СОЦІАЛІЗАЦІЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ В ПРОЦЕСІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО КОМПЛЕКСУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, теоретико-методологічні засади та методи дослідження, охарактеризовано експериментальну базу, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, представлено дані про апробацію отриманих результатів, наведено відомості щодо структури та обсягу дисертаційної роботи.

1)                     У першому розділі – «Теоретико-методичні основи соціалізації учнівської молоді в сучасних умовах» - здійснено аналіз стану дослідження проблеми; узагальнено наукові підходи щодо трактування суті, структури, концепцій, теоретичних позицій і чинників соціалізації; розкрито можливості соціально-педагогічного комплексу щодо соціалізації учнівської молоді; обґрунтовано критерії, показники та рівні соціалізації старшокласників.

Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних учених засвідчив про достатню міру вивчення теоретичних і практичних аспектів соціалізації школярів, при цьому визначено основні підходи до трактування досліджуваного процесу.

Соціологи трактують «соціалізацію» як входження людини в соціальну й соціокультурну сфери та пристосування її до соціальних, культурних і психологічних факторів (Г. Ландберг, Р. Мертон, Н. Смелзер, Т. Парсонс та ін.); як сукупність усіх соціальних процесів, спрямованих на засвоєння особистістю певної системи знань, норм і цінностей, що сприяють її соціальному становленню (І. Кон, М. Лукашевич, Г. Осипов, Б. Паригін та ін.).

У психологічних дослідженнях «соціалізація» розкривається у контексті осмислення процесів самоактуалізації «Я-концепції» (Ш. Амонашвілі, І. Бех, С. Максименко, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.); становлення особистості внаслідок засвоєння соціального досвіду, цінностей, норм, установок, зразків поведінки, певних функцій і ролей, притаманних суспільству (Я. Коломинський, Г. Костюк, Б. Паригін та ін.); входження особистості в систему суспільних відносин на основі таких механізмів соціалізації, як наслідування, навіювання, конформізм, свідоме дотримання зразків, впливу масових засобів комунікації й культури (Г. Андрєєва, Г. Балл, М. Боришевський, Б. Братусь, Є. Кузьміна, М. Савчин, А. Петровський, А. Реан та ін.).

У результаті вивчення наукових напрацювань соціальних педагогів з’ясовано, що «соціалізація» трактується як двосторонній, взаємозумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, що передбачає формування її соціальної суті, оволодіння соціально-культурним досвідом, соціальними нормами і цінностями суспільства (О. Безпалько, Р. Вайнола, І. Звєрєва, А. Капська, Н. Лавриченко, Н. Чернуха та ін.); розвиток і самореалізація людини впродовж усього життя в процесі засвоєння й відтворення культури суспільства (В. Бочарова, А. Мудрик та ін.).

У контексті здійснюваного дослідження важливою є думка про те, що соціалізація є складним і багатофакторним процесом оволодіння особистістю суспільним досвідом, засвоєння норм і правил життя, набуття індивідом людських властивостей і якостей (А. Капська, Н. Лавриченко, С. Савченко, С. Харченко та ін.). Процес соціалізації передбачає не лише усвідомлення і засвоєння індивідом соціальних цінностей, норм, принципів і правил у відносинах, але й активне їх відтворення в процесі життєдіяльності, що забезпечує можливості для формування нової соціальної позиції, реалізації себе як активного творчого суб’єкта соціальної дійсності.

З’ясовано, що різноманітні аспекти вивчення соціалізації базуються на аналізі взаємодії особистості та суспільства, що здійснюється за допомогою різних факторів і форм цього процесу. Це дозволило визначити багаторівневий і багатоаспектний характер процесу соціалізації; охарактеризувати його основні види, педагогічні фактори впливу, сучасні концепції соціалізації, зокрема, соціально-просторового аспекту соціалізації (В. Москаленко), адаптивно-розвивального (М. Лукашевич), соціалізаційної норми (А. Ковальова), факторного впливу (А. Мудрик) тощо.

Розкрито вплив на соціалізацію учнівської молоді соціального середовища та соціального оточення, тобто фактично всієї сукупності суспільних факторів, починаючи з глобальних історичних обставин та суспільної ситуації в усіх її конкретних вимірах та показниках (В. Андрущенко, А. Капська, В. Кремень, Н. Лавриченко).

Зазначені вище твердження покладено в основу авторського визначення поняття «соціалізація учнівської молоді», яке трактується нами як багатогранний і складний процес, пов’язаний з оволодінням особистістю знаннями, суспільним досвідом, формуванням загальноцивілізаційних ціннісних орієнтацій, засвоєнням норм, принципів і правил людського співжиття, актуалізацією особистісного життєвого і професійного самовизначення, що сприяє формуванню власної соціальної позиції й передбачає успішну інтеграцію в соціальне середовище та реалізацію себе як активного творчого суб’єкта соціальної дійсності.

У соціально-педагогічному контексті соціалізація передбачає створення спеціально організованого соціально-педагогічного середовища й цілеспрямованого впливу з метою забезпечення оптимальних соціально-педагогічних умов для пізнання й осмислення молодою людиною соціально-економічно-екологічних явищ, культурних і духовних надбань людства, формування пріоритету загальноцивілізаційних цінностей, засвоєння та реалізації діяльнісно-поведінкового аспекту, що передбачає дотримання норм і правил співжиття, і діяльність, спрямовану на осмислене життєве і професійне самовизначення та реалізацію окреслених планів і програм особистісної самореалізації, підготовку до самостійного життя.

Виявлено, що вплив інститутів соціалізації (сім`ї, загальноосвітнього навчального закладу, позашкільних виховних закладів, соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, закладів культурно-дозвіллєвої сфери, засобів масової інформації та комунікації, територіальної громади, дитячих і молодіжних громадських об’єднань, неформальних дитячо-юнацьких угруповань та інших суб’єктів і чинників соціалізуючих впливів) є процесом, що має  нескоординований, інколи суперечливий характер і тому потребує інтеграції, координації й корекції здійснюваних впливів. Це актуалізує завдання соціальної педагогіки як унікального феномена сучасного суспільства щодо допомоги суспільству в організації впливу кожного із них, посилюючи при цьому їх соціально-педагогічну спрямованість.

На основі аналізу наукових праць вітчизняних дослідників (І. Бех, О. Вакуленко, О. Карпенко, А. Капська, І. Ковчина, Л. Міщик, Н. Чернуха та ін.) стосовно суті й мети соціально-педагогічної діяльності (створення сприятливих умов соціалізації особистості), у дослідженні актуалізовано ідею необхідності теоретичного обґрунтування та практичної реалізації інтегративної, цілісної концепції вдосконалення соціально-педагогічних умов і відносин, спрямованих на створення сприятливої ситуації соціалізації учнівської молоді. У дослідженні обґрунтовано положення про те, що одним із можливих способів вирішення цього завдання є створення на базі загальноосвітнього навчального закладу соціально-педагогічного комплексу (СПК), діяльність якого орієнтована на вдосконалення навколишнього середовища, створення гуманних виховних міжособистісних взаємин у соціумі, пошук механізмів педагогічно доцільного втручання в різні, в тому числі й особистісно-середовищні, ситуації.

З’ясовано, що соціалізація старшокласників у процесі функціонування СПК пов'язана із становленням їхньої мотиваційно-ціннісної, інтелектуально-пізнавальної і діяльнісно-практичної сфер з метою актуалізації особистісного життєвого та професійного самовизначення.

У структурі досліджуваного процесу виокремлено такі основні компоненти (мотиваційний, гностичний і діяльнісний). Конкретизовано критерії (мотиваційно-цінннісний, інтелектуально-пізнавальний, діяльнісно-практичний); показники (мотиви, ієрархія ціннісних орієнтацій, місце загальноцивілізаційних цінностей у ній; знання, судження про суспільство, явища, систему людських взаємин; ставлення до суспільства, природи, людей; дії, вчинки, поведінка, усвідомленість ставлення до себе, свого місця в житті, життєвого і професійного самовизначення); рівні соціалізації старшокласників (достатній, базовий, елементарний).

Результати констатувального етапу дослідження дали змогу з’ясувати, що із 624 старшокласників, чисельність осіб, загальний рівень соціалізації яких охарактеризовано як достатній, становила тільки 32,9 % (205 осіб); базовий – 34,2 % (214 осіб); елементарний –32,9 % (205 осіб).

У другому розділі – «Діяльність соціально-педагогічного комплексу у загальноосвітньому навчальному закладі з соціалізації учнівської молоді» – обґрунтовано концепцію діяльності СПК у загальноосвітньому навчальному закладі; розроблено структурно-функціональну модель соціалізації учнівської молоді у процесі функціонування СПК; визначено й експериментально перевірено соціально-педагогічні умови реалізації цього процесу; розкрито логіку та методику формувального експерименту, представлено його результати.

У розділі обґрунтовано концепцію діяльності СПК у мікрорайоні з центром у загальноосвітньому навчальному закладі, що включає: теоретичні й методичні основи його функціонування як відкритої виховної системи, діяльність якої спрямована на педагогізацію й гуманізацію соціуму; організаційно-змістові механізми функціонування СПК (алгоритм створення, організаційну структуру, суб’єкти, функції, принципи, напрями, зміст, форми і методи діяльності), спрямованої на забезпечення сприятливих соціально-педагогічних умов соціалізації учнівської молоді.

Охарактеризовано основні завдання діяльності СПК, що полягають в об’єднанні й координації виховних зусиль педагогів загальноосвітнього навчального закладу, батьків, працівників закладів культурно-дозвіллєвої сфери, установ соціального і соціально-педагогічного спрямування, членів дитячих і молодіжних громадських об’єднань, неформальних дитячо-юнацьких угруповань,  представників органів місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади, територіальної громади та інших з метою сприяння успішній соціалізації учнівської молоді та реалізації програми їх життєвого розвитку.

З’ясовано, що суть діяльності СПК полягає в об’єднанні на засадах партнерської співпраці зусиль суб’єктів для спільної діяльності (просвітницької, суспільно-корисної, волонтерської, культурно-дозвіллєвої, спортивно-оздоровчої та ін.), наповненні її змістом, що сприяє вихованню, розвитку, самопізнанню, життєвому і професійному самовизначенню учнівської молоді та успішній її соціалізації.

Розкрито основні функції СПК: освітню, розвивальну, виховну, комунікативну, компенсаторну, гедоністичну і творчої самореалізації. Обґрунтовано основні принципи діяльності СПК: добровільної участі на засадах партнерської взаємодії всіх учасників СПК; демократичності, що сприяє розвитку ініціативи й творчості; самоорганізації та самоуправління як механізмів, що сприяють об’єднанню усіх суб’єктів СПК у колектив однодумців; опори на соціальні реалії як джерело визначення напрямів, форм і методів діяльності суб’єктів СПК; позитивної оцінки роботи її учасників.

У процесі дослідження розроблено структурно-функціональну модель соціалізації учнівської молоді у процесі функціонування СПК (рис.1). Обґрунтовано взаємозв’язок її основних елементів: мети, завдань, концептуальних підходів, соціально-педагогічних умов, компонентів (мотиваційний, гностичний, діяльнісний), етапів (мотиваційно-цільовий, змістово-діяльнісний, діагностично-корекційний) соціалізації, а також структури, функцій, принципів, напрямів, форм роботи СПК, діагностичного інструментарію та результату.

Спираючись на аналіз діяльності СПК, провідних концепцій соціалізації (соціально-просторову, адаптивно-розвивальну, соціалізаційної норми і факторного впливу) нами визначено соціально-педагогічні умови, що розглядаються як цілеспрямовано організоване середовище, реалізація якого сприяє підвищенню ефективності соціалізації старшокласників у системі функціонування СПК. У дослідженні обґрунтовано, що процес соціалізації старшокласників проходить більш успішно при дотриманні таких соціально-педагогічних умов: спрямування зусиль суб’єктів СПК на гуманізацію і педагогізацію соціуму; забезпечення суб’єктно-діяльнісної позиції старшокласників у діяльності СПК; здійснення соціально-педагогічної підтримки діяльності СПК.