РОЗВИТОК КОМЕРЦІЙНОЇ ОСВІТИ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX – ПЕРША ТРЕТИНА XX СТОЛІТТЯ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, охарактеризовано джерельну базу, обумовлено хронологічні межі, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію та впровадження результатів роботи.

У першому розділі –  «Особливості формування системи комерційної освіти на західноукраїнських землях (друга половина XIX – перша третина XX ст.)» –  удосконалено підходи до визначення поняття «комерційна освіта», досліджено стан наукової розробки проблеми, систематизовано архівні джерела, розглянуто передумови становлення комерційної освіти на західноукраїнських землях у досліджуваний період.

Термін «комерційна освіта» розуміємо як структурну групу навчальних закладів, у яких здійснювалася комплексна підготовка молоді (комерсантів, працівників торгівлі, крамарів, бухгалтерів, обліковців, управлінців, адміністраторів, кооператорів та чиновників) для професійної діяльності у фінансових державних відомствах, торгівельно-промислових, кредитних і банківських установах та кооперативних організаціях.

У процесі опрацювання й аналізу історіографічної та джерельної бази показано, що досліджувана проблематика багатоаспектна, проте недостатньо вивчена на науковому рівні. Основні передумови заснування торгівельних шкіл на західноукраїнських землях широко представлено у спогадах очевидців подій А. Андроховича, Д. Великановича, М. Гулянича, Ю. Гусная, В. Доманицького, Є. Єгрецького, І. Карбулицького, Ю. Павликовського, І. Сімовича, Й. Шимека та Л. Ясінчука. Науково-інформаційна література охоплює теоретичні засади кооперації (М. Галущинський, І. Герасимович, А. Жук, О. Ковалевський, К. Кульчицький, А. Кущинський, В. Марочко, Н. Нижанківський, І. Чепіга та І. Ющишин), біографічні розвідки (І. Витанович, М. Капуста, А. Качор), методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу в торгівельних та кооперативних школах (К. Коберський, Д. Коренець, І. Коцур, К. Левицький, І. Петрушевич, І. Лучишин, В. Нагірний, М. Холєвчук та Є. Храпливий).

Проаналізовано цінний доробок сучасних педагогів (Л. Березівської, В. Благого, С. Гелея, Д. Герцюка, З. Гіптерс, Т. Завгородньої, О. Ковальчук, Н. Кошелєвої, І. Курляк, З. Саф’янюк, А. Синявської, В. Стинської, Б. Ступарика Г. Субтельної), які досліджували різні аспекти становлення і функціонування комерційних навчальних закладів на західноукраїнських землях.

Вивчення та переосмислення зібраної наукової літератури і джерельної бази уможливили ґрунтовне дослідження розвитку комерційної освіти на західноукраїнських землях у другій половині XIX – першій третині XX ст.

На основі опрацьованих історико-педагогічних джерел висвітлено основні передумови формування комерційної галузі знань, яка була покликана забезпечити виробництво, сільське господарство, державний апарат, промисловість, торгівлю та сферу послуг кваліфікованими фахівцями у зв’язку із зародженням капіталістичних відносин та промислово-технічними перетвореннями у світі. До таких передумов належать:

а) політико-історичні: територіальне положення західноукраїнських земель; наявність конституційних демократичних свобод (за винятком Північної Буковини); залежність автохтонного населення від місцевої крайової влади; пробудження політичної та національної свідомості українського народу;

б) економічні: аграрний характер економіки з низьким агротехнічним рівнем землеробства; зародження ринкових відносин; залучення до внутрішньої, зовнішньої та транзитної торгівлі; відкриття фінансових установ;

в) соціокультурні: активна освітньо-економічна діяльність українських культурно-просвітніх та господарських товариств для підготовки торгівельно-кооперативних, адміністративних та купецьких кадрів; зростання суспільної ваги комерційної освіти; державницькі намагання українських політичних партій;

г) геополітичні: промисловий переворот та науково-технічна революція, які зумовили потребу в галузевих спеціалістах; законотворча освітня діяльність західноєвропейських держав; застосування іноземного педагогічного досвіду вітчизняними громадськими та політичними діячами.

Під час проведеного аналізу визначено вплив західноєвропейської моделі комерційної освіти на діяльність навчальних закладів західноукраїнських земель. У процесі наукового пошуку встановлено, що німецька модель освіти слугувала зразком для наслідування в багатьох західноєвропейських державах і нараховувала понад 50 типів комерційних шкіл. Позитивний досвід Німеччини застосовувала Австрійська монархія, яка відкриттям Реальної торгівельної академії у Відні (1815 р.) започаткувала еру комерційного просвітництва. Спадкоємицями освітніх програм після розпаду Австро-Угорщини стали Друга Річ Посполита, Румунія та Чехословаччина.

Отже, під впливом різних чинників було підготовлено ґрунт для всеохоплюючої трансформації шкільництва на західноукраїнських землях, яка передбачала реорганізацію органів управління освітою, створення нових торгівельних навчальних закладів та вдосконалення навчально-методичного забезпечення.

У другому розділі – «Структурно-організаційні принципи діяльності навчальних закладів комерційної освіти на західноукраїнських землях досліджуваного періоду» – проаналізовано нормативно-правову базу та досліджено типологію, зміст, форми і методи організації навчально-виховного процесу у торгівельних школах на окреслених територіях. Еволюцію комерційної освіти в Австро-Угорщині розпочато Законом «Про торговельну освіту» (1873 р.), згідно з яким створено розгалужену мережу державних комерційних навчальних закладів. Початкову ланку освіти впорядковано законодавчим актом 1885 р., яким запроваджено доповнююче навчання з чітко визначеною хліборобською, торгівельною та промисловою спеціалізаціями. Завершальним етапом реформування комерційної освіти була уніфікація навчальних планів і програм та залучення до освітніх установ викладачів комерції (у Східній Галичині 1896 р.). Натомість у Північній Буковині аналогічну реорганізацію ратифіковано на початку XX ст. прийняттям Законів «Про комерційну освіту» та «Про елементарні комерційні школи» (1909 р.). Незважаючи на прогресивні зрушення у формуванні купецького стану, освітня політика офіційних органів влади і надалі зберігала асиміляційний характер, що було перешкодою у здобутті фахових знань національними меншинами в наявних державних комерційних навчальних закладах.

Проаналізовано структуру комерційної освіти, яка була представлена початковою, середньою та вищою ланками. Найнижчий рівень фахової освіти учні здобували у виділових, сільських недільних та горожанських школах, навчальні програми яких включали математику, геометрію, бухгалтерію, природознавство, географію, основи хімічної і машинної промисловості, сільське господарство та статистику.

Середні дворічні торгівельні школи з підготовчим курсом у Бродах, Львові, Чернівцях, Самборі та Станіславові гарантували фаховий вишкіл торгівельним працівникам, включивши до навчальної програми бухгалтерський облік, купецькі рахунки, товарознавство, торгівельну географію, польську, німецьку, французьку мови і літературу, вексельне, промислове і комерційне право та каліграфію. У Східній Галичині станом на 1911 р. діяло 20 торгівельних навчальних закладів: 2 академії, 3 державні (у Бродах, Львові, Станіславові), 5 приватних і 10 доповнюючих торгівельних шкіл, де навчалося 1706 учнів, що становило  близько 3% кількості усіх, хто опановував торгівельну спеціальність у навчальних закладах Австро-Угорщини. Комерційний характер освіти був притаманний також для реальних шкіл та гімназій Північної Буковини (Чернівці, Гура-Гумора).

До вищого щабля комерційної освіти належали університети у Львові (1661 р.) та Чернівцях (1875 р.), Львівський політехнічний інститут (1844 р.), Львівська торгівельна академія (1902 р.) та рільнича академія в Дублянах (1901 р.), які стали осередками виховання економічної еліти та продукували фахівців найвищої кваліфікації.

У міжвоєнний період комерційна освіта Східної Галичини розвивалась у контексті освітнього законодавства Другої Речі Посполитої, що спонукало до розширення мережі навчальних закладів комерційного спрямування. В основу визначення типу комерційного навчального закладу покладено науково обґрунтовану класифікаційну модель торгівельного працівника, яку представляли суб’єкт торгівлі, гуртовий продавець, дослідник кон’юнктури, закупник, товарний аквізитор, торгівельний представник, комірник, експедитор, рекламний аквізитор, страховий аквізитор, пропагандист, обліковець, кореспондент, бухгалтер, касир, інкасатор та стенографістка-секретарка. У Львівському шкільному окрузі комерційну освіту представляли державні купецькі гімназії (Львів, Перемишль, Станіславів), державні адміністративні та торгівельні ліцеї (Львів, Перемишль, Черниці) і школи купецької підготовки І та ІІ ступенів (Львів, Перемишль). Вищу комерційну освіту надавали торгівельна академія у Львові, політехнічний інститут та рільнича академія в Дублянах. Почесне звання центру виховання нової генерації комерсантів посіла Львівська торгівельна академія, яка у 1921 р., завдяки плідній науково-педагогічній роботі викладацького персоналу, була перейменована у вищу школу закордонної торгівлі.

Найяскравіше еволюція комерційної освіти простежується в Підкарпатській Русі, де в австрійський період лише сільськогосподарські школи заповнювали нішу у забезпеченні господарства краю кваліфікованими фахівцями. Із входженням регіону до складу демократичної Чехо-Словаччини, державна система комерційної освіти формувалась на основі принципу взаємопов’язаності усіх освітніх ланок, кожна з яких надавала достатній рівень економічних знань. У досліджуваний період торгівельну освіту пропонували державні торгівельні навчальні заклади, рейтинг яких очолювали торгівельні академії (загалом їх було 27, зокрема 1 українська в Мукачевому); середню ланку представляли торгівельні школи (43, з них 2 українські в Мукачевому та Севлюші), однорічні торгівельні курси (3) та державні промислові школи (23).

Опрацювання архівних даних дає підстави стверджувати, що українці Підкарпатської Русі безперешкодно могли здобути торгівельну професію в державних навчальних закладах, на відміну від жителів Східної Галичини та Північної Буковини, стосовно яких проводилася дискримінаційна освітня політика.

Після анексії Північної Буковини Румунією комерційна освіта, попри наявну законодавчу базу, не змогла повноцінно розвиватись на національних засадах, оскільки стратегічний курс румунської держави не передбачав розбудови економіки та культури Північної Буковини. Такі несприятливі умови спричинили диспропорцію між потребами автохтонного населення у фаховій освіті та реальною кількістю навчальних закладів комерційного спрямування, серед яких функціонували лише початкова чоловіча комерційна школа (Новоселиця), чоловічі комерційні ліцеї (Новоселиця, Хотин, Чернівці) та приватна чоловіча комерційна гімназія «Петру Рареш» (Чернівці).

З’ясовано, що організація навчально-виховного процесу в державних комерційних навчальних закладах здійснювалась на основі принципів науковості, диференціації, взаємозв’язку теорії та практики, наочності та наступності. Такі принципи втілювались шляхом розширення змісту та вдосконалення навчальних програм відповідно до потреб економічного розвитку регіону, а також через використання словесних (лекція, бесіда), наочних (методи ілюстрації та демонстрації) та практичних (робота в товарознавчих лабораторіях) методів навчання.

Проте, незважаючи на відмінні умови розвитку комерційної освіти на західноукраїнських землях, упродовж досліджуваного періоду спостерігається підвищення соціальної ролі та значення в економічному житті краю професійних знань та задоволення запитів суспільства через відкриття різноступеневих торгівельних навчальних закладів.

У третьому розділі – «Організація навчально-виховного процесу у приватних комерційних закладах українських культурно-просвітніх та господарських товариств» – конкретизовано зміст, форми і методи навчально-виховного процесу в приватних торгівельних школах, визначено професійно-орієнтаційну роль кооперативних установ у вихованні та підготовці фахівців торгівельно-кооперативної справи, окреслено шляхи творчого використання теорії і досвіду організації комерційної освіти на західноукраїнських землях досліджуваного періоду у навчальних закладах сучасної України.

Провідною ідеєю громадсько-педагогічного сподвижництва товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Ревізійний союз українських кооперативів», «Народна торгівля», «Сільський господар», «Маслосоюз», «Спілка українських купців і промисловців» стало заснування мережі національних торгівельних і кооперативних шкіл для економічного відродження краю.

На підставі аналізу документальних та архівних джерел висвітлено неоціненний набуток товариства «Просвіта» в подоланні фахового анальфабетизму селянства за допомогою багатоаспектної просвітньо-економічної роботи. Перші спроби підвищувати економічну грамотність сільського населення здійснили мандрівні учителі-агрономи В. Король (1896 р.), А. Гарасевич (1908 р.), С. Кузик (1909 р.), М. Творидло (1910 р.) та Г. Стефурак (1912 р.), які пропагували нові методи раціонального ведення господарства для отримання максимальних прибутків.

Вмотивоване вивчення господарських наук здійснювалось у господарсько-садівничій школі в Милованні (1908 р.), завданням якої було озброїти сільських господарів практичними навиками з рільничої кооперації, за допомогою викладання сільськогосподарських дисциплін та спілчанства.

Кузнею торгівельних кадрів була перша торгівельна школа «Просвіти» у Львові (1911 р.). Навчально-виховна робота закладу відзначалась комплексним підходом до оволодіння фаховою майстерністю через вивчення купецьких рахунків, науки про торгівлю та векселі, кореспонденції, книговедення, взірцевої контори, господарської географії, науки про державний устрій, стенографії, каліграфії і машинопису. Консолідація учнівських сил відбувалася шляхом організації дискусійних клубів і кооперативних свят та спільних обговорень кооперативних видань. Економічне виховання товариством здійснювалося через видання періодичних часописів, газет і спеціалізованої літератури, відкриття кооперативів, крамниць, кас взаємодопомоги та читалень.

У розділі розкрито зміст новаторських педагогічних методів роботи товариства «Рідна школа» для економічно-просвітницького виховання української молоді. Неперервність комерційної освіти товариством досягалася відкриттям низки торгівельних навчальних закладів: однорічних нижчих крамарських шкіл, середніх чотирьохкласних гімназій та вищого економічно-кооперативного інституту. Під опікою «Рідної школи» перебували крамарська школа в Городенці, курси в Яворові, вища однорічна кооперативна школа та однорічна торгівельна школа нижчого ступеня у Яворові, чотирирічна торгівельно-кооперативна гімназія у Станіславові. З 1924 р. товариство «Рідна школа» здійснювало нагляд за діяльністю торгівельної школи «Просвіти», яка стала інтегруючим центром торгівельно-кооперативних знань, розширивши спеціалізацію за допомогою однорічного курсу абітурієнтів та вищого кооперативного курсу. Загального поширення набула практика відкриття при школах учнівських кооперативів (станом на 1931 р. – 248), які гуртували та солідаризували молодь, привчали до розумного і доцільного користування громадським майном, що сприяло її професійній адаптації в торгівельних, сільськогосподарських і комерційних установах та підприємствах.

Оптимізація та вдосконалення навчально-виховного процесу у приватних торгівельних школах відбувалися шляхом застосування наступних форм навчання: лекція, практичний урок, диспут, обговорення рефератів, проведення вечорів кооперації, весняно-літні заняття на присадибній ділянці, позакласна робота (учнівські кооперативи), організація виробничих екскурсій та проходження практики в кооперативах і конторах.

Основоположна ідейна засада українських громадських товариств полягала в одностайному визнанні кооперативного руху і використанні кооперації як однієї з форм боротьби за самостійність і незалежність українського громадянства. Для усвідомлення суспільної ваги кооперативних принципів з ініціативи «Рідної школи» 1931 р. впроваджено теоретичне вивчення кооперації як обов’язковий предмет в усіх українських приватних навчальних закладах. Уже станом на 1933/1934 н. р. ця дисципліна посіла вагоме місце в навчальних планах 11 народних, 3 фахових та 4 середніх шкіл. Для забезпечення належного рівня викладання кооперативної науки практикувалися заочні кооперативні курси для учителів «Рідної школи» під егідою Ревізійного союзу українських кооперативів (РСУК), перший з яких відбувся у 1931 р.

Консультаційним центром професійної придатності абітурієнтів стала «Порадня для вибору звання» при товаристві «Рідна школа» у Львові, яка досліджувала сенсорні, інтелектуальні та творчі здібності учнів для розробки аналітичних рекомендацій щодо вибору майбутньої професії; надавала усні та письмові поради (у 1934 р. – 91); здійснювала анкетування учнів львівських шкіл та організовувала зустрічі із вступниками; заснувала інформаційне бюро для торгівельних практикантів.

Розглянуто фундаментальні підходи у формуванні національного професійного світогляду українськими кооперативними товариствами «Народна торгівля», РСУК, «Сільський господар» та «Спілка українських купців і промисловців». Кооперативні керманичі акцентували на необхідності фахового вишколу кооператорів-економістів, пропагандистів, ревізорів та інструкторів для налагодження продуктивної роботи усіх видів спілок. З цією метою організовували інструкторські курси, курси для діловодів (Товмач, Стрий, Станіславів, Бібрка, Жовква, Тернопіль), кооперативні, крамарські, загальнокооперативно-освітні, загальнокооперативно-пропагандистські та вакаційні курси, кооперативний курс для членів наглядових рад, заочні кооперативні курси (у 1935 р. таку форму навчання опанувало 550 осіб); вищий кооперативний курс РСУК (1929 р.); фахові загальногосподарські, спеціальні галузеві курси, «мандрівні рільничі виклади», господарсько-кооперативно-просвітні курси, хліборобський вишкіл молоді; молочарські та торгівельні курси (Збараж, Тернопіль, Львів, Перемишль та Чортків), заочні курси дистанційного навчання; доповнюючі курси фахового знання і товариської поведінки, професійні курси підвищення кваліфікації з купецької та банківської справи; український фаховий ліцей РСУК (1936 р.). У навчальних програмах, які розробив К. Коберський («Пляни і програми кооперативних курсів», 1930 р.), визначено основні типи фахових курсів та впорядковано їх діяльність, що стало запорукою високої результативності такого способу навчання.

Дорадниками і путівниками українського господарника на шляху економічного зміцнення були численні органи друкованої пропаганди – газети, періодичні видання та фахова література товариств. Інформаційне тло часописів стало дороговказом у житті простого селянина на шляху визволення з пут економічної неграмотності та зубожіння.

Запити учнівської й педагогічної еліти на торгівельно-кооперативні знання задовольнялися численною кількістю науково-методичних праць та посібників, авторами яких були відомі кооперативні діячі та педагоги А. Гаврилко, К. Коберський, Б. Мартос, А. Ничай, П. Панченко, Дж. Рессель, І. Стернюк, М. Туган-Барановський, Є. Храпливий та Е. Шахнович.

Доведено, що різнопланова діяльність національних культурно-просвітніх та господарських товариств сприяла підвищенню господарської культури краю, формуванню національної і політичної свідомості українського народу.

Теоретичні ідеї та практичні надбання комерційної освіти на західноукраїнських землях упродовж другої половини XIX – першої третини XX ст. можуть бути корисними для творчого переосмислення і втілення на сучасному етапі розвитку українського суспільства.