Романова А.С. Естетична культура юриста: філософсько-правовий аспект

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визна­чається його мета, завдання, об’єкт і предмет, характеризується стан наукової розробки та методологічна основа дисертації, окреслюється наукова новизна і практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 «Естетична культура юриста як елемент духовного модусу людського буття: огляд джерел» на основі загальнотеоретичної бази здійснено аналіз сучасних філософських підходів до розуміння сутності духовності та її типів. Сучасне тлумачення духовності охоплює духовний світ людини в усій його різноякісності та наближає її до реальних процесів людського життєздійсненя. Духовність не може бути ототожнена з духовним життям суспільства, оскільки вона є способом самотворення особистості і здатна конституюватися у вигляді покликання її носія.

Духовність показана як якісне визначення особистості, завдяки якому людина має можливість набути нових соціальних форм співіснування з іншими людьми, оточуючим світом і самою собою. Духовність проявля­ється у трьох основних формах: творчість, індивідуальність, свобода, що загалом є способом збагачення окремого індивіда досвідом самовизначення на принципах життєствердження.

Обґрунтовується думка про те, що духовність пронизує весь життєвий світ людини. Цей модус людського буття, власне, будучи індивідуальним, виступає проявом структур універсуму в бутті людини, що дозволяє духовності претендувати на роль всезагального утворення. За її допомогою у філософії можна коректно, утримуючись на межі об’єктивності й суб’єктивності, вести мову не тільки про самовизначення як безперервне оформлення себе шляхом вибору, відповідальності, комунікації, пізнання світу, але й про інші важливі моменти життєдіяльності людини.

Стверджується, що естетичне здатне проявляти не сутність буття як такого, а саме його зміст і розкривати потенційність нескінченно-ймовір­ного світу людського буття в його спроможності до самодетермінації.

Відзначається, що одним із проявів духовності є естетична культура. Естетична культура в системі духовної культури передбачає врахування того, що культура виступає щодо цих утворень як загальне, духовна культура розглядається як особливе, а естетична культура – як одиничне.

Естетична культура є сукупністю вироблених суспільством засобів і способів естетичної діяльності, спрямованої на естетичне освоєння дійс­нос­ті та естетичний розвиток людини. Водночас естетична культура є відносно самостійною, замкнутою в собі підсистемою, наділеною всіма ознаками цілісності: структурним поділом і специфічним зв’язком елементів.

У розділі 2 «Естетосфера як функціональне середовище існування правової естетики» розглядається естетосфера у просторі чуттєвого буття людини.

У підрозділі 2.1. «Вихідні умови творення та основні атрибути естетосфери» здійснено аналіз естетосфери, естетичного простору через різні ступені абстрактного мислення.

Вихідні умови творення естетосфери окреслюються значенням як рівнем здатності абстрактного мислення і нерозривним взаємозв’язком об’єктивного й суб’єктивного в процесі формулювання висловлювання; цінністю як відображенням ставлення, в якому проявляється визнання важливості чогось (когось) для людини; абсолютом, який уособлений в ідеї прекрасного як субстанційній основі естетичного досвіду взагалі, через який світ сприймається у своїй свободі і вищій представленій гармонії, що дає особистості потенційну можливість цілісного гармонійного буття у світі.

Аналізуються основні атрибути естетосфери, що виростають з етосу людини як соціального суб’єкта і проявляються у розумності як прояві обов’язку й відповідальності індивіда у ставленні його до соціуму, толерантності як повазі до іншого світогляду і способів поведінки, вільних у своїй інакшості, комунікативності як досягненні соціальної спільності за умови збереження індивідуальності кожного її елемента.

Пропонується під естетосферою розуміти певний простір чуттєвого буття людини; сферу естетичних образів, думок і естетичних даностей цього світу.

Порівнюються категорії особистості, яка в своїх актуалізованих проявах є трансцендентною (такою, що має перспективи для розвитку) щодо умов соціального життя, та індивіда, який постає частиною роду і виду (біологічний атом) та суспільства (соціальний атом). Наголошується, що особис­тість характеризується, насамперед, почуттям своєї відповідальності та неординарності, несхожості з іншими.

У підрозділі 2.2. «Діалектичний взаємозв’язок загального, особливо­го та одиничного у полі естетосфери» відображено специфіку поєднання загального, особливого та одиничного в естетичних відношеннях через реалізацію потреби впорядкування, гармонії, досконалості, краси; естетичній свідомості, що включає в себе естетичні почуття, сприйняття, потреби, смаки, ідеали, які мають об’єктивні й суб’єктивні складові; естетичній діяльності, що передбачає наявність у діяльності (творчості) людини співмірність із «законами краси» (мірою, довершеністю, гармонією), тобто закладення умови подальшого естетич­ного оцінювання цієї діяльності.

Прекрасне визначається як субстанційна основа естетичного досвіду взагалі, через який світ сприймається у своїй свободі і вищій представленій гармонії; прекрасне виступає необхідною умовою, що оформлює зміст естетичного досвіду, та представлене у досвіді як ідеал, що має законодавчу і нормативну значущість (цінність). Тобто, «прекрасне» є визначальною естетичною категорією. Важливо, що це діє лише за умови, коли світ має визначальний раціональний сенс.

У підрозділі 2.3. «Правова естетика як одна з форм прояву естетичного простору» відзначається, що для виокремлення правової естетики основою послужило те, що право у своїй ідеальній сутності, зокрема, природне право, і естетика мають спільну точку перетину у сфері, що характеризується підтриманням балансу та збереженням гармонії у природних процесах, суспільних перетвореннях і людському існуванні.

Право як соціальне явище трактується цілісним гармонійним утворенням, оскільки його надзавданням є скріплювати і поєднувати ті частини цілісного світу соціуму і людини, які руйнуються. В цьому сенсі право відповідальне за буття цивілізованих спільнот як конкретних форм буття взагалі. Право постійно прагне утримувати їх у стані внутрішньо врівноважених цілісностей, які мають все необхідне для нормального існування людини.

Пропонується закони природного права розглядати як взірець естетичної довершеності, адже саме правове почуття залежить від законів краси і прекрасного, що закладено у правовій нормі. Правова ж естетика стверджує визначальну необхідність досягнення гармонії у праві і природної рівноваги, яку містять закони права. Саме це доводить актуаль­ність і потребу формування нової галузі дослідження у філософії права – правової естетики.

При цьому специфіка естетичного у праві проявляється у морально-естетичній свідомості, поведінці, в естетичному вихованні та естетичному ставленні до дійсності, а також у взаємовідносинах, адже естетичні цінності у праві (як елемент свідомості особистості) суттєво активізують процеси моральної регуляції суспільних відносин, естетично-морального розвитку людини, зміцнюють зв’язок права і законів краси.

Обстоюється твердження, що всі процеси, які відбуваються навколо особи правника і в ньому самому, неможливо вкласти в абстрактне сприйняття, як неможливо також впевнено констатувати, що без уявлення людина не може створити гармонію почуттів та емоцій, не може виявити ланку духовно-емоційного вираження у власному пізнанні.

У розділі 3 «Проблеми формування естетичної культури юриста» проаналізована естетична культура юриста як важливий чинник станов­лення і розвитку особистості правника.

У підрозділі 3.1. «Структурний аналіз естетичної культури юриста» відзначається, що естетичну культуру юриста потрібно розгляда­ти через призму естетичності професійної діяльності. Особливо яскраво це проявляється в естетичному ставленні юриста до своєї діяльності. Взаємо­зв’язок естетичної культури особистості і процесу праці, зокрема професій­ної, багато в чому зумовлений тим, що сфера діяльності є визначальною у вихованні почуття прекрасного, формуванні естетичних поглядів та ідеалів.

Зазначається, що юрист є продуктом культури того часу, в якому він живе. Тому духовно-ціннісні особливості особи юриста є наслідком чотирьох типів зв’язків: генетичний зв’язок з вихідними цінностями суб’єктивної взаємодії особи зі світом; їх інтегративність щодо вихідних цінностей; глибокий необхідний зв’язок з основними складовими змісту людського буття; своєрідність інтерпретації цих складових змісту в певному контексті.

При цьому виділяються власні принципи, такі, як: принцип естетично-правового мислення, естетичний рівень правової інформації (обізнаності), єдність естетичної свідомості, почуття та естетичної діяльності.

Обстоюється позиція, що естетична культура юриста є синтезом загального, особливого та одиничного. Всі аспекти і рівні загальнолюдської і професійної культур відображаються в індивідуальній свідомості, поведінці і діяльності особи. Тому естетична культура юриста постає як складний симбіоз переплетення природних, соціальних, виховних, культур­них чинників, його власної активності та вибіркової діяльності щодо засвоєння цінностей світової і вітчизняної культури, які і роблять його унікальним та самобутнім індивідуумом. До особливостей естетичної культури юриста слід віднести його «закоріненість» у професії, в особливому суб’єктивно-особистісному ставленні до своєї службової діяльності.

Важливим чинником формування естетичної культури у юриста є естетизація системи особистісного ставлення до оточуючого світу і людей, вироблення власної рольової поведінки, естетизація юридичної діяльності.

У підрозділі 3.2. «Естетичне виховання як засіб творення естетичної культури юриста» здійснюється аналіз естетичного вихо­вання, що реалізується у творчому ставленні індивіда до власної життє­діяльності, у світлі природи, культури, гармонійного прояву профе­сій­них здібностей. Юридична діяльність – це, насамперед, діяльність, що пов’язує людину з людиною у міжособистісних, професійних стосунках, де рівень естетичного виховання проявляється вже з перших хвилин розмови.

Основний акцент робиться на тому, що метою естетичного виховання юриста, самоціллю його розвитку виступає сам правник, людина, що розкрила повноту своєї сутності, створила себе як універсальну гармонійну особистість. Ідеал універсальної особистості юриста як мета виховання передбачає його особливе співвідношення з універсумом (тобто зі світом як усім існуючим), внутрішню органічну причетність до нього саме у процесі професійної діяльності.

Естетичне виховання подається у систематичній і цілеспрямованій духовно-практичній діяльності суб’єкта та об’єкта щодо передачі і засвоєння естетичних цінностей суспільства з метою відтворення людини як суб’єкта і носія естетичної культури.

Обстоюється думка, що важливим чинником, здатним знизити рівень естетичної культури юриста, є звуження поля його активності у вільний час, що призводить до втрати цілої групи інтелектуально-естетичних засобів активності й обмежує як систему засвоюваних ним значень, так і можливості переломлення через цю систему свого внутрішнього досвіду.

У структурі проблеми естетичного виховання існують такі актуальні аспек­ти, як художньо-професійне виховання та виховання естетичних почуттів.

У підрозділі 3.3. «Шляхи формування естетичної культури юрис­та» пропонується виділити такі шляхи розвитку естетичної культури, як: формування естетико-правової моралі та пріоритет природного права у формуванні особи юриста.

Ключовим моментом формування естетичної культури юриста є усвідомлення ним значущості природного права та оцінка дієвості позитивного права з точки зору їхньої відповідності загальнолюдським цінностям. Естетична культура не лише виявляє ставлення індивіда до правової дійсності через почуття, але й націлює суб’єкта права на певні зміни у правовому середовищі, прогнозує і моделює їх. Естетична культура у праві має додаткове покликання, що виражається у пізнанні права.

Обстоюється твердження, що формування естетичної культури юрис­та відбувається через зовнішні і внутрішні чинники впливу прекрасного на особистість.

В естетизації службової діяльності юриста виділяється два взаємо­пов’язані аспекти, які мають свою змістовність і відповідні способи здійснення. Перший із них пов’язаний зі збагаченням функціонально-змістовної сторони юридичної діяльності – ускладненням і збільшенням службових завдань, високими вимогами щодо інтелектуально-творчих функцій фахівців. Цей аспект естетизації процесу службової діяльності юриста зумовлюється об’єктивним технічним розвитком, має малорухливий у соціальному просторі характер. Другий аспект пов’язаний із пере­творенням та естетичним розвитком самого юриста як суб’єкта юридичної діяльності і бере на себе всю повноту вирішення проблеми насичення естетичним змістом конкретного акта праці, виходячи саме із наявних умов її здійснення. Тому проблему естетизації професійно-службової діяльності юриста необхідно вирішувати і реалізовувати через естетичне виховання людини.

При цьому пропонується естетичну культуру юриста розглядати як вид культури, що базується на моменті духовності у праві і своїми цінностями та категоріями впливає на становлення і розвиток професійно-моральних якостей правника, чим сприяє естетичному усвідомленню оточуючої дійсності.