РОЗВИТОК НАУКОВИХ ОСНОВ РЕСУРСОЗБЕРІГАЮЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ КОМПЛЕКСНОЇ ПЕРЕРОБКИ ЛУБ’ЯНИХ КУЛЬТУР

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У  вступі  подано  загальну  характеристику  роботи,  обґрунтовано

актуальність  теми  дисертації,  сформульовано  мету  та  завдання  досліджень,

розкрито  наукову  новизну  й  практичне  значення  одержаних  результатів,

охарактеризовано об’єкт, предмет і методи досліджень.

У  першому  розділі  проаналізовано  сучасний  рівень  та  узагальнено

результати  вітчизняних  і  зарубіжних  наукових  досліджень,  присвячених

проблемам і перспективним тенденціям розвитку галузі первинної переробки

луб’яних культур. Відзначено, що найвагоміший внесок у вирішення проблеми

щодо удосконалення процесів механічної переробки цих культур зробили такі

російські вчені, як І.В. Крагельський, В.В. Андреєв, М.М. Суслов, Б.І. Смирнов,

О.М.  Іпатов,  І.М.  Левитський,  В.Г.  Трифонов,  Є.Л.  Пашин,  Н.М.  Федосова, 

В.В. Живетін. Українські вчені М.І. Валько, Р.Н. Гілязетдінов, Т.О. Кузьміна та

інші  розробили  теоретичні  основи  поглибленої  переробки  й  модифікації

луб’яних  волокон.  Польські  вчені  R.  Kozlowski,  S.  Manys,  J.  Mankowaski

запропонували  комплексне  використання  всіх  компонентів  луб’яних  культур

для виробництва фармацевтичних та лікарських препаратів.

Провідними  фірмами  галузі  з  країн  Європейського  Союзу  "La  Roshe"

(Франція),  "Truyshler",  "Schlafchorst",  "Temaffa"  (Німеччина),  "Reiter"

(Швейцарія) та ін. створено технологічні лінії доочищення лляних волокон.

Останнім часом в Україні, Росії та країнах ЄС багато уваги приділяється

розвитку  наукових  основ  отримання  волокон  підвищеної  якості.  Значний

внесок  у  вирішення  цієї  проблеми  було  зроблено  Московським  державним

текстильним  університетом,  Всеросійським  науково-дослідним  інститутом  з

переробки  луб’яних  культур,  Костромським  науково-дослідним  інститутом

лляної промисловості, Костромським державним технологічним університетом,

Санкт-Петербурзьким  університетом  технологій  та  дизайну  (Росія),

Познанським інститутом натуральних волокон (Польща), Українським науково-дослідним  інститутом  текстильної  промисловості,  Київським  національним

університетом  технологій  та  дизайну,  Інститутом  луб’яних  культур  НААНУ,

Херсонським національним технічним університетом (Україна).

Це обумовлено необхідністю вирішення проблеми створення нових видів

текстильних матеріалів і забезпечення легкої промисловості сировиною. Пошук

шляхів  вирішення  цієї  проблеми  виявив,  що  відомі  на  кінець  ХХ  століття

технології  модифікації  та  поглибленої  переробки  короткого  волокна  були  не

зовсім  придатними  до  використання  на  підприємствах  первинної  обробки

луб’яних волокон через низьку якість вхідної сировини.

Уважний аналіз цих робіт виявив один їх суттєвий недолік – відсутність

уніфікації технічних рішень під час обробки луб’яних культур, яка необхідна в

сучасних умовах економічного розвитку країни. У досліджених роботах дуже

ретельно  описано  технологію  та  запропоновано  обладнання  для  переробки

сировини  з  різними  вхідними  фізико-механічними  характеристиками  для

кожного  з  окремих    випадків,    що    зумовлює    залучення    додаткових 

механічних або  хімічних  дій  на  волокно після його первинної переробки, а це

8

призводить  до  зниження  технологічних  і  економічних  показників  за  готовим

продуктом та не сприяє отриманню бажаного результату.

У зв’язку з цим чітко постає проблема необхідності переходу галузі на

нові енерго-  та ресурсозберігаючі  технології комплексної переробки для усіх

видів технічних луб’яних культур з отриманням на їх основі неорієнтованого

короткого волокна із заданими якісними характеристиками. 

Ці вимоги базуються на значному розширенні сфери його застосування в

різних галузях народного господарства України та за її межами, тому створення

ресурсозберігаючих  технологій  і  обладнання,  які  б  вирішили  проблему

керування  кінцевими  якісними  характеристиками  волокна,  є  найважливішим

завданням сьогодення. 

Так,  одним  з  можливих  напрямів  використання  луб’яних  волокон  у

фармацевтичній  промисловості  є  виробництво  з  них  продукції  медико-гігієнічного  призначення  –  вати,  хірургічних  ниток,  перев’язувальних

матеріалів,  а  також  виробів,  які  захищають  від  радіаційного  та

ультрафіолетового випромінювання. 

У  целюлозно-паперовій  промисловості  подрібнені  короткі  волокна

використовуються  для  виробництва  целюлози,  високоякісного  та

фільтрувального паперу. 

У  текстильній  промисловості  розширилася  сфера  виробництва  нових

типів волокон, ниток, тканин і нових матеріалів спеціального призначення, що

мають  високий  ступінь  термічної  стійкості,  антистатичні  та  екрануючі

властивості.

Таким  чином,  аналіз  науково-технічної  літератури  дав  можливість

сформулювати мету й завдання дисертаційної роботи та гіпотезу про можливі

шляхи  розробки  теорії  наукових  основ  ресурсозберігаючих  технологій

комплексної  переробки  луб’яних  культур,  визначити  шляхи  вирішення

проблеми  виділення  костриці  та  розволокнення  жмутів  технічних  луб’яних

волокон  за  рахунок  зміни  характеру  механічних  дій  на  початковому  етапі

механічної  обробки,  а  також  запропонувати  удосконалену  технологію

отримання волокна із заданими кінцевими якісними характеристиками.

У другому розділі розглянуто сучасний стан розвитку нормативної бази з

оцінки  якості  луб’яної  сировини  в  Україні  й  світі,  наведено  характеристику

методів та об’єктів дослідження.

Для  підтвердження  наукової  гіпотези  та  розвитку  теоретичних  основ

комплексної  переробки  луб’яних  культур,  а  також  визначення  сфери

застосування  одержаних  з  них  волокон  розроблено  узагальнений  алгоритм

проведення наукових досліджень (рис. 1), який базується на детальному аналізі

вхідних характеристик сировини, що дозволить прогнозувати й розробити нові

механічні процеси очищення та розволокнення стебел луб’яних культур.

Якісні  характеристики  вхідної  сировини  та  кінцевого  волокнистого

продукту  для  кожного  досліджуваного  процесу  визначали  згідно  з  чинною

нормативно-технічною документацією: