РУССКАЯ МЕДИЦИНСКАЯ ЛЕКСИКА (НАЗВАНИЯ БОЛЕЗНЕЙ И ЧЕЛОВЕЧЕСКИХ НЕДУГОВ) В ЯЗЫКЕ НАЧАЛЬНОГО ПЕРИОДА ФОРМИРОВАНИЯ РУССКОЙ НАЦИИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, зазначено зв'язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу, окреслено об'єкт і предмет дослідження, подано мету, завдання та методи наукового дослідження, визначено наукову новизну й значущість роботи, схарактеризовано практичне й теоретичне значення одержаних результатів, вказано джерела фактичного матеріалу, подано кількість та обсяг публікацій, які висвітлюють основні результати дисертаційної роботи.

У першому розділі – «До питання про термін і термінологію у сучасному російському термінознавстві» – визначено поняття термін та його специфіку, здійснено розмежування понять термінологія і номенклатура, номен і термін, розглянуто питання системної організації термінології.

Другий розділ – «Родові найменування хвороб і людських недуг» – присвячено характеристиці лексем, що позначають загальні назви хвороб.

Лексеми, що входять до тематичної підгрупи «родові назви хвороб і людських недуг», мають високий ступінь абстрагованості. До них належать боль, болhзнь, болhсть, недугъ, немочь, немощь.

Праслов'янське слово боль «хвороба» у пам'ятках давньоруської писемності мало родові коливання, вживаючись у формі жіночого роду із семантикою «хвороба», а у формі чоловічого роду – «хворий». Аналогічне простежується в російській писемності XVIII століття й у сучасних російських народних говорах.

З XVIII століття лексема боль у формі жіночого роду розвиває значення «відчуття фізичного страждання», але у формі чоловічого роду це значення зустрічається рідко, тому що звичайно уживається форма жіночого роду. У деяких сполученнях стрижневе слово боль пояснюється синонімом хороба, а іноді – видовою назвою хвороби. У сучасній російській мові лексема боль має розвинуту семантичну структуру.

Лексема болhзнь, будучи віддієслівним утворенням від основи болhти за допомогою суфікса -знь, являє собою найдавнішу структуру. Вона виникла на старослов'янському мовному ґрунті і ввійшла потім у церковно-книжний стиль російської літературної мови давнього періоду. У наш час за межами російської літературної мови ця лексема не спостерігається.

Похідне від дієслова болhти слово болhсть за допомогою суфікса  -сть, мабуть, сягає спільнослов'янської мови-основи, тому що воно представлено майже у всіх сучасних слов'янських мовах. Іноді воно вживається в тому самому тексті паралельно зі словом болhзнь. У XVII столітті лексема болhсть спостерігається в складі термінологічних словосполучень – переважно складених медичних найменувань, що позначають видові назви захворювань: дhтинцовая болесть, горленая болесть, поясничная болесть, водоточивая болесть тощо.

З XVIII століття лексема болhсть у словниках трактується як «біль, хвороба», подається з позначкою «простонародне» і приводиться в складі стійких словосполучень термінологічного характеру: падуча болесть, лиха болесть, позначаючи епілепсію.

Лексема недугъ була утворена за допомогою заперечної частки не- від спільнослов'янського дієслова *dugъ і в наш час простежується в більшості слов'янських мов. Широко це найменування було представлене в різножанрових пам'ятках давньоруської мови. Висока частотність його вживання простежується й у писемності досліджуваного часу, фіксується лексикографічними джерелами XVII – XVIII ст., у яких до нього наведено синоніми зі значенням «хвороба, неміч».

Слово немочь<*nemoktь<*nemogtь є праслов'янським утворенням. Із семантикою «хвороба» воно спостерігається в деяких літописах, а з XVII століття вживається у творах, що відображають розмовну мову (тая де немочь зовется по латыни ангина (Мат. медиц. 1643р.). Цей іменник широко використовується в утворенні термінованих словосполучень із прикметниками при характеристиці конкретних захворювань: суставная немочь, мастриковая немчь, гортанная немочь, ножная немочь, несонная немочь, ртяная немочь, зубная немочь, ушная немочь тощо.

У «Словаре Академии Российской» слово немочь фіксується з позначкою «розмовне». Старослов'янізм за походженням, слово немощь уживалося як у пам'ятниках старослов'янської, так і давньоруської мов. В оригінальних творах воно використовується зі значенням «хвороба, хворобливий стан, слабість».

Третій розділ – «Видові назви хвороб і людських недуг» – присвячено аналізу лексем, що позначають конкретні хвороби, які у російській мові XVII – XVIII ст. становлять велику тематичну підгрупу, до якої входять терміни і терміновані словосполучення, що позначають шкірні й інфекційні захворювання, хвороби внутрішніх органів, хірургічні та нервово-психічні захворювання.

До складу лексико-семантичної групи «назви шкірних захворювань» входили карбункулъ, короста (краста), корь лишай, проказа, пhгота, рожа, чесотка. Усі вони, за винятком медичних термінів карбункулъ і рожа, належать до споконвічної російської лексики. Термін рожа «гостре інфекційне захворювання шкіри» був запозичений із західнослов'янських мов, у які він увійшов із латині як ботанічна назва. Словники й лексикони XVII ст. спочатку визначали лексему рожа як ботанічний термін, а з II половини XVII ст., особливо в XVIII ст., вона активно функціонує в медичній літературі на позначення захворювання шкіри.

Термін карбункулъ запозичено з латинської мови через польське мовне посередництво.

Деякі назви шкірних захворювань успадковані слов'янськими мовами з праслов'янської мови: короста, лишай, проказа (слово перейшло з церковнослов'янської мови у народнорозмовну). Синонім до слова прокази – пhгота було витіснено лексемою проказа в XVIII ст.

Термін корь «заразна хвороба, що супроводжується висипами і лихоманкою» виник на східнослов'янському мовному ґрунті, крім російської й української мов, в інших слов'янських мовах він не зустрічається.

Назви інфекційних захворювань поділяються на три підгрупи: загальні назви інфекційних захворювань (моръ, моровое повhтрие, повhтрие) та конкретні назви інфекційних хвороб (бhгунка, дизентерия; желтуха; огонь, огневица, огневая, огневая болhзнь, огневая немочь; поносъ, проносъ, понизовка, мытъ; сухотка). Особливу підгрупу становлять назви венеричних захворювань (дворская болhзнь, гадкая болhзнь, гонорея, франца, французская болhзнь, френчуга, триппер).

У підрозділі аналізуються назви, що виникли в праслов'янську епоху, успадкувалися спільносхіднослов'янською мовою, а потім східнослов'янськими мовами в тому числі і російською, що знайшло відбиття в російській писемності початкового періоду формування російської нації. До слів праслов'янської епохи належить моръ «поголівна смертність», яке відоме всім слов'янським мовам. Терміноване словосполучення моровое повhтрие «захворювання чумою» широко вживається в російських і українських лікарських порадниках. З такою ж семантикою з кінця XV століття зустрічається лексема повhтрие. У писемності XVII ст. варіант повhтрие був літературною нормою. В сучасних тлумачних словниках російської мови поветрие в значенні «епідемія» подається з позначкою «застаріле».

На початковому етапі розвитку російської національної мови хвороба органів травлення позначалася словом бhгунка, яке вживалося з семантикою «дизентерія». Ця назва вперше фіксується українським травником XVI ст. Але в спеціальній російській медичній літературі XVII – XVIII ст. ця назва відсутня, бо була витіснена інтернаціоналізмом дизентерія, який було запозичено з німецької мови у XVI ст. або у XVIII столітті.

Власне російською за походженням є медична назва желтуха, що утворилася від желтый за допомогою суфікса -ух-(а). Вперше вона зустрічається у творах Кантемира. Лексема желтуха активно функціонує в мові медичної писемності досліджуваного періоду.

Поняття «тиф», «лихоманка» у мові досліджуваного періоду передавалося термінами огонь (огнь), огница, огневица, огневая і складеними найменуваннями огневая болhзнь, огневая немочь. Праслов'янське *ognь з'явилося на основі індоєвропейського *ognis. У давньоруській мові огнь було полісемічним словом, і поряд з іншими значеннями передавало поняття «тиф, лихоманка». З семантикою «тиф, хворобливий жар; лихоманка» слово огонь із голосним [о] перед сонорним після втрати кінцевого редукованого [ь] активно функціонує в пам'ятках XII – XVI ст., а також у медичній писемності XVII – XVIII ст. Проте протягом XVIII ст. полісемічне слово огонь перестає вживатися у складі медичної термінології, витісняючись синонімами огневая болhзнь, огневица, огневая, які зберігаються із зазначеною семантикою у сучасних російських діалектах.

Розлад діяльності органів травлення, що призводить до частих випорожнень кишечнику, у мові досліджуваного періоду мав назви поносъ (проносъ), понизовка, мытъ (мыто). Термін поносъ і його морфологічний варіант проносъ із зазначеною семантикою часто зустрічаються у російських письмових пам'ятках XVII ст. Лексема поносъ витісняє варіант проносъ у російській мові у XVIII ст. і стає нормою для російського літературного слововживання. У медичній літературі досліджуваного періоду лексема поносъ вживається як медичний термін.

Широко розповсюдженим захворюванням у початковий період формування російської нації був туберкульоз, що позначався великою групою синонімічних термінів і термінованих словосполучень: сухота, сухотка, болhзнь сухотная, сухотная немощь, истяскновение, чахотка (чехотка), немочь в плюче (плючевая немочь), немочь в груди, немочь в легком.

Назва сухота утворилася за допомогою суфікса -от-(а) від прикметника сухъ. І.І. Срезневський у «Материалах для словаря древнерусского языка» подає лексему сухота в двох значеннях: «сухость» і «чахотка». Від сухота утворилися іменник сухотка і прикметник сухотная (ж. р.). У рукописних лікарських порадниках XVII ст. часто фіксується терміноване словосполучення сухотная болhзнь «туберкульоз легень». Подібну семантику мали і терміновані словосполучення сухотная немочь, немочь в плюче (плючевая немочь), немочь в груди, немочь в легком. Термін чахотка (чехотка), незареєстрований давньоруськими пам'ятками, утворений від іменника *чахота за допомогою суфікса -к(а), зустрічається в лікарських порадниках XVIII ст. Він закріплюється в складі російської медичної термінології, витіснивши з літературного слововживання синонім сухота. Термін сухота у формі множини сухоти зберігається в білоруській і українській мовах. Не збереглися в значенні «туберкульоз легень» і терміновані словосполучення сухотная немочь, немочь в плюче (плючевая немочь), немочь в груди, немочь в легком, сухотная болhзнь.

Інфекційні хвороби, які передаються статевим шляхом, у пам'ятках початкового періоду формування російської нації позначалися термінами франчуга, франца і термінованими словосполученнями венерина болhзнь, венерическая болhзнь, французская болhзнь, дворская болhзнь, гадкая болhзнь. Прикметники венерина и венерическая були утворені відповідно за допомогою суфіксів -ин- і -ическ- від власного імені Венера – богиня краси і кохання в античній міфології. Прикметник французская і іменники франца, франчюга вказують на занесення цього захворювання з Франції. Аналогічне значення було властиве словосполученням гадкая болhзнь і дворская болhзнь.

До складу медичних термінів і термінованих словосполучень, що позначали хірургічні захворювання, у російській мові XVII – XVIII ст. входили: апостема; вередъ (врhдъ); болячка, болятокъ; гангрена, антонов огонь; гемороиды, гемморой, почечуй; грыжа, грызь, кила; канцеръ, каркинъ, ракъ.

У значенні «запалення на шкірі, нарив, пухлина» в російській мові XVII – XVIII ст. використовувалася запозичена з наукової латини лексема апостема та її фонетичні варіанти опостема, апестима, апостюм. Серед похідних від апостема в російській мові досліджуваного періоду виділяється присвійний прикметник апостемовъ, а в сучасній російській літературній мові функціонує прикметник апостематозный.

У російській мові XVII – XVIII ст. пухлини на тілі людини позначалися іменниками болячка і болятокъ. Слово болячка було властиве східнослов'янським і західнослов'янським мовам. Матеріали російських рукописних лікарських порадників зі словом болячка свідчать, що ця лексема в якості родової назви позначала різні хворобливі зміни шкіри на зразок виразки, фурункула чи рани.

З другої половини XVII ст. у значенні «хвороблива пухлина, нарив» у російських пам'ятках функціонує слово болятокъ і його фонетичний варіант болетокъ, які рано перестають функціонувати у мові. У «Словаре русского языка XVIII в.» воно подається з позначкою «обласне» у значенні «болячка».

Поняття «нарив» у пам'ятках писемності XVII – XVIII ст. передавалося російською повноголосною формою вередъ і старослов'янською неповноголосною – врhдъ; вони функціонували з однаковою семантикою, але частотність вживання у них була різною: давньоруський варіант використовувався рідко, старослов'янізм – значно частіше. Пізніше в російській мові у слова вередъ (врhдъ) втрачається значення «нарив, чиряк».

На позначення процесу змертвіння тканин організму, що супроводжується їх гниттям, у російській мові досліджуваного періоду використовується термін гангрена і терміноване словосполучення антоновъ огонь. У процесі розвитку медичної термінологічної системи старослов’янізм гангрена витісняє назву-епонім антоновъ огонь з літературної мови. Лексема гангрена функціонує в сучасній російській літературній мові як медичний термін, словосполучення антоновъ огонь збереглось у російських діалектах.

З семантикою «геморой» у російських пам’ятках зазначеного періоду функціонують запозичене з німецької мови слово геморрой і його морфологічний варіант гемороиды та власне російське слово почечуй. У спеціальній медичній літературі XVII – XVIII ст. вони вживаються як терміни-дублети, але в подальшому лексема геморрой витісняє лексему почечуй з літературної мови.

Хвороба, яка супроводжується випадінням під шкіру будь-якого внутрішнього органа, в російській мові досліджуваного періоду позначалась лексемами грыжа, грызь, кила. Слово грыжа має спорідненість із праслов'янським дієсловом *gryzti. Воно утворене на праслов'янському мовному ґрунті, де праслов'янське *gryza походить від *gryzja. В наш час термін грыжа простежується в більшості праслов'янських мов із семантикою «різь, біль, рана, нарив, журба, туга, дизентерія тощо». Складена назва грыжная болhзнь у російській мові XVII ст. має значення «різь, біль, хвороба внутрішніх органів», і, починаючи з XVIII ст., позначає видову назву хвороби – грыжа. Прикметники красный, бhлый, костяной у сполученні зі словом грыжа позначали різні захворювання: красная грыжа «рана з різом у животі», бhлая грыжа «гонорея», костяная грыжа «біль в кістках». Фразеологізм грыжа грызет вживався на позначення болю, що спричиняє грижа.

Паралельно з лексемою грыжа у досліджуваний період функціонували іменники грызъ і грызь у значенні «біль, різ, грижа». У XVIII ст. іменник чоловічого роду грызъ у писемності не фіксується, а іменник жіночого роду у розмовній мові має значення «різ, біль».

Лексему кила слов'янські мови успадкували з праслов'янської мови із семантикою «наріст, пухлина; грижа». Від неї були утворені прикметники кильный і киловатый: перший позначав поняття «той, що відноситься до кіли», а другий – «людина, що має пухлину, грижу». В сучасній російській мові слово кила «пухлина» властиве розмовній мові, а іменник грызь із семантикою «грижа; ревматизм; різного роду хворобливі почуття у будь-якій частині тіла; гінекологічні хвороби; гельмінтозні захворювання; ветеринарні хвороби» вживається у діалектах російської мови.

Для назв злоякісних пухлин у російських пам'ятках досліджуваного періоду використовувалися лексеми каркинъ, канцеръ і ракъ. У давньоруській мові для позначення злоякісної пухлини вживалося запозичене з грецької мови слово каркинъ, яке документується пам'ятками до XVII ст. Рідко воно зустрічається в лексикографічних джерелах XVIII ст. У цей період слово каркинъ витісняється з лексичної системи російської мови словами канцеръ і ракъ.

У сучасних слов'янських мовах злоякісна пухлина позначається терміном рак. Розвиток семантики «злоякісна пухлина» у цієї назви залишається не з'ясованим. Можливо, вона походить від латинізма cancer і виникає в наслідок перекладу на російську мову цього полісемічного фонетико-орфографічного комплексу, який передавав поняття рак «тварина» і рак «хвороба».

До лексико-семантичної групи «назви внутрішніх хвороб» у досліджуваний період входять наступні лексеми: ангина, жаба; астма, дыхавица, одышка; грипп; диабетъ; кашель; костоломъ, ревматизмъ; подагра, камчугъ.

Гостре інфекційне захворювання оболонки зіва, піднебінних мигдалин у російській мові XVII ст. іменувалося латинським терміном ангина, що широко функціонує в мові досліджуваного періоду і ввійшов до складу сучасної російської медичної терміносистеми, як і в терміносистеми інших слов'янських мов.

Як абсолютний синонім до слова ангина в російських медичних джерелах XVII – XVIII ст. вживається лексема жаба в значенні «запалення, пухлина в горлі, ангіна». Від неї було утворено ряд похідних: жабка, жабий, жабный, що також увійшли до складу медичної термінології зазначеного періоду.

Хронічне захворювання, що характеризується приступами задухи й утрудненого дихання, у російській мові досліджуваного періоду іменувалася астма, дыхавица, задышка.

Термін астма наявний у всіх слов'янських і в багатьох індоєвропейських мов, походить від латинського asthma, запозиченого з грецької мови asthma. Він увійшов до російської мови через західноєвропейські (французьку або німецьку). Про його іншомовний характер свідчить те, що в лікарських порадниках XVII ст. простежуються фонетичні варіанти асма, ащма і похідне від них астматисый.

Синонімом терміна астма в писемності XVII ст. був іменник дыхавица, що ввійшов у слов'янські мови з праслов'янської. У XVIII ст. ця назва хвороби виходить із ужитку, заміняючись словом астма.

Лексема гриппъ, що позначає гостре інфекційне захворювання дихальних шляхів, запозичена в російську мову з французької. У пам'ятках писемності XVII – XVIII ст. її не виявлено. Перший випадок її уживання відноситься до 1800 р. Думаємо, що живій розмовній мові слово гриппъ було відоме вже у XVIII ст. Слово грипп як медичний термін функціонує у всіх сучасних слов'янських мовах.

Судорожний видих із хрипом при захворюванні дихальних шляхів у пам'ятках писемності XVII – XVIII ст. позначався спільнослов'янським іменником кашель, що фіксується ще в епоху давньоруської мови. У пам'ятках досліджуваного періоду ця лексема представлена без територіальних і жанрових обмежень. Вона входила до складу термінованих словосполучень, які позначали різновиди і локалізацію кашлю: грудной кашель, нервный кашель тощо.

До складу запозичень з наукової латині в складі медичної термінології належить термін диабет, що уперше ввійшов у писемність XVIII століття з французької або німецької мов, зі значенням «хвороба, що супроводжується великим виділенням сечі». У російських писемних пам'ятках ця лексема вперше фіксується з другої половини XVIII століття, а з кінця XVIII століття з'являється форма чоловічого роду диабетесъ, що витісняє форму жіночого роду, і стає нормою російської літературної мови у формі диабет.

У російській мові XVII – XVIII ст. на позначення захворювання серцево-судинної системи використовуються власне російська лексема костоломъ і запозичена з німецької мови лексема ревматизм. В процесі розвитку медичної терміносистеми лексема ревматизм витісняє лексему костоломъ з літературного слововживання.

Книжним запозиченням з латинської мови, що потрапило в російську мову, можливо, через польську мову, було слово подагра – «хронічне захворювання, пов'язане з порушенням обміну речовин, відкладенням сечокислих солей у кістках, хрящах і сухожиллях, що викликає гострий біль». Початок його фіксування відноситься до XVII ст., активне вживання знаходимо в лікарських порадниках XVIII ст.

Синонімом терміна подагра було слово камчугъ – запозичення з тюркських мов, що у пам'ятках писемності представлено у варіанті камчюга і камчюгъ. У XVI – XVII ст. у російській мові втрачається варіант жіночого роду, а форма чоловічого роду стає літературною нормою.

В останньому підрозділі дисертаційної роботи розглядаються назви нервово-психічних захворювань у лексико-семантичному аспекті, з погляду походження і структури, їхньої подальшої долі в російській мові. Зокрема лексеми на позначення паралічу – апоплексія, пострhлъ і параличь, і на позначення хронічних нервових захворювань, що виявляються в припадках, судомах і супроводжуються втратою свідомості – эпилепсия, дhтинецъ, родимецъ і термінованими словосполученнями падуча болhзнь (болесть), падуча немочь, падучий (падущий) недугъ, падная болhзнь.

Висновки

Найменування хвороб і людських недуг у російській мові початкового періоду формування російської нації здебільшого являють собою тематичну групу, що чітко сформувалася, яка має складну внутрішню структуру і позначає певну систему понять. Тематична група «назви хвороб і людських недуг» складається з двох тематичних підгруп «родові назви хвороб і людських недуг» і «видові назви хвороб і людських недуг».

На відміну від видових найменувань хвороб, родові назви на позначення захворювань мають високий ступінь абстрагованості, що слугує для репрезентації умовно-узагальненого поняття «хвороба взагалі», розгалужену словотвірну базу, більш тісні семантичні зв'язки, які приводять до полісемії й синонімії, здатність до утворення антонімічних пар. Видові назви хвороб позначають патологічні процеси, які мають місце у різних органах і системах органів людського організму. Семантичні й функціональні особливості лексем, що складають тематичну підгрупу «видові назви хвороб і людських недуг», зумовили її членування на такі лексико-семантичні групи: «назви шкірних захворювань», «назви інфекційних хвороб», «назви хірургічних хвороб», «назви внутрішніх хвороб», «назви нервово-психічних хвороб».

Лексико-семантичні групи, які аналізувалися у дисертаційному дослідженні, складаються з ґенетично неоднорідних лексем. Найчисельніший шар лексики становлять лексеми спільнослов'янського походження. Усі лексеми, що входять до складу тематичної підгрупи «родові назви хвороб і людських недуг», мають праслов'янський архетип (боль, болhзнь, болhсть, недугъ, немочь, немощь.). У тематичній підгрупі «видові назви хвороб і людських недуг» більшість термінів, які позначають захворювання, що мали зовнішні прояви і були відомі людині з давніх часів, є спільнослов'янськими за походженням. У лексико-семантичних групах, що складають цю тематичну підгрупу, ґенетично спільнослов'янські лексеми представлені в такому процентному співвідношенні: «назви шкірних захворювань» (бородавка, короста, лишай, проказа, пhгота, корь та ін. – 71 %), «назви інфекційних захворювань» (бhгунка, желтуха, моръ, мытъ, огневица, повhтрие, понизовка, поносъ, сухотка та ін. – 83 %); «назви хірургічних хвороб» (болячка, болятокъ, вередъ, грыжа, кила, почечуй, ракъ та ін. – 76 %); «назви внутрішніх хвороб» (дыхавица, жаба, задышка, кашель, костоломъ та ін. – 62 %), «назви нервово-психічних захворювань» (дhтинецъ, пострhлъ, родимецъ та ін. – 44 %).

До складу тематичної підгрупи «видові назви хвороб і людських недуг» у розглянутий період входять іншомовні терміни, які були запозичені в російську мову з грецької (астма, гангрена), латинської (ангина, апостема, канцеръ, та ін.), французької (грипп), німецької (геморой, дизентерия, параличь, ревматизмъ) і тюркських мов (камчугъ). Наявність іншомовних термінів у лексичній системі російської мови досліджуваного періоду можна пояснити такими причинами: Росія підтримувала культурні зв'язки з європейськими країнами, більша частина спеціальної медичної літератури перекладалася в XVII – XVIII ст. з іноземних мов на російську, у результаті чого засвоювалося багато медичних термінів, що мали в Європі вже інтернаціональний характер. Запозичення термінів могло відбуватися безпосередньо з латинської мови (ангина, апоплексия та ін.) або за допомогою німецької (диабет), французької (эпилепсия) і польської мов (гонорея, карбункулъ, подагра, рожа та ін.).

Усі іншомовні медичні терміни засвоювалися російською мовою шляхом зміни свого фонемного й графічного складу, словотвірної й морфологічної форм.

Запозичені терміни могли мати варіативну вимову й орфографію, що зумовлено їх уживанням без жанрових і територіальних обмежень. У більшості випадків засвоєння термінів відбувалося шляхом імітації іншомовних звуків звуками, властивими російській мові (franca – франца, cancer – канцер, roża – рожа, tripper – триппер та ін.). У мові початкового періоду формування російської нації функціонують терміни, що засвоювалися шляхом пристосування до російського правопису (apostuma – апостема, hämorröe – геморой, honorrhoea – гонорея та ін.). У деяких іншомовних медичних термінах відбулися процеси, пов'язані з їхньою фонетичною адаптацією в російській мові: випадіння декількох звуків (carbunculus – карбункул), заміни іншомовних звуків російськими (Dysenterie – дизентерия) та ін. Серед основних змін у словотвірній і морфологічній формі запозичених термінів можна виділити такі: трансформація морфем (суфіксів і флексій) і поява нових афіксів (apoplectique – апоплексический, diabetisch – диабетический). Ці зміни зумовлені входженням термінів  до складу нової словотвірної парадигми.

У результаті активного функціонування запозичених термінів у розмовній мові й у спеціальній медичній літературі у них відбуваються зміни в плані змісту, що приводить до пристосування слів до лексичної системи російської мови. Змінюється характер семантики – розвивається й спеціалізується значення (апоплексия), відбувається термінологізація запозиченої лексеми (канцеръ). Семантика запозиченого терміна могла зазнавати також кількісних змін. Так, наприклад, лексема параличь у грецькій мові, з якої її було запозичено, функціонує в трьох значеннях, у російській мові – в одному. У результаті процесу семантичного пристосування запозиченої лексики в російській мові розглянутого періоду термін здобуває нову семантику (рожа), розвиває переносне значення (параличь), утворює словотвірні гнізда (геморой – гемороидальный, гемороидный, гемороидический, канцеръ – канцеровъ та ін.).

Принципи номінації у споконвічній російській термінології досліджуваного періоду зумовлено екстралінгвістичними чинниками – емпіричним рівнем знань людей і релігійно-містичними уявленнями про причини появи захворювань (жаба, пострhлъ та ін.). Основним шляхом розвитку номінативних одиниць назв хвороб і людських недуг є словотворення. Основні способи словотворення російських медичних термінів початкового періоду формування російської нації – афіксальний, лексико-семантичний, синтаксичний, словоскладання, транспозиції й запозичення. За словотвірною структурою медичні терміни поділяються на прості (боль, грыжа, жаба, кашель, корь, моръ, ракъ та ін.), похідні (бородавица, понизовка, прокажение та ін.) і складені (антоновъ огонь, возметный недугъ, жабная болhзнь, желтая болhзнь, черный недугъ та ін.). Афіксальний і лексико-семантичний способи словотворення характерні для простих і похідних термінів. Більшість досліджуваних лексем утворено афіксальним способом за допомогою суфіксації (болhзненность, болhзнь, лишай, огница та ін.), префіксації (недугъ, немочь, немощь, повhтрие та ін.) і префіксально-суфіксального способу (понизовка). Деякі похідні терміни утворено способом словоскладання (водотрудие).

Для простих і похідних медичних термінів характерними словотворчими моделями є віддієслівна, відсубстантивна й відад'єктивна суфіксація (грызть – грыжа, желтый – желтуха, огонь – огница).

Лексико-семантичний спосіб словотворення термінів був продуктивним на початковому етапі становлення медичної термінологічної системи. У результаті метафоризації одного зі значень слів за зовнішніми або функціональними властивостями утворилися терміни жаба, огонь, ракъ та ін. У російській мові досліджуваного нами періоду такий спосіб є малопродуктивним.

Складені медичні терміни досліджуваного періоду утворювалися синтаксичним способом. У роботі виділено номінативні словосполучення двох типів: одні не мають переосмислених компонентів і характеризуються формальною членованістю (дhтинцовая болhсть, недугъ головний, огненый недугъ, очна болhзнь, язычна болhзнь та ін.), інші – нерозкладні, у яких мотивація компонентів переосмислена (антоновъ огонь, водотрудная болhзнь, черный недугъ, французская болhзнь, та ін.). У російській мові  XVII – XVIII ст. окреслюється тенденція до заміни аналітичних найменувань синтетичними, котра реалізується шляхом семантичної конденсації (падучая болhзнь – падучка).

Проаналізовані нами терміни утворені способом транспозиції (поносъ) і запозичення (подагра, ревматизм).

Медичним термінам, що функціонують у мові початкового періоду формування російської нації, властиві явища полісемії, омонімії, антонімії, синонімії, фонетичної й морфологічної варіативності. У розглянутий нами період в одному значенні функціонують переважно запозичені терміни (апостема, гонорея, грипп та ін.). Споконвічні російські терміни ставали однозначними в процесі розвитку й становлення медичної термінології (грыжа). Ряд термінів при цьому отримали спеціальне граматичне оформлення і зазнали певної ізоляції у мові (терміни ракъ і сухота вживаються тільки у формі однини).

Полісемія медичних термінів пов'язана з тим, що значний шар медичної лексики було утворено шляхом розвитку спеціальних значень у загальновживаних лексем, у результаті чого за одним фонетичним комплексом закріплювалося кілька значень. Багатозначність яскраво виражається у лексем, що входять до складу тематичної підгрупи «родові назви хвороб і людських недуг» (болhсть – «хвороба, нездоров'я, фізична недуга», «біль», «щиросердечне страждання, скорбота, мука», «виразка, болячка»). Полісемія менш розвинута у слів тематичної підгрупи «видові назви хвороб і людських недуг». Це пов'язано насамперед із тим, що неунормованість медичної термінології досліджуваного періоду була причиною недостатньої кількості мовних засобів для конкретизації хвороб. Багатозначними є тільки ті видові назви, що утворилися в результаті транспозиції (жаба – «хвороба порожнини рота й горла при запаленні язика, залоз», «запалення, пухлина в горлі», «ангіна»). Значну частину багатозначних термінів було витиснуто однозначними (термін огонь було замінено словами тиф і горячка).

Медичній термінологічній системі XVII – XVIII ст. притаманна омонімія. У результаті функціонально-стилістичної омонімії термін омонімізується із загальновживаним словом (огонь – «вогонь», «гарячка»). Медичний термін міг омонімізуватися з ідентичним за звучанням терміном, що функціонував у мові інших наук (ракъ – у медицині «злоякісна пухлина», у біології «тварина»).

У розглянутих тематичних підгрупах антонімія побудована на ознаці поляризації семантики, що діє в межах семантичного поля (болhсть – здоровье, внешняя болhзнь – внутренняя болhзнь та ін.).

Особливістю медичної термінології досліджуваного періоду є наявність у її сфері широко представленої синонімії. Ця множинність репрезентації відтінків значення була зумовлена відсутністю в період феодальної роздробленості єдиних норм, зразків у позначенні понять, пов'язаних із медициною, у результаті чого в різних місцях російської території виникали і тривалий час існували терміни, що відтворювали різні ознаки тих самих реалій. При цьому синонімія збільшувалася за рахунок запозичень із старослов'янської та європейських мов, а також внаслідок існування термінів різних епох.

Відсутність чіткої унормативності медичної термінології призводила до того, що в одному синонімічному ряді співіснували книжні (переважно запозичені), розмовні й діалектні слова (гемморой – почечуй, грыжа –     грызь – кила, короста – краста та ін.).

У рукописних і друкованих лікарських порадниках XVII – XVIII ст. нерідко спостерігаються іншомовні терміни, семантика яких пояснюється шляхом добирання російських еквівалентів (асма, астма – дыхавица, одышка; гемморой – почечуй; лепра – проказа; эпилепсия – дhтинецъ та ін.). Уже в цей період у російській літературній мові намічається тенденція до витіснення багатьох споконвічних російських термінів запозиченими, що сприяло становленню й упорядкуванню медичної термінологічної системи.

Лексична синонімія поповнювалася за рахунок фонетичної варіантності як результату звукових трансформацій у живій розмовній мові XVII–XVIII століть і її діалектах (апостема, опостема, апестима, апостюм та ін.).

Морфологічна варіантність у медичній термінології досліджуваного періоду виявлялась у численних поєднаннях однокореневих лексем з різними, але синонімічними суфіксами (бородавка – бородавица).

У тематичній групі «назви хвороб і людських недуг» на діахронічному рівні спостерігається семантичний процес переходу родового найменування у видове (болячка,грыжа).

Більшість термінів, що входять до складу тематичної підгрупи «родові назви хвороб і людських недуг», функціонує у російській мові протягом її становлення й розвитку. Вони документуються вже давньоруськими пам'ятками писемності (боль, болhзнь, болhсть, недугъ, немочь, немощь). Терміни, що позначають родові назви хвороб, фіксуються в російській мові XVII – XVIII ст. без територіальних і жанрових обмежень, маючи певні особливості функціонування. У релігійній літературі ці лексеми, крім основної семантики, могли реалізовувати переносні значення «горе, покарання» і «гріх, відступ від віри», виконуючи експресивну функцію. Деякі терміни, що позначають видові назви хвороб, у релігійній літературі використовувались як засоби експресивності при описі звільнення від хвороб (короста, проказа та ін.).

В основному терміни, що входять до складу тематичної групи «назви хвороб і людських недуг», фіксуються спеціальною медичною літературою XVII – XVIII ст. (травниками і лікарським порадниками), саме тут зі споконвічними російськими термінами вживається запозичена термінологія (апостема – чирей, геморрой – почечуй, параличь – пострелъ та ін.).

Літописні джерела фіксують переважно ті медичні терміни, які мали вплив на розвиток суспільства у певний час. Так, наприклад, у літописах зустрічаються терміни, що позначають інфекційні хвороби, які викликають велику смертність людей (моръ, моровое повhтрие, повhтрие, моровая язва та ін.).

У розглянутий період припиняє функціонування багато складених термінів із стрижневими словами болячка, болhзнь, болhсть, недугъ, немочь, немощь, зникає множинність вираження одного змісту, у результаті чого в мові початкового періоду російської нації з’являється тенденція до позначення кожного поняття медицини одним або двома (споконвічним російським і запозиченим, інтернаціональним) термінами (терміни проказа і лепра витісняють ті терміни, що існували раніше недугъ прокаженъ, прокажение, пhгота, і т.д.).

Досліджувана медична лексика складає основу сучасної медичної терміносистеми. Багато лексем на позначення людських захворювань перестало вживатися у процесі становлення медичної термінологічної системи, що пов'язано з безпосереднім зв'язком слів, які входять до складу тематичної групи «назви хвороб і людських недуг», з іншими науками й удосконаленням медичних знань на кожному етапі розвитку медицини взагалі. Більшість термінів, що фіксуються джерелами писемності початкового періоду формування російської нації, функціонує у сучасній російській мові, позначаючи загальні й конкретні захворювання: в літературній мові (ангина, апоплексия, болезнь, гангрена, геморрой, гонорея, грыжа, дизентерия, карбункул, недуг, рак, рожа, эпилепсия та ін.), у діалектах (антонов огонь, болесть, детинець, дыхавица, жаба, костолом, понизовка, сухота та ін.).