Самотуга А.В. Особисті права і свободи людини у США та їх захист поліцією

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, висвітлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами; визначено мету і задачі дослідження, його об’єкт і предмет, охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення; подано відомості про апробацію основних положень дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ “Зміст особистих прав і свобод людини у США та їх гарантії” складається з трьох підрозділів, присвячених загальним питанням особистих прав і свобод людини; передумовам становлення, розвитку та процесу конституційного закріплення особистих прав і свобод людини у США; їх гарантіям.

У підрозділі 1.1. “Поняття, склад особистих прав і свобод людини” висвітлено сучасні підходи до розкриття змісту особистих прав і свобод людини на підставі як міжнародно-правових актів – Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права тощо, так і національно законодавства. На цій підставі з усього комплексу прав і свобод виокремлюються три найбільші групи: особисті; політичні; економічні, соціальні та культурні. Серед них особисті права віднесено до основних, решту – до похідних, що конкретизують і доповнюють першу групу.

Відзначається, що особисті права і свободи людини завжди виносяться в переліку прав і свобод на перше місце, що свідчить про їх пріоритетне значення у структурі конституційно-правового статусу особи.

Наголошується на розбіжності поглядів щодо співвідношення понять “особисті” та “громадянські” права, які в одних випадках ототожнюються, що означає реалізацію “особистих” прав в умовах “громадянського” суспільства, в інших – розрізняються, виходячи з належності “громадянських” прав тільки “громадянам” певної держави. У зв’язку з неоднозначним тлумаченням у вітчизняній та американській юридичній науці поняття громадянських прав запропоновано використовувати в науковому обігу термін „особисті права і свободи людини”.

Розширено склад особистих прав і свобод людини, до якого віднесено: право на життя, повагу до гідності, свободу та особисту недоторканність, недоторканність приватного та сімейного життя, недоторканність житла, свободу світогляду та віросповідання, приватну власність, здоров’я та здорове довкілля, свободу думки і слова, освіту як на вільний розвиток особистості, користування рідною мовою, свободу пересування та вибір місця проживання, вказувати/не вказувати свою національність, конфесію, партійну та іншу групову належність.

Підрозділ 1.2. “Передумови становлення особистих прав і свобод людини у США, їх розвиток та конституційно-правове закріплення” присвячено дослідженню генезису інституту особистих прав і свобод людини у США.

До зовнішніх передумов розвитку інституту особистих прав і свобод людини у США віднесено: філософсько-правову спадщину західноєвропейських мислителів періоду Просвітництва та Нового часу, засновану на юснатуралістичній доктрині прав людини; нормативно-правові документи різних історичних епох, що закріплювали правовий статус індивіда з наголосом на його особистих правах і свободах (Велика Хартія Вільностей, Акт “Habeas Corpus”, британський Білль про права, Петиція про права). Серед зовнішніх чинників найбільший вплив мали: перші поселення-колонії, члени яких були переважно релігійними дисидентами, які змушені були шукати притулку на нових землях і згодом організували там своє суспільно-економічне життя на засадах релігійної та економічної свободи й громадівського самоврядування; безпосередній вплив американської політико-правової думки (Т. Джефферсон, А. Гамільтон, Б. Франклін, Дж. Медісон, Дж. Адамс) на процес нормативно-правового втілення в країні ідеї природних прав людини.

Звернуто увагу на те, що процес розвитку природних прав людини супроводжувався боротьбою за незалежність колоній від англійського панування. Серед перших правових актів, що поєднували в собі ці обидва принципи, відрізняються місцеві хартії, декларації та конституції окремих штатів. Першим документом загальнонаціонального рівня, в якому втілилися ідеї природних прав людини у поєднанні з принципами народного суверенітету, прийнято вважати Декларацію незалежності США 1776 р.

Зазначається, що норми стосовно прав і свобод людини не отримали свого закріплення у Конституції США 1778 р., оскільки її автори, виходячи з юснатуралістичної доктрини прав людини, не вважали за необхідне формально закріплювати ці права, мотивуючи це тим, що будь-який офіційний перелік прав і свобод заздалегідь підлягає певному обмеженню та довільному тлумаченню.

Констатується, що центральне місце в системі нормативно-правових актів у сфері прав і свобод людини у США посідає Білль про права 1791 р. – перші десять поправок до Конституції, в яких отримали своє закріплення насамперед особисті права і свободи людини (свобода слова й віросповідання; право захищати своє життя від посягань за допомогою зброї; право на недоторканність житла; особиста недоторканність, таємниця листування) та їх гарантії (судовий захист; неможливість бути двічі притягненим до відповідальності за одне й те саме правопорушення, право на належні процедури).

Наголошується на превалюванні у США внутрішнього законодавства над міжнародно-правовими актами та на порівняно більш вузькому обсязі проголошених прав і свобод людини, що у подальшому визначило саме ті види особистих прав і свобод людини, які захищаються саме поліцією.

Зроблено висновок, що створення конституційно-правових актів, які закріплювали особисті права і свободи людини, відбувався у США “знизу”: від правових актів на рівні громад – перших поселенців, пізніше – на рівні штатів і зрештою – до прийняття федеральної конституції та поправок до неї.

Підрозділ 1.3. “Гарантії особистих прав і свобод людини у США” містить характеристику загально-соціальних і юридичних гарантій конституційних особистих прав і свобод.

Доведено, що ефективність гарантій особистих прав і свобод людини залежить від рівня розвитку правових принципів та інститутів демократії, правотворчої атмосфери в суспільстві, рівня правового виховання й культури населення, стану економіки та рівня розподілу життєвих благ.

Автор дійшов висновку, що поряд з державою як центральним суб’єктом у системі гарантій конституційних особистих прав і свобод людини, важливу роль відіграють інститути громадянського суспільства (неурядові громадські правозахисні організації, засоби масової інформації тощо).

Пріоритетним видом юридичних гарантій конституційних особистих прав і свобод людини у США визначаються нормативно-правові, вперше закріплені у Біллі про права 1791 р., гарантії.

Зазначається, що однією з особливостей Конституції США та поправок до неї є відсутність конкретних гарантій права людини на життя і здоров’я. Водночас окремі її норми (ІІ Поправка) дозволяють з метою захисту власного життя і здоров’я застосовувати заходи, спрямовані на позбавлення життя іншої особи.

Встановлено, що найважливішою конституційною гарантією права на свободу та особисту недоторканність людини є заборона на провадження обшуків та арештів без виданого у встановленому порядку ордера, що випливає з вимог IV і V Поправок. IV Поправка отримала широке тлумачення у кількох судових рішеннях, що свідчить про факти порушення працівниками правоохоронних органів процедурних правил при проведенні обшуків, виїмок та арештів осіб у їхніх приміщеннях і транспортних засобах. V Поправка містить кримінально-процесуальні гарантії захисту конституційних прав і свобод людини. Зокрема, правило “належної правової процедури” включає право обвинуваченого на розгляд справи судом за участю Великого журі присяжних, право на юридичну допомогу адвоката, на примусовий виклик свідків захисту, право не свідчити проти себе та ін. Прийнятою 1866 р. XIV Поправкою було втілено положення щодо рівного для всіх американців захисту перед судом.

Обґрунтовується, що центральне місце в системі організаційно-правових гарантій захисту конституційних особистих прав і свобод людини у США посідає судова гілка влади, яка є надійним засобом охорони й захисту прав від їх порушення з боку правоохоронних органів країни.

Відзначається, що у США на федеральному рівні є відсутнім такий елемент захисту прав і свобод людини, як інститут парламентського уповноваженого з прав людини (омбудсмана).

Доводиться, що важливою складовою в системі організаційно-правових гарантій захисту конституційних особистих прав і свобод людини у США, поряд з офіційними органами (федерального, штатів та місцевого рівнів), існують інститути громадянського суспільства, до яких належать, громадські організації (у т. ч. правозахисні – „Американська спілка громадянських свобод”, „Міжнародна амністія” та ін.) і засоби масової інформації.

Розділ 2 “Конституційно-правовий захист поліцією США конституційних особистих прав і свобод людини”, який складається з чотирьох підрозділів, присвячено дослідженню генезису інституту поліції, правовим підставам її організації, конституційно-правовому механізму захисту нею конституційних особистих прав і свобод людини, особливостям відповідальності працівників поліції за діяльність щодо захисту цих прав і свобод.

У підрозділі 2.1. “Генезис діяльності поліції щодо захисту конституційних особистих прав і свобод людини у США” розкриваються особливості становлення й розвитку поліцейських сил країни у взаємозв’язку з необхідністю захисту конституційних особистих прав і свобод людини.

Виходячи із запропонованої американськими фахівцями періодизації (колоніальний, політичний, прогресивний, гангстерський, революційний, сучасний періоди) процесу розвитку поліції країни, зазначені періоди охарактеризовано у взаємозв’язку з проблемами захисту конституційних особистих прав і свобод людини.

Зазначається, що колоніальний період (XVII – перша пол. ХІХ ст.) є передісторією формування професійних підрозділів поліції, попередниками яких були добровільні загони з числа переселенців, що захищали свої колонії від нападів індіанських племен і злочинців та розшукували й ловили рабів, які втікали. У середині ХІХ ст. в окремо взятих містах на британський взірець були утворені уніформовані цілодобові патрулі, які започаткували собою професійну поліцію.

Констатується, що політичний період (друга пол. ХІХ ст.) характеризується тісними зв’язками між муніципальною політичною елітою та поліцією, коли остання використовувалася владою для забезпечення політичного контролю над населенням міст.

Обґрунтовується, що прогресивний період (20-ті рр. минулого століття) позначений активізацією заходів щодо вдосконалення фахової підготовки поліцейських на підставі доповідей конгресових і президентських комісій, які розслідували численні факти порушень поліцейськими конституційних особистих прав і свобод людини.

Відзначається, що гангстерський період (20-50-ті рр. минулого століття) пов’язаний з численними фактами корупції і зрадництва в поліції, втягненням її працівників у зв’язки з організованими злочинними угрупованнями, коли діяла XVIII Поправка до Конституції, якою заборонялося виготовлення і продаж в країні алкогольних напоїв. Наприкінці 50-х рр. урядом США було вжито кардинальних заходів щодо поліпшення якісного особового складу правоохоронних органів.

У свою чергу, революційний період (60-70-ті рр.) характеризується підвищенням громадянської активності американського суспільства, що підсилило процеси реформ у поліції США.

Наголошується, що сучасний період (кінець 70-х рр.) пов’язаний з такими новаціями, як повернення до класичного пішого патрулювання. У 80-ті рр. поліція змогла позбавитися багатьох негативних явищ. Однак, події 11 вересня 2001 р. та прийняття відповідних правових актів, що розширили повноваження поліції у боротьбі з тероризмом, поставили на порядок денний питання щодо балансу інтересів між державою та індивідом.

Історико-правовий аналіз розвитку інституту поліції США у подальшому визначає особливості правового регулювання, характер та обсяг функцій поліції різних рівнів юрисдикції щодо захисту конституційних особистих прав і свобод людини.

Підрозділ 2.2. “Конституційно-правовий механізм діяльності поліції США щодо захисту конституційних особистих прав і свобод людини” присвячено конституційно-правовому механізму захисту конституційних особистих прав і свобод людини поліцією США.

Досліджується джерельна база законодавчого закріплення повноважень поліції США не лише за видовою класифікацією, але й на юрисдикційній основі – на федеральному рівні, на рівні окремо взятого штату й на рівні муніципального утворення.

Констатується, що провідне місце в системі федерального поліцейського законодавства США посідають Конституція 1787 р. та поправки до неї, оскільки вони формують таке важливе конституційно-правове джерело, як судові прецеденти, які є обов’язковими та визначальними в діяльності органів правопорядку.

На основі аналізу певних рішень Верховного суду США встановлено, що однією з найголовніших гарантій захисту людини від зловживань поліцією є судові прецеденти, які встановлюють процедури здійснення поліцейськими арешту, обшуку, виїмки, особистого огляду, під час яких обмежуються конституційні особисті права і свободи людини.

Зазначається, що у США на загальнофедеральному рівні є відсутнім єдиний нормативний акт щодо діяльності поліції. Її повноваження регулюються у відповідних розділах або статтях федеральних галузевих законів. Діяльність поліції федерального рівня регулюється також відомчими нормативними актами – інструкціями, наказами, настановами стосовно окремо взятих функцій поліції (адміністративно-патрульної, детективної та ін.).

З’ясовано, що нормативними актами, які регулюють діяльність поліції штатів та місцевих правоохоронних агентств, є конституції та закони відповідних штатів, окружне законодавство (для управлінь шерифів), міські хартії та поліцейські ордонанси місцевих департаментів.

У підрозділі 2.3. “Функції, методи та форми діяльності поліції щодо захисту конституційних особистих прав і свобод людини у США” визначено, що поліція США всіх рівнів юрисдикції виконує функції, які виявляються в її повноваженнях: патрульно-адміністративна, детективна, профілактична та спеціальна. Перші три є суто поліцейськими, а спеціальну, яка полягає у наданні поліцією широкого спектру послуг населенню, названо квазі-поліцейською.

Повноваження поліції реалізуються за допомогою форм (правові, організаційні та матеріально-технічні) і методів (загальні та конкретні) її діяльності. До правових форм віднесено правоустановчу, правоохоронну та правозастосовчу; до організаційних – внутрішньо-організаційні та зовнішньо-організаційні.

До загальних методів діяльності поліції віднесено переконання, безпосереднє керівництво, заохочення та примус; до конкретних – поліцейський нагляд, прямий поліцейський примус, поліцейська допомога та ін. Найбільш поширеним на сьогодні методом  діяльності поліції у сфері захисту конституційних особистих прав і свобод людини є метод поліцейської допомоги.

Федеральним поліцейським підрозділам властиві функції щодо припинення, розкриття та розслідування злочинів і правопорушень, які посягають на державний лад, фінансово-економічну систему країни та екологічну безпеку, що є складовими системи захисту конституційних особистих прав і свобод людини. Правоохоронні органи штатів виконують завдання, пов’язані з безпекою на автошляхах та координацією діяльності й методичним забезпеченням місцевих правоохоронних агентств відповідного штату.

Патрульно-адміністративна функція та спеціальна функція (надання допомоги особам в екстремальних ситуаціях) є найбільш характерними для підрозділів місцевої поліції, які здійснюють значний обсяг повноважень у сфері захисту конституційних особистих прав і свобод людини, оскільки є найбільш наближеними та обізнаними щодо проблем місцевих мешканців.

Серед найбільш перспективних напрямів діяльності поліції США у сфері захисту конституційних особистих прав і свобод людини вважається науково обґрунтований напрям комунальної діяльності поліції (community policing), що полягає у встановленні партнерських відносин з місцевим населенням з метою профілактики правопорушень і надзвичайних подій, підвищенні якості життя (як результат такої діяльності) на території відповідної громади.

Робиться висновок, що характер та обсяг функцій, специфічність форм і методів діяльності поліції щодо захисту конституційних особистих прав і свобод людини визначаються рівнем юрисдикції відповідних органів правопорядку та особливостями їх законодавчого забезпечення, чисельністю та соціальною структурою населення певної території обслуговування.

У підрозділі 2.4. “Відповідальність та контроль за діяльністю поліції США у сфері захисту конституційних особистих прав і свобод людини” наголошено, що причиною для суворих обмежень прав поліції є побоювання американського суспільства узурпації влади та концентрації зайвих повноважень в одних руках. Через обмеження прав поліції суспільство прагне здійснити над нею свій контроль.

Зазначається, що владні повноваження, обов’язки та юрисдикція поліцейських суворо лімітовані законодавством, оскільки англо-американська правова традиція віддає пріоритет індивідуальним свободам особи в сукупності з активним суспільним контролем, у т. ч. над поліцією. В результаті такого підходу американська поліція сьогодні має високий ступінь децентралізації.

Відповідальність поліції США пропонується розглядати у вузькому і широкому значенні. У вузькому значенні відповідальність є адміністративною (дисциплінарною), цивільною та кримінальною, яка настає за невиконання, неналежне виконання, виявлену недбалість або відверте порушення поліцейськими конституційних особистих прав і свобод людини.

Встановлюється, що на сьогодні у США активно застосовуються цивільна відповідальність поліцейських, яка тягне за собою обов’язок працівника поліції або його департаменту чи навчального закладу, в якому він пройшов професійну підготовку, компенсувати завдану особі шкоду внаслідок неправомірних дій чи бездіяльності.

Відповідальність у широкому значенні передбачає не лише юридичну, але й морально-політичну відповідальність поліцейських, а також їх підзвітність та підконтрольність. Суб’єктами контролю за діяльністю поліції США є керівництво поліцейських департаментів, державні органи (суд, президентські та сенатські комісії) і суспільство.

Відповідно до суб’єктів контролю, визначено такі його види: внутрішній (діяльність підрозділів внутрішніх розслідувань) та зовнішній (діяльність державних органів, громадських неурядових, правозахисних організацій, добровільних утворень поліцейських та мешканців територіальних громад, створення цивільних поліцейських академій, діяльність ЗМІ).

Зроблено висновок, що найбільш ефективним видом контролю за діяльністю поліції США щодо захисту конституційних прав і свобод людини визнається громадський, оскільки повною мірою здійснюється на місцевому рівні, що дозволяє враховувати суспільну думку і, в свою чергу, активізувати державний і внутрішньовідомчий контроль.