СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ УЧНІВ 9–11 КЛАСІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ СІЛЬСЬКОЇ МІСЦЕВОСТ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь розробленості проблеми, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету, об’єкт, предмет, задачі та методи дослідження; розкрито наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; подано відомості про апробацію
і впровадження результатів дослідження, публікації автора, структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні основи дослідження соціальної адаптації учнів 9–11 класів у навчально-виховному середовищі загальноосвітніх шкіл сільської місцевості” – охарактеризовано категорію “соціальна адаптація”, здійснено структурно-функціональний аналіз досліджуваного поняття на основі узагальнення його трактувань з різних наукових позицій; проаналізовано особливості соціальної адаптації в ранньому юнацькому віці; висвітлено закономірності та чинники впливу на означений процес у загальноосвітній школі сільської місцевості; акцентовано на важливій ролі навчально-виховного середовища загальноосвітньої школи в системі соціальної адаптації сільських старшокласників; визначено структурні компоненти, критерії, показники та рівні досліджуваного процесу.

Аналіз філософського підходу до досліджуваної проблеми (В. Вернадський, Г. Сковорода, В. Соловйов, П. Юркевич) дав змогу з’ясувати, що життя людини від самого початку і до кінця є адаптацією до середовища, в межах якого вона вибудовує всю свою життєдіяльність. У соціологічному контексті соціальна адаптація – це інтеграція людини в суспільство, у процесі якої відбувається формування рольової поведінки, здатності до самоконтролю й адекватних зв’язків та стосунків (І. Калайков, Л. Корель, І. Мигович). За таких умов соціальна адаптація здійснюється шляхом пристосування людини до наявних у суспільстві вимог у процесі узгодження індивідуальних цінностей і переконань із суспільними нормами.

Вивчення психолого-педагогічних джерел (А. Аніщенко, І. Звєрєва, М. Лукашевич, С. Харченко) дало змогу дійти висновку, що соціальна адаптація є активним процесом пристосування до соціального середовища, спрямованим на збереження й формування оптимального балансу між особою, її внутрішнім станом і навколишнім середовищем саме тепер та з перспективою майбутнього.

У дисертаційній роботі актуалізовано ідею, що соціальна адаптація не лише є сполучною ланкою між соціальною сутністю людини та суспільною дійсністю,
а й сприяє розвитку і збагаченню соціального середовища та соціальної природи людини. За цих умов безпосередньо соціальна адаптація розвивається й удосконалюється під їхнім впливом – у цьому один з основних проявів діалектики взаємовідносин людини і соціального середовища через соціальну адаптацію. Соціальна адаптація розкриває передусім закономірності відносин людини
і суспільства, позицію особистості щодо соціуму. Йдеться про відображення взаємодії двох організованих, відносно самодостатніх систем – особистості та соціального середовища.

На підставі аналізу соціально-педагогічної й психологічної літератури та практики ми дійшли висновку, що соціальна адаптація здійснюється шляхом поєднання неусвідомлюваного та свідомого моделювання власної поведінки як індивідуальної стратегії та ситуативної тактики з метою досягнення бажаного результату; ефективність адаптації особистості залежить не стільки від особливостей та об’єктивних властивостей ситуації, скільки від особливостей
та наявності індивідуальних ресурсів, адекватності й ефективності стратегій
їх застосування.

Узагальнення сутності соціальної адаптації дало змогу визначити її багатофункціональний характер: по-перше, вона є необхідною умовою і водночас засобом оптимізації взаємодії людини з природою і соціальним середовищем; по-друге, адаптація сприяє розвитку людини і вдосконаленню довкілля; по-третє, адаптація є необхідним засобом оволодіння людиною будь-яким із видів діяльності. Загалом це дає підставу вбачати в соціальній адаптації одну з основоположних, сутнісних ознак людини, розглядати її як основну умову та механізм людської життєдіяльності.

Соціальну адаптацію стосовно раннього юнацького віку ми розглядаємо як складний процес засвоєння старшокласником суспільних норм, цінностей, спрямований на формування соціально активної особистості, вироблення в неї власної життєвої позиції, визначення власного місця та ролі в суспільстві, міжособистісних взаємин з іншими людьми, особистої свободи, громадянськості.

Структурними компонентами процесу соціальної адаптації старшокласників сільських шкіл визначено: цільовий, змістовий, операційно-функціональний і результативний.

На основі аналізу досліджень, які висвітлюють проблеми соціалізації та соціальної адаптації старшокласників (Б. Ананьєв, Л. Божович, Л. Виготський, М. Каган, І. Кон, О. Леонтьєв, Н. Менчинська, Ж. Піаже, С. Рубінштейн та інші), ми стверджуємо, що соціалізаційно-адаптивна робота з учнями 9–11 класів в умовах навчально-виховного середовища загальноосвітньої школи сільської місцевості потребує таких підходів, за яких максимально використовувався б характерний для цього віку потяг до самостійності, нестандартності поведінки як форми утвердження індивідуальних та соціальних виявів власного „Я”. Отже, метою шкільної соціальної адаптації учнів 9–11 класів є формування їхньої готовності бути учасником усіх сфер суспільного життя.

З’ясовано, що сільські старшокласники стикаються з комплексом проблем, зумовлених специфікою взаємодії з навколишнім середовищем: певною замкненістю сільського життя, складними умовами життєдіяльності сім’ї, недостатньою інфраструктурою тощо. В учнів 9–11 класів, які навчаються в загальноосвітній школі сільської місцевості, значно менше можливостей для самореалізації в інтелектуальній і творчій сферах, вони гірше адаптуються до умов ринкової економіки переважно через низький рівень знань і поінформованості. Таким чином, провідна функція загальноосвітньої школи сільської місцевості полягає у визначенні цілі, напрямів і змісту соціальних впливів на особистість старшокласника.

Констатувальний етап експерименту дав змогу визначити пізнавальний, емоційно-ціннісний і діяльнісний критерії соціальної адаптації учнів 9–11 класів,
а також охарактеризувати їхні показники: пізнавальний критерій (загальна успішність учнів старших класів та якість їхніх знань, усвідомлене засвоєння світоглядних і людинознавчих понять), емоційно-ціннісний критерій (ціннісна спрямованість особистості старшокласника, задоволеність учнем своїм становищем у групі однолітків, адекватна самооцінка, ступінь самостійності), діяльнісний критерій (активність старшокласника, відповідальність, уміння долучатися до діяльності різних видів, здатність до саморегуляції). На основі цих критеріїв виокремлено чотири рівні соціальної адаптації учнів 9–11 класів: рівень помірної адаптації, рівень ситуативної адаптації, рівень латентної адаптації; рівень асоціальної адаптації.

Учні 9–11 класів рівня помірної адаптації характеризуються стійкою задоволеністю своїм становищем у групі однолітків, мають високі показники локусу контролю, адекватну самооцінку, високий ступінь самостійності та активності в значущих для них видах діяльності, відповідальні за власні дії та вчинки, мають стійку гуманістичну спрямованість, постійно займаються самоосвітою і самовихованням. У старшокласників цього рівня спостерігається високий ступінь активності у розвитку в собі соціально значущих особистісних якостей. Для них характерне визнання й прийняття основних цінностей, норм поведінки суспільства. Більшість учнів старших класів із помірною адаптацією мають стійкий інтерес до певної професії, ведуть здоровий спосіб життя й негативно ставляться до проявів адиктивної і кримінальної поведінки.

Учні 9–11 класів рівня ситуативної адаптації характеризуються задоволеністю своїм становищем у групі однолітків, їхня самооцінка є адекватною. Високий ступінь самостійності та активності вони виявляють у якомусь одному виді діяльності, обраному самостійно. Відповідальність за власні дії та вчинки ситуативна, спрямованість гуманістична. Ці старшокласники вибірково ставляться до інформації, яку вони отримують у школі та поза нею, вони “у разі необхідності” займаються самоосвітою і самовихованням. Для учнів 9–11 класів цього рівня характерне “встановлення рівноваги” між середовищем та індивідом, вони виявляють “взаємну терпимість” до системи цінностей і стереотипів один одного. Більшість старшокласників, які перебувають на рівні ситуативної адаптації, здійснили попередній вибір професії, проте інтерес до неї не можна назвати стійким. Вони найчастіше ведуть здоровий спосіб життя, а до проявів іншими адиктивної поведінки негативного ставлення можуть і не виявляти, прояви кримінальної поведінки такі старшокласники засуджують.

Учні 9–11 класів рівня латентної адаптації мають приховане ставлення (позитивне чи негативне) до групи однолітків, зазвичай неадекватну самооцінку, характеризуються неузгодженістю стосунків, виявляють неадекватні реакції на неуспіх у значимих для них сферах життєдіяльності. Учні старших класів з латентною адаптацією найчастіше належать до дисгармонійних сімей, у них можуть спостерігатися гіпертрофовані почуття провини, сорому, мати місце звичка так званої автоматичної брехні. Вони, як правило, пасивні, відповідальність за власні вчинки дуже низька, а інколи й зовсім відсутня. Вони зовнішньо пристосовуються до навколишнього середовища, приховуючи внутрішнє негативне ставлення до його норм і вимог, тобто виявляють конформізм. У самоосвіті та самовихованні необхідності частіше не вбачають.

Учні 9–11 класів рівня асоціальної адаптації схильні до проявів адиктивної та кримінальної поведінки. Неузгодженість стосунків зумовлює їхню впевненість у правоті своїх дій, неприйняття установлених суспільних норм. Більшість із них має низький рівень суб’єктивного контролю. Особистісна спрямованість, як правило, є негативною. Вони, переважно, не займаються самоосвітою й самовихованням, хоча прагнуть розвинути в собі вольові якості, маючи про них досить спотворене уявлення. Такі старшокласники не пов’язують майбутній життєвий успіх із професійною діяльністю, тому думають про професію дуже рідко. Будучи емоційно нестабільним, не вміють знаходити продуктивного виходу з конфлікту.

Експериментальною базою дослідження стали: загальноосвітня школа
І–ІІІ ступенів с. Будки, загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів с. Оконськ, загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів с. Старий Чорторийськ Маневицького району Волинської області, загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів с. Радомишль, загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів с. Забороль Луцького району Волинської області, загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів с. Сквіршківці, загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів с. Кугаєвці, навчально-виховний комплекс “загальноосвітня школа
І–ІІІ ступенів, ліцей” с. Летава Чемеровецького району Хмельницької області.
У дослідно-експериментальній роботі взяли участь 423 учні 9–11 класів, а також
67 вчителів.

Результати констатувального етапу дослідження засвідчили переважну тенденцію ситуативної адаптації старшокласників: 57,6 % у дев’ятих класах, 61,9 % – у десятих класах та 64,6 % – в одинадцятих класах.

У другому розділі –“Дослідно-експериментальна перевірка ефективності функціональної моделі соціальної адаптації учнів 9–11 класів у навчально-виховному середовищі загальноосвітніх шкіл сільської місцевості” – представлено зміст та етапи дослідної роботи, домінантою якої стала розроблена функціональна модель соціальної адаптації учнів 9–11 класів у навчально-виховному середовищі загальноосвітніх шкіл сільської місцевості; виявлено й обґрунтовано педагогічні умови ефективної соціальної адаптації сільських старшокласників, подано порівняльний аналіз результатів констатувального та формувального етапів експерименту.

Для обґрунтування функціональної моделі соціальної адаптації учнів 9–11 класів у навчально-виховному середовищі загальноосвітніх шкіл сільської місцевості автором розроблено навчально-виховну програму “Соціальна адаптація учнів 9–11 класів у загальноосвітній школі сільської місцевості”, яка передбачала, по-перше, інтеграцію адаптаційних цілей як навчання, так і виховання, по-друге, врахування вікових і психологічних особливостей становлення особистості старшокласника. Розроблена Програма складалася з двох блоків: вивчення учнями 9–11 класів інтегрованих людинознавчих курсів “Людина і суспільство”, “Ми – громадяни України” та системи виховних заходів, спрямованих на активізацію соціальної адаптації старшокласників.

Функціональна модель соціальної адаптації учнів 9–11 класів у навчально-виховному середовищі загальноосвітніх шкіл сільської місцевості поєднує в собі цільовий, змістовий, організаційно-функціональний і результативний компоненти.
У моделі відображено провідні принципи її реалізації, педагогічні умови, а також критерії та рівні соціальної адаптації (рис. 1).