РОЗВИТОК ІДЕЙ К. Д. УШИНСЬКОГО ПРО ДУХОВНО-МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ДУМЦІ (1857 1917 рр.)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, ступінь її розробленості, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито його наукову новизну, практичну значущість, вірогідність, наведено дані про впровадження та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – «Ідеї духовно-морального виховання у вітчизняній педагогічній думці середини ХІХ століття» – висвітлено результати історіографічного пошуку, який показав, що на всіх етапах розвитку вітчизняної педагогічної думки вчені, культурні та освітні діячі досліджували проблему духовно-морального виховання та її відображення в педагогічній спадщині К. Ушинського.

У ході вивчення джерел з проблеми духовно-морального виховання в працях К. Ушинського було схарактеризовано три періоди в розвитку досліджень у вітчизняній педагогічній думці:

­                   друга половина ХІХ ст. – 1920 р. – розвиток ідей К. Ушинського щодо духовно-морального виховання у працях його сучасників і послідовників, українських і російських педагогів та освітніх діячів;

­                   1920–1991 рр. – період ігнорування ідей К. Ушинського щодо ролі релігії в духовно-моральному вихованні дитини;

­                   1991 р. – до сьогодення – актуалізація ідей духовно-морального виховання в українській і російській педагогічній думці.

З’ясовано, що кардинальні реформи, які проводились урядом Російської імперії в 50–60-х рр. ХІХ ст., стали переломним етапом у подальшому розвитку вітчизняної школи та педагогічної науки. Зростання доступності початкових шкіл для нижчих соціальних верств актуалізувало проблему духовно-морального виховання як в цілому в Російській імперії, так і на українських землях, де духовно-моральне виховання стало складовою національно-культурного відродження. Зважаючи на це, ідеї духовно-морального виховання посіли одне з пріоритетних місць не тільки в педагогічних доробках українських сучасників К. Ушинського, а й у загальнокультурному процесі згаданого періоду.

У першому розділі проаналізовано формування та зміст поглядів К. Ушинського на духовно-моральне виховання, доведено, що його погляди не були статичними, вони еволюціонували. Становлення його науково-педагогічних поглядів пов’язувалось з вивченням та узагальненням знань про природу та суспільне становище людини («О народности в общественном воспитании», «О пользе педагогической литературы», «Родное слово», «Педагогические произведения Н. И. Пирогова», «Педагогическая антропология», «О нравственном элементе в русском воспитании», «Труд в его психическом и воспитательном значении» та ін.).

В основі поглядів К. Ушинського на духовно-моральне виховання особистості, як і виховання в цілому, лежать такі основні положення:

·                    кожний народ повинен мати власну національну систему виховання; досвід кожного народу у справі виховання є дорогоцінним надбанням для всіх інших народів;

·                    у кожного народу є своя особлива ідея про людину, яка відповідає народному характеру, визначається його історичним розвитком;

·                    для виховання народу потрібні народні вчителі та народні школи.

К. Ушинський великого значення надавав вивченню рідної мови як засобу духовного зв’язку з попередніми поколіннями та нескінченним джерелом вікового досвіду власного народу.

Безпосереднє спілкування з природою педагог вважав необхідним елементом духовно-морального і фізичного формування особистості. Виховання в дитини любові до рідної природи є не тільки естетичним, а й моральним завданням: дитина привчається із повагою ставитися до свого народу, до своєї Батьківщини. Наступною складовою системи духовно-морального виховання є праця. Вільна і узгоджена з християнською мораллю діяльність людини необхідна для досягнення тієї чи іншої істинно людської мети. Важливим елементом системи духовно-морального виховання Костянтин Дмитрович вважав спілкування дитини з дорослими і товаришами, завдяки якому в неї формуються моральні норми.

К. Ушинський розглядав духовно-моральне виховання дитини як виховання в неї патріотизму, любові до Батьківщини, прагнення боротися зі злом, чесності, справедливості, щирості, працьовитості, дисциплінованості, почуття відповідальності та обов’язку, скромності, відчуття сорому, без якого особистість не може бути високодуховною, морально досконалою.

Важливим елементом в системі духовно-морального виховання педагог вважав моральну гідність вчителя, яка виявляється, зокрема, у характері звертання до дітей, у змісті його вимог, що мають відповідати формі і тону їх пред’явлення. Таким чином, учитель має сам вдосконалювати свою етичну природу, співвідносити свої дії з високими моральними нормами.

Наступною складовою системи духовно-морального виховання К. Ушинського є релігійна освіта і виховання, завдання яких – розкрити істину про релігію, просвітити людину в символах віри.

На досягнення завдань духовно-морального виховання учнів у світлі православ’я був спрямований і зміст навчальних книг К. Ушинського («О человеке», «Богатство», «Родное слово», «Троица» та ін.), які він вважав важливим елементом системи виховання. 

У народних школах духовно-моральне виховання, на думку вченого, мало розвивати в дитини гуманність, чесність і правдивість, працьовитість, дисциплінованість, почуття відповідальності, власної гідності, що поєднується зі скромністю, твердий характер, волю, почуття обов’язку, стійкість, діяльну любов до Батьківщини, пошану і любов до людей, щире, доброзичливе та справедливе ставлення до них.

У середині ХІХ ст. з’явилася низка публікацій, автори яких, поділяючи думки вченого, а іноді незалежно від нього, розвивали ідеї духовно-морального виховання. До таких авторів можна віднести, насамперед, О. Духновича, М. Костомарова, П. Куліша, М. Пирогова, І. Тимківського, П. Юркевича та ін.

Так, український педагог і письменник, учитель К. Ушинського І. Тимківський («Общие мысли об учебных заведениях», 1809; «Опытный способ к философическому познанию российского языка», 1811) сприяв становленню майбутнього педагога як теоретика, розробника й пропагандиста ідей духовно-морального виховання. Ілля Федорович був для гімназистів прикладом високої моральності та духовності, відстоював демократизацію навчально-виховного процесу, виступав за відкриття народних шкіл, за впровадження у вихованні принципу народності; важливого значення надавав поєднанню фізичного й морального виховання, залежності останнього від фізичного розвитку дитини.

Відомий педагог, письменник та просвітитель О. Духнович («Книжица читальная для начинающих», 1847; «Краткий землепис для молодых русинов» 1851; «Народна педагогія в пользу училищ й учителей сельских», 1857; «Сокращенная грамматика письменного русского языка», 1858) також виступав за народність виховання, за необхідність поширення освіти як основи духовного життя людини, за використання у народній школі усної народної творчості, народних звичаїв, матеріалів з рідної історії з метою виховання учнів у дусі «народолюбців». Серед найважливіших чинників духовно-морального виховання він виокремлював історичні й національні традиції народу, народні пісні, рідну мову, релігійність.

Видатний український педагог М. Пирогов («Вопросы жизни», 1856) головним шляхом підготовки справжніх людей, як і К. Ушинський, вважав моральне виховання у процесі здобуття освіти. Виробити стійкі моральні переконання в дітей, за М. Пироговим, означало зробити їх людьми, здатними вдосконалювати суспільне та особисте життя. М. Пирогов, спираючись на християнське вчення, висунув дві умови дієвості морального виховання: розвиток здібностей та приборкання темпераменту кожного, створення гідних умов існування та дійсно морального оточення вихованця.

Сучасником і провідником педагогічних ідей, співзвучних духовно-моральній парадигмі К. Ушинського, був видатний поет, художник, мислитель, борець за самобутність українського народу Т. Шевченко («Никита Гайдай», 1841; «Варнак», 1853; «Музыкант», 1854; «Близнецы», 1856; «Букварь южнорусский», 1861). Поет визначив та обґрунтував найсуттєвіші складові духовно-морального виховання, як-от: християнство і православні цінності, патріотизм, любов до Батьківщини, рідна мова, українські обряди, звичаї, традиції, пісні, казки, легенди, жінка-матір, праця.

Відомий український історик, педагог М. Костомаров («О преподавании на южнорусском языке. Мысли южнорусса», 1862; «Две русские народности», 1861; «Правы ли наши обвинители?», 1863), як і К. Ушинський та М. Пирогов, вважав, що духовно-моральне виховання повинно спиратись на природознавчі засади, тобто бути народним за змістом, максимально наближеним до духовних потреб народу. Завдання педагогів у духовно-моральному вихованні та освіті українців, на його погляд, полягало у збереженні народності, праці, релігійності, рідної мови.

Значне місце відводив проблемі духовно-морального виховання та його ролі у житті особистості відомий український педагог і філософ П. Юркевич («Серце и его значение в духовной жизни человека», 1857; «Курс общей педагогики с приложениями», 1869). Як і К. Ушинський, філософ наголошував на визначній ролі християнства у духовному житті людини, її становленні. П. Юркевич дав власне християнське розуміння гуманізму на основі глибоких духовно-моральних засад, наголосивши, що релігія, утверджуючись головним чином у серці людини, несе любов до добра і краси, визначає діяльність, моральну гідність людини.

Формуванню християнських цінностей як однієї з найважливіших основ духовно-морального виховання значну увагу приділяв український письменник і педагог П. Куліш («Записки о Южной Руси», 1856; «Граматка», 1857; «Перегляд українських книжок», 1862;  «Викохування дітей», 1869). Як і К. Ушинський, він великого значення в духовно-моральному вихованні надавав народності, фольклору, рідній мові, сімейному вихованню, наслідуванню батьків.

У другому розділі – «Вплив поглядів К. Д. Ушинського на проблеми духовно-морального виховання у педагогічній думці другої половини ХІХ ст. – 1917 рр.»  – ідеї великого педагога щодо духовно-морального виховання висвітлюються в інтерпретації його послідовників, провідних українських і російських педагогів другої половини XIX – початку ХХ ст.

Прижиттєві рецензії та відгуки використовуються,  оскільки саме ці документи засвідчують ставлення суспільства до його творчості, визначають параметри наукової діяльності просвітника в контексті розвитку педагогічної думки того часу, дають змогу оцінити вплив ідей ученого на освітні процеси досліджуваного періоду, окреслити географічні та соціальні рамки «школи Ушинського» як культурного явища.

У відгуках на праці видатного вітчизняного педагога, вміщених у журналах «Библиотека для чтения», «Воспитание», «Учитель», «Журнал Министерства народного просвещения»,  «Педагогический сборник»,  «Народная школа», «Сын отечества» та «С.-Петербургские ведомости» високо оцінено внесок К. Ушинського в педагогічну науку та практику (А. Бекетов, Н. Вессель, О. Воронов, М. Зав’ялов, Е. Е-н, О. Міллер, Л. Модзалевський, Д. Семенов, Л. Толстой). Проте є і негативні (І. Піcтровський, П. Уварова, А. Філонов) оцінки діяльності К. Ушинського як новатора та автора ряду концептуальних праць з проблеми духовно-морального виховання.

Так, відомий російський педагог В. Стоюнін («Обозрение русских книг по педагогике», 1877; «От школы к труду», 1884; «Заметки о русской школе», 1885) ідеї К. Ушинського про духовно-моральне виховання розумів як реалізацію принципу народності, як використання рідної мови в навчанні молодших школярів тощо. Найважливішим елементом духовно-морального виховання учений вважав християнство, яке, на його думку, є найважливішою теорією виховання. В. Стоюнін не лише використовував у практичній діяльності, а й розвивав ідеї Костянтина Дмитровича, зокрема, про роль трудового виховання та праці в становленні моральної особистості людини.

Провідний теоретик і практик навчання та виховання в Україні М. Корф («Русская начальная школа», 1870; «Наш друг», 1871; «Наше школьное дело», 1871; «Малютка», 1872; «Наше школьное дело», 1873) значну увагу приділяв духовному вихованню в діяльності навчальних закладів різного рівня. Так, аналіз листування К. Ушинського та М. Корфа свідчить, що М. Корф, як і Костянтин Дмитрович, неабиякого значення надавав духовно-моральному вихованню, впровадженню релігійності, тлумаченню Закону Божого, вивченню рідної мови, вихованню в дітей любові до Батьківщини, гуманності та інших позитивних моральних якостей.

Аналіз педагогічних творів відомого російського педагога Д. Семенова («Первый год занятий объяснительным чтением и наглядным обучением по книге «Детский мир», 1862; «Опыт педагогической критики русской элементарно-учебной литературы» (1897–1898); «Педагогические идеи К. Д. Ушинского», 1898) – послідовника, наступника, близького друга К. Ушинського засвідчив, що, керуючись у своїй педагогічній діяльності ідеєю народності, він, як і К. Ушинський, ставив на перше місце в системі загальноосвітніх навчальних предметів рідну мову, яка має сприяти загальному розвитку учнів. Д. Семенов обґрунтовував це тим, що саме вивчення рідної мови може стати першим кроком у вихованні високоморальної людини, яка буде обізнана з багатьма мовами і черпатиме з них моральну наснагу. Важливого значення в духовно-моральному вихованні Д. Семенов, як і К. Ушинський, надавав і природознавчим чинникам, зокрема вивченню географії, яка, на його думку, розвиває розум, пам’ять та уявлення учнів, ознайомлює їх з явищами природи, виховує патріотів, тобто спрямована на те, щоб сформувати в душі дитини ясне, живе, правильне світосприйняття. В оглядах дитячої літератури Д. Семенов («Опыт педагогической критики русской элементарно-учебной литературы», 1897-1898; «Педагогические идеи К. Д. Ушинского», 1898) стверджував, що усе шкільне навчання та все шкільне життя повинно мати моральний напрям, акцентував увагу на моральному впливі вчителя на особистість учня.

Російський педагог, історик педагогіки Л. Модзалевський («О народности в воспитании по Ушинскому», 1996) підкреслював значимість теоретичних основ національної школи, розроблених К. Ушинським, його внесок у теорію релігійного виховання. Л. Модзалевський втілював ідеї К. Ушинського про необхідність вивчення рідної мови народом, особливо сільською спільнотою, і стверджував, що саме в мові знаходяться ті джерела, які обумовлюють виховання.

У розділі висвітлено вплив на формування тогочасної системи духовно-морального виховання видатного українського педагога, історика, громадського діяча М. Драгоманова. Втілюючи принцип народності у духовно-моральне виховання, М. Драгоманов «Антракт з історії українофільства», 1863–1872; «Літературний рух в Галичині», 1864–1875; «Народні школи на Україні серед життя і письменства в Росії», 1877) великого значення надавав народній освіті, зокрема, народним школам. Основою духовно-морального виховання М. Драгоманов вважав національну культуру, яка мала бути однаковою і для інтелігенції, і для простого народу й ґрунтуватись на єдиній рідній мові, а моральний розвиток особистості педагог вважав важливим завданням національної освіти. До основних засобів духовно-морального виховання М. Драгоманов відносив читання національних поетичних творів та вивчення національної історії.

Відома українська освітня діячка Х. Алчевська («Книга взрослых», 1890; «Передуманное и пережитое», 1912), опановувавши теоретичні надбання К. Ушинського, втілювала їх у практику навчання та виховання учнів недільних шкіл. Діяльність недільних шкіл була тісно пов’язана з вихованням, основні засади якого ґрунтувалися на ідеях духовно-морального виховання К. Ушинського, його підходах до національного виховання.

Послідовником ідей духовно-морального виховання К. Ушинського був і відомий російський педагог М. Бунаков («Школьное дело», 1886), який, втілюючи ідеї народності у вихованні та навчанні, наголошував на впровадженні рідної мови у навчанні та вихованні, реалізації принципу формування духовно свідомої патріотичної людини, на використанні природознавчих чинників в освітянській діяльності.

Визначне місце в плеяді видатних педагогів другої половини ХІХ ст. посідає постать відомого українського педагога С. Миропольського, який, як і К. Ушинський, надаючи великого значення духовно-моральному вихованню, підкреслював важливість принципів народності, ролі сім’ї у вихованні, впливу релігії, використанні «національного елементу» в навчанні та вихованні. С. Миропольський («Идея воспитания и обучения в применении к народной школе», 1874) розробив концепцію народної школи, в якій значне місце відводив гармонійному поєднанню практичних і просвітницьких завдань (вплив православ’я через викладання церковних наук на повсякденне життя населення, підвищення ролі сім’ї у духовно-моральному вихованні та правова освіта населення) із завданнями загального характеру: розвиток дитини, її виховання та самовиховання як особистості.

Ґрунтуючись на ідеях К. Ушинського, відомий український педагог, письменник Б. Грінченко («Яка тепер народна школа на Вкраїні», 1896; «На беспросветном пути», 1905; «Якої нам треба школи», 1906) головними чинниками духовно-морального виховання вважав рідну мову, вивчення народознавства, народну творчість, вітчизняну історію, культуру, мистецтво. Педагог розвивав ідеї Костянтина Дмитровича щодо необхідності вивчення рідної мови, народознавства, ідеї про важливість сімейного виховання, народної праці, обґрунтувавши необхідність введення національної школи, національного духовно-морального виховання, національної освіти.

Відомий російський педагог О. Острогорський, як і К. Ушинський, вважав виховання справою великої громадянської ваги, яка повинна підготувати молодь до діяльності, спрямованої на задоволення потреб, що випливають як із особистих інтересів, так і з умов громадського життя. Найважливішим у вихованні педагог вважав моральні аспекти, зміст яких змінюється з часом. Пояснюючи ідеї духовно-морального виховання К. Ушинського, О. Острогорський («О влиянии умственного развития на нравственное воспитание», 1869; «По вопросу о нравственности», 1887) зазначав, що суспільство завжди складається з людей різного розумового та морального складу. Але у суспільстві завжди є люди, думки та дії яких майже цілком спрямовані на благо ближнього. Педагог закликав до єдності, органічного поєднання моральних знань і духовного досвіду, виховання високих моральних якостей особистості. На його думку, треба піклуватися не тільки про розвиток розуму в дитині, але й виховувати в неї моральні звички, які передують усвідомленню власних вчинків.

Питання духовно-морального виховання турбувало й українського письменника М. Коцюбинського. У творах («Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма», 1884; «Школьное дело», 1901) він приділяв увагу значенню та ролі народної школи, необхідності підготовки народних учителів, вихованню дитини в дусі народності; поділяв і розвивав ідеї К. Ушинського щодо ролі матері у сімейному вихованні, ролі праці, рідної мови тощо. Проте М. Коцюбинський, на відміну від великого педагога, не заперечував проти релігійного виховання та його значення у житті дитини й формування її як особистості.

У розділі проаналізовано розвиток ідей духовно-морального виховання К. Ушинського у працях вітчизняних педагогів початку ХХ ст.

Початок ХХ ст. характеризувався зростанням самоусвідомлення нації, розвитком суспільних наук, публіцистики, мистецтва й педагогічної думки, що, у свою чергу, зумовило реформування школи, розвиток педагогічної науки та громадсько-педагогічної думки. У зв’язку з цим надзвичайної актуальності набули ідеї К. Ушинського щодо духовно-морального виховання дітей, які по-новому інтерпретувались та розвивались у працях таких відомих українських та російських педагогів, як П. Блонський, С. Васильченко, В. Вахтєров, К. Вентцель, В. Зеньківський, К. Єльницький, М. Демков, П. Каптерєв, Т. Лубенець, С. Русова та ін.

Так, відомий російський педагог К. Єльницький («Счастье как цель воспитания», 1890; «Религиозное чувство и воспитание его», 1914) вважав, що коли вихователі й батьки піклуються про щасливе майбутнє дитини, то в першу чергу вони повинні привчати її до праці. Він пов’язував працю із задоволенням матеріальних і духовних потреб людини та вбачав у цьому ефективний засіб розвитку як фізичних і розумових сил, так і морального виховання, джерело радощів і щастя. Проблемі релігійного, духовно-морального виховання педагог надавав першочергового значення. Вважаючи релігію потребою людини, учений наголошував, що релігійні почуття мають не тільки велике значення в духовному житті людини, але й вказують їй на найвищу мету її життя та на шляхи її досягнення. Таким чином, педагог, який у своїй творчості підтримував і розвивав ідеї К. Ушинського, вважав, що християнська релігія є основою духовно-морального виховання.

Натомість відомий педагог П. Каптерєв («Ушинский об общественных и антропологических основах воспитания», 1896; «Задачи и основы семейного воспитания», 1898; «Педагогический процесс», 1905; «История русской педагогии», 1915) критично оцінював творчість К. Ушинського, зокрема, його концепцію духовно-морального виховання. Відхід від двох основних засад виховання – православ’я та народності, яким К. Ушинський надавав великого значення, розширив погляди П. Каптерєва стосовно педагогічного ідеалу, вільного від релігійності та національної окремішності. На його думку, кожен вихованець повинен стати невід’ємним елементом системи «я» та «суспільство». Російський педагог стверджував, що в процесі духовно-морального виховання в людини формується певний світогляд, що охоплює відповідні почуття та наміри. За визначенням П. Каптерєва, моральність К. Ушинського – це конкретний прояв глибоко індивідуалізованої духовності, тому й потрібно моральному вихованню надавати більшого значення, ніж іншим видам виховання. Моральне виховання є складовою частиною гармонійного розвитку людини, важливим засобом патріотичного виховання та підготовки людини до життя. Успіх морального виховання залежить від того, якою мірою воно співвідноситься із соціальним. На відміну від К. Ушинського, який в основу виховання поклав православне християнство і народність, П. Каптерєв вбачав педагогічний ідеал вільним від того, що роз’єднує людство, від релігійної нетерпимості і претензій на національну винятковість. Тим самим він обґрунтував ідею вселюдського й водночас національного характеру народної школи. У загальному вигляді він висловлював ідеї, що поєднували національні та індивідуальні цінності і в цьому контексті виражали морально-гуманістичну спрямованість виховання.

Значною мірою ідеї К. Ушинського розвинув і російський педагог В. Вахтеров. Моральне виховання педагог розглядав як довгий, складний і суперечливий процес, що охоплює не тільки навчання, а й усі аспекти життя та діяльності дитини. І в цьому процесі провідна роль належить учителеві. В. Вахтеров розробив конкретні методики розвитку моральної свідомості. Однак, на відміну від К. Ушинського, В. Вахтеров («Нравственное воспитание и начальная школа», 1901; «Спорные вопросы образования», 1907) підкреслював несумісність науки і релігії, релігійного й наукового світоглядів. Він вважав, що викладання в школі Закону Божого служить однією з головних причин догматизму, який перешкоджає виконанню загальноосвітньою школою основного завдання – всебічного розвитку учнів.

Послідовником К. Ушинського був український письменник-педагог С. Васильченко («В сучасній школі», 1914). Він також вважав, що народність, рідна мова, усна народна творчість – провідні чинники духовно-морального виховання, важливі складові формування світогляду дитини.

Український педагог Т. Лубенець («Педагогические беседы», 1913) активно розвивав ідеї К. Ушинського щодо духовно-морального виховання дитини, становлення її як особистості. Він наголошував на тому, що загальний стан промисловості країни й успіхи її порівняно з іншими країнами перебувають у безсумнівній залежності від духовного рівня робітників, їхнього розвитку й технічних умінь. Піднесення цього рівня – справа народної школи та позашкільної освіти. Як і К. Ушинський, Т. Лубенець у своїх працях зазначав, що основи моральності не ґрунтуються на самих знаннях: вони становлять потребу душі, розвиваються та зміцнюються навіюванням і прикладом; що тільки духовно-моральна основа, закладена з дитинства та в сім’ї, є тим, що дитина пронесе крізь усе життя.

Відомий український педагог, історик педагогіки М. Демков («Істория русской педагогики», 1887; «Русская педагогика в главнейших ее представителях. Опыт педагогической хрестоматии», 1898; «Старые и новые педагоги, их жизнь, мысли и труды», 1912) наголошував, що основою розвитку духовної особистості є розвиток найважливіших її духовних аспектів – розуму, волі та почуттів. Він висунув «тріаду виховання»: формування істини, добра та краси. Водночас, інтерпретуючи К. Ушинського, педагог вказував на шляхи реалізації основоположних принципів духовно-морального виховання: розум, на його думку, виявляється в самодіяльності людського мислення, воля постає моральним обов’язком, а добро пробуджується в діяльній любові. Саме поняття духовності, на думку педагога, визначає добро, що є мірилом усіх форм і проявів людського буття, де людина як форма, займає провідне місце, а змістовно воно належить релігії, Богу. Загалом, М. Демков, палкий прихильник і послідовник К. Ушинського, пропагував ідею народності у вихованні, а вивчення рідної мови вважав одним із головних завдань школи.

Видатний український педагог С. Русова («Націоналізація дошкільного виховання», 1913, «Дидактика», 1925) надавала великого значення ролі християнства, мови у розвитку особистості дитини. Важливими елементами духовно-морального виховання вона вважала формування характеру людини, працю та трудове виховання, християнство, народність, усну народну творчість, рідну мову.

У контексті розвитку ідей духовно-морального виховання К. Ушинського заслуговують на увагу погляди російського педагога К. Вентцеля («Нравственное воспитание и свобода», 1912; «Общий очерк учения о нравственности», 1902; «Этика и педагогика творческой личности», 1911), який не тільки займався теоретичною розробкою проблеми духовно-морального виховання, але й реалізував її на практиці. Він розвинув ідею К. Ушинського про те, що метою морального виховання є не прищеплення ідей добра, а пробудження в дитини самостійної моральної волі, самобутнього морального мистецтва. К. Вентцель творчо розвинув ідеї К. Ушинського щодо духовно-морального виховання та поклав їх в основу своєї концепції вільного виховання.

Послідовником К. Ушинського був і П. Блонський, який прихильно ставився до ідей педагога щодо духовно-морального виховання, впровадження народності та гуманізму у виховання. П. Блонський («Введение в дошкольное воспитание», 1915) вважав, що Костянтин Дмитрович розробив ідею національної народної школи й дав наймогутніший поштовх для звільнення школи від іноземного духовного поневолення, вказав шлях реалізації цієї ідеї, виховання любові до рідного народу і рідної культури.

Відомий представник релігійно-філософської думки вітчизняного зарубіжжя, психолог і педагог В. Зеньківський був послідовником К. Ушинського у питаннях духовно-морального виховання. Він висунув та обґрунтував тезу про те, що найбільш ефективним моральне виховання є тільки тоді, коли здійснюється спільними зусиллями школи, сім’ї та церкви. Сприймаючи в цілому ідеї великого педагога про духовно-моральне виховання, В. Зеньківський («Социальное воспитание, его задачи и пути», 1918) розвинув їх і втілив у «солідарну педагогіку» на основі християнсько-гуманістичного світоглядного сприйняття.

Таким чином, характерною ознакою досліджуваного періоду було поширення педагогічних ідей К. Ушинського та їх вплив на теорію і практику виховання. Аналіз висвітлення ідей великого педагога щодо духовно-морального виховання в педагогічній думці початку ХХ ст. дає змогу стверджувати, що актуальні й історично значимі ідеї великого педагога посідали вагоме місце у працях вітчизняних учених, які творчо використовували їх у своїй педагогічній діяльності, наповнювали їх новим змістом, розвивали та поглиблювали.