СЕНЬКІВ ОЛЬГА МИХАЙЛІВНА Спадщина К. Д. Ушинського в рецепції вітчизняних педагогів

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, його хронологічні рамки, методологічні засади, сформульовано мету й завдання, наукову новизну роботи та практичне значення отриманих результатів, охарактеризовано структуру дисертаційного дослідження.
У першому розділі – “Суспільно-історичні та соціально-культурні передумови виникнення педагогічної концепції К. Ушинського” – на основі широкої джерельної бази проаналізовано стан дослідженості проблеми, висвітлено характер та специфіку суспільних процесів, на яких ґрунтувалися прогресивні ідеї вітчизняних і зарубіжних педагогів середини XIX ст., досліджено вплив конкретного соціального замовлення на формування педагогічної концепції К. Ушинського.
Дослідження виявило, що скасування кріпосного права стало підґрунтям глобальних змін та модернізації Російської імперії. У 60 – 70-х рр. XIX ст. були проведені земська, судова, міська, військова, фінансова, цензурна та освітня реформи. Вважаємо, що вони сприяли активізації суспільних рухів, країна потребувала кардинальних змін і в культурно-освітній сфері. З’ясовано, що ідеологом і натхненником освітніх реформ виступив К. Ушинський, який проповідував ідею народності в освіті, боровся за навчання дітей рідною мовою. Розгортання потужного громадського руху за перебудову засадничих підвалин освіти зумовило появу наукових концепцій українських учених, серед яких педагогічна система К. Ушинського зайняла вагоме місце і наклала значимий відбиток на становлення освітньої справи в Україні.
З’ясовано, що джерелом оприлюднення наукових позицій, ідей та поглядів К. Ушинського стосовно освіти і виховання стали шпальти педагогічної преси (“Російський педагогічний вісник” (1857), “Журнал для виховання”, “Педагогічний збірник” (1864), “Дитячий садок” (1866), “Учитель” (1861)), де публікувалися статті вченого та рецензії на них.
На основі численних наукових праць, публікацій у періодичній пресі й архівних матеріалів у дисертації доведено, що творча спадщина К. Ушинського перебувала в центрі уваги багатьох дослідників. Різним її аспектам присвячено монографії, брошури, наукові збірники, статті, дисертаційні дослідження тощо. До аналізу його поглядів зверталися вчені практично всіх гуманітарних наук: філософи, соціологи, історики, педагоги, психологи, філологи, літератори.
(Ю. Айхенвальд, П. Блонський, М. Владиславлєв, М. Грот, П. Каптерев,
Т. Лубенець, Л. Модзалевський, О. Острогорський, М. Пєсковський,
М. Рубінштейн, А. Старчевський)
Досліджували науковий доробок класика і представники природничих наук, зокрема, біологи, фізіологи, природознавці тощо (В. Бехтерєв, П. Лесгафт, І. Сікорський). Це зумовлено тим, що К. Ушинський, присвятивши себе меті виховання гармонійно розвинутої людини, розробляючи теорію навчання і виховання, спирався на досягнення багатьох гуманітарних та природничих наук.
Результати аналізу й систематизації джерелознавчих матеріалів щодо рецепції творчої спадщини К. Ушинського у вітчизняній педагогіці середини ХІХ – поч. ХХІ ст. дали змогу виокремити три етапи історіографії дослідження: перший охоплює період 50 – 60-ті рр. ХІХ ст. – 1917 р., другий період – 1917 – 1991 рр., третій – 1991 – 2012 рр. Дослідження наукового доробку вченого на кожному із цих періодів детермінувалося станом суспільства; основними пріоритетами та цінностями його розвитку; політичними та ідеологічними уподобаннями панівного державного устрою; зовнішніми чинниками, зокрема розвитком освіти й педагогіки за кордоном.
У другому розділі – “Дослідження педагогічних поглядів К. Ушинського вітчизняними педагогами в 1850-ті рр. – 1917 р. та в радянській педагогічній науці” – проаналізовано рецепцію творчої спадщини К. Ушинського у працях вітчизняних педагогів дореволюційної (1850-ті рр. – 1917 р.) та радянської доби. Доведено, що одними з перших її досліджували друзі вченого, колеги й учні, а згодом послідовники, а також сучасники. Опрацювання широкого кола джерел дає підстави стверджувати, що головне завдання дослідники наукового доробку педагога вбачали у популяризації теоретичної спадщини К. Ушинського та вивченні його діяльності щодо реформування чинної системи народної освіти. У 50 – 60-ті рр. XIX ст. на сторінках періодичних видань з’являються рецензії та відгуки на опубліковані праці просвітника. Детальний аналіз показує, що абсолютна більшість із них стосувалася творів “Рідне слово”, “Дитячий світ”, “Педагогічна антропологія” і містила схвальну оцінку. Перші дві книги (“Рідне слово” і “Дитячий світ”) на багато років стали підручниками для народних шкіл і витримали десятки видань, а “Педагогічна антропологія” набула статусу фундаментальної праці в галузі світової педагогіки.
У дослідженні доведено, що активізація рецепції наукового доробку К. Ушинського відбулася після видання його творів. У 1875 р. уперше було опубліковано зібрання педагогічних творів ученого, а через тридцять років (1905) – удруге. Дослідник В. Чернишов увів до наукового обігу поняття “забуті праці К. Ушинського”; провів копітку роботу з їх виявлення, що дало можливість визначити авторство К. Ушинського у низці не підписаних ним статей, знайти чимало ненадрукованих матеріалів. Зрештою, у 1908 р. вийшло друком “Зібрання педагогічних творів” Ушинського, том 2-й (додатковий). У 1913 р. В. Чернишов підготував і опублікував “Хронологічний список книг, статей і перекладів К.Д. Ушинського (1848 – 1870)” та “Список статей про К.Д. Ушинського (1857 – 1907)”.
У дисертації з’ясовано, що з метою глибшого вивчення педагогічної спадщини вченого у 1908 р. було видано “Зібрання невиданих творів К.Д. Ушинського” за редакцією О. Острогорського, який провів величезну роботу з відбору і систематизації статей мислителя. До цього збірника увійшли матеріали, отримані редактором із архіву сім’ї К. Ушинського, зокрема “Матеріали для третього тому “Педагогічної антропології”, написання якої не було завершене, лекції педагога, прочитані в Ярославському ліцеї, “Листи про виховання наступника російського престолу”, спогади (незакінчені) про навчання в університеті, щоденники 1844 – 1845 і 1849 років.
Науковий аналіз опрацьованих першоджерел підтверджує, що після смерті К. Ушинського зростає кількість мемуарної літератури, з’являється низка спогадів його сучасників (Є. Водовозової, М. Грунського, М. Маккавейського, Л. Модзалевського, М. Пєсковського, Ю. Рехневського, Д. Семенова, А. Старчевського, О. Фролкова та інших) про його життєвий і творчий шлях, які лише побіжно згадували про педагогічні ідеї вченого.
Глибоке вивчення ушинськознавчих студій розпочалося з кінця XIX ст. Так, В. Острогорський у розвідці “Російські педагогічні діячі” послідовно виклав біографію ученого, відобразив атмосферу навчальних закладів, у яких він здобував освіту, а згодом і викладав. Активним дослідником доробку
К. Ушинський став М. Бунаков. Його праці, зокрема “Всесвітній педагог Песталоцці і російський педагог Ушинський” (1896), – це спроба глибокої рецепції творів класика. У дослідженні В. Волкович “Національний вихователь Костянтин Дмитрович Ушинський” (1913) обґрунтовано теоретико-методичні основи педагогічної концепції вченого.
Нами з’ясовано, що впродовж двадцяти років (1917 – 1937) серед вітчизняних науковців панувало певне негативне ставлення до феномену К. Ушинського та його науково-педагогічної спадщини. Найбільш поширена тогочасна оцінка вченого відображена на сторінках першого видання Великої радянської енциклопедії у статті А. Пінкевича, котрий характеризує К. Ушинського як представника “реакційного дворянства, прибічника самодержавства і православ’я, великодержавного націоналіста”.
Упродовж подальших студій нами виявлено, що з 1937 р. оцінка вченими творчого доробку К. Ушинського змінюється. Активними популяризаторами його ідей стають П. Девін (“Значення Ушинського в історії педагогіки”), Д. Мурманов (“Великий російський педагог і його судді”), В. Струмінський (стаття, присвячена 75-річчю від виходу класичної праці “Людина як предмет виховання”), С. Чавдаров (“Основи дидактики К.Д. Ушинського”, “Життя, віддане народові”, “К.Д. Ушинський – великий педагог нашої Батьківщини”), М. Данилов (“Дидактика К.Д. Ушинського”). Протягом 1952 – 1955 pp. видавництвом “Радянська школа” опубліковано твори К. Ушинського в шести томах за редакцією професорів С. Чавдарова і Г. Костюка, а також “Архів К.Д. Ушинського” в 4-х томах (закінчено у 1962 p.). Ці видання дали змогу широким колам учительства і працівників педагогічної науки ознайомитися з творами класика.
Простежено переосмислення наукового вчення відомого педагога у праці Д. Лордкіпанідзе “Педагогічне вчення К.Д. Ушинського”, яку вважаємо спробою проаналізувати філософські погляди вченого, загальні засади педагогіки й дидактики, їхнє психологічне підґрунтя, систему морального виховання, його уявлення про роль і місце вчителя й директора школи у навчально-виховному процесі.
Критичний аналіз ушинськознавчих студій доводить безпосередній зв’язок характеру досліджень у них із соціальною ситуацією розвитку суспільства. Так, у період “хрущовської відлиги” з’являються достатньо об’єктивні праці вчених, котрі висвітлювали наукову концепцію К. Ушинського (Б. Ананьєв, І. Копачов, С. Литвинов, О. Охріменко та інші). Інтерес до педагогічної концепції вченого у 70-ті рр. ХХ ст. часто зростав у зв’язку зі святкуванням певних ювілейних дат. Так, коли у 1974 р. під егідою ЮНЕСКО було відзначено 150-річчя від дня народження К. Ушинського, українські науковці опублікували збірник статей під загальною назвою “Педагогічні ідеї К.Д. Ушинського”. Дослідники В. Войтко, М. Гончаров, М. Гриценко, Д. Лоркіпанідзе у своїх розвідках проаналізували життєвий шлях відомого педагога; А. Бондар, С. Жупанін, Н. Калениченко, І. Копачов, Б. Мітюров, Є. Сявавко – проблему виховання у його творчій спадщині; Е. Афанасенко, А. Зільберштейн, О. Кудима, А. Кухта, І. Прус – різні аспекти дидактики у педагогічному доробку К. Ушинського; Г. Грінченко, О. Машталер, С. Полгородник, В. Струбицький – роль і місце вчителя у навчально-виховному процесі; В. Волошина, М. Данильченко, П. Лисенко, О. Мазуркевич, Ф. Науменко, І. Пуха, В. Перепелиця, М. Серветник, Д. Федоренко – питання поширення і розвитку педагогічних ідей класика, зокрема в Україні.
Наше дослідження доводить, що доробок ученого викликав особливий інтерес у наукової громадськості, його досліджували чи не всі українські вчені, а ідеї педагога лягли в основу найдоцільніших та найоптимальніших освітніх парадигм і концепцій сучасності.
Із другої половини 80-х рр. XX ст. розпочалася певна ревізія теорії навчання й виховання і, зокрема науково-педагогічної спадщини К. Ушинського. Переглянуті були (до того ж поверхово) лише основні принципи дослідження, а суть його залишалася, як і раніше, заідеологізованою.
У третьому розділі – “Вивчення та практичне втілення педагогічних ідей К. Ушинського на сучасному етапі” – схарактеризовано дослідження педагогічних ідей К. Ушинського у незалежній Україні, їх реальне втілення у практику сучасної вітчизняної школи. З’ясовано, що у період розбудови незалежної Української держави помітно посилився інтерес науковців до об’єктивного вивчення історії педагогіки. У сенсі рецепції педагогічних постулатів К. Ушинського заслуговують на увагу статті А. Богуш,
М. Євтуха, І. Зязюна, В. Кременя, О. Сухомлинської, що висвітлюють нові концептуальні підходи щодо його науково-педагогічної спадщини: народність, релігійність, суспільний характер освіти, науковий підхід. В Україні ХХІ ст. у зв’язку з процесами демократизації та гуманізації концепція вченого стає особливо актуальною і затребуваною.
У розділі з’ясовано, що проблему національного виховання у науково-педагогічній спадщині К. Ушинського детально вивчали сучасні українські вчені, котрі визнавали класика основоположником вітчизняної педагогіки. В Україні активно проводяться численні наукові конференції з метою об’єктивного, наукового, неупередженого переосмислення педагогічної парадигми К. Ушинського задля розбудови сучасної школи. Вченими виокремлено його погляди на значення рідної мови, фізичної і розумової праці у формуванні особистості; обґрунтовано природничі ідеї педагога, їхню актуальність для екологічного виховання сучасних школярів; проаналізовано антропологічні ідеї; розглянуто проблеми морального та фізичного виховання; з’ясовано роль і значення етнокультурного виховання у контексті вимог сьогодення та педагогічних ідей К. Ушинського; розкрито проблеми виховання дитини в умовах сім’ї; вивчено теоретичні положення педагогічної спадщини просвітника щодо проблем ґендерної педагогіки тощо.
Матеріали про життєвий шлях К. Ушинського знайшли відображення у дослідженнях багатьох науковців України. Нами вивчені праці таких учених, як М. Антонець, О. Бобир, Н. Волкова, В. Довбня, М. Закалюжна, Т. Люріна, М. Носко, А. Сбруєва, С. Сисоєва, Ю. Ступак та інших. У розвідках Л. Березівської, О. Вишневського, О. Мороза, В. Мосіяшенка, Ю. Руденка, В. Терлецького, В. Шевченко, В. Шендеровського, П. Щербаня наголошується на питаннях народності і ролі рідної мови в житті народу, формування людини-громадянина та людини-патріота у педагогічній системі вченого.
З’ясовано, що у незалежній Україні педагоги акцентують увагу на методологічних засадах творчої спадщини К. Ушинського; звертаються до проблеми психології та антропології у його педагогічній концепції (Н. Дічек, В. Довбня, М. Євтух, Т. Кочубей, В. Чаплигін та ін.). Під новим кутом зору вітчизняні науковці досліджують формування особистості вчителя у творчому доробку К. Ушинського. У цьому плані нами проаналізовані розвідки В. Бобрицької, Н. Глузман, Т. Довженко, О. Кочерги, Е. Панасенко, І. Стражникової, П. Щербаня, Н. Юрченко та інших.
Предметом дослідження сучасних українських педагогів були й релігійні засади творчої спадщини класика. Зв’язок педагогічних ідей ученого з його християнським світоглядом досліджували К. Дерев’янко, В. Єльченко, О. Кобрій, Т. Тхоржевська та інші.
Процес становлення особистості у доробку К. Ушинського вивчали А. Богуш, Є. Бондаренко, М. Галів, О. Гурова, М. Загоровська, М. Євтух, Л. Крупельницька, Ю. Руденко та інші, а у незалежній Україні різні аспекти його науково-педагогічної спадщини стали предметом дослідження у дисертаційних роботах М. Ваховського, І. Волошанської, Н. Калити, Ю. Корнейко, В. Пікінер та інших.
Уважаємо, що необхідність подальшого вивчення педагогічної спадщини К. Ушинського детермінується не лише сучасним соціальним замовленням, а й усе ще недостатнім рівнем наукової дослідженості його доробку. Суспільні запити ХХІ ст. та науково-пізнавальний інтерес дають змогу актуалізувати низку фундаментальних складових педагогічної концепції К. Ушинського, серед яких особливо виокремлюємо утвердження християнських і національних засад як їх традиційних основ. У працях ученого окреслено прагнення виховати вільну, діяльну, сильну духом і характером особистість. Непорушними й актуальними для сьогодення вважаємо розроблені і пропаговані К. Ушинським принципи виховання та навчання.
Наше дослідження дає підстави стверджувати, що рецепція наукового доробку К. Ушинського допомагає в умовах сьогодення формувати нову освітню систему, побудовану на засадах демократизму, гуманізму, свободи, відповідальності, культуро- та природовідповідності.