РИЗИК У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ (поняття, природа, види)

Краткое содержание

У вступі розкривається сутність та обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження; визначаються його об’єкт та предмет, мета і основні завдання; формулюються основні положення, що відображають наукову новизну, відомості про апробацію та можливості впровадження в законотворчу, практичну та викладацьку діяльність.

Розділ 1. «Загальнотеоретична характеристика юридичного ризику» складається з чотирьох підрозділів, у яких висвітлюються визначальні засади юридичного ризику в доктрині та цивільному законодавстві.

У підрозділі 1.1 «Поняття та елементи ризику як юридичної категорії» досліджуються поняття та елементи юридичного ризику.

Обґрунтовується поняття юридичного ризику в широкому та вузькому (власному) розумінні.

Юридичний ризик у цивільному праві у широкому розумінні пропонується розглядати різновидом юридичної презумпції, що полягає в можливості настання збитків або набуття благ від дійсної небезпеки або в надії на дію випадку, включену до умов цивільного зобов’язання чи професійної діяльності як юридичний факт (їх сукупність), що може настати або не настати.

Юридичний ризик у цивільному праві у власному розумінні розглядається як можливе заподіяння шкоди приватній особі в результаті настання певної небезпеки, з урахуванням ймовірності заподіяння шкоди в результаті впливу небезпеки для немайнової шкоди або розподілу ймовірностей заподіяних збитків майнової шкоди.

До поняття ризику входить потенційна можливість втрат, оскільки ризик передбачає припущення прийняття на себе збитків, а не лише випадку.

Ризик не передбачає причинно-наслідкового зв’язку між діями і результатом, а тому не виправдання економічно значимого розрахунку не робить правочин недійсним.

Юридичний ризик та інтерес необхідно розглядати взаємовиключними умовами здійснення цивільного правовідношення, внаслідок яких виникають збитки або блага (прибуток тощо).

Обґрунтовується доцільність визнання елементами юридичного ризику в цивільному праві: (а) носія ризику – будь-яку приватну особу, іншого учасника цивільних відносин, на якого покладається ризик; (б) потенційна можливість (ймовірність) настання певної події або небезпеки, що можуть заподіяти шкоду); (в) потенційна можливість заподіяння шкоди в результаті впливу небезпеки для немайнової шкоди або розподілу ймовірностей збитків майнової шкоди.

У підрозділі 1.2 «Правова природа юридичного ризику в цивільному праві» досліджуються питання правової природи юридичного ризику в цивільному праві, дискусійні погляди щодо розуміння з цих питань.

Обґрунтовується неприпустимість розуміння ризику лише в одному аспекті (суб’єктивному чи об’єктивному), оскільки юридичний ризик в одних випадках є суб’єктивним, а в інших – об’єктивним, що обумовлено суб’єктивними або об’єктивними підставами юридичних фактів, виникнення яких обумовлює настання передбаченого ризиком певного ймовірного небажаного результату.

Ризик має суб’єктивно-об’єктивну природу, оскільки містить у собі як об’єктивні, так і суб’єктивні елементи, у зв’язку з цим має розглядатися як можливість свідомого вибору особою певного варіанта поведінки з урахуванням об’єктивної та невідворотної небезпеки, яка загрожує цивільним правам та інтересам, та можливих наслідків ймовірнісного характеру.

Суб’єкт, який обирає той чи інший варіант можливої поведінки, усвідомлює і можливість нанесення шкоди, і можливість досягнення позитивного суспільно корисного результату.

Суб’єктивним та об’єктивним ризиком є свідоме припущення настання ймовірних шкідливих чи інших небажаних наслідків та незалежна від суб’єктивних підстав нормативно закріплена  можливість виникнення обов’язку щодо усунення зазначених наслідків.

У підрозділі 1.3 «Юридичний ризик як складова цивільного правовідношення та умова цивільно-правової відповідальності» досліджуються питання юридичного ризику як складової цивільного правовідношення та умови цивільно-правової відповідальності.

Встановлюється взаємозв’язок юридичного ризику з цивільним правовідношенням і розуміння ризику як умови цивільно-правової відповідальності.

Як складова цивільного правовідношення, юридичний ризик може входити до його складу (ризик програшу в азартній грі, інший алеаторний ризик) або виступати можливою умовою його здійснення (ризик випадкового знищення майна, інший неалеаторний ризик).

Алеаторні ризики є внутрішніми  ризиками або ризиками зобов’язання (як юридичні умови, елемент виконання ризикових зобов’язань).

Неалеаторні ризики є ризиками зовнішніми або виконання зобов’язання (є передумовою, перешкодою виконання зобов’язання).

Обґрунтовується теза про доцільність визнання ризику самостійною (додатковою) умовою безвинної цивільно-правової відповідальності, поряд зі шкодою, причинним зв’язком та протиправністю.

Залежно від правових наслідків, юридичний ризик може бути умовою відповідальності або звільнення від неї.

Обґрунтовується доцільність визнання юридичного ризику умовою відповідальності за таких (трьох) обставин: а) при випадкових, але протиправних обставинах, пов’язаних з діями заподіювача шкоди; б) при покладенні (прийнятті, розподілі) збитків у разі, коли немає протиправності при об’єктивно випадкових або об’єктивно неможливих обставинах; в) коли збитки допущені правомірними діями суб’єкта.

Доводиться ідея визнання виправданого юридичного ризику умовою звільнення  від цивільно-правової відповідальності, поряд із випадком та непереборною силою. Виправданим (правомірним) ризиком пропонується вважати дії особи з виконання зобов’язання відповідно до стандартів поведінки (діяльності), що встановлюють загальновизнані правила безпечної, іншої виправданої за даних обставин правомірно шкідливої поведінки (діяльності) з виконання відповідного зобов’язання.

З огляду на це, обґрунтовується доцільність нормативного визнання виправданого (правомірного) ризику умовою звільнення від цивільно-правової відповідальності, поряд із випадком та непереборною силою.

У зв’язку з цим пропонується ч. 1 ст. 617 ЦК України викласти у такій редакції: «1. Особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку, або непереборної сили чи в разі виправданого (правомірного) ризику. Виправданим (правомірним) ризиком вважаються дії особи з виконання зобов’язання відповідно до стандартів, що встановлюють загальновизнані правила з виконання відповідного зобов’язання».

У підрозділі 1.4 «Класифікація ризику в цивільному праві» досліджуються критерії поділу юридичного ризику на однорідні групи.

Обґрунтовується доцільність проведення класифікації юридичних ризиків за двома основними критеріями: а) за місцем ризику в цивільному правовідношенні; б) за характером ризиків, властивих відповідній класифікаційній підгрупі, визначеній за зазначеним вище критерієм.

За місцем ризику в цивільному правовідношенні доцільно виділяти:      1) внутрішні (алеаторні)  ризики або ризики зобов’язання (як юридичні умови, елемент виконання ризикових зобов’язань); 2) ризики зовнішні або виконання зобов’язання (є передумовою, перешкодою виконання зобов’язання).

Алеаторні ризики входять до складу умов (елементів) зобов’язання, виконання якого поставлено в залежність від його настання чи ненастання.

Неалеаторні ризики мають характер зовнішніх небезпек, настання певних ймовірних наслідків. Такі ризики є зовнішніми щодо умов конкретного зобов’язання, виконання якого не поставленого в залежність від існування чи відсутності певного ризику.

Зовнішні (неалеаторні) ризики можуть бути класифіковані: 1) за зв’язком зовнішнього ризику з відповідним елементом виконання зобов’язання (ризики: строку виконання, місця виконання, способу виконання, предмету виконання тощо); 2) за зв’язком ризику з певним учасником зобов’язання (ризик невиконання зобов’язання з боку боржника або кредитора); 3) за характером предмету надання (ризик невиконання грошового і майнового зобов’язання); 4) за правовими наслідками (ризики припинення зобов’язання, ризики відповідальності і звільнення від неї); 5) за видом зобов’язання (з одностороннього чи договірного зобов’язання).

Алеаторні ризики можуть бути класифіковані також за іншими критеріями, зокрема: 1) за ступенем обов’язковості (імперативні, диспозитивні); 2) за предметом надання (ризики грошового і не грошового зобов’язання); 3) за підставами правовідносин (договірні, недоговірні); 4) за видом алеаторного ризику (ігровий, рентний, спекулятивний, інноваційний тощо).

Для цілей системної класифікації юридичних ризиків обґрунтовується доцільність їх поділу, за критерієм місця ризику в цивільному правовідношенні, на шість спеціальних видів юридичного ризику:                    1) професійний (підприємницький та управлінський) ризик; 2) алеаторний неігровий ризик (як елемент зобов’язань рентного типу); 3) алеаторний ігровий (азартний) ризик; 4) страховий ризик; 5) зобов’язальний ризик;         6) аномальний ризик.

Розділ 2. «Алеаторний ризик» складається з чотирьох підрозділів, у яких висвітлюються види алеаторного ризику в доктрині та цивільному законодавстві.

У підрозділі 2.1 «Поняття алеаторного та ігрового (азартного) ризику» досліджуються визначення алеаторного та ігрового (азартного) ризику.

Визначальна особливість алеаторного ризику полягає в тому, що він юридично закріплений у вигляді певної умови договору, через яку на момент його укладення сторони не можуть точно визначити вигоду і збитки у разі виконання ними правочину.

Доводиться теза, що зобов’язання з гри та парі є заснованим на ігровому алеаторному ризику ризиковим зобов’язанням, що виникає на підставі договору, на який поширюються положення ЦК України про правочини під відкладальною умовою, що передбачає проведення заснованої на принципі випадковості гри з метою отримання призу (виграшу), умовами участі в якій є внесення гравцем ставки, а невизначена подія виступає не лише умовою правочину, але й для обох сторін є самостійним об’єктом, на який направлена їх воля, заради якого укладається такий правочин.

На відміну від звичайного ризику, що виникає лише на етапі виконання еквівалентного зобов’язання, алеаторний ризик є обов’язковим елементом ризикового зобов’язання і тому присутній протягом усього часу існування зобов’язального правовідношення.

Різновидом алеаторного ризику є ігровий ризик, що є елементом зобов’язань азартної гри та парі, з властивими їм особливостями.

Обґрунтовується доцільність нормативного закріплення в ЦК України положення про натуральний характер зобов’язань з гри та парі шляхом визнання вимог фізичних та юридичних осіб, пов’язаних з організацією азартної гри та парі або з участю в них такими, що не підлягають судовому захисту.

У підрозділі 2.2 «Спекулятивний ризик» досліджуються поняття та особливості спекулятивного ризику.

Спекулятивний ризик присутній в ризикових договорах, які вчиняються з метою спекуляції, з властивою їм направленістю на отримання доходу внаслідок вчинення (спекулятивних) операцій з метою гри на курсовій різниці.

Алеаторний характер біржових правочинів обумовлений залежністю їх кінцевого результату від цінових коливань, що закріплено серед умов правочину.

Обґрунтовується висновок про те, що спекуляція та азартна гра мають як спільні, так і відмінні риси, які, зокрема за психологічними мотивами в їх участі, одна від одної не відрізняються (спекулянтів та гравців залучає надія на швидкий прибуток) та одночасно мають різну суспільну направленість – корисний, шкідливий чи індиферентний для суспільства соціальний ефект (азартна гра задовольняє виключно егоїстичні інтереси їх учасників; спекуляція переносить ризик на спекулянта, а фінансові активи – в економічно продуктивне русло).

У підрозділі 2.3 «Інноваційний ризик» досліджуються визначення та ознаки інноваційного ризику, розглядаються особливості інноваційного ризику в договорах, пов’язаних з видобуванням природних ресурсів.

Зміст інноваційного ризику полягає в неможливості виключення ймовірності отримання небажаного результату від наукової чи іншої творчої діяльності, оскільки пізнання істини в науці можливе лише шляхом проведення фундаментальних або емпіричних досліджень та експериментів на ризик осіб, що їх фінансують.

Наведене виступило передумовою для висновку про алеаторно-правову природу договорів на виконання науково-дослідних робіт, оскільки такі правочини ґрунтуються на ризику, досягнення мети яких залежить від випадкових, що неможливо передбачити у договорі обставин, обумовлених творчим характером виконуваних робіт, з притаманними для них ризиком отримання «неочікуваного»  результату наукового пошуку.

Інноваційний ризик властивий договорам на виконання науково-дослідних робіт, ризиковий характер яких полягає в ймовірності отримання негативного чи іншого небажаного результату, ймовірність настання якого входить до складу юридичних умов зазначеного договору як різновид правової неспростовуваної презумпції.

Алеаторним характером цього договору обумовлено покладення на замовника ризику неможливості одержати очікуваний результат, що відрізняє цей правочин від підрядних договорів, в яких зазначений ризик лежить на підрядникові – немає результату, немає оплати.

Різновидом договорів інноваційного ризику є сервісні контракти з ризиком, які передбачають виконання проектних і пошукових робіт з пошуку нафтових тощо родовищ чи при проведенні робіт з підвищення її видобутку, оскільки можливість видобутку чи збільшення видобутку нафти (газу) має імовірнісний характер і свідчить про ризиковий (алеаторний) характер  цих правочинів.

З огляду на те, що предмет зазначених договорів становлять гірничі відносини, пов’язані з використанням, охороною надр і проведенням науково-дослідних робіт, обґрунтовується висновок про визнання сервісних контрактів з ризиком алеаторним цивільно-правовим договором змішаного типу, обтяженим окремими публічно-правовими елементами.

У підрозділі 2.4 «Страховий ризик» досліджуються поняття, елементи та особливості страхового ризику.

Різновидом алеаторного ризику є страховий ризик, який є передумовою й одним з основних елементів страхового правовідношення, яке не може існувати без страхового ризику та виступає об’єктивною основою виникнення суб’єктивного права страхувальника.

Обґрунтовується доцільність розуміння страхового ризику як визначеного ступеня (обсягу) ймовірну і випадкову можливість настання страхового випадку, притаманну всім видам страхового правовідношення.

З метою адаптації законодавства України про страхування обґрунтовується доцільність розширення і деталізації існуючої в українському законодавстві класифікації ризиків відповідно до прийнятих у праві ЄС стандартів у сфері страхування.

Розділ 3. «Неалеаторний ризик» складається з двох підрозділів, у яких висвітлюються види неалеаторного ризику в доктрині та цивільному законодавстві.

У підрозділі 3.1 «Професійний ризик» досліджуються визначення та елементи професійного ризику, розглядаються питання визначення його місця в системі юридичних ризиків.

Обґрунтовується розуміння професійного або господарського ризику як ймовірнісного характеру небезпеки настання негативних наслідків для оточуючих, іманентно притаманної певним видам господарської (професійної) діяльності (медицина, педагогіка, психіатрія, літакобудування, екстремальні шоу, ризикові спортивні змагання тощо).

Доводиться ідея про визнання самостійного місця професійного ризику в системі умов цивільно-правової відповідальності.

Професійний ризик є критерієм розподілу майнових наслідків і самостійним юридичним елементом складу правопорушення за відсутності вини у зв’язку з певною діяльністю (виробничо-господарською, службовою тощо), пов’язаною з професійним ризиком або з підвищеною небезпекою для оточуючих.

Професійний ризик доцільно розглядати самостійною суб’єктивною умовою (підставою) цивільно-правової відповідальності при здійсненні непідконтрольних особі небезпечних видів (родів) діяльності, шкідливі наслідки яких для третіх осіб виникають в силу неналежного виконання обов’язку щодо припущення суб’єктом здійснення такої діяльності (володільцем джерела підвищеної небезпеки, лікарем, військовослужбовцем тощо) ймовірних, випадкових обставин, що спричиняють негативні наслідки для інших осіб.

Сутність такого відшкодування збитків полягає в покладенні на боржника додаткових несприятливих майнових наслідків саме в силу презумпції визнання невиправданого ризику (професійного тощо) умовою неправомірності настання збитків (випадкових тощо), а не лише в силу порушення покладеного на нього обов’язку.

Обґрунтовується визнання ризику умовою відповідальності при здійсненні таких видів професійної діяльності, як медична практика, правоохоронна діяльність (міліціонерів тощо), охорона особливо режимних і важливих об’єктів, пожежна охорона і рятувальні служби, деякі інші види професійної діяльності, здійснення яких пов’язане з ризиком або з підвищеною небезпекою для оточуючих.

Суб’єкти здійснення таких видів діяльності через покладені на них або прийнятих на себе добровільно службових, громадських обов’язків або суспільно корисного обов’язку не можуть ухилитися від ризику своїм чи чужим (наприклад, пацієнта, демонстранта тощо) життям або здоров’ям заради захисту охоронюваних правом майнових прав або законних інтересів.

Юридичне значення професійного ризику полягає в поширенні на нього положень про умову цивільно-правової відповідальності, що виключає протиправність дій деліквента.

У підрозділі 3.2 «Зобов’язальний ризик» досліджуються поняття і види зобов’язального ризику.

Встановлюється сутність правила про зобов’язальний ризик, що полягає у звільненні кредитора від свого обов’язку вчинити надання еквіваленту дії, яка вчиняється на його користь боржником, у разі її неможливості або невчинення останнім.

Виявляються особливості основних видів зобов’язального ризику, зокрема ризику зміни обставин договору і ризику випадкової загибелі або пошкодження речі.

Юридико-технічний зміст цього ризику полягає в ймовірності виникнення істотних змін обставин, з яких сторони виходили при укладенні договору, настання яких є підставою для його зміни або розірвання, якщо інше не передбачено договором або не випливає із його сутності (підп. 1 ч. 2 ст. 652 ЦК).

За своєю природою цей вид ризику доцільно віднести до зобов’язальних ризиків, що не є різновидом «страхового за своєю сутністю» ризику, оскільки ризик розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин, на відміну від страхового ризику, не пов’язаний з чітко визначеною компенсацією у вигляді страхової премії і можливих втрат від дії цього ризику.

Різновидом зобов’язального ризику є ризик випадкового знищення (пошкодження) майна, що є тягарем несприятливих наслідків, які можуть настати з незалежних від сторін причин унаслідок випадку або обставин непереборної сили, які можуть настати і за які не відповідають сторони, або сторони і треті особи.

На відміну від випадкового знищення та пошкодження (псування) майна, передбаченого ст. 323 ЦК України, втрата (пропажа) майна передбачає втрату (зникнення) майна з володіння внаслідок винних дій уповноваженої особи (власника, іншого правоволодільця).

Обґрунтовується доцільність визнання знищення (пошкодження) майна випадковим, якщо виключається можливість притягнення жодної із сторін до цивільної відповідальності.

Коло осіб, відсутність вини яких вимагається для кваліфікації випадкового знищення (пошкодження) майна, має визначатися з урахуванням дії юридично зобов’язуючого характеру правовідношення лише серед кола його учасників.

Тому випадкове знищення (пошкодження) майна слід пов’язувати з обставинами, які настали без вини лише учасників договору, а не взагалі будь-яких осіб (третіх осіб).

За таких обставин ризик є умовою відповідальності за принципом ризику, а не за принципом вини, що виконує основну покладену на нього функцію – функцію локалізації випадкових збитків.

Обґрунтовується ідея про те, що випадкове знищення (пошкодження) речі, визначеної родовими ознаками (наприклад, будівельні матеріали замовника, передані підряднику), не припиняє відповідне зобов’язання неможливістю його виконання і не звільняє боржника від виконання зобов’язання в натурі (надання результату будівельних робіт тощо).

Доводиться теза про те, що випадкове знищення (пошкодження) юридично незамінної речі, що робить неможливим виконання зобов’язання, незалежно від того, яка сторона несе такий ризик, може бути визнане підставою припинення зобов’язання внаслідок неможливості його виконання.

Випадкове знищення (пошкодження) юридично замінної речі (тобто, речі, визначеної родовими ознаками) зазвичай не тягне за собою припинення зобов’язання. Настання цього ризику, незалежно від виду майна, визнається підставою припинення зобов’язання, якщо це прямо передбачено законом або договором.