У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання і предмет дослідження; представлено теоретико-методологічну основу й використані методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення; відображено апробацію та впровадження результатів дисертації.
У першому розділі – «Європейський контекст розвитку змісту шкільної іншомовної освіти Швеції (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.)» – розглянуто соціально-історичні умови формування мовної картини європейського континенту, визначено роль Європейського Союзу (ЄС) та Ради Європи (РЄ) у цьому процесі; виявлено вплив стратегічних документів Ради Європи в галузі навчання іноземних мов на формування освітньої стратегії Швеції.
Інтеграційні процеси в Європі, визначення спільної стратегії політичного, економічного і культурного розвитку зумовили необхідність урахування національних інтересів усіх країн-учасників, в тому числі мовних. Це стало підґрунтям для запровадження мовної політики РЄ, спрямованої на розвиток мультилінгвізму і плюрилінгвізму. Мультилінгвізм і плюрилінгвізм є взаємодоповнювальними поняттями. «Мультилінгвізм» розглядається як вживання декількох мов у межах певної соціальної спільноти. «Плюрилінгвізм» передбачає розширення мовного діапазону індивіда від рідної мови до мови інших народів, розвиток його комунікативної компетентності на основі взаємодії досвіду користування різними мовами. РЄ визнає мультилінгвізм і плюрилінгвізм як явища, що спостерігаються у деяких суспільствах, в тому числі шведському, та політику, яку потрібно розвивати на національному і міждержавному рівнях. Мультилінгвізм слугує підґрунтям і передумовою розвитку плюрилінгвізму.
Багатомовність у деяких країнах зумовлена рівнозначним офіційним статусом 2-х і більше мов і високим відсотком етнічних меншин, які зазвичай спілкуються своєю рідною мовою. Швеція, 10,0 % населення якої становлять імігранти та етнічні фінські й саамські меншини, враховуючи рекомендації РЄ, забезпечує своїм громадянам доступ до освіти рідною мовою та активно заохочує вивчення іноземних мов, передусім англійської. Виявлено подібну ситуацію в Україні, де українською мовою спілкується 64,3% населення, російською – 34,4%, іншими–1,5%, що створює підстави та підґрунтя для розвитку плюрилінгвізму як передумови посилення конкурентоспроможності нашої країни у світовому економічному просторі.
Взаємообумовленість мовної та освітньої політики відбивається в резолюціях і рішеннях РЄ в галузі іншомовної освіти, які слугують методологічними засадами для розбудови національних освітніх систем. Їх зміст визначив напрями формування освітньої політики Швеції: 1) знання двох і більше іноземних мов для забезпечення мобільності професійних кадрів; 2) вивчення мов з раннього віку і протягом життя; 3) створення сприятливого навчального середовища для оволодіння ними; 4) інтеграція навчання іноземних мов і немовних предметів; 5) комунікативне і культурологічне спрямування змісту навчання.
Зміст освітніх реформ в Швеції 1950-1960 років полягав в інтернаціоналізації шведського суспільства і зумовлювався протиріччям між рівнем освіти в країні та європейськими освітніми стандартами.
Освітні реформи 1970-1980-х років в європейських країнах, у тому числі, в Швеції, зумовлені вимогами високотехнічного світу та гуманістичною політикою РЄ. Вони значно сприяли організації та розвитку змісту навчання іноземних мов: у загальноосвітніх і вищих навчальних закладах збільшено кількість годин на оволодіння ними, другу іноземну мову включено як в інваріантну, так і у варіативну складову навчальних планів, започатковано комунікативне спрямування навчання.
Новий виток євроінтеграції у 1990-х роках розширив мобільність робочих кадрів і міжкультурну взаємодію. Це визначило напрям освітньої стратегії РЄ на розвиток плюрилінгвізму і започаткувало європейський вимір в освіті, що передбачає формування в учнів уявлення про лінгвістичне і культурне різноманіття Європи, заохочення раннього і безперервного вивчення іноземних мов. Це зумовило необхідність вироблення відповідних форм і критеріїв оцінювання рівня іншомовної комунікативної компетенції на всіх етапах шкільної освіти, уніфікації освітніх стандартів, які визнавалися б на території ЄС. Швеція долучилася до створення та запровадження двох важливих концептуальних документів РЄ: «Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти: навчання, викладання, оцінювання» (ЗЄР) і «Європейського Мовного Портфоліо» (ЄМП). Завдання і цілі навчання мов, визначені цими документами, успішно поєднуються з чинними навчальними програмами для загальноосвітніх навчальних закладів країни. Водночас вимоги до сформованості іншомовної комунікативної компетентності (передусім в англійській мові) в системі шкільної освіти Швеції є дещо вищі, ніж загальноєвропейські стандарти, що свідчить про активне і стабільне застосування цієї мови у шведському суспільстві внаслідок створеного засобами масової інформації штучного іншомовного середовища.
У рамках проектів та ініціатив РЄ («Сократ», «Леонардо да Вінчі», «Еразмус Мундус», «Коменіус») Швеція здійснює міжнародний обмін студентами, педагогами для підвищення їхнього рівня професійної та культурологічної компетентності, вивчення регіональних мов та мов етнічних меншин з метою вирівнювання якості володіння цими мовами їхніми носіями.
Визначено вплив стратегії РЄ в галузі навчання іноземних мов на зміст освітньої політики Швеції, спрямованої на поширення мультилінгвізму і плюрилінгвізму, які є метою та результатом іншомовної освіти: знання 2-х і більше іноземних мов, ранній початок їх вивчення, збільшення кількості навчальних годин на оволодіння ними, створення сприятливого навчального середовища, інтегроване вивчення мови і немовних предметів.
У другому розділі – «Тенденції розвитку змісту іншомовної освіти у загальноосвітніх навчальних закладах Швеції (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.)» – досліджено витоки і соціально-педагогічні передумови конструювання змісту шкільної іншомовної освіти Швеції, його нормативне забезпечення та педагогічні умови реалізації, виявлено тенденції його розвитку. Узагальнено термінологічні поняття, якими оперує галузь.
У контексті основних положень компетентнісного підходу в освіті поняття «зміст шкільної іншомовної освіти» розглядаємо комплексно як: 1) систему знань про іноземну мову і культуру; 2) іншомовні мовленнєві уміння і навички в різних видах мовленнєвої діяльності; 3) досвід творчої мовленнєвої діяльності; 4) досвід емоційно-ціннісного ставлення до дійсності. Такий зміст відбивається в навчальних планах, програмах, підручниках і посібниках, які моделюють процес навчання, визначають його цілі, методи, інформаційно-технічне забезпечення (рис. 1).
У шведській педагогічній літературі поняття «шкільна іншомовна освіта» як явище, що поєднує в собі всі ці компоненти, окремо не розглядається. Предметом досліджень є навчання іноземних мов (fremdspråkundervisning) в основній школі (1-9 класи) та в гімназії (старшій школі – 10-12 класи).
Становлення шкільної іншомовної освіти в Швеції відбувалося під впливом протестантських просвітницьких традицій, філософських і педагогічних поглядів Я.А. Коменського (про єдність мовної та загальної освіти), Г. Гассела, К. Клуберга, Б. Броваліуса (про практичні цілі навчання, інтеграцію навчання мови й культури), діяльності «реформаторського руху» О. Єсперсена у пошуку оптимальних методів навчання мов.
Найбільша динаміка розвитку змісту шкільної іншомовної освіти країни спостерігається з середини ХХ – на початку ХХІ ст. і визначена такими соціально-економічними та організаційно-педагогічними передумовами: економічним ростом Швеції після Другої світової війни, інтернаціоналізацією шведського суспільства і проголошенням мультилінгвальної мовної політики; поширенням концептуальних положень педоцентризму(опора на авторитет педагога, школа одного вчителя упродовж 8−9-ти років, індивідуальний підхід до школяра, уникнення оцінок); та освітніми реформами, які пов’язані з модернізацію змісту та організації навчання іноземних мов. На основі їх аналізу нами обґрунтовано три етапи: 1) 1950 – 1960 рр. – запровадження основної дев’ятирічної школи та реформування гімназичної освіти, розроблення загальнодержавних навчальних планів, посилення значущості іноземних мов у змісті освіти, виокремлення англійської мови в основний базовий предмет і зародження її раннього навчання; 2) 1970 – 1980 рр. – інтенсифікація дидактичних досліджень і модернізація навчальних планів, стандартизація змісту навчання, розширення соціокультурного контексту, посилення автономії учня; 3) 1990 – поч. ХХІ ст. – децентралізація освіти, залучення вчителів до наукової роботи, розширення спектру іноземних мов у змісті загальної освіти, орієнтація на загальноєвропейські стандарти, перехід до комунікативного методу, використання ЄМП як засобу оцінювання рівня розвиненості іншомовної комунікативної компетентності учня.
