СЕЛЯНСЬКА ОРЕНДА ЗЕМЛІ В УСРР У ПЕРІОД НЕПУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, охарактеризовано мету та завдання роботи, розкрито об’єкт, предмет, окреслено хронологічні й територіальні межі, визначено зв’язок дослідження із науковою проблематикою кафедри, де виконувалася дисертація, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, рівень апробації та структуру дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база, методологія і методи дослідження» проаналізовано стан наукової розробки теми, дано характеристику джерельної бази дисертації, визначено методологію та методи дослідження.

Розгляд історіографії проблеми здійснено за хронологічно-проблемним принципом.

Історіографію селянської оренди землі в УСРР періоду непу необхідно поділити на кілька етапів: 1920-ті рр., 1930-ті – перша половина 1950-х рр., друга половина 1950-х –1980-ті рр., 1990-ті – початок 2000‑х рр.

У дослідженнях авторів 20-х років ХХ ст.: А. Азизяна, І. Великевича, С. Соснового, М. Гуревича, О. Тихомирова, С. Шпака проаналізовані основні аспекти земельної політики радянської влади, умови орендних відносин в Україні доби непу, динаміка оренди та здачі землі, терміни та оплата, умови угод, питання найманої робочої сили, соціальний склад здавців та орендарів тощо. Дослідження селянської оренди землі в УСРР періоду непу здійснені фаховими економістами, спеціалістами у галузі сільського господарства і статистиками. Тому роботам 1920-х рр. притаманні такі риси: відсутність аналізу історіографії, критики джерельної бази, недостатня аргументованість висновків.

В історіографії доби 30-х – першої половини 50-х рр. ХХ ст. тема селянської оренди землі в УСРР часів непу практично не вивчалася. Оренда землі категорично засуджувалася і розглядалася як ознака капіталістичної експлуатації і нетрудового прибутку. Видання у 1938 р. «Короткого курсу історії ВКП (б)» негативно вплинуло на історіографію цього періоду. У літературі 30-х – першої половини 50-х років ХХ ст. підкреслювалася необхідність колективізації та ліквідації куркульства як класу. На ідеях «Короткого курсу історії ВКП (б)» ґрунтувалися дослідження вказаної доби. Серед досліджень даного історіографічного періоду слід відзначити колективну монографію, присвячену розвиткові народного господарства, праці Є. Кочетовської, П. І. Лященка тощо.

У другій половині 50-х – 80-х рр. ХХ ст. досліджень, присвячених аграрній історії України доби непу, значно побільшало, розширилася джерельна база історичних праць. Не оминули увагою дослідники і проблему оренди землі, яка у цілому характеризувалася негативно, у межах традиційних оцінок радянської історіографії. Слід відзначити роботи таких дослідників, як: В. П. Данилова, Ю. А. Полякова, Б. К. Мигаля, П. М. Денисовця, С. Р. Ляха. Зокрема, Б. К. Мигаль присвятив спеціальну статтю оренді державного земельного майна селянами в УСРР часів непу. Автор дослідив питання передачі селянству державного земельного майна на умовах короткотермінової оренди, визначив фонди, які передавались селянам (землі цукрових заводів, радгоспів, колонізаційний фонд), умови оренди та соціальний склад орендарів.  

З 1991 р. розпочався якісно новий період у вивченні селянської оренди землі в УСРР 1920-х рр. Дослідженням сучасної доби притаманні наступні загальні риси: значне розширення джерельної бази; зміна методологічних засад; поява нових методів історичного дослідження; акцент на окремих аспектах розвитку ринкових відносин в українському селі: оренді землі, найманій робочій силі, податковій політиці тощо. Відсутність ідеалізації непу – характерна риса досліджень українських істориків середини 1990-х – 2000‑х рр., на відміну від наукових робіт часів перебудови та початку 1990‑х рр.

Передусім необхідно відзначити монографію В. В. Калініченка, у якій він ґрунтовно досліджував селянське господарство України доби непу. Окремо автор приділив увагу селянській оренді землі в УСРР у 1920-ті рр. В. В. Калініченко підкреслив значне скорочення орендованих площ порівняно із дореволюційним періодом, проаналізував законодавчу основу орендних відносин та їх умови. Автор дослідив розмір орендованих площ, регіональні особливості орендних відносин в Україні доби непу, вивчив типи селянських господарств, які були суб’єктами орендних відносин. Також В. В. Калініченко розкрив причини здачі землі в оренду, її терміни, форми оплати, наслідки цього явища в українському селі 1920-х рр. Спеціальна стаття В. В. Калініченка присвячена селянській оренді землі в УСРР. Автор з’ясував причини та передумови дозволу земельної оренди, проаналізував аграрне законодавство щодо орендних відносин, визначив обсяг орендованої площі 1920-х рр., особливості внутрішньої та зовнішньої оренди землі тощо.

О. І. Ганжа присвятила своє дослідження проблемі існування українського селянства в умовах зародження та укріплення тоталітарного режиму в СРСР, у якому вона розглянула і питання оренди землі в УСРР доби непу. Дослідниця також проаналізувала проблему визначення категорії «трудового господарства».

Окремо слід відзначити історико-аграрні дослідження співробітників Науково-дослідного інституту селянства при Черкаському національному університеті імені Б. Хмельницького. Вивчення аграрної історії України доби непу є одним із основних напрямків цієї школи дослідників. Зокрема, особливості становлення та поширення у роки непу радянської податкової системи проаналізовані у монографії С. В. Корновенка та В. М. Лазуренка, В. М. Лазуренко дослідив проблему заможного господарства в українському селі у 1920-ті рр., І. В. Десятніков займався дослідженням питання найму робочої сили в Україні доби непу.

Робота Ю. В. Котляра є цінною для вивчення орендних відносин в українському селі у південному регіоні – там, де оренда землі була найпоширенішою і характерною рисою була досить висока питома вага заможних селянських господарств.

І. В. Рибак присвятив свою монографію вивченню розвитку селянського господарства на Поділлі періоду непу, у якій також торкнувся і питання розвитку оренди землі у цьому регіоні.

Вивчаючи теоретичну основу оренди землі та орендних відносин, стан цієї проблеми в українському сьогоденні, авторка зверталась і до досліджень сучасних вітчизняних економістів. Значна кількість вчених Національного наукового центру "Інститут аграрної економіки" вивчає проблеми оренди землі у сучасних умовах. Серед них варто виділити праці П. Т. Саблука, М. М. Федорова²⁶, С. М. Плетенецької²⁷, А. Є. Данкевича²⁸ тощо. За останнє десятиліття захищено кілька кандидатських дисертацій з питання земельної оренди в Україні, зокрема, удосконалення орендних відносин у ринкових умовах вивчив О. В. Назаренко²⁹, поліпшення орендного співробтництва у системі господарського механізму сільськогосподарських підприємств проаналізувала І. В. Кошкалда³⁰.

Варто також відзначити праці наступних авторів: земельну ренту та види орендних платежів вивчав О. М. Стеценко³¹, питання раціонального використання землі в умовах оренди проаналізував М. В. Коритник³², розвиток орендних відносин у сільському господарстві південних районів України дослідили І. І. Червен та М. М. Бабич³³, земельна рента як соціально-економічна категорія окреслена О. А. Корчинською³⁴, Л. І. Антіпова³⁵  вивчила основні функції орендних відносин.

Таким чином, аналіз історіографії з теми дослідження дозволяє зробити висновок, що написано багато узагальнювальних та спеціальних досліджень з історії аграрних відносин в УСРР доби непу, в яких значна увага приділена розгляду оренди землі. Проте відсутність спеціального дисертаційного дослідження селянської оренди землі як важливого елементу формування ринкових соціально-економічних відносин і зумовила обрання вказаної теми у якості предмету дослідження.

Основні джерела з вивчення селянської оренди землі в УСРР періоду непу доцільно згрупувати наступним чином: законодавчі акти центральних і місцевих партійних органів, вищих та місцевих органів влади; актова документація народногосподарських установ, районних виконавчих комітетів та матеріали громадських організацій; статистичні матеріали. Усі джерела класифіковані за групами і поділені на друковані та архівні. Також авторка вважає за необхідне ввести до джерельної бази праці відомих діячів СРСР 1920-х рр. на підставі того, що вони були розробниками, ініціаторами та реалізаторами радянської аграрної політики, основ орендної політики доби непу.

Основу джерельної бази дисертаційного дослідження складають документи фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) та матеріали обласних державних архівів. Важлива документальна інформація міститься у документах фонду Р‑27 – фонд Народного комісаріату землеробства УСРР (ЦДАВО України). В матеріалах фондів Державного архіву Харківської області (далі – Держархів Харківської області) (Ф. 1) і Державного архіву Черкаської області (далі – Держархів Черкаської області) (Ф. 2113; Ф. Р–65; Ф. Р–2243) віднайдено багато документів щодо конкретизації державних постанов, виконання на місцях розпоряджень господарчих органів, особливостей здійснення аграрних перетворень в українському селі зазначеного періоду.

До першої групи опублікованих джерел відносяться декрети і постанови ВУЦВК, спільні постанови і розпорядження ВУЦВК і РНК, партійні документи (матеріали партз’їздів, конференцій, документи центральних партійних органів та місцевих партійних організацій), постанови Всеросійських, Всесоюзних та Всеукраїнських з’їздів рад, постанови УЕС, кодекси тощо. Ці документи містять важливу інформацію щодо змісту, характеру та еволюції політики радянської влади по відношенню до селянської оренди землі, а також практичні заходи, здійснені у цьому напрямку. Крім того, дана група джерел дозволяє дослідити законодавчу основу селянської оренди землі, умови орендних угод, особливості орендних відносин у радянському суспільстві періоду непу.

Праці відомих діячів Радянської держави є важливим та цінним джерелом для вивчення селянської оренди землі та розуміння її особливостей у часи непу. Ідеї радянських лідерів лягли в основу земельного законодавства та законів, пов’язаних із орендою землі. Авторкою були використані матеріали праць В. І. Леніна, Й. В. Сталіна, М. І. Бухаріна, А. І. Рикова, Г. І. Петровського та інших, у яких сформульовано та обґрунтовано основні засади економічної політики більшовиків і позицію партії щодо селянської оренди землі.

Другою важливою групою джерел є актові матеріали, або справочинна документація органів влади та різноманітних установ. Значна частина цих матеріалів не є опублікованою та була використана із відповідних фондів Держархіву Харківської області, Держархіву Черкаської області та ЦДАВО. Зокрема, цінні дані з вивчення селянської оренди землі було віднайдено у постановах, інструкціях, наказах, пояснювальних записках, доповідних записках. Багато інформації щодо конкретизації різних заходів у галузі сільського господарства й роз’яснення їх для інших народногосподарських установ містилося у листуванні між Народним комісаріатом земельних справ УСРР та ВУЦВК, Народним комісаріатом фінансів, Народним комісаріатом праці відповідно. Матеріали Всеукраїнських з’їздів незаможних селян України надали інформацію щодо незареєстрованих орендних угод, проведення торгів на здачу державного земельного майна в оренду тощо. Цінними для даного дослідження є першоджерела, знайдені у фондах Держархіву Черкаської області. Зокрема, це орендні угоди двох типів: з внутрішньоселянської оренди (складені між селянами) і з зовнішньоселянської оренди (складені між селянином та представником сільськогосподарської трудової школи).

Третьою групою джерел, використаних у даному досліджені є статистичні джерела. Найбільш численну групу видань склали публікації статистичних матеріалів – довідники, щорічники та збірники, що видавалися ЦСУ УСРР та ЦСУ СРСР та місцевими статистичними органами. Вони містять дані про усі сфери орендних відносин та оренду землі у цілому в українському селі доби непу. Важливі статистичні дані віднайдено у матеріалах весняних обслідувань сільського господарства. Інформацію з матеріалів весняних обслідувань сільського господарства значно доповнили дані гніздових сільськогосподарських переписів селянських господарств України, опубліковані у спеціальному виданні. Крім того, авторкою були використані неопубліковані статистичні дані з фондів Держархіву Черкаської області. Унікальним документом є анкета для виявлення оренди у селянському господарстві. Також у фондах Держархіву Черкаської області первинний статистичний матеріал міститься у «Списку зразкових полів, що здавались в оренду».

Таким чином, аналіз джерел засвідчує наявність достатньої кількості документального матеріалу для вивчення теми дисертаційного дослідження.

 Методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи історизму, об’єктивності, системності і міждисциплінарності. Селянська оренда землі доби непу є темою історико-економічною. Вивчення даного історичного періоду відбулося паралельно із економічним аналізом орендних процесів та відносин. За системним підходом оренда землі розглядається як важливий елемент системи непу.

Методологічні принципи дисертаційного дослідження ґрунтуються на основних загальнонаукових та історичних методах дослідження. Під час аналізу селянської оренди землі в УСРР доби непу були застосовані як історичні методи дослідження, так і низка інших: проблемно-тематичний, структурно-системний, хронологічний, порівняльний,  статистичний, ретроспективний методи, нормативно-правовий підхід тощо.

Другий розділ «Радянська влада і селянська оренда землі» присвячено вивченню законодавчої основи оренди землі в УСРР у часи непу, аналізу причин її дозволу, дослідженню політики радянської влади щодо оренди землі та орендних відносин, окресленню умов оренди тощо. Зокрема, звернено увагу на проблему існування прихованої або нелегальної оренди землі. Законодавча база селянської оренди землі проаналізована на основі рішень, постанов та розпоряджень, що стосувалися оренди землі, земельних кодексів 1922 р. та 1928 р., а також на базі творів керівників та ідеологів партії більшовиків. Законодавство радянської влади дає уявлення про основи селянської оренди землі в УСРР доби непу. Це, передусім, інформація про причини оренди; тривалість орендного терміну; форми орендної сплати; характер оренди (трудовий); умови орендних договорів, а також права та обов’язки сторін, які їх склали. У законодавстві ставилася вимога дотримання раціонального та ефективного господарювання орендаря на орендованій ділянці. З огляду на цю обставину, термін оренди землі у 1920‑ті рр. був продовжений спеціальними постановами. Земельні закони періоду непу допомогли авторці дослідити еволюцію поглядів та дій радянської влади у галузі сільського господарства. Законодавча основа селянської оренди землі у цілому була адекватною тим змінам, що відбувалися в українському селі за часів непу.

Аналіз умов земельної оренди дав підстави зробити наступні висновки. Усі умови за діючим законодавством мали зазначатися в орендній угоді (у випадку легальної оренди). Умови орендних угод доби непу фіксували найважливіші аспекти орендних відносин. Вони дозволили проаналізувати особливості селянської оренди землі в українському селі періоду непу. У цілому, умови орендних угод були не достатньо сприятливими для розвитку селянських господарств. Дозволяючи оренду землі, радянська влада мала на меті відбудувати сільське господарство, а у подальшому здійснити кардинальну перебудову виробничих відносин.

Легалізація оренди землі зайняла досить складну нішу у радянському законодавстві та викликала неоднозначну оцінку та ставлення радянського керівництва. Оренда землі ототожнювалася із заможністю та експлуататорським характером селянського господарства, та отримувала, як правило, негативну оцінку. Розвиток орендних відносин обмежувався диференційованим підходом радянської влади до різних категорій селянських господарств. З оголошенням курсу на суцільну колективізацію орендні відносини в українському селі ставали неможливими.

Третій розділ дисертації «Внутрішня селянська оренда землі в УСРР у період непу» присвячено комплексному дослідженню одного із найбільш поширених видів оренди землі в українському селі доби непу – внутрішній селянській оренді. Скорочення оренди землі на початку періоду непу було обумовлено аграрним перерозподілом періоду Жовтневої революції. Кожне селянське господарство отримало земельну ділянку. Тому формально необхідності в оренді землі не було. Однак умови для розвитку та поширення орендних відносин не зникли. Це було пов’язано із різною кількістю засобів виробництва, зокрема, робочої сили, робочої худоби, наявної у селянських господарствах та неоднаковими потребами самих селянських господарств. Дореволюційних розмірів оренда землі у період непу в українському селі не набула. Поступово, протягом доби непу, спостерігалося збільшення масштабів оренди землі і лише у 1928 – 1929 рр. відбувається помітний спад кількості орендних операцій у зв’язку із запровадженням хлібозаготівель, надмірного податкового тиску на великі селянські господарства та оголошенням курсу на суцільну колективізацію сільського господарства.

Питома вага внутрішньої селянської оренди землі значно переважала над орендою державного земельного майна. Селяни віддавали перевагу оренді землі у односельців, адже випадки оренди вони намагалися не реєструвати і складати орендну угоду «на словах», на основі особистої домовленості зі здавцем на взаємовигідних умовах. Випадки оренди державного земельного майна були майже неможливими без реєстрації та укладання орендної угоди.

Внутрішня селянська оренда землі проаналізована за наступними показниками: основний здавець, основний орендар, динаміка здачі та оренди землі (за роками, природно-історичними районами, округами УСРР), зміст та якість орендованої землі, оренда землі групами господарств за розміром прибутку, забезпеченістю робочою худобою.

Визначальною ознакою селянської оренди землі у часи непу був її переважно однорічний термін.

Найбільший відсоток орендарів знаходився у степових округах УСРР, далі – на Лівобережжі, Правобережжі, а на останньому місці знаходилось Полісся. Ці показники за окремими природно-історичними районами спостерігалися за категоріями: відсоток господарств, які орендували землю, дані щодо груп господарств за розміром засіву, показники за округами тощо. Така картина була зумовлена аграрною специфікою кожного із природно-історичних районів. Зокрема, Степ відзначався відносним багатоземеллям, а Полісся, навпаки, малоземеллям. Селяни орендували здебільшого орну землю, що надавало оренді споживчого і продовольчого характеру. Підприємницького характеру оренда землі набула лише у степових округах, де землю орендували усі посівні групи селянських господарств, окрім безпосівних та малопосівних селян (основні здавці). Однак широкого розмаху підприємництво на основі оренди землі в УСРР у 1920-ті рр. не набуло.

      До оренди землі у 1920-ті рр., як правило, вдавалися більш-менш фінансово забезпечені господарства, здатні її оплачувати, із наявністю засобів виробництва, достатньої кількості робочої сили та робочої худоби.

Нерідко оренда землі супроводжувалася наймом робочої сили. За статистичними даними найм робочої сили носив сезонний, тимчасовий характер. Наймана праця була підсобною, а її використання було викликано тимчасовою відсутністю працівників родини, або ситуацією, коли наявні у родині засоби виробництва не могли бути повністю використані без залучення додаткової робочої сили.  Перевага надавалася найму робітника із власною робочою худобою.

Орендна плата в українському селі доби непу розподілялася за формами: грошова, натуральна, відробіткова, за частину врожаю, за оплату продподатку тощо. У 1920-ті рр. переважала грошова форма оренди і поступово вона зростала. Переважання тієї або іншої форми оренди свідчило про особливості економічного розвитку різних районів України. Так, грошова оренда переважала у промислових районах із розвинутими товарно-грошовими відносинами. Оренда за частину врожаю переважала у тих округах УСРР, які найбільше постраждали від наслідків голоду 1921 – 1922 рр.

Селянські господарства орендували і засоби виробництва. Оренда засобів виробництва за даними статистики переважала на Лівобережжі, на Правобережжі та у Степу показники з оренди засобів виробництва були приблизно однаковими, а найнижчі показники були характерними для Полісся. Здача засобів виробництва була найпоширенішою у Степу.

У третьому розділі дисертації проаналізовано типову орендну угоду, складену між селянами. В орендній угоді було зазначено місцеположення орендованої ділянки землі, її площа, термін орендної угоди, оплата, її терміни. Підкреслювався трудовий характер орендної операції та господарств – її суб’єктів. Крім того, орендна угода містила певні зобов’язання у вигляді виконання орендарем визначених робіт, пов’язаних із орендованою ділянкою землі. У цілому, в наведеній угоді селяни дотримувалися діючого в УСРР орендного законодавства.

Комплексно оцінюючи та аналізуючи внутрішню земельну оренду в українському селі періоду непу, авторка зробила висновок, що вона мала безумовний позитивний вплив. Оренда виступала ефективним засобом відродження селянського господарства у 1920-ті рр. та набула значного поширення у селянському середовищі. Основним здавцем землі виступало бідняцьке селянське господарство. Головною причиною здачі землі в оренду була відсутність засобів виробництва (живого та мертвого реманенту). Відповідно орендарем землі у період непу виступали середняцькі та заможні господарства (особливо на Півдні України). Оренда землі як ефективна ринкова операція значною мірою сприяла відродженню селянського господарства та відбудові сільського господарства в УСРР доби непу.

      Четвертий розділ дисертації «Зовнішня селянська оренда землі в УСРР у період непу» присвячено дослідженню зовнішньої селянської оренди, притаманних їй орендних відносин, особливостей умов цього типу оренди, типових орендних угод, термінів, форм тощо.

Оренда державного земельного майна стала невід’ємною складовою орендних відносин в українському селі періоду непу. Цей вид оренди, як і внутрішня селянська оренда землі, був чітко детермінований радянським законодавством. Зовнішня селянська оренда землі в Україні доби непу охоплювала наступні земельні ресурси: землі державного призначення – закріплені за Цукротрестом, Радгоспоб’єднанням, Укрдержспиртом, Держлугфондом, науково-дослідними установами Наркомзему і Наркомосвіти, колонізаційний фонд; землі місцевого значення – закріплені за державними установами, підприємствами. За даними спеціального обстеження Наркомзему у 1925 р. на Правобережжі і Лівобережжі 57,5 % орендованого селянами земельного фонду складали угіддя цукрових заводів, радгоспів та інших організацій.  

Фонд державного земельного майна в УСРР у 1920-ті рр. був значно меншим порівняно із дореволюційним періодом. Це було пов’язано із великими обсягами площ тих земель, які були передані селянам у ході націоналізації землі. Орендували землі державного земельного майна, здебільшого, середні та заможні господарства, поширеною умовою здачі була здача з торгів. Випадки оренди державного земельного майна, на відміну від внутрішньої селянської оренди, рідко залишалися незареєстрованими. Орендні угоди, що зберіглися, дозволили детально вивчити умови оренди державного земельного майна, її терміни і форми.  Ділянки на оренду із фонду державного земельного майна формувалися із двох основних джерел: із запасного державного земельного фонду та із земель тих господарів, що за різноманітними причинами припиняли сільськогосподарську діяльність.  

У цілому, оренда державного земельного майна створювала відповідність між земельною площею та наявними засобами виробництва, сприяла запровадженню до господарського обігу максимальної кількості придатної землі. Значна частина державної землі, яка фактично не використовувалась, була ефективно залучена селянами-орендарями до потреб сільського господарства. З іншого боку, оренда сприяла розвиткові соціальної та майнової диференціації в українському селі, яка відбувалася всупереч магістральному напрямку політики радянської влади побудови безкласового суспільства. Врешті-решт, оренда землі у країні, де розгорталася насильницька колективізація, була приреченою.

---

Азизян А. Арендные отношения в советской деревне / А. Азизян, Д. Великевич. – М. ; Л. : Госиздат, 1928. – 202 с.

Сосновый С. М. Аренда земель в 1924 г. (по материалам корреспондентской агрономической сети Отдела Организации Хозяйств) / С. М. Сосновый // Бюллетень Наркомзема. – № 50. – 1924. – С. 77–84.

Гуревич М. Б. К вопросу о дифференциации крестьянского хозяйства Украины : очерк первый / М. Б. Гуревич. – Х. : ЦСУ УССР, 1925. – 41 с.; Гуревич М. Б. К вопросу о дифференциации крестьянского хозяйства Украины : очерк второй / М. Б. Гуревич. – Х. : ЦСУ УССР, 1925. – 61 с.; Гуревич М. Б. Состояние сельского хозяйства Украины в 1922–1923 гг. / М. Б. Гуревич. – Х.: ЦСУ УССР, 1924. – 26 с.

Тихомиров О. До справи про земельну оренду як чинник мобілізації землі / О. Тихомиров // Землеустрійник України. – Х., 1926. – № 10–11. – С. 17–35.   

Шпак С. Е. Аренда земли в Харьковском округе / С. Е. Шпак. – Х. : Харківдрук, 1927. – 64 с.

Нариси розвитку народного господарства УРСР / [Д. Ф. Вірник, Д. В. Гак, Н. К. Костенко та ін. ]. – К. : Вид-во АН УРСР, 1949. – 579 с.

Кочетовская Е. Национализация земли в СССР / Е. Кочетовская. – 2-е изд., доп. – М. : Политиздат, 1952. – 244 с.

Лященко П. И. История народного хозяйства СССР : в 3 т. Т. 3. Социализм / П. И. Лященко. – М. : Политиздат, 1956. – 643 с.

Данилов В. П. Советская доколхозная деревня: население, землепользование, хозяйство / В. П. Данилов. – М. : Наука, 1977. – 316 с.; Данилов В. П. Советская доколхозная деревня: социальная структура, социальные отношения / В. П. Данилов. – М. : Наука, 1999. – 359 с.; Данилов В. П. Социально-экономические уклады в советской доколхозной деревне: их соотношение и взаимодействие / В. П. Данилов // Новая экономическая политика. Вопросы теории и истории : сб. / [ред. М. П. Ким, В. П. Дмитренко, В. Д. Есаков]. – М., 1974. – С. 58–79.

Поляков Ю. А. Изменение социальной структуры в СССР / Ю. А. Поляков // XIII Международный конгресс исторических наук, Москва, 1970. – М., 1970. – 17 с.; Поляков Ю. А. Изменения в земельной политике в связи с переходом к нэпу. Земельный кодекс РСФСР / Ю. А. Поляков // История советского крестьянства : в 5 т. / [М. С. Андреева, В. П. Дмитренко, В. П. Данилов и др.]. – М., 1986. – Т. 1 : Крестьянство в первое десятилетие Советской власти 1917–1927. – Гл. 11 : Аграрная политика советского государства. – С. 250–256.; Поляков Ю. А. Переход к нэпу и советское крестьянство / Ю. А. Поляков. – М. : Наука, 1967. – 511 с.

Мигаль Б. К. Аренда государственных земельных фондов трудящимся крестьянством Украинской ССР в 1922–1930 гг. / Б. К. Мигаль // Вопросы истории СССР. – Х., 1990. – Вып. 35. – С. 56–64.; Мигаль Б. К. Великий Жовтень і розв’язання аграрного питання на Україні / Б. К. Мигаль // Вісник Харківського університету. – 1977. –  № 150 : Велика Жовтнева соціалістична революція та питання соціалістичного і комуністичного будівництва. – С. 25–35.; Мигаль Б. К. Здійснення аграрної політики на Україні у відбудовний період (1921–1925 рр.) / Б. К. Мигаль. – Х. : Вища шк.  Вид-во при ХДУ, 1974 . – 167 с.

Денисовець П. М. Диференціація селянства України в умовах непу та її вплив на виробниче кооперування села (1921–1929 рр.) / П. М. Денисовець // Український історичний журнал. – 1968. – № 1. – С. 57–67.

Лях С. Р. Наймана праця в сільському господарстві України в умовах непу / С. Р. Лях. – К. : Вища шк., 1990. – 127 с.

Мигаль Б. К. Аренда государственных земельных фондов трудящимся крестьянством Украинской ССР в 1922–1930 гг. / Б. К. Мигаль // Вопросы истории СССР. – Х., 1990. – Вып. 35. – С. 56–64.

Калініченко В. В. Селянське господарство України в період непу : історико-економічне дослідження / В. В. Калініченко. – Х. : Основа, 1997. –  400 с.

Калініченко В. В. Оренда землі в українському селі в період непу / В. В. Калініченко // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки : сб. ст. – К., 2007. – Вип. 16, ч. 2. – С. 27–43.

Ганжа О. І. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917–1927 рр.) / О. І. Ганжа. – К. : Ін-т історії України НАНУ, 2000. – 205 с.

Корновенко С. В. Село. Хліб. Гроші. Податкова політика радянської влади в українському селі у період НЕПу / С. В. Корновенко, В. М. Лазуренко. – Черкаси : Ваш Дім, 2004. – 188 с.

Лазуренко В. М. Куркуль чи господар? Селянська економіка як соціальна категорія / В. М. Лазуренко. – Черкаси : Ваш Дім, 2005 – 220 с.

Десятніков І. В. Наймана праця у сільському господарстві України наприкінці ХІХ – на поч. ХХ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / І. В. Десятніков. – Черкаси, 2004. – 20 с.

Котляр Ю. В. Селянство Півдня України: доба нової економічної політики (1921–1929 рр.) / Ю. В. Котляр. – Одеса : ТОВ ВіД, 2004. – 354 с.

Рибак І. В. Індивідуальне селянське господарство Поділля у добу непу / І. В. Рибак. – Кам’янець-Подільський : ПП Сисин О. В., 2008. – 244 с.

²⁵ Саблук П. Т. Оренда в умовах економічної реформи / П. Т. Саблук, А. А. Фесина. – К. : Т-во "Знання" УРСР, 1991. – 48 с.

²⁶ Федоров М. М. Розвиток орендних земельних відносин у новостворених агро-формуваннях / М. М. Федоров. – Х. : ХНТУСГ, 2010. – С. 89-97.

²⁷ Плетенецька С. М. Орендні відносини у сільськогосподарському виробництві : автореф. дис. на здобуття  наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.07.02 «Економіка сільського господарства і АПК» / Світлана Михайлівна Плетенецька. — К., 2001. — 20 с.

²⁸Данкевич А. Є. Розвиток орендних земельних відносин у сільському господарстві : автореф. дис. на здобуття  наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.07.02 «Економіка сільського господарства і АПК» / Андрій Євгенович Данкевич. — К., 2001. — 20 с.

²⁹ Назаренко О. В.  Орендні земельні відносини та механізм їх удосконалення в ринкових умовах : автореф. дис. на здобуття  наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.07.02 «Економіка сільського господарства і АПК» / Олександр Володимирович Назаренко. — Х., 2006. — 20 с.

³⁰ Кошкалда І. В.  Удосконалення орендних відносин у системі господарського механізму сільськогосподарських підприємств : автореф. дис. на здобуття  наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.07.02 «Економіка сільського господарства і АПК» /  Ірина Віталіївна Кошкалда. — Х., 2004. — 21 с.

³¹ Стеценко О. М. Види ренти та орендних платежів у системі земельних відносин / О. М. Стеценко // Економіка АПК. – 2007. –  № 24. – С. 37–40.

³² Коритник М. В. Раціональне використання земель в умовах оренди / М. В. Коритник // Економіка АПК. – 2008. –  № 4. – С. 67–72.

³³ Червен І. І. Розвиток орендних відносин у сільському господарстві Миколаївської області / І. І. Червен, М. М. Бабич // Економіка АПК. – 2007. – № 1. – С. 24–28.

³⁴ Корчинська О. А. Земельна рента як соціально-економічна категорія / О. А. Корчинська // Економіка АПК. – 2007. –  №  7. – С. 37–41.

³⁵ Антіпова Л. І. Соціальна та інші функції земельно-орендних відносин / Л. І. Антіпова // Економіка АПК. – 2007. –  № 11. – С. 96–100.