| Краткое содержание: | У вступі обгрунтована актуальність теми дисертаційного дослідження, визначені його об’єкт, предмет, мета та завдання, наукова новизна, теоретичне та практичне значення, матеріал та методи дослідження.
У першому розділі «Синтаксис як найважливіший компонент мовнохудожнього стилю письменника» розглядаються теоретико-методологічні основи дослідження синтаксису письменника.
У сучасній лінгвістиці є актуальним питання про особливості і методи дослідження синтаксису як елемента форми художнього твору. У роботі використовуються комунікативний і семантичний підходи до синтаксису художнього тексту. В основі теорії комунікативного синтаксису, спрямованої на вирішення проблеми співвідношення синтаксичної, семантичної й актуальної (комунікативної) структур речення, лежить поняття актуального членування тексту, в якому, за словами Г.О. Золотової, «ключі до структури тексту, до типології тексту, до виявлення стилів — загальномовних і індивідуально-художніх, а також до вирішення деяких власне синтаксичних проблем, пов'язаних із структурою і семантикою речення». Установлення комунікативних параметрів тексту — його комунікативно-регістрової структури, його тема-рематичної побудови, особливостей комбінування в ньому рематичних домінант — сприяє виявленню специфіки його (тексту) комунікативно-синтаксичної організації.
Художній текст будується, як правило, на співвідношенні оповідного монологу і діалогу (полілогу) дійових осіб. Структура оповідного монологу формується головним чином взаємодією мовних засобів зображального, інформативного і генеритивного регістрів. У діалогах реалізуються переважно засоби волюнтивного і реактивного регістрів.
Поняття «образ автора» і «модальність тексту» є найважливішими для стилістичного аналізу тексту. Образ автора визначається як структурна категорія, яка зв'язує всі стильові засоби художнього твору в єдину систему і забезпечує їх адекватну інтерпретацію.
Категорія модальності виражає відношення дії до дійсності з погляду мовця. При стилістичному аналізі тексту важливо розмежовувати об'єктивну й суб'єктивну модальність (фразову, текстову). На думку
І.Р. Гальперіна, об'єктивна модальність виражає кваліфікацію дійсності з погляду мовця (автора, оповідача) — як реальну або ірреальну, бажану та ін., а суб'єктивна модальність — ставлення мовця до змісту висловлювання.
У літературно-художніх творах використовуються різні оповідні форми: першоособова, аукторіальна і вільний непрямий дискурс. Їх вибір, місце і роль у структурі художнього твору залежать від задуманого письменником образу автора й одночасно конструюють його.
Першоособова форма оповідання репрезентується за допомогою прямої мови, традиційний наратив третьої особи передається непрямою мовою, а вільний непрямий дискурс — невласно-прямою мовою. Для першоособової форми оповідання характерна наявність персоніфікованого (дієгетичного) оповідача, що належить до світу оповідання. Оповіданню від третьої особи з екзегетичним оповідачем (аукторіальна форма) властива відсутність будь-якої просторово-часової позиції оповідача.
У рамках позиції всезнання показ внутрішнього світу персонажа може здійснюватися двома способами: від оповідача й від персонажа. У першому випадку оповідач пояснює зі своєї точки зору, що відбувається з персонажем, аналізує його душевний стан (при цьому спостерігається домінування зовнішньої точки зору оповідача), у другому випадку — свідомість персонажа розкривається мовби ним самим (спостерігається домінування внутрішньої точки зору оповідача).
У другому розділі «Комунікативно-синтаксична організація прози Валентина Распутіна», що складається з чотирьох підрозділів, детально розглядається комунікативно-синтаксичний устрій художніх творів
В. Распутіна.
У 1-му підрозділі «Аукторіальна форма оповідання і її синтаксична специфіка» аналізується синтаксична організація оповідних і описових контекстів у творах письменника з аукторіальною формою оповідання.
Основу оповідних контекстів (інформативного й психологічного типів) у творах В. Распутіна складають видо-часові форми дієслова, а аналіз їх послідовності й визначення домінуючого комунікативного регістру дозволяє встановити специфіку оповідання. Значення і стилістичні функції різних видо-часових форм дієслова відрізняються залежно від типу оповідання (інформативного чи психологічного), домінуючого комунікативного регістру, що організує оповідний контекст, і від позиції оповідача.
Так, в оповідних контекстах інформативного типу, основу подієвого плану яких складають дієслова у формі доконаного виду, що вказують на послідовність подій, функцію організації тексту виконує інформативно-оповідний регістр. Пор.: «Трамвай уже остановился, и он, проталкиваясь, прыгнул сразу за ней. Она была совсем девчонка, лет пятнадцати- шестнадцати, не больше, он понял это тут же, увидев ее круглое, моргающее лицо, которое она повернула к нему, ожидая благодарности» («Рудольфио»). У цьому оповідному контексті всі ситуації, що виражені формою доконаного виду, окрім останньої, зрушують час уперед відносно тієї точки, яка задана попереднім дієсловом у формі доконаного виду, остання ж ситуація повертає читача назад, оскільки точка, що виражена дієсловом повернула, передувала моменту, позначеному попереднім дієсловом у формі доконаного виду. При цьому ситуація, що виражена дієсловом была, яке позначає стан, локалізується як синхронна щодо моменту, заданого формою доконаного виду дієслова понял. Домінування дієслів у формі доконаного виду в цьому фрагменті пов'язане із зображенням зав'язки історії і прагненням автора сконцентрувати увагу читача на подіях, що послужили її початком.
Оповідні контексти психологічного типу (чистий наратив і наратив сприйняття) представлені в зображально-оповідному регістрі, оскільки в центрі уваги оповідача знаходиться персонаж зі своїми почуттями й емоціями. Структура оповідних контекстів цього типу організується в одних випадках дієсловами у формі недоконаного виду (зображення зовнішніх проявів внутрішніх станів, а також передача сприйняття того, що відбувається, персонажем), а в інших — дієсловами у формі доконаного виду (організація подієвого ряду в тому разі, коли на першому плані з'являються почуття героїв або події відбиваються у свідомості персонажів). Пор. оповідний контекст психологічного типу (наратив сприйняття), у якому при домінуванні дієслів недоконаного виду теперішнього часу передається сприйняття персонажем того, що відбувається: «Но почему так тревожно, так смутно на душе — только ли от затяжного ненастья, от вынужденного безделья, когда дел невпроворот, или от чего-то еще? Попробуй разберись. Вот стоит земля, которая казалась вечной, но выходит, что казалась, — не будет земли. Пахнет травами, пахнет лесом, отдельно с листом и отдельно с иголкой, каждый кустик веет своим дыханием; пахнет деревом постройки, пахнет скотиной, жильем, навозной кучей за стайкой, огуречной ботвой, старым углем от кузницы — из всего дождь вымыл и взнял разные терпкие запахи, всему дал свободный дых» («Прощание с Матерой»). Цей фрагмент починається аутодіалогом, у якому виражається душевна тривога героїні, її переживання. Далі йде наратив сприйняття, у центрі якого знаходяться слова із семою «запах», що вказують на переважання сенсорної внутрішньої точки зору оповідача. Повний лексичний (пахнет…пахнет…пахнет), синонімічний (веет) і кореневий (запахи) повтори виконують функцію підсилення смислового значення тексту. Вживання такого роду повторів покликане сфокусувати увагу читача на відчуттях героїні в даній ситуації.
Пор. фрагмент психологічного типу, в якому дієслова у формі доконаного виду насамперед передають почуття героїв: «Она вздрогнула, и он испугался. В следующее мгновение он вдруг понял — не почувствовал, а именно понял, — что она ударила его, закатила самую настоящую пощечину и бросилась бежать, снова туда — через пустырь, через кочки, через волнение и ожидание» («Рудольфио»). У цьому фрагменті наратор розповідає не тільки про дії своїх героїв, але і про їх відчуття у цей момент. Більше того, оповідач їх уточнює (не почувствовал, а именно понял), втручаючись таким чином у свідомість персонажа. Черговість часових ситуацій репрезентована тут лише за допомогою дієслів у формі доконаного виду, що вказують на послідовність і одночасність подій та перфектних станів.
Особливості синтаксичної організації описових контекстів у оповіді від третьої особи визначаються засобами чергування теми і реми (типами рематичної домінанти і видами тема-рематичної структури), а також монтуванням комунікативних типів (регістрів) мови, що по-різному виявляється у різних видах описових контекстів. У портретних описах і описах предметів зовнішнього світу домінуючою виявляється імпресивна рема, оскільки портретні характеристики персонажів у прозі письменника подані в основному з позицій інших героїв, а предмети зовнішнього світу постають відбитими у свідомості героїв. Пейзажним описам властива, головним чином, акціональна рематична домінанта, оскільки природа в текстах письменника часто зображується у динаміці й розвитку.
Комунікативні регістри як у портретних, так і в пейзажних описах та описах предметів зовнішнього світу репрезентовані, в основному, зображально-описовим і зображально-оповідним типами, інколи з переходом від одного типу мови до іншого. Пор. фрагмент динамічного опису природи з елементами оповіді, в якому зображально-оповідний регістр змінюється зображально-описовим типом мови в рамках описового фрагмента: «…Утро поднялось уже высоко, но было еще утро, когда Настасья с Егором отплывали с Матеры. Вовсю разогрелось солнце, выцвела зелень на острову, сквозь воду сочно сияли на дне камни. Горячими, сверкающими полосами вспыхивала, играя, Ангара, в них со свистом бросались с лету и терялись в искрении стрижи. Там, где течение было чистым, высокое яркое небо уходило глубоко под воду, и Ангара, позванивая, как бы летела в воздухе» («Прощание с Матерой»). Постійне чергування видових форм дієслова, ряди однорідних означень і присудків створюють яскраву за насиченістю картину природи, що з'явилася перед головними героями на тлі оповіді про їх дії. Оповідні фрази, що містять перелічувальні ряди з дієсловами в перфектному значенні (разогрелось, выцвела) підкреслюють розвиток природи і особливо виділяють змінні картини. Цей опис повної життя природи, що прокидається, за своїм характером протиставляється внутрішньому стану героїв, які назавжди покидають своє село з відчуттям жалю і втрати. В описі переважає акціональна рематична домінанта, що виражена дієсловами зі значенням дії.
Включення узагальнювально-логічного й оцінно-кваліфікативного регістрів в опис пов'язане з передачею думок героїв, у свідомості яких він (опис) відбивається (переважання внутрішньої точки зору), а переважання інформативно-логічного — з міркуванням оповідача. Пор. міркування героїні, в яких дається психологічний опис іншого персонажа й виражається її ставлення до нього: «Под сорок человеку, а все продуриться не хочет, все как мальчишка: ни семьи (два раза каким-то чудом привозил из-за реки баб, но та и другая на первом же месяце летом улетывали от него через Ангару), ни рук, способных к работе, ни головы, способной к жизни. Все трын-трава. Лишь бы прожить сегодняшний день, а что будет завтра — это его не касается, короткие разудалые мысли до этого не достают» («Прощание с Матерой»). У цій внутрішній мові героїні можна почути тон обурення і неприйняття нею описуваних характеристик героя. В основі опису — оцінно-кваліфікативний регістр. Про належність такого описового контексту до суб'єктної сфери героїні свідчать особливі лексичні показники — колоквіалізми продуриться, трын-трава, баб, улетывали, у зв'язку з уживанням яких виникає співвіднесення не тільки загального фрагмента, але й пояснень, поданих у дужках, з внутрішньою мовою персонажа. У результаті домінуючою у текстовому фрагменті виявляється імпресивна рематична домінанта, що відображає емоційне сприйняття героїні. Пор. також опис інтер’єру, що є частиною оповіді: «Постояв внизу, Настена осторожно поднялась по обледенелым ступенькам вверх, перелезла, чтобы не скрипнуть калиткой, через заплот, потопталась возле бани, боясь войти сразу, и лишь тогда тихонько потянула на себя низенькую дверку. Но дверка пристыла, и Настене пришлось дергать ее изо всех сил. Нет, значит, никого тут нет, да и не может быть. В бане было темно, маленькое окошечко, выходящее на Ангару, на запад, только-только начинало заниматься блеклым полумертвым светом» («Живи и помни»). Тут включення опису в контекст оповідання супроводжується переходом у суб'єктну сферу героїні, унаслідок чого акціональна рематична домінанта змінюється на імпресивну, оскільки опис постає як результат емоційного сприйняття побаченого героїнею. Засобами вираження цього типу рематичної домінанти є якісно-оцінні прикметники (блеклым, полумертвым) і прислівник (темно). Перехід від зовнішньої до внутрішньої точки зору здійснюється за допомогою включення внутрішньої реакції героїні (Нет, значит, никого тут нет, да и не может быть). У наведеному фрагменті зображально-оповідний регістр змінюється на узагальнювально-логічний, що передає думки героїні, потім переходить до оцінно-кваліфікативного (оскільки побачене передається через свідомість героїні), а потім знову до зображально-оповідного.
Комунікативна організація всіх типів описів у творах В. Распутіна пов'язана з домінуванням канонічної ступінчастої і автономної тема-рематичних структур, в окремих випадках — структур із стабільною і узагальненою темою. У деяких фрагментах спостерігається перехід від одного типу тема-рематичної структури до іншого в рамках описового контексту. Пор. опис села, в якому тема-рематична структура з узагальненою темою, що розчленовується, переходить у канонічну ступінчасту структуру: «Спала деревня: не лаяли, как вчера, собаки, не скрипели двери и не доносились изнутри слабые тревожные звуки. В серой темноте улицы было пусто и спокойно. Тихо, ничем не выдавая своей жизни, стояли избы с бельмастыми окнами… Были среди них и нестарые, ставленные и тридцать и двадцать лет назад, не успевшие почернеть и врасти в землю, но и они смиренно стояли в общем ряду, ведая свою судьбу, подвигаясь к ней под короткой летней ночью еще на один шаг» («Прощание с Матерой»).
Серед засобів експресивно-художньої виразності в описових контекстах письменник найчастіше використовує повтори, інверсії, симетричність і паралелізм побудови, ряди однорідних членів, градацію, порівняння, еліптичні й приєднувальні конструкції, інтонацію розчленування, чергування видових форм дієслова. Пор. портретний опис персонажа: «Мужики, поди-ка, для того и оставили его (Орлика), чтоб веселил, на потеху себе. У нас такие не родились. Соберутся где и хахают, и хахают на всю Матеру, а он сидит — голова рыжая, рожа разбойная, вся в конопушках, и зубы редкие. Вот-вот, зубы редкие — не здря говорят: у кого зубы редкие — вруша, через их все проскочит. И моет свои редкие зубы, и моет — откуль че берется! До улежки мужиков доводил. Но и работящий был, ой, работящий! Где кол забьет, там че-нить да вырастет» («Прощание с Матерой»). Цей опис подано у прямій мові персонажа. Портретні формули, що конкретизують образ, упроваджено тут у живу тканину «усної» мови героїні, яка експресивно описує іншого персонажа і висловлює своє позитивне ставлення до нього. Створюється враження стрімкого темпу мови, цьому значною мірою сприяє вживання таких засобів експресивно-розмовного синтаксису, як вигуки (ой), фрази з повторами (и хахают, и хахают; вот-вот, и моет…и моет; <работящий>), еліптичні і приєднувальні (И моет свои редкие зубы…; Но и работящий был) конструкції.
У 2-му підрозділі «Синтаксична організація вільного непрямого дискурсу» аналізуються особливості вживання вільного непрямого дискурсу (далі — ВНД) у художній прозі письменника. В. Распутін використовує вільний непрямий дискурс як спосіб викладу, що розширює репертуар експресивно-виражальних засобів. У багатьох творах письменника спостерігається настільки широке використання ВНД, що в окремих випадках можна навіть стверджувати про його домінування серед інших форм оповіді.
Вільний непрямий дискурс репрезентовано в текстах письменника трьома основними типами залежно від домінуючої точки зору. Перший тип характеризується переважанням внутрішньої точки зору. ВНД цього типу дорівнює за обсягом цілим реченням або абзацам, які передають внутрішню мову героя, його роздуми. У текстах В. Распутіна він представлений різними полірегістровими структурами. Пор.: «Привезли его домой в закрытом гробу и похоронили, не показав матери, отказав тем, что там не на что смотреть. До чего просто и жутко, не поддается никакому пониманию: она рожала, кормила, растила, и он подгонялся в мужика, близко уж было, и всего-то сорвавшаяся дуром лесина в один миг не оставила ничего даже для гроба. Кто указал на него перстом и почему на него? Не верила она, что это бывает сослепу: на кого, не видя, падет – тот упадет; нет, существовало в этом что-то заранее решенное и нацеленное, знающее, за кем охотиться» («Прощание с Матерой»). У цьому фрагменті вільний непрямий дискурс є засобом вираження внутрішньої мови персонажа і наближається до його прямої мови. Распутін користується цим прийомом для передачі роздумів героїні про загиблого безглуздим чином сина. Унаслідок цього інформативно-оповідний регістр, що організує авторську оповідь, змінюється узагальнювально-логічним, потім реактивним (Кто указал на него перстом и почему на него?), а далі знов узагальнювально-логічним.
До другого типу ВНД належать випадки, що характеризуються свого роду конкуренцією внутрішньої і зовнішньої точок зору, які постійно змінюють одна одну. Цей тип ВНД, представлений у реактивному комунікативному регістрі (як правило, на фоні художньо-оповідного, який організує авторську оповідь), використовується, головним чином, для вираження внутрішньої реакції героя на події, що відбуваються («Из крана ударила тугая и ровная, без разбрызгов, струя — кипятку, стало быть, еще вдосталь, — и потревоженный самовар тоненько засопел») («Прощание с Матерой»).
Третій тип вільного непрямого дискурсу відрізняється від перших двох тим, що виступає у своїй прихованій, або импліцитній формі. Для нього характерне переважання зовнішньої точки зору оповідача, на фоні якої лише зрідка можна помітити ознаки внутрішньої точки зору. Пор.: «Приезжие, покончив с хлебом, слава Богу, снялись — после них и прошел этот благодатный, очистной дождик. Стало полегче, поспокойней, можно было без страха выйти за ворота, прогуляться по острову» («Прощание с Матерой»). Тут лексичними засобами, що відображають близьке до авторського сприйняття героїні, виступають модальний вираз Слава Богу, вказівний займенник этот, а також прислівники полегче и поспокойней. Фрагменти, що включають третій тип ВНД, представлені в прозі В. Распутіна в основному монорегістровими структурами оцінно-кваліфікативного типу, оскільки такого роду вкраплення ВНД в оповідну структуру пов'язане з оцінкою героєм стану довкілля і людей.
У 3-му підрозділі «Синтаксичні особливості оповіді від першої особи» аналізується синтаксична організація оповідання В. Распутіна «Уроки французского», для якого характерна першоособова форма оповіді. В основі структури оповіді цього твору лежить начебто подвоєна суб'єктивність, що дозволяє героєві-оповідачеві по-дитячому безпосередньо сприймати навколишній світ і в той же час уточнювати, коригувати, доповнювати, оцінювати побачене з висоти життєвого досвіду зрілої людини. Це ніби відтворення свого сприйняття життя у дитячі роки і переживання цього сприйняття дорослою людиною. Ця особливість віддзеркалюється у специфіці режиму інтерпретації, зміні регістрових блоків і використанні синтаксичних засобів. Суб'єктний план дорослої людини виявляє себе через уживання метатекстових елементів (впрочем, трудно сказать, наверное, правда, конечно, наоборот, правильней сказать, стыдно (сейчас) вспомнить), предикатів внутрішнього стану (мне казалось (кажется), оказывается (оказалось), как назло, видно, видимо, очевидно, разумеется), елементів розмовного синтаксису (ситуативний еліпсис, синтаксичні побудови з препозицією реми, повтори з функцією емфази й інтенсифікації, приєднувальні конструкції у функції виділення і уточнення), елементів експресивного синтаксису (окличні і питальні речення). Пор. оповідні фрагменти з уживанням метатекстових елементів: «Трудно сказать, как решилась мать отпустить меня в район…», предиката внутрішнього стану: «Оказывается, остался в пятом на второй год и под каким-то предлогом устроил себе до января каникулы», контекстуального еліпсисису: «Тут нам никто не мешал. И недалеко, за десять минут добежишь (сюда)», препозиції реми: «Не было в тот день и не могло быть во всем белом свете человека несчастнее меня», повтору («Тут для меня все было пусто: чужие люди, чужие огороды, чужая земля»), приєднувальної конструкції: «Быстро проигравшись, он исчезал и появлялся скоро не скоро. А я выигрывал», уточнення (Трудно сказать, как решилась мать отпустить меня в район (райцентр у нас называли районом), питального речення з переходом зображально-оповідного до реактивного комунікативного регістру: Мать потому и отправляла мне хлеб, что денег у нас не водилось, иначе я покупал бы его и здесь. Откуда им в колхозе взяться?». Фрагментам, у яких переважає точка зору оповідача, властива інтерпретація в наративному ключі.
Суб'єктний план маленького героя виражається через внутрішню мову (внутрішній монолог, внутрішню реакцію). У цьому разі здійснюється інтерпретація в мовному або синтаксичному режимі, а дейктичні елементи орієнтовані не на дорослого оповідача, а на маленького героя («Я остолбенел от такого предательства. Он что — совсем ничего не понимает или это он нарочно?»). Внутрішня і зовнішня точки зору оповідача часто зливаються, утворюючи контаміновану точку зору. Це якраз і пов'язано з тим, що оповідь ведеться від імені головного героя, який подорослішав.
В оповідних контекстах зображально-оповідний комунікативний регістр часто змінюється інформативно-логічним і оцінно-кваліфікативним (у тих випадках, коли оповідання супроводжується поясненнями автора), узагальнювально-логічним (коли до оповідання входять міркування героя) і реактивним (коли передається внутрішня реакція персонажа). Пор. оповідний контекст, у який входять міркування героя, внаслідок чого змінюється тип домінуючого комунікативного регістру: «С самого утра я со страхом ждал того часа, когда мне придется остаться наедине с Лидией Михайловной и, ломая язык, повторять вслед за ней неудобные для произношения, придуманные только для наказания слова. Ну, зачем еще, как не для издевательства, три гласные сливать в один толстый тягучий звук, то же «о», например в слове «bеаисоир» (много), которым можно подавиться? Зачем с каким-то пристоном пускать звуки через нос, когда испокон веков он служил человеку совсем для другой надобности? Зачем? Должны же существовать границы разумного. Я покрывался потом, краснел и задыхался, а Лидия Михайловна без передышки и без жалости заставляла меня мозолить бедный мой язык». У цьому фрагменті точка зору героя-дитини виявляє себе введенням риторичного запитання Ну, зачем еще, как не для издевательства… Саме ця експресивна конструкція переводить читача у сферу свідомості маленького героя, міркування якого є продовженням міркувань героя, що подорослішав і виступає в ролі оповідача (повторять вслед за ней неудобные для произношения, придуманные только для наказания слова). У результаті зображально-оповідний регістр змінюється узагальнювально-логічним із вкрапленням реактивного типу мови (Зачем?).
Портретні описи в оповіданні «Уроки французского», як правило, подані як частина оповідного контексту, внаслідок чого домінуючою виявляється акціональна рема, а зображально-оповідний і зображально-описовий комунікативні регістри постійно змінюють один одного. Пор.: «Ребята насторожились. Все они были примерно тех же лет, что и я, кроме одного — рослого и крепкого, заметного своей силой и властью, парня с длинной рыжей челкой. Я вспомнил: он ходил в седьмой класс. У цьому фрагменті опис зовнішності і характеру героя тісно вплітається у канву оповіді. Акціональна рематична домінанта, характерна для оповідання, змінюється якісною, оскільки домінуючими стають слова з ознаковим значенням (силой и властью) і якісні прикметники. Автономні тема-рематичні структури складають тут основу загальної тема-рематичної організації фрагмента. Зображально-оповідний регістр, характерний для першого речення фрагмента, змінюється зображально-описовим у другому, а потім знову зображально-оповідним у третьому реченні опису.
Для описів навколишнього оточення і пейзажу, що рідко зустрічаються, характерні інформативно-описовий і зображально-описовий регістри, а також домінування предметної і предметно-якісної рем відповідно. Пор. опис інтер'єру: «В комнате было много книг, на тумбочке у окна стоял большой красивый радиоприемник с проигрывателем — редкое по тем временам, а для меня и вовсе невиданное чудо». Для цього, невеликого за обсягом, фрагмента характерна предметна рематична домінанта, оскільки в його центрі опиняються слова, що називають предмети інтер'єру. Основу опису складає інформативно-описовий комунікативний регістр. Тема-рематична текстова структура цього фрагмента є контамінованим типом, основу якого становлять автономна і ступінчаста структури.
Переважання канонічної ступінчастої і автономної структур із вкрапленнями різновиду віялового типу зі стабільною темою і різними ремами в описових фрагментах при першоособовій формі оповідання, як і в описах з аукторіальною формою оповідання, свідчить про відносну стійкість синтаксичного почерку письменника, що виявляється в характері тема-рематичних чергувань у текстових фрагментах.
У 4-му підрозділі «Синтаксис прямої мови персонажів» аналізуються способи індивідуалізації та експресивації персонажного мовлення.
Основними способами індивідуалізації мови персонажів у творах
В. Распутіна виступають різні типи полірегістрових структур, оскільки особливості їх монтування є індивідуальними для мови кожного окремого персонажа, а експресивація їх діалогічної мови створюється за допомогою таких елементів розмовного і художнього синтаксису, як питальні, окличні, імперативні, парцельовані речення, фрази із заминками й інтонаційним розчленуванням, а також вислови з корелятом, конситуативний і контекстуальний еліпсис, конструкції з нульовим дієсловом-предикатом, з нереалізованою валентністю, з подвійним дієсловом-предикатом, з препозицією реми, з додаванням, з постпозицією прислівника, приєднувальні конструкції, паралелізм побудови, повтори, інверсії, ряди однорідних членів, градація, конструкції з протиставним сполучником та ін.
Пор. фрагмент прямої мови героїні у повісті В. Распутіна «Прощание с Матерой», в якому основна роль у комунікативній організації належить реактивному й інформативному регістрам, що постійно змінюють один одного, з окремим включенням волюнтивного регістру: «— Утром подымусь, вспомню со сна... ой, сердце упрется, не ходит, — рассказывала старуха Настасья. — Осподи!.. А Егор пла-а-чет, плачет. Я ему говорю: "Ты не плачь, Егор, не надо", — а он: "Как мне нe плакать, Настасья, как мне не плакать?!" Так и иду с каменным сердцем ходить, убираться. Хожу, хожу, вижу, Дарья ходит, Вера ходит, Домнида — и вроде отпустит маленько, привыкну. Думаю: а может, попужать нас только хочут, а ниче не сделают». Для прямої мови героїні характерне вживання конструкцій з нереалізованою валентністю, зокрема контекстуального еліпсису (Дарья ходит, Вера ходит, Домнида (ходит)), і нестаціонарної структури з нереалізованою валентністю (Утром подымусь, вспомню со сна (о затоплении)); конструкції з препозицією реми і подвійним дієсловом-предикатом (попужать нас только хочут), повторів з функцією емфази (хожу, хожу) й інтенсифікації (пла-а-ачет, плачет).
У висновках узагальнюються основні результати дослідження.
Як свідчить аналіз, комунікативно-синтаксичні особливості творів письменника залежать від форми оповіді й від зайнятої в ній позиції наратора, що виявляється в домінуванні зовнішньої або внутрішньої точки зору й визначає особливості чергування теми і реми, а також принципи побудови комунікативних блоків.
Специфіка оповідних контекстів у прозі В. Распутіна визначається інтерпретацією видо-часових форм дієслова (складових основного подієвого плану оповідання) у відповідному режимі (наративному, дейктичному, синтаксичному) і домінуючим типом комунікативного регістру. Ці особливості пов'язані з типом оповіді (інформативним і психологічним), оскільки значення і стилістичні функції різних видо-часових форм дієслова відрізняються в залежності від домінуючого комунікативного регістру, який організує оповідний контекст, і від зайнятої позиції оповідача.
Дослідження комунікативних регістрів, зв'язків між ремами сусідніх речень, які вступають у смислові відношення, і тема-рематичних структур, а також виділення видів опису і встановлення взаємозв'язку між типом рематичної домінанти, тема-рематичною структурою, комунікативним регістром і видом опису показали, що особливості комунікативно-синтаксичної організації описів у текстах з аукторіальною формою оповідання пов'язані з діалектикою позиції оповідача, який часто залишає позицію всезнання й займає точку зору своїх героїв. У результаті проходження описуваного через свідомість персонажів монорегістрові комунікативні структури (зображально-описова і зображально-оповідна) стають полірегістровими, оскільки переходять до узагальнювально-логічного й оцінно-кваліфікативного типів мови, в яких представлені думки героїв і їх оцінка того, що відбувається. Таким чином, комунікативна організація описових контекстів стає різноманітнішою і більш насиченою. З переходом оповідача від зовнішньої точки зору до внутрішньої пов'язане й домінування імпресивної реми в багатьох типах описових контекстів.
У прозі В. Распутіна поряд з традиційним наративом широко репрезентовано вільний непрямий дискурс, оскільки саме ця оповідна форма дає можливість оповідачеві глибоко проникнути у свідомість своїх персонажів. При цьому читач може робити свої висновки про внутрішній світ героїв без посередництва оповідача. У текстах письменника поширеними є перший та другий типи вільного непрямого дискурсу, що виступають відповідно як форма внутрішнього монологу або внутрішньої реакції героя. При цьому основу контекстів ВНД першого типу, що є полірегістровими структурами, складають узагальнювально-логічний і оцінно-кваліфікативний регістри з окремими вкрапленнями генеритивного й реактивного типів мови, а комунікативна організація контекстів другого типу ВНД репрезентована реактивним регістром. ВНД першого типу використовується як засіб розкриття поведінки героя або — частіше — як форма внутрішньої мови, внутрішнього монологу героя. Основна функція ВНД другого типу — передача внутрішньої реакції героя.
Аналіз першоособової форми оповіді (оповідання В. Распутіна «Уроки французского») показав, що їй властива взаємодія двох точок зору і двох суб'єктних планів. Ця особливість передусім знаходить вираження в плані режиму інтерпретації і зміни комунікативних блоків. Так, при домінуванні точки зору оповідача спостерігається наративний режим інтерпретації, а при домінуванні точки зору персонажа — синтаксичний і мовленнєвий. У той же час поява реактивного й узагальнювально-логічного комунікативних регістрів на тлі зображально-оповідного також пов'язана з переходом у суб'єктний план маленького героя.
Важливу функцію при оформленні тієї або іншої точки зору виконують принципи відбору синтаксичних засобів (метатекстових елементів, предикатів внутрішнього стану, уточнень, елементів розмовного й експресивного синтаксису, дейктичних елементів). Часто оповідач не прагне бути осторонь від свого героя. У результаті має місце контамінована точка зору оповідача, що виражається у вживанні елементів розмовного синтаксису: побудов з препозицією реми, контекстуального і ситуативного еліпсису, повторів у функції інтенсифікації і емфази, приєднувальних конструкцій, окличних і питальних речень. У деяких випадках контамінована точка зору знаходить вираження в тому, що дейктичні елементи, які звичайно вказують на присутність того, хто говорить, співвідносяться не з теперішнім мовленнєвим оповідача (аналогом того, хто говорить), а з теперішнім мовленнєвим героя. Точка зору героя передається також головним чином за допомогою експресивних синтаксичних конструкцій, які в основному виражають внутрішню реакцію героя на те, що відбувається, і пов'язані з уведенням реактивного регістру, головним чином, на фоні зображально-оповідного. Такі контексти переважно марковані теперішнім або майбутнім часом й інтерпретуються в мовному або синтаксичному режимі.
У прямих висловах персонажів різні типи полірегістрових структур разом із синтаксичними засобами експресивації діалогічної мови (засобами експресивного і розмовного синтаксису) служать для індивідуалізації їх мовлення.
Комунікативно-синтаксична організація прози В. Распутіна зумовлена образом автора і в той же час бере участь у його формуванні. Особливостями синтаксичного почерку письменника виступають не тільки характерні для нього синтаксичні побудови, але й склад монорегістрових і полірегістрових структур з домінуванням того або іншого типу мови, засоби чергування теми і реми, типи тема-рематичних структур. Дослідження показало, що при відносно стійкому синтаксичному почерку В. Распутіна його синтаксис відрізняється багатством і різноманітністю, а розгляд індивідуальної синтаксичної організації тексту крізь призму «образу автора» в руслі комунікативного синтаксису відкриває нові перспективи на терені дослідження індивідуального стилю письменника. |
