Савчин М.В. Конституційний суд України як гарант конституційного ладу

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми; зв’язок роботи з науковими програмами, планами; визначаються мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкривається методологічна основа дисертації, охарактеризовано її наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, а також наводиться інформація про апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ “Правосуб’єктність учасників конституційно-правових відносин як гарантів конституційного ладу” присвячено розкриттю місця і ролі Конституційного Суду України у системі гарантів конституційного ладу.

У підрозділі 1.1. “Поняття конституційного ладу України та його гарантії” розкривається поняття, елементний склад та механізм забезпечення конституційного ладу України у механізмі політичної і соціальої інтеграції громадянського суспільства і публічної влади.

Система забезпечення стабільності конституційно-правових відносин та конституційного порядку втілюється через усталену сукупність засобів та механізмів управління суспільством та забезпечення основоположних людських цінностей. Забезпечення верховенства Конституції на всій території України, упорядкування конституційно-правових відносин у відповідності до принципу верховенства права зв’язує їх учасників і передбачає певний механізм взаємодії та співпраці між ними. Для визначення системи конституційного ладу є недоцільним штучне виділення категорій державного та суспільного ладу, які відповідно виражають організацію публічної влади, політичну систему й основи демократичного ладу суспільства. Тому більш прийнятно розглядати їх у діалектичній єдності як певний тип конституційної системи державно організованого суспільства.

У дисертації робиться висновок, що юридичні гарантії конституційного ладу України становлять цілісну систему правових, інституційних та процедурних засобів забезпечення основних цінностей суспільства і держави, які закріплені та випливають із змісту Конституції України. Система таких гарантій зумовлена тим, що учасники конституційних правовідносин зобов’язані їх забезпечувати на засадах верховенства права, демократії, свободи політичної діяльності згідно з належною правовою процедурою. У процесі такої діяльності конституція потребує інтерпретації через поточне законодавство або діяльність конституційної юстиції, а у випадку якісних змін засад політичної, економічної, соціальної, культурної системи суспільства може виникнути необхідність ревізії конституції у рамках реалізації народом установчої влади.

У підрозділі 1.2. “Зміст правосуб’єктності гарантів конституційного ладу України” обґрунтовується правове положення суб’єктів права у механізмі його забезпечення, форми і засоби реалізації їх правомочностей та відповідальності.

Суб’єкти конституційно-правових відносин розглядаються як носії комплексу основних прав і свобод, владних повноважень та відповідальності, які покликані діяти у межах та спосіб, визначених законом. Гаранти конституційного ладу забезпечують взаємодію та інтеграцію громадянських інститутів та публічної влади на основі права з метою утвердження, реалізації та правового захисту конституційних норм і принципів. У Конституції статусом “гаранта” наділено насамперед Президента України, що безсумнівно вказує на його провідну роль у конституційній системі як глави держави, що здійснює арбітражні функції і забезпечує наступність публічної влади. Однак це не виключає того, що у випадку порушення конституційних норм і принципів будь-який учасник конституційно-правових відносин також може виступити як гарант конституційного ладу.

Діяльність гарантів конституційного ладу втілюється у певних організаційних та процедурних формах, а тому носить інституйований характер. Стабільність конституції забезпечується не тільки матеріально-процедурними обмеженнями та порядком внесення змін до Основного Закону. Реальна чинність конституційних норм втілюється насамперед через позитивну діяльність учасників конституційно-правових відносин, спрямованої на забезпечення цінностей українського суспільства.

У ході реалізації норм Конституції та закріплених у ній основоположних цінностей суспільства, у випадку посягання на ці об’єкти, порушники повинні понести конституційно-правову відповідальність. Інші учасники несуть обов’язок по забезпеченню правового захисту Основного Закону і в цьому аспекті вони виступають гарантами конституційного ладу. Безпосередньо людина, основні права і свободи як найвищі соціальні цінності зумовлюють конституційний устрій суспільства і держави та втілюють певну систему взаємозв’язків між ними. Система процедур правового захисту (ст. 3, 8, 55, 124 та 157 Основного Закону) зв’язують органи публічної влади основними правами і свободами.

У підрозділі 1.3. “Система гарантів конституційного ладу України” визначається, що вона має інституційно-правову природу і втілюється через конституційні норми-принципи, норми-цілі, установчі норми.

Система гарантів конституційного ладу розглядається автором як співвідношення між комплексними інститутами права захисту та належної правової процедури з урахуванням їх місця і ролі у забезпеченні стабільності та розвитку конституційного порядку, які конкретизуються інститутами демократії, ефективних засобів правового захисту. Конституційний інститут права захисту втілює організацію публічної влади та демократичного суспільства як сукупність організаційно-процедурних засад по реалізації та правовому захистові основних прав. Сукупність ефективних засобів правового захисту доповнює політику держави по соціально-правовому захистові основних прав. Їх тісний взаємозв’язок зумовлює демократичний порядок управління публічними справами, механізми врегулювання правових спорів у суспільстві та державі.

Конституційний інститут публічної влади розглядається у роботі як певний тип юридичного режиму реалізації суверенної влади народу шляхом вирішення справ публічного (загального) значення на основі єдності повноважень та відповідальності її носіїв. Організація публічної влади втілюється органи держави і місцевого самоврядування Принцип поділу влади передбачає конституювання, функціональну відособленість, незалежність, співпідпорядкування гілок влад. Управління публічними справами на різних рівнях публічної організації суспільства відрізняється своєрідним юридичним режимом.

Здійснення даних функцій забезпечується через належну правову процедуру як єдність процесуального режиму та процесуальної форми. Це дозволяє визначити правові форми контролю суспільства над публічною владою, а також ефективного управління суспільством у конституційній державі. У цьому механізмі важлива роль належить Конституційному Суду України, який наділений повноваженнями здійснювати конституційний контроль та офіційне тлумачення Конституції і законів України.

Підрозділ 1.4. “Конституційна юстиція як організаційно-правова форма гарантування конституційного ладу України” присвячений розкриттю механізму реалізації засад конституційної держави та забезпечення конституційного ладу Конституційним Судом України.

Такий механізм втілюється в упорядкуванні конституційно-правових відносин та інтерпретації конституційних норм. Інтерпретація Конституції є основою легітимного механізму конкретизації та реалізації її норм. У цьому відношенні важливими є повноваження Конституційного Суду України здійснення офіційного тлумачення Конституції і законів України. Як орган судової влади Конституційний Суд забезпечує насамперед інтерпретацію конституційних норм шляхом розгляду конституційно-правових спорів. Тому в умовах формування конституційної держави конституційні суди забезпечують функції конституційного контролю, конституційності ратифікації міжнародних договорів України, примирювальну, арбітражну функцію та захист основних прав і свобод, інтерпретації конституційних норм. Статус Конституційного Суду України визначається його конституюванням як вищого органу публічної влади, що наділений самостійними повноваженнями, особливим порядком формування, специфічними формами діяльності, як єдиного органу конституційної юрисдикції. Тому у комплексі дисертант розглядає Конституційний Суд в якості органу конституційної юстиції.

Оскільки конституційна юстиція реалізується за спеціальною процедурою розгляду справ на засадах “зв’язаності ініціативи” по їх розгляду, тому Конституційний Суд не входить у т. зв. “контрольно-наглядову владу”. У роботі підкреслюється, що конституційна юстиція є особливою організаційно-правовою формою гарантування конституційного ладу України, тобто окремий конституційно-правовий інститут. На основі порiвняльно-правового аналізу робиться висновок про те, що Конституційному Суду України належить монополія по вирішенню конституційних спорів, він здійснює обмежений контроль, а тому вітчизняна конституційна юстиція належить до європейської моделі. Наголошується на тому, що у багатьох аспектах ефективність Конституційного Суду залежить від діяльності органів адміністративної юстиції. Оскільки основне навантаження по захисту основних прав і свобод лежить на судах загальної юрисдикції, Конституційний Суд виступає субсидіарним (додатковим) інститутом у механізмі правового захисту.

Другий розділ – “Юрисдикція Конституційного Суду України – правовий інститут гарантування конституційного ладу” – присвячений розкриттю принципів юрисдикції та юрисдикційних форм гарантування конституційного ладу Конституційним Судом.

У підрозділі 2.1. “Принципи юрисдикції Конституційного Суду України” зазначається, що у діяльності Конституційного Суду їх роль полягає у визначенні загальних моделей формулювання його повноважень і обов’язків, порядку реалізації повноважень та вирішення конституційно-правових спорів. Верховенство права у конституційній юрисдикції втілюється через визначені Конституцією повноваження Конституційного Суду, правові форми їх реалізації та самообмеження Суду не розглядати спори політичного характеру. Зв’язаність Конституційного Суду правом зумовлює те, що цей орган не вправі відмовити у розгляді спорів у випадку необхідності інтерпретації конституційних норм.

На основі аналізу системи принципів юрисдикції Конституційного Суду зроблено висновок, що вони безпосередньо закріплені у правових актах, а також виводяться із змісту та логіки правових норм, вітчизняної системи права. Серед них автор дослідження виділяє наступні принципи: незалежності, функціональної відособленості, самостійності, організаційної єдності, зв’язаності правом, зв’язаності єдністю правової системи, зв’язаності належною правовою процедурою.

Аналіз принципів юрисдикції та практики Конституційного Суду дав змогу дисертантові зробити висновок, що існує потреба у реорганізації структури цього органу із відповідним законодавчим забезпеченням. Запропоновано створення у Конституційному Суді пленуму та двох палат для посилення функцій конституційної юрисдикції. Розгляд справ пленумом Конституційному Суду дозволить узагальнювати практику та формулювати свої правові позиції, переглядати рішення за нововиявленими обставинами. Пропонується створення палат у Суді на базі існуючих Колегій суддів за функціональним критерієм.

У підрозділі 2.2. “Юрисдикційні форми гарантування конституційного ладу Конституційним Судом України” розкрито основні напрямки реалізації цим органом своєї компетенції та їх ефективність.

Юрисдикція Конституційного Суду України реалізується у двох основних формах: а) конституційного контролю та б) офіційного тлумачення Конституції і законів України. Конституцією України закріплено виключний перелік повноважень Суду. На думку дисертанта, повноваження Конституційного Суду по офіційному тлумаченню Конституції може бути переглянуто тільки у випадку введення інституту конституційної скарги, бо інакше це є посяганням на сутнісний зміст та гарантії основних прав і свобод (ст. 157 Конституції). Разом з тим таке повноваження може бути конкретизовано у Законі України “Про Конституційний Суд України” за певними напрямками діяльності цього органу.

Безпосередньо у Законі України “Про Конституційний Суд України” юрисдикція цього органу деталізована через закріплення процедурних форм розгляду конституційно-правових спорів. Аналіз законодавства України та практики Конституційного Суду дав змогу виділити наступні юрисдикційні форми гарантування конституційного ладу цим органом конституційної юстиції: 1) здійснення власне конституційного контролю; 2) контроль за конституційністю трансформації норм і принципів міжнародного права; 3) захист основних прав і свобод; 4) розгляд спорів про компетенцію між органами публічної влади; 5) розгляд спорів, пов’язаних із виборами та референдумами; 6) контроль за порушенням Конституції України органами публічної влади та їх посадовими особами та 7) офіційне тлумачення Конституції і законів України.

Основним напрямом діяльності Конституційного Суду в ході гарантування конституційного ладу є забезпечення інтерпретації конституційних норм і принципів. Реалізація владних повноважень Конституційного Суду України здійснюється виключно у рамках Конституції України та Закону України “Про Конституційний Суд України” і в ході його практики вже сформульовано критерії самообмеження від втручання у розгляд політичних спорів.

У третьому розділі – “Система юридичних процедур гарантування конституційного ладу Конституційним Судом України” розглядається процедурно-процесуальні форми і засоби вирішення конституційно-правових спорів органом конституційної юстиції.

У підрозділі 3.1. “Принципи юридичних процедур у діяльності Конституційного Суду України” проаналізовано процесуальні засади вирішення конституційно-правових спорів.

Процесуальні засади діяльності Конституційним Судом випливають із системи гарантій конституційного ладу, які є складовою частиною конституційного процесуального права. Дисертантом зроблено висновок, що конституційно-процесуальне право виступає формою забезпечення народовладдя, регулювання порядку функціонування органів публічної влади, реалізації і правової охорони основних прав, тобто служить реалізації конституції. Тому дана галузь права охоплює правові відносини щодо вирішення юридичних справ з приводу реалізації та правового захисту норм і цінностей, закріплених у конституції.

У системі конституційно-процесуальних відносин Конституційний Суд України посідає особливе місце, зумовлене процедурою розгляду конституційно-правових спорів, субсидіарністю та підсудністю розгляду справ. Зв’язаність конституційного судочинства правом та його субсидіарність зумовлюють дещо відмінний зміст ряду його принципів, ніж в інших процесуальних галузях права (зокрема, специфічно тлумачаться принципи колегіальності, змагальності, об’єктивності, повноти та всебічно­го розгляду справи, диспозитивності тощо).

У підрозділі 3.2. “Процесуальні форми і методи гарантування конституційного ладу Конституційним Судом України” розглядаються основні інструменти інтерпретації конституційних норм і принципів, які виражають функцію конституційної юстиції по їх реалізації та конкретизації.

Інтерпретація Основного Закону Конституційним Судом України здійснюється двома шляхами: 1) процедурною діяльністю щодо з’ясування та роз’яснення змісту конституційних норм при розгляді будь-якої категорії справ та 2) ухваленням рішень щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України. Таким чином Конституційний Суд досліджує практику застосування конституційних норм, відповідні вітчизняні та світові конституційні традиції, звичаї, конституційну доктрину і належним чином застосовує конституційні норми при розгляді конкретних справ.

Порівняльно-правовий аналіз діяльності органів конституційної юстиції дав змогу зробити висновок, що інтерпретація Конституційним Судом України конституційних норм і принципів не тотожна діяльності судів загального права по творенню судових прецедентів. Конституційний Суд є зв’язаний правом, тому основним мірилом при розгляді справ служить позитивне право, а також конституційні принципи.

У роботі зроблено висновок, що функція Конституційного Суду по інтерпретації Конституції зумовлює виважений підхід при розгляді справ, обґрунтуванні й ухваленні рішень. Це вимагає високого ступеня володіння засобами юридичної техніки, оскільки Суду необхідно практично вирішувати завдання по однозначній та чіткій інтерпретації змісту конституційних норм. Важливим у конституційному судочинстві є проблеми юридичної термінології та юридичних конструкцій. Коректне їх застосування дає змогу Конституційному Суду інтерпретувати конституційні норми у відповідності до правил тлумачення. Тому у дослідженні зроблено аналіз основних правил тлумачення, зокрема граматичного, системного, телеологічного способів тлумачення, “золотого правила” тлумачення та ряду інших способів тлумачення.

З іншого боку Конституційний Суд повинен при інтерпретації забезпечувати єдність змісту конституційних норм та конкретно-історичних обставин. Дисертант пропонує нові засади інтерпретації конституційних норм (діалектичний метод). Зокрема, пропонується гнучко поєднувати діалектичний метод із традиційним формально-юридичним методом.

У підрозділі 3.3. “Юридична природа рішень і висновків Конституційного Суду України та механізм їх реалізації” розкривається їх характер як вторинних джерел конституційного права, як інтерпретаційних актів органу судової влади.

На основі порівняльно-правового аналізу зроблено висновок, що рішенням Конституційного Суду притаманні певні ознаки, які є відмінні за своєю природою від рішень судів загального права. Насамперед, рішення органу конституційної юрисдикції володіють силою закону і не потребують свого підтвердження з боку органів публічної влади. Рішення містять публічно-владне веління діяти належним чином і такий правовий припис безпосередньо ґрунтується на конституційній нормі, доповнюючи її зміст. Тому висновки Суду, що лежать в основі рішення, не містять норми права.

Рішенням Конституційного Суду України притаманні всі ознаки джерела права, зокрема публічність, загальнообов’язковість, загальна дія у просторі, часі, за колом осіб. Сукупність рішень Суду складає його прецедентне право, а тому конкретне рішення не має нормативного характеру. Ненормативність рішень випливає з того, що при їх ухваленні Конституційний Суд забезпечує узгодження змісту конституційних норм із принципом верховенства права, юридичною практикою, звичаями та науковою доктриною.

Як вторинне (похідне від Конституції) джерело права рішення Конституційного Суду України характеризуються наступними ознаками: 1) виражають публічно-владну діяльність Суду щодо забезпечення верховенства Основного Закону; 2) відображають функцію Суду щодо формування одноманітного та однозначного розуміння змісту конституційних норм, забезпечення стабільності правової системи, попередження зловживання правами та повноваженнями; 3) вони є обов’язковими до виконання на всій території України і не потребують свого підтвердження; 4) вони можуть бути переглянуті у випадку формулювання Судом нової конституційної доктрини чи якісно нової правової позиції; 5) остаточність та загальнообов’язковість таких актів на всій території України.

При ухваленні рішень Конституційний Суд України повинен виходити із принципів верховенства права, забезпечення єдності правової системи, забезпечення механізму самовиконуваності рішення. Рішення ухвалюються у межах компетенції та встановленому процесуальному порядку. Такі акти містять констатацію певних юридичних фактів та виражають публічно-владне веління, яке має зобов’язуючий характер для всіх учасників конституційно-правових відносин.

У роботі зроблено висновок, що механізм реалізації рішень Конституційного Суду України полягає у принципові самовиконуваності рішень, що зумовлено також втіленням засад верховенства (панування) права. Відповідно до цього принципу Конституційний Суд має виважено формулювати власну правову позицію у рішенні, враховуючи реальний стан конституційно-правових відносин. Саме таким чином, на думку дисертанта, досягається ефективність механізму виконання рішень Конституційного Суду і досягається мета конституційної юстиції по упорядкуванню та стабілізації конституційного ладу України.