РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ ВОДІЇВ АВТОТРАНСПОРТУ ДО ДІЙ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено
мету, завдання, об’єкт, предмет; сформульовано гіпотезу та методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість, наведено дані про апробацію і впровадження результатів дослідження у практику.

У першому розділі – «Професійна готовність особистості до дій в екстремальних ситуаціях як психологічна проблема» – уточнено сутність екстремальності та психологічної готовності особистості до дій в екстремальних умовах, а також розкрито результати психологічного аналізу екстремальних ситуацій у роботі водіїв автотранспортних засобів.

За результатами аналізу наукових джерел з’ясовано, що екстремальність обумовлюється не тільки інтенсивністю впливу на людину, але й іншими параметрами: якісною своєрідністю середовища, в якому може відбуватись людська діяльність (температурні умови; баричні, що пов’язані зі змінами тиску; гіпоксією – нестача кисню; гіподинамією – обмеженість рухів тощо); характером впливу (неприємністю, монотонністю тощо); об’єктивною складністю самої діяльності (опрацювання великої кількості інформації,
яка потрібна для виконання тих чи інших дій, високий темп праці, відволікаючі та загрозливі впливи) (С. Бочарова, О. Землянська та ін.). Екстремальна ситуація – це об’єктивний збіг обставин, що породжує значні труднощі в діяльності. На відміну від звичайних умов екстремальна ситуація є важкою, кризовою, критичною. Вплив екстремальної ситуації на діяльність залежить не тільки від характеру завдання, обстановки, але й від індивідуальних особливостей людини, мотивів її поведінки, досвіду, знань, навичок, основних властивостей нервової системи, емоційно-вольової стійкості. Загальними ознаками екстремальних ситуацій є раптовість, несподіванка, необхідність зміни стереотипу діяльності, емоційна напруженість.

Зважаючи на думку дослідників екстремальних ситуацій (Ф. Бабкова, Г. Нікіфорова, О. Сафіна О. Тімченка, С. Яковенка та ін.), ми інтерпретуємо поняття «екстремальні ситуації дорожнього руху» як надмірні відхилення від усталених об’єктивних параметрів дорожнього руху, що дає можливість оцінювати їх як незвичні, несподівані, надзвичайні, неприйнятні, тобто такі, що можуть спричиняти дорожньо-транспортні пригоди.

З’ясовано, що надмірні відхилення від усталених об’єктивних параметрів дорожнього руху можуть виникати, перш за все, внаслідок грубих порушень водіями правил дорожнього руху (значне перевищення безпечної швидкості, обгін в недозволених місцях, рух по зустрічній смузі, недотримання безпечної дистанції тощо), або ж через об’єктивні причини (аварійний стан дорожньої смуги, вузькі та вихлясті дороги, обмежена видимість, ожеледиця тощо). Водночас, незважаючи на розмаїття екстремальних ситуацій, вони мають певні спільні ознаки, найважливішими з яких є їхня неочікуваність і небезпека, перш за все, для учасників дорожнього руху. Ступінь небезпеки екстремальної ситуації залежить від її розміру, тобто відхилень від середніх або нормальних значень важливих параметрів дорожньої обстановки, а також від швидкості її виникнення, інтенсивності та тривалості дії стресогенних чинників, що є їй властиві. Характер розвитку й наслідки екстремальних ситуацій дорожньої обстановки є результатами взаємодії об’єктивних обставин із суб’єктами, що протистоять їм, і тому суттєво залежать від професійної готовності водіїв автотранспортних засобів протидіяти небезпекам, що породжуються екстремальними ситуаціями дорожньої обстановки.

Ступінь психологічного впливу екстремальних чинників визначається рівнем готовності людини до їх сприйняття. Іншими словами, готовність як особливий психічний стан визначає межі такого подразника, як екстремальна ситуація. На стан психологічної готовності впливають і ті конкретні ситуації,
у яких здійснюється діяльність. Таким чином, готовність до діяльності є фундаментальною первинною умовою успішного виконання будь-якої діяльності.

Психологічний зміст поняття «професійна готовність» ґрунтується, насамперед, на таких характеристиках структури особистості, як її здібності й професійно важливі якості. Незважаючи на різноманіття конкретних тлумачень поняття готовності, більшість авторів дотримуються думки, що вона є особливим активно-дійовим станом. Результати нашого дослідження також свідчать про доцільність такого тлумачення поняття «готовність».

Професійна готовність особистості до дій в екстремальних ситуаціях
є не просто реакцією організму людини на надзвичайний вплив, а інтегральним психічним утворенням, що виникає під час виконання нею діяльності в складних умовах. У зв’язку з цим, така готовність є безпосереднім цілісним відображенням об’єктивної ситуації, в якій протікає діяльність, професійна готовність людини являє собою кінцевий продукт складних психічних процесів, які відбуваються, зазвичай, дуже динамічно, практично миттєво й пов’язані з концептуальною моделлю ситуації. Динамічну структуру професійної готовності особистості до складних видів діяльності складають такі взаємозалежні елементи: усвідомлення особистістю своїх потреб, вимог суспільства, соціальної групи або поставленого завдання; усвідомлення особистістю цілей, досягнення яких призведе до задоволення її потреб або виконання нею поставленого завдання; осмислення й оцінка умов, за яких відбуватимуться майбутні дії особистості, актуалізація досвіду, що пов’язаний з вирішенням у минулому завдань і виконанням тотожних вимог; визначення особистістю на основі власного досвіду й оцінки майбутніх умов діяльності найбільш імовірних і допоміжних способів вирішення завдань або виконання вимог; прогнозування особистістю ступеня прояву своїх інтелектуальних, емоційних, мотиваційних і вольових процесів, оцінка співвідношення своїх можливостей, рівня домагань і необхідності досягнення певного результату; мобілізація особистістю належних сил відповідно до певних умов і завдань, самонавіяння щодо досягнення мети.

Крім існування готовності як психічного стану, вона виявляється і як стійка характеристика особистості. Ця стабільна, стійка готовність діє постійно і є найважливішою передумовою успішної діяльності. Саме така готовність особистості є найбільш важливою в умовах дій в екстремальних ситуаціях, і, зокрема, в екстремальних ситуаціях дорожнього руху.

Сутність професійної готовності водія варто розглядати у двох аспектах: по-перше, як сукупність вихідних індивідуальних якостей особистості, що визначають успішність формування її готовності до певної діяльності (або виду діяльностей), і, по-друге, як систему наявних, сформованих і взаємозалежних якостей суб’єкта діяльності (професійних, психологічних), що забезпечують ефективне виконання особистістю конкретних професійних завдань.

Отже, професійна готовність водія до дій в екстремальних ситуаціях є не простою реакцією організму на надзвичайний вплив, а інтегральним психічним утворенням, що виникає при виконанні діяльності в складних умовах. Вона відображає активно-дійовий стан водія, його установку на чітке виконання ним своїх професійних функцій і зокрема, безпечне керування автомобілем у складній дорожньо-транспортній обстановці.

З’ясовано, що суттєвими чинниками, які визначають надійність водія при керуванні автомобілем в екстремальних ситуаціях, є наступні – об’єктивні: інформаційне завантаження дороги, динамічні характеристики автомобіля, температура атмосферного повітря, кліматичний фактор, характер дороги та якість її покриття, час доби, період року, швидкість руху, тривалість перебування за кермом тощо; суб’єктивні: вік, стать, досвід управління автотранспортним засобом, індивідуальні-психологічні характеристики перебігу психічних пізнавальних процесів (швидкість і чіткість сприйняття, уваги, мислення), психічних станів (напруження, зібраності, пильності, втоми та ін.), психічних властивостей (темпераменту, характеру, здібностей), стан здоров’я водія (психічного та фізичного) тощо.

Зважаючи на те, що у системі «автомобіль-водій-дорога» водій є найголовнішою ланкою, до його професійної підготовки висуваються підвищені вимоги. Майстерність керування автомобілем пов’язана із особистісними якостями водія й визначається високим рівнем відповідних знань, умінь та навичок. Через те особа, яка бажає отримати право на керування автомобільним засобом, зобов’язана пройти відповідне навчання за програмою підготовки водіїв транспортних засобів відповідної категорії. Однак, як свідчить практика, психологічний аспект у цій програмі підготовки водіїв є вторинним. Насамперед, це стосується ланки психофізіологічного добору на водійські професії та психологічної підготовки водіїв до дій в екстремальних ситуаціях дорожньої обстановки. Беручи до уваги сказане, виникає потреба у розробці програми модульного навчання з розвитку професійної готовності водіїв автотранспорту до дій в екстремальних ситуаціях.

У другому розділі – «Емпіричне дослідження розвитку професійної готовності водіїв автотранспорту до дій в екстремальних ситуаціях дорожньої обстановки» – розкрито зміст програми та результати емпіричного
дослідження психологічних особливостей розвитку професійної готовності водіїв до дій в екстремальних ситуаціях, що можуть виникати під час руху автотранспорту.

З’ясовано, що із професійною готовністю до дій в екстремальних ситуаціях взаємопов’язані такі два процеси як: процес визначення готовності,
її оцінки, контролю, експертизи й процес її формування (насамперед,
розвиток професійно орієнтованих якостей, характеристик особистості під час її професійної підготовки, адаптації та реальної професійної діяльності).

На основі даних про успішність, дисциплінованість і експертні оцінки інструкторів за виконання слухачами автошколи контрольних вправ (початок руху, розворот на вузькій вулиці з маневруванням, проїзд заднім ходом, проходження змійки, паркування) і з урахуванням результатів обстеження водіїв, які схильні до аварій і порушень правил дорожнього руху, ми відібрали дві групи загальною чисельністю 115 осіб. Групи були однорідними за віком і професійним стажем. До групи придатних до професії водія ввійшло 35% кандидатів на навчання, до групи непридатних – 25%. Інші складали групу умовно придатних (40%). Процедура визначення професійної придатності полягала в тому, що дані за кожною психодіагностичною методикою, що були одержані під час обстеження кандидата у водії, зіставлялися з діапазонами психофізіологічних і психологічних показників і переводилися у бали.
Для психологічного тестування слухачів ми використали комплекс «ARIES».
З урахуванням психологічних параметрів для цілей профвідбору на водійські професії нами були обрані наступні психологічні методики: тест на агресивність; дворучна координація; сигнал-виявлення; стандартні прогресивні матриці (тест Равена); детермінаційний прилад (визначення стресової толерантності).

Особливістю професійної діяльності майбутніх водіїв є: необхідність продуктивно та відповідально діяти в різних ситуаціях, що пов’язані з ризиком; здатність приймати правильні й обґрунтовані рішення в умовах дефіциту часу. Від цього залежить здоров’я й життя людей. У зв’язку із цим, навчання майбутніх водіїв повинно ґрунтуватися на урахуванні психофізіологічних й індивідуально-психологічних властивостей особистості. Процес навчання водіїв повинен передбачати психологічну діагностику таких їх особистісних характеристик, як: уважність, зібраність, здатність до керування автотранспортом відповідно до конкретних ситуацій. Згідно цих умов ми визначили низку психологічних параметрів особистості курсантів автошколи контрольної й експериментальної груп до та після експериментального навчання. Передбачалося, що у випробуваних, що не мають психофізіологічних протипоказань до освоєння професії водія автотранспорту, експериментальне навчання може вплинути на рівень готовності до дій в екстремальних умовах. Очікувалося також, що буде зафіксована позитивна динаміка деяких компонентів особистості в експериментальній групі, з урахуванням яких можна буде уточнити професіограму водія автотранспорту. З цією метою на констатувальній і контрольній стадіях експерименту був використаний комплекс відповідних психодiагностичних методик.

Узагальнені результати тестування на початковій стадії експерименту (за усіма методиками для експериментальної й контрольної груп) свідчать про те, що випробувані як контрольної, так і експериментальної груп характеризуються, в основному, середнім ступенем готовності до ризику; рівнем соціальної креативностi, який є дещо нижчим за середній; перевагою копiнг-поведiнки, що проявляється в екстремальних ситуаціях та спрямована на емоції; наявністю вираженого компонента ригідності розумових процесів, а також показником нервово-психічної нестійкості, за яким існує ймовірність нервових зривів, особливо в екстремальних ситуаціях. Вірогідність результатів тестування була визначена із використанням t-критерію Ст’юдента. Вивчення результатів тестування проводилось за допомогою пакета програм для аналізу статистичних даних SPSS-10.

Між наявними змінними за допомогою r-коефiцiєнта кореляції Пiрсона було визначено кореляцiйнi зв’язки. Встановлено, що на цьому етапі експерименту готовність до ризику у майбутніх водіїв позитивно корелює зі змінною нервово-психічної нестійкості, з поведінкою до уникнення екстремальної ситуації, а також з показником ригідності мислення. Показник лабільності мислення має значущий кореляційний позитивний зв’язок із
копiнг-поведiнкою, що спрямована на емоції. Це, на нашу думку, є підставою для можливого блокування сильними емоціями раціонального оцінювання майбутніми водіями екстремальних ситуацій (навчальних і реальних). Спостереження за вирішенням ними спеціально підібраних навчальних завдань підтвердили ці побоювання: слухачі автошколи робили випадкові, різкі, хаотичні рухи при вирішенні певних рухових завдань. Після «умовної» ДТП зазвичай посилалися на те, що зненацька забули (хоча й знали до ситуації) про те, як треба діяти.

Переважаючий емоційний копiнг в екстремальній ситуації негативно корелює зі змінними «готовність до ризику» і «ригідність мислення». Очевидно, емоційне реагування здійснюється як дезорганізуючий раціональний компонент професійної діяльності особистості (за теорією Джемса-Ланге). Професійно значимий копiнг «на виконання завдання» пов’язаний у цьому випадку із показником соціальної креативностi й має рiзновалентний зв’язок із «готовністю до ризику». Це свідчить про те, що слухачі автошколи є відповідальними (у звичайних (штатних) ситуаціях) особистостями, які не схильні до авантюр і здатні в оптимальних умовах знаходити адекватні способи вирішення відповідних завдань. Негативний зв’язок із показником «готовність до ризику» у цьому випадку саме й актуалізує спеціальну організацію навчання майбутніх водіїв, за якої вони зможуть відразу правильно діяти в умовах дефіциту часу.

Програма модульного навчання з розвитку професійної готовності водіїв автотранспорту до дій в екстремальних ситуаціях дорожньої обстановки, що реалізована у процесі підготовки майбутніх водіїв, була побудована з урахуванням особливостей підготовки фахівців до дій в екстремальних умовах діяльності. Зважаючи на аналіз наукових джерел та вимоги існуючої практики, до змісту цієї програми було включено три модульних блоки:

перший – демонстрація складних елементів у діяльності водія (мета – розвиток у водія адекватного сприйняття та оцінки дорожньо-транспортної ситуації). Основними елементами блоку є: демонстрація та аналіз водіями варіантів екстремальних ситуацій дорожнього руху (відеороликів), в яких відображено основні причини виникнення таких ситуацій; обговорення можливих варіантів дій водія в екстремальних ситуаціях дорожнього руху;

другий – практичні тренування водіїв щодо керування транспортним засобом у різних ситуаціях дорожньої обстановки (мета – набуття водієм
умінь та навичок приймати оптимальне рішення та виконувати ефективні дії щодо керування транспортним засобом у різних ситуаціях дорожньої обстановки). Основними елементами блоку є: виконання вправ (гальмування на слизькій дорозі автомобілів різного типу; виїзд автомобілем із замету на слизькій дорозі; виконання обгону й об’їзду на підвищеній швидкості;
реакція водія на перешкоду руху автомобіля в нічний час; поведінка водія при його осліпленні зустрічним транспортом); діагностика поведінки водія: прості й складні реакції водія на екстремальність дорожньої обстановки; час та особливості огляду перехрестя вулиць і шляхів; час та особливості орієнтування водіїв через дзеркало заднього виду; орієнтування водія в нічний час та при його осліпленні;

третій – засвоєння рекомендацій щодо керування автомобілем в екстремальних ситуаціях дорожньої обстановки (мета – закріплення знань водія щодо виконання своїх функцій в екстремальних ситуаціях дорожньої обстановки). Водій має засвоїти поради щодо оптимальних дій в різних ситуаціях дорожньої обстановки: при раптовому виїзді на вузьку дорогу кожний водій повинен робити поворот вправо; при раптовій зустрічі на
вузькій дорозі кожний водій повинен гальмувати й приймати наскільки можливо вправо; при виявленні на початку й у середині обгону, що роз’їзд із зустрічним автомобілем неможливий – всі водії повинні гальмувати й кожний повинен приймати вправо; при необхідності гальмувати, на слизькій дорозі водій повинен гальмувати різкими, короткими сильними натисканнями на педаль тощо.