Ройко Т.В. Історико-теоретична реконструкція гносеологічних засад ціннісно-оцінкового пізнання в проекті \"наукової соціології\" Б. Кістяківського

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертаційної роботи, висвітлено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, визначено методи, наукову новизну отриманих результатів, її практичну значущість, вказано про апробацію роботи та публікації.

У першому розділі «Плюралістична спрямованість проекту «наукової соціології» Б.Кістяківського» розкрито ступінь наукового опрацювання даного проекту у вітчизняному і світовому соціологічному дискурсі. Далі розкрито причини виникнення кризи в соціальних науках на рубежі ХІХ –ХХ ст., показано позиції Кістяківського щодо цієї проблеми, зокрема, виділено причини та шляхи подолання кризового стану в соціології, запропоновані Кістяківським. Встановлено плюралістичний характер наукової методології та визначено міждисциплінарну основу теоретико-методологічної концепції Б.Кістяківського.

Загалом, дослідженням проекту «наукової соціології» Кістяківського займалася обмежена кількість вчених як у минулому, так і сьогодні. Беручи до уваги те, що наукові погляди Кістяківського охоплювали широке коло інтересів, його дослідницькі ідеї розвивалися в сфері декількох наукових дисциплін, зокрема, соціології, права, соціальної філософії, до складу якої він відносив етику, естетику та логіку, то дослідження його концепції потребувало більш ґрунтовного аналізу.

Дослідницькі ідеї життєвого шляху та детальні аспекти біографії Кістяківського аналізувалися відомими українськими соціологами - В.Танчером, М.Захарченком, О.Погорілим, А.Ручкою, В.Бурлачуком, В.Степаненком, М.Молчановим.

З-поміж українських вчених найбільший внесок у справу популяризації поглядів Б.Кістяківського зробила київська дослідниця Л.Депенчук - авторка ґрунтовної наукової біографії “Богдан Кістяківський”, опублікованої у 1995 р. Також заслуговує особливої уваги робота Л.Депенчук «Б.Кістяківський. Вибране», де були вміщені твори науковця, за винятком статті «Проблеми і завдання соціально-наукового пізнання». Дана робота Л.Депенчук, вважаємо, була справжнім відкриттям, адже у книжці було зібрано праці Кістяківського, що загалом окреслюють коло опрацьованих вченим проблем і містять найголовніші результати його досліджень, до того ж вперше публікуються українською мовою.

Вдалися до спорадичного огляду концептуальних основ вчення Кістяківського, зосередивши увагу, більшою мірою, на аспектах біографії вченого також такі російські науковці як, А.Голосенко, В.Білодід, А.Козловський, А.Савєльєв, В.Сапов, Ф.Тарановський.

Слід виокремити фундаментальне дослідження російського теоретика Ю.М. Давидова, який провів масштабну та ґрунтовну роботу, де значну увагу приділив дослідженню творчого та життєвого шляху Б.Кістяківського, завдяки чому була перевидана праця Кістяківського «Соціальні науки та право. Нариси з методології соціальних наук та загальної теорії права». Було видано також збірник основних наукових статтей творчого доробку Кістяківського, в яких розкривались дослідницькі ідеї щодо проблемних аспектів соціології, права, філософії та культури. Зокрема, заслуговує уваги стаття Давидова Ю.М., яка теж увійшла до збірки видань Кістяківського «Філософія і соціологія права», за назвою «Вебер та Кістяківський (Дослідження мікроаналізу)», де вчений, аналізуючи ідеї Вебера та Кістяківського, зосереджує увагу на моментах теоретико–методологічного розходження обох мислителів. На противагу цій думці, М.Попович та А.Фінько наголошують на тісних наукових стосунках Кістяківського та М.Вебера, а також вказують на його наукові зв’язки з Г.Еллінеком та В.Зомбартом.

А.Фінько у статті «Критика Богданом Кістяківським соціально-етичних настанов народництва в контексті процесу відродження ідеалізму» аналізував погляди вченого на народництво та його етичні засади, з’ясування етико-політичного контексту. Особливу увагу приділяв специфіці етнічної позиції Кістяківського, яку той обстоював під час дискусії з народницькими теоретиками, та з’ясування етико-політичного контексту її формування. Також у статті «Конституційна спадщина Богдана Кістяківського» основна увага була спрямована на дослідження постаті Б.Кістяківського як одного з фундаторів теорії соціальної та правової держави.

Дослідження поглядів Кістяківського на проблеми співвідношення права і держави, права і моралі, права і особистості, права і закону, правової держави набувають актуального характеру в працях таких зарубіжних науковців, як А.Валіцкій (Польща) та А. Вучинич (США).

А.Валіцкій, зокрема у статті «Філософи права російського лібералізму», визначаючи Кістяківського як одного із чільних теоретиків правової держави та вважаючи його прихильником компромісної єдності групових інтересів суб’єктів державо- та право творення, критично аналізував деякі аспекти ліберальних ідей Кістяківського відносно головної магістралі російського лібералізму того часу. Яскраво вираженими є також критичні моменти, висловлені Валіцкім щодо статті «На захист права» Б.Кістяківського, яка ввійшла до збірки «Віхи». Ця критична позиція стосувалася зауважень щодо аргументів Кістяківського у бік критики не лише російської інтелігенції, але і російської інтелектуальної традиції в цілому. Американський дослідник О.Вучинич, досліджуючи аспекти соціології права в концепції Кістяківського, зокрема у роботі «Соціальна думка в царській Росії», зосередив увагу на аспектах значущості соціологічного синтезу використаного Кістяківським для формування своєї концепції.

Невід’ємним науковим здобутком є публікація українського видання монографії професора Гарвардського університету Сьюзен Хейман “Кістяківський: боротьба за національні та конституційні права в останні роки царату”, що заслуговує особливої уваги. С.Хейман здійснила поглиблений аналіз наукової спадщини Кістяківського, зосередившись на конкретизації політичної та наукової діяльності цього відомого правознавця та історика української політичної думки. Основні акценти в дослідницьких ідеях С.Хейман були зосереджені на тих моментах концепції вченого, в яких відображені соціал-демократичні та ліберальні позиції. Позитивне оцінювання ідей Кістяківського у роботі С.Хейман можливо простежити не лише у плані політично-правових аспектів, але й у площині його методологічних позицій в галузі соціального пізнання.

Як бачимо, зовсім не вражаючою є кількість вчених та наукових праць, які б поширювали дослідницькі ідеї Кістяківського. Окрім того, не можна бути певним, що ними висвітлена вся повнота наукової спроможності концептуальних основ вчення цього науковця. Поза увагою як українських, так і російських та західних авторів залишилось встановлення плюралістичного методу у пізнанні соціальних явищ, дослідження міждисциплінарної основи концепції вченого, особливостей базових елементів концепції «наукового ідеалізму»у дослідженні соціального пізнання та, що найголовніше, з’ясування ціннісного-оцінкового аспекту цього пізнання Б.Кістяківського, зокрема виявлення в його концепції тих вихідних понять, які реально можуть сприяти формуванню нової доктрини оцінкового знання в соціальному пізнанні, а такі, безперечно, є.

У вітчизняній соціології відомі науковці, котрі прагнули розробити нову, нікому не відому сферу оцінкового знання. Прагнення та спроби сформувати вихідні положення у формуванні процесу оцінки можна знайти у книзі В.О.Василенка «Цінність та оцінка», у роботі В.Брожик «Марксисистська теорія цінностей», А.Ручки «Ціннісний підхід у системі соціологічного знання», які, формуючи свої ідеї, прагнули показати значення цінностей та оцінки для суспільного буття. Результати цих досліджень важливі для нас як попередні опори для виходу на шлях досліджень процесу оцінкового пізнання. Вони ж мають певне значення і для спроби більш глибокого розкриття засадничих аспектів концепції Кістяківського.

Аналіз соціології ХІХ – початку ХХ століття, дає можливість встановити ту складну та суперечливу ситуацію, в якій перебували соціальні науки. Спільними рисами для всіх соціологів того часу було відчуття глибокої соціальної кризи науки. Кістяківського ж можна вважати як одного з відомих вчених методологів того часу, який, розробляючи свою власну методологічну програму, зробив спробу подолати цей хаос в соціальних науках з її допомогою. Основною характерною рисою його методології і був плюралізм методів у дослідженні соціальних явищ. Б.Кістяківський був одним із перших соціальних вчених, погляди якого не те що схилялись до позицій методологічного плюралізму, а розвивалися в його річищі. Формуючи свою методологічну програму, вчений відходив від позицій монізму, спирався на потенціал плюралістичної наукової методології, намагався віднайти спільні позиції між різними методологічними принципами, концепціями, підходами.

Аналізуючи методологічну програму Кістяківського, ми розуміємо, що можливість уникнення протиріч у соціологічних дослідженнях він бачив на шляху наслідування принципу методологічного плюралізму. Він активно заперечував насамперед однобічний погляд на розвиток соціальних процесів. Його власна позиція є далеко не моністичною. Обстоюючи ідею методологічного та гносеологічного плюралізму, Кістяківський вірив, що плюралізм спроможний забезпечити необхідні теоретичні основи для вивчення соціального буття, бо він передбачає можливість використання різних підходів у поясненні причинних явищ.

Неординарність наукових ідей вченого полягала у тому, що він відмовився від моністичної методології й не намагався відкрити такий науковий метод, який мав бути універсальним у його концепції та визначальним для дослідження соціальних явищ (аналогічний підхід можливо простежити і в його дослідженні права). Коротше кажучи, перевага у вченні Кістяківського була віддана принципам методологічного та гносеологічного плюралізму, які забезпечували б соціології можливість охоплення багатоманітність характеристик соціального світу.

Звичайно, слід віддати належне вченому, котрий спробував створити методологічні засади і відповідний теоретичний інструмент реорганізації соціального знання, подолати кризу пізнавального процесу. Плюралізм вельми обнадіював його, обіцяючи, як сподівався Кістяківський, значний прогрес. У цьому плані методолог правильно передбачив головний вектор розвитку соціально-наукового пізнання, зокрема й соціологічного, однак сьогодні ми чітко помічаємо певну обмеженість плюралізму як наукової методології.

Чітко вираженим у концепції цього науковця постає міждисциплінарний аспект. Особливість міждисциплінарності у вченні Кістяківського полягала насамперед у його прагненні застосувати одну з основних категорій ціннісно-оцінкового пізнання – категорію «належне» не лише в соціології, а і в етиці, естетиці, юриспруденції. У працях вітчизняних та західних авторів простежується розуміння важливості концептуальних основ наукового доробку вченого як видатного правознавця, філософа, мораліста ХІХ ст. Деякі науковці як минулого, так і сучасності, на наш погляд, уявляють досить вузько спеціалізацію ідей Кістяківського, не бачать в його концепції міждисциплінарних елементів.

Коло аспектів концепції Кістяківського зачіпає таку науку, як соціологія права. У вченні про право, як найбільш опрацьованій частині теоретичної спадщини Кістяківського, конкретизовано ті принципи пізнання соціальних явищ, які він виробив, досліджуючи загальні питання соціології. Загальна теорія права так само, як і теорія пізнання ґрунтується на визнанні принципу належності – як умови свідомої діяльності людини і водночас як інструменту пізнання. На нашу думку, необхідність комплексного дослідження правових поглядів Кістяківського зумовлена насамперед їх науково-практичним значенням для формування сучасної правової науки та подальшого поновлення і розвитку соціології права.

Ще однією науковою дисципліною, з якою зберігає тісний зв’язок концепція Кістяківського, є етика. Етична проблематика чітко постає в концептуальних ідеях вченого, де повною мірою досліджена роль та значення категорії «належне» у практиці і пізнанні.

Плюралізм у концепції Кістяківського набуває ознак гносеологічного, методологічного, соціологічного, етичного та аксіологічного спрямування. Особливість плюралізму у концепції Кістяківського полягає у його прагненні систематизувати міждисциплінарні основи своєї концепції і таким чином усунути гносеологічну невизначеність та теоретичну плутанину у науковому пізнанні. Отже, плюралістична концепція соціального пізнання Кістяківського спонукала до розвитку двох важливих ланок у цьому пізнанні: процесу оцінювання та міждисциплінарного синтезу.

У другому розділі «Понятійно-категоріальні засади ціннісно-оцінкового знання у концепції «наукового ідеалізму» Б.Кістяківського», здобувачка реконструювала основні пізнавальні елементи вчення Кістяківського, а саме: «ідеал» та «належне» як особливі поняття даної концепції, розкривається їх значення для дослідження соціальних явищ на основі ціннісного підходу, також показано суміжні та відмінні ознаки ідеалу у «концепції наукового ідеалізму» Кістяківського та ідеального типу у соціологічній концепції М.Вебера При цьому розкрито специфіку впливу аксіології неокантіанства на формування ціннісного підходу Б.Кістяківського та представлено основні елементи неокантіанської методології, на яких ґрунтувались вихідні концептуальні ідеї вченого.

Концепція «наукового ідеалізму» є особливою методологічною концепцією, що вирізняє Кістяківського як унікального ідеаліста. Кістяківський ідеаліст, незаперечно, але це зовсім не той ідеалізм, не той філософський напрям, що був протилежний матеріалізмові і який у розв’язанні основного питання філософії намагався довести, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а буття, природа, матеріальне - вторинним. Кістяківський - особливий ідеаліст, бо він створив концепцію «наукового ідеалізму», в основі якої лежить не філософія, а поняття ідеалу.

Ідеал в концепції Кістяківського постає як специфічний компонент та інструмент соціального пізнання. Він, крім того, набуває особливого значення ще й як особливе поняття в системі ціннісно-оцінкового пізнання.

Кістяківський, зазнавши впливу ідей М.Вебера й аналізуючи його вчення про ідеальні типи, формує своє розуміння ідеалу. Автор дисертації встановила спільні та відмінні ознаки ідеальних типів Вебера та поняття ідеалу Кістяківського.

У концепції «наукового ідеалізму» Кістяківського основними постають такі категорії, як «належне», «необхідне», «спільне», «ідеал». Особливу роль відіграє категорія «належне», адже саме вона постає в концепції Кістяківського як вихідний принцип дослідження соціальних явищ на основі ціннісного підходу. У соціальному пізнанні вчений, визнаючи важливість ціннісно-нормативного методу, віддавав значну перевагу явищу належного. Сам процес оцінки при ціннісному віднесенні пізнання до дійсності вимагає категорії «належне», і, здається, категорії «необхідне » не повинно й бути. Навпаки, Кістяківський не заперечував той факт, що у досягненні наукової істини в соціальному пізнанні важливим є і та й інша категорія, але щодо ціннісного підходу, то він виносив за його межі категорію «необхідність» .

Оскільки основною умовою для забезпечення соціології статусу суверенної, не залежної від інших наук дисципліни вчений вважав формування в ній наукових понять, одним з яких була категорія «належне», то це, на його думку, мало б сприяти не лише виходу соціології з методологічної кризи, а й можливості формування ціннісного підходу на основі даної категорії.

Кістяківський, спираючись на ідеї представників Баденської школи неокантіанства В.Віндельбанда та Г.Ріккерта, згідно з якими цінності є проявом належного, що, в свою чергу, застосовуються до різних сфер духовного життя та діяльності, сформував власну концепцію «наукового ідеалізму». Поділяючи точку зору Віндельбанда та Ріккерта, Кістяківський намагався об’єднати метод телеологічного, нормативного пояснення соціальної дійсності з визнанням закономірностей, що існують в суспільстві, і цим самим забезпечити можливість їх пізнання. При цьому він визнавав особливу роль трансцендентальних норм належного, соціальних явищ і фактів, що групувались на основі критеріїв абстрактного морального ідеалу.

Необхідність розмежування наук про природу і наук про культуру та відповідне розмежування суджень та оцінок – центральна ідея теорії пізнання у вченні Віндельбанда, що постало як основа розробки Кістяківським гносеологічних засад ціннісного підходу у дослідженні соціальних явищ. Переосмислюючи ідеї неокантіанства стосовно виокремлення трьох складових наукової філософії, Кістяківський надав їм ціннісного значення, розглядаючи їх через призму категорій, де основною виступала категорія «належне». Для Кістяківського належне постає як загальний принцип, який є об’єднучим для логіки, етики, естетики та дає вихід у розуміння ціннісного бачення соціального світу.

Вихідні моменти ціннісного дослідження соціальних явищ у концепції «наукового ідеалізму» Кістяківського, з використанням поняття ідеалу та категорії «належне», забезпечують можливість новітніх розробок у соціальній науці, зокрема створення загальнотеоретичного концепту процесу ціннісно-оцінкового пізнання.

У третьому розділі «Гносеологічна особливість ціннісно-оцінкового пізнання в соціології» розглянуто специфіку ціннісно-оцінкового пізнання в соціології, аналізується процедура оцінювання як спосіб реалізації ціннісного відношення в соціальному пізнанні та встановлюється роль категорії ідеалу в даному процесі (ціннісно-оцінкового пізнання). При цьому також обґрунтовано структурні елементи (механізм) ціннісно-оцінкового пізнання, розкрито основні та сформовано допоміжні елементи даного процесу, показано їх гносеологічну особливість.

У сучасному соціальному та соціологічному пізнанні за умов плюралістичної методології не досить дослідженим є, зокрема, механізм оцінювання (оцінки). Якщо є в наявності кілька оцінок одного і того ж явища, бо плюралізм визнає рівнозначність різних пізнавальних підходів, то це ставить в складну гносеологічну ситуацію дослідника. Що йому робити? Узагальнити всі оцінки чи зважити й порівняти кожну, аби вибрати найбільш вагому, чи взяти до уваги всі оцінки як певну мозаїку, чи відмовитися від усіх та визначити свій підхід у пізнанні даного явища, створивши власну його оцінку?

Як бачимо, ситуація оцінкового пізнання складна, насамперед, методологічно. Потребують уточнення також понятійно-категоріальні засади цього виду пізнання, його понятійно-термінологічний апарат. Без усього цього, гадаємо, не можна зрозуміти механізм ціннісно-оцінкового пізнання.

Якщо «принцип цінності», як умова пізнання та розуміння, затвердився порівняно швидко, то проблема виявлення власного змісту поняття «оцінка» і її гносеологічна природа залишається і на сьогодні неоднозначною. Така ситуація провокує існування різних дефініцій категорії «оцінка» та різнорідних розумінь її структури. Незважаючи на відсутність однозначного розуміння та пояснення основних категорій ціннісного підходу, переконливим твердженням може бути те, що цінність та оцінку потрібно чітко розрізняти. Цінність може бути як явище зовнішнього світу(предмет, річ, подія), так і факт думки (ідея, уява, наукова концепція). Цінність є те, що ми оцінюємо, предмет оцінки. А оцінка, в свою чергу, є розумовий акт, і постає як результат нашого оцінкового відношення до того чи іншого предмету. Оцінювання здійснює соціолог, використовуючи певну цінність і даючи результат – оцінку.

У сучасній соціологічній літературі, на жаль, досить важко знайти ідеї вчених, що були б спрямовані на розробку цілісного, механізму оцінкового знання в соціальному пізнанні. Вони або частково виявляли спроби запропонувати структуру чи функції оцінки, а то й взагалі обмежувались лише визначенням поняття оцінки. Отож, попередники дискутували в основному щодо природи оцінки, але ж залишився недоторканим механізм оцінювання, основні вузли якого в соціологічному пізнанні і розробляються здобувачем у даній роботі.

У соціологічній теорії сьогодні ще не зникла проблема заанґажованості позитивістськими ідеями. Ідеї позитивізму використовують, не усвідомлюючи того, що позитивізм більшою мірою пронизаний розумінням та дослідженням не соціальних, а суспільних фактів. Позитивістське пізнання має справу безпосередньо з тими явищами і процесами, що об’єктивно виражають (транслюють через себе) латентну соціальну реальність, тобто з її проявом. Те, що виражає цю реальність, не є соціальним об’єктом, а лише свідченням про нього, тобто відтак не є і фактом соціальним. Тоді яким же фактом його слід вважати? Суспільним. Інша справа – ціннісно-оцінкове (оцінне) пізнання, в якому відбувається віднесення пізнавального процесу до цінностей, а не до фактів, і розгляд об’єкта, зокрема його соціальної значимості, крізь призму цих цінностей.

При цьому саме ціннісне відношення постає у структурі оцінкового пізнання, як вихідний момент, як проміжний елемент, що має місце між суб’єктом та об’єктом оцінки. Механізм ціннісно-оцінкового пізнання, з точки зору Кістяківського, розпочинається з ціннісного відношення, яке усвідомлюється через основну ідею – ідею плюралізму. Дану ідею вчений конкретизує через основні принципи, а саме: принцип детермінізму, принцип суб’єктивності, принцип об’єктивності, принцип необхідності, принцип належного, принцип ідеального, принцип історизму та ін. Дані принципи застосовуються вченим через певні категорії – «необхідне», «належне», «причинне», «ідеальне», «спільне» тощо.

Процес віднесення до цінностей в оцінковому пізнанні є досить складним теоретичним механізмом, а саме поняття ідеалу в цьому процесі відіграє неабияку роль. Суб’єкт пізнання, який існує як носій пізнавальної діяльності, в даному разі як суб’єкт оцінкового пізнання, обирає цінності на основі чогось сформованого в уяві. Цим щось і є ідеал, котрий являє собою інструмент пізнання, конкретний всезагальний метод.

У дисертаційному досліджені показано важливість істини в процесі оцінювання, що постає як кінцевий результат оцінкового знання, тобто як оцінка На достовірність отриманих даних при досягненні істини та на результат в процесі здійснення оцінкового знання впливає ряд моментів. А саме: суб’єктивність, неправдивість, вплив інших суб’єктів оцінки власними переконаннями на подальші судження суб’єкта оцінкового знання.

Використовуючи базові елементи концепції «наукового ідеалізму» Кістяківського, поняття ідеалу та категорію «належне», автором було показано основні елементи процесу оцінкового пізнання, яке здійснюється в річищі ціннісного відношення. З одного боку, головними елементами цього процесу були категорії, які обґрунтував і використав Кістяківський, адже вони, на наш погляд, формують базові засади процесу ціннісного відношення до дійсності та виводять пізнання на оцінку. З другого боку, автор дисертації ввела допоміжні елементи у процес оцінювання, які поглиблюють, на її думку, ціннісне відношення до світу. Це, зокрема: а) «інтерпретативний» (теоретичний) образ, який існує як образ майбутньої реальності на основі інтерпретативної функції соціального ідеалу; б) цільовий образ, який для суб’єкта пізнання виникає в свідомому осмисленні цим суб’єктом того до чого він прагне, є орієнтованим на майбутнє та співвідноситься з ідеалом; в) екстраполяція, - надає можливість орієнтуватись на «невідоме» на основі відомого знання та спрямовувати судження на «майбутнє» на основі знання минулого та теперішнього; г) нормативність, в основі якої лежить твердження про те, що будь-яка норма, яка встановлена як ніби зразок чогось в процесі оцінювання, дає результат оцінки залежно від того, якою була встановлена норма; д) ідеалізація, за допомогою ідеалізації створюється відповідно ідеальне в ідеалі (його смислове ядро) – в процесі оцінки формується уявлення про досконалість того, що ми оцінюємо, і воно в даний момент виступає зразком - нормою, до якого ми прагнемо, яке має бути як таке. Саме ці елементи дають можливість цілісного бачення цього процесу та вказують шлях виходу в оцінкове знання у соціальному пізнанні.

Отож, гносеологічні засади соціологічного проекту Б.Кістяківського дають поштовх для формування й розвитку в соціальному пізнанні нової парадигми – ціннісно-оцінкового пізнання.