РЕАЛИЗАЦИЯ СУБЪЕКТИВНОЙ МОДАЛЬНОСТИ В ПОРТРЕТНЫХ И ИНТЕРЬЕРНЫХ ОПИСАТЕЛЬНЫХ КОНТЕКСТАХ (на материале поэмы Н.В.Гоголя «Мертвые души»)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й завдання, указано наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, матеріал і методи дослідження.

Перший розділ «Теоретичні основи вивчення категорії суб’єктивної модальності» присвячено історії питання, окресленню основних теоретичних положень дисертації.

Модальність визнано мовною універсалією, що належить до числа основних категорій природної мови.

Поняття текстової модальності тісно пов’язане з поняттям суб’єктивації, що акцентує основні суб’єктивні авторські смисли й трансформує їх завдяки мові.

Текстову модальність художнього твору розуміємо як оцінювальне ставлення автора до зображуваного, що поширюється тільки на ті текстові фрагменти, у яких виявлено присутність автора.

Розгляд категорії модальності в антропоцентричному напрямку, що намітився в лінгвістиці, є послідовним продовженням розвитку вчення В.В. Виноградова про образ автора. У нашому розумінні суб’єктивна модальність є одним із складників образу автора.

Формування антропоцентричної парадигми наукового знання зумовило поворот лінгвістичної проблематики в бік людини як мовної особистості. У межах антропоцентричного мовознавства основним орієнтиром виступає сформована в сучасній лінгвістиці теорія мовної особистості, а стимулом до формування цієї теорії стало усвідомлення пріоритетності особистісного начала в мові. У цьому дослідженні розуміємо антропоцентризм не як метод, а як загальногуманітарне поняття, що відображає антропологічну природу мови й мовлення, утілену в художньому тексті.

Категорія суб’єктивної модальності як антропоцентрична характеристика тексту корелює з такими текстовими категоріями, як категорія оцінки й інтенціональність. Модальність як текстова категорія представлена тільки суб’єктивним типом модальності, який реалізується в художньому тексті як позиція автора.

Репрезентація суб’єктивної модальності в художньому тексті  відбувається за допомогою мовних, мовленнєвих і власне текстових елементів. Навмисне використання цього арсеналу засобів дозволяє розглядати художній текст в антропоцентричному аспекті.

Суб’єктивна модальність реалізується в певному тексті як відображення світосприйняття і світовідчуття мовної особистості, а тому  є антропоцентричною характеристикою як самого тексту в цілому, так і описового контексту як функціонально-смислового типу мовлення. Опис формується саме під її впливом. Модальність художнього твору розуміємо як текстову категорію, що обов’язково пронизує весь текстовий простір і залучає різноплановий набір засобів вираження ставлення мовця до змісту висловлення.

Другий розділ «Портрет та інтер’єр як різновиди описових контекстів у поемі М.В. Гоголя «Мертві душі» складається з трьох підрозділів, у яких визначено особливості портретних та інтер’єрних описів у поемі, розглянуто репрезентацію суб’єктивної модальності в описах завдяки художньо-образній конкретизації, проаналізовано елементи тексту як сигнали прояву суб’єктивної модальності в комічному контексті.

Реалізація суб’єктивної модальності в поемі «Мертві душі» безпосередньо пов’язана з типами портретних та інтер’єрних описів, їх структурною й семантичною організацією, способами введення їх до тексту і взаємозв’язками цих контекстів. Усе це відображає індивідуальне авторське бачення світу й відбиває суб’єктивну оцінку.

За кількістю персонажів, які становлять предмет опису, М.В. Гоголь  створює одиничний, подвійний та груповий портрети, причому подвійний портрет виступає, як правило, як замальовка до майбутнього детального одиничного портрету персонажа, а груповий портрет убирає типові риси певної соціальної групи.

Портретні та інтер’єрні описи в основному представлені неконцентрованим типом, що складається з кількох ланок ланцюжка. Характерним є те, що в «Мертвих душах» М.В. Гоголя портрети епізодичних персонажів представлені також деконцентровано. Портретні й інтер’єрні ланцюжки, наскільки б вони не були віддалені один від одного, створюють єдність, що допомагає відтворити цілісний образ героя.

І портрет, й інтер’єр у поемі «Мертві душі» можуть бути як «чистими», так і контамінованими. При створенні останніх письменник продуктивно використовує прийом приєднання. За його допомогою створюються синкретичні описи (портрет + інтер’єр), а в «чистих» описах під його впливом або здійснюється контрастне протиставлення, або відбувається порівняння персонажа або інтер’єра помешкання з ким-небудь або чим-небудь. Своєрідною є й локалізація описів у структурі поемі: портрет частіше передує інтер’єру.

  Особливістю портретних та інтер’єрних фрагментів є їх взаємодія на текстовому й семантичному рівнях: вони підкреслюють одні й ті самі риси, доповнюють один одний. І портрет, й інтер’єр виконують характерологічну й «історичну» функції. На відміну від портрета, інтер’єр може служити фоном для створення портрета, тому виконує додаткову фонову функцію.

Услід за В.В. Виноградовим, який виділив два типи комічного портрета (атрибутивний та атрибутивно-предикативний), ми за аналогією класифікуємо інтер’єр. Своєрідність цих типів відображає статику й динаміку, властиві певним описовим фрагментам.

Провідним засобом реалізації суб’єктивної модальності в поемі М.В. Гоголя виступає комплексна художньо-образна конкретизація. Цей термін належить М.Н. Кожиній і визначається як «.. явище художньої мови, такий спосіб конкретизації, коли сукупність, точніше система, різнорівневих засобів мови й мовлення в певному контексті виконує одну й ту ж стилістичну функцію: служить для створення й вираження якоїсь образної риси одного образу (і мікрообразу), здійснюючи через цей комплексний акцент інтенсивний вплив на уяву читача». Ураховуючи, що в поемі М.В. Гоголя «Мертві душі» різнорівневі й різнопланові мовні засоби використовуються в одному описовому контексті з єдиною метою – створення конкретного сатиричного образу, термін «художньо-образна конкретизація» вважаємо найдоцільнішим. Завдяки комплексній художньо-образній конкретизації проявляється ставлення автора, що акцентується за допомогою різних засобів і прийомів. Найбільш частотними в поемі «Мертві душі» є тропеїчні засоби (порівняння, епітети), граматичні засоби (частки не та ни, вставні компоненти, певні моделі речення), елементи тексту (деталь). Ці засоби використані поруч із такими прийомами: приєднання (контрастне протиставлення; порівняння); використання «чужого» слова; заперечення. Несподівані комбінації указаних засобів у комплексній художньо-образній конкретизації дозволяють письменнику створити комічний контекст і досягти художньої виразності, експресивності, яка й передає його ставлення до персонажа.

У комплексній художньо-образній конкретизації простежується взаємозумовленість і взаємозв’язок між ступенем прояву суб’єктивної модальності та формами комічного. Суб’єктивна оцінка предмета зображення виявляється в іронії, гуморі, гротеску, пародії й сатирі. Термін «комічне», на думку лінгвістів (Н.Д. Арутюнова, О.С. Трач) та філософів (Ю.Б. Борев, О.М. Макарян), є гіперонімічним, оскільки включає й іронію,  і гумор, і гротеск, і пародію, і сатиру. Вибір форми комічного опису залежить від особистісного ставлення до персонажа, як і вибір засобів і прийомів змалювання останнього.

У комічному контексті суб’єктивна модальність проявляється на рівні семантики описового контексту й на рівні цілого тексту. Суб’єктивна модальність на текстовому рівні репрезентована за допомогою виділення в розгорнутому описі незначної деталі в портреті й інтер’єрі. М.В. Гоголь суб’єктивно виділяє й навмисно перебільшує одну яскраву й істотну рису, деталь, що розкриває головне в образі тієї чи іншої дійової особи.

Деталі, що введені М.В. Гоголем до портретних описових контекстів, використовуються для портретної характеристики героїв; деталі, уведені до інтер’єра, опосередковано характеризують дійових осіб; деталі, що одночасно належать до портрета й інтер’єра, указують на спільні риси.

Особливістю портретних та інтер’єрних описів М.В. Гоголя є те, що письменник на сторінках поеми «Мертві душі», окрім безпосередніх персонажів поеми, відтворює образи колись ним побачені, гадані або уявні. «Цветы и ленты на шляпе, вся веселится бурлацкая ватага, прощаясь с любовницами и женами, высокими, стройными, в монистах и лентах…» [Гоголь, «Мертвые души»]. Таке введення в опис «неіснуючого» персонажа сприяє підсиленню зорового образу в комічних фрагментах.

Подані елементи тексту відіграють істотну роль у створенні комічного опису. Іноді тільки завдяки їм контекст набуває сатиричного спрямування. У поемі М.В. Гоголя деталь і «неіснуючий» персонаж, які використовуються автором у портретах та інтер’єрах, слугують також засобом зв’язності окремих частин тексту.

Незважаючи на те що описи портрета й інтер’єра є обмеженими відрізками художнього тексту, вони розкривають потенційні мовні можливості певного автора, тобто своєрідність його художньо-мовленнєвого стилю.

У третьому розділі «Реалізація суб’єктивної модальності в поемі «Мертві душі» М.В. Гоголя через різнорівневі одиниці мови» увага приділяється окремим одиницям мови, які беруть участь у створенні комплексної художньо-образної конкретизації.

При вивченні мовного матеріалу портретних та інтер’єрних описів у поемі М.В. Гоголя «Мертві душі» було виявлено, що додаткових конотацій смислу набувають в описових гоголівських контекстах одиниці різних мовних рівнів: фонетичного, лексичного й граматичного.

Суб’єктивна модальність на фонетичному рівні проявляється кількома способами: за допомогою прийомів звукопису (алітерації й асонансів та інших фонетичних повторів), опису звукових відчуттів та сприйняттів персонажів.

Фонетичні засоби реалізації суб’єктивної модальності не є вихідними в портретах та інтер’єрах, хоча вони також підтримують загальне комічне спрямування описів. Спостереження над фонетичними засобами створення суб’єктивної модальності приводять до висновку про те, що фонетичні засоби становлять базу для семантичних зрушень і перетворень. Вагомішими є лексичні мовні одиниці як показники прояву суб’єктивної модальності.

Вираження суб’єктивної модальності за допомогою мовних одиниць лексичного й фразеологічного рівнів в описових контекстах відбувається завдяки розширенню значень слів, створенню оказіоналізмів, використанню застарілих слів і діалектної лексики, уведенню до опису фразеологізмів, прислів’їв і приказок.

Оказіоналізми М.В. Гоголя створені за продуктивними словотвірними моделями, але наповнені новою семантикою, що дало їм можливість зберегти їх незвичайність та експресивність. «Родился ли ты уж так медведем, или омедведила тебя захолустная жизнь, хлебные посевы, возня с мужиками, и ты через них сделался то, что называют человек-кулак?» [Гоголь, «Мертвые души»].

Застарілі слова (наприклад, взрачностью) і діалектизми (наприклад, заклекнет), що навмисне вводяться М.В. Гоголем до опису, передають, як правило, знижену оцінку й разом з іншими мовними засобами реалізують суб’єктивну модальність на лексичному рівні.

При описі портретів героїв та інтер’єрів їх помешкань М.В. Гоголь використовує фразеологізми. Це зумовлюється такими цілями: створення більш точних і яскравих художніх образів героїв; досягнення ефекту комізму в описі; надання національного колориту персонажу; передача авторського ставлення до змальованого героя. Письменник-сатирик по-різному трансформує використовувані в контекстах фразеологічні одиниці: переставляє слова, щось додає, варіює граматичні форми. «Одни только частые рябины и ухабины, истыкавшие их (черты лица – О.Р.), причисляли его к числу тех лиц, на которых, по народному выражению, черт приходил по ночам молотить горох» [Гоголь, «Мертвые души»]; «На это Плюшкин что-то пробормотал сквозь губы, ибо зубов не было, что именно неизвестно, но, вероятно, смысл был таков: «А побрал бы тебя черт с твоим почтением!» [Гоголь, «Мертвые души»].

За нашими спостереженнями, використання М.В. Гоголем одиниць лексичного рівня для реалізації суб’єктивної модальності представлене найбільш багатогранно.

До мовних засобів, за допомогою яких здійснюється реалізація суб’єктивної модальності на рівні граматики, у поемі М.В. Гоголя належать частки не та ни, вставні компоненти й конструкції, а також поліпредикативні складні речення (ПСР). Виділені нами мовні одиниці використовуються в описовому контексті не тільки у зв’язку з необхідністю оформлення граматичних відношень, але й експресивно обігруються М.В. Гоголем.

Частки не та ни в описових контекстах виконують не тільки граматичні функції, але й упливають на семантику слів і цілих речень. Вони роблять їх виразнішими й емоційно насиченими. «Ни фресков, ни картин по стенам, ни бронзы по столам, ни этажерок с фарфором или чашками, ни ваз, ни цветов, ни статуек, – словом, – как-то голо» [Гоголь, «Мертвые души»]; «Но при всем том трудна была его дорога; он (Чичиков – О.Р.) попал под начальство уже престарелому повытчику, который был образ какой-то каменной бесчувственности и непотрясаемости: вечно тот же, неприступный, никогда в жизни не явивший на лице своем усмешки, не приветствовавший ни разу никого даже запросом о здоровье» [Гоголь, «Мертвые души»].

Частка не в портретах та інтер’єрах вживається для передачі різноманітних відтінків негативної характеристики персонажа. Частка ни служить для підсилення заперечення, вираженого часткою не, для підсилення твердження в допустових зворотах і входить до складу ідіом.

Описи із запереченнями дозволяють М.В. Гоголю підкреслити типовість персонажів. Однак при цьому створювані образи залишаються своєрідними, «заперечення» підсилює в них якісь певні риси й передає авторську насмішку.

Сприяють повнішому розкриттю авторського задуму й відіграють важливу роль у реалізації суб’єктивної модальності і вставні компоненти. «Ноздрев повел их в свой кабинет, в котором, впрочем, не было заметно следов того, что бывает в кабинетах, то есть книг или бумаги; висели только сабли и два ружья – одно в триста, а другое в восемьсот рублей» [Гоголь, «Мертвые души»]; «…волос на голове они (чиновники – О.Р.) не носили ни хохлами, ни буклями, ни на манер «черт меня побери», как говорят французы, – волосы у них были или низко подстрижены, или прилизаны, а черты лица больше закругленные и крепкие» [Гоголь, «Мертвые души»].

М.В. Гоголь підходить до вставних елементів із погляду семантики вибірково. Автор уводить їх до контексту раптово, часто використовує з іронічним підтекстом, додаючи описові комічності. «Надобно сказать, наверное, точно ли пробудилось в нашем герое чувство любви, – даже сомнительно, чтобы господа такого рода, то есть не так чтобы толстые, однако ж и не то чтобы тонкие, способны были к любви…» [Гоголь, «Мертвые души»].

Вставні конструкції, виконуючи роль побіжного зауваження, здійснюють в описових контекстах М.В. Гоголя модально-оцінювальну функцію – виражають суб’єктивне ставлення автора. І якщо в нехудожньому тексті за допомогою вставних компонентів відбувається накладання суб’єктивної модальності на об’єктивну, то в художньому тексті, зокрема в описовому контексті, вставні компоненти підсилюють уже існуючу суб’єктивну модальність.

Широкі можливості для багатоаспектності зображення портретів та інтер’єрів, а також передачі авторського ставлення надають поліпредикативні синтаксичні конструкції. Ці складні речення досліджуються не тільки як синтаксичні утворення, але й як одиниці тексту. Реалізація суб’єктивної модальності в них відбувається на різних рівнях: текстовому, структурному й семантичному. На рівні тексту модальність виражається через відношення ПСР й абзаца як найбільш вагомого компонента зв’язного тексту. На структурному рівні модальність проявляється у виборі певної моделі поліпредикативної конструкції. На семантичному рівні показниками модальності виступають образні мовні засоби.

Найбільш уживаними при створенні описів у поемі є поліпредикативні складні речення з послідовною підрядністю та речення із сурядністю й підрядністю, структурні схеми яких нагадують ланцюжки, що дозволяють поглиблювати й розширювати інформацію. Застосування ПСР із послідовною підрядністю для втілення портретів та інтер’єрів дозволяє автору не просто перерахувати ознаки, як цього вимагає описовий контекст, але й уточнити їх, вибудовуючи за допомогою структурної схеми послідовної підрядності ієрархію відношень між ними: «По загоревшему лицу его можно было заключить, что он знал, что такое дым, если не пороховой, то по крайней мере табачный» [Гоголь, «Мертвые души»]. Конструкції із сурядністю й підрядністю поєднують інформацію про явища, про їх зв’язок з іншими рівноправними явищами та розкривають ієрархію взаємозв’язків усередині поданого «шматочка» дійсності: «На одном столе стоял даже сломанный стул, а рядом с ним часы с остановившимся маятником, к которому паук уже приладил паутину» [Гоголь, «Мертвые души»]. Ці моделі синтаксичних конструкцій можуть бути доповнені й продовжені іншими ланками. Багаторазове використання М.В. Гоголем поліпредикативних конструкцій із послідовною підрядністю й поліпредикативних конструкцій із сурядністю й підрядністю сприяло закріпленню поданих моделей за описами портрета й інтер’єра.

Обмеження, що накладаються граматикою на експресивні можливості індивідуально-авторських трансформацій, успішно долаються письменником у комічних описах.

У четвертому розділі «Стилістичні маркери вияву текстової категорії модальності в поемі «Мертві душі» М.В. Гоголя» виявлено специфіку використання тропів як засобів реалізації суб’єктивної модальності в комічному описовому контексті М.В. Гоголя.

Дослідження стилістичних маркерів реалізації суб’єктивної модальності показало, що М.В. Гоголь, створюючи комплексну художньо-образну конкретизацію, інтенсивно вводить до портретних та інтер’єрних описів яскраві епітети й індивідуально-авторські порівняння, а також активно використовує метафоричні й метонімічні номінації.

Епітет як один з ефективних засобів виразності мовлення використовується і як засіб реалізації суб’єктивної модальності, оскільки з його допомогою можна передати насмішку автора над зображуваним персонажем. М.В. Гоголь нерідко вдається до неочікуваних епітетів, що розкривають сутність персонажів і додають описам функціональної змістовності, тобто поєднують кілька функцій: «Ее очаровательная, особенная, принадлежавшая ей одной походка была до того бестрепетно-свободна, что все уступало бы невольно ей дорогу» [Гоголь, «Мертвые души»]. У наведеному фрагменті епітети не тільки характеризують персонаж, але й протиставляють іншим дійовим особам, а також передають авторське ставлення. Кожен образ у поемі «Мертві душі» наділений постійним епітетом, який регулярно повторюється в портретних та інтер’єрних описах і підтримує загальне комічне спрямування тексту. Наприклад, при описові Плюшкіна постійним епітетом є деревянный: «Но не прошло и минуты, как эта радость, мгновенно показавшаяся на деревянном лице его, так же мгновенно и прошла, будто ее вовсе и не бывало, и лицо его вновь приняло заботливое выражение» [Гоголь, «Мертвые души»]; «И на деревянном лице его вдруг скользнул какой-то теплый луч, выразилось не чувство, а какое-то бледное отражение чувства…» [Гоголь, «Мертвые души»].

Продуктивним засобом реалізації суб’єктивної модальності також виступає порівняння, що використовується при описові дійових осіб та інтер’єрів їх помешкань. Гоголівські порівняння відзначаються розгорнутістю, ступінчастістю, різноманіттям асоціативних зв’язків та гумором. Беручи за основу загальномовні порівняння, письменник не боїться експериментувати з ними, розвиваючи загальну тему, збагачуючи й освіжаючи лексичний склад порівняльних конструкцій: «…весь подбородок с нижней частью щеки походил у него (Плюшкина – О.Р.) на скребницу из железной проволоки, какою чистят на конюшне лошадей» [Гоголь, «Мертвые души»]; «Маленькие глазки (Плюшкина – О.Р.) … бегали … как мыши, когда, высунувши из темных нор остренькие морды, насторожа уши и моргая усом, они высматривают, не затаился ли где кот или шалун мальчишка, и нюхают подозрительно самый воздух» [Гоголь, «Мертвые души»].

М.В. Гоголь не обмежується епітетом і порівнянням у змалюванні персонажів та їх помешкань. В одному контексті із цими засобами нерідко вживаються метафоричні й метонімічні номінації. Слід зазначити, що особливістю художньо-мовленнєвого стилю М.В. Гоголя є те, що метафора й метонімія поєднуються не тільки в одному контексті, але й в одній номінації, у результаті чого підвищується експресивність й комічність контексту. Експресивність нерідко підвищується також завдяки семантичній несумісності слів, що утворюють метафору й метонімію: «Ленточные банты и цветочные букеты порхали там и там по платьям…» [Гоголь, «Мертвые души»].

При описі портрета письменник регулярно вдається до такого різновиду метонімії, як синекдоха. Остання приводить до поглинання цілого об’єкта його частиною. Таким чином в описовому контексті нейтралізується різниця між частиною і цілим: «А уж там на стороне четыре пары откалывали мазурку; каблуки ломали пол» [Гоголь, «Мертвые души»].

Інтер’єр і портрет насичені дескриптивною лексикою, відмінною рисою якої у М.В. Гоголя є її переосмислення.

У ході аналізу нами практично не віднайдено контексти, у яких автор використовує тільки один із засобів реалізації суб’єктивної модальності. Навпаки, їх різноманітне й непередбачуване поєднання є характерною рисою художньо-мовленнєвого стилю М.В. Гоголя.

ВИСНОВКИ

При аналізі художнього тексту враховуються текстові категорії, серед яких суб’єктивна модальність висувається на передній план, оскільки саме за її допомогою найбільш повно зреалізовується авторське ставлення, а також оцінка, наміри певного письменника. Подана категорія проявляється як на рівні цілого тексту, так і в окремих його фрагментах, зокрема в описах. Суб’єктивна модальність бере участь у формуванні описових контекстів як функціонально-смислових типів мовлення.

Модальність художнього тексту (суб’єктивну модальність) ми розуміємо як оцінювальне ставлення автора до зображуваного персонажа, що поширюється на текстові фрагменти, у яких відчувається присутність автора, і втілюється за допомогою художньо-образної конкретизації. Особливістю її використання М.В. Гоголем у поемі «Мертві душі» є індивідуально-авторське наповнення.

Творчий почерк письменника вирізняє те, що він особливим чином в одному описовому контексті використовує й трансформує різнорівневі мовні (фонетичні, лексичні й граматичні) і художньо-зображальні (тропи) засоби, а також елементи тексту для вираження суб’єктивної модальності й комплексної художньо-образної конкретизації.

На рівні фонетики сприяють підвищенню експресії й реалізують авторське ставлення до персонажа алітерація й асонанси, що викликають появу додаткового смислу й привертають до того чи іншого відрізка особливу увагу. Вибірковість у використанні лексичних (оказіоналізмів, діалектизмів, застарілих слів) і фразеологічних одиниць зумовлюється необхідністю оцінних та експресивно-емоційних характеристик у портретах та інтер’єрах. Ретельний добір засобів граматики (часток, вставних елементів, синтаксичних конструкцій) викликає неочікувану появу другого смислового плану (що проявляється в передачі авторського ставлення), що виражає суб’єктивне ставлення автора до персонажа.

Своєрідність художньо-мовленнєвого стилю М.В. Гоголя виражається у виборі зображальних засобів (постійних епітетів, індивідуально-авторських багатоступеневих порівнянь, об’єднаннях метафоричних і метонімічних номінацій) та стилістичних способів реалізації суб’єктивної модальності в комічних описах. Стилістичні  прийоми (приєднання, контрастне протиставлення, уведення «чужого» слова, заперечення) застосовуються сатириком для створення комічних портретів та інтер’єрів.

Показники суб’єктивної модальності в поемі М.В. Гоголя «Мертві душі» є одночасно й засобами вираження комічного. Поема «Мертві душі», як сатиричний твір, репрезентує модальні відношення завдяки комічному зображенню (іронії, гумору, гротеску, пародії, сатирі). Вибір форми комічного опису залежить від особистісного ставлення автора до персонажа, як і вибір засобів і прийомів змалювання останнього. При створенні художнього образу в М.В. Гоголя суб’єктивна модальність проявляється в єдності і взаємодії портретних та інтер’єрних описів.

Описові контексти відображають загальне сатиричне спрямування поеми й беруть участь у створенні сатиричних образів. Особливістю портретних та інтер’єрних фрагментів є їх взаємодія на текстовому й семантичному рівнях.

Суб’єктивна модальність як антропоцентрична характеристика тексту дозволяє розглядати мову невід’ємно від людини, а людину невід’ємно від мови, осягнути індивідуальну мовну картину світу письменника.

Незважаючи на те що описи портрета й інтер’єра є обмеженими відрізками художнього тексту, вони розкривають потенційні мовні можливості певного автора, тобто особливості його художньо-мовленнєвого стилю.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях автора:

1. Радчук О.В. Субъективная модальность как одна из основных категорий, формирующих описательный контекст // Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал. — Харьков, 1999. — № 1-2. – С. 12-14.

2. Радчук О.В. Субъективная модальность в описательных контекстах Н.В.Гоголя // Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал. — Харьков, 2004. — № 3-4 (26). — С.  36-38.

3. Радчук О.В. Фразеологизмы как средство выражения субъективной модальности // Вестник Луганского национального педагогического университета им. Тараса Шевченко. – 2007. — № 11(128). — С. 154-156.

4. Радчук О.В. Выражение субъективной модальности в комическом контексте // Русская филология. Украинский вестник: Республиканский научно-методический журнал. — Харьков, 2007. — № 1 (32). – С. 31-32.

5. Радчук О.В. Выражение субъективной модальности на лексическом уровне в описательных контекстах // Наукові записки ХНПУ ім. Г.С. Сковороди: серія літературознавство. Випуск 4 (52). Ч. II.  – Харків, 2007. — С. 164-168.

6. Радчук О.В. Фонетические средства выражения субъективной модальности // Культура народов Причерноморья: научный журнал. Крымский научный центр национальной академии наук.– 2008. — №142, т. 2. — С. 210-212.

7. Губанова О.В. О взаимодействии портрета и интерьера в поэме Н.В.Гоголя «Мертвые души» // Семантика и прагматика языковых единиц. Сборник научных трудов. – Харьков, 1991. – С. 91-92.

8. Губанова О.В. Сравнение как способ выражения субъективной модальности в описательных контекстах Н.В.Гоголя // Стилистика русского языка: теоретический и сопоставительный аспекты. — Часть III. Семантика и стилистика художественных текстов. — Киев – Харьков, 1993. – С.42-43.

9. Губанова О.В. Вводные компоненты как эксплицитное средство выражения субъективной модальности описательных контекстов в поэме Н.В.Гоголя «Мертвые души» // Язык русских писателей XIX – XX веков. — Тула, 1993. – С. 8-11.

10. Губанова О.В. Реализация  категории модальности в многокомпонентных сложных предложениях, служащих основой описательных контекстов (на материале поэмы Н.В.Гоголя «Мертвые души») // Вопросы теории многокомпонентного сложного предложения. – Харьков: ХГПИ, 1993. – С. 39-53.

11. Радчук О.В. Выражение субъективной модальности посредством выделения детали как отличительной черты персонажа (на материале описаний портретов и интерьеров в поэме Н.В.Гоголя «Мертвые души»)  // Теория и методика анализа художественного текста. Сборник научных трудов. — Харьков: ХГПУ, 1996. – С. 43-50.

12. Радчук О.В. О некоторых особенностях создания художественного образа А.С.Пушкиным и Н.В.Гоголем // Актуальные проблемы современного пушкиноведения. — Харьков: ХГПУ, 1999. – С. 69-70.

13. Радчук О.В. Субъективная модальность как одна из сущностных характеристик текста // Филологический сборник (Памяти Ленины Павловны Черкасовой): Сборник научных статей. — Харьков: ХГПУ, 2003. – С. 41-45.

14. Калашникова Г.Ф., Радчук О.В. Грамматические средства выражения субъективной модальности // Филологический сборник. — Харьков, 2008. – С. 16-23.