СИНТАКСИС ЗНАХІДНОГО ВІДМІНКА В НОВОГРЕЦЬКІЙ МОВІ

Краткое содержание

         У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність для сучасного мовознавства та зокрема для елліністики, визначено об‘єкт та предмет дослідження, сформульовано мету й основні завдання роботи, окреслено методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження.  

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження відмінків. Історичний розвиток грецької системи відмінювання” розглянуто особливості граматичної категорії відмінка взагалі і в грецькій мові зокрема. Проведено критичний огляд літератури з названої проблеми, викладено основні теорії відмінків у лінгвістиці ХХ ст. Дане визначення поняття „відмінок” і окреслені засади його вивчення у цій роботі (функціональний підхід). Коротко охарактеризовано історію грецької відмінкової системи (від праіндоєвропейських до новогрецьких відмінків), в якій особливо виділене місце знахідного, проведено генезу його функцій та становлення системи прийменників, завдяки яким деякі з функцій родового і давального відмінків повністю перейшли до знахідного. Розглянуто функції відмінків давньогрецької і новогрецької мови і проаналізовано взаємодію знахідного відмінка з родовим (синтаксична похідність та функціональна    еквівалентність).  У  цьому   розділі   також    охарактеризовано   мовну

5

ситуацію в сучасній Греції, викликану попереднім протистоянням катаревуси і димотики, яка певною мірою пояснює деякі відмінкові явища новогрецької мови. 

В сучасному мовознавстві трактування теорії відмінків багатоаспектне. Такий інтерес дослідників до цієї теорії пояснюється тим, що відмінок – одна з найпоказовіших граматичних категорій іменних частин мови. Саме відмінкова форма слова відповідає за оформлення синтаксичних стосунків у реченні і зв’язує іменні частини мови з дієсловом або іншими частинами мови. В новогрецькій мові, як і в інших флективних, відмінкова система – це стандартна частина морфології. Традиційна граматика інтерпретує її як категорію іменника, що являє собою парадигму протиставлених (і незалежних одна від одної) відмінкових форм із різними закінченнями, вживання яких регулюють мовні правила. Тим часом нові методи доводять існування й багатьох інших вимірів цієї категорії (у контексті речення).

Другу причину різноманіття теорій стосовно відмінків можна назвати історичною. Осмислення тих чи інших явищ і як наслідок – розробка наукових концепцій – з часом змінюється. Це відбувається не лише через розвиток наукового мислення та закономірні відкриття в науці, а в першу чергу тому, що змінюються самі досліджувані феномени, в нашому випадку – категорія відмінка. Причину її змін слід шукати в зміні самої мови. Глибокому дослідженню відмінків заважає і розмитість термінології, відсутність єдиного термінологічного апарату для описання цієї граматичної категорії. Дослідники змішують поняття „граматичне значення” і „граматична функція”, ведуть мову про функції „первинні”, „вторинні”, „власне-відмінкові”, „не власне-відмінкові (позавідмінкові)”, „синтаксичні”, „формально-синтаксичні”, „формально-граматичні” тощо. Щоб описати функціонування відмінкових форм, вважаємо за необхідне використовувати терміни „первинні і вторинні функції”. І.Р.Вихованець поряд із ними запроваджує ще формально-синтаксичні функції відмінка (керівний або керований член речення) та семантико-синтаксичні (суб’єкт, об’єкт, адресат, інструмент, локатив). Ми також говоримо про власне-відмінкове і не власне-відмінкове вживання знахідного відмінка іменних частин мови. Під власне-відмінковим розуміємо таке вживання, при якому іменник у формі знахідного відмінка пов’язаний із дієсловом-предикатом зв’язком керування (наприклад, у функції прямого об’єкта дієслів). Якщо ж такий зв’язок відсутній, ідеться про не власне-відмінкове вживання відмінка (наприклад, із прийменниками в обставинній функції).

Дослідження природи форми знахідного відмінка новогрецької мови ми проводимо в дусі функціональної граматики, нині домінантної в мовознавстві. Керуючись принципами функціональної граматики (аналіз відмінків від семантики до форми; розмежування первинних і вторинних функцій відмінків; зіставлення різних синтаксичних одиниць, що служать для вираження одного синтаксичного значення (відмінок – прийменниково-відмінкові конструкції), ми в той же час не відкидаємо принципи інших парадигм, особливо первинної описової. Ми вважаємо, що функціональна граматика має не заперечувати, а лише доповнювати, деталізувати класичну описову граматику.

Проблему функціонування словоформ, центральну для функціональної граматики, досліджував іще В.В.Виноградов (аналіз живого застосування словоформ він включав    до   граматичного     вчення    про    слово,     вивчаючи     складну    взаємодію

6

категоріального значення граматичних форм, їхнього лексичного значення й контексту). Закономірності функціонування форм слова розглянуті також у працях Н.П.Некрасова, А. А.  Пешковського,  О. О.  Потебні,  А. А.  Шахматова.   Формування   функціональної

граматики як нового типу граматик пов’язане з іменами О.В.Бондарко , І.Р.Вихованця, Н.О.Слюсаревої, В.С.Храковського.

Визначення поняттю „відмінок” ми даємо таке: відмінок – це граматична категорія іменних частин мови, яка виражає їхню роль і їхні синтаксичні зв’язки щодо інших слів у реченні. Відбиває здатність іменних частин мови виконувати в реченні роль підпорядкованого або керівного члена. Поєднавши морфологічний і синтаксичний

критерії, можна виокремити в іменниковій категорії категорії відмінка новогрецької мови чотири грамеми – називний, родовий, знахідний, кличний відмінки.

При розгляді грецьких відмінків слід обов’язково звернути увагу на те, що до сьогодні існує два варіанти новогрецької мови: катаревуса і димотика. Різниця між ними радше соціологічна, аніж лінгвістична. Грецька мова за свою історію пережила десятки різноманітних періодів. Від кожного з народів, із якими греки проживали разом на спільній теориторії, їхня мова запозичила певні елементи. З цієї суміші народилась димотична („народна”) мова. Тим часом, катаревуса („очищена мова”) – форма грецької мови, якою говорили вчені і представники вищих соціальних класів Греції з 18 ст. В ній міститься елемент націоналізму: вона прагне зберегти чистоту грецької мови, „очистити” її від впливу інших мов. Її вживали, ніби прагнучи повернути Давню Грецію, відкидаючи історію мови, тому вона зберегла граматичні форми давньогрецької мови. Катаревуса стала офіційною мовою першої незалежної грецької держави і понад століття співіснувала з димотикою – живим, усним мовленням. Освітня реформа 1976 р. проголосила єдиною офіційною мовою Грецької республіки димотику. Однак катаревуса не зникла. Навіть сьогодні нею пишуть книги, читають лекції, на катаревусі видають газети. Катаревуса і димотика – це скоріше не дві окремі мови, а два різних мовних стилі та переконання. „Мовне питання” залишається актуальним і сьогодні. У лексичному плані спостерігаємо наявність у новогрецькій мові застарілих слів та виразів. Подекуди зустрічаємо морфологічні форми іменників у такому самому вигляді, як за часів катаревуси. Граматика новогрецької мови також зазнає впливу катаревуси. В родовому відмінку іменників жіночого роду з флексіями –ση, -ξη, -ψη, а також іменники η πόλη, η δύναμη часто мають катаревусне закінчення –εως замість димотичного –ης. Синтаксис новогрецької мови також несе на собі відбиток катаревуси. Це насамперед конструкції з давальним відмінком у стереотипних виразах: τοις εκατό (відсоток), πάση θυσία (будь-яким способом), δόξα τω Θεώ (слава богу), επ’αυτοφόρω (на місці злочину) та безліч інших. Існує багато давальних прийменниково-відмінкових конструкцій (найчастіше з давньогрецьким прийменником εν, якому відповідає сучасний σε).

Також як наслідок взаємодії димотики з катаревусою родовий відмінок новогрецької мови вживається у функціях, для димотики нехарактерних (наприклад, прямого об’єкта), а функції знахідного поширюються далеко за межі об’єктної (оскільки він перебрав на себе функції зниклих із новогрецької мови відмінків). Помічаємо також прийменниково-відмінкові конструкції, де прийменники мають типову ще для давньогрецької мови форму (εις, εκ, εν, εντός), високу частотність вживання дієприкметників (із закінченням –ων, -εις) та ін.

7

В нашій роботі ми беремо до уваги лише димотичні тексти, і, відповідно, аналізуємо тільки відмінкову систему димотики. Саме вона є офіційною мовою сучасної Греції і повною мірою обслуговує комунікаційні потреби грецького народу. Катаревуса не може порівнятись із нею ні в об’ємі, в якому вона вживається в суспільстві, ні в чисельності носіїв, які її використовують. Сфери, в яких сьогодні можна зустріти катаревусу – це переважно офіційний стиль і публіцистика (стереотипні вирази, кліше) та художні твори, де катаревуса може становити стилістичний прийом.  До того ж, чиста (правильна) катаревуса в наші дні (навіть у офіційних документах Греції і Кіпру) нерідко підміняється „псевдо-катаревусою” – фактично, неграмотною грецькою мовою, яка лише наслідує синтаксис катаревуси.

Можна припустити, що ідеологія, носієм якої є катаревуса („чиста”, „грамотна” мова освічених і шляхетних людей) викликає відповідний вибір функцій. Так само й димотика, адже функції відмінків є виразниками мисленнєвих процесів. Однак на нашу думку, функції катаревусних і димотичних відмінків не настільки різняться між собою, щоб проводити в нашій роботі розгляд катаревусних відмінків. Отже, в роботі ми аналізуємо широке функціональне поле знахідного відмінка димотики, який „увібрав” у себе більшість функцій катаревусних відмінків. Ми також не розглядаємо окремо давальний відмінок, оскільки в димотиці він зберіг лише свою морфологічну форму, і не можна виділити окрему грамему цього відмінка.

Моделлю для відмінкової системи новогрецької мови послужили відмінки давньогрецької, які в свою чергу походять з праіндоєвропейської мови. Первинні відмінкові функції упродовж століть залишилися практично незмінними: у називного – суб’єктна, у родового – атрибутивна, у знахідного – об’єктна, у кличного – апелятивна. Давальний, орудний та місцевий відмінки з димотики зникли; давальний присутній у катаревусі. Відмінки новогрецької мови перебувають між собою у складних синтаксичних зв’язках (явища синтаксичної деривації, факультативного вживання в тих самих функціях та ін.). Сучасний стан синтаксису новогрецької мови характеризується переходом функцій від одних відмінкових грамем до інших, як наслідок спостерігається посилення позицій знахідного відмінка та деяке звуження функціонального поля родового.

Знахідний відмінок у своїх різноманітних функціях широко взаємодіє з іншими відмінками (найчастіше родовим), так само і з прийменниково-відмінковими конструкціями. Велика кількість функціональних еквівалентів кожної конструкції та гнучка взаємозамінність різних синтаксичних елементів свідчить про складну синтаксичну природу знахідного відмінка новогрецької мови, сучасний стан якого є, фактично, надбудовою над граматичною системою давньогрецької мови, а також про перерозподіл функцій у системі відмінків. Як сама мова, так і граматична система, що її описує, є живою, плинною; так і відмінкові функції розподілені між грамемами відмінків нерівномірно.

Функціональна еквівалентність мовних елементів – це конкретний вияв асиметричного дуалізму лінгвістичного знака. Вона вказує на творчий потенціал мови, на наявність у ній багатьох засобів, які збагачують висловлювання новими виразними можливостями. У новогрецькій системі відмінків цей принцип у широкому розумінні реалізується  при  виконанні  відмінковими грамемами  недомінантних  (вторинних)  для

8

них функцій, транспонованих від інших частин мови: наприклад, родовий та знахідний у функції присудка, а у вузькому – при виконанні однією відмінковою грамемою функції, більш характерної для іншої (еквівалентні пари називний-кличний у функції звертання або родовий беприйменниковий – знахідний із прийменником у функції адресата дії).

Учені припускають, що в граматичній системі новогрецької мови частотність вживання родового відмінка поступово знижується. В сучасному мовленні набагато частіше трапляються конструкції типу «ένα φύλλο από το τετράδιο» (знах.відм.), аніж  «ένα φύλλο τετραδιού» (род.відм.) – «аркуш зошита». У деяких іменників узагалі відсутній родовий множини (η ζάχαρη, η ζηλιάρα, το πρωϊ, τα μεσάνυχτα, τα χρόνια, τα αδέρφια та ін.) Це  спричиняє відповідні обмеження у сполучуваності лексичних одиниць. Спірним залишається питання утворення родового відмінка однини і множини іменників середнього роду із закінченням –άκι. В більшості випадків це неможливо в іменників зі значенням зменшувальної форми. Ми, проте, вважаємо надто категоричним ствердження про зниження частотності вживання (або можливість у майбутньому зникнення з мови) грамеми родового відмінка.

У другому розділі “Функціонування знахідного відмінка в сучасній новогрецькій мові” описано синтаксичне і несинтаксичне вживання знахідного з прийменником і без нього. Описані первинні функції знахідного (прямий об’єкт, адресат дії, предикат об’єкта), зроблено наголос на вживанні знахідного відмінка у функції прямого об’єкта з ергативними та передавальними дієсловами, подано семантичну класифікацію дієслів, які керують різновидами прямого об’єкта.

Наведено також вторинні функції знахідного (обставинна, експресивна та апелятивна), а також спектр їхніх значень.

Синтаксична спеціалізація знахідного безприйменникового – вираження значення прямого об’єкта при перехідних дієсловах. Як виняток – об’єктним відмінком може виступати родовий, але це трапляється рідко і тільки в сполученнях із небагатьма дієсловами, які походять головним чином із катаревуси (επιμελούμαι - займатися, υπεραμύνομαι – захищати та ін.). для традиційної димотики таке вживання нехарактерне, і поява прямих об’єктів у родовому відмінку в сучасній новогрецькій мові пояснюється впливом катаревуси.

Проводячи семантичну класифікацію дієслів, які вживаються зі знахідним відмінком, ми беремо за основу семантичні групи таких дієслів, що виділені Х.Клерісом та Г.Бабіньйотісом і приймаємо до уваги дієслівну валентність. До групи дієслів конкретної фізичної дії належать дієслова творення та різних видів діяльності, при цьому об’єктом виступають іменники - назви живих істот або предметів і явищ, які в більшій чи меншій мірі змінюються під дією, вираженою дієсловом, залежно від інтенсивності цієї дії, або ж назви абстрактних понять, що створюються внаслідок дії (продуктів діяльності): Μου λέρωσες και τη ψάθα! - Ти забруднив мені підстилку!; ...είδε δυο παιδιά που τρέχαν και κλοτσούσαν έναν ντενεκέ  – Він побачив двох дітей, які бігли і підбивали бляшанку. Під впливом дії дієслів, що означають переміщення, об’єкти – живі істоти або предмети і явища – змінюють своє місце в просторі: Σήκωσε το φλιτζάνι και ήπιε άλλη μια γουλιά απ’το τσάϊ του  – Він підняв чашку і випив ще ковток чаю; Θα κρεμάσουμε και τις φωτογραφίες της μάνας και του πατέρα – Ми повісимо і фотографії матері  і  батька.  Найбільший   ступінь  впливу   на  об’єкт  простежується  в  дієсловах

9

розумової діяльності, які супроводжуються об’єктом – живою істотою або предметом, явищем, абстрактним поняттям: Επινόησε όλη αυτή τη δικαιολογία για να μην πάει στο πάρτι – Він вигадав цей привід, щоб не йти на вечірку;...αυτοσχεδίαζα ψύχραιμος, εκπονούσα σχέδια για το μέλλον – Я холоднокровно вигадував, розробляв плани на майбутнє.

Наступну групу складають дієслова позитивного або негативного ставлення, внутрішнього стану, почуття, зацікавлення: Об’єкт, жива істота, предмет або абстрактне поняття, при цьому зазнає впливу почуття або ставлення, виражених дієсловом-предикатом: ...η μπαλάντα που μάγεψε το κοινό αλλά και τους τηλεθεατές – Пісня, яка зачарувала публіку, але також і телеглядачів; Η κυβέρνηση σέβεται την ανεξαρτησία της Επιτροπής Ανταγωνισμού – Уряд поважає незалежність Комітету з питань конкуренції. Дієслова чуттєвого сприймання і бажання вимагають після себе знахідного відмінка іменників, які означають назви конкретних предметів, істот або абстрактних понять. Τα κάστανα...τα γευόμαστε λίγους μήνες το χρόνο – Каштани ми смакуємо всього кілька місяців на рік; Ν’ακούσω την ιστορία του Αντρέα, μια οποιαδήποτε ιστορία – Хочу почути історію Андреаса, будь-яку історію. Дієслова, що виражають мовлення, керують іменниками в знахідному відмінку, які означають абстрактне поняття – продукт мовлення. Και γιατί δεν φώναξες το σύνθημα; – А чому ти не крикнув гасло? Δεν τραγοδούν τραγούδια γάμου, μα αντάρτικα – Вони співають не шлюбних пісень, а партизанських. Дієслова приналежності виражають володіння чимось, присвоєння або позбавлення чогось і вживаються з іменниками у знахідному відмінку – назвами живих істот, предметів, явищ, абстрактних понять: Το δασικό χωριό διαθέτει εστιατόρια, τεράστιο υπαίθριο χώρο, καθώς και παιδική χαρά – Лісове село має ресторани, величезний відкритий простір, а також дитячий майданчик; ...ρωτάω και χάνω κάθε ενδιαφέρον για συζήτηση - ...питаю я і втрачаю будь-який інтерес до розмови. Дієслова останньої групи виражають рух:  Διέσχιζα τον Ατλαντικό Ωκεανό με ένα υπερωκεάνιο – Я перепливав Атлантичний Океан на лайнері.

Окремо варто описати такий різновид прямого об’єкта, який називають „внутрішнім” або „тавтологічним”. Його специфічність полягає в тому, що корінь опорного дієслова морфологічно або принаймні синонімічно збігається з семантикою кореневої морфеми іменника-об’єкта, яким це дієслово керує: Πάντα τον ίδιο πόνο θα πονώ – Завжди мені болітиме той самий біль; Κοιμάμαι ύπνο βαθύ – Сплю міцним сном. В цих конструкціях дієслово, власне, не потребує об’єкту для розкриття свого змісту – він (об’єкт) може бути легко опущений без шкоди для повідомлення. Є.К.Тимченко характеризує знахідний відмінок, що оформлює такий об’єкт, як „акузатив змісту”, наводячи такі українські конструкції, як „ніч ночувати”, „вечерю вечеряти”. Є два різновиди сполучень із внутрішнім об’єктом. У першому випадку дієслова, по суті, є неперехідними, і не можуть поєднуватися з будь-якими іменниками – тільки з однокореневими (δανείζω ένα μεγάλο δάνειο – позичаю велику позику, δωρίζω ένα δώρο – дарую подарунок) або синонімічними за змістом (спорідненими з коренем дієслова). В такому разі іменник можна замінити прислівником: Ζει μια έντονη ζωή = Ζει έντονα – Живе напруженим життям = Живе напружено. Ідентичність дієслівної та іменникової основ є в таких словосполученнях важливим граматичним засобом для вираження об’єктних відношень, оскільки за інших умов ці дієслова в силу своєї неперехідності не могли б  керувати  іменником.  Тим  часом  у  другому  випадку для поєднання опорного

10

дієслова з іменником у знахідному відмінку тавтологічність кореневих морфем або навіть їхня синонімічність не є обов’язковою умовою: Ξανασφύριξε ένα αλλοιώτικο σφύριγμα – Він свиснув іншим свистом (але також і σφυρίζω ένα σκοπό – насвистую мелодію і т.і.).

Більшості дієслів із знахідним тавтологічним у новогрецькій мові властива варіативна валентність. Вони функціонують як експліцитно та імпліцитно перехідні дієслова. Так, дієслово χορεύω (танцювати) у прямому значенні функціонує як імпліцитно перехідне (Χορεύω (χορό)  - Танцювати (танок)), а в переносному (гойдати) має традиційне перехідне вживання: Το κύμα χόρευε το καράβι – Хвиля гойдала корабель.

Велика група дієслів новогрецької мови можуть вживатися як перехідні і як неперехідні, не міняючи при цьому своєї морфологічної форми: «Το παράθυρο έσπασε» - “Вікно розбилося”; «Το δέντρο έσπασε το παράθυρο» - “Дерево розбило вікно”. Дієслова, які мають здатність вживатися таким чином, належать до одного з двох класів – ергативних  чи передавальних,  і відтворюють  імовірний  давній  ергативний  синтаксис

праіндоєвропейської мови. Прояви ергативності в різних мовах розглядаються в працях таких учених, як Г.А.Климов, І.І.Мещанінов, Дж.Андерсон, М.Бітнер та К.Гейл, Дж.Лайонз, С.Менінг, Р.Діксон, С.Куно і К.Такамі, Х.Клеріс та Г.Бабінйотіс. Такі дослідники, як К.Уленбек та О.Єсперсен припускали, що ергативний лад мала вже праіндоєвропейська мова. Сучасна новогрецька мова, однак, не ергативна, а номінативна: в ній за підметом у будь-якому реченні завжди закріплений тільки один відмінок – називний. Вона зберегла тільки залишки ергативності, і проявляється це у синтаксичних властивостях певного класу дієслів. Ергативними є тільки ті дієслова, для яких більш характерне перехідне використання, а вже потім  неперехідне. Це: ανάβω – запалювати(ся), ανοίγω – відкривати(ся), відчиняти(ся), καθαρίζω – чистити(ся), καίω – палити/горіти та ін. Другу категорію дієслів, за функціональністю подібних до ергативних, Х.Клеріс і Г.Бабінйотіс називають передавальними. Для них, однак, характерне неперехідне використання. Кількість передавальних дієслів у новогрецькій мові більша, ніж ергативних: ανησυχώ – непокоїти(ся), αρρωσταίνω – хворіти/робити хворим, βλέπω - бачити/дивитись, γελάω - сміятись/обманювати, βουλιάζω – тонути/топити, βουτάω – пірнати/занурювати у воду тощо. Гіпотеза про залишки ергативної структури дозволяє пояснити появу називного відмінка (котрий зазвичай пов’язується з суб’єктом – автором дії) в реченнях, де суб’єкт скоріше приймає дію, виконану діячем: Ανοίγω την πόρτα – Η πόρτα ανοίγει (Я відчиняю двері – Двері відчиняються). Сучасний називний відмінок таких речень – це колишній абсолютний. Адже, як наголошують Х.Клеріс і Г.Бабінйотіс, у реченнях типу змінюється не тільки синтаксична властивість дієслова (яке з перехідного стає неперехідним), а й семантична роль суб’єкта дієслова. За логікою, номінативний і ергативний лад не можуть існувати в мові одночасно. І все ж ергативні конструкції мають у новогрецькій мові певну питому вагу і частоту використання, є живими (не архаїчними), продуктивними  і вживаються в усіх мовних стилях. Таким чином, бачимо, як у цих дієсловах, у яких співіснують одночасно перехідність і неперехідність, відтворюється давній ергативний лад, притаманний, на думку багатьох учених, праіндоєвропейській мові.

Для новогрецького синтаксису досить типовою є конструкція під назвою „два знахідних”  –  коли   перехідне  дієслово  вживається   не  з  одним,  а  з  двома  іменними

11

додатками в знахідному відмінку. При цьому один із них виконує синтаксичну функцію прямого об’єкта, а другий – або адресата дії (Η γιαγιά φύλεψε τα παιδιά καρύδια – Бабуся пригостила дітей горіхами), або присудкового додатку (Κάνω τον πόνο μου τραγούδι - Я роблю свій біль піснею).

Для синтаксичної будови новогрецької мови характерним є поширене вживання прийменниково-відмінкових форм, зокрема й знахідного з прийменниками, що свідчить про високий рівень розвитку аналітизму. Система відмінків з прийменниками не тотожна системі відмінків без прийменників, вона функціонує за власними правилами і тому повинна розглядатися окремо, на що вказує, зокрема, Є.Курилович. З досліджених у роботі прийменників лише «σε», «από», «με» та «για» можуть виконувати як власне-відмінкові, так і не власне-відмінкові функції, причому «σε» вживається в мовленні частіше, ніж усі інші прийменники разом узяті, за спостереженням П.Макриджа.

Для знахідного відмінка з прийменником так само, як і для безприйменникового, первинною функцією  є вираження об’єкта дієслова. Об’єкт із прийменником  потрібно відрізняти  від  обставини, хоч в обох випадках вони поєднуються з керуючим дієсловом

у той самий спосіб, тобто за допомогою прийменника. Іншими словами, однакова форма приховує різні функції, як-от у прикладі Στο συνέδρειο ο υπουργός αναφέρθηκε στη μεταρρύθμιση – На засіданні міністр заговорив про реформу. Той самий прийменник «σε» на початку речення виконує обставинну функцію, а кінці – об’єктну. Об’єкт із прийменником належить до валентності дієслова, тобто останнє певним чином передбачає наявність об’єкта для повного розкриття свого змісту. Тим часом конструкція «στο συνέδριο» перебуває у вільному зв’язку з дієсловом, не залежить від його валентності і може бути опущене, при цьому зміст речення не буде втрачений.

Виділяємо такі семантичні групи дієслів, опорних для об’єкта в формі знахідного відмінка з прийменником: дієслова руху, переміщення в просторі: Και το πρόσωπό της...είχε βυθιστεί μέσα στα οράματα της δόξας εκείνης – І її обличчя занурилося в мрії про ту славу; дієслова руху, віддалення: Βγήκα ζωντανός από την φοβερή αυτή περιπέτεια – Я вийшов живим із цієї жахливої пригоди; дієслова вираження почуття або інтересу: Μιλούσαμε για το Χρήστο - Ми говорили про Хрістоса;  дієслова вираження, звертання: Μη φοβηθείς να μιλήσεις σε έναν άνδρα που σε ελκύει σωματικά – Не бійся заговорити з чоловіком, який приваблює тебе фізично. Знахідний відмінок з прийменниками «σε» та «από» (в синтаксичному плані вони найпродуктивніші в новогрецькій мові) також виконує функцію адресата дії, маючи при цьому як еквівалент адресата дії в родовому відмінку. Широко вживані в новогрецькому синтаксисі прийменниково-відмінкові конструкції зі знахідним відмінком фактично дублюють функції чистого знахідного відмінка: це об’єкт, адресат дії та предикат об’єкта.

Не власне-відмінкові функції знахідного відмінка часто узагальнюють під назвою „обставинні” через те, що відмінкова форма набуває прислівникових ознак і іноді в таких випадках можлива заміна відмінкової форми прислівником, наприклад: Τα παιδιά έρχονται σπίτι μου το Σάββατο τ’απόγευμα – Τα παιδιά έρχονται σπίτι μου Σαββατιάτικα (Діти приходять до мене додому в суботу по обіді – Діти приходять до мене додому суботнього дня). Знахідний безприйменниковий може вказувати на означену тривалість часу: Την επομένη τα μάζεψε και έφυγε – Наступного дня він зібрав речі й пішов; місце, в якому відбувається дія: Έκατσε άκρη άκρη – Сіла з самого краєчку; вимір: Πληρώνετε 100

12

δραχμές τη σελίδα – Ви платите 100 драхм за сторінку; причину або мету: Βγήκαμε περίπατο – Ми вийшли на прогулянку; спосіб, у який відбувається дія: Πήγα παρέα με την Άννα – Я пішов за компанію з Анною; вміст: Η στέρνα είναι γεμάτη νερό – Бак повний води.

У передачі цих самих значень значно продуктивнішим є знахідний відмінок із прийменниками: він теж показує час (прийменники σε, από, για, κατά, προς, με, μέχρι, προς, επί, ανά) - Θα γυρίσω σε 2 μέρες – Я повернуся через 2 дні; Έκανε ένα περίεργο κρύο σήμερα απ’το πρωϊ – Сьогодні зранку було навдивовижу холодно; місце (прийменники σε, από, ως, μέχρι, κατά, ανά): Είμαι χρεωμένος μέχρι το λαιμό – Я в боргах по шию; Πέρασα από το τούνελ– Я проїхав через тунель; спосіб (прийменники με, χωρίς): Έπεσε με όλο το βάρος του στον καναπέ – Він усією своєю вагою впав на диван; Έκανα τη δουλειά χωρίς καμμιά βοήθεια – Я виконав роботу без жодної допомоги; матеріал (прийменники με, από): Άγαλμα από μάρμαρο – Скульптура з мармуру; причину (прийменники από, για, με): Γελούσε από τη χαρά της – Вона сміялася від радості; мету (прийменник για): για σένα – Я приніс це для тебе; вміст (прийменники με, από): Ένας φάκελος με χρήματα – Конверт із грошима; Το δωμάτιο ήταν γεμάτο με λουλούδια – Кімната була повна квітів; володіння, супроводу або його відсутності (прийменники με, χωρίς): Η δασκάλα με χρυσά μαλλιά –

Вчителька з золотими косами; кількість: Αύξηση σαράντα τα εκατό - Підвищення порядку 40%; джерело/походження дії (прийменник από): Το άκουσα από τον Γιάννη  – Я почув це від Яніса; порівняння (прийменники σαν, από): Ο Γιάννης είναι διαφορετικός από τον αδερφό του – Яніс відмінний від свого брата; Ο Γιάννης είναι ψηλός σαν κι εμένα – Яніс такий само високий, як я. Прийменниково-відмінкові утворення зі знахідним відмінком здатні повніше виразити обставинну функцію, ніж аналогічні безприйменникові форми, зокрема й тому, що деякі прийменники мають власну семантику, а також здатні об’єднуватись між собою або з прислівниками, таким чином набуваючи нових відтінків значень.

Специфічною рисою новогрецької мови є вживання знахідного відмінка в експресивній та апелятивній функціях. Такі конструкції зустрічаються переважно в розмовному мовленні, мові художньої літератури і часто представляють собою застиглі стереотипні вирази: Καλημέρα τον κυρ-Κωστή! – Добридень, пане Кості! (Значення його в цьому випадку вужче, аніж у кличного: не звертання взагалі, а тільки привітання). Τον ηλίθιο! Τον κακομοίρη! – От же дурень! От нещасний! А.Тзартзанос припускає, що такі конструкції є насправді еліптичними, в них відсутнє дієслово (зазвичай зі значенням чуттєвого сприймання: βλέπω (бачити), ακούω (чути) тощо), яке б повністю розкривало зміст висловлювання, наприклад: (Κοίταξε) τον ανόητο! – (Подивись) на нього, наївного! (Λυπούμαι) τον καημένο – (Я шкодую) бідолашного. В цьому можна переконатися на прикладі речень, у яких знахідний виконує експресивну функцію, супроводжуючи при цьому перехідні дієслова (тобто по суті це знахідний прямого об’єкта): Καιρό που βρήκε να ταξιδέψει! – Ну й час знайшов він для подорожі! Прийменниково-відмінкові конструкції (зазвичай із прийменником «σε») зі знахідним відмінком можуть також виконувати експресивну функцію, хоч діапазон значень у порівнянні з безприйменниковим знахідним значно вужчий, як і кількість іменників та вигуків, що вживаються в таких випадках: Κρίμα στα νιάτα σου! – Шкода твоєї молодості!

Отже,  знахідний  відмінок  новогрецької мови є поліфункціональною грамемою і

13

має  як  власне-відмінкові  функції,  так  і  не  власне-відмінкові  (такі,  що  апелюють  до

царини інших частин мови).

ВИСНОВКИ

 Новогрецька мова успадкувала свою відмінкову систему з давньогрецької, а через неї з праіндоєвропейської мови. Поступово одні відмінки (давальний, місцевий, віднімальний) зникли, інші частково звузили або розширили сферу свого функціонування. На сьогоднішній день знахідний є одним із важливих елементів синтаксису новогрецької мови. Разом із називним відмінком він оформлює суб’єктно-об’єктні відношення в семантико-синтаксичній структурі речення. Особливість його функціонування в тому, що він уможливлює розкриття значення дієслова, таким чином досягає своєї мети комунікативне призначення речення. З фактичного матеріалу спостерігаємо, що ця грамема поліфункціональна: в ній (при незмінній морфологічній формі) втілені первинні відмінкові (синтаксичні) та вторинні (обставинні) функції, кожну з яких конкретизують прийменники. У зв’язку з цим виникає необхідність вивчати цей відмінок не лише в морфологічному, а й у синтаксичному плані. Тим часом традиційний розв’язок проблеми відмінка заснований на принципі „від форми до значення” (спектр значень визначається на основі різних випадків використання форми). В грецькій лінгвістиці досі відсутній уніфікований опис функцій і значень знахідного відмінка    у    функціонально-семантичному   плані,   його    співвідношення   з   рештою

відмінків, взаємодії з прийменниками та керівними дієсловами.Відмінкова проблематика залишається дискусійною для елліністики.

Враховуючи те, що розробка питання про функціонування знахідного відмінка важлива для розуміння тенденцій розвитку як граматичної системи новогрецької мови, так і синтаксичної будови мови взагалі, ми розглянули стан граматичної системи новогрецької мови в синхронному аспекті з урахуванням діахронічної ретроспективи (історії розвитку категорії відмінка в грецькій мові). Теоретичною основою дослідження стали праці грецької та української теоретичної граматики (І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко, Х.Клеріс та Г.Бабінйотіс, І.Філіпакі-Ворбуртон). Робота заснована на принципах функціональної граматики (аналіз відмінків від семантики до форми, розмежування первинних і вторинних відмінкових функцій, зіставлення різних одиниць, що виражають одне синтаксичне значення). При цьому ми не відкидаємо принципи первинної описової граматики, а лише поглиблюємо традиційний (формальний) аналіз відмінка, розглядаючи цю категорію з позицій синтаксису. Серед спеціально-лінгвістичних методів, використаних у дисертації – елементи порівняльно-історичного аналізу інших дослідників; дистрибутивний аналіз; трансформаційний аналіз; елементи кількісного аналізу; описовий.

1. Центральними поняттями концепції функціональної граматики є функція та значення. Їх необхідно розмежувати так: функція виражає мету вживання, призначення певного засобу і не завжди пов’язана зі структурою мовного механізму (може бути не включена в поняття мовного ладу). Значення граматичних форм зазвичай стосуються змістового   боку   мови,   являють   собою  знаковий  зміст  форми  (а  не  мисленнєвий).

14

Функціональна граматика розрізнює синтаксичні, семантичні та прагматичні функції. В дисертації виділені формально-синтаксичні (додаток, присудковий додаток) та відповідні їм семантико-синтаксичні (об’єкт, адресат, предикат об’єкта) функції знахідного відмінка новогрецької мови. Обставинну функцію ми відносимо до несинтаксичних, позаяк вона транспонована від іншої частини мови (прислівника) і у випадку її використання відсутній зв’язок із дієсловом-предикатом.

2. Поняття „відмінок” ми визначаємо як граматичну категорію іменних частин мови, яка виражає їхню роль і синтаксичні зв’язки щодо інших слів у реченні і відбиває здатність виконувати в реченні роль підпорядкованого або керівного члена. На основі цього визначення ми виділили в новогрецькій мові чотири відмінкові грамеми – називного, родового, знахідного і кличного відмінків.

3. Відмінки давньогрецької мови, що послужили моделлю для формування відмінкової системи новогрецької мови, походять із праіндоєвропейської мови. Ті з них, які збереглися з розвитком мови, окрім первинних функцій (у називного – суб’єктна, у родового – атрибутивна, у знахідного – об’єктна, у кличного – апелятивна), розвинули і низку вторинних (обставинна у знахідного); посилилося також їхнє вживання з прийменниками, які компенсували недостатню семантичну виразність відмінкових флексій (останні внаслідок морфологічних змін зазнали часткового синкретизму). З цієї ж причини на сьогоднішній день про різні відмінки сигналізують також порядок слів, інтонація, артиклі (що разом із іменною частиною мови утворюють відмінкову форму).

4. На сьогодні існує два варіанти новогрецької мови – катаревуса і димотика. Катаревуса – офіційна мова першої незалежної грецької держави; це очищений від запозичень та простонародних слів варіант новогрецької мови, лексика й граматика якого взяті переважно з давньогрецької. Димотика – жива народна мова, в якій відображені різні етапи історії грецького народу (іншомовні лексичні та граматичні запозичення, спрощена орфографічна і граматична система). Через багаторічне співіснування (катаревуса вживалась переважно в освіті, діловій сфері, пресі, димотика – в літературі, народній творчості, усному спілкуванні), аж до освітньої реформи 1976 р., яка проголосила офіційною мовою Греції димотику, лексика і граматика новогрецької димотичної мови несуть на собі відбиток катаревуси. У лексиці це наявність застарілих слів і виразів (часто стереотипних), у морфології – збереження відмінкових флексій у катаревусному вигляді, в синтаксисі – збереження конструкцій із давальним відмінком (навіть за наявності семантичних відповідників, оформлених знахідним), та функціональне переродження інших відмінків (вживання у функціях, для димотики нехарактерних: родовий у функції прямого об’єкта, знахідний у функції адресата дії). Так само і при дослідженні вживання відмінкових грамем із прийменниками (такими, наприклад, як αντί, κατά) необхідно брати до уваги, як на їхнє функціонування впливають димотика і катаревуса.

5. В новогрецькому синтаксисі співіснують дві системи відмінків, не тотожні одна одній: кожна має свій синтаксис і повинна розглядатись окремо. Це безприйменникова та прийменникова системи. Розвиток та закріплення цих двох систем у мові можна представити так: 1. Зменшення кількості відмінкових грамем у мові веде до перевантаження тих, що залишилися, і внаслідок цього – до розвитку додаткових засобів (зокрема  прийменників),  або: 2. Збільшення  кількості в мові  прийменників (які

15

розвинулися з колишніх прислівників) веде до скорочення відмінкової парадигми, оскільки прийменник здатний виразити більше значень, ніж відмінкова флексія (схильна до звукового варіювання та сематичної омонімії). Внаслідок дії цих двох факторів новогрецька мова з флективної стає частково аналітичною. Судячи з того, що на сьогоднішній день спектр, зокрема, обставинних значень знахідного відмінка з прийменниками значно ширший, ніж спектр таких значень безприйменникового знахідного, ці процеси (нарощення відмінковими грамемами прийменників, їхнє активне функціонування на противагу „чистим” відмінковим формам) триватимуть і в майбутньому.

6. В позиційному складі новогрецького речення знахідний відмінок виконує функцію прямого об’єкта перехідних дієслів (і як його різновиду – внутрішнього/тавтологічного об’єкта). Вторинними є функція адресата дії, предиката об’єкта та апелятивна). Несинтаксичні функції знахідного відмінка – це обставинна та емотивна (у стереотипних виразах). Він і тут зустрічається переважно при дієсловах, однак перебуває з ними у відношеннях вільного зв’язку (не залежить від їхньої валентності).

7. З усіх прийменників, що поєднуються зі знахідним відмінком, синтаксичні функції виконують σε, από, για та με. Синтаксичне функціонування чистих відмінкових форм зі знахідним відмінком ширше, ніж в аналогічних конструкцій із прийменником: останні більше спеціалізуються на вираженні конкретних (несинтаксичних) значень: часу, місця, причини, способу, мети, вмісту, інструменту, володіння або супроводу, кількості, джерела і походження, зв’язку і відношення – у чистому вигляді або за допомогою прийменників: димотичних (σε, από, με, για, μέχρι/ως, χωρίς/δίχως, σαν) і катаревусних (κατά, προς, επί, περί, υπέρ, υπό)  Прийменниково-відмінкові утворення зі знахідним відмінком здатні повніше виразити обставинну функцію, ніж аналогічні безприйменникові форми, зокрема й тому, що деякі прийменники мають власну

семантику, а також здатні об’єднуватись між собою або з прислівниками, таким чином набуваючи нових відтінків значень.

8. В новогрецькій мові існують дієслова, здатні водночас на перехідне й неперехідне функціонування без зміни своєї морфологічної форми. Суб’єкт таких дієслів, ужитий у називному відмінку, семантично є не самостійним діячем, а реципієнтом дії (фактично, його об’єктом). Дієслова, які вживаються таким чином, називаються ергативними, оскільки відроджують у новогрецькій мові ергативний лад, притаманний праіндоєвропейській мові (на думку вчених) та сучасним ергативним мовам. В новогрецькій мові це переважно дієслова фізичної дії і стану (ергативні і передавальні), і їхній обсяг є значним, а функціонування в лексиці – активним. Вони не архаїчні, а живі й продуктивні і в перехідному, і в неперехідному використанні. Хоча номінативний та ергативний лад не можуть існувати в мові одночасно, новогрецький синтаксис має таку унікальну особливість завдяки існуванню класу цих дієслів. Називний і знахідний відмінки в реченнях із ергативними дієсловами відповідають давнім ергативному та абсолютному відмінкам.

9. Виділити різні відтінки в значенні прямого об’єкта/адресата дії допоможе семантична класифікація дієслівних предикатів, що керують у реченні грамемою знахідного  відмінка  (тому  що   функція   знахідного  відмінка   залежить  не  тільки  від

16

синтаксичної  поведінки  при  дієслові,  а  й  від  значення  дієслова). Лексичне  значення іменника-об’єкта теж важливе, оскільки він як додаток із синтаксичного погляду є необхідним елементом таких словосполучень, а з семантичного – носієм відповідних семантичних ознак, завдяки яким поява на його місці інших контекстних партнерів виключена. На основі семантичних груп перехідних дієслів, що сполучаються зі знахідним відмінком, виділених І.Р.Вихованцем, Т.Є.Масицькою, Д.Перлмуттером, Х.Клерісом та Г.Бабінйотісом, ми створили власну класифікацію: дієслова конкретної фізичної дії; переміщення в просторі; відчуття, ставлення і зацікавленості; розумової діяльності; чуттєвого сприймання і бажання; належності (володіння і позбавлення); мовлення; руху. При цьому значення партнерів-іменників – це зазвичай живі істоти або неживі предмети; абстрактні поняття; місце; продукт розумової діяльності тощо. Так само ми розбили на семантичні групи корпус перехідних дієслів, що керують грамемою знахідного відмінка зі значенням адресата дії: це дієслова передачі і дарування; дієслова руху; позбавлення і присвоєння; відчуття і спілкування.

10. У функціонуванні знахідного відмінка в новогрецькій мові можна помітити дію принципу функціональної еквівалентності. Фактично, цей принцип є одним із креативних механізмів мови, що збагачує висловлювання новими виразними можливостями. Виявляється це у виконанні певними словоформами невластивих їм функцій, коли спостерігається транспозиція слова в інший мовний клас. У вузькому значенні ілюстрацією дії цього принципу може послужити виконання однією відмінковою грамемою функції, більш характерної або домінантної для іншої. Серед таких еквівалентних пар: називний – кличний у функції звертання; родовий безприйменниковий – знахідний із прийменниками у функції адресата дії. Причини для існування в мові функціональних еквівалентів (тобто для гнучкої взаємозамінності різних синтаксичних елементів) такі: по-перше, мовна система як надзвичайно складна ніколи не буває повністю правильною, а лише наближається до рівноваги; по-друге, в системі  відмінків  новогрецької  мови  з часів  праіндоєвропейської триває перерозподіл

функцій. Знахідний відмінок увібрав у себе функції зниклих із мови відмінків (місцевого, орудного, давального) і частково – існуючих у мові (наприклад, родового, який на цю мить характеризується деяким звуженням свого функціонального поля). Оскільки сама мова є живою і плинною, граматична система (в нашому випадку – функціональна картина новогрецьких відмінків) ще не до кінця сформувалась; зміни в ній триватимуть і в майбутньому.

Вважаємо, що проведене комплексне дослідження функціонального аспекту знахідного відмінка іменних частин новогрецької мови дає цілісну характеристику цього відмінка, висвітлює його функціональну природу. Здобуті результати можуть допомогти в побудові нових принципів функціональної граматики, оскільки ця парадигма ще не сформована остаточно. Наше дослідження може бути застосоване до створення єдиної теорії відмінка. В майбутньому можливе проведення порівняльного дослідження на базі кількох мов, що сприяє створенню типології відмінкових значень. Також важливі практичні результати може принести статистичний аналіз вживання знахідного та іншого відмінків у різних мовних стилях (ми не проводили частотний аналіз, оскільки в цьому  немає необхідності  для досягнення  мети нашої  роботи). Дисертація  є внеском в

17

елліністику, якій на сьогодні бракує теоретичних праць, проведених у функціонально-категорійному вимірі.