СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ ПРИКМЕТНИКІВ РОЗМІРУ У СТАРОГРЕЦЬКІЙ МОВІ (на матеріалі гомерівського епосу)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, наукову новизну, визначено об’єкт, предмет і напрямки дослідження, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації, сформульовано мету, завдання і методи дослідження, розкрито сутність та стан наукової розробки питання, зроблено огляд наукових праць, що стосуються питань прикметників зі значенням розміру, у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці.

У першому розділі “Основні аспекти дослідження прикметників розміру” розглянуто філософське, психолого-фізіологічне та лінгвістичне осмислення категорії простору, співвідношення лінгвістичної та філософської моделей простору. Особливу увагу зосереджено на теорії семантичного поля, проблемі лексичного значення слова, теоретико-лінгвістичних основах дослідження. Викладено розуміння особливостей відображення просторових уявлень в мовній картині світу, відмінність наукової та мовної моделі просторових відношень, окреслено ад’єктиви, що репрезентують мовну модель розміру у старогрецькій мові.

Основу архаїчної картини світу складають просторово-часові уявлення. Простір є однією з універсальних категорій, яка відіграє важливу роль у процесі сприйняття світу людиною. Об’єктивний фізичний простір і його філософська модель є основою, на якій сформувалась мовна модель. Фрагменти вторинної мовної картини простору є суб’єктивними, фіксують національно-культурну специфіку уявлень мовного колективу про простір і його роль у житті людини.

Парадигма номінацій простору у старогрецькій мові відповідає критеріям семантичного поля. Польовою структурою є об’єднання монокатегоріальних елементів мовної системи, якій властива відкритість, здатність поділятися на ядро і периферію, прозорість і проникливість меж, наявність зон перетину із суміжними польовими структурами. Ядерні і периферійні конституенти поля концентруються навколо компонентів-домінант, утворюючи окремі мікрополя.

Розглядаються питання, пов’язані з проблемою значення слова. Відзначається невичерпність та складність цієї категорії. Висвітлюються питання структурної організації полісематичного слова, ієрархічний принцип відношень між його значеннями. З’ясовуються такі поняття, як сема, семема, лексико-семантичний варіант, лексема. Віддається перевага традиційній точці зору поділу значень на первинні та вторинні (номінативні та похідні), денотативні та образні, що відображає їх різний статус у семантиці слова. Розглядаються шляхи розвитку семантичної структури прикметників, різні типи полісемії. У розділі порушуються питання лексичної сполучуваності як ефективного та економного шляху проникнення у смислову структуру ад’єктивів.

У другому розділі “Лексико-семантичні особливості параметричних прикметників” відповідно до основних властивостей філософської категорії простору виділено сім мікрополів, визначено кількісне наповнення кожного мікрополя, на основі компонентного аналізу розглянуто особливості внутрішньої залежності між прямим та похідними значеннями, виділено інтегральні та диференційні семи. Першим кроком семантичного аналізу було встановлення та опис кожного із значень полісемантичного прикметника за допомогою контекстуального аналізу. Для зменшення частки суб’єктивізму в підході до вибору контекстів, у яких реалізуються значення ад’єктива, враховано всі фіксації прикметника в різних контекстах.

Наступним етапом було встановлення підкласів іменників, у сполученні з якими ад’єктив реалізує кожний зі своїх значеннєвих відтінків. Визначення великої кількості тематичних груп іменників (26 ТГ) зумовлено тим, що параметричні прикметники беруть участь у формуванні фрагментів мовного образу світу – використовуються для характеристики природних речей, штучних предметів, явищ дійсності, процесів, вчинків, для позначення часових параметрів, внутрішнього стану людини тощо. На основі кількісного аналізу сполучуваності окремих ЛСВ з ТГ іменників встановлено пряме значення, а також найчастотніші ЛСВ для прикметників розміру у гомерівському епосі.

Прикметним щодо якісного та кількісного наповнення в гомерівському епосі є мікрополе на позначення великого загального розміру, компоненти якого репрезентовані 639 слововживаннями. Ядерною лексемою окресленого мікрополя виступає ад’єктив mšgaj, навколо якого об’єднуються прикметники pelèrioj (велетенський), Ôbrimoj, perim»khj та per…metroj (величезний).

Аналіз семантичної структури прикметника mšgaj засвідчив, що для поетичної мови Гомера характерною є реалізація номінативного значення “великий за фізичним розміром”, яка здійснюється сполученням виключно з іменниками конкретної семантики (ТГ “зброя”, “предмети побуту”, “тварини”, “рослини”): “s£koj mšga te stibarÒn te (Il. ІІІ, 336) – великий і міцний щит”; “μšγαj sàj (Od. IV, 457)– велика свиня”; “Ð pšploj mšγistoj (Il. VI, 90) – найбільше покривало”.

Проте внаслідок розвитку суспільства й удосконалення мисленнєвої діяльності для відображення дійсності коло предметів, які детерміновані лексемою mšgaj, розширювалось. Це сприяло появі великої кількості номінативно-похідних значень. Зокрема, характеризуючи іменники tÕ œγcoj (спис) та tÕ f£sganon, tÕ ¥or (меч), прикметник mšgaj підкреслює їх велику довжину: “plhge‹s' œgcei te meg£lJ (Il. XVII, 296) – був ударений довгим списом”, а у словосполученнях з іменниками, що означають різні будівлі та елементи споруд, окремі географічні об’єкти, реалізує потенційну сему “висота”: “pštrh meg£lh (Il. XV, 618) – висока скеля”. Сема “ширина” виступає на перший план у випадку сполучення з ТГ іменників “водойми”: “™j pšlagoj mšga (Od. III, 320) – до широкого моря”. При вживанні з лексемами для найменування об’єктів, розташованих нижче від рівня землі, спостерігаємо появу номінативно-похідного значення “глибокий”: “™n d…nVsi meg£lVsin krÚptwn (Il. XXI, 239) – ховаючись у глибокому вирі”. Номінативно-похідні значення виникають у результаті семантичного розширення: змінювалася уява про напрям виміру.

Поряд із позначенням великого розміру конкретних фізичних об’єктів прикметник mšgaj набуває низки конотативних значень. Зокрема, значення “багаточисельний” виникає в результаті метонімічного переносу зі сфери розміру в сферу позначення кількості, тобто того, що в предметах і явищах підлягає підрахункові і характеризує їх з боку числа, обсягу: “Luk…wn mšga œqnoj (Il. XII, 33) – багаточисельний натовп лікійців”.

Прикметник mšgaj набуває у епосі особливої ідейно-естетичної ваги як важливий засіб розкриття концептуально навантаженого поняття величності, впливовості. У таких контекстах в семантиці ад’єктива на передній план виступають семи “абстрактність”, “важливість”, “високий ступінь ознаки”, “позитивна оцінка”: “meg£loio DiÒj peiqèmeqa boulÍ (Il. XII, 242) – послухаємося поради великого Зевса”. У художньому світі Гомера mšgaj може символізувати значення негативної оцінки. Вирішальну роль при цьому відіграє контекст. Так, “mšga œrgon œrexen (Od. XI, 272) – страшну справу вчинила” Епікаста, матір Едіпа, ставши синові за дружину. Під час аналізу семантичної структури прикметника mšgaj звернено увагу на значення “голосний”, “сильний”, “цінний”, які виникають здебільшого в результаті метафоричного переносу: “mšgalh de poq» (Il. XVII, 690) – сильний смуток”; “xÚnisan meg£lJ ¢lal»tJ (Il. XIV, 393) – сходилися з голосним криком”.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що прикметник mšgaj виступає у епосі як слово з розширеним семантичним обсягом (актуалізує 8 ЛСВ). Семантика лексеми охоплює як загальновживані, так і індивідуально-авторські значення, що не фіксуються словниками старогрецької мови. До останніх належать значення “цінний” та “страшний”.

У структурі мікрополя на позначення великого загального розміру виокремлено групу градаційних одиниць, семантично пов’язаних з прикметником mšgaj. Це лексеми pelèrioj (22 випадки вживання) та Ôbrimoj (31), які відзначаються близькістю предметно-поняттєвого аспекту свого значення, мають тотожну сполучуваність, що зумовлює високий ступінь їх синонімічності. Ці прикметники характеризуються обмеженою лексичною сполучуваністю. Дещо осторонь у мікрополі великого загального розміру перебувають прикметники perim»khj (4) та per…metroj (3). Їх сполучуваність обмежується семантичними класами іменників “географічні об’єкти”, “рослини”, “предмети побуту”.

У гомерівському епосі наявне невелике мікрополе прикметників на позначення малого загального розміру. Ця група ад’єктивів кількісно менша за розглянуте антонімічне до неї мікрополе, оскільки з практичного боку для людини виявилося, очевидно, суттєвішим вербалізувати ідею великого розміру. Репрезентантами мікрополя малого загального розміру виступають прикметники mikrÒj, ™lacÚj, ºbaiÒj та Ñl…goj – прикметники із значенням послабленої ознаки, неповноти її вияву, мінімальності, слабкої інтенсивності. Вони служать у епосі для вираження об’єктивної міри оцінки якості того чи іншого предмета, вказують на невеликий розмір, обсяг, час, тощо. Ядро мікрополя представлене прикметником Ñl…goj, який актуалізує у епосі 7 ЛСВ: малий за фізичним розміром; невисокий на зріст; вузький; мілкий; нетривалий, короткий в часі; низький; тихий; бідний, виступаючи означенням ТГ іменників “просторові поняття”, “водойми”. “тваринний світ”, “грошові поняття”, “предмети побуту”, “власні імена”, та іменників темпоральної семантики: “Ñl…ghn te tr£pezan (Od. XX, 259) – малий стіл”, “p…dakoj ¢mf' Ñl…ghj (Il. XVI, 825) – біля мілкого джерела”.

Лексеми mikrÒj та ™lacÚj вживаються в епосі як слова з мінімальним семантичним обсягом.

Мікрополе на позначення ширини репрезентують прикметники eÙrÚj та platÚj. Вони виражають горизонтальні виміри простору. Семи “відстань у поперечнику”, “протяжність”, “високий ступінь”, “позитивна оцінка” є основними семами у структурі їх значень. У номінативному значенні лексема eÙrÚj вживається для: 1) характеристики людини: “eÙršaj êmouj (Il. III, 227) – широкі плечі”; 2) опису транспортних засобів: “eÙre‹an sced…hn (Od. V, 163) – широкий пліт”; 3) змалювання доріг, площ, рівнин, споруд, предметів побуту, зброї: “eÙrÝ ... œcei s£koj (Il. XI, 527) – має широкий щит”. Номінативне значення лексеми eÙrÚj викликає асоціативне уявлення про велику площу предмета, завдяки цьому формується семантичний компонент “великий простір”, що стає базою метонімічного значення “просторий”: “Tro…V ™n eÙre…V (Il. XXIV, 494) – у просторій Трої”. У синтагмі “te‹coj eÙrÚ” (Il. XII, 5) – прикметник розвиває значення “грубий”, актуалізуючи потенційну сему “у поперечному перерізі”. Ознака “великий простір” у свою чергу викликає уявлення про велику кількість, що спричинює розвиток ЛСВ “багаточисельний”: “kat¦ stratÕn eÙrÝn 'Acaiîn (Il. II, 439) – проти багаточисельного війська ахейців”. У результаті сполучення з абстрактним іменником tÕ klšoj (слaва) спостерігаємо появу метафоричного значення “той, що широко лине: “toà klšoj eÙrÝ kaq' `Ell£da kaˆ mšson ”Argoj (Od. IV, 816) – широка слава якого лине по всій Елладі і Агросі”.

У творах Гомера лексема platÚj належить до маловживаної лексики і характеризується такими ядерними семами: 1) “протяжність у поперечнику”: “ØpÕ platšoj telamînoj (Il. V, 796) – під широким ременем”; 2) “простір”: “platÝj `EllhspÒntoj (Od. XII, 81) – просторий Гелеспонт”; 3) “кількість”: “éj t' a„pÒlia platš' a„gîn (Il. II, 474) – між широко розкиданих стад кіз”.

Прикметники steinwpÒj та steinÒj (вузький) також позначають виміри на горизонтальній шкалі. Основні семи прямого номінативного значення “малий” і “протяжність” актуалізуються в синтагмах з іменником ¹ ÐdÒj: “steinwpù ™n Ðdù (Il. XXIII, 416) – на вузькій дорозі”.

Мовну основу для номінації вертикального виміру простору, точкою відліку якого є будь-яка горизонтальна поверхня, становить синонімічний ряд прикметників ØyhlÒj, a„pÚj, a„peinÒj, a„phe…j, a„pÒj, blwqrÒj та ºl…batoj (високий). Центр мікрополя на позначення великої висоти представлений прикметниками ØyhlÒj та a„pÚj. Основними семами прямого номінативного значення є семи “протяжність”, “поверхня землі”, “вертикально вгору”. Номінативне значення згаданих прикметників актуалізується у сполученні з іменниками, семантика яких пов’язана з характеристикою рельєфу, будівель, рослин: “™n dèmasin Øyhloĩsi (Od. XXI, 33) – у високих будинках”.

На особливу увагу у епосі заслуговує прикметник a„pÚj, оскільки поєднує в собі значення висоти та глибини, а також набуває яскравого естетичного забарвлення. Значення похідних ЛСВ прикметника a„pÚj мають лексичну і ситуативну обмеженість, що виявляється в контексті. Зокрема, у випадку сполучення з іменником Ð fÒnoj (вбивство) на передній план виступає значення “швидкий”, що вказує на короткочасність дії: “¢lexšmenai fÒnon a„pÚn (Il. XVII, 365) – захищаючи від швидкого вбивства”. Просторове значення втрачає a„pÚj і в синтагмі “tÕ ršeqron a„pÚ (Il. VIII, 369) – бурхливі потоки”, вживаючись для вираження інтенсивності руху. У результаті метафоричного перенесення значення виміру у просторі у площину ставлення людини до предметів та явищ актуалізується значення “страшний”: “tîn m¾ tij Øpškfugoi a„pÚn Ôleqron (Il. VI, 57) ніхто не уникне страшної загибелі”. Для аналізованого ад’єктива характерні у епосі також значення “важкий” і “прямовисно висяча петля”. Семантика прикметника a„pÚj є прикладом радіально-ланцюжкової полісемії.

Синонімічний ряд на позначення висоти в епічній художній творчості використовується не тільки як знаряддя пізнання, але й як засіб активного естетично-емоційного впливу на слухача.

Параметричні прикметники dolicÒj та makrÒj (довгий) виражають горизонтальний вимір простору. Основними семами номінативного значення є семи “протяжність”, “високий ступінь”, “поздовжній вимір”. Лексема dolicÒj вживається у епосі для опису зброї: “dol…c' œgcea (Il. VII, 255) – довгі списи”. Це ж характерно і для ад’єктива makrÒj. Крім того, у номінативному значенні makrÒj служить для характеристики окремих частин рослин і тварин: “d' œsan Ôzoi makro… te meg£loi (Od. XII, 435) – крислаті та довгі гілки”. Для прикметників dolicÒj та makrÒj особливо характерним є вживання на позначення тривалості у часі. Реалізуючим контекстом для прояву темпоральної семантики ад’єктивів служать слова, що характеризуються часовими параметрами: “nÚkta ... dolic»n (Od. XXIII, 243) – довгу ніч”; “½mata makr£ (Od. X, 470) – довгі дні”. В одиничних лексичних контекстах лексема makrÒj може вказувати на близькість чи віддаленість події: “nàn d' ½dh tÒde makrÕn ™šldwr ™ktetšlestai (Od. XXIII, 55-56) – нині бо справді збулись-таки давні твої (Пенелопи) сподівання”. У результаті метонімічного перенесення зі сфери поздовжнього виміру в сферу виміру по вертикалі прикметник makrÒj актуалізує ЛСВ “високий”. Це спостерігаємо при описах споруд, змалюванні ландшафту і рослинного світу: “dšndrea makr¦ pefÚkei (Od. V, 238) – ростуть високі дерева”. Крім того, у випадку сполучення з іменником Ð ”Olumpoj у структурі семеми з’являється потенційна конотативна сема “позитивна оцінка”: “™j makrÕn ”Olumpon (Il. I, 402) – на високий Олімп”. Сполучуваність з іменником tÕ fršar (криниця) сприяє актуалізації в епосі значення “глибокий”: “kaˆ fre…ata makr£ (Il. XXI, 197) – і криниці глибокі”. При цьому семи “вертикально вниз від поверхні землі” та “високий ступінь” займають провідне місце у структурі нового ЛСВ. При змалюванні морського пейзажу на перший план виступає значення “великий за фізичним розміром”: “kÚmata makr£ (Od. V, 109) – великі хвилі”. На семантичному рівні архісема “розмір” залишається, а диференційні семи “протяжність” та “поздовжній вимір” згасають.

Таким чином, прикметник makrÒj виступає як слово з поширеним семантичним обсягом, у семантичній структурі якого виділяємо індивідуально-авторське значення “старий, давній” і спостерігаємо взаємозв’язок мікрополів великого загального розміру, висоти, глибини та темпоральності.

Прикметник baqÚj (глибокий) служить засобом вираження відстані вниз від нульового рівня і вживається для характеристики вертикального простору. Локальне, просторове значення актуалізує baqÚj зі словами, які містять сему “заглиблення на поверхні”: “baqe‹an t¦fron (Il. VII, 341) – глибокий рів”. Лексема baqÚj не відзначається у епосі високою частотністю внаслідок екстралінгвальних причин – кількість денотатів, розташованих нижче від поверхні землі, є обмеженою. Проте досліджуваний матеріал показав, що для аналізованого прикметника характерна велика кількість похідних значень, в основі яких закладені різноманітні семантичні та психологічні асоціації носіїв мови. Так, baqÚj використовується у епосі для опису об’єктів, віддалених від певної поверхні, але не від землі: “tÚce g£r r' ¢m£qoio baqe…hj (Il. V, 587) – занурився у глибокий пісок”, може характеризувати предмет за місцем, де він знаходиться, або де здійснюється дія: “baqšhj ™n t£rfesin Ûlhj (Il. XV, 606) – у заростях глибокого лісу”. У результаті сполучення з іменником ¹ la…lay (буря) відбувається нейтралізація семи “лінійний розмір” і з’являється нове конотативне значення “сильний”. Функціонування baqÚj у похідних значеннях пов’язане також із оцінкою інтелектуальних здібностей людини. Так, сполученням з іменником ¹ fr»n (душа, думка) властивий позитивний оцінний компонент: “tÕn d/ ¥coj ÑxÚ kat¦ fršna tÚye baqe…an (Il. XIX, 125) – і жорстоке горе вразило глибоку душу”. Семантична структура лексеми baqÚj характеризується у епосі широкою розгалуженістю (8 ЛСВ). Важливим у структурі цього ад’єктива є те, що фіксується зв’язок мікрополів на позначення розміру, сили та емоційної характеристики. Багатозначність прикметника baqÚj стала своєрідним виявом людської схильності до економної систематизації об’єктивного світу та його реалізації в мові.

Характеризуючи мікрополе на позначення товщини, відзначимо, що його конституенти досить часто використовуються у номінативному значенні для змалювання частин тіла: “pacšoj par¦ mhroà (Od. XI, 231) – біля товстого стегна”. Становлення нової архісеми “стан” спостерігаємо у випадку сполучення з іменником tÕ a‰ma (кров): “a‹ma pacÝ ptÚonta (Il. XXIII, 697) – стікаючи густою кров’ю”. У результаті метафоричного переносу зі сфери розміру у сферу “сила прояву” актуалізується значення “міцний”: “ceirˆ pace…V (Il. VII, 264) – міцною рукою”.

Прикметник leptÒj також позначає вимір у поперечному перерізі. Основні семи “поперечний переріз” та “малий ступінь” актуалізуються у синтагмі “ƒstÕn ... leptÕn (Od. II, 95) – тонку тканину”. Прикметник leptÒj відбиває у своїй структурі зв’язок мікрополів на позначення товщини і ширини: “lept¾ d/ e„s…qmh (Od. VI, 264) – вузький прохід”, актуалізуючи диференційні семи “протяжність” і “між двома найменш віддаленими точками”. На значення зовнішнього виміру прикметника leptÒj може накладатися конотація якості. У результаті метафоричного перенесення виникає індивідуально-авторське значення “майстерний”: “lept¦ ... œrga pšlontai (Od. X, 223) – тонким рукоділлям здається”. Метафоричне перенесення зі сфери вимірювання у просторі в сферу інтелектуальної оцінки пояснює появу значення “проникливий” в синтагмі “lept¾ ... mÁtij (Il. XXIII, 590) – проникливий розум”.

Таким чином, параметричні прикметники у епосі є семантично незалежними. Та сама ознака може належати різним предметам. Виділення 26 ТГ іменників, в яких прикметники розміру реалізують свої ЛСВ, зумовлено екстралінгвальними факторами, а саме: здатністю впливати на формування мовної моделі часу, служити для вираження інтелектуального, психічного та соціального стану людини. Розвиток конотативних семантичних ознак ад’єктивів стимулюють логічні й психологічні чинники: особливості асоціативного мислення, своєрідність ментальності народу, вплив авторського світосприймання. Параметричні прикметники виступають багатозначними словами, для яких характерна здебільшого радіально-ланцюжкова полісемія.

У художній тканині творів Гомера ад’єктиви з семантикою розміру можуть набувати нових, індивідуально-авторських значень, які не фіксуються у словниках.

У третьому розділі “Дериваційний потенціал параметричних прикметників” розглядаються конкретні дериваційні парадигми досліджених ад’єктивів у гомерівському епосі.

Особливістю семантики розміру, його різноманітних відтінків є можливість однієї і тієї ж ознаки виражатися різними граматичними категоріями, що реалізуються в іменникових, прислівникових, дієслівних та інших формах.

Словотвірна парадигма у роботі трактується як сукупність похідних, мотивованих однією твірною основою на одному ступені творення. Для параметричних прикметників типовою є чотиризонна словотвірна парадигма з такими семантичними позиціями: у субстантивній зоні – “носій ознаки”, “абстрагована ознака”; у ад’єктивній зоні – “неповний вияв ознаки”, “гіпокористичність”, “сильний вияв ознаки”, “заперечення ознаки”; у вербальній зоні – “наділяти ознакою”, “набувати ознаки” і в адвербіальній зоні – “адвербіалізація ознаки”. При вивченні дериваційних потенцій ад’єктивів виходимо з того, що відмінність у наборі й характері словотвірних парадигм пов’язана не тільки з граматичними та структурними особливостями твірних, але й з їх семантикою.

Із проаналізованих парадигм прикметників на позначення розміру жоден із них не реалізував повністю свій дериваційний потенціал. Відсутністю дериватів характеризуються у епосі прикметники Ôbrimoj, per…metroj, perim»khj (мікрополе великого загального розміру), оскільки для цих ад’єктивів характерне ускладнення семантики додатковими елементами смислу “інтенсивність ознаки”.

У парадигмах аналізованих прикметників відсутні деривати ад’єктивної зони. Це пояснюється тим, що в архаїчний період старогрецької мови ще не було достатньо засобів реалізації словотвірних значень деад’єктивних прикметників. У парадигмі прикметника mšgaj, окрім названих, не знаходимо дериватів із значенням “носій ознаки” та “набувати ознаки”. Низка прикметників мікрополя на позначення малого загального розміру (Ñl…goj, ºbaiÒj та ін.) мають парадигми з мінімальною протяжністю (вони реалізували лише одне із значень адвербіальної зони, що можна пояснити незначною кількістю вживань цих прикметників та їх обмеженими сполучувальними властивостями у епосі). Прикметник baqÚj характеризується у епосі двозонною парадигмою з мінімально реалізованими семантичними позиціями зон: baqÚj → tÕ bšnqoj (глибина), baqÚnw (заглиблювати). Прикметник dolicÒj послідовно реалізував у епосі лише значення “адвербіалізація ознаки”. Від прикметника makrÒj засвідчені лише прислівники makr£, makrÒn (довго, тривало, далеко) та абстрактний іменник tÕ mÁkoj (довжина). Словотвірна парадигма прикметника eÙrÚj представлена похідними із значеннями “абстрагована ознака” субстантивної зони та “наділяти ознакою” вербальної зони. Для лексеми steinÒj характерна вербально-субстантивна словотвірна парадигма із значенням “набувати ознаки” та “абстрагована ознака”.

У розділі встановлено систему словотвірних формантів старогрецької мови, які реалізують виявлені словотвірні значення деад’єктивних дериватів, розглянуто шляхи формування семантики відприкметникових іменників, дієслів, прислівників. Так, у деад’єктивів субстантивної зони в результаті десемізації сформовано іменникову семему. У кожну семему похідних іменників включається додаткова сема абстрагованої якості. Абстрагування ознаки здійснюється шляхом суфіксації за допомогою словотвірного форманта ‑oj. Семантику деад’єктивних іменників сформовано на основі номінативних значень прикметників.

Дієслів, мотивованих параметричними прикметниками, у мові гомерівських поем небагато. Твірними для таких дериватів є лексеми mšgaj, baqÚj, eÙrÚj та steinÒj. При формуванні деад’єктивних дієслів коренева морфема відприкметникового походження зосереджує в собі ядро лексичної семантики, а суфіксальна дієслівна морфема втілює узагальнену семантику предиката дії. Семантика відприкметникових дієслів сформована здебільшого на основі номінативного значення твірних прикметників.

Характерною особливістю параметричних прикметників у гомерівському епосі є утворення деад’єктивів адвербіальної зони. Багато прислівників утворюються від прикметників mšgaj, dolicÒj, makrÒj та Ñl…goj. Деад’єктивні прислівники виникають здебільшого в результаті граматичної ізоляції і застигання колишніх відмінкових форм імені. У процесі дослідження шляхів формування семантики відад’єктивних прислівників виявлено, що семантика твірного слова накладає суттєвий відбиток на формування семантики похідної одиниці. Так, прикметник mšgaj мотивує семантику прислівника mšga окремим неосновним значенням, а прислівник розвиває ще й свої значення “зовсім” та “швидко”, які не мотивуються базовим прикметником, що пояснюється семантикою опорних слів та впливом контексту. Прислівники makrÒn та makr£ пов’язані з корелятивним прикметником лише формально. У порівнянні з базовим прикметником вони розвивають свої власні значення “голосно” та “широко”, вказують на ступінь інтенсивності дії та її якісну ознаку. Семантична структура похідних прислівників звужується у порівнянні з основним або конотативним значенням вихідного прикметника. Основні значення співвідносних параметричних прикметників у жодному випадку не трансформуються у прислівникові.

Отже, утворення дериватів здійснюється на основі окремих значень мотивуючого слова, а не його цілісної семантичної структури. Важливим чинником формування словотвірної парадигми виступає частиномовна характеристика твірних, їх частотність, сполучуваність, стилістичне забарвлення, а також їх прагматичні особливості.

Помітне місце у структурі семантичного поля “розмір” у старогрецькій мові гомерівського епосу займають композити, першим компонентом яких виступає параметричний прикметник. Це необхідний засіб опису складної картини світу, що сприяє оновленню значення, актуалізації окремих його сем.

Значну частину композитів, одним з компонентів яких виступає параметричний прикметник, становлять екзоцентричні прикметники на зразок бахувріхі. У словнику Гомера переважають складні слова з основою прикметника у першій позиції. Це пояснюється дією закону розташування частин мови у синтагматичному ланцюгу, де препозитивне вживання прикметника в іменниковому словосполученні більш показове, ніж його постпозитивне вживання. Аналоги складних слів з основою прикметника в препозиції можна подати у вигляді моделей А + S та А + V. У ролі другого компонента складних слів виступають здебільшого іменники конкретної семантики, що означають частини тіла тварин або людей, споруди, предмети побуту, зброю, рослини, земельні угіддя. Значно рідше в ролі другого компонента виступають абстрактні іменники Ð qumÒj (дух) та tÕ sqšnoj (сила). Композитні прикметники утворювалися шляхом складання двох основ, а частіше повної (усіченої) основи з цілим словом або двох слів.

Семантика твірного слова може повністю відбиватися в похідному, і тоді значення деривата становить суму значень його компонентів (eÙrumštwpoj, dolicÒskion). Але у деривата можуть бути “приховані значення”, які виражають метафору й позитивно забарвлені в емоційному плані: megal»twr – “хоробрий” (дослівно “той, хто має велике серце”).

Група композитних іменників та дієслів у епосі значно поступається у кількісному відношенні ад’єктивним композитам.

Субстантивація не була продуктивним способом відприкметникового словотвору в гомерівському епосі. Лише mšgaj та steinwpÒj вживаються в епосі у ролі субстантивів. Субстантивовані параметричні прикметники мають у Гомера контекстуальний характер і не реєструються словниками.

Отже, засобами реалізації словотвірних значень у відприкметниковому словотворенні виступають суфіксація, основоскладання та субстантивація. Семантика ж дериватів формується на основі окремих значень мотивуючого слова.

У четвертому розділі “Граматичні особливості параметричних прикметників у гомерівському епосі” розглядаються структурно-семантичні особливості форм ступенів порівняння та синтаксичні функції параметричних прикметників.

Ступеневі форми параметричних прикметників становлять незначний пласт, за винятком прикметника mšgaj. Граничний ступінь якості та значення форм компаратива, що виражають різницю в ознаці одного й того ж предмета, особи, є основними значеннями ступенів порівняння в епосі. Лексичне значення прикметника у ступеневих формах формується на основі одного з ЛСВ вихідного прикметника. Форми ступенів порівняння перебувають у відношеннях мотивації з вихідним прикметником. Крім того, в тексті поем вони виступають яскраво естетично забарвленими лексемами.

Граматичні значення ступенів порівняння виражалися в старогрецькій мові за допомогою архаїчних суфіксів ‑iwn, ‑istoj та шляхом додавання до основи мотивуючого прикметника суфіксів ‑teroj, ‑tatoj. У мові гомерівського епосу обидва типи суфіксів виступали як функціонально рівнозначні.

У дослідженні ад’єктивних словосполучень постає питання про синтаксичні функції параметричних прикметників, розташування компонентів субстантивно-ад’єктивного словосполучення, місце означення стосовно означуваного слова.

Прикметники розміру вживаються здебільшого у ролі атрибутивного і значно рідше предикативного означення. Параметричні прикметники можуть знаходитися як у пре‑, так і в постпозиції до означуваного іменника (з 1091 випадку функціонування досліджуваних прикметників-атрибутів 534 рази вони вживаються як постпозитивний атрибут, а 557 – у препозиції до означуваного іменника). Можна стверджувати, що для прикметників, які позначають кількісні ознаки, характерні обидві позиції. Однак стійку препозицію узгодженого означення спостерігаємо у сполученнях mšgaj з абстрактними іменниками, лексемою Ð oÙranÒj, іменниками ТГ “крик”, прикметника makrÒj з іменником Ð ”Olumpoj. Стійка препозиція ад’єктивів у таких словосполученнях пояснюється тим, що ці прикметники виступають переважно єдиним означенням, а також прагненням автора виділити цей ад’єктив. Виявлено також випадки стійкої постпозиції прикметників розміру в гомерівському епосі (oÙranÒj eÙrÚj, œgcoj mšga, dÒru makrÒj etc.). Поряд із контактним розташуванням означення та означуваного часто зустрічається дистантна позиція компонентів субстантивно-ад’єктивного словосполучення, що можна пояснити метричними потребами, бажанням автора уникнути одноманітності та монотонності викладу, прагненням до синтаксичного варіювання. У таких випадках модель сполучуваності виявляється нерелевантною для виділення того чи іншого ЛСВ. У предикативній позиції параметричні прикметники вживаються Гомером рідко.

У п’ятому розділі “Образно-естетичний потенціал прикметників на позначення розміру у мові гомерівського епосу” подано функціонально-стилістичний аналіз ад’єктивів у мові художнього твору, з’ясовано стилістичні функції параметричних прикметників, їх тропеїстичні особливості.

У результаті дослідження виявлено, що в епосі ад’єктиви з семантикою розміру є стилістично маркованими, відзначаються багатством семантичних наповнень і художніх функцій, розмір виступає одним із показників індивідуального стилю автора, його аналіз має значення для розуміння емоційно-оцінного сприйняття світу в мовно-національному вираженні.

У розділі розглянуто епітет як індивідуальне характеризуюче узгоджене означення, як засіб, що поглиблює художнє зображення дійсності. Опираючись на розширене трактування епітета як узгодженого означення, враховано не лише семантичну взаємодію слів, образні, художні перенесення ознак, а й традиційну сполучуваність, характерну для мови в цілому, загальні тенденції у виборі форми номінації різних понять, явищ. Для розширення поняття “епітет” вважаємо доцільним використання в роботі термінів епітетне словосполучення, означальні слова-епітети, художнє означення, поетичний ад’єктив та ад’єктивний атрибут.

Аналіз стилістичних функцій параметричних прикметників дозволив виділити дві структурні моделі художніх означень: прості і складні, одним із компонентів яких виступає прикметник розміру. За функціональною ознакою епітетні словосполучення поділено на уточнюючі (характеризуючі), тавтологічні та гіперболічні.

Серед параметричних прикметників найважливіший пласт епітетних словосполучень у гомерівському епосі становлять характеризуючі художні означення. Уточнюючий поетичний атрибут орієнтується найчастіше на номінативне або на найближче образне значення прикметника. Вони охоплюють велику різноманітність ознак речей, портрета, явищ, яким властиві простота та життєва повнота зображення.

Під час аналізу мікрополя великого загального розміру, звернено увагу на їх особливе значення в розкритті образу зброї, який належить до ключових понять творів Гомера. Художнім означенням mšgaj наділені тварини, предмети побуту та одягу тощо. Поетичний атрибут mšgaj у випадку сполучення з іменниками ТГ “сила” поєднує в собі оцінну та характеристичну функції. Він не тільки відтворює суспільно закріплене ставлення до об’єкта носіїв мови, але й здатний передавати суб’єктивну думку, авторські переживання, викликаючи аналогічні враження у читача.

Група епітетних словосполучень мікрополя малого загального розміру є у Гомера рідковживаною і позбавленою емоційно-оцінних відтінків. Ці поетичні означення не набули у епосі сили, гнучкості та виразності з тієї причини, що це героїчний епос, у якому життя і події, герої та боги зображені величними та грандіозними.

У мовній картині світу Гомера особливої художньої значущості набуває художнє означення eÙrÚj. Так, невіддільною складовою частиною епосу є “stratÕj eÙrÚj – широке військо”. У цьому епітетному словосполученні відчувається не лише вказівка на розмір та величину, але й естетичний момент піднесеного, що викликає повагу та подив.

У мікрополі на позначення висоти, відзначаємо, що його конституенти часто використовуються для змалювання особливостей рельєфу певних географічних об’єктів, величі окремих споруд та їх частин.

Особливе емоційно-естетичне звучання отримує епітет leptÒj. Так, одяг (Il. XXII, 511), плащ (Od. V, 231; X, 544) та тканину (Od. II, 95) можна порівняти зі справжнім витвором мистецтва.

Прикметники на позначення розміру можуть виконувати функцію тавтологічних поетичних означень. Найчастіше у гомерівському епосі в ролі тавтологічних слів-епітетів виступають прикметники mšgaj, ØyhlÒj, a„pÚj та eÙrÚj. В окремих випадках як тавтологічні епітети можна розглядати поетичні атрибути makrÒj, ºl…batoj та leptÒj. Так, для греків гора Олімп є одним із найважливіших сакральних понять, символом верховної влади покоління богів-олімпійців. Тому закономірно, що поетичне означення a„pÙj або makrÒj в сполученні з іменником Ð ”Olumpoj нами розглянуто як тавтологічне художнє означення: “¢pšbh prÕj makrÕn ”Olumpon (Od. XV, 43) – відлетіла (богиня) на високий Олімп”. Міфологічний Тартар асоціюється з простором, що знаходиться в самій глибині космосу, великою безоднею, якої бояться навіть боги. Тому поетичний атрибут baqÚj у сполученні “baqÚj de te T£rtaroj ¢mfij (Il. VIII, 481) – навколо глибокий Тартар” також трактуємо як тавтологічний.

Тавтологічне слово-епітет є, на перший погляд,  умисно анормальним і навіть зайвим означенням. Однак саме подвійна атрибутивно-об’єктна характеристика дозволяє глибше виявити сутність реальних об’єктів. Тавтологічний епітет у епосі підсилює, інтенсифікує важливу у певних фрагментах тексту ознаку предмета, явища, дії, має на меті привернути увагу читача до найсуттєвішої риси.

Параметричні прикметники можуть виступати як гіперболічні епітети, що ґрунтуються на граматичних особливостях ад’єктива. Функції гіперболічного художнього означення набувають у епосі ад’єктиви makrÒj, leptÒj, pacÚj, baqÚj, mšgaj. Часто присутні розповіді про найдовший спис (Il. XIV, 373), найтоншу мідь (Il. XX, 276), найглибшу безодню (Il. VIII, 14).

Особливе місце займають у епосі поетичні атрибути-композити. Епітети-композити характеризують предмет за зовнішніми або внутрішніми ознаками. Широке використання таких епітетних конструкцій дозволяє в єдиній словесній формі передати багатий зміст, складне уявлення, відтінки якостей, які важко вербалізувати за допомогою простих прикметників. Складні слова з елементом розміру у поетичному контексті зазнають семантичного оновлення, часто нейтралізують семантику розміру. Вони передають індивідуально-авторське бачення, вказуючи на загальну позитивну оцінку певного образу.

Помічено, що значна частина параметричних прикметників виконує функцію постійних епітетів, входить до складу епічних формул.

Серед функцій художніх означень виділено смислову, описову, емоційно-експресивну, символічну, семіотичну та декоративну. Семантична структура параметричних прикметників у різних функціях видозмінюється від абсолютного переважання денотативного значення до його згасання і переходу на перший план конотативних компонентів.

Параметричні прикметники у смисловій функції характеризують не лише розмір об’єкта, а й інші його ознаки. Так, великий меч, довгий спис свідчать про силу зброї, а високі мури вказують на неприступність укріплень.

Прикметники розміру в описовій функції відіграють вагому роль у створенні зорової картини в свідомості читача. У семантичній структурі лексем, які вжито в описі, актуалізуються переважно денотативні семи.

Ад’єктиви у семіотичній функції сигналізують про деякі ключові поняття, персонажів, характеристики тощо.

Декоративну функцію виконують сталі епітети, що часто перестають позначати розмір у візуальному плані. Вони передають головну рису, сутність об’єкта так, як це закріплено в свідомості носіїв мови. У семантичній структурі таких ад’єктивів спостерігаємо актуалізацію емоційно-експресивних, оцінних конотацій. У контексті поем вони часто стають синонімами до слів “гарний”, “величний”. Отже, в експресивній функції прикметники розміру створюють багатозначні асоціативні словесні образи.

Виявлено також функціонування параметричних прикметників як компонентів порівняльних конструкцій та метафор.

У висновках узагальнено результати дослідження. На основі комплексного системного аналізу параметричних прикметників з урахуванням їх зв’язків у складі семантичного поля прикметників розміру встановлено, що ці ад’єктиви в старогрецькій мові складають розвинену групу слів, яка характеризується поліфункціональністю, частотою вживання (1181 випадок), багатством семантичної наповненості, структурною різноманітністю.

Параметричні прикметники відображають найважливіші властивості логічної категорії простору – двовимірність та тривимірність. Зважаючи на це, усі прикметники розміру поділено в поемах Гомера на 7 мікрополів.

Параметричні прикметники сполучаються з різними ТГ іменників і виступають як детермінанти істот та неістот. Усі елементи ЛСП характеризуються неоднаковою широтою та інтенсивністю сполучуваності. Так, домінанти ЛСП встановлюють велику кількість синтагматичних зв’язків. Периферійні прикметники характеризуються нечисленними синтагматичними зв’язками. Наявність значної кількості предметів та явищ, яким властиві ознаки розміру або якими можна їх наділити, призводить до того, що прикметники на позначення розміру вільно вступають у синтагматичні зв’язки з іменниками різних ЛСГ. Виявлений обсяг лексичних значень, притаманних кожному прикметнику в аналізованому тексті, свідчить, що більшості з них властива багатозначність. Смислова структура багатозначного слова є сукупністю ієрархічно організованих значень, які перебувають на різній відстані від семантичного центра слова. Прикметники розміру характеризуються складною конотативною семантичною структурою. Функціонально активним в межах формування вторинної семантичної структури параметричних прикметників є процес семантичного розширення, метонімічного та метафоричного перенесення. Більшість ад’єктивів схильні до перенесення їх ознаки зі сфери фізичної у психічну та соціальну. Розвиток образних значень на основі конкретних просторових уявлень є свідченням глибокої архаїчності лексики на позначення розміру. Більшість значень, яких набувають прикметники у контексті поем, не виходить за межі розгалуженої семантичної структури параметричних прикметників, зафіксованої у словниках. Дослідження семантичної структури ад’єктивів з семантикою розміру виявило індивідуально-авторські значення “цінний” та “страшний” прикметника mšgaj, “багаточисельний” прикметника eÙrÚj. Лексикографічними джерелами старогрецької мови не зафіксовано також значення “старий, давній” прикметника makrÒj та значення “майстерний” лексеми leptÒj. Появу індивідуально-авторських значень можна пояснити нетрадиційною сполучуваністю згаданих прикметників.

Параметричні прикметники з широким діапазоном сполучуваності мають відповідно і найбільшу кількість значень.

Для всіх прикметників розміру характерною моделлю сполучуваності є модель A + S, у якій препозиція та постпозиція узгодженого означення мають однакову частоту.

Об’єктивним і перспективним методом дослідження смислової структури ад’єктивів є поєднання контекстологічного, кількісного й компонентного аналізу.

Значення розміру у старогрецькій мові архаїчного періоду репрезентують також прислівники, іменники, дієслова. Домінантні лексеми мають у епосі порівняно високий дериваційний потенціал. Чинниками, що впливають на дериваційну активність параметричних прикметників, є їх частиномовна характеристика, сполучуваність, частотність, стилістичне забарвлення, а також прагматичні особливості. Значну групу становлять композитні прикметники, одним із компонентів яких виступає прикметник розміру.

Спостереження над мовою гомерівського епосу виявили активне використання лексем з семантикою розміру як засобів яскравого зображення реалій. Основна стилістична функція параметричних прикметників полягає у тому, що вони виконують роль художніх означень, які є характеризуючими, тавтологічними або гіперболічними. Прикметники на позначення розміру використовуються у функції постійних епітетів, а також входять до складу традиційних гомерівських формул. Виявлено функціонування прикметників розміру як компонентів порівняльних конструкцій, використання їх у розгортанні метафор, що свідчить про складність поетичного мислення Гомера.

Проведене дослідження дало змогу об’єктивно описати лексико-семантичну систему старогрецької мови архаїчного періоду. Плідним може бути також зіставний аналіз параметричних прикметників на матеріалі різних авторів одного періоду старогрецької мови.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1.Семантична структура прикметника mšgaj в “Іліаді” Гомера // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. – Івано-Франківськ: Плай, 1997. – Вип.3. – С.179-183.

2.О лексической сочетаемости и семантической структуре прилагательного eÙrÚj (на материале гомеровского эпоса) // Проблемы семантического описания единиц языка и речи: Материалы докладов международной научной конференции, посвященной 50-летию МГЛУ: Часть вторая. – Минск, 1998. – С. 198-200.

3.Семантичне відтворення гомерівських композитів у художньому перекладі // Проблеми зіставної семантики: Зб. статей за доповідями Міжнар. наук. конф. – К., 1999. – С.400-405.

4.Семантико-синтаксичні особливості функціонування параметричних прикметників у гомерівському епосі // Семантика мови і тексту: Зб. статей VI Міжнар. наук. конф. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – С.457-460.

5.Дериваційний потенціал параметричних прикметників (на матеріалі гомерівського епосу) // Наукова спадщина професора С. В. Семчинського і сучасна філологія: Зб. наук. праць. – Ч.2. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. – С.223-232.

6.Метафоричне вживання прикметників розміру у поемах Гомера // Актуальні проблеми менталінгвістики: Наук. збірник. – Ч.2. – Черкаси, 2001. – С.88-93.

7.Семантичні зв’язки твірних параметричних прикметників та похідних прислівників (на матеріалі гомерівського епосу) // Вісник Львівського університету: Серія іноземні мови. – Львів, 2001. – Вип.9. – С.210-217.

8.Розвиток семантичної структури прикметника baqÚj (на матеріалі гомерівського епосу) // Південний архів: Збірник наук. праць. Філологічні науки. – Херсон: Айлант, 2002. – Вип. XIV. – С.177-179.

9.Словотвірно-семантична характеристика складних слів у семантичному полі параметричних прикметників (на матеріалі гомерівського епосу) // Загальні питання філології: Зб. наук. праць. – Т.2. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С.84-89.