публікація широкого кола спеціалізованої літератури в галузі дитячої психології, яка сприяє суттєвим зрушенням в ділянці діагностики креативного потенціалу дитини.

У підрозділі 1.3. Психологічні концепції раннього віку подається стисла характеристика класичних концепцій дитинства і юності. Серед них біогенетична (С. Холл, Е. Кречмер, А. Гезелл), соціогенетична (Е. Шпрангер, Ш. Блер), теорія конвергенції (В. Штерн), психоаналітична (З. Фройд), епігенетична (Е. Еріксон), когнітивна (Ж. Піаже), культурно-історична (Л. Виготський), теорія соціальної адаптації (К. Левін), теорія рекапітуляції (Е. Геккель), скеровані на дослідження факторів впливу на зміст і характер початкового етапу онтогенезу.

Підрозділ 1.4. Психоемоційний зміст початкового етапу формування творчої особистості містить розгорнуту характеристику  емоційного тла раннього вікового етапу, у просторі якого закладаються суспільні та психологічні підвалини майбутньої життєвої і професійної перспективи, кристалізується індивідуальна особистісна структура, спосіб  мислення і стиль  майбутнього композитора.

Психологи позиціонують дитинство і юність як джерело, коли формуються основні мотиваційні, інструментальні і стильові риси особистості, кристалізується система етичних цінностей, рівень духовної культури, визначаєтсья особиста доля. Акцентується, що порі юнацтва притаманний егоцентризм, схильність до самогіперболізації, підпорядкування власній уяві, а не об’єктивній реальності. Найважливіший здобуток раннього віку – осягнення самототожності, що найяскравіше виявляється у царині творчої діяльності.

У підрозділі 1.5. Дитячо-юнацький вік і креативність висвітлюється низка питань, пов’язаних із специфікою становлення творчого потенціалу композиторської особистості, інтенсивністю його перших проявів, мірою раннього самовияву інтелектуально та художньо обдарованих дітей; а також узагальнюються напрацювання в галузі психології дитячих музичних здібностей.

Пункт 1.5.1. Геній, талант, вундеркінд – досвід співвіднесення понять присвячено диференціації сутності та психологічного вмісту вищеназваних понять. Їх систематизація виступає як методологічне підґрунтя дослідження стратегічних моделей формування видатних мистецьких особистостей в кореляції з біографіями відомих композиторів, з’ясуванням чинників впливу на вік творчого дебюту і темп осягнення духовної і професійної зрілості.

Обдарування трактується як система властивостей особистості, що відповідає вимогам обраного фаху та забезпечує високу результативність у його межах; талант включає обов’язкову наявність рис оригінальності та новизни мислення, що супроводжується досягненням високих результатів у конкретній сфері діяльності; геній являє собою вищий щабель обдарованості, гіперболізовану креативну силу. На відміну від таланту, геній вирізняється універсалізмом, здатністю самореалізації у різних царинах одночасно і рівноцінно, оригінальністю мислення, здатністю першовідкриття. Спостереження відомих вчених XVIII-XIX століття щодо ірраціонального начала, властивого геніям, завжди залишатимуться невичерпними темами для дискусій.

Висловлюється припущення, що у жодній іншій царині творчої діяльності природа не нагородила людство так щедро, як у музиці, адже музичні здібності дитини виявляються значно швидше, ніж будь-які інші. Результати спостережень демографів доводять, що серед видатних людей з ранніми проявами унікальних можливостей переважають композитори, поети та математики. У дисертації базовими поняттями обираються категорії таланту і геніальності як найвищі щаблі музично-творчого обдарування. Талант характеризується гострою допитливістю до реалій оточуючого життя, асимілятивною багатовимірністю мислення, що   акумулюється у творчій царині. Під феноменом „вундеркінда” мається на увазі ранній розвиток інтелектуальних та творчих здібностей. Апелюючи до праць Б. Теплова, А. Матюшкіна, Є. Ландау, Д. Богоявленської, М. Старчеус, Д. Кірнарської, пропонується власне бачення психологічного портрету обдарованої дитини, головні риси якої – виняткова здібність до системного мислення та феноменальна пам’ять. Аналізуються варіанти „біографічних сценаріїв” (термін Н.Савицької) вундеркіндів, особливості їх виховного і навчального процесів, диференціюються поняття „вундеркінд-композитор” і „вундеркінд-виконавець”, порушуються питання природи музичного таланту.

У пункті 1.5.2. Специфіка творчого процесу у ранньому віці висвітлюються найважливіші складові творчої діяльності, а також  обґрунтовуються теоретичні підходи до їх вивчення. Перший зумовлює міру максимальної продуктивності віковим фактором; другий узалежнює інтенсивність творчої праці від конкретної еволюційної фази формування особистісної структури; в основі третього підходу лежать чинники, які відрізняють мистецьку свідомість від наукової. 

Фантазія і уява, як наріжні компоненти композиторської інтенції, своїми витоками і емоційною природою сягають дитинства. Важлива роль у процесі творення музики дітьми належить також розвинутій інтуіції, здатності підсвідомого та свідомого наслідування, імпровізаційності. З плином часу стихійність фантазії підкорюється жорсткій та багаторівневій системі академічного навчального процесу.

Установчим висновком першого розділу є аксіоматичне твердження, що розвиток композиторських здібностей детермінований двома групами факторів: біологічними (вроджені задатки, спадковість) і соціальними (історичне, соціально-культурне середовище, умови виховання).

У Розділі 2. Біографічні та дидактичні виміри початкового етапу становлення неординарної творчої особистості реалізується спроба екстраполяції досвіду психології творчості на біографії відомих композиторів з метою деяких узагальнень щодо джерел зовнішнього і внутрішнього впливу на траєкторію реалізації їх обдарування і ранній розвиток професійної кар’єри.

У підрозділі 2.1. Передумови раннього композиторського дебюту розглядаються об’єктивно-суб’єктивні передумови терміну початку професійної кар’єри, а також виокремлюються сприятливі для раннього композиторського дебюту чинники. Серед них:

1.    роль генетичної спадковості;

2.    роль матері та зацікавленого, уважного ставлення батьків до своєї дитини;

3.    роль творчого наставника;

4.    значення культурно-мистецького середовища;

5.    вплив рівня матеріальної забезпеченості сім’ї на інтенсивність професійного росту майбутнього композитора;

6.    роль щасливого випадку для професійного самовизначення на початковому етапі.

У підрозділі 2.2. Стратегічні моделі виховання композитора на етапі оволодіння професією запропоновано розгорнутий аналіз протилежних стратегічних моделей ранньої соціалізації неординарної мистецької особистості – моцартівської  і бетховенської.

Пункт 2.2.1. Моцартівська модель присвячено постаті Леопольда Моцарта, який у процесі музичного виховання власного сина створив прецедент вундеркіндства і дав світові яскравий приклад ідеальної системи оволодіння композиторським фахом. До моцартівської моделі професійного сходження на ранньому етапі можна умовно віднести біографії Ф. Мендельсона, Ф. Шопена, К. Вебера, Ф. Ліста, Е. Гріга, Ж. Бізе, Б. Сметани, К. Сен-Санса, М. Глінки, О. Скрябіна, С. Прокоф’єва. Процес творення музики цими геніями у фазі дитинства характеризується природністю, невимушеністю, динамізмом і високою продуктивністю, що зберігається протягом цілісного еволюційного процесу. Їх ранній професійний дебют є результатом оптимальної комбінації високої спадковості і сприятливого культурного середовища.

У пункті 2.2.2. Бетховенська модель розглядаються постаті композиторів, яких відрізняє ранній професійний розквіт, що здійснився всупереч несприятливим умовам оптимальної творчої реалізації. Н. Паганіні, Ф. Шуберт, Р. Шуман, Г. Берліоз, Р. Вагнер, Дж. Верді, Й. Брамс, Р. Штраус, „кучкісти”, П. Чайковський досягли професійних вершин шляхом невпинної, наполегливої праці над собою, спрямованої на безперервне подолання драматичних життєвих обставин. Їх особистісну структуру визначає нездоланна воля, непереборне прагнення самоствердження, колосальна жага знань, дієвість, рідкісна працездатність. Сюди ж відносяться постаті більшості українських музикантів XIX – XX ст., які у професійне композиторство прийшли після значного періоду академічного оволодіння іншим фахом.

Отже, реалізація креативного потенціалу ряду видатних музикантів відбувається шляхом синтезу спадкового і соціокультурного факторів за умов невпинної та послідовної орієнтації на самовдосконалення. Віднесення того чи іншого композитора до моцартівської або бетховенської моделі уможливлює не лише вік творчого дебюту, але й особливості процесу оволодіння фахом, роль соціокультурного і родинного середовища. Наголошується на умовності застосування віртуальних стратегічних моделей, оскільки феномен творчої особистості є принципово  ширшим за будь-які апріорі задані межі.     

Розділ 3. Ранній період композиторської творчості: хронологічні та жанрово-стильові аспекти окреслює еволюційний шлях осягнення композиторського фаху, тематику, жанрові пріоритети, індивідуально- стильові виміри раннього періоду творчості європейських та українських композиторів XVIII – першої половини XX століття. Серед них: В.-А. Моцарт, Л. Бетховен, Ф. Шуберт, Ф. Мендельсон, Ф. Шопен, Р. Шуман, Е. Гріг, Р. Вагнер, Й. Брамс, Д. Верді, Ж. Бізе, К. Сен-Санс, Р. Штраус, О. Скрябін, С. Прокоф’єв, Д. Шостакович, В. Барвінський, М. Колесса, М. Скорик та інші.

У підрозділі 3.1. Ранній період в еволюційному процесі стверджується, що початковий період займає найбільш дискусійну позицію в усталеній періодизаційній ієрархії „ранній-зрілий-пізній” етапи, оскільки серед його типологічних рис – хиткість, недовершеність, несформованість індивідуальної манери письма. Висловлюється переконаність у тому, що психовікова мотивація є ключем до розуміння тих протиріч, що характеризують процес професійного зростання митця. Саме вік, поруч з іншими факторами, зумовлює специфіку особистісного формування, впливає на процес становлення майстерності, впливає на вибір жанрів та стилістику перших опусів. Висловлюється гіпотеза щодо очевидної переваги „вундеркіндної” дебютної фази творчої кар’єри більшості видатних музикантів. „Невундеркіндний” дебют передбачає зміщення праворуч хронологічного порогу першого розквіту здібностей, найчастіше у фазу ранньої юності або входження у доросле життя – 16-25 років.

У підрозділі 3.2. Жанрові пріоритети висвітлюються деякі передумови та напрямки становлення індивідуальної жанрової системи у межах раннього еволюційного етапу. Серед них:

-      залежність вибору жанрового кола ранніх творів від сили перших музичних вражень або стильових впливів;

-      врахування актуальних тенденцій, що відображують музичні смаки і запити суспільно-культурного середовища, в якому формується талант композитора;

-      надання переваги тим жанрам, які відповідають можливостям використання того чи іншого інструменту або інструментального складу;

-      тяжіння до вокальної або інструментальної мініатюри;

-      тяжіння до монументальних жанрів – опери, симфонії, кантати, меси;

-      написання музики на замовлення.

У підрозділі 3.3. Стильові виміри порушуються проблеми формування композиторського стилю, виявляються його ранні прояви, які дають можливість прогнозування еволюційної траєкторії в майбутньому; обгрунтовується доцільність виокремлення індивідуального стилю як відкритої, динамічної системи. Підкреслюється, що саме психоемоційний стан автора є головним джерелом життєзабезпечення стилю, здійснюючи  енергетичну стимуляцію творчого процесу, який у свою чергу є безпосередньо залежним від вікової фази митця.

Загалом, ранньому композиторському стилю притаманні очевидні ознаки „хвороби росту”, що проявляються у недостатній окресленості власної позиції, еклектизмі, схильності до наслідування та копіювання відомих взірців. Яскраво індивідуальні риси подано ескізно, згодом вони стають матеріалом вдосконалення, проте, у більшості композиторів вражає дивовижні за своєю далекоглядністю передбачення власного зрілого стилю. Про це йдеться у наступному підрозділі дисертації.

Підрозділ 3.4. Аналітичні нариси у дискурсі раннього стилю присвячено більш докладному розгляду ранніх творів з метою виявлення стилістичних рис, притаманних зрілій творчій манері ряду композиторів.

У пункті 3.4.1. Ф. Мендельсон на основі аналізу ранніх творів  композитора – квартету ор.1 (1822), Подвійного концерту для скрипки і фортепіано з оркестром d-moll (1823), Симфонії ор. 11 c-moll (1824) робиться висновок, що творчий метод юного Мендельсона базується на органічному синтезі класицистичних і романтичних рис і зберігається протягом усього еволюційного процесу як концептотворчий естетичний принцип. 

Пункт 3.4.2. Ф. Шопен містить спостереження про раннє визначення власної національно-ментальної тотожності, свідому опору на особливості польської етностилістики, вибір фортепіанної парадигми  творчості. Перші опуси – Рондо op.1 c-moll (1825) та Рондо a la mazur op. 5 F-dur (1826) виявляють залежність від віртуозного стилю brilliant, блиск та розмаїття технічних прийомів.

У пункті 3.4.3. О.Скрябін аналіз Канону d-moll (1883), Юнацького вальсу op. 1 f-moll (1886), етюду ор.2 cis-moll (1887), 10 мазурок ор.3 (1888-1890), „Експромтів у вигляді мазурок” ор.7 (1891) дозволив відчути виразність знакових рис індивідуального стилю композитора, що будуть неодноразово зустрічатися у зрілих творах.   

У пункті 3.4.4. С. Прокоф’єв на основі розгляду Фортепіанної сонати ор.1 f-moll (1909),  Етюдів ор.2 (1909), циклу „Чотири п’єси” ор.3 (1911) та Фортепіанних п’єс ор.4 (1910-1912) відстежується процес кристалізації самобутнього прокоф’євського піанізму і кола характерних для його зрілого стилю прийомів: ostinato, техніка акцентних стрибків і non legat’на манера гри, експансія ритмічного фактору.

У пункті 3.4.5. Д. Шостакович в зону дослідницької уваги потрапляють Фортепіанні прелюдії без опусу (1919-1921), Три фантастичні танці ор.5 (1922), Сюїта для двох фортепіано ор.6 (1922), Перша симфонія ор.10 f-moll (1925), що відображають ранню зрілість і неординарність стилю геніального російського композитора. Серед його визначальних рис – тяжіння до пародійного модусу узагальнення дійсності, поліфонічна багатовимірність інструментальної фактури та інші.

У пункті 3.4.6. В. Барвінський стверджується, що ряд творів, написаних Барвінським до 22-річного віку, зокрема, проаналізовані „Фортепіанні прелюдії” (1908) свідчать про вражаючий ранній розвиток композиторського таланту, органічне поєднання пізньоромантичної та імпресіоністичної стилістики на основі яскравого вияву ознак національно забарвленого авторського стилю.

У Висновках узагальнюються основні результати дослідження. Пропонована дисертаційна робота є першим досвідом системного дослідження раннього періоду композиторської творчості в аспекті взаємозалежності інтра- та екстрамузичних факторів. Здатність до творчості – розгорнутий, динамічний процес, підвалини якого закладаються у дитинстві, набуваючи якісно нових рис у підлітковому, юнацькому та зрілому віці, і розвиваються протягом усього життя. Велику роль відіграють умови соціалізації, а також особистісні характеристики – наполегливість, цілеспрямованість, прагнення самовдосконалення, працелюбність. Доводиться, що світ дитинства є одним з найважливіших компонентів будь-якої національної традиції, являючи собою не лише початкову стадію вікового розвитку кожного індивідууму, але й простір етичних цінностей, установок, типів діяльності, моделей поведінки, способів мислення та узагальнення дійсності. 

Біографічні матеріали, опрацьовані та систематизовані в дисертації, дозволяють висловити впевненість у тому, що виховання обдарованої особистості – процес вельми складний, що вимагає відповідної стратегії, яка повинна бути ідеально вибудованою, строго індивідуалізованою, припадати на оптимальний віковий період. Серед факторів впливу на формування особистісної структури у межах ранньої вікової фази, увиразнюються  цілеспрямовані і випадкові. До перших слід віднести соціальне середовище, сім’ю, систему освіти, до других – матеріальні та духовні передумови, культуру даного суспільства, роль неочікуваних обставин особистого життя тощо. Констатується, що геніальність проявляється вже через декілька років після народження, однак, міра її реалізації залежить від культурного оточення, інтенсивності та органічності процесу соціалізації тощо.

Пропонується теоретичне обгрунтування протилежних стратегічних моделей виховання неординарної мистецької особистості – моцартівської та бетховенської. Сутність кожної з них розкривалася в ході детального розгляду об’єктивно-суб’єктивних чинників становлення творчих позицій В. А. Моцарта, Л. Бетховена, Ф. Мендельсона, Ф. Шуберта, К. М. Вебера, Г. Берліоза, Р. Вагнера, Д. Верді, Ф. Шопена, Ж. Бізе, Е. Гріга, Ф. Ліста, К. Сен-Санса, Р. Шумана, Й. Брамса, Г. Малера, П. Чайковського, О. Скрябіна, С. Прокоф’єва, Д. Шостаковича, В. Барвінського, М. Колесси, М. Скорика та інших.

Поглиблене дослідження раннього періоду становлення геніїв сприяє більш цілісному баченню процесу творчої еволюції в аспекті співвідношення стильових та позастильових факторів. Відтак, обгрунтовується можливість вибору різних критеріїв періодизації еволюційного процесу – біографічно-вікового, жанрового, стильового.         Дитячий субперіод у межах раннього періоду творчості кваліфікується  як самодостатній і важливий в сенсі подальшого становлення індивідуального стилю композитора.

Запропонована у дисертації системна, багаторівнева характеристика найбільш яскравих юнацьких творів ряду композиторів ХIХ – першої половини ХХ століття дала можливість визначити жанрові пріоритети, окреслити знакові риси раннього стилю як ініціального в загальноеволюційному процесі. Основний висновок дослідження полягає у тому, що творчі здібності слід розвивати якомога раніше. За умов наявності яскравого художнього обдарування, виваженого, мудрого ставлення членів родини та педагогів до процесу оволодіння фахом, талант з плином часу починає продукувати непересічні мистецькі явища, що в змозі незмірно збагатити національну та світову культуру.