СИСТЕМНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ СИНТЕЗУ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ЛІНІЙ І ДІЛЬНИЦЬ РЕМОНТУ ВУЗЛІВ ТА АГРЕГАТІВ МОБІЛЬНОЇ ТЕХНІКИ РІЛЬНИЦТВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

ВСТУП містить обґрунтування актуальності теми дисертації, формулю­вання мети та завдань досліджень, новизну отриманих результатів, їх наукову та практичну цінність, дані про апробацію та особистий внесок здобувача.

У розділі І «АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕНЬ З РОЗРОБКИ Й УДОСКО­НАЛЕННЯ НАУКОВИХ ПІДСТАВ РОЗРАХУНКУ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ЛІНІЙ І ДІЛЬНИЦЬ ПІДПРИЄМСТВ З ВИГОТОВЛЕННЯ ТА РЕМОНТУ МАШИН» розглянуто сучасний стан проблеми й проаналізовано дослідження в цьому напрямі.

Першу групу склали дослідження з обґрунтування концентрації й забезпечення ефективності ТП. Цю проблему стосовно ремонту техніки АПК розглядали В.І. Ка­зарцев, В.С. Крамаров, І.С. Левітсь­кий, М.І. Черновол, М.В. Мо­лодик, М.Я. Рас­­­ска­зов, В.П. Суслов, Й.Є. Ульман, С.С. Черепанов. Повніше враховано по­каз­ники на­дійності й якості відремонтованих виробів у роботах Л.В. Дех­те­рінського, О.Ф. Дер­-гачова, В.І. Карагодіна, В.О. Кома­ро­ва, Г.А. Малишева стосовно кон­центрації авто­ремонтного виробництва. Результати дослід­жень Е.Л. Воловика, Л.В. Дехте­рінсь­кого, В.О. Какуєвіцько­го, І.С. Деревця і В.В. Черноіванова, М.А. Ма­сіно, М.В. Мо­ло­дика, В.М. Молокова, М.С. Пилипенка створили теоретичні засади дослідження ТП й визначення раціональних рівнів концентрації відновлення зношених деталей.

У працях згаданих вчених переважно розв’язувались завдання обґрунтування річ­них програм для ремонтних підприємств загалом. Лише Л.В. Дехтерінський,           В.І. Ка­ра­годін, В.В. Чер­но­­іванов розглядали продук­тивність ТЛ і ТД, однак розрахунки виконували на підставі трудомісткості і без достатнього врахування структурних особливостей ТП. Водночас В.І. Казарцев і В.С. Крамаров вказували на потребу глибшого аналізу конструктивно-технологічного базису (КТБ) ТП як провідного чинника для визначення концентрації ремонтного виробництва. Власне чітку методологію аналізу КТБ ТП ремонту було закла­дено О.Д. Семковичем.

Значний внесок у методику розрахунку комплексів машин для ремонтних під­приємств та обґрунтування їх параметрів вніс В.С. Крамаров, не надавши, на жаль, належної уваги відмінностям ремонтного й машинобудівного виробництв.

В основу нормативів проектування підприємств машинобудування, розра­хун­ку ТП виготовлення покладено праці А.А. Андерса,  Б.С. Балакшина, С.П. Митро­фа­нова, Ю.М. Со­­ломенцева, А.І. Дащенка,  М.Є. Єгорова, Г.М. Мельникова, П.О. Ру­ден­ка. Суттєвого розвитку теорія ефективних ТП виготовлення от­ри­мала завд­яки працям А.А. Шау­мяна. Задачам оптимального проектування ТП машино­будування присвячені роботи  А.І. Половинкіна, Л.С. Ям­польсь­кого. Техноло­гічні основи про­ек­ту­вання потокового механізованого виробництва розглянуто Ф.С. Дем’я­ню­ком.

Методики ґрунтовного урахування та формалізації структурних особливостей ТП машинобудівного виробництва розробили В.Т. Полуянов і В.Д. Цвєтков, а розвинув С.П. Митрофановим. У роботах П.О. Руденка та П.Н. Павленка докладно розглянуто формування структури операцій і ТП на основі засад забезпечення точ­ності обробки та виготовлення деталей. Г.К. Горанським та Е.І. Бендеревою за­про­­по­­новано метод опису конструкції деталі у вигляді зваженого орієнтованого графа, який заклав основи їх автоматизованої типізації та групування. Для опису особи­вос­тей конструкції й можливої послідовності виконання операцій А.І. Ба­буш­кін також застосував теорію графів і показав, що показники ефективності ТП, які виконуються на стаціонарних постах, залежать від послідовності виконання опе­рацій. Суттєвий внесок у формалізацію синтезу структури норми часу технологічної операції та опису геометричної структури деталі (заготовки) зробив Ю.М. Соломенцев.

Вирішенню задач оптимізації вибору обладнання присвячені праці Г.П. Тете­рі­на та С.А. Авербаха. А.І. Дащенком  роз­гля­нуто оптимізацію схем ТЛ складання і ТД механічної обробки, обґрунтовано агрегатно-модуль­ний принцип компонування обладнання. Принцип віртуального функціонально-модульного проектування авто­ма­тизованого пакувального обладнання запропонував Б.О. Пальчевський.

Слід зазначити, що методики автоматизованого синтезу структури ТЛ і ТД у машинобудуванні зорієнтовані на задану програму випуску продукції за відсутності жорстких обмежень на тривалість ТП і ВП.

З урахуванням цих недоліків О.Д. Семкович разом із здо­бу­вачем застосували алгоритми теорії розкладів для автоматизова­но­го розрахунку параметрів ТП; запропонували методику синтезу параметричних рядів виробничих струк­тур ТЛ різної продуктивності й обґрунтування оптимальної продуктивності окремих ТЛ.

О.В. Сидорчук, використовуючи енергетичний критерій, провів обґрунтування й узгодження продуктивності окремих ТЛ для часткових процесів ремонту двигунів.

Другу групу склали дослідження з обґрунтування спеціалізації. Мето­ди­ку визначення спеціалізації ре­монтних май­стерень запропонували Л.В. Дех­те­рінсь­кий і В.І. Карагодін. У роботах М.Я. Рассказова розглянуто оптимізацію програм ремон­ту під­при­ємств багатопредметної спеціалізації. Доцільність ремонту різних об’єктів у спільному потоці вивчав В.А. Гноя­ни­к. Підстави створення ТЛ і ТД багато­­пред­метної спеціа­лізації сформульовані В.Н. Нев­зо­ровим. Станов­лен­ня багато­­­но­мен­кла­тур­ного віднов­лен­ня деталей машин розглянуто Ф.П. Полу­па­но­вим.

Значний науковий доробок нагромаджено у працях стосовно становлення гнуч­ко­го машино­будів­ного виробництва. Ю.М. Соломенцев вказав на потребу розріз­няти технологічну, структурну та конструктивну гнучкість виробництва; запропо­нував показники оцінки гнучкості та встановив характер залежності цих показників від продук­тивності, обсягу партії деталей, частоти й тривалості переналагоджень.

Основи групової технології машинобудування було розроблено С.П. Митро­фа­но­вим, розвинуто В.А. Петровим, застосовано М.В. Молодиком для ТП відновлення.

В.І. Ситников вказав на залежність сумісності виготовлення різних об’єкт­ів у спільному потоці від часткових програм їх випуску, сформулював і вирішив задачу пошуку оптимального співвідношення часткових програм.

Здобувач у кандидатській дисертації показав, що подібність конструкції різних об’єктів ремон­ту, одно­типність ремонтної технології, гнучкість РТО є лише не­об­хідними передумовами для поєдна­ння різних ТП у спільному потоці, запропонував означення поняття ОТС ТП ремонту та систему показників для кількісної оцінки цієї властивості; отримав важливі висновки про те, що ОТС залежить від загальної річної програми ремонту та співвідношення часткових програм, знижується із змен­шен­ням заван­та­ження ТЛ за продуктивністю, є нижчою для ТЛ високої продуктив­ності. Водночас у цих дослідженнях ОТС не бралась до уваги взаємодія між системи технічного обслуговування і ремонту (ТОР) і машиновикористання.

До третьої групи увійшли роботи стосовно наукових засад власне системного проектування ТП і підприємств. Уперше на потребу застосування системного підходу в задачах проектування ремонтного виробництва вказав С.Л. Авербух.

Наукові основи системного аналізу та оптимізації авторемонтного виробництва закладено Г.А. Малишевим і розвинуто Н.Н. Масловим стосовно забезпечення його ефективності на підставі розробки та впровадження систем управління якістю.

Системні принципи забезпечення надійності техніки тваринництва з урахуван­ням специфіки її використання запропонував Є.Ю. Фор­­наль­чик. Концепцію ефек­тив­ної системи технічного сервісу для техніки рільництва, яка враховує, з одного боку, закономірності машиновикористання, а з іншого – власти­вості КТБ ремонтно­го виробництва та структуру ТП ремонту, розроблено О.В. Сидор­чуком.

Загальні принципи системно-структурного аналізу ТП машинобудування роз­гля­нуто Л.І. Волчкевичем. А.І. Дащенко запропонував розгляд трьох основних типів виробничих систем (фазові, групові та потокові), розвинув засади оптимізації систем машин для ма­ши­но­­будування. У роботах Б.О. Пальчевського створено теоре­тичні засади моделювання й оптимізації техноло­гіч­них систем пакування виробів.

С.П. Митрофанов з позицій системності запропонував розрізняти два методи проектування систем машинобудівного виробництва: синтезу та адресації. Ю.М. Со­ломенцев означив основні принципи проекту­вання гнучких виробничих систем – ієрарх­іч­ності, інтеграції, сумісності, розвитку, агрегатно-модуль­ний.

С.М. Корчак і Л.Ю. Ліщинський показали взаємозумовленість задач пара­ме­тричної й структурної оптимізації, розкрили спів­від­ношення між локаль­ними оп­ти­мумами та глобальним оптимумом системи, а також вказали на необ­хід­ність застосування ітераційної процедури проекту­вання складних ієрархічних сис­тем.