РОЗВИТОК СИСТЕМИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі “Методологія фінансового забезпечення соціально-економічної політики держави„ розглянуто економічну політику держави як об’єкта фінансового забезпечення,  визначено особливості фінансового забезпечення державної соціальної політики в умовах трансформаційних перетворень, досліджено ефективність адаптації фінансової системи держави до різних умов її функціонування.

Доведено, що концепція державної економічної політики передбачає застосування стратегій та інструментів зваженого та цілеспрямованого впливу на економіку. Саме можливість держави  у використанні тих чи інших стратегій та інструментів для досягнення кінцевих цілей економічної політики визначають проміжні або операційні цілі, серед яких на перший план виходять їх політична та економічна здійсненність, яка, в свою чергу, пов’язана із бюджетними  обмеженнями, а саме із можливостями фінансового забезпечення, розробки, прийняття та проведення економічної політики. 

Теоретично визначено сутність фінансового забезпечення, його структуру, раціональні масштаби і розміри для забезпечення оптимальних умов досягнення цілей економічної політики, а саме: фінансове забезпечення державної економічної політики – це комплекс заходів по забезпеченню її фінансовими ресурсами, частина яких вилучена державою з ресурсів національного господарства та спрямована на досягнення поставлених цілей; фінансове забезпечення є складовою частиною фінансового механізму державної економічної політики, структурними елементами якого є цільові детермінанти, ресурсні обмеження, джерела, інструменти та методи оптимального фінансового забезпечення.

Визначено етапи фінансового забезпечення державної економічної політики, а саме: визначення всіх ресурсних обмежень досягнення поставлених цілей економічної політики; визначення граничної норми технічного заміщення інших ресурсних обмежень фінансовими; оптимізація фінансових інструментів економічної політики відповідно до поставлених цілей; оптимізація поставлених цілей відповідно до інструментальних обмежень; порівняльний багатоцільовий аналіз альтернативних варіантів економічної політики; безпосереднє фінансування та раціоналізація витратних програм; поетапний аналіз ефективності фінансування та результативності впливу фінансових ін‘єкцій на вирішення відповідних завдань економічної політики.

Розглянуто роль фінансового регулювання в системі державного регулювання економіки, сутністю і цілями якого є економічні відносини, що реалізуються в діяльності, спрямованій на зміну кількісних і якісних показників фінансових процесів в економіці через механізм формування грошових фондів, їх перерозподілу, використання при узгодженні інтересів суб’єктів господарювання з метою забезпечення стійкості функціонування економічної системи. 

Узагальнено особливості фінансового забезпечення державної соціальної політики в умовах трансформаційних перетворень, сутність яких зумовлена наступними проблемами: складність і непрозорість форм соціальних виплат: пільг, соціальної допомоги, субсидій тощо; необ’єктивний критерій прожиткового мінімуму, який дозволяє охопити соціальною підтримкою лише 56,8% незаможного населення; багато таких осіб мають право на один вид соціальної підтримки; низька ефективність розподілу державних соціальних трансфертів; за даними експертів, менше 23% від їхньої загальної суми потрапляють до тих, хто її насправді потребує, інші кошти (а це майже 17 млрд грн щороку, тобто близько 6% доходів бюджету) надаються іншому населенню; недосконалий механізм надання субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, який побудований на завищених нормативах споживання цих послуг, що призводить до перевитрат бюджетних коштів на одного заявника та до низького відсотка охопленності населення цим видом допомоги; неврахування рівня доходів і власності одержувачів соціальної допомоги; нерозробленість механізмів обліку й моніторингу наданої фактично соціальної допомоги; відсутність методики оцінювання доходів претендентів на її одержання; відсутність у системі соціальної підтримки стимулів для ефективного використання виділених на неї коштів (і ця проблема потребує розробки навіть на теоретичному рівні).