Шевченко В.М. Правила переміщення через митний кордон України підакцизних товарів та відповідальність за їх порушення

Краткое содержание

У вступі обгрунтовуються актуальність і ступінь досліджуваності теми дисертації, визначаються її мета та завдання, конкретизуються об’єкт, предмет і методологія роботи, викладаються теоретичне і практичне значення отриманих результатів, їх наукова новизна, формулюються основні положення, які виносяться на захист, вказуються форми апробації результатів дисертаційної роботи і публікації по темі, що досліджується.

            Розділ перший – “Акциз у системі митної спраи” – складається з трьох підрозділів. Підрозділ 1.1 – “Поняття акцизу та акцизного збору” присвячений розгляду та аналізу історичного та закордонного досвіду виникнення та дії акцизу, акцизного збору у порівнянні зі змістом акциза та акцизного збору у законодавстві сучасної України. Підкреслюється як фіскальні функції акцизного збору, щодо поповнення державного бюджету, так і його регулятивні функції, тобто вплив на попит та пропозиції, збільшення ціни товара за рахунок акцизу чи зменьшення шляхом виключення з переліку підакцизних товарів.

            Визначаються зміни щодо кола суб’єктів – платників акцизного збору та об’єкту оподаткування, які відбулися за час існування України як самостійної держави, а саме їх розширення.

            У дисертації зазначається, що митні акції здійснювались з того часу, як виникла держава. Вже на ранніх стадіях державності та розвитку зовнішньоторговельних зв’язків спостерігається діяльність держави по здійсненню дій, які згодом поступово конструюються як елементи митної справи. За всієї історії державності на митну систему великий вплив здійснювали політичні відносини між державами, а також економічний фактор. Це підтверджується у дисертації розглядом деяких історичних фактів, наприклад, заборонення вивозу до Франції у часи буржуазної революції (кінець XVIII ст.) хлібу та сировини, а також ввозу французської мануфактури, потім заборонення на ввоз у Росію чи вивоз з/до Франції усіх товарів.

            Зазначається, що ніщо у галузі оподаткування не викликало стільки суперечок, як ідея непрямих податків та їх співвідношення. Акциз - це один з видів непрямих податків. Підкреслюється, що хоч історично непрямі податки виникли піздніше прямих, згодом непрямі важелі податкових систем перетворились у більш відчутний канал поповнення державного бюджету, що підтверджується наведеною у дисертації статистикою. Податкові системи ХІХ ст. включали акцизи як головний канал забезпечення непрямого оподаткування, та нерідко “акциз” використовувався як синонім до всієї системи непрямих податків.               

            Автор підтримує та обгрунтовує думку, що “для кризевої економіки України акцизні надходження стали чи не найстабільнішим джерелом поповнення бюджету. Та навпаки – невміння користуватися вказаним джерелом доходів, як правило, свідчить про слабкість та недієздатність фіскальних органів держави” (В.С.Макарчук).

У підрозділі 1.2. – “Митно-тарифне регулювання та стягнення митних платежів з підакцизних товарів”  - розглядається митно – тарифна система як частина державного механізму регулювання відповідних відносин, митна вартість як підстава для нарахування мита, акцизу, митних зборів. Підтримується та трансформується  думка одного з видатних  істориків митного права К.Н.Ладиженського, що “на митному тарифі рельєфно відображається той напрямок, якого додержується  уряд  у своїх відносинах до зовнішньої торгівлі та до тісно зв’язаного з нею внутрішнього виробництва…”

            Розглядаючи митно-тарифні заходи як метод регулювання зовнішньоекономічної діяльності, автор дійшов до висновку, що як елемент податкової системи, за допомогою якої держава отримує можливість активно втручатися у економичне життя країни, митно-тарифні заходи відносяться до економічних засобів регулювання зовнішньоекономічної  діяльності.

            Визначено місце та роль акциза у зовнішньоекономічної діяльності України, пропонується введення законодавчого визначення поняття митних платежів та усіх його різновидів та вирішується питання про віднесення акцизного збору з імпортного товару до митних платежів.

            Підрозділ 1.3. – “Порядок переміщення через митний кордон України підакцизних товарів” - містить аналіз чинного в Україні порядку переміщення через митний кордон України підакцизних товарів, акцентується особлива увага щодо порядку переміщення цієї категорії товарів транзитом через територію України; аналіз стану правового регламентування переміщення підакцизних товарів через митний кордон України та практичне його застосування.

            Підтримується та обгрунтовується  створення такого підрозділу у митних органах як Митна варта, яка за час свого існування підтвердила свою необхідність.  Наводяться статистичні дані по роботі Митної варти. При цьому автор звертається до історичного кореня виникнення Митної варти, яка діяла у Росії ще у XVIII ст., та порівнює їх функції.

            Детальному дослідженню з урахуванням світового досвіду підпав проект Закону України “Про державну монополію на виробництво та обіг алкогольної та тютюнової продукції”, метою якого є створення дієвого механізму державного контролю, регулювання єдиної державної політики в сфері виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торговлі, експорта, імпорта алкогольної та тютюнової продукції.

            Розглядаються умови переміщення через митний кордон України підакцизних товарів, а саме застосування митного супроводження чи фінансових гарантій, визначаються позитивні та негативні сторони чинного порядку переміщення. З урахуванням проблем сучасності – виникнення “псевдо-транзиту” пропонуються деякі зміни до порядку переміщення транзитом через митну територію  України підакцизних товарів.

            Підкреслюється необхідність перегляду порядку переміщення через митний кордон України такого підакцизного товару як транспортні засоби, законодавче регулювання переміщення якого постійно змінюється, але при цьому залишає прогалини, якими користуються порушники.

            Розділ другий – “Порушення порядку переміщення через митний кордон України підакцизних товарів” – складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1. – “Суб’єкти порушення порядку переміщення підакцизних товарів” -  розглядається та досліджується склад порушення митних правил, його ознаки, зокрема суб’єкт правопорушення.

            Значне місце в роботі займає аналіз видів порушень митних правил, закріплених у діючому МКУ у порівнянні  з проектом нового МКУ, де порушення  митних правил видозмінені та змінена відповідальність за їх скоєння, а також аналіз загальних та спеціальних норм, що регулюють відповідальність за порушення митних правил.

            Обгрунтовується пропозиція щодо внесення до проекту МКУ  змісту статті, що передбачає відповідальність за зберігання, перевезення та придбання товарів імпортного виробництва без наявності необхідних документів  та визначається при цьому розмір, що перевищує уявлення  “для власного використання”.

            На прикладах з історії, вітчизняного та закордоного досвіду  в роботі обгрунтовується ствердження, що асортимент предметів контрабандної торгівлі різноманітний та змінюється у залежності від кон’юктури ринку та розмірів податків, при цьому чітко спостерігається факт скоєння в усі часи контрабанди високоліквідних, підакцизних товарів, зокрема алкогольних та тютюнових виробів, нафтопродуктів.

            Надається висновок, що збільшення обсягів контрабанди у теперешній час пов’язане зі змінами порядку опадаткування окремих видів товарів, що ввозяться на територію України, збільшенням розмірів акцизного збору, спадом виробництва у країні, зменшенням робочих місць та іншими факторами. Незаконне ввезення товарів в Україну наносить великі збитки державі, тому, що не сплачуються податки і, як наслідок, вони витискують з ринку товари легального походження.  

            Основна увага була звернута до визначення суб’єкта правопорушення, обгрунтовується думка про необхідність подальшого визнання юридичної особи у якості суб’єкта правопорушення, зокрема у митному законодавстві, де інститут відповідальності юридичної особи практично не існує. Пропонується встановити, що за скоєння порушення митних правил посадовою особою підприємства, організації  (при виконанні своїх посадових обов’язків) дициплінарну відповідальність, а перед державою відповідальність повинен нести керівник підприємства (юридичної особи) в незалежності від форм власності.

            Розглядаються  проблемні питання, що виникають на практиці при боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил на найбільш криміногенних ділянках державного кордону, а саме кордону з Придністровською Молдавською Республікою,  зокрема щодо переміщення підакцизних товарів. Робиться висновок, що враховуючи політичні та економічні аспекти, контрабанда для певної частини населення, що мешкає у прикордоних районах, стало дійсним промислом, в якому нерідко використовуються неповнолітні. Проблемою є те, що контрабандисти здійснюють дріблення загальної партії товару і таким чином ухиляються від  кримінальної відповідальності. Водночас з невеликих на території України комплектуються та переміщуються по території України значні  партії підакцизних товарів.      

            Підрозділ 2.2. – “Переміщення підакцизних товарів з приховуванням від митного контролю, поза митним контролем. Порушення зобов”язання про транзит підакцизних товарів”  - надається порівняльна характеристика поняття контрабанди у сучасному вітчизняному законодавстві з поняттями, існуючими в історії та у сучасному закордонному законодавстві.

            Розглядається питання віднесення до ознаків контрабанди – приховування від митного контролю – надання митним органам документів, що містять неправдиві данні. При цьому вказується, що необхідність  введення цієї ознаки до поняття контрабанди  зрозуміли законодавці ще у 1819 р. (Митний устав Російської імперії), це було враховано й при прийнятті Митного уставу Російської імперії 1892 р. та існувало й у понятті контрабанди в ст.70 Кримінального кодексу України до внесення змін і доповнень у 1992 р.

            Аналізується поняття “приховування від митного контролю” з боку віднесення до нього надання митним органам документів, що містять неправдиві данні, що доказується шляхом розкриття змісту понятть “приховування” та “митний контроль”. При цьому вказується на необхідність надання офіційного тлумачення чи закріплення законодавчо віднесення цієї ознаки до контрабанди.

            Вирішується питання розмежування складів правопорушення, передбачених ст.115 МКУ “Переміщення предметів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю” зі ст.118 МКУ “Недекларування предметів чи декларування  їх не своїм найменуванням”, зокрема з точки зору роз’яснень, які надані у Постанові № 2 Пленуму Верховного Суду України від 26 лютого 1999 р. 

            Відзначений позитивний досвід законодавства Російської Федерації (далі: РФ), по-перше, в тому, що стаття про відповідальність за контрабанду (Кримінальний кодекс РФ) сформульована більш чітко та відповідає головним питанням економічної безпеки держави в умовах лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків, по-друге, у більш широкому спектрі складів злочинів у сфері митної справи, до якого також відноситься ухилення від сплати митних платежів, незаконні валютні операції та інші дії з валютними цінностями.

            Підкреслюється необхідність термінового вирішення питання щодо демаркації кордону з країнами колишнього СРСР, відсутність якої у сьогоденні та на перспективу  викликає багато проблем, пов’язаних з доказуванням факту переміщення через митний кордон.

            Звертається увага на те, що у митному законодавстві за кордоном чітко закріплений суб’єкт відповідальності за порушення зобов’язання про транзит – перевізник, що з урахуванням чинного митного законодавства України є предметом доказування. При цьому пропонується законодавчо встановити суб’єкта відповідальності при порушенні зобов’язання про транзит – фірму-перевізника (при дії інституту відповідальності юридичної особи) або керівника фірми-перевізника чи ввести порядок оформлення вантажу у режимі транзит під зобов’язання підприємства - гаранта, яке у випадку порушення буде нести відповідальність (в т.ч. й матеріальну).

            Виходячи з вимог митного режиму “транзит” та його поняття, обгрунтовується висновок, що якщо предмети ввезені в Україну під виглядом їх транзита в іншу державу, але умисно залишаються на території України у вільному товарообігу, такі дії особи мають ознаки злочину, передбаченого ст.70 Кримінального кодексу України. При цьому порушення транзиту розглядається у аспекті надання митному органу документів, що містять неправдиві данні, а саме вказується невірний митний режим.

            Вирішується питання невіднесення порушень митного законодавства, у більшості видів, до тривалих правопорушень, що набуває актуальності з урахуванням обмеження строку притягнення до адміністративної відповідальності. Запропоновано з урахуванням специфіки митного законодавства визначити у МКУ, що накладення  адміністративного стягнення  у вигляді конфіскації безпосереднього об’єкту  порушення митних правил чи стягнення його вартості  накладається незалежно від часу скоєння чи виявлення правопорушення та від того, основне чи додаткове це стягнення. При цьому додаткове стягнення може бути застосовано, коли основне не накладено.

            На прикладах розглядається різниця між “тривалими”  та  “триваючими”  вчинками, які є дуже розповсюдженими при порушенні митного законодавства, зокрема транзиту.

            Розділ третій – “Відповідальність за порушення порядку переміщення через митний кордон України підакцизних товарів” складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1. – “Види відповідальності за порушення порядку переміщення підакцизних товарів”  визначається, що митне законодавство, яке регулює сукупність суспільних відносин у певній сфері, встановлює відповідальність за порушення митних правил, які мають різний ступінь суспільної небезпеки і, як наслідок цього, тягнуть можливість застосування, в залежності від підстав, різні види відповідальності – цивільно-правової, адміністративної, кримінальної. Головним чином робота присвячена розгляду адміністративної та кримінальної відповідальності за скоєння порушення митних правил, зокрема визначення між ними межі.

            Підтримується та обгрунтовується думка, що чим більш жорстокий режим ввоза іноземних товарів, тим збільшується контрабандна діяльність.    

            Підкреслюється, що адміністративна відповідальність за порушення митних правил має ряд особливих ознак. Вона спрямована на відносини в сфері митної справи, на охорону митних правил, а також на виховання поваги до цих правил та відносин, що ними регулюються, з боку усіх учасників митних відносин.

            В роботі надається класифікація застосування санкцій  за скоєння правопорушення в сфері митного законодавства по  аналогії з податковим правом, а саме: по характеру впливу (безпосередня  та опосередкована кара); по галузевому характеру (кримінальні, адміністративні, дисциплінарні санкції).

            Доводиться необхідність застосування фінансових санкцій у митному законодавстві на прикладах проведення аналогії форм фінансової відповідальності з адміністративною відповідальністю за порушення митних правил.

            Докладно розглядаються усі види адміністративних стягнень, що можуть застосовуватись за скоєння порушень митного законодавства у підакцизному товарообігу.

            Пропонується розподіл такого злочину як контрабанда на чотири склади в залежності від предмету та об’єкту замаху, їх місце у Кримінальному кодексі, і, як наслідок, враховується ступінь небезпеки, відрізняються санкції, а саме: контрабанда історичних та культурних цінностей та предметів, що є національним надбанням держави – у главі “Злочини проти держави”; контрабанда отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин, зброї, боєприпасів; контрабанда, яка передбачена ст.70¹ Кримінального кодексу України глава “Злочини проти суспільної небезпеки, суспільного порядку та народного здоров’я”;  контрабанда високоліквідних, підакцизних товарів – глава “Господарські (економічні)  злочини”.

            У підрозділі 3.2. – “Особливості митного провадження при застосуванні заходів адміністративного впливу за порушення порядка переміщення через митний кордон України підакцизних товарів”  - розглядаються як загальні правила провадження по адміністративним справам, так й ряд спеціальних юридичних процесуальних дій, які спрямовані на встановлення фактичних обставин під час розгляду справ про порушення митних правил, а також при виконанні постанов по цих справах.  Обгрунтовується ствердження, що провадження по справах про порушення митних правил, яке здійснюється митними органами, є різновидом адміністративно-юрисдикційного провадження.  

            Визначається, що фактично єдиним процесуальним нормативним документом, що регулює адміністративно-юрисдикційну  діяльність митних органів є “Положення про провадження по справах про порушення”, яке затверджене наказом Державного митного комітету України від 4 листопада 1992 р. № 205, але воно до теперешнього часу не змінювалось, не поповнювалось та не зареєстровано у Міністерстві юстиції України.   

            Значне місце в роботі займає аналіз джерел доказів по справах про порушення митних правил, серед яких детально розглядається свідчення  правопорушників та свідків. При цьому пропонується вирішення проблеми ухилення від явки у митні органи для надання свідчень, а саме надання митним органам права застосування заходів адміністративного примусу – приводу шляхом винесення мотивованої постанови та уповноваження на виконання постанови підрозділів Митної варти.

Поступово розглядаються зміни обсягів адміністративно-юрисдикційної діяльності митних органів при провадженні по справах про порушення митних правил після прийняття Конституції України, а саме ст.41 Конституції України визначила, що конфіскація майна може бути виключно за рішенням суду. Але аналіз норми ст.41 Конституції України довів, що мова йде виключно  про майно на правах приватної власності. Надаються пропозиції щодо законодавчого розмежування категорій справ про порушення митних правил, що розглядаються виключно судами, та розгляд яких залишається у компетенції митних органів. При цьому проводиться аналіз змісту, повноважень та юридичної сили Постанови № 9 від 1 листопада 1996 р. та Постанови № 2 від 26 лютого 1999 р. Пленуму Верховного Суду України, де надаються роз’яснення щодо застосування цієї конституційної норми у справах про контрабанду та порушення митних правил, та надається висновок, що вказані постанови містять розширене тлумачення норми, що не входить до повноважень Пленуму Верховного Суду України.

Встановлений порядок провадження по справах про порушення митних правил обмежує право громадян на оскарження. Це доказується порівняльним аналізом порядку оскарження, існуючого до прийняття Конституції України та сучасного порядку.  Надаються пропозиції до удосконалення проекту Кодексу про адміністративні процедури.

Дисертант стверджує, що митні органи здійснюють правоохорону діяльність, однак згідно діючого законодавства України не є правоохороними органами, що обмежує їх у самостійних оперативно – розшукових діях, при визнанні їх органами дізнання в справах про контрабанду.

Визначається, що з 1998 р. організація роботи по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил у митних органах проводиться на базі Відділень (Служб) по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил, необхідність створення яких вже підтверджено практикою та статистично.