РОЛЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ У ПРОЦЕСІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, наукове значення праці, сформульована робоча гіпотеза, визначено мету та завдання, а також об‘єкт та предмет дослідження. Також аргументовано доцільність застосування системного та функціонально-структурного методу, використання історичного методу, методу гіпотези та припущення, нормативно-ціннісного методу, а також соціологічних методів спостереження, моніторингу, опитування думки та статистичного аналізу. Відображено наукову новизну, практичне значення та апробацію отриманих результатів.

У першому розділі – “Концепція становлення інформаційного суспільства у контексті феномену глобалізації” – проаналізовано здобутки зарубіжної та вітчизняної наукової думки з вказаної проблеми та охарактеризовано сучасні феномени інформаційного суспільства і глобалізації.

Нині відбувається якісний перехід до інформаційного суспільства, для котрого властиві розвиток інформаційних та комунікаційних технологій, транскордонних каналів комунікації, медіалізація суспільного життя, створення глобальної інформаційної інфраструктури та комунікативних систем з миттєвою передачею інформації при одночасному зростанні значення інформації у багатьох сферах життєдіяльності людини, інформаційна економіка. Зміни, пов’язані з переходом до інформаційного суспільства, є парадигмальними і диктують для всіх країн необхідність структурного облаштування. Інформаційне суспільство набагато більш конкурентне, менш централізоване. Будь-які групи можуть отримувати різноманітну інформацію за допомогою доступної широкому загалу інформаційної техніки, набагато більше людей задіяні в галузі оброблення, зберігання та розповсюдження інформації. В інформаційному суспільстві існує розвинута світова комунікаційна мережа, яка створює кіберпростір і впливає на діяльність національних урядів.

Інформація дедалі більше відіграє роль “світового” фактора військової галузі, економіки, культури, міжнародних відносин, вирішального чинника впливу на життя спільнот. Усвідомлюючи важливість пристосування до нових реалій, різні дослідники пропонують стратегії розвитку та адаптації. Отже, йдеться про те, що ми є свідками формування суспільства з такими невідомими досі параметральними характеристиками, що дають можливість для здійснення глибинних якісних перетворень.

Однією з основних характеристик нової парадигми постіндустріального суспільства є глобалізація, яка характеризує зростання взаємозалежності та взаємовпливу різних частин світу. Деякі дослідники називають глобалізацію об’єктивним процесом, спричиненим початком революції в інформаційних технологіях, яка стала можливою після подолання бінарного протистояння світової капіталістичної та комуністичної систем. В політичному сенсі глобалізація втілюється у зростанні взаємозалежності зовнішніх політик різних країн, збільшенні взаємопов’язаності внутрішньої та зовнішньої політик. Хоча можна сказати, що глобалізація охоплює не весь світ, оскільки країн “третього світу” вона суттєво не торкнулася, однак зазначене явище є могутнім чинником нинішніх змін. З морально-оціночного погляду, глобалізація є суперечливим явищем. З одного боку, єдність світу заохочує обмін інформацією, порозуміння і запобігає війнам, економічна інтернаціоналізація сприяє поширенню міжнародного розподілу праці. З іншого – глобалізація несе з собою культурний імперіалізм, економічну залежність слаборозвинутих країн від високорозвинутих, обмежує свободу прийняття рішень керівних кіл країн, що розвиваються. Глобалізація ускладнює процес прийняття рішень, оскільки постала потреба враховувати стан зовнішнього світу та зовнішні інтереси, що особливо помітно під час різноманітних конфліктів, коли виносити оптимальні рішення потрібно оперативно. Можна сказати, що глобалізація гомогенізує в собі слабкі локальності й активізує сильні локальності, стимулюючи їх внутрішню креатосферу.

У другому розділі – “Масові комунікації як чинник процесу глобалізації” – здійснюється аналіз системи сучасних засобів масової комунікації як чинника глобалізації. Засоби масової комунікації можуть справляти усвідомлений ідеологічний вплив. Це нагадує часто цитований вислів першого глави Бі-Бі-Сі Дж. Рейта: “Новини – ударні війська пропаганди”. Проте навіть у державних засобах масової інформації урядова “пропаганда” може контрастувати з власними намаганнями ЗМІ втілювати свою соціальну місію. Навіть аналізуючи телебачення, яке має репутацію об’єктивного медіа на відміну від преси через свою візуальність (глядач може сказати “я бачив це на власні очі”), багато дослідницьких праць спрямовано на “демістифікацію” цієї об’єктивності, тобто демонстрацію телевізійної ангажованості та аналізу причин і наслідків цієї заангажованості. Можна сказати, що телебачення відіграє собливу роль у формуванні зовнішньої політики: якщо воно втручається, то справляє такий вплив на події і рішення, який перевищує вплив інших ЗМІ. Зміни у реальному політичному житті міжнародної спільноти, спричинені засобами масової комунікації, називаються “ефектом Сі-Ен-Ен”.

Телебачення створює інтерес і формує громадську думку про події, які відбуваються за кордоном, насамперед, у масової публіки. Правляча еліта більше покладається на прямі канали інформації і менш схильна змінювати свою думку під впливом медіа. Телебачення, коли воно починає цікавитися якимось міжнародним питанням, створює довкола нього новий вид учасників – людину масову.

Проте не можна стверджувати, що висвітлення подій в засобах масової комунікації не впливає на осіб, які приймають рішення. Мас-медіа справляють значний вплив на політику через те, що вони регулярно та швидко представляють політично важливу інформацію великій аудиторії. Ця аудиторія включає як політичні еліти й відповідальних людей, так і велику кількість пересічних громадян, чия політична діяльність спорадична і сформована інформацією з тих же мас-медіа. Вплив медіа часто залежить від політичної ситуації і схильності офіційних осіб діяти так, а не інакше.

Загальноприйнятною є думка, що вплив ЗМІ позначається в основному на перших стадіях розгортання політичної ситуації, коли події надають обрис й оціночну атрибуцію. Коли ж подія більш-менш визначена, засоби масової комунікації справляють вже набагато менший вплив.

Таким чином, з погляду суб’єктів міжнародних відносин засоби масової комунікації виконують у суспільстві такі головні функції: інформаційну (функція посередника), тематизації (встановлення порядку денного), надання/не надання підтримки політичним рішенням (створення консенсусу), демонстрації політичної активності при відсутності політичних дій, попереджувальну функцію, функцію створення національної ідентичності.

У дисертаційному досліджені було також проаналізовано причини викривлення подій у новинному жанрі ЗМІ, головна з яких – намагання надати їм більшу новинну цінність. Серед інших причин викривлення – організаційне викривлення, журналістський взаємовплив, особистісний фактор, зовнішній вплив, технологічна детермінанта, ідейна основа журналістики як соціальної місії, участь у грі, економічний пресинг.

Як показує аналіз, наслідки втручання засобів масової комунікації, зокрема викривлення подій, для міжнародних відносин: 1) завдання порядку денного, який впливає на увагу та діяльність політиків, 2) спрощення ситуації, 3) створення часового пресингу для політиків, 4) демістифікація/містифікація публічної постаті, 5) справляння усвідомленого ідеологічного впливу, 6) створення навколо події нового учасника – людину масову.

Формулюючи висновки другого розділу дослідження, виділимо такі особливості сучасної міжнародної медіа-системи: 1) зростання інновацій у сфері комунікативних технологій, 2) глобалізація, 3) перехід у цифровий вигляд (диджиталізація), 4) збільшення кількості та різноманітності, 5) зростання доступу до інформації та можливості комунікувати зі світом, 6) перехід від етатизму до приватної ініціативи та комерціоналізму, 7) дерегуляція, 8) зміна структури аудиторії, трансформація сприйняття і використання інформації через доступність транскордонних каналів комунікації, 9) виникнення глобальної космополітичної (транснаціональної) культури.

У третьому розділі – “Суб’єкти міжнародних відносин в інформаційному полі глобалізованого суспільства” – проаналізовано, як під впливом кардинальних змін, котрі втілюють перехід до інформаційного суспільства, розвиток нових медіа, змінюються і правила гри у сфері сучасної дипломатії. Лишилася незмінною сутність дипломатії – мистецтва взаємно узгоджувати інтереси різних держав з метою зміцнення міжнародного співробітництва, запобігання конфліктам, тому повідомлення з преси ніколи не зможуть замінити дипломатичне листування. Проте існують нові тенденції в розвитку світової дипломатії: прискорення темпу дипломатії, відкривання колись щільно зачинених для широкого загалу двері. Твердження, що сильний завжди має рацію, залишиться ціннісно-вірним, але силу тепер великою мірою визначатиме інформаційна складова. Нівелюється урядова монополія на інформацію. Спостерігається перевага “м‘якої сили” – такого підходу до дипломатії в інформаційний вік, який забезпечує реалізацію інтересів за допомогою сили переконання, що складається з розповсюдження ідей, цінностей, норм, законів та культурних компонентів. Відбувається перехід від жорсткої інформаційної ієрархії до інформаційного зрівняння. Міжнародні відносини вже не є ексклюзивною прерогативою зовнішньополітичних відомств, у кожної країни тепер багато “представників на міжнародній арені”. Сили набирають також “віртуальна дипломатія” та “медіа-дипломатія”. “Гарячі” новини стають відомими у той момент, як вони відбуваються і, через те, що політики не можуть не зреагувати на презентовану медіа кризу, це змушує офіційних осіб реагувати швидко, створює часовий пресинг і нормальний дипломатичний хід речей стає пришвидшеним та викривленим. Також відбувається ускладнення розвитку зовнішньої політики держав через те, що ЗМІ розширюють масштаб цілей та критеріїв, які використовуються для політичних рішень шляхом введення недержавних факторів.

Отже, існує необхідність особливої уваги держави до інформаційного забезпечення своїх інтересів. Дипломатам слід навчитися спілкуватися з більш широкою аудиторією. Важливо не дозволити короткостроковим тактичним вигодам взяти верх над довгостроковими стратегічними – довіри до джерела інформації, іміджу країни.

Україна, що була слабо інтегрованою у міжнародну інформаційну сферу до розпаду Радянського Союзу, після здобуття незалежності спромоглася стрімко глобалізуватися й адаптуватися до нових умов. Україну нині  можна назвати медіа-суспільством і частиною “глобальної мережі” так само, як і більшість країн світу, особливо щодо суспільної еліти. Зараз у нашої держави є можливість перестрибнути через певні етапи розвитку людства, відразу ставши частиною інформаційного суспільства. Основними проблемами України у відповіді на виклики, що їх кидає глобалізація всім державам, – залучення до процесів широких кіл, консолідування на грунті важливості й необхідності здійснення переходу до інформаційного суспільства як неодмінної запоруки поступу, отже, підвищення якості життя.

Аналіз основних тенденцій розвитку інформаційних систем сучасності засвідчує глобальних характер їхнього впливу на динамічний процес поступу людства. Звичайно, це водночас спричинює і появу низки нових проблем, пов‘язаних з формуванням якісно іншого типу суспільств – інформаційних. При цьому простежується й певна закономірність щодо можливостей адаптування різних країн до нових історичних викликів. Україна в цьому сенсі змушена долати значно більшу смугу перешкод, аби не втратити темпів просування до стратегічної мети – становлення власного інформаційного суспільства.