Рання післяопераційна реабілітація хворих на хронічні риносинуїти

Краткое содержание

Матеріали та методи дослідження. Робота складається з експериментальної та клінічної частин.

На експериментальному етапі створено модель гострого запального процесу слизової оболонки стравоходу лабораторних жаб з використанням скипідару як універсального флогогена.  Епітелій стравоходу жаб був обраний об’єктом експерименту на підставі того, що він є природним аналогом миготливого епітелію верхніх дихальних шляхів людини (Б.Псахис, 1960; С.Пискунов, 1983;  В.Нечипоренко, 1999).

Експериментальних тварин розділили на 3 групи по 10 в кожній, після чого їх помістили у ванни з озерною водою, котра є природним середовищем їх існування. В першій групі тварин індукований запальний процес перебігав природним шляхом; тваринам другої  групи в стравохід двічі на добу вводили досліджуваний лікарський засіб („Полідекса з фенілефрином”). Воду у ваннах змінювали щоденно. Перебіг експериментального запального процесу в дослідних груп тварин аналізували в порівнянні з контрольною групою, яку склали 10 інтактних жаб. На 3-ю та 7-у добу лабораторних тварин виводили з експерименту, із стравоходу готували гістологічні препарати, які після зафарбування гематоксиліном-еозином та методом ван Гізона фотографували та досліджували в якості серійних.

Основою клінічної частини роботи стали результати комплексного обстеження та лікування 110 хворих з хронічними гнійними та поліпозно–гнійними гаймороетмоїдитами віком від 21 до 60 років (середній вік – 40,5 р.). Жінок у досліджуваному контингенті хворих було 64 (58%), чоловіків – 46 (42%).

Клінічний діагноз у всіх пацієнтів визначався на підставі збору скарг та анамнезу, результатів спеціального отоларингологічного обстеження, ендоскопічного, рентгенологічного, комп’ютерно-томографічного методів дослідження порожнини носа, синусів та елементів остіомеатального комплексу, доповнювався клініко-лабораторними дослідженнями.

Для деталізації патологічних змін безпосередньо в носових пазухах та в зоні остіомеатального комплексу всім пацієнтам перед операцією проводилась комп’ютерна томографія на апараті „Somatom-CR” (Siemens) у фронтальній та аксіальній проекціях з товщиною зрізів та кроком томографії 4 мм. При необхідності більш тонкої діагностики відхилень в остіомеатальному комплексі застосовували комп’ютерну томографію високого розрішення (товщина зрізу та крок томографії 2 мм).