РОЗУМІННЯ У ЗДІЙСНЕННІ ПРАВА: ГЕРМЕНЕВТИЧНИЙ ПІДХІД

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність дисертаційного дослідження, визначається стан наукової розробки проблеми, формулюється мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічні засади, зазначається наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, подаються відомості щодо апробації результатів дисертації, публікацій та структури роботи.

У першому розділі «Реконструкція проблемного горизонту герменевтики», який включає в себе два підрозділи, шляхом ретроспективного аналізу герменевтичної думки виявляється власний «горизонт розуміння» щодо поставленої проблеми.

У підрозділі 1.1. «Проблема розуміння на тлі історичного розвитку герменевтики» представлено еволюцію останньої від екзегетики як методики тлумачення окремих текстів (Аристотель, Святий Августин) через проекти «універсальної герменевтики» та загальної методології гуманітарних наук (Ф. Шлейєрмахер, В. Дільтей, Е. Бетті) до філософської герменевтики як онтології (Е. Гуссерль, М. Гайдеґґер, Г.-Г. Гадамер, П. Рікьор). В епоху Античності та Середньовіччя на належному рівні були осмислені проблема застосування як аспекту розуміння та феномен трансцендентальної суб’єктивності. Періоду Реформації та Відродження ми завдячуємо розширенням меж застосування герменевтичної теорії та першими проектами «універсальної герменевтики». З розвитком гуманітарних наук герменевтика формується як епістемологічне підґрунтя гуманітарних наук та нормативна методологія для них. В межах філософської герменевтики феномен розуміння опинився в центрі філософської рефлексії як фундаментальний спосіб існування людини. Визначаються основні поняття і концепції філософської герменевтики, які володіють евристичним потенціалом для осмислення розуміння у здійсненні права, зокрема: поняття «передрозуміння», «передсудження», «традиція», «горизонт розуміння», «смисл», «смислотворення», «аплікація», а також ідеї «герменевтичного кола», «злиття горизонтів», «конфлікту інтерпретацій», «історії впливу».

Підрозділ 1.2. «Експлікація проблеми розуміння в сучасній філософії права» присвячено виявленню та аналізу проблеми розуміння в регіональних (правових) дослідженнях. Результатом узагальнення і порівняння існуючих джерел (Г.-Г. Гадамер, П. Рікьор, А. Кауфман, Р. Дворкін, Ю. Габермас, Й. Тонтті) стала типологія сучасних герменевтичних концепцій, серед яких: вузькі (орієнтовані на розуміння правових норм, зафіксованих у текстах) та широкі (спрямовані на осмислення правової реальності в цілому); методологічні (що дозволяють прояснити методи практичної інтерпретаційної роботи) та онтологічні (спрямовані на експлікацію умов можливості розуміння); засновані на герменевтиці довіри (яка не задається питанням про основи інтерпретаційних традицій, а прагне продовжити їх), герменевтиці підозри (що виходить з методологічної позиції недовіри до об’єктів розуміння та прагне виявити внутрішні конфлікти традиції) та «критичній герменевтиці» (що являє собою результат діалектичної взаємодії попередніх двох напрямків) тощо. Спираючись на проведений аналіз, стверджується, що герменевтика права відображає основні тенденції осмислення проблеми розуміння в сучасній філософській герменевтиці, як от: актуалізація праксеологічного виміру дослідження як засобу подолання розриву між онтологічною і методологічною герменевтикою, аксіологізація герменевтичної проблематики та регіоналізація герменевтичних досліджень.

На основі аналітичної реконструкції сучасних герменевтичних правових концепцій та враховуючи виявлені тенденції їх розвитку, розроблено стратегію осмислення феномену розуміння у здійсненні права, яка охоплює такі аспекти: визначення місця розуміння в динамічній структурі правової реальності; виявлення умов можливості розуміння, представлених в герменевтичній традиції концепціями історичності, інтерсуб’єктивності та конфлікту інтерпретацій; осмислення антропологічного виміру феномену розуміння, який включає базові характеристики розуміючого; визначення предмету та критерію розуміння; осмислення мети і результату розуміння на прикладі моделей розуміння в цивільному і кримінальному судочинстві.

У другому розділі «Здійснення права як сфера розуміння», який складається з чотирьох підрозділів, розглядаються основні аспекти розуміння в динамічній структурі правової реальності на прикладі прийняття правового рішення в конфліктній ситуації як найбільш показовому.

У підрозділі 2.1. «Концепція здійснення права в контексті проблеми розуміння» визначається місце проблеми розуміння в концепції здійснення права та уточнюється коло основних понять останньої. За допомогою порівняльного аналізу обґрунтовується висновок про те, що для осмислення феномену розуміння в динамічній структурі правової реальності концепція здійснення права має більший евристичний потенціал, ніж концепція правореалізації, оскільки виявляє активний, творчий характер становлення права. Останній пов’язаний вже не з пізнанням норми шляхом відшукання закладеного в ній смислу (орієнтація в минуле), а з розумінням як смислотворенням або відтворенням смислу (спрямованість в майбутнє).

Доводиться, що розуміння є способом буття людини, який уможливлює здійснення нею права і опосередковує всі етапи становлення останнього. У цьому контексті проводиться розмежування між поняттями «розуміння у здійсненні права» і «праворозуміння»: перше являє собою онтологічний феномен, друге переважно розглядається як гносеологічна категорія; «розуміння у здійсненні права» має ширший предмет, ніж «праворозуміння», а відповідно і ширші евристичні можливості (дозволяє актуалізувати такі аспекти здійснення права як осмислення правової ситуації та самореалізація особистості в праві і через право).

Окреслено перспективу удосконалення і подальшого розвитку концепції здійснення права через дослідження природи розуміння як ланки, що пов’язує рівні правової реальності між собою.

Підрозділ 2.2. «Онтологія розуміння в антропологічній перспективі» присвячений виявленню умов можливості розуміння як способу буття людини в правовій реальності. Поставлене завдання реалізується через проблематизацію фігури розуміючого шляхом виявлення і осмислення специфічних рис людського існування: інтерсуб’єктивності, темпоральності і конфліктності. Демонструється, що ситуація винесення правового рішення є парадигмальним прикладом герменевтичної практики, в якому умови можливості розуміння можуть бути не тільки проілюстровані, а й розкриті в додаткових аспектах. Інтерсуб’єктивність розглядається як первинна включеність людини в мережу відносин з іншими людьми як ко-суб’єктами досвіду та взаємодія з ними. Суб’єкт знаходить себе обмеженим рамками власного буття з іншими, разом з якими та із середовища яких він здійснює розуміння, маючи на меті, однак, досягнути в мові як загальнолюдському проекті універсальності останнього. Темпоральність в аспекті історичності поєднує «закинутість» (в сенсі зануреності в горизонт власного світу, обумовлений правовою традицією) та «проективність» (в сенсі трансцендування правового рішення в напрямку справедливості). Водночас кожне нове розуміння розширює смисл традиції права, онтологічний статус якої, таким чином, не може бути стабілізований. Конфліктність розуміння передбачає боротьбу за смисл традиції конкуруючих інтерпретацій, які одночасно є її застосуванням і відтворенням. Відзначається продуктивний характер конфліктності: саме через конфлікт відбувається випробування правил у конкретній ситуації, а етики аргументації – в конфлікті переконань.

У підрозділі 2.3. «Епістемологія розуміння у здійсненні права» визначається предмет розуміння у здійсненні права і критерій такого розуміння. Співвіднесення поняття «розуміння» з поняттям «смисл» у часовій перспективі дозволило визначити предмет розуміння у здійсненні права як комплекс феноменів, які підлягають осмисленню і набувають у цьому осмисленні своєї буттєвої завершеності. Такими феноменами є правова ситуація (простір відносин між людьми, що впорядковується на основі права), правова традиція (сукупність джерел права та їх інтерпретацій) і особистість розуміючого. Продемонстровано, що в осмисленні правової ситуації тісно поєднані сутнісний (спрямованість на схоплення того, чим є предмет) та аплікативний аспект розуміння (сконцентрований на описі того, як себе являє предмет в системі зв’язків), або «прояснення» і «вирішення» ситуації. При цьому якщо у випадку осмислення правової ситуації йдеться про смислотворення та становлення норми права в кожному окремому випадку, то стосовно права як цілісної традиції більш доречно говорити про постійне відтворення смислу в конфлікті конкуруючих інтерпретацій. Встановлено, що взаємодія між правовою традицією та конкретним правовим рішенням підпорядкована логіці «герменевтичного кола», або, радше, «герменевтичної спіралі»: з одного боку, традиція обумовлює осмислення правової ситуації, але не в сенсі жорсткої детермінації, а в тому сенсі, що вона покладає межі розумінню, окреслюючи доступні смислові альтернативи та визначаючи, які рішення є неприйнятними. Крім того, традиція забезпечує загальною структурою та універсальним алгоритмом відповіді на будь-яке юридичне питання. З іншого боку, сама традиція складається з обумовлених нею рішень у конкретних ситуаціях. При цьому таке коло не є застиглою структурою, а передбачає «концентричне розширення зрозумілого смислу». Розгляд людини одночасно як суб’єкта та як предмета, що підлягає власному осмисленню, дозволив розкрити розуміння в аспекті самовизначення та самореалізації розуміючого як правової особистості.

Розмежування розуміння і пізнання дозволило дійти висновку, що в контексті здійснення права слід говорити саме про розуміння як відкриття нових горизонтів, оскільки правова ситуація в силу своєї унікальності потребує герменевтичного осмислення, на відміну від гносеологічного пізнання, яке працює із вже осмисленими горизонтами. При цьому розуміння отримує специфічний орієнтир, який вже не може бути виражений через ціннісно-нейтральний концепт істини, а пов’язаний з ідеєю справедливості.

У підрозділі 2.4. «Розуміння у здійсненні права в етико-практичному вимірі» визначається мета розуміння у здійсненні права – сприяння суспільному миру через примирення конфліктуючих сторін. Обґрунтовується думка про те, що, на відміну від «вирішення справи» як припинення юридичної невизначеності та «прояснення ситуації» як встановлення істини у справі, «розуміння» являє собою таке осмислення правової ситуації, що відкриває можливості для примирення конфліктуючих сторін. Варіанти змістовного наповнення цих можливостей встановлюються за допомогою побудови принципово відмінних моделей юридичного спору. Так, осмислення правових ситуацій, пов’язаних з розподілом співрозмірних благ, досягає мети відновлення нормального співіснування людей через поновлення у правах за принципом еквівалентності. У кримінальному ж конфлікті у зв’язку з відсутністю еквіваленту, відповідного порушеним правам, примирення опосередковане моральним актом прощення, що виконує роль пов’язуючої ланки між порушенням і відновленням умов співіснування людей. Проте якщо б прощення було можливе на рівні прийняття правового рішення, воно полягало б у скасуванні покарання, але це є несправедливим. Отже, у сфері права продовжує існувати невибачальне. Тому констатується неможливість інституалізації прощення на рівні судочинства. Обґрунтовується, що такі спроби втілення ідеї прощення в правових інститутах як амністія та строки давності не можна вважати вдалими з точки зору досягнення мети примирення. На основі проведеного аналізу робиться висновок про те, що у всій своїй повноті та буттєвій завершеності право здійснюється за межами правових інститутів, у пункті прощення і примирення.