У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, а також визначено наукову новизну, практичне значення результатів, одержаних автором в процесі дослідження, їх апробацію, публікації, обсяг і структуру роботи.
У першому розділі «Теоретичні засади формування і розвитку виробничо-технічних послуг в сільському господарстві» узагальнено теоретичні аспекти сутності виробничо-технічних послуг у сільському господарстві. Визначено організаційно-економічні чинники функціонування підприємницьких структур виробничо-технічного сервісу в сільському господарстві з метою виявлення особливостей формування оптимальної пропозиції на ринку виробничо-технічних послуг. Розкрито особливості надання виробничо-технічних послуг у фермерських і особистих селянських господарствах.
У зв’язку з появою значної кількості малих та середніх товаровиробників, неспроможності придбання ними складної і дорогої техніки здійснюється пошук ефективної організації управління матеріально-технічним та сервісним забезпеченням АПК, форм організації виробничо-технічних послуг, що реалізується через систему матеріально-технічного забезпечення та надання виробничих послуг аграрному виробництву.
Виходячи з дослідження понять «послуга» та «виробничі послуги в сільському господарстві», а також особливостей їх надання, визначено поняття виробничо-технічних послуг в аграрній сфері, яке на відміну від існуючих можна сформулювати, як роботи, що виконуються на замовлення з урахуванням специфіки окремих галузей сільського господарства у вигляді технологічних, технічних, ремонтних і інших матеріальних послуг для різних організаційних форм аграрного господарювання в сільській і приміській місцевості.
Переважна частина послуг виробничо-технічного характеру є виконанням окремих видів робіт, операцій, як складової частини процесу виробництва сільськогосподарської продукції. До виробничо-технічних відносяться послуги, що надаються за допомогою технічних засобів (обробіток ґрунту, посів, збирання врожаю, перевезення вантажів, первинна доробка та зберігання сільськогосподарської продукції тощо), а також послуги, при наданні яких технічні засоби, що належать споживачеві послуг і використовуються у виробничих процесах, самі є предметом праці (технічне обслуговування й ремонт тракторів, комбайнів).
Специфіка діяльності з виробничо-технічного обслуговування сільського господарства полягає в тому, що в результаті виконання більшості робіт і операцій, які входять в цю сферу діяльності, не може бути задоволена будь-яка конкретна потреба суспільства. Вони задовольняються за рахунок сільськогосподарської продукції, що з’являється в результаті доцільного складання в єдиному процесі виробництва робіт та операцій, виконаних в основному виробництві та сфері виробничо-технічного обслуговування.
Для нормального функціонування фермерських і селянських господарств велике значення має створення обслуговуючих кооперативів. Дослідження економічних відносин у кооперативних формуваннях з обслуговування особистих селянських та малоземельних фермерських господарств дозволяє визначити їх специфіку, а саме:
– по-перше, кооператив поєднує в собі характерні ознаки, елементи двох різних інститутів: громадської організації й форми господарювання. У них поєднуються два аспекти: ринковий, заснований на еквівалентності, відчуженні права власності, і неринковий, заснований на нееквівалентності обміну, позаринкових механізмах розподілу ресурсів;
– по-друге, кооператив заснований на груповій власності й участі в справах його членів. В основі власності кооперативу лежить пайовий внесок його учасників, який може бути представлений грошовим чи майновим внеском. Крім матеріальної (внесення встановленого паю) передбачається ще трудова або інша участь членів у справах кооперативу. У кооперативі право власності обов'язково пов’язане із залученням його членів до участі в справах підприємства;
– по-третє, розширення демократичних основ управління, коли управління справами кооперативу здійснюється членами кооперативу, які мають рівні права за принципом «один член – один голос».
Ефективність системи виробничо-технічних послуг фермерських та особистих селянських господарств регіону залежить від раціональної комбінації методів і інструментів державної й недержавної підтримки суб'єктів, що функціонують у цій сфері. Сутність проблеми полягає в необхідності координації впливу на систему як з боку різних державних органів (податкові й митні органи, міністерства, відомства, комітети тощо), так і з боку комерційних і некомерційних елементів інфраструктури матеріально-технічного забезпечення. Здійснення такої взаємодії на практиці є досить проблематичним, тому що взаємодіючі між собою інститути дбають лише про свої інтереси, обумовлені різними цілями й можливостями.
Практика країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що їх державна політика підтримки господарюючих суб'єктів веде до створення середовища, яке б постійно стимулювало внутрішній процес генерації технологічного вдосконалення, з метою підвищення їх конкурентоспроможності. На регіональному рівні така концепція може бути реалізована в рамках кластерної політики.
Один із шляхів її реалізації – це створення в рамках кластера єдиної системи матеріально-технічного забезпечення та виробничо-технічного обслуговування сільгосптоваровиробників, включаючи особисті селянські і фермерські господарства.
Таким чином, кластерний підхід дасть можливість фермерським та особистим селянським господарствам реалізовувати свій потенціал через об'єднання своїх зусиль, подолання ізольованості й розвиток обслуговуючої кооперації.
У другому розділі «Стан технічного забезпечення та послуг виробництва фермерських та селянських господарств» досліджено сучасний стан технічного озброєння виробництва фермерських та селянських господарств, а також проведено аналіз ефективності роботи фермерських і селянських господарств у контексті їх технічного забезпечення.
У 2010 р. в Україні виробництвом сільськогосподарської продукції займалося 56 тис. аграрних підприємств різних організаційно-правових форм господарювання (включаючи фермерські господарства), які використовували 21,6 млн. га сільськогосподарських угідь, з них 28454 сільськогосподарських підприємств з площею сільськогосподарських угідь до 50 га, що становить 50,3 % загальної їх кількості.
Стан технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств в Україні за останні роки значно погіршився. За період 2000-2010 рр. спостерігається постійне зменшення кількості тракторів, парк яких в 2010 р. складав 52,6% і 24,8 % відповідно до рівня 2000 р. і 2006 р.; зернозбиральних комбайнів – відповідно 49,7 % і 26,0 %; кукурудзозбиральних – 69,4 % і 40,5%.
Аналогічна ситуація щодо наявності та забезпечення сільськогосподарською технікою спостерігається і в фермерських господарствах України та Дніпропетровської області.
