СЛІПЕНЧУК НАТАЛІЯ АНДРІЇВНА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ СПОСОБИ ЗАХИСТУ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, основні задачі, об’єкт і предмет дисертаційного дослідження, охарактеризовано використані методи наукового пізнання, висвітлено наукову новизну одержаних результатів, практичне значення та апробацію результатів дисертації, наведено дані про публікації дисертантки за темою дисертації.
Розділ 1. «Поняття та зміст корпоративних прав» складається з двох підрозділів, які присвячені дослідженню поняття та правової природи корпоративних прав, їх видів та змісту.
У підрозділі 1.1. «Поняття та правова природа корпоративних прав» висвітлено поняття суб’єктивного корпоративного права та особливість останнього як об’єкта захисту, визначено співвідношення суб’єктивного корпоративного правовідношення та інтересу.
Шляхом аналізу доктринальних концепцій, всебічно з’ясовано зміст поняття «корпоративне право» у об’єктивному значенні, яке. розглядається як дворівнева система юридичних норм (перший рівень – нормативні акти міжнародного та національного законодавства, другий – локальні акти корпоративних утворень), що регулюють групу суспільних відносин, яка виникає у зв’язку із реалізацією суб’єктами цивільних правовідносин права бути засновниками (учасниками) юридичних осіб корпоративного типу та приймати участь в їх діяльності. Корпоративне право (як право об’єктивне) регулює майново-організаційні відносини на принципах юридичної рівності сторін, автономії волі та майнової самостійності їх учасників, а тому є частиною цивільного права.
Об’єктом захисту є суб’єктивне право як право особи, яка поєднує зусилля та капітал, бути учасником корпорації (юридичної особи). До числа корпорацій віднесено господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) та виробничі кооперативи (сільськогосподарський виробничий кооператив), споживчі товариства, приватні підприємства та інші юридичні особи корпоративного типу.
У науковому дослідженні підтримується концепція цілісного суб’єктивного корпоративного права як універсальної єдності майнових та немайнових (організаційних) прав учасника корпорації, які сукупно (нероздільно) обертаються в цивільному обороті.
Розглядаючи співвідношення корпоративного правовідношення та інтересу, доведено, що останній знаходиться поза його межами, однак саме наявність майнового інтересу спонукає особу вступати у корпоративне правовідношення та реалізовувати набуті корпоративні права. При цьому інтерес і суб’єктивне корпоративне право, яке опосередковує його задоволення, пов’язані між собою як ціль і засіб її досягнення, а ціль не може бути складовою частиною засобу.
У підрозділі 1.2. «Види та зміст корпоративних прав» розкривається встановлений спеціальним законодавством комплекс прав учасників корпоративних правовідносин, наявні у літературі класифікації корпоративних прав, а також зміст окремих їх видів.
На основі аналізу законодавчих актів, а також наукових підходів щодо поділу корпоративних прав, автором підтримано існуючу у теорії класифікацію таких прав на майнові й немайнові (організаційні).
Для визначення можливості впливу учасника на діяльність корпорації та захисту порушених прав, запропоновано поділяти корпоративні права за обсягом на: мінімальні, які виникають у зв’язку із володінням до 10 % всіх акцій (часток, паїв); значні за обсягом корпоративні права – від 10 до 50 %, власники яких мають реальний вплив на юридичну особу; контролюючі корпоративні права – від 50 %, які спричиняють залежність корпорації від акціонера (учасника, члена).
Зроблено висновок про те, що розгалужені класифікації корпоративних прав свідчать про їх комплексну правову природу, незважаючи на їх єдність як об’єкта правовідносин, та про визначеність змісту останніх організаційно-правовою формою юридичної особи. Вказані фактори зумовлюють особливості захисту таких прав.
Розділ 2. «Захист корпоративних прав» складається з двох підрозділів, у яких досліджується сутність захисту прав учасників корпоративних правовідносин та форми його здійснення.
Підрозділі 2.1. «Загальна характеристика захисту корпоративних прав» присвячений з’ясуванню доктринального розуміння категорії захисту в корпоративних правовідносинах.
В роботі проаналізовано наявні в літературі основні концепції права на захист та підтримано погляди тих учених, які вважають, що дана правомочність не входить до змісту суб’єктивного корпоративного права, а є самостійним правом, яке виникає в результаті правопорушення, перешкод у здійсненні права.
Зроблено висновок про необхідність чіткого розмежовування понять «право на захист» та «захист права». Під правом на захист автор розуміє можливість учасника корпорації використовувати для захисту свого суб’єктивного корпоративного права власні, незаборонені законом дії, або звернутися з відповідною вимогою до компетентних державних органів. В свою чергу, захист є реалізацією даного права у конкретних відносинах. Запропоновано визначення захисту корпоративних прав як діяльності учасника корпорації чи самої корпорації щодо припинення самостійно та/або за допомогою юрисдикційних органів порушення корпоративних прав, їх відновлення та/або компенсації завданої шкоди.
Автором співвідносяться поняття «охорона прав» і «захист прав». Встановлено, що останнє є більш вужчим, аніж перше, і охоплюється ним. Охорона корпоративних прав полягає у забезпеченні безперешкодної реалізації суб’єктивних корпоративних прав, наданні гарантій їх здійснення та захисту. Тобто йдеться про відносини до моменту посягання на право (після настання даного юридичного факту включаються захисні механізми).
У підрозділі 2.2. «Форми захисту корпоративних прав» з’ясовано особливості юрисдикційної та неюрисдикційної форми захисту корпоративних прав.
Встановлено, що форма захисту – це зовнішня характеристика того, яким саме чином реалізується той чи інший спосіб. Під формою захисту прав учасників корпорації розуміється певний порядок захисту корпоративних прав, який визначає межі та зміст дій щодо попередження і припинення порушень, а також відновлення порушеного, невизнаного або оспорюваного права та/або компенсації завданої шкоди.
При дослідженні форми захисту використовувався загальноприйнятий її поділ на юрисдикційну (судову та позасудову) та неюрисдикційну (самозахист).
Доведено, що віднесення корпоративних спорів до підвідомчості господарських судів остаточно не усунуло проблему визначення складу сторін такого спору та повноважень судів різних юрисдикцій щодо їх розгляду. При цьому, невиправданим є включення законодавцем до числа учасників корпоративного спору як підприємницьких, так і не підприємницьких юридичних осіб. Вказаний підхід є надто широким і таким, що не відповідає ст. 167 ГК України.
Автором аргументовано, що розмежування судових юрисдикцій у вирішенні спорів між посадовими особами і корпораціями не дозволяє ефективно їх вирішувати та не позбавляє від конкуренції судових рішень, тому спори пов’язані з призначенням, припиненням повноважень і відповідальністю посадових осіб корпорації слід розглядати за тими правилами підвідомчості, що й корпоративні спори.
Позасудовий порядок захисту корпоративних прав ефективно застосовується шляхом стягнення нотаріусом заборгованості на основі виконавчого напису за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (в тому числі й на корпоративні права).
При розкритті змісту поняття «самозахист» прав наголошено на необхідності враховувати його діалектичний зв’язок із захистом прав. Однак, зважаючи, що самозахист здійснюється учасником за допомогою правомочностей із участі в корпорації, механізми його реалізації спрацьовують не тільки при порушенні суб’єктивного корпоративного права, а й у разі настання реальної загрози такого порушення (що не є характерним для захисту).
Розділ 3. «Способи захисту корпоративних прав» складається з трьох підрозділів, один із яких включає три пункти. У даному розділі здійснюється загальнотеоретична характеристика способів захисту, досліджується система цивільно-правових способів захисту корпоративних прав та особливості окремих їх видів.
Підрозділ 3.1. «Загальнотеоретична характеристика способів захисту» присвячений з’ясуванню правової природи способів захисту корпоративних прав.
У даному підрозділі досліджуються основні наукові підходи до визначення правової природи способів захисту. Крізь призму доктринального розуміння значення самого терміну «спосіб» та сутності захисту корпоративних прав визначено способи захисту корпоративних прав як систему встановлених законом, локальним актом або договором дій учасника корпорації чи самої корпорації та/або юрисдикційних органів, за допомогою яких відбувається припинення порушень, а також відновлення порушеного, невизнаного або оспорюваного права та/або компенсація завданої шкоди.
Встановлено, що інструментами реалізації передбачених у законодавстві способів захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав є засоби захисту. До засобів захисту корпоративних прав слід відносити позови, скарги, заяви, які подаються учасниками корпорацій в суд, НКЦПФР України, інші державні органи, претензії чи звернення до наглядової ради, виконавчого органу товариства або навіть подані ними бюлетені в процесі голосування на загальних зборах на підтримку чи всупереч висунутої пропозиції.
У підрозділі 3.2. «Система цивільно-правових способів захисту корпоративних прав» здійснено впорядкування усіх способів захисту прав учасників корпоративних правовідносин в межах однієї системи.
Встановлено, що передбачені у ЦК України загальні норми щодо застосування самозахисту, не в змозі забезпечити захист порушених, невизнаних чи оспорюваних корпоративних прав. Вказане спричиняє визначальну роль судів при здійсненні належного захисту. При цьому, цивільно-правова природа корпоративних прав визначає базовий характер ст. 16 ЦК України в побудові системи спеціальних способів захисту прав учасників корпоративних правовідносин.
Автором запропоновано класифікації способів захисту корпоративних прав за такими критеріями: а) предмет захисту; б) правовий статус учасників корпорації.
Доведено, що порушений корпоративний інтерес захищається тими ж способами, що й суб’єктивне корпоративне право, в тому числі, шляхом заявлення вимоги про визнання права з метою захисту законного інтересу позивача у правовій визначеності.
У підрозділі 3.3. «Особливості окремих цивільно-правових способів захисту корпоративних прав» досліджено цивільно-правові способи захисту корпоративних прав шляхом поділу останніх за результатом, на який розраховано їх застосування.
Обґрунтовано, що наведена класифікація всебічно відображає цивільно-правову природу як універсальних, так і спеціальних способів захисту корпоративних прав. На підґрунті використаного критерію здійснено їх характеристику у межах таких груп: а) способи, використання яких підтверджує або посвідчує право, змінює чи припиняє правовідношення: визнання права на частку (акції), примусове виконання товариством зобов’язань по виплаті оголошених дивідендів, поверненню паю при виході з виробничого (споживчого) кооперативу, переведення прав та обов’язків покупця акцій (частки, паю), виключення учасника з товариства тощо; б) способи, використання яких попереджує чи припиняє порушення права: вимога про надання корпорацією інформації про її діяльність та внутрішньокорпоративних документів, визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників, членів), виконавчого органу (наглядової ради) та інші; в) способи, застосування яких відновлює порушене право чи компенсує втрати, завдані у зв’язку з порушеним правом: визнання недійсними правочинів за участі корпорації та її учасників, усунення наслідків недійсних правочинів, рішень органів управління юридичною особою, відшкодування збитків, завданих товариству його посадовою особою, відшкодування моральної шкоди тощо.
У пункті 3.3.1. «Способи, використання яких підтверджує або посвідчує право, змінює чи припиняє правовідношення» розглядаються такі способи захисту корпоративних прав, як визнання права, примусове виконання обов’язку в натурі, зміна правовідношення та припинення правовідношення.
Визнання права по своїй правовій природі є способом захисту таких абсолютних прав як право власності та інші речові права на акції (частку, пай). Доведено, що застосування даного способу захисту, у поєднанні з вимогою про відновлення становища, яке існувало до порушення, є ефективною альтернативою віндикації, оскільки їх об’єктом виступають бездокументарні акції (частка в статутному капіталі), тобто майнові права, а не індивідуально-визначені речі; спрямовані вони на відновлення участі в корпорації, а не тільки правомочності володіння; і, нарешті, заявником за таким комплексним позовом є не титульний власник майна, а особа, яка не легітимізована певним чином в якості власника.
Встановлено, що примусове виконання обов’язку в натурі застосовується як в договірних зобов’язаннях між учасниками корпоративних правовідносин, зокрема, вимога про здійснення відповідачем трансферту акцій, так і на підставі рішення загальних зборів учасників чи інших юридичних фактів – вимога щодо виплати оголошених дивідендів, виплати вартості паю при виході із кооперативу тощо.
Зміна правовідношення як спосіб захисту у корпоративних спорах найчастіше реалізується шляхом заявлення позовів про переведення прав та обов’язків покупця акцій (частки, паю). На практиці складність застосування принципу пропорційності розподілу усіх неправомірно проданих акцій (частки, паю) залежить від кількості учасників корпорації, які бажають скористатися переважним правом їх купівлі. З метою врегулювання процесуальних аспектів механізму захисту переважного права дисертантом детально визначено його етапи.
Універсальною підставою для припинення участі в господарських товариствах (окрім акціонерного) є виключення учасника. Аргументовано, що виключення учасника з товариства повинно бути не тільки мірою цивільно-правової відповідальності, а й способом захисту корпоративних прав (законних інтересів) учасників та самої юридичної особи в межах п. 7 ст. 16 ЦК України. При цьому, в роботі встановлено необхідність впровадження судового порядку виключення учасника та запропоновано диференціювати порядок прийняття товариством рішення про звернення до суду в залежності від підстав виключення.
У пункті 3.3.2. «Способи захисту, застосування яких попереджує або припиняє порушення прав учасників корпорацій» розглядається такий спосіб захисту корпоративних прав, як припинення дій, що порушують право та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, як спосіб захисту в корпоративних спорах найчастіше реалізується у вимогах про визнання недійсною відмови депозитарної установи від внесення змін до системи депозитарного обліку і зобов’язання її внести відповідний запис. Останні є самостійними способами захисту, які слід відрізняти від віндикації або визнання права власності на акції. Також учасник може звернутися в суд з вимогою про припинення дій, що порушуються право, у випадку ненадання учаснику інформації про діяльність товариства та внутрішньокорпоративних документів.
Вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів, виконавчого органу товариства чи наглядової ради розглядаються в роботі як спеціальні способи захисту в межах п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Рішення загальних зборів, які порушують вимоги закону та/або установчих документів, запропоновано поділяти на нікчемні та оспорювані. Якщо наявні порушення свідчать про відсутність належного волевиявлення учасників загальних зборів на прийняття відповідних рішень (прийняті з питань, не включених до порядку денного; за відсутності кворуму або без необхідної більшості голосів учасників), такі рішення є нікчемними. Всі інші – слід розглядати як оспорювані. Встановлено, що визнання недійсним рішення загальних зборів як юридичного акту не спричиняє інших правових наслідків (наприклад, недійсність схвалених ними правочинів). Як один із способів боротьби із зловживанням правом на захист, запропоновано єдиний пресічний строк оскарження рішення загальних зборів товариств (три місяці з дня, коли учасник дізнався чи повинен був дізнатися про його прийняття).
У пункті 3.3.3. «Способи захисту, застосування яких відновлює порушене право чи компенсує втрати, завдані у зв’язку з порушеним правом» розглядаються такі способи захисту корпоративних прав, як визнання правочинів недійсними, відновлення становища, яке існувало до порушення права, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди.
На основі такого кваліфікуючого критерію, як предмет правочину, всі правочини за участі корпорації запропоновано поділяти на три групи: 1) правочини у сфері господарювання; 2) правочини по розпорядженню корпоративними правами; 3) правочини корпоративні (щодо управління корпоративними правами). Визначено, що на всі правочини за участі корпорації (правочини у сфері господарювання; правочини по розпорядженню корпоративними правами; правочини корпоративні) поширюються загальні умови договорів і, відповідно, загальні підстави визнання їх недійсними. Щодо правочинів у сфері господарювання діють також спеціальні умови, що характеризують значний правочин, це – рішення загальних зборів (наглядової ради) та майнова істотність (значна частка).
Відновлення становища, яке існувало до порушення права учасників корпорації, здійснюється в межах вимог про усунення наслідків недійсних правочинів, рішень органів управління юридичною особою, відновлення в правах учасників товариства, незаконно виключених з товариства тощо. Відновлення становища, яке існувало до порушення права, як спосіб захисту на практиці застосовується управненими особами у комплексі з іншими способами захисту. У корпоративних спорах таке поєднання є втіленням концепції відновлення корпоративного контролю.
Встановлено необхідність запровадження в українському законодавстві інституту позову юридичної особи до посадових осіб її органів управління для надання реальної можливості притягнення останніх до відповідальності за збитки, завданні корпорації їх незаконними діями. При цьому, доречно надати право заявляти та підтримувати такі позови від імені товариства його учасникам на підставі закону, тобто через механізм похідного позову. Предметом доказування під час розгляду цих спорів є: факт заподіяння збитків, їх розмір, протиправність дій посадової особи та причинний зв’язок між бездіяльністю відповідача і несприятливими (шкідливими) наслідками, які настали.
Правом на відшкодування моральної шкоди наділені всі особи, включно із суб’єктами корпоративних правовідносин. Застосування такого способу захисту можливе як в деліктних зобов’язаннях учасників, так і в договірних.